Сутність соціального захисту в Україні
ЗМІСТ
Вступ 3
1 Соціальна політика
держави
1.1 Державне регулювання
1.2 Моделі соціальної політики держави 9
2 Соціальна політика та
2.1 Необхідність соціального
захисту населення в умовах
ринкової економіки
2.2 Сутність соціального захисту
та його форми
3 Огляд соціальної
сфери в Україні
3.1 Огляд соціально-демографічної
ситуації в Україні
3.2 Проблема багатства
і бідності
3.3 Соціальний захист
населення в Україні
Висновки
Література
ВСТУП
Становлення ринкових відносин в Україні докорінним чином змінює всю економічну систему суспільства. Зникають або втрачають значення фактори, які тривалий час визначали рівень та якість життя людини, з’являються нові чинники, які потребують дослідження з позицій соціоекономіки.
Головними цілями перетворень в соціальній сфері є підвищення соціальної безпеки людини, зростання реальних доходів населення і, кінцевому підсумку, створення умов для росту трудової ї економічної активності людей. Щодо соціального захисту, то при визначенні його розмірів і форм держава повинна проявляти максимальну обачливість, щоб не переступати ту межу, яка обумовлена реальними можливостями національної економіки і за якою буде лише прискорення інфляційних процесів. Загроза перетворення соціальної політики держави в головний генератор інфляції цілком реальна (про це свідчить й світовий досвід).
Життєвий рівень людини, її матеріальний і духовний добробут надзвичайно чутливі до впливу суспільно-економічних факторів. Радикальні зміни в зовнішньому середовищі життєдіяльності людини породили в сучасних умовах такі чинники, які фактично стали загрозою соціальній безпеці людини. Перехідний фактор виявляється надзвичайно болючим для всіх. Далеко не завжди навіть фізично здорова та інтелектуально розвинута людина, яка прагне діяти активно та ініціативно, може забезпечити собі і своїй сім’ї такі доходи, які дозволяють гідно жити в суспільстві.
Загальна декларація прав людини проголошує соціальні права особи, які повинні бути гарантовані демократичним суспільством.
Соціальні права людини: кожна людина має право на такий рівень життя, включаючи їжу, одяг, житло, медичне і соціальне обслуговування, який необхідний для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї, і право на забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості або інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від неї обставин.
Системна криза суспільства в Україні призвела до значного ослаблення соціальної захищеності людей. Серйозно знизився рівень соціальної безпеки людини, зросла ненадійність її існування. На порядок денний, по суті, стала проблема виживання людини в умовах екстремальних економічних, соціальних, політичних і екологічних навантажень.
Тобто, в умовах трансформації економіки України – переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.
Актуальність даної
теми в тому, що однією з функцій
держави є недопущення
Об’єктом дослідження є соціальна політика держави, її структура, цілі, об’єкти, суб’єкти та інструменти реалізації.
Метою роботи є дослідження сучасної структури соціальної політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в соціальній сфері.
1 СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ
1.1 Державне регулювання соціальних процесів
Вирішення проблем, пов’язаних із функціонуванням соціальної сфери, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансформаційній економіці.
Соціальна сфера – підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об’єкти, які пов’язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів.
Соціальна політика:
- діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні;
- система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання;
- соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знецінення трудових заощаджень.
Державне регулювання соціальних процесів – вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.
Соціальна політика держави включає:
- регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб’єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);
- вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;
- розподіл і перерозподіл доходів населення;
- формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;
- створення системи соціального захисту населення;
- забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров’я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства та інших);
- захист навколишнього середовища тощо.
Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом життєздатності суспільства, стабілізації та розвитку суспільства, консолідації суспільства.
Рисунок 1.1 Об’єкти соціальної політики
Соціальна політика держави має носити активний характер, не зводитись тільки до заходів соціального захисту за рахунок бюджетних коштів. Держава має сприяти розширенню кола осіб, здатних до особистої відповідальності за результати власних економічних дій, тобто, іншими словами, - сприяти зменшенню кількості соціальних груп, які потребують зовнішньої опіки.
Державна соціальна політика не повинна виходити за межі, пов’язані з наданням допомоги тільки тим, хто її дійсно потребує. Людям завжди жилось краще, коли вони більше покладались на себе і ринок, ніж на державу. На це вказує досвід багатьох країн, що зуміли значно підняти планку народного добробуту саме тоді, коли починали проводити політику, спрямовану на активізацію ринкових сил і звільнення держави від економічно необґрунтованих соціальних функцій.
Рисунок 1.2 Завдання соціальної політики
Основні напрямки соціального захисту людини. Система соціального захисту найменш забезпечених громадян і верств населення має кілька напрямків. Так, важливим елементом цієї системи є державна соціальна допомога, яка включає грошову допомогу малозабезпеченим, непрацездатним громадянам і сім’ям з дітьми, безробітним, біженцям, інвалідам, а також допомогу по догляду за дітьми і багатодітним сім’ям. Натуральна допомога може надаватися у вигляді талонів на безплатне харчування, пільг в оплаті комунальних і транспортних послуг, безплатних продуктових наборів, безплатного шкільного харчування, безплатних ліків тощо. За рахунок державного та регіонального бюджетів утримується мережа соціально-культурних установ для громадян, які не мають можливості користуватися послугами соціально-культурної сфери на комерційній або страховій основі [7].
Важливе значення має система пенсійного забезпечення громадян. Проблема пенсіонерів, особливо в умовах постаріння населення, - одна з найгостріших у рамках соціальної безпеки і захисту людини. Кількість пенсіонерів в Україні зростає із року в рік. У результаті збільшується фінансовий тягар на всю національну економіку, адже на виплату пенсій державі доводиться постійно витрачати все більше коштів.
Як відомо, в процесі переходу до ринкової економіки населення України зазнало великих втрат через знецінення грошових заощаджень в установах Ощадбанку. У той час купівельна спроможність грошей внаслідок триваючої з 1991 року інфляції значно знизилась, компенсація втрат від знецінення заощаджень була явно недостатньою. Протягом тривалого часу люди нагромаджували гроші для цінних покупок, обзаведення господарством, будівництва житла, «на старість» тощо. Сьогодні ж внаслідок інфляції вони втратили ці заощадження. Безумовно, що держава повинна компенсувати втрати громадян від знецінення заощаджень, нехай і не відразу. Людина не може бути в соціальній безпеці в ринкових умовах, якщо у неї немає особистих заощаджень.
Важливий елемент соціальної політики держави – індексація грошових доходів населення залежно від підвищення індексу споживчих цін, тобто захист доходів людей від інфляційного зростання цін.
Мабуть, найскладнішою проблемою при реалізації соціальної політики є оптимізація співвідношення масштабів соціальної державної допомоги населенню і розмірів (рівня) доходів, які воно отримує.
У ринковій економіці не варто перебільшувати роль державних соціальних програм (суспільних фондів споживання). Розширення суспільних фондів споживання знижує стимулюючу роль доходів, так як із кола засобів життєзабезпечення, які можна було б придбати за гроші, випадають важливі соціальні блага і послуги. Державна система соціального захисту повинна відігравати підпорядковану роль і мати адресний характер, тобто стосуватися переважно особливо неімущих верств, непрацездатної частини населення.
Проблема оптимального поєднання державної соціальної політики і ринкових стимулів до праці і виробничої діяльності є ключовою для всіх економічних концепцій добробуту. Державний патерналізм, який ховається за мімікрією рівності і справедливості, на ділі негативно впливає на розвиток економічних відносин, призводить до падіння економічної активності. У кінцевому підсумку (і це загальновідомий факт) розміри соціального захисту мало імущих верств населення визначаються ефективністю господарської діяльності працюючих, дієвістю матеріальних стимулів до праці і економічної діяльності.
1.2 Моделі соціальної політики держави
Модель соціальної політики України має представляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних суб’єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення.
В умовах соціально-ринкової
трансформації держава має
Рисунок 1.3 Призначення соціальних амортизаторів
Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах системної, соціально-економічної трансформації; структурної перебудови; виходу на новий щабель економічного розвитку; переходу до нового рівня цивілізації. Рисунок 1.4 Етапи формування та реалізації соціальної політики
Цілі соціальної політики перехідного періоду:
- стратегічного характеру:
- наповнення реформ соціальним змістом;
- розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;
- активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;
- забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян;
- створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;
- стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;
- забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;
- гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;
- формування ефективної системи соціального захисту населення;
- реформування пенсійної системи;
- розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;
- зміцнення сім’ї, підвищення її ролі у суспільстві.
- поточного характеру:
- погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;
- забезпечення прожиткового мінімуму;
- боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;
- захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів;
- обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;
- створення екологічно та соціально-безпечних умов життя;
- запобігання соціальній деградації [8].
2 СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ТА
2.1 Необхідність соціального захисту населення в умовах ринкової економіки
В умовах загальної глобалізації
широкомасштабна національна
У ст.46 Конституції України закріплене право громадян на соціальний захист. Воно забезпечується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування. Закріплення в Конституції гарантій соціального захисту відповідає положенням міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини; Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; Конвенції про права дитини.
У світовій практиці визначилися два підходи щодо вирішення проблем соціального захисту. У розвинених країнах панує позитивний підхід, тобто підкреслюється необхідність соціального захисту і розробляються відповідні механізми дії. Формування цього підходу стало результатом взаємодії багатьох чинників, таких, як ринковий механізм функціонування економіки; діяльність уряду, направлена на забезпечення дії законотворчого процесу та функціонування прийнятих законодавчих актів; взаємодія підприємців і профспілок у розв’язанні соціально-економічних проблем.
В Україні категорія «соціальний захист» почала широко вживатися тільки на стані переходу до ринку, хоча у тій чи іншій формі соціальний захист завжди був притаманний суспільству. Сьогодні терміни «соціальний захист», «право соціального захисту», «соціальне забезпечення», «соціальна допомога» міцно увійшли в законодавство, в науку, в лексикон політичних і державних діячів.
У чинному соціальному
законодавстві поняття «
Сучасна концепція соціального захисту населення вкладає в це поняття більш широкий зміст: соціальний захист населення – це система заходів правового, соціально-економічного й організаційного характеру, що гарантується та реалізується державою для досягнення гідного життя людини, тобто його матеріальної забезпеченості на рівні стандартів сучасного розвитку суспільства.
Головною метою соціального захисту є надання кожному членові суспільства, незалежного від соціального положення, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності. Отже, державні механізми по забезпеченню соціального захисту спрямовані на кожну людину, стосуються не лише забезпечених категорій, а й населення в цілому.
З точки зору трудового внеску в суспільне виробництво, виділяють два види соціального захисту: обмежений і абсолютний.
Обмежений соціальний захист – це забезпечення гарантованого мінімуму рівня життя всім членам суспільства (певний мінімум в їжі, житлі і одязі, достатній для підтримки здоров’я та працездатності).
Абсолютний соціальний захист являє собою забезпечення державою гарантованого відносного благополуччя конкретній особі або категорії громадян з метою застрахувати окремих членів суспільства від можливого зменшення рівня їх доходів (мається на увазі забезпечення певної групи або соціального шару «заслуженим» або «встановленим» рівнем доходу).
Соціальний захист в Україні реалізується через матеріальне забезпечення економічно активного населення (шляхом соціального страхування); пенсійне забезпечення; соціальну допомогу найбільш вразливим категоріям; матеріальну допомогу сім’ям з дітьми; компенсації, індексації та пільги населенню; соціальне обслуговування тощо. Таким чином, соціальний захист здійснюється за допомогою соціального забезпечення та соціальної допомоги.
Згідно зі ст. 4 Конституції України «соціальний захист» включає в себе таку важливу складову, як «соціальне забезпечення», яке відображає в собі одну з форм розвитку інституту соціального захисту.
Основна функція забезпечення – турбота про ті категорії населення, які в законодавче встановленому порядку мають право на тривалу або постійну допомогу (за віком, інвалідністю, обмеженою працездатністю, відсутністю інших джерел існування) і розподіл коштів соціального захисту, виплат по соціальному страхуванню.
Соціальне забезпечення здійснюється у випадках тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, догляду за дитиною-інвалідом, хвороби; досягнення пенсійного віку, безробіття, смерті годувальника, нещасного випадку на виробництві, професійного захворювання тощо.
На відміну від соціального забезпечення питання про надання соціальної допомоги розглядається індивідуально, згідно чинного законодавства і стосовно людей, що в силу різних обставин суттєво знизили свій рівень життя. Соціальна допомога – це система заходів для покращення стану певних соціальних прошарків шляхом соціальних програм та забезпечення діяльності мережі відповідних соціальних закладів. При прийнятті рішення про соціальну допомогу враховується матеріальний стан людей. Прикладом соціальної допомоги, в якому втілилися її характерні особливості, є Державна Програма житлових субсидій.
Державна служба зайнятості. Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадян відповідних гарантій на всій території України створена державна служба зайнятості. Її діяльністю керують Міністерство праці України і органи місцевої влади.
Державна служба зайнятості здійснює такі обов’язки і права:
- аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці;
- консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою;
- веде облік вільних місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;
- надає допомогу громадянам у підборі роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі працівників.
- організує при необхідності професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх в інші навчальні заклади, що здійснюють підготовку і перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвитку і визначенні змісту курсів навчання і перенавчання;
- надає послуги з працевлаштування і професійної орієнтації працівникам, що звільняються і незайнятому населенню;
- реєструє безробітних і надає їм в межах своєї компетенції допомогу, в тому числі грошову;
- бере участь у підготовці перспективних і поточних державної й територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціального захисту різних груп населення від безробіття.
У реалізації державної політики зайнятості беруть участь також підприємства, установи і організації незалежно від форм власності. Вони зобов’язані дотримуватись законодавства про працю, а також професійне перенавчання тих, хто підлягає звільненню з виробництва; працевлаштувати осіб, які потребують соціального захисту і не спроможні на однакових умовах конкурувати на ринку праці.
Захист споживачів в умовах ринкової економіки. В Україні прийнято закон «Про захист прав споживачів» [6]. Згідно з ним усі споживачі на території України при придбанні або використанні продукції для задоволення своїх потреб мають право на державний захист своїх інтересів; гарантований рівень споживання; належну якість продукції, торгового та інших видів обслуговування; безпеку продукції; достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент продукції; відшкодування збитків, завданих продукцією невідповідної якості; усунення шкоди, що виникла від небезпечної для життя і здоров’я людей продукції; звернення до суду та інших уповноважених державних органів для захисту порушених прав; об’єднання в товариства, союзи та інші громадські формування.
Законодавством України визначені права споживача у сфері торгового та інших видів обслуговування:
- визначається принцип однаковості прав усіх громадян на задоволення їхніх потреб у сфері торгового та інших видів обслуговування. Це означає заборону будь-яких переваг, прямих чи непрямих обмежень прав споживачів.
- споживач має право на вільний вибір товарів і послуг у зручний для нього час. Продавець зобов’язаний всемірно сприяти споживачу у вільному виборі товарів і послуг.
- забороняється примушувати споживача до придбання товарів і послуг неналежної якості або непотрібного йому асортименту.
- продавець зобов’язаний надати споживачу достовірну і наочну інформацію про найменування і належність свого підприємства.
- споживач має право на перевірку якості, комплектності, міри, маси і ціни товарів, демонстрацію їхніх властивостей, а також навчання безпечному і правильному користуванню ними. Продавець зобов’язаний у цих випадках надавати йому контрольно-вимірювальні прилади, документи про ціну товарів, а при необхідності – сприяти проведенню експертизи товарів.
При порушенні прав споживача на підприємствах сфери торгового та інших видів обслуговування продавець і персонал цих підприємств несуть відповідальність згідно з законодавством. У законодавстві про захист прав споживачів передбачені випадки розв’язання питань у судовому порядку, а також правила визнання умов договорів недійсними, якщо вони обмежують права покупців.
2.2 Сутність соціального захисту та його форми
Ринкова економіка сама по собі не може забезпечити справедливий розподіл доходів. Вона спричинює їх диференціацію, в результаті чого частина населення опиняється за межею бідності. Це породжує потребу у соціальному захисті. Соціальний захист населення є комплексом економічних, соціальних та правових заходів і сукупністю інститутів, що забезпечують усім громадянам країни рівні можливості для підтримання певного рівня життя, а також допомогу окремим соціальним групам населення. Це комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим чинникам. Соціальна захищеність включає систему заходів, що захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації у результаті безробіття, хвороби, виробничої травми, народження дитини, інвалідності, старості тощо, а також надання медичних послуг та допомоги сім’ям з дітьми.
Потреба у соціальному захисті зумовлюється самою природою ринкової економіки. Ринок не в змозі забезпечити своїм суб’єктам гарантований дохід і зайнятість. Цілий комплекс чинників зумовлює істотні відміни у рівні доходів, стані здоров’я, образі задоволення потреб. Зменшити негативний вплив таких чинників на рівень життя певних прошарків населення і покликаний соціальний захист. Це призначення він виконує через дві функції – лікувальну і запобіжну. Лікувальна функція пов’язана із запровадженням механізмів боротьби з бідністю, що передбачають адресну допомогу малозабезпеченим верствам населення, надання житлових субсидій, допомоги сім’ям з дітьми тощо. Ці заходи, по суті, «лікують» певні групи людей, становище яких можна охарактеризувати як «хворобу бідності». Запобіжна функція соціального захисту є превентивною, тобто пов’язана із попередженням бідності шляхом надання особам можливості у період активної економічної діяльності здобути право на забезпечення нормального рівня життя у випадку втрати роботи або працездатності, хвороби, нещасного випадку [3].
Система соціального захисту включає три суб’єкти: державу, юридичних осіб і громадян. Частина її заходів стосується усіх членів суспільства, а частина адресована окремим соціальним групам. Перша група заходів: забезпечення кожній особі можливості застосування своїх здібностей і отримання доходу, визначення офіційного прожиткового мінімуму, захист інтересів споживачів, індексація доходів. Друга група заходів соціального захисту стосується окремих груп населення, зокрема безробітних, пенсіонерів, інвалідів, ветеранів праці та військової служби, сімей з дітьми, дітей-сиріт, вимушених переселенців та біженців, що зазнали впливу катастроф (повені, землетруси, засухи тощо). Система соціального захисту ґрунтується на таких принципах, як все загальність, доступність, різноманітність видів забезпечення, адекватність рівню розвитку економіки країни.