Сутність ринку: його переваги та недоліки
Міністерство освіти і науки України
Київський національний економічний університет
імені Вадима Гетьмана
Курсова робота
з дисципліни:«Основи економічної науки»
на тему: «Сутність ринку: його переваги та недоліки»
Виконавець: студентка І курсу,
1-ї групи, спеціальність 6601,
факультету економіки та управління
ДОБРОВОЛЬСЬКА Наталія Вікторівна
Науковий керівник:
Доцент кафедри політичної економії
ПОРУЧНИК Світлана Генадіївна
Київ - 2010
ЗМІСТ
1. ВСТУП
2. ПЕРВАГИ ТА НЕДОЛІКИ РИНКУ
3.ОБ’ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО ВТРУЧАННЯ В ЕКОНОМІКУ
4. ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ РИНКУ ТА ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ
5. ВИСНОВКИ
6. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність теми. Поняття «ринок» є чи не найуживанішою економічною категорією в засобах масової інформації та в повсякденному житті. Влада обіцяє побудувати ефективну ринкову економіку. Аналогічного кроку вимагають від нашої держави різноманітні міжнародні фінансові інституції, такі як МВФ та інші. Що ж являє собою ринок та ринкова економіка? Якою має бути роль держави в ринковій економіці? Проблеми побудови ринкової економіки в Україні та наскільки економіка України відповідає статусу «ринкової»? Всі ці питання є актуальними на сьогодення, оскільки дають ключ до розуміння сучасного стану економіки України та можливих тенденцій її розвитку.
Мета дослідження: розкрити поняття ринок та необхідність державного втручання в ринкову економіку.
Завдання дослідження:
розкрити сутність поняття ринок та ринкова економіка;
розглянути можливі преваги та недоліки ринку;
обґрунтувати необхідність державного втручання в ринкову економіку;
звернути увагу на надбання провідних економістів світу різних часів щодо питання функціонування ринку та ролі держави в ринковій економіці;
проаналізувати зарубіжний досвід державного втручання в ринкову економіку;
розкрити особливості взаємодії ринку та держави в Україні.
Предмет дослідження: ринок як механізм, обміну товарами та послугами між покупцями та продавцями.
Об’єкт дослідження: об’єктивна необхідність державного втручання в економіку
1. ПЕРВАГИ ТА НЕДОЛІКИ РИНКУ
З давніх часів ринок визначали як місце (ринкова площа), де здійснюється купівля або продаж товарів. Ринок – поняття більш широке і містке.
Як явище господарського життя ринок з’явився багато сотень років назад як наслідок природно-історичного розвитку виробництва і обміну, що породило товарне ведення господарства. Відбувалося це через розвиток суспільного поділу праці, появу економічно самостійних, юридично незалежних господарюючих суб’єктів і перехід від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а потім і до товарного обміну та ринку. В сучасному розвиненому суспільстві, де, з одного боку, неухильно зростає кількість товарів, покупців і продавців, а з іншого – розвиваються засоби зв’язку, акти купівлі-продажу можуть здійснюватися за допомогою телефону, поштою та іншими сучасними засобами зв’язку. Для цього не потрібний безпосередній контакт суб’єктів ринкових відносин, а отже, місце для їхньої зустрічі. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що ринок – це обмін, який ведеться за законами товарного виробництва і обігу.
Проте, коли мова іде про ринок як сферу обміну, слід мати на увазі, що це не просто сфера обміну (він може відбуватись і у неринковій формі – наприклад, бартеру), а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що знаходить своє відбиття у ціні. Інакше кажучи, збалансування актів купівлі - продажу має досягатися за допомогою ціни. Це положення має надзвичайно важливе значення, тому що лише ринок виконує роль механізму, через який досягається рівновага попиту і пропозиції. Будь-які намагання замінити ринок якимось центром, що встановлює, скільки, кому і як виробляти, споживати, за якими цінами реалізувати товари, чи сучасними досягненнями науково-технічного прогресу, в тому числі електронної обчислювальної техніки, не дали позитивного результату. Інтереси суб’єктів виробництва не реалізуються, виробництво розвивається повільними темпами, спотворюється його структура, порушується економічна і соціальна рівновага в суспільстві.
Ринок забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням, пропорційність процесу відтворення, його цілісність. Тут відбувається суспільне визнання створеного продукту, суспільного характеру праці, що втілюється в ньому. Будь-яка споживна вартість починає служити людям лише після її реалізації, а праця, витрачена на виробництво товару, стає суспільно необхідною. Відбувається це завдяки досягненню рівноваги між попитом та пропозицією. На ринку кількість товарів, яку хочуть купити покупці, має відповідати кількості товарів, яку хочуть продати продавці. В такому випадку ціни встановлюються на рівні попиту і пропозиції, що й веде до рівноваги. Отже, ціна рівноваги – це ціна, за якої пропозиція відповідає попиту.
Рівновага ринкових цін забезпечує збалансованість між різними галузями виробництва, виробничою і невиробничою сферами, між сумою вартостей і цін товарів, між платоспроможним попитом і пропозицією.
Якщо ж рівноваги між попитом і пропозицією немає, то ринок через такий його інструмент, як ціна, впливає і на виробництво. Недостатня кількість якихось споживних вартостей на ринку призводить до підвищення на них цін і навпаки. Це, в свою чергу, впливає на виробництво: зумовлює його розширення або зменшення. Отже, економіка, що функціонує в ринкових умовах, розвивається за ринковими законами: вартості, попиту і пропозиції, середнього прибутку та ін.
Сутність ринкових зв’язків невіддільна від свободи підприємництва і конкуренції. Головним інтересом підприємця є збільшення прибутку. А це означає, що в ринкових умовах відбувається протидія інтересів як різних підприємців між собою, так і підприємців і працівників, зайнятих виробничою діяльністю.
Добровільний обмін між виробниками, покупцями, робітниками і власниками інших факторів виробництва на основі цін відображає сутність ринкової економіки.
Досвід розвинених країн, а також нашої країни, що нехтували ринковими відносинами, довів: модель безринкової економіки безперспективна, вона придушує інтереси людей, паралізує всіляку ініціативу, сповільнює економічний та соціальний розвиток. Ринок є одним з найбільших досягнень цивілізації, загальноекономічним явищем, характерним для будь-якого способу виробництва, де діють закони товарного виробництва.
Сучасний ринок як високорозвинений продукт цивілізації докорінно відрізняється від ринку епохи вільної конкуренції. Для нього характерні гарантований збут значної кількості товарів, соціальний захист непрацездатного і малозабезпеченого населення, регулювання фінансової, грошової, кредитної та цінової політики з боку держави.
Отже, ринок є складним утворенням, що являє собою, з одного боку, сферу обміну, сукупність процесів купівлі-продажу, які здійснюють збалансування за рахунок цін, а з іншого – забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням, безперервність процесу відтворення, його цілісність. Побудувати сучасний ринок означає: привести в дію економічні інтереси людей, стимули виробництва, прискорити економічне зростання, вивести країну на рівень на рівень сучасних досягнень науково-технічного та культурного розвитку.
1) УМОВИ ФОРМУВАННЯ РИНКУ
Для того, щоб була побудована ринкова економіка, функціонував реальний ринок, який виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені передумови. До них належать:
по-перше, наявність суб’єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу;
по-друге, еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою економічної допомоги, пільг тощо не визнає;
по-третє, конкуренція, яка надає усім суб’єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальників, примушує підприємців застосовувати над передову техніку і технології, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;
по-четверте, вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб’єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництва;
по-п’яте, реальна інформація про ринок у його суб’єктів.
Якщо подібних умов не створено, то те, що називають ринком, є псевдоринком, де гроші не виконують своїх функцій.
2) ВИДИ РИНКУ
Дослідження структуризації ринків дозволяє виділити основні види ринків:
1. Ринки товарів та послуг. В цю групу включаються наступні ринки:
• товарів споживчого призначення (продовольчі та непродовольчі товари);
• послуг (побутові, транспортні, комунальні);
• житла та будівель невиробничого призначення.
2. Ринки факторів виробництва. До їх складу входять:
• ринок нерухомості;
• знарядь праці;
• сировини та матеріалів;
• енергетичних ресурсів;
• корисних копалин.
3. Фінансові ринки:
• ринок капіталів (інвестиційні ринки);
• кредитний ринок;
• ринок цінних паперів;
• валютно-грошовий ринок.
4. Ринок інтелектуального продукту - інновації, винаходи, інформаційні послуги, твори мистецтва та літератури.
5. Ринок робочої сили. Являє собою економічну форму руху трудових ресурсів, при якому робоча сила мігрує відповідно з законами ринкової економіки.
6. Регіональні ринки: місцевий, внутрішній, національний, зовнішній, міжнародний.
Основні види ринків підрозділяються на різноманітні субринки, ринкові сегменти. Сегментація ринку представляє собою розподіл споживачів даного товару на окремі групи, що пред’являють до товарів неоднакові вимоги. Сегмент ринку - це частина ринку, група споживачів, продуктів чи підприємств, що утворюються на основі спільних ознак. Сегментація може бути проведена різними шляхами з використанням різноманітних факторів (ознак). Основними з них є:
1. Географічні (по регіонам, за адміністративним поділом, за густотою населення, за кліматичними умовами).
2. Демографічні (групування населення за віком, за статтю, за розміром сім’ї, за рівнем доходу, за професійним складом, за рівнем освіти, за національним складом).
3. Психографічні (групування населення за соціальним складом з низьким, середнім, високим, дуже високим достатком, за стилем життя: богемний, елітарний, молодіжний, спортивний).
4. Поведінці (придбання товарів носить випадковий характер, пошук користі при придбанні товарів: вироби високої якості, хороше обслуговування, низькі ціни, статус постійного клієнта, ступінь потреби в продукті, емоційне відношення до продукції) .
3) ФУНКЦІЇ РИНКУ
Більш повно і глибоко сутність ринку можна розкрити через функції, які він виконує. Головні з них такі: регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча.
Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв’язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворення. Через конкуренцію ринкові відносини активно впливають на рівень витрат та виробництво будь-якого товару, науково-технічний прогрес, на задоволення платоспроможного попиту населення. Внаслідок дії закону вартості, закону попиту та пропозиції, інших законів ринкової економіки індивідуальна праця зводиться до суспільно необхідної та визначення цінності товару. Без конкуренції, еквівалентного обміну вартість не може бути визначена. Цей механізм сприяє вирівнюванню прибутків підприємців різних галузей виробництва, утворенню середньої норми прибутку, що досягається через перелив капіталів між галузями. Останнє, в свою чергу, є регулятором пропозиції в економіці.
У зв’язку з тим, що створена споживна вартість перетворюється на товар лише після визнання її суспільством (після продажу), можна зробити висновок, що споживач здійснює контроль над виробником. Якщо цього немає, то в суспільстві принижується роль ринку як регулятора, що призводить до наростання диспропорцій між попитом і пропозицією товарів, виникнення дефіциту як загальноекономічного явища.
У сучасних розвинених ринкових системах ринок регулюється також державою і товаровиробниками. А це означає, що методи регулювання можуть бути також державними і недержавними. До перших належать: а) економічні важелі – кредити, податки, ціни, які встановлює держава; б) адміністративні важелі – державне замовлення, державні програми, правила укладання господарських договорів. До других належать різні угоди між товаровиробниками про ринки збуту, ціни, квоти тощо.
Стимулююча функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництва для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації, стимулювання праці та управління. Якщо суб’єти господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності виробництва, їхні індивідуальні витрати виробництва будуть вищими, ніж суспільно необхідні, то вони будуть неконкурентоздатними і стануть банкрутами. А це означає, що ринок виконує і таку функцію, як розподільча.
У конкурентному середовищі ринкова ціна диференціює доходи товаровиробників, виявляє переможців та переможених. Для перших створюються умови для подальшого розвитку і процвітання, а для других постає питання про їхнє існування. Відповідно відбувається і соціальне розшарування суспільства за доходами – на багатих і бідних.
Ринок “зшиває” економіку в єдине ціле, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв’язків (підприємств, галузей, регіонів), у тому числі зовнішньоекономічних. У цьому виявляється інтегруюча функція.
Будучи за своєю природою інтернаціональним, ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між країнами здійснюється за світовими цінами, які будуються на інтенаціональній вартості. Якщо ж на світовий ринок потрапляє товари, витрати на виготовлення якого перевищують суспільно необхідні інтернаціональні витрати праці, то їхній власник стає неконкурентоспроможним.
4) МОДЕЛІ РИНКУ
У залежності від співвідношення між кількістю виробників і кількістю споживачів розрізняють такі види конкурентних структур:
1. Велика кількість самостійних виробників деякого однорідного товару і маса відособлених споживачів даного товару. Дана структура ринку називається поліполією і породжує так звану досконалу конкуренцію.
2. Велике число відособлених споживачів і мала кількість виробників, кожний із яких може задовольнити значну частку загального попиту. Така структура називається олігополією, і породжує так звану недосконалу конкуренцію
3. Єдиний споживач товару і множина самостійних виробників Дана структура породжує особливий тип недосконалої конкуренції, називаний монопсонією (монополія попиту).
4. Структура взаємозв'язків, де єдиному споживачу протиставиться єдиний виробник (двостороння монополія), взагалі не є конкурентною, але також не є і ринковою.
Роздивимося докладніше основні з перерахованих вище моделей.
Поліполія (досконала конкуренція)
Велике число продавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців.
Ринок відкритий для кожного. Рекламні компанії не так важливі й обов'язкові, так як на продаж пропонуються тільки однорідні товари, ринок прозорий і відсутні які-небудь преваги. На ринку з подібною структурою ціна - це заданий розмір. На підставі вищевикладеного можна вивести такі варіанти поведінки учасників ринку:
Акцептант ціни. Окремо узятий продавець не робить ніякого прямого впливу на ціну. Якщо продавець запитує більш високу ціну, усі покупці відразу ж переходять до його конкурентів, тому що в умовах досконалої конкуренції кожен продавець і покупець мають повну і правильну інформацію про ціну, кількість продукту, витрати і попит на ринку.
Якщо ж продавець запитує більш низьку ціну, то він виявиться не в змозі задовольнити весь попит, що буде орієнтований на нього, у силу його незначної частки на ринку, при цьому прямого впливу на ціну з боку цього конкретного продавця не відбувається.
Регулятор кількості. Якщо продавець змушений погодитися з переважаючими на ринку цінами, то він може пристосуватися до ринку шляхом регулювання обсягу своїх продажів. У цьому випадку він визначає кількість товарів, що має намір продати по заданій ціні. Покупцю також залишається лише вибрати, скільки він захоче одержати по даній ціні.
Умови досконалої конкуренції визначаються такими передумовами:
- велика кількість продавців і покупців, жодний з яких не має помітного впливу на ринкову ціну і кількість товару;
- кожний продавець робить однорідний продукт, що ні в якому відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;
- бар'єри для входу на ринок у довгостроковому аспекті або мінімальні, або взагалі відсутні;
- ніяких штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і ресурси - перемінні фактори виробництва – мобільні;
- кожний продавець і покупець володіє повною і правильною інформацією про ціну, кількість продукту, витрати і попит на ринку.
Схема досконалої конкуренції має в основному теоретичне значення. Проте вона є ключем до розуміння більш реальних ринкових структур.
Для учасників ринку в умовах досконалої конкуренції ціна - це заданий розмір. Тому продавець може лише вирішувати, яку кількість товару він захоче запропонувати по даній ціні. Це означає, що він одночасно акцептант ціни і регулятор кількості.
Монополія
Один продавець протистоїть багатьом покупцям, причому цей продавець є єдиним виробником продукту, що не має, до того ж, близьких товарів-замінників. Така модель має такі характерні риси як:
а) продавець є єдиним виробником даного товару (продукту)
б) реалізований продукт унікальний тому, що немає його замінників;
в) монополіст має ринкову владу, контролює ціни, постачання на ринок (монополіст є законодавцем ціни, тобто монополіст призначає ціну і покупець при заданій монопольній ціні може вирішувати, яку кількість товару він може закупити);
Отже монополія – це виключне право виробництва, торгівлі, промислу і т.д., що належить одній особі, визначеній групі осіб або державі; ринок, на якому діє один продавець деякого товару або виду послуг. Розрізняють закриту, природну і відкриту монополію.
Така класифікація монополії на три категорії умовна. Деякі фірми можуть належати до декількох видів монополії. До їхнього числа відносяться, наприклад, фірми, що обслуговують систему телефонного зв'язку, а також електричні і газові компанії, що можуть бути віднесені як до природної монополії (тому що є присутнім ефект економії на масштабах), так і до закритої монополії (тому що присутні бар'єри для конкуренції). Також може бути проведена класифікація, заснована на врахуванні тимчасових інтервалів. Наприклад, патентне свідоцтво дає фірмі закриту монополію на короткостроковий період. Останнє відбувається не тільки через обмеженість терміну дії патенту, але також через те, що конкуренти можуть винайти нові продукти.
Монополія є повним антиподом досконалої конкуренції. Тут існує тільки один продавець, причому він виробляє товар, що не має близьких замінників.
Природна монополія виникає в галузі, в якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує ринок в цілому. У такій галузі мінімальний ефективний масштаб виробництва товару близький до кількості, достатньої для покриття витрат виробництва. У даній ситуації поділ виробництва між двома або великою кількістю фірм призведе до того, що масштаби виробництва кожної будуть неефективно малі. З природними монополіями, в основі яких лежить економія на масштабах виробництва, тісно пов'язані монополії, що базуються на володінні унікальними природними ресурсами.
До природних монополістів відносяться підприємства суспільного користування і підприємства, що експлуатують унікальні природні ресурси (наприклад, електричні і газові підприємства, компанії водопостачання, лінії зв'язку і транспортні фірми). Як правило, подібні «природні монополії» знаходяться у власності держави або діють під її контролем.
Відкрита монополія - монополія, при якій одна фірма, принаймні, на якийсь час, стає єдиним постачальником продукту, але не має спеціального захисту від конкуренції. У ситуації відкритої монополії часто виявляються фірми, які вперше вийшли на ринок із новою продукцією. Їхні конкуренти, проте, можуть з'явитися на ринку трохи пізніше.
Закрита монополія захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень. Прикладом може служити монополія поштової служби США на доставку пошти першим класом. Іншими варіантами виникнення закритої монополії є патентний захист, інститут авторських прав. Штучні бар'єри для запобігання проникнення на монополістичний ринок конкурентів подані юридичними обмеженнями у формі ліцензій, авторського права, товарних знаків або патентного захисту.
Монополія чиста (абсолютна) - ситуація, коли на конкретному товарному ринку виступає усього один продавець.
Монополія в чистому виді - явище вкрай рідкісне. Як і досконала конкуренція, вона являє собою скоріше економічну абстракцію. Досить часто як приклад чистої монополії призводять систему телефонного зв'язку. Але інші види зв'язку (наприклад, експрес-пошта або супутниковий зв'язок) створюють приховану конкуренцію, пропонуючи якісні замінники телефонного зв'язку. Крім того, слід зазначити, що монополія не може цілком усунути потенційну конкуренцію з боку інших вітчизняних або іноземних виробників товарів.
Монополія, що виникає з боку попиту, коли на ринку є тільки один покупець при множині продавців, називається монопсонією. Така ринкова структура в усім схожа з монополією, риси якої переносяться на покупця.
Олігополія
Олігополія є переважаючою формою сучасної ринкової структури. Термін «олігополія» застосовується в економіці для опису ринку, на якому існують декілька фірм, окремі з який контролюють значну частину ринку і вступ на цей ринок нових фірм утруднено. Приклади класичних олігополій: "велика трійка" у США - "Дженерал моторз", "Форд", "Крайслер".
Продукція, вироблена фірмами, може бути як однорідна, так і диференційована. Однорідність переважає на ринках сировини і напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу; диференціація - на ринках споживчих товарів (автомобілі).
Нечисленність фірм сприяє їхнім монополістичним угодам: по встановленню цін, поділу ринків або по інших засобах обмеження конкуренції між ними. Доведено, що конкуренція на олігопольному ринку тим інтенсивніша, чим нижче рівень концентрації виробництва (більше число фірм), і навпаки.
Існування олігополії пов'язано з обмеженнями входу на даний ринок. Одне з них - необхідність значних капіталовкладень для створення підприємства в зв'язку з великомасштабним виробництвом олігопольних фірм.
Нечисленність фірм на олігопольному ринку змушує ці фірми використовувати не тільки цінову, але і нецінову конкуренцію, тому що остання в таких умовах є більш ефективна. Виробники знають, що якщо вони понизять ціни, то їхні конкуренти зроблять те ж саме, що призведе до падіння прибутків.
Війна цін - повторюване і довгострокове зниження цін на продукцію фірм олігопольної галузі, за допомогою якого фірми розраховують збільшити обсяги продажів і прибутків. Але це рідко приносить їм вигоду.
Тому замість цінової конкуренції, що буде результативна в умовах досконалої конкуренції, «олігополісти» використовують нецінові методи боротьби: технічна перевага, якість і надійність виробу, методи збуту, характер наданих послуг і гарантій, диференціацію умов оплати, рекламу, економічне шпигунство.
5) Форми реалізацій функцій ринку
Для здійснення функцій ринку необхідні певні умови:
1) реальний плюралізм форм власності та форм господарювання. Якщо виходити з досвіду розвинених країн Заходу, то для забезпечення такого плюралізму повинні існувати індивідуальна приватна власність ( заснована на власній, так і на чужій праці), колективна власність ( у формі акціонерних компаній , кооперативів, власності трудових колективів, тощо), державна власність, муніципальна власність, змішана форма власності як результат різної комбінації названих форм;
2) ефективність функціонування ринку залежить від здатності різних суб’єктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін. Наявність такого впливу, що передбачає існування монополій ( у тому числі олігополій, як колективних монополій), знижує ефективність функціонування ринку;
3) розвинуте антимонопольне законодавство та наявність достатніх механізмів його реалізації значно послаблюють монопольні тенденції в економіці й сприяють ефективному функціонуванню сучасного ринку;
4) добре розвинута система економічного та адміністративного регулювання економіки державою ( за переважання економічних методів) створює передумови для існування регульованого ринку;
5) наявність і доступність всебічної інформації про ринок, розвинута маркетингова діяльність;
6) конкурентна боротьба між різними суб’єктами підприємницької діяльності;
7) розвинутий і розгалужений комплекс об’єктів власності, які можуть стати об’єктом купівлі-продажу ( засоби виробництва, у тому числі земля, робоча сила, інтелектуальна власність у формі патентів, ліцензій, тощо, послуги, різні види цінних паперів—акцій, облігацій, сертифікати та ін. гроші, нерухомість, предмети споживання.