Сутність перехідної економіки: теорія та її практика

Тема: Сутність перехідної економіки: теорія та її практика

Зміст

Вступ

Актуальність теми. Проблема перехідної економіки — це проблема взаємозв'язку загальноекономічного і специфічного в суспільному розвитку. Особливості перехідних економік визначаються об'єктивною закономірністю розвитку від нижчого рівня до вищого і специфікою переходу від одного якісного стану до іншого (від феодалізму до капіталізму, від капіталізму до соціалізму і знову до капіталізму).

Ситуація, в якій опинилася Україна, зобов’язує розробляти теорію економіки перехідних суспільств. Суть перехідного періоду полягає в здійсненні трансформаційного процесу, в зміні моделі економіки.

Розгляду та розробці теоретичних  та методологічних основ перехідної економіки присвячені праці  В. Гейця, М. Павловського, В. Ющенко, В. Лисицького, Ю. Пахомова, А. Гальчинського, Є. Гайдара тощо.

Мета роботи полягає в тому, щоб проаналізувати та з’ясувати основні риси перехідної економіки.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити особливий характер неврівноваженості перехідної економіки;
• охарактеризувати характер суперечностей у перехідній економіці;
• дослідити історичність перехідної економіки;
• проаналізувати типи та основні закономірності перехідної економіки.

Об’єктом дослідження є основи та загальні риси перехідної економіки, її закономірності та типи. Предметом дослідження виступає сутність та специфічні риси перехідної економіки.

Методологічну базу роботи склали загальнонаукові методи дослідження: системний (для опису механізму перехідної економіки); теоретичного узагальнення (для викриття чинників змін у перехідній економіці та напрямів фіскальних реформ); аналізу і синтезу (для розкриття структури джерел перехідної економіки).

Інформаційну базу дослідження склали дані статистичних збірників і періодичних видань, а також статистичні матеріали, наведені в українській й іноземній науковій літературі з тематичних проблем роботи. Широко використовувались укази Президента України, матеріали Верховної Ради і Кабінету Міністрів України.

1. Сутність та специфічні риси перехідної економіки

1.1.   Особливий характер неврівноваженості перехідної економіки

Час від початку реформування попередньої  соціалістичної економіки до формування стійких та ефективних ринкових відносин називають перехідним періодом. Економіка цього періоду зазвичай має назву перехідної.

За своєю сутністю вона являє  собою такий стан розвитку економіки, коли у цей конкретний історичний момент суспільство (країна) переходить від однієї цілісної системи до іншої. Головна мета такого розвитку — не просто формування ринку. Ринкова економіка виступає лише як засіб досягнення ефективнішої економічної системи. Досвід провідних країн світу стверджує, що такою системою, яка забезпечує високу ефективність господарювання, динамічний розвиток і високу якість життя, є соціально орієнтована ринкова економіка, тобто змішана. Остання, як відомо, характеризується активною участю держави в підтримці балансу між ринковою ефективністю і соціальною справедливістю та стабільністю. Тому завершення формування основ соціальної ринкової економіки — кінцева мета ринкової трансформації у постсоціалістичних країнах.

Природно, що економічна трансформація  є органічною складовою глибоких принципових змін у суспільстві  — в політичному, державно-адміністративному  устрої, а також в ідеології, внутрішній та зовнішній політиці. Така постсоціалістична трансформація відбувається в країнах СНД, Східної і Центральної Європи та Балтії.

У навчальній літературі також розрізняють  посттоталітарну трансформацію  — це кардинальні реформи в Китаї та В’єтнамі, де передбачається розширення ринкових відносин при збереженні влади комуністичних партій та інших суспільно-політичних атрибутів соціалізму.

Багато науковців вважають, що для  формування стійких та ефективних ринкових відносин потрібен період 10—15 років. Дійсно, у розвинутіших східноєвропейських державах — Угорщині, Польщі, Чехії — ці процеси завершаться найближчим часом. Але у пострадянських державах вони відбуваються набагато важче.

В цілому особливість і складність такого переходу зумовлена тим, що переплітаються генетично різнорідні (соціальні та економічні) елементи і відносини. З цього випливає як «заплутаність» самих відносин, так і складність їх дослідження. Це, по-перше. По-друге, перехідний стан будь-якого процесу, явища, в тому числі й економіки, характеризується постійними змінами, рухом, оновленням і розвитком. Разом з тим це такий момент (етап), коли старе ще не відійшло, не зникло, а нове ще не утвердилося повністю.

Таким чином, перехідна економіка  характеризує проміжний стан суспільства, переламну епоху економічних, соціально-політичних перетворень. Звідси — особливий характер перехідної економіки, що відрізняє її від так званої звичайної, тобто усталеної, цілісної, ринкової, адміністративно-командної чи змішаної економіки. Слід наголосити й на тому діалектичному принципі, що всі зміни в перехідній економіці є змінами розвитку, тоді як зміни у цілісній економічній системі випливають з безпосереднього її функціонування та вдосконалення.

Перехідні (трансформаційні) економічні системи — це складне явище. В історії розвитку практично кожного соціуму настають періоди, коли стара економічна система функціонує за низхідною (занепадає), а в її просторі зароджуються елементи нової системи з тенденцією до самоорганізації та висхідного розвитку.

Перехідні економіки можна класифікувати  за аспектами цивілізаційного і  формаційного процесів.

Аспект цивілізаційного процесу:

— від неоліту до бронзового віку;

— від бронзового до залізного віку;

— від залізного до передіндустріального віку;

— від перед індустріального до індустріального віку;

— від індустріального до постіндустріального (інформаційного) віку.

Аспект формаційного процесу:

— від первісного до рабовласницького ладу;

— від рабовласництва до феодалізму;

— від феодалізму до капіталізму;

— від капіталізму до соціалізму;

— від соціалізму до капіталізму (для постсоціалістичних країн тощо).

У межах кожної цивілізації та кожної суспільно-економічної формації є  перехідні стани від однієї стадії розвитку до іншої. Закономірності трансформації в межах ринкової системи

1. Поглиблення суспільного характеру виробництва:

— розвиток економічної системи визначається ступенем розвитку ринку;

— виникнення монополій усуває обмеженість вільного конкурентного ринку;

— розподіл функцій та сфер діяльності між державою, монополіями і немонополізованим сектором зменшує рівень непередбачуваності в суспільстві, забезпечує певну узгодженість між цими секторами та в них самих, формує систему економічних зв'язків як єдине ціле.

2. Зміни у розвитку технологічного способу виробництва вимагають нових та відповідної адаптованості існуючих господарських форм. Це виявляється в тому, що, наприклад, економічна система вільної конкуренції є формою пристосування до простої кооперації, мануфактурного та машинного виробництва, монополія є формою адаптації до умов НТР (необхідність використання нових джерел енергії, нових методів виплавки чавуну, сталі, алюмінію, застосування двигунів внутрішнього згоряння, концентрації та централізації капіталу. Цю функцію виконали монополістичні союзи). Автоматизований технологічний спосіб виробництва потребує впровадження змішаної економічної системи, яка б органічно поєднувала процеси усуспільнення та індивідуалізації, існування дрібних та великих підприємств, господарств, заснованих на різних формах власності тощо.

3. Кожна наступна форма соціально-економічного  розвитку породжує нові фактори  економічного зростання, не відкидаючи  при цьому надбань попередніх. За вільної конкуренції головним  фактором економічного зростання  є гонитва за надприбутком, одержаним завдяки впровадженню науково-технічному прогресу[12, c. 325-327].

Монополія породжує нові переваги великих  підприємств над дрібними в застосуванні досягнень НТП, економії на управлінні та ін., а також можливість упорядковувати, узгоджувати та передбачувати результати діяльності.

Рис. 1.1. Риси перехідної економіки

Державно-монополістичний капіталізм створює можливості державного впливу на відтворювальний процес у масштабах  суспільства.

Змішана економіка забезпечує спеціалізацію  і розподіл функцій між дрібними та крупними підприємствами, передбачає обрання форми власності й форми господарювання за економічною доцільностю.

Формування специфічної ієрархи  суб'єктів господарювання. Головним суб'єктом системи вільної конкуренції  є дрібний товаровиробник;

— періоду крупного машинного виробництва — власник капіталу;

— за монополії — об'єднання капіталістів;

— в умовах державно-монополістичного капіталізму — держава.

Змішана економіка докорінно змінює місце і роль найманого робітника, який дедалі частіше стає співвласником капіталу та учасником управлінського процесу в межах корпорацій (наймані менеджери) й учасником процесу регулювання економіки як цілого (наймані державні службовці).

Невизначеність як риса перехідної економіки пояснюється, насамперед, здатністю елементів системи до самоорганізації. Суб'єкти економіки ставлять перед собою мету — побудувати економічну систему певного типу і розробляють механізми та засоби досягнення мети, але зазвичай теоретично сформульована і практично реалізована мета не співпадає повністю. По-перше, тому що завжди в процесі становлення виникають непередбачувані заздалегідь моменти. По-друге, з причини здатності системи до самоорганізації, що сама по собі передбачає багатоваріантність розвитку.

Багатоваріантність самоорганізації системи, різноманітність устремлінь, цілей, бажань стосовно майбутнього суспільного устрою зумовлюють альтернативний характер розвитку перехідних економік. Устремління щодо трансформації старої системи можуть бути успішними (реалізована мета близька до поставленої) і безуспішними (система повертається в модифікованому вигляді до попереднього стану або ж гине).

Перехід до нової економічної системи  — це співіснування і боротьба старого й нового. Становлення  нової системи породжує відповідні нові економічні форми. Наприклад, грошова рента в умовах феодалізму або індикативне планування та державне регулювання в умовах капіталізму.

Суперечності перехідних економік є суперечностями розвитку, а не функціонування. Це суперечності між  старим та новим у надрах самої економічної системи; між економікою і політикою, між економікою та ідеологією; політикою та ідеологією; між соціальними верствами, що традиційно склалися, і тими, що зароджуються, тощо.

Загострення цих суперечностей  часто супроводжується бажаннями та закликами повернутися до попереднього стану (фізіократи, соціалісти-утопісти, сучасні ультраліві).

Історичність перехідної економіки  зумовлена характером умов переходу, природними, економічними, регіональними, політичними, ідеологічними та соціальними особливостями країн, які формують специфіку моделей переходу[7, c. 124-126].

1.2.  Альтернативний характер перехідної економіки

Глибока суперечливість і навіть спотвореність  реальних виробничих відносин перехідного  періоду не забезпечує реалізацію загальної закономірності соціалізації економіки та суспільства, вільного гармонійного розвитку особи, всемірної реалізації її творчих можливостей в ім'я зростання багатства країни. Концентрація економічної влади в руках номенклатурно-корпоративної еліти, нездатність держави розвивані науку, освіту, культуру обмежує можливості зростання людей творчої праці, висококваліфікованих робітників та інженерів, не дає змоги повною мірою реалізувати свої можливості науковцям, письменникам, художникам — усім людям творчої праці. Ще гірше становище тієї частини суспільства, що с найманими робітниками. Вони значною мірою відчужені від власності, праці та управління. їхні можливості щодо освіти, культури зменшуються, що може негативно позначитися на розвитку суспільства.

Усе це потребує посилення соціальної орієнтації ринкових реформ, розвитку масової демократичної боротьби за соціально орієнтовану економіку, економіку для людини. Якщо ці процеси будуть досить потужними, то можливим виявиться якщо не підпорядкування, то спрямування діяльності корпорацій і держави з урахуванням вимог демократичних об'єднань найманих працівників.

Рис. 2.2. Зміст перехідної економіки

1.3.  Особливий характер суперечностей у перехідній економіці

Усі досоціалістичні економічні системи  спочатку виникали в процесі еволюційного розвитку, і лише потім наука вдавалась до спроб теоретично осмислити їх.

Відмінністю соціалізму є те, що він  спочатку виник як теорія, і лише згодом була зроблена спроба реалізувати  цю теорію на практиці шляхом революційних перетворень.

Теоретичною основою реалізованої моделі соціалізму вважається марксистська економічна концепція.

Соціалізм — перехідна форма  від капіталізму до комунізму, оскільки, на відміну від попередніх економічних  систем, які мали єдину економічну основу — приватну власність, елементи комунізму не можуть зародитися у надрах капіталізму (через відмінність економічної основи).

Особливості комуністичної системи:

— економічною основою нової системи є суспільна власність;

— всезагальність праці;

— безкласовість;

— колективізм, що усуває індивідуальний егоїзм;

— нетоварні (безпосередньо суспільні) зв'язки;

— розподіл здійснюється на І фазі суспільного розвитку — за працею, на II — за потребами;

— самоуправління як антипод державної форми управління;

— повне відмирання держави як апарату насильства на II фазі суспільного розвитку[3, c. 549-551].

Реалізація марксистської концепції  економічного розвитку супроводжувалася значними теоретичними змінами і  модифікувалася у марксистсько-ленінську  теорію побудови соціалізму, яка мала такі етапи.

1. Політика "воєнного комунізму" (В.І. Ленін згодом визнав її  політикою не тільки вимушеною,  а й помилковою) була спрямована  на ліквідацію ринкових відносин, приватної власності та класів, на перехід до безпосереднього  продуктообміну через державні органи влади.

2. Нова економічна політика (НЕП), яка внесла в теоретичну концепцію  суттєві корективи і насамперед  визнання:

— ринкових форм (товар, гроші, ціна, кредит, фінанси тощо);

— двох форм власності (державної та кооперативної);

— двох класів (робітників і селян, інтелігенції як прошарку);

— державної форми управління за участю народу.

Реалізована модель соціалізму дістала  назву командно-адміністративного  соціалізму.

Риси командно-адміністративного  соціалізму:

— тотальне панування державної власності (навіть колгоспно-кооперативна власність, проголошена конституцією, втратила риси кооперативної і була одержавлена);

— централізоване регулювання всіх зв'язків державою (директивне централізоване планування від досягнутого);

— спотворені ринкові відносини (ціни, відсоток за кредит, ренту тощо встановлювала держава);

— прямий розподіл ресурсів;

— державне тотальне управління за принципом жорсткої ієрархії; вершину ієрархічної піраміди займає партійна бюрократія;

— розподіл за волею держави, яка об'єктивно не може визначити частку індивіда у суспільному результаті економічної діяльності (хоч зарплата видається за форму розподілу відповідно до кількості та якості праці).

Як наслідок, у процесі революційних змін відбулося тотальне одержавлення економіки, політики, ідеології та інших форм суспільного буття.

Криза адміністративно-командної  системи стала проявом загострення  суперечностей, породжених та нагромаджених  нею, які система виявилася не здатною вирішити.

Рис. 1.3. Загальні  закономірності трансформаційних перетворень

Суперечності адміністративно-командної  системи Головна суперечність —  суперечність між проголошеними  та реалізованими цілями.

 Форми вияву головної суперечності:

— між вивільненням трудящих від поневолення (експлуатації) з боку капіталу і поневоленням їх державою;

— між проголошеною метою побудови суспільства всезагального добробуту і сформованою економікою тотального дефіциту, який є не лише наслідком, а й передумовою відтворення бюрократичної системи адміністративного соціалізму;

— між проголошеною метою побудови суспільства, де, всі блага "поллються повним потоком" і здійсниться великий принцип: "від кожного — за здібностями, кожному — за потребами" і деформованою структурою економіки, зорієнтованою на виробництво заради виробництва;

— між проголошеною метою високопродуктивного виробництва (трудящі працюють на себе й на суспільство в цілому) і спадною ефективністю реального виробництва через відсутність конкуренції і тотальне панування державної монополії;

— між проголошеною метою побудови суспільства, заснованого на самоуправлінні (самоуправління як антипод державного управління), і реальною системою управління у формі диктатури держави, яка виявляється через диктатуру пролетаріату, диктатуру партії та ін.

Причини глибокої кризи командно-адміністративної системи не вичерпуються тільки нагромадженими нею внутрішньо притаманними їй суперечностями. Вони пояснюються існуючою структурою влади та запроваджуваною нею політикою. Значною мірою ця криза зумовлена об'єктивними законами нерівномірності та циклічності економічного розвитку[10, c. 142-144].

1.4. Історичність перехідної економіки

Соціально орієнтовану ринкову  економіку, яку прагнуть створити постсоціалістичні  країни, можна визначити як систему, в основі якої переважає приватна власність, свобода підприємництва, вільний продаж усіх факторів виробництва, товарів та послуг.

Головні завдання перехідного періоду  від адміністративно-командної до соціально орієнтованої ринкової системи  такі:

— реформування відносин власності;

— роздержавлення (обмеження втручання держави в економічне життя суспільства аж до повного вилучення, відмова від прямого управління держави економікою, створення умов для зростання кількості господарюючих суб'єктів);

— приватизація (перехід у приватну власність значної частки державної власності);

— демонополізація (створення і захист конкурентного середовища, подолання державної та недержавної монополії);

— лібералізація, яка набуває двох форм — внутрішньоекономічної (усунення державного контролю за цінами на переважну більшість товарів та послуг, запровадження свободи торгівлі юридичних та фізичних осіб і підпорядкування діяльності товаровиробника умовам ринку) і зовнішньоекономічної (розширення доступу в країну іноземних інвестицій; роздержавлення зовнішньоекономічних зв'язків і зняття протекціоністських обмежень на експорт; зняття обмежень на імпорт; конвертованість національної валюти тощо).

— макроекономічна стабілізація (мінімізація дефіциту державного бюджету, припинення надлишкової грошової емісії та пільгового кредитування, що спричиняють інфляцію);

— формування ринкової інфраструктури;

— соціальний захист найвразливіших верств населення.

Концепції трансформації адміністративно-командної  економіки в ринкову:

— інституціонально-кейнсіанський варіант еволюційних змін, або градуалістської політики;

— ліберально-монетарний варіант радикальних змін, або політики "шокової терапії".

Головні риси еволюційного переходу до ринкової економіки (градуалізму):

1. Процес економічної трансформації трактується як поступова зміна ресурсних потоків, які повільно пристосовуються до нового інституційного середовища і впливають на зміну параметрів виробництва, споживання, інвестицій.

2. Реформування економіки передбачає:

— встановлення динамічної рівноваги на споживчому ринку шляхом легалізації та розвитку приватного сектору;

— поширення ринкових механізмів спочатку на виробництво та збут споживчих товарів, а згодом і на інвестиції;

— лібералізація цін зі збереженням державного контролю за ними;

— формування двосекторної моделі економіки, де превалюють приватні структури у споживчих галузях економіки, а державні й ті, що контролюються державою, — у виробництві інвестиційних товарів;

— спад виробництва, зумовлений не зміною його технологічної та соціально-економічної структури, а політикою лібералізації;

— гіперінфляція як наслідок лібералізації;

— глибоке розшарування за доходами різних верств населення[4, c. 64-66].

Головні риси концепції радикальних  змін, або політики "шокової терапії":

1. Процес економічної трансформації передбачає швидкий перехід до досконалого ринкового середовища, заснованого на принципах рівноваги вільної ринкової економіки.

2. Реформування економіки передбачає:

— проведення впродовж 1—2 років радикальних антиінфляційних стабілізаційних заходів:

— моментальну лібералізацію цін;

— максимальне усунення держави від втручання в економічні процеси;

— ліквідацію переважної більшості субсидій;

— запровадження повної фінансової самостійності підприємств тощо;

— здійснення протягом 10—15 років фундаментальних перетворень в економіці.

Головним завданням переходу до реальних ринкових відносин є формування ринкових форм господарювання та усунення деформацій, набутих в умовах адміністративно-командної  системи. У цьому полягає суть лібералізації економіки[4, c. 69-70].

Таблиця 1.1. Результати лібералізації перехідних економік пост соціалістичних країн

1.5. Наявність у перехідній економіці особливих-перехідних економічних форм

Обмеження прямого державного втручання в економіку трансформаційного типу означає не послаблення ролі держави в економічному житті, а докорінну зміну цієї ролі.

Головні напрями впливу держави  на формування інституційних та економічних  умов формування ринкової економіки.

1. Законодавче забезпечення трансформаційних перетворень.

2. Забезпечення інституційних змін у підприємництві.

3. Подолання автаркії та забезпечення відкритості економіки.

4. Адаптація соціальної політики до умов перехідної економіки.

Відпрацювання господарського законодавства, яке встановлює "правила гри" у ринковій та перехідній економіці і є регулятором ринку:

— законодавства про власність;

— про підприємницьку діяльність;

— антимонопольного законодавства;

— податкового кодексу;

— трудового законодавства;

— законодавства про соціальний захист;

— природоохоронного законодавства;

— законодавства про регулювання зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Господарське  законодавство перехідного періоду  покликане забезпечити формування конкурентного середовища, сприяючи:

— виникненню нових підприємств, спрощенню їхньої реєстрації;

— формуванню конкурентних ринків у процесі приватизації державних підприємств та вільного доступу іноземних підприємців до національного ринку;

— забороні монополістичних об'єднань, змов, заохоченню та захисту конкуренції.

Законодавство про власність покликане забезпечити  рівність усіх форм власності та форм господарювання перед законом, не надаючи  переваг і пріоритетного розвитку державній формі.

Законодавство про підприємницьку діяльність має гарантувати повну економічну свободу вибору сфери господарської діяльності, планування, виробництва, реалізації товарів та послуг, ціноутворення, формування фінансових ресурсів, зовнішньоекономічних зв'язків тощо.

Антимонопольне  законодавство має запобігати створенню нових монополій, унеможливлювати зговори, відкриті й таємні угоди про розподіл ринків збуту, встановлення монопольних цін; регламентувати державне регулювання природних монополій тощо.

Податкове законодавство має виконувати не тільки фіскальну, а й регулюючу та стимулюючу функції.

Трудове законодавство  покликане забезпечити проведення ефективної політики зайнятості.

Законодавство про соціальний захист населення має стимулювати ділову активність усіх верств населення, соціально захищати його найвразливіші прошарки.

Природоохоронне законодавство через  запровадження економічних санкцій, жорстких заборонних та карних засобів  для порушників природоохоронних законів має спонукати і стимулювати дбайливе ставлення до охорони довкілля.

Законодавство у сфері зовнішньоекономічної діяльності в перехідний період покликане, з одного боку, захищати інтереси вітчизняного виробника на період адаптації його до роботи в умовах міжнародної конкуренції, з іншого — забезпечувати лібералізацію експортно-імпортних операцій з метою захисту інтересів споживача. Критерієм доцільності встановлення і зняття експортно-імпортних та валютних обмежень має стати ступінь захищеності національних економічних інтересів з урахуванням суперечливого характеру поточних і довгострокових цілей.

Економіка, що трансформується з  адміністративно-командної в ринкову, характеризується для значної частки країн ригідністю, віртуальністю та бартеризацією[3, c. 131-133].

Рис.1.4. Основні напрями забезпечення інституційних змін у перехідній економіці

Ригідність (від лат. rigidus — твердий, заціпенілий) означає закляклість, зашкарублість, негнучкість. Риси ригідної економіки: