Сутність самостійної роботи учнів в історії та теорії психо-педагогічних досліджень
Зміст
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ
РОБОТИ УЧНІВ – У ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ НАВЧАННЯ.
1.1 Сутність самостійної роботи учнів
в історії та теорії психо-педагогічних
досліджень……………………………………………………
І.2 Особливості організації самостійної
роботи в навчальному процесі початкової
школи…………………………………………………………………
І.3 Види самостійних робіт………………………………………………………14
Висновки
до першого розділу………………………………………
РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ
САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ НА УРОКАХ МАТЕМАТИКИ
В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ.
2.1 Самостійна робота учнів з математики
в навчальному процесі початкової школи
…………………………………………………………………………….
2.2 Аналіз результатів дослідження …………………………………………….28
Висновки
до другого розділу………………………………………
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Перебудова системи освіти
України, подальше удосконалення навчального
процесу в загальноосвітній, в
тому числі і в початковій школі
ставить питання про
того, як його зустрічають школа і перший вчитель. Якщо справдилися надії малюка на радість від шкільного життя, тоді зміцнюється допитливість, виникає інтерес, який і є сильним мотивом учіння. Все це і зумовило загальну спрямованість нашого дослідження. Тема нашого дослідження: “Види самостійних робіт на уроках математики в початковій школі”.
Вважаємо, де організована самостійна
робота там є праця, видно результат, там ефективний
урок, бо самостійність у навчанні - найважливіша
передумова повноцінного оволодіння знаннями, вміннями й навичками. Часто
й правильно застосована самостійна робота
розвиває довільну увагу дітей, виробляє
в них здатність міркувати, запобігає
формалізму у засвоєнні знань і взагалі
формує самостійність як рису характеру.
Об’єктом
дослідження виступає процес навчання математики учнів початкових
класів школи.
Предмет
дослідження – стимулювання самостійної
роботи учнів на уроках математики в початкових
класах.
Мета дослідження
полягає в теоретичному обґрунтуванні
та в розробці методичної системи організації самостійної
діяльності учнів на уроках математики
в початкових класах в основній школі
та в експериментальній перевірці її ефективності.
Гіпотеза
дослідження: стимулювання самостійної
роботи учнів на уроках математики в початкових
класах сучасної школи забезпечивши такі
умови:
1. Добір адекватних методик під час організації
самостійної роботи учнів, їх застосування
в реальному процесі типових закладів
освіти.
2. Проектування індивідуально-особистісного
розвитку кожного учня з врахуванням його
особистіних можливостей
3. Створення належної матеріально-технічної
бази як основи функціонування чинників
педагогічного процесу
Методологічною основою дослідження з'явилися
ідеї про теорію навчальної
діяльності (Д.Б. Ельконін, В.В.
Давидов, В.В. Репкин) і поетапного формування
розумових дій (Н.Ф. Тализіна, Л.Я. Гальперін).
А також роботи М.А. Бантової, Н.Б. Істоміной,
И.А. Аргинськой по методиці формування
обчислювальних навичків.
У дослідженні застосовувалися наступні методи: теоретичний
аналіз психолого-педагогічної і методичної
літератури; бесіда, опит, аналіз результатів
робіт учнів; застосування завдань, призначених
для визначення у учнів рівня загальних математичних умінь.; експеримент:
.
Основні
завдання дослідження:
1. Проаналізувати iсторико-педагогiчнi
i соціальні передумови організації самостійної
діяльності учнів початкових класів як
ефективного методу формування навичок
самоосвіти.
2. Обгрунтувати сучасний стан проблеми
в методичній літературі i шкільній практиці.
3. Розробити та експериментально пробувати
найбільш ефективні шляхи організації
самостійної діяльності учнів на уроках
математики в початкових класах.
Теоретична значущість дослідження полягає
в аналізі та структуруванні сутності
й змісту понять "самостійна робота",
"типи самостійної роботи", з'ясуванні
особливостей організації самостійної
роботи на уроках математики учнів початкових
класів, доборі ефективних методів стимулювання
самостійної роботи на уроках математики
в початковій школі, впровадженні нетрадиційних організаційних форм роботи з учнями в навчальному
процесі загальноосвітніх закладів освіти
на сучасному етапі. Практична значущість
дослідження полягає у визначенні шляхів
ефективного вдосконалення організації
самостійної роботи учнів на уроках математики
в початкових класах, розробці методики
поетапної роботи з дітьми початкових
класів на уроках математики, класифікації
ігрових, розвивальних та творчих вправ,
які
можуть бути використані в практиці роботи сучасних освітніх закладів, а також у гуртковій роботі з математики.
База дослідження: Луківська ЗОШ І-ІІІ ступенів 4 клас
Розділ І. Проблема
організації самостійної роботи
учнів у теорії та практиці навчання
1.1 Сутність самостійної
роботи учнів в історії та теорії психо-педагогічних
досліджень
Питання розвитку в школярів самостійності, критичності
мислення, здатності до творчих пошуків
у педагогічній науці не є новим. Перші вимоги
до учнів бути творцями, активними співучасниками
процесу пізнання відомі ще за часів античності.
Наприклад, метод навчання, застосований Сократом, названий “маєвтикою” [29].
Він полягає в умінні вести діалог так,
що внаслідок руху думки за допомогою
суперечливих висловлювань позиції учасників
діалогу згладжуються, однобічність поглядів
кожного з них долається, здобувається
істинне знання. Тобто Сократ у процесі бесіди, діалогу допомагав
“народитися істині в душі співрозмовника”.
Елементи евристичного навчання використовували
також Архит, Аристоксен, Платон, Піфагор, які надавали великого значення
зацікавленому, активному самостійному
оволодінню знаннями учнями [31]. У власних
міркуваннях вони виходили із суджень,
в основі яких – думка про те, що розвиток мислення людини може успішно здійснюватися
лише за умови самостійного пошуку, діяльності.
Ж.-Ж.Руссо у власній теорії виховання
також радив не передавати вихованцю знання
в готовому вигляді, а зробити його дослідником,
відкривачем істин: “... ставте доступні
його розумінню запитання і надайте можливість
йому вирішувати їх. Нехай він дізнається
не тому, що ви сказали, а тому, що сам зрозумів”
[36, с.156].
Однією з основних вимог методики викладання
за К.Д.Ушинським є умова обов’язкової
самостійності в набутті знань учнями
та самостійності суджень і висновків.
В.О.Сухомлинський в основі навчання учнів
у школі вбачав виховання в них самостійності,
критичності мислення, активності. Дидакт
наголошував, що справжнім можна вважати
лише те навчання, яке має спрямованість
на розвиток дитини, її мислення, діяння у процесі
пізнання, оскільки “розум не формується
без розумового напруження, без думки,
без самостійних пошуків” [35, c.585].
Психологи розглядають самостійність
як одну з вольових рис характеру. Вона
полягає "у вмінні орієнтуватися на
власний досвід, знання й переконання,
а не на тиск чи прохання з боку інших"
[1, с. 244]. На думку Д.М.Дубравської, самостійною
варто вважати людину, якій притаманна
сильна воля. Але поняття самостійності
щодо навчально-виховного процесу не варто
трактувати однозначно. Самостійна діяльність
учня розуміється як умотивовані й усвідомлені
самостійні дії школяра, що завершуються певним результатом.
Однак ця діяльність передбачає керування
зі сторони вчителя (як суб’єкта навчально-виховного
процесу) діяльністю учня (як об’єкта), управління цим процесом, а саме: спрямування (пояснення
мотиву, цілі діяльності), проектування
(план, структура дослідження тощо), підтримки
(навідні запитання, коригування, виправлення,
уточнення тощо). (М.І. Алєксєєв, І.Я. Лернер,
К.В. Яресько та ін.). Сучасна дослідниця
І.С.Зоренко вважає самостійною таку навчально-пізнавальну
діяльність школярів, яка детермінується
цілями, усвідомленими учнями, визначеними
мотивами й реалізується за допомогою
самостійних дій, які вимагають розумових,
вольових чи фізичних зусиль, а завершуються
конкретними результатами [18]. У дослідженнях
педагогіки останніх років чітко розмежовано
поняття “самостійна діяльність” учнів
та “творча самостійна діяльність” учнів
чи “творча діяльність” школярів.
На думку В.К. Буряка, В.І. Лозової, Г.І. Сороки,
в системі показників, що характеризують
навчальну творчу діяльність, зазвичай,
важливими є такі: самостійність, ініціативність,
творча активність [8;20].
Отже, незважаючи на широкий і багатоплановий
характер досліджень, присвячених організації
самостійній роботі учнів, ще багато питань
цієї складної проблеми навчального процесу
залишаються поки недостатньо
дослідженими. Так, наприклад,
у теорії та практиці мають місце
великі розходження, пов’язані з
трактуванням поняття — "самостійна
робота учнів".
Як свідчить аналіз спеціальної літератури,
тлумачення сутності самостійної роботи,
її мети залежить у першу чергу від загальної
концепції навчального процесу. Складність
вивчення проблеми зумовлена відсутністю
в дидактиці єдності думки стосовно того,
що являє собою самостійна робота — метод
навчання, прийом учіння чи форму організації
навчальної діяльності учнів. Якщо вбачати
сутність навчання в передачі системи
знань і способів діяльності, то самостійну
роботу можна вважати засобом закріплення
та тренування, вироблення вмінь і навичок.
Одночасно, оскільки навчання розглядається
як формування пізнавальної діяльності,
то самосійна робота виступає способом
розвитку творчих здібностей та професійного
мислення. Аналіз наукових досліджень
дозволяє виділити підходи до визначення
поняття "самостійна робота", в основі
яких лежать різні ознаки.
Самостійною роботою прийнято вважати:
• роботу, яка виконується власними силами
без сторонньої допомоги та керівництва, під
час аудиторних занять (Кружальний Н.);
• різноманітність типів навчальних завдань,
які виконуються під керівництвом викладача
(Гарунов М. та ін.);
• систему організації педагогічних умов,
яка забезпечує управління навчальною
діяльністю і відбувається за відсутності
викладача й без його безпосередньої допомоги
та участі (Граф В., Ільясов І. та ін.);
• різноманітні види індивідуальної,
групової пізнавальної діяльності учнів,
які здійснюються ними на аудиторних заняттях
і в позааудиторний час (Нізамов В.);
• обов’язкову роботу, яка проводиться
у процесі навчальних занять і підготовки
до них, або ж додаткову — позаобов’язкову
академічну роботу чи за спеціальним індивідуальним
планом, складеним на основі врахування
особистих інтересів і нахилів учнів (Архангельський С.);
• самостійна робота — це
спеціально організована діяльність учнів
з урахуванням їх індивідуальних
особливостей, спрямована на самостійне
виконання навчальних завдань різних
рівнів складності як на аудиторних заняттях,
так і в позааудиторний час. Метою
самостійної роботи учнів є її
спрямування на виконання соціального
замовлення, тобто у формуванні в
учнів уміння самостійно поповнювати
свої знання, орієнтуватись у потоці
наукової інформації. Аналіз психолого-педагогічної
літератури показує, що нині відсутній
єдиний погляд на те, що треба розуміти
під самостійною роботою. Так,
П.І. Підкасистий [29] розглядає самостійну
роботу як “засіб організації та виконання
учнями визначеної пізнавальної діяльності”,
а В.А.
Козаков розглядає самостійну роботу
учнів як один з видів навчальних занять,
специфічною особливістю якого є відсутність
вчителя в момент навчальної діяльності
учня. Відсутнє і єдине визначення самостійної
роботи. У діяльнісній концепції самостійна
робота - це сукупність дій учня з предметами
у певних умовах, що передбачають відсутність
безпосереднього керівництва та допомоги
з боку вчителя, з використанням наявних
індивідуальних рис особистості для того,
щоб отримати продукт, відповідний заданій меті, в результаті
чого має бути сформована самостійність
як риса особистості учня та засвоєна
певна сукупність знань, умінь та навичок.
А самостійність у трактуванні українського
педагогічного словника [8] – це одна з властивостей
особистості, що характеризується двома
факторами: по-перше, сукупністю засобів
– знань, умінь і навичок, якими володіє особистість; по-друге, ставленням особистості
до процесу діяльності, її результатів
і умов здійснення, а також зв’язки з іншими людьми,
які складаються в процесі діяльності.
Широке застосування самостійної роботи
учнів на уроках, таким чином, дає змогу
успішно розв’язувати багато навчально-виховних
завдань: підвищити свідомість і міцність засвоєння знань
учнями; виробити в них уміння й навички,
яких вимагає навчальна
програма; навчити користуватися
набутими знаннями і вміннями в житті,
в суспільно корисній праці, розвивати
в учнів пізнавальні здібності, спостережливість, допитливість.
Логічне мислення, творчу активність під
час засвоєння знань; прищеплювати їм
культуру розумової і фізичної праці,
вчити їх самостійно продуктивно і з інтересом
працювати; готувати учнів до того, щоб
вони могли ефективно займатися після
закінчення школи.
1.2Особливості організації
самостійної роботи в навчальному процесі
початкової школи
Відповідно до Основних напрямів реформи
загальноосвітньої школи увага вчителів
спрямована на всебічний розвиток пізнавальної
активності учнів, прищеплення їм інтересу
до навчання, формування навичок самоосвіти.
У розпорядженні вчителя для цього є багато
методів, і серед них особливу роль відіграє
метод, який дістав назву “самостійна
робота учнів”.
Проблема самостійної роботи учнів у процесі
навчання є нині однією з найбільш актуальних.
Вирішення її в практиці шкіл вимагає
особливої уваги, оскільки в повсякденній
діяльності учителя найбільше недоліків
зустрічається саме в організації і проведенні
самостійної роботи учнів. У дослідження
Б.П. Єсипова, М.О. Данилова, В.О. Онишука,
П.І. Підкасистого та інших науковців відзначається,
що причини цього такі: а) формування умінь
і навичок самостійної роботи є одним
з найскладніших видів діяльності педагога,
що вимагає ретельної підготовки учителя
і учнів; б) відсутність певної системи
в діяльності учителя по прищепленню учням
умінь і навичок самостійної роботи; в)
у шкільному навчально-виховному процесі
спостерігається неправильне співвідношення
репродуктивних і творчих самостійних
робіт. І нарешті, розумовий розвиток школярів
у процесі навчання, їх активність і самостійність
багато залежить від навчання їх прийомам роботи і розумової діяльності.
Вчитель проводить на уроках самостійні
роботи різного дидактичного призначення:
перевірні, підготовчі, навчальні. Так,
перевірні роботи допомагають їй контролювати
знання учнів;
підготовчі — актуалізують
опорні знання, які необхідні для
наступного сприйманим нового матеріалу;
навчальні — під час вивчення
нової теми, але лише тоді, коли переконана,
що попередні знання, на яких грунтується
вивчення нового, добре засвоєні школярами.
Щоразу, готуючись до уроку, вчитель розв'язує принципове питання, як краще організувати
засвоєння нового матеріалу. Цьому сприяють
доступні та ефективні для учнів початкових
класів п'ять форм пошукової діяльності:
1.Система пізнавальних завдань за прийомами
розумової діяльності.
2. Евристичні бесіди.
3. Метод аналогії.
4. Самостійне ознайомлення з новим матеріалом
з опорою на допоміжні засоби і без них.
5. Елементарні дослідницькі завдання.
Критеріями відбору навчального матеріалу,
який планується для організації пошукової
діяльності молодших школярів на уроці,
є такі:
1. зв'язок нового із засвоєним матеріалом;
2. можливість логічного членування навчального
матеріалу на чіткі кроки та елементарні
завдання;
3. наявність суперечностей між опорними
і новими знаннями;
4. готовність школярів до участі в пошуковій
діяльності [26].
Самостійно ознайомлюючись із новим матеріалом
за підручником чи іншим джерелом, школяр фактично виконує декілька
супідрядних завдань: визначає мету, виділяє
невідоме, зосереджує увагу на головному,
встановлює послідовність дій, контролює їх. Форми самостійних завдань
бажано урізноманітнювати, щоб залучати
до сприймання різні види пам'яті: зорову,
слухову, моторну. Важливо уникати перевантаження
якогось одного виду сприймання. (Це стосується
не тільки організації самостійної роботи,
а й усього процесу навчання.) Результативність
самостійної роботи залежить і від того,
чи зуміє вчитель поєднати завдання: усні
- з письмовими, фронтальні — з індивідуальними,
і від способу постановки завдання (маємо
на увазі розробку навчальних завдань,
їх формулювання, вказівки щодо послідовності
опрацювання матеріалу). Якщо вказівки
мають загальний характер (алгоритм розв'язування
задачі, схема морфологічного й фонетичного
розбору тощо), бажано оформити їх у вигляді
пам'ятки (настінної таблиці), яка в потрібний час вивішується
на дошці.
Молодші школярі найчастіше відчувають потребу
в керівництві, коли опановують новий
вид роботи. У цьому разі корисно в індивідуальних
картках чи на дошці записати рекомендований
план міркування.
Приклад картки з планом послідовності
міркування для учнів 3-го класу, які опановують
новий вид задачі:
1. Позначаю шукане число ...
2. Складаю вираз...
3. У задачі сказано, що...
4. Складаю рівняння ...
5. Розв'язую рівняння ...
6. Відповідь...
7. Перевіряю відповідь за умовою задачі...
Для заощадження часу уроку треба звести до
мінімуму ті пояснення вчителя, які можна
записати на дошці або позначити в картках
для самостійної роботи. Добираючи завдання
для самостійної роботи, вчитель прискіпливо
зважує можливості кожної форми завдання відповідно до мети уроку. Так, коли учням
пропонується робота з тренувальними
вправами, доцільно використати підручник чи картки з диференційованими
завданнями; коли ж ідеться про підготовку
до сприймання нового матеріалу з читання,
в пригоді стануть звукопис, картина, підготовчі
вправи з дошки тощо. Тривалість самостійної
роботи зумовлюється рядом чинників. Насамперед
- складністю та обсягом завдання: воно
може бути і невеликим, але учні тільки-но
почали засвоювати цей матеріал і, отже, техніка виконання вправ опрацьована
ще недостатньо. У такому разі на самостійну
роботу потрібно відвести більше часу,
ніж на етапі повторення матеріалу. Буває,
що робота нескладна (наприклад, прийом
обчислення, добре засвоєний учнями), але,
щоб здобути результат, доводиться робити
багато записів.
Часто вчителі нечітко уявляють темп роботи
учнів. А від того, наскільки швидко діти
вміють писати, читати, лічити, залежить
ефективність усього навчального процесу.
Щодо першокласників у І семестрі можна
пропонувати їм самостійну роботу на уроці
не менш як на 3-5 і не більш як на 10 хв.. а
в ІІ-му півріччі - до 15 хв. Така тривалість
в основному відповідає їх працездатності.
Самостійна робота потребує різного унаочнення:
картин, схем, таблиці, карток, перфокарт,
роздаткового матеріалу, які вчителька
виготовляє сама.
Знаючи прогалини в знаннях окремих учнів,
дає їм у вигляді пам'яток додаткові вказівки
і таким чином запобігає можливим помилкам.
Наприклад, розв'язування рівняння:
— прочитай рівняння;
— визнач, що невідомо;
— пригадай, як знайти невідомий компонент;
— виконай дії, зроби перевірку та висновок
про розв'язання цього рівняння.
— Або складання оберненої задачі до даної:
— випиши числа задачі і поясни кожне з
них;
— заміни одне з даних чисел знаком Питання;
— склади задачу, в якій запитується про це число.
Так на початковому етапі ознайомлення
з новим матеріалом діти працюють над
завданнями, в яких розкривається порядок
виконання дій. Розгорнугий або стислий
зразок способу дій є тут допоміжним елементом.
1.Розгорнутий:
50 + 23 = (50 + 20) + 3 = 70 + 3 = 73
Виконай за зразком:
60 +14 = 40 + 25 =
50 + 36 = ЗО + 39 =
2.Стислий:
50 + 23 = або 50 - 23 =
50 + 20 = 70 50 - 20 = ЗО
70 + 3 = 73 ЗО - 3 = 27
Розв'яжи приклади. міркуючи так само:
60 + 14 = 60 - 33 =
40 + 25 = ЗО - 14 =
Завдання з теоретичною довідкою.
Щоб помножити число на добуток, можна
обчислити добуток і помножити його число
на одержаний результат або помножити
число Ііа один із множників і одержаний
результат помножити на другий множник..
1. Обчисли результат усіма можливими способами:
8 • (8 • 3) =
2. Обчисли зручним способом:
9 • ( 5 • 4) = 16 • (7 • 5) =
25 • (2 • 6) = 30 • (2 • 5) =
Різноманітні види вправ на етапі формування
практичних умінь, які проводить учителька,
дають змогу ставити перед школярами завдання
різної складності.
Значно підвищує ефективність самостійності
роботи своєчасна її перевірка. Інколи
швидко потрібно перевірити результати
роботи. Тут стають у пригоді різні способи,
скажімо, демонстрування школярами відповіді
за допомогою сигнальних карток на уроках
мови і математики, картки з цифрами і
знаками. Це дає змогу своєчасно виявляти
прогалини в знаннях і запобігати відставанню.
І.3. Види самостійних робіт
Одним з видів самостійної роботи учнів з математики в класі є самостійнє вивчення теорії за підручником.
Пропонувати учням самостійно опрацьовувати за підручником теоретичний матеріал треба хоча б три-чотири рази за семестр (залежно від того, як вони вміють працювати з книгою). Основна мета таких завдань — навчити учнів читати математичний текст, інакше кажучи, навчити їх учитися. Які особливості математичного тексту? Чим відрізняється він, наприклад, від тексту художніх, історичних книг?
По-перше, наявністю багатьох математичних понять, термінів, символів. Коли учень не знає хоч якого-небудь терміна чи символу, що є в тексті, він не зможе його зрозуміти.
По-друге, наявністю різних схематичних рисунків, тісно пов'язаних з текстом. На них треба дивитися паралельно з читанням тексту; читати доводиться не абзацами і навіть не реченнями, а частинами речень.
По-третє, наявністю багатьох шрифтів: курсив, розрядка, петит, якими виділяють означення, теореми, правила, примітки.
По-четверте, стилем викладу, чіткістю, лаконічністю, строгістю. Читання математичної книги потребує максимальної уваги, міцного знання всього попереднього матеріалу.
Самостійне розв’язування задач
Самостійне розв'язування
задач у школі можна
організовувати
по-різному. У деяких випадках
на це
корисно відводити цілі
уроки, особливо в старших класах
при розв'язуванні громіздких задач і
перед контрольними роботами, щоб
з'ясувати, чи можуть учні
впоратися з наміченими для контрольної
роботи завданнями. їх можна оцінювати
(всі або деякі). Під час такої самостійної
роботи бажано бути серед учнів, допомагати
деяким, робити зауваження для всіх. Цим
і відрізняється така самостійна робота
від контрольної. Проте
для самостійних робіт зручніше відводити
тільки частини уроків — 15—20 хв. Учитель на
уроці може пояснити матеріал,
дати завдання, розв'язати кілька
прикладів колективно, а потім запропонувати
кілька вправ до кінця уроку розв'язати
самостійно. Такі роботи можна оцінювати.
Відшукання учнем своїх доведень і способів розв’язання
Добре, коли учень уміє самостійно читати математичну книгу, розв'язувати задачі відомих типів. Але ще краще, коли він намагається знаходити свої доведення, свої способи розв’язування задач, пропонує свої формулювання означень. Завдання вчителя — заохочувати і підтримувати такі прагнення. Це один з видів самостійної роботи; можна навіть сказати, що це найвища форма самостійної роботи учнів. Спостереження показують, що такі учні, які намагаються давати свої доведення і розв'язання задач, є в кожному класі, і тільки від учителя залежить, як культивується в класі така форма самостійної роботи.
Позакласне читання з математики
Великим резервом розширення математичних знань учнів, навичок роботи з книгою і, що не менш важливо, вироблення навичок самоосвіти, може стати бібліотека науково – популярної літератури з математики і її позакласне читання. При організації позакласного читання вчитель повинен звернути особливу увагу на те, що математична книга, навіть науково - популярна, надзвичайно вимоглива. Робота з нею – це справжня праця розуму, розвиток уявлення, фантазії, пам’яті. Учням доцільно пропонувати і підготувати проект, доповідь, анотацію статті, ознайомитись з новим методом розв’язування задачі .
Форми проведення самостійної роботи на уроках математики в початковій школі
Урок-гра
До уроку-заліку учні готуються протягом вивчення всієї теми. На початку вивчення теми вчитель може помістити на стенді "Вивчаємо тему" список запитань, типових вправ обов'язкового рівня, що відповідають початковому та середньому рівням навчальних досягнень учнів, та задач підвищеної складності, що відповідають достатньому та високому рівням засвоєння матеріалу.
Математичний диктант
Математичний диктант – одна з ефективних форм організації самостійної роботи учнів. Це короткочасні письмові контрольні роботи, під час яких учні, сприймаючи завдання на слух (повністю чи частково), виконують його письмово або записують лише результат.Математичні диктанти бувають навчаючі і контролюючі.Систематичне використання математичних диктантів дає надійну інформацію про рівень засвоєння нового матеріалу підвищує математичну культуру учнів сприяє розвитку їх мови.
Тести для самостійної роботи та контролю знань
Тести призначаються для
організації самостійної роботи
учнів, спрямованої на повторення курсу
математики і підготовку до навчання
у відповідних класах. Тести можуть
використовуватися для
Контрольні роботи
Контрольні роботи проводяться для виявлення рівня знань учнів в письмовій формі, яку учні самостійно виконують цілий урок, або 15-20 хв. приблизно два рази на місяць, у старших класах – раз на місяць.
Форми проведення позакласної самостійної роботи
Проектна технологія
Проектна робота - вид роботи (переважно в групах), метою якої є підготовка кінцевого продукту. Мета цього виду роботи - дати учню можливість виконати незалежну(самостійну роботу) роботу, побудовану на знанні матеріалу та уміннях і навичках, здобутих упродовж певного періоду вивчення теми. Проектні роботи ідеальні для різнорівневих груп, оскільки кожне завдання може бути виконане учнями, що мають різний рівень підготовки. У процесі проектної діяльності учні реально спілкуються між собою і з навколишнім світом. Метод проекту – це метод пошуку, тобто така організація навчання, при якій учні набувають знань в процесі планування та виконання практичних завдань – проектів. Проект дає можливість тісно поєднати теорію з практикою.
Метод проектів дозволяє вчителю надати пріоритет різним видам самостійної діяльності учнів.
Участь школярів в МАН
Підготовка науково-
Математичні олімпіади
Метою популяризації математичних
ідей та підтримки талановитих
Домашня робота
Домашня робота - це теж самостійна робота учня. У домашній (самостійній) роботі учень має навчитись виконувати всі операції, які він спочатку виконував під керівництвом учителя, а тепер має повторити їх стосовно себе (ставити мету, планувати, контролювати, оцінювати).Виконання домашніх завдань сприяє закріпленню і поглибленню поданого на уроці нового матеріалу, допомагає виробити навички, дисциплінує учнів, привчає їх працювати систематично і самостійно, функція домашньої роботи – навчити дітей вчитися.Окремим учням можна давати індивідуальні домашні завдання; сильнішим доцільно запропонувати кілька важчих задач, а слабкішим — легші вправи. Іноді домашні роботи можуть бути і достроковими і виконуватися на заліковий урок. Учитель повинен стежити і за тим, чи справді самостійно виконують учні домашні завдання.
Висновки до першого розділу
Як бачимо, самостійна робота може носити різноманітний характер, а її вибір має диктуватися перш за все завданнями конкретного уроку, рівнем сприймання учнями того чи іншого матеріалу, а також педагогічною ситуацією у конкретному навчальному колективі. Отже, вчасно і повноцінно сформовані вміння та навички самостійної праці в початкових класах допомагають класоводові підтримувати інтерес до навчання. Завдяки цьому діти працюють активно, щоразу роблячи для себе невеликі, але важливі відкриття у Країну Знань.
Розділ ІІ. Методика
організації самостійної роботи
на уроках математики в початкових
класах
2.1 Самостійна робота
учнів з математики в навчальному процесі
початкової школи
Тепер освіта зорієнтована на індивідуальний
розвиток особистості, тому вчитель повинен
цілеспрямовано формувати в учнів здібності
до самореалізації і саморозвитку, цілеспрямовано
формувати і розвивати окремі якості учня,
які допоможуть йому "знайти себе"
і реалізувати свій потенціал. А процес
учіння має сьогодні розумітися як знання,
сприйматися як переконання, втілюватися
як дія. Вважаємо, що одне з головних
завдань сучасної математики - навчити
учнів самостійно працювати, оскільки
темпи надходження наукової інформації
зросли і практично кожній людині, яка
хоче мати роботу та продуктивно працювати,
необхідно увесь час оновлювати свої знання,
а то й переучуватись, а це можливо лише
за наявності в неї умінь і навичок самостійної
роботи.
Організовуючи самостійну роботу на уроці
на формувальному етапі експерименту
керувалися такими дидактичними вимогами:
1. Організовувати самостійну роботу на
всіх ланках навчального процесу, у тому
числі й під час засвоєння нового матеріалу.
Необхідно забезпечити оволодіння учнями
не тільки знаннями, а й загальними уміннями,
засобами розумової праці, за допомогою
яких засвоюються знання.
2. Завдання самостійної роботи повинні
бути спрямовані не стільки на засвоєння
окремих фактів, скільки на розв'язування
різноманітних проблем. У самостійній
роботі треба навчити учнів бачити і формулювати
проблеми, самостійно вирішувати їх, вибірково
використовуючи для цього наявні знання,
уміння і навички, перевіряти отримані
результати.
3. Для активізації розумової діяльності
учнів треба давати їм роботу, що вимагає
посильного розумового напруження.
Самостійну роботу залежно
від її мети проводили на різних
етапах уроку (закріплення, повторення,
ознайомлення з новим матеріалом).
Плануючи завдання для самостійної роботи
врахували можливості кожного виду роботи
і відповідність мети уроку. Тому використовуючи
картки з диференційованими завданнями,
план опрацювання нового матеріалу, ми
застосовували інструкції, підказки, "ключик"
для розв'язання, використовували самостійні
роботи з наперед заготовленими відповідями. Старалися, щоб підказки були
гранично чіткими й лаконічними, вимагали,
щоб учні робили висновки після виконання
кожного виду самостійної роботи. Пропонували
5-6 хв. самостійні роботи з метою первинного
закріплення, з метою перевірити наскільки
учні зрозуміли новий матеріал і виявити
помилки. На цьому етапі роботи важливо
швидко зорієнтуватися, чому учень помиляється
(не зрозумів пояснення, не знає попереднього
матеріалу, через неуважність, тощо).
Такі самостійні роботи допомагали утворити
диференційовані підгрупи учнів, використовуючи
адаптовані до їх можливостей навчальні матеріали, впроваджуючи принцип вільного
вибору варіантів завдань, що відповідають
можливостям і підготовленості учнів.
Форму самостійних завдань урізноманітнювали,
щоб працювали різні види сприйняття і
пам'яті: зорова, слухова, моторна. Досить
часто при вивченні теми пропонували змоделювати
описану усно ситуацію за допомогою моделей
прямих, площин, пропонували зробити висновок
і перевірити його із сформульованим висновком
у підручнику і т.д.
Результативність самостійної роботи
залежить і від того, як вчитель зуміє
поєднати способи виконання завдань: усні
з письмовими, фронтальні з індивідуальними.
Використовували в експериментальній
роботі систему диференційованих завдань,
що складалися з:
1. Триваріантних завдань за ступенем складності
(полегшеної, середньої, підвищеної) при
цьому варіант вибирає учень.
2. Спільного для всього класу завдання
із системою додаткових завдань, ступінь
складності яких зростає.
3.Індивідуальних диференційованих завдань.
4.Групових диференційованих завдань з
урахуванням різної підготовки учнів
(варіант визначаю сама).
5.Рівноцінних двоваріантних завдань,
до кожного з яких додаються завдання
зростаючої складності.
6.Спільного практичного завдання із зазначенням
мінімальної і максимальної кількості
задач або прикладів для обов'язкового
виконання.
Індивідуально-групових завдань.
Учнів кожного класу (групи) умовно поділили
на три групи:
"А" - учні, які потребують допомоги,
вони мають невисокий рівень розвитку
здібностей і мислення, тому навчання
відбувається через наочний матеріал;
"Б" - учні, які можуть засвоїти матеріал
у рамках програми, робота з ними потребує постійного
вивчення мотивації навчальної діяльності;
"В" - учні з високим рівнем математичних
здібностей, завдання для них підбираються
не тільки за ступенем складності, а й
за індивідуальними особливостями.
Отже, за допомогою самостійної роботи
прагнули розвивати здібності кожного,
організувати навчання так, щоб добре
підготовлені учні мали можливість виконувати
складніші завдання, учитися швидше, а
недостатньо підготовлені виконували
менш складні завдання, але поступово
підвищували свій рівень знань. Виконання
складнішого варіанта завдань стає метою
кожного учня. Діти мають можливість ознайомитися
з виконанням тих завдань, які на даному
уроці були їм не під силу. З цією метою
наприкінці уроку я відводжу час на їх
пояснення. Для тих учнів, які на уроці
виконували полегшені завдання, додому задається завдання другої
групи складності; для тих, хто впорався
з роботою другого ступеня, домашнім завданням
є завдання більш високого ступеня складності.
Надавали можливості учням вибирати завдання
домашньої роботи самостійно.
На етапі уроку “Контроль, корекція та
оцінювання знань” потрібно вчити дітей
здійснювати самоконтроль, самоаналіз
і самооцінювання. (Фрагменти уроків представлено
в додатку 1)
Використовуємо групову і парну форму
взаємоконтролю і взаємоаналізу, рефлексивного
аналізу і контролю. Звертаюся до таблиць
“Повинні знати”, “Повинні вміти”, до планування уроку та перевірки, чи все
заплановане вдалося зробити, чи всі завдання
уроку виконані. Таке моделювання уроку можливе тільки при комбінуванні
різних методів і прийомів навчання. А
це відкриває шлях до творчості, дає можливість
проводити різні види уроків. Основою
їх проведення є цікавий зміст, самостійний
вибір, неординарний підхід і інтелектуально-ігрова
ситуація. Останньою керую так, щоб вона
по можливості, проходила через дві стадії:
дослідницько-спостережувальну і комбінаторно-конструктивну.
Як наслідок, одразу, як тільки створюються
зовнішні ігрові умови, значно підвищується
увага та активність дітей. Це дозволяє
в легкий спосіб формувати мислительні
операції. Ті ж ігрові умови дають змогу
алгоритмізувати навчальну діяльність
дітей. Вони чудово орієнтуються у логіці
завдань, які перед ними ставляться. У
правильній послідовності здійснюють
аналіз порівняння, абстрагування, часом,
і узагальнення [29]..
Під час закріплення матеріалу самостійну
роботу проводжу за схемою:
І варіант працює так:
основне завдання – самостійно
творче завдання – самостійно
цікаве завдання – самостійно
спільне завдання – самостійно.
ІІ варіант –
заходи допомомги (опорні схеми, зразки)
основне завдання – самостійно
творче завдання – самостіно
спільне завдання – самостійно.
ІІІ варіант –
з учителем; рівень допомоги (опорні схеми,
зразки)
основне завдання – самсостійно
спільне завдання – самостійно.
Використовуємо групову і парну форму
взаємоконтролю і взаємоаналізу, рефлексивного
аналізу і контролю. Звертаюся до таблиць
“Повинні знати”, “Повинні вміти”, до
планування уроку та перевірки, чи все
заплановане вдалося зробити, чи всі завдання
уроку виконані.
Таке моделювання уроку можливе тільки
при комбінуванні різних методів і прийомів
навчання. А це відкриває шлях до творчості,
дає можливість проводити різні види уроків.
Основою їх проведення є цікавий зміст,
самостійний вибір, неординарний підхід
і інтелектуально-ігрова ситуація. Останньою
керую так, щоб вона по можливості, проходила
через дві стадії: дослідницько-спостережувальну
і комбінаторно-конструктивну. Як наслідок,
одразу, як тільки створюються зовнішні
ігрові умови, значно підвищується увага
та активність дітей. Це дозволяє в легкий
спосіб формувати мислительні операції.
Ті ж ігрові умови дають змогу алгоритмізувати
навчальну діяльність дітей. Вони чудово
орієнтуються у логіці завдань, які перед
ними ставляться. У правильній послідовності
здійснюють аналіз порівняння, абстрагування,
часом, і узагальнення [29].
В центрі уваги завжди ставлю проблему
інтелектуального розвитку і уміння вчитися.
Готуючи завдання на вибір або завдання
для групової роботи, враховую рівень
складності за індивідуальними можливостями,
міру своєї допомоги. Це дає можливість
створити умови для розвитку кожної дитини,
не допустити відставання слабких дітей
і водночас не стримувати темпу зростання
сильних учнів. В процесі експерименту
доведено, що дитина розвиватиметься,
вдумливо працюватиме, збагачуватиме
свої пам'ять і фантазію, якщо завдання,
які вона виконує на уроках будуть цікавими.
Тому пропонували учням вправи, які не
потребують додаткових знань, але, маючи
пошуково-проблемний характер, вчать порівнювати,
аналізувати, співставляти з протиставленням,
встановлювати деякі математичні закономірності. Це задачі
із циклу "Стежинкою до математичних
узагальнень", "Вчимося і розвиваємося
з дідусем Всезнаєм", "Математика
з посмішкою" (Додаток Б).
На кожному уроці перед учнями ставили
завдання (що вони повинні знати, чому
навчитися, якими знаннями володіти). Важливу
роль відводимо викладанню програмового
матеріалу блоками. На початку вивчення
теми проводиться оглядово-установча
лекція з елементами бесіди (з планом лекції учні ознайомлюються заздалегідь),
під час якої акцентується увага на вузлових
питаннях теми, їх взаємозв'язках. Враховуючи
різний темп сприйняття матеріалу учнями,
найважливіші питання висвітлюються повторно.
Основне завдання просто домогтися, щоб
усі учні працювали на уроці, до того ж
охоче, із цікавістю, результативно, а
створити такі умови навчання, за яких
кожен учень міг би працювати на уроці
відповідно до рівня загальної підготовленості
на сьогоднішній день. Для учня, який не
встигає, лише посильне завдання, щоб виконавши
його, він побачив позитивну перспективу
в навчанні. А тому, хто добре знає навчальний
матеріал, пропоную завдання творчого
характеру. Привчаємо учнів уважно слухати,
спостерігати, набувати навички, робити
висновки. Тому пояснення деякого матеріалу
пов'язуємо із виконанням практичної роботи,
яка, часто допомагає створити проблемну
ситуацію, яку учні розв'язують самі або
за невеликою допомогою вчителя. Це сприяє
кращому розумінню навчального матеріалу.
Щоб навчити учнів слухати і чути, заслуховуємо
учнівські рецензії на відповіді колег
по класу. В рецензії учень дає оцінку
теоретичних знань, вказує на недоліки,
доповнює відповідь. При проведенні практичної
роботи учні вголос коментують спостереження,
роблять висновки, записують в зошит досягнуті
результати. Практикуємо коментовані
вправи, які виробляють увагу, сприяють
кращому запам'ятовуванню. Вважаємо,
щоб в дитини формувалося бажання вміти
і потреба здобути знання самостійно,
її так потрібно розтлумачити, щоб вона
хотіла давати відповідь на запитання
(в чому педагогові допомагають зроблені
одночасно на дошці, кожним в зошиті малюнок, схема, розданий шаблон, макет).
Причому, спочатку кожен міркує самостійно,
а потім лише тому, кому не вдається допомагаємо
скласти схему, намалювати малюнок і т.д.
При розв'язанні нової задачі кожен учень
самостійно розшукує подібні їй, які вже
розв'язувались, і використовує їх як допоміжні.
Так виховуюємо вміння
звертатися до власного досвіду і
залучати його при розв'язуванні, що розвиває
самостійність мислення.
В своїй роботі старались індивідуалізувати
навчальний процес. П'ятихвилинні тестові завдання, які часто пропонували зразу
ж після пояснення нового матеріалу, дозволяли
з'ясувати рівень засвоєння учнями нового
матеріалу, чітко вказують над чим і з
ким потрібно більше працювати індивідуально
на наступному уроці і дозволяють позбутися
прогалин. Старались, щоб дітям було цікаво
на уроках, щоб вони проявили інтерес до
процесу учіння. Тому залучали історичні
відомості, цікаві задачі, вислови вчених математиків, народну математику (Додаток
В).
Не секрет, що основна маса дітей з року в рік втрачає
інтерес до навчання. У розв'язанні цієї
проблеми важливого значення надавали
використанню диференційованого
підходу до навчання, що дає можливість
кожному учневі самовиразитись залежно
від його розвитку й володіння навчальним
матеріалом. Диференційованому підходу
до учнів сприяють і додаткові індивідуальні
заняття, робота спецкурсів, диференційовані
домашні завдання. Найважливіше у такій
співпраці - не обійти увагою жодної дитини,
дати кожному висловитись, вчасно підтримати,
допомогти, похвалити, заохотити. Щоб учень
не зневірився в собі, в своїх силах, слід
запропонувати посильне завдання, стежити
за рівнем його знань, вчасно перевести
на порівняно вищий рівень. Цю проблему
диференційованого підходу, психологи розглядають як гуманний підхід
до розкриття здібностей учнів. Одним
із дійових засобів розвитку творчої особистості
є диференційований підхід при розв'язуванні
вправ. Вважали, що диференційовані завдання
мають різнитися насамперед ступенем
самостійності прийомів розумової діяльності,
необхідних для їх виконання. В даному
випадку завдання можуть містити вказівки
щодо прийомів роботи, їх послідовності,
а в іншому орієнтуватися на повну самостійність
учнів (так, учням, яким важко пропонували
при розв'язуванні вправи звернутися до
зразка, що є в "Робочому зошиті і т.д.).
Проводили диференційованого характеру
самостійні роботи, контрольні роботи,
також давали домашні завдання диференційованого
характеру. А учням, які цікавляться математикою пропонували серію задач на
листках, що містять якусь цікавинку, якийсь
додатковий матеріал і т.д. Старалися вкраплювати
в тканину своїх занять дидактичні ігри,
оскільки "Гра є обов'язковою потребою
людини, а особливо молодої" (М.Зарицький).
Ці короткочасні ігрові ситуації - це продуктивно-пізнавальні
пошукові проблемні завдання, які спонукають
мислити, свідомо засвоювати і осмислювати
вивчений матеріал, бо при розв'язуванні
цих завдань, учнів навчали міркувати
і робити висновки згідно правил Яна Амоса
Коменського "від відомого до невідомого,
від простого до складного, від загального
до часткового" (це "Заморочки із
срібної бочки", "Стежинкою до математичних
узагальнень", задачі-загадки, задачі-жарти,
"Слабка ланка" та інші) .
Для того щоб учні прагнули працювати,
а отже і міркувати, вчитель має забезпечити моральну, психологічну атмосферу уроку, а тому, спонукаючи
учнів до праці рекомендуюємо: "Спробуй,
це тобі сподобається", "Ти добре
вмієш це робити", "Спробуй, в тебе
все вийде..." і т.д.
Вважаємо, що важливе місце на уроці має
бути відведене оцінюванню, яке має бути
тривалим, дієвим стимулом активності
учнів на уроці, зрозумілим за змістом;
вказувати (прямо чи опосередковано) на
способи виправлення помилок, нести позитивні емоції, адже за словами В.Сухомлинського
"Успіх у навчанні - єдине джерело внутрішніх
сил дитини, які породжують енергію для
подолання труднощів, бажання вчитися".
Застосування індивідуально-масових форм
роботи забезпечує самостійне виконання
різних завдань всіма учнями одночасно.
Вони інтенсифікують навчальний процес, дають змогу корисно розподілити робочий час.
Крім цього, ці методи ставлять учня віч-на-віч
з певною проблемою, вимагають творчого
переосмисленого підходу до набутих знань,
розвивають мислення. Зростає й інтерес
учителя до таких нестандартних уроків,
оскільки вони спонукають до творчості.
Таке раціональне поєднання стандартних і нестандартних форм і методів
дало позитивний результат. Мої вихованці
проявляють інтерес до математики.
Щодо форм роботи, то надавали перевагу самостійному виконанню навчальних
завдань з наступною перевіркою, самоперевіркою,
що дозволяє розвивати самостійність
мислення, використовуючи власний досвід
при розв'язанні, виділяти головне в інформації.
Програму з математики складено так, що
через урок пояснення нового матеріалу.
Тому перевагу надавали "комбінованим
урокам", урокам формуванню знань і
вмінь та навичок учнів, на яких учні поступово
нагромаджують знання, удосконалюють
вміння з наступним узагальненням, тобто
рухаються від часткового до загального.
Систему вивчення цих уроків, намагались
спрямувати на поступове засвоєння учнями
матеріалу паралельно з удосконаленням
знань і навичок постійним контролем, узагальнення вивченого. Особливого
значення надавали урокам перевірки оцінки
і корекції знань, урокам систематизації
і узагальнення, а також підсумковим урокам.
2.2 Аналіз результатів
дослідження
Завданням контрольного етапу дослідження було виявлення
результатів формуючого експерименту
і ефективності програми експериментальної
роботи. Для цього мною , по-перше, була
проведена діагностична робота за визначенням
рівня сформованості обчислювальних навичків,
досягнутого ними в ході апробації серії
уроків. По-друге, був зроблений порівняльний аналіз даних, отриманих в ході дослідницької
роботи в контрольному і експериментальному класах
на констатуючому і контрольному етапі.
Для цього були використані ті ж методи,
що і на констатуючому етапі. На початку
даної частини дослідження, нами був проведений
зріз по виявленню досягнутого рівня математичних
навичків.
Для виявлення математичних умінь дітям
пропонувалося виконати обчислення, вибрати
правильні відповіді зі всіх запропонованих.
Друге завдання ставило своєю метою виявити
уміння виявляти помилки вчителя і пояснювати
їх появу. Для цього було запропоновано
завдання: перевірити обчислення та пояснити
хід рішення. З метою виявлення та реконструювання
рішення було запропоновано завдання,
направлене на вибір правильного рішення
і виправлення невірного:
Результати проведеного зрізу представлені
в таблицях. За даними експерименту можна
зробити наступні висновки: вибрати правильні
відповіді зі всіх запропонованих змогли
всі учні. Подібні завдання виконувалися
дітьми на формуючому етапі експерименту
і викликали у них великий інтерес.
Виявити помилки вчителя змогли 95,6% учнів.
Богдачук В. не справився із завданням
у зв'язку з відсутністю на багатьох заняттях
формувального експерименту. В ході індивідуальної
бесіди, яка була проведена з кожним учнем,
Рибак. А., Топірців. Ю., Торгашин. У. не змогли
пояснити причину появи помилки.
Наступне завдання, метою якого було уміння
здійснювати післяопераційний і рефлексія контроль, виявилося складним
для учнів. Реконструювали рішення тільки
69,5% (16 чоловік). Андрійчук З; Лісицький.
І; Ольховський. Э ; Торгашин. У. не здійснили
контроль по процесу.
Більшість дітей обмежилися знаходженням
помилки в процесі обчислення, не виконавши
контроль рефлексії. Для виявлення відношення
дітей до математики, обчислювальних прийомів,
нами була проведена бесіда, експериментальні
дані якої дозволили отримати наступні
результати: 73,9% виконують обчислення
із задоволенням. Самостійно виявити помилку
здатні 60,8% учнів. Аналіз даних проведеного
зрізу і бесіди дозволили нам виявити
рівень сформованості математичних дій
експериментального класу.
З метою наочного зображення ефективності
проведеного формуючого експерименту,
представили результати у вигляді діаграми
(див. мал. 1):