Сутність, структура грошового ринку та особливості функціонування

Зміст

Вступ

Актуальність  теми. Грошовий ринок - це особливий сектор ринку, на якому здійснюються купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція і ціна на цей товар. Визначальний вплив зміни попиту та пропозиції грошей на ставку процента як їх ціну є свідченням підпорядкованості грошового ринку загальним закономірностям функціонування ринку взагалі.

Механізм грошового ринку  має істотні відмінності від  механізму звичайного товарного  ринку: продаж грошей виступає у формі  надання позичок чи купівлі особливих фінансових інструментів; купівля грошей - у формі одержання позичок чи продажу таких фінансових інструментів; попит на гроші - у формі бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певну масу грошей на визначену дату; пропозиція грошей - у формі запасу грошей, який економічні суб'єкти готові передати у тимчасове користування; ціна грошей - у формі процента.

В інституційній моделі грошового  ринку виокремлюються два сектори  з різним характером руху грошей - сектор прямого фінансування і сектор опосередкованого фінансування. Перевагою першого сектора є те, що безпосередній характер взаємовідносин між продавцями (кредиторами) і покупцями (позичальниками) істотно знижує їх витрати на здійснення операцій. Перевагою другого сектора є те, що участь у взаємовідносинах між кредиторами і позичальниками фінансових посередників істотно знижує ризики, пов'язані з розміщенням грошових коштів.

Метою роботи є дослідження сутності та складових ринку грошей, факторів, що визначають їх функціонування.

Предметом дослідження виступають структурні елементи ринку грошей та взаємозв’язки між ними.

Об’єктом дослідження є ринок грошей

1.Сутність, структура грошового  ринку та особливості функціонування

Як відомо, ринок у найпростішому  розумінні система економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів. Він представлю сукупність товарного та грошового обороту.

У функціональному розумінні  сучасний ринок — поняття більш  глибокі комплексне і представляє  систему ринків, серед яких найважливіша роль належить грошовому (фінансовому) ринку.

Грошовий ринок — це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщаються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту пропозиції з боку різних суб'єктів економіки.[6]

Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщаються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів (Рис. 1.1)

Рис. 1.1. Потоки грошових коштів

В умовах ринкової економіки виникає дві протилежні ситуації:

1. Домашні господарства, як правило, витрачають щороку  менше, ніж утримують доходів, тобто в них з'являються заощадження.

Заощадження —  це частина доходів домашніх господарств, яка не використовується на купівлю  товарів і послуг, сплату податків та інших боргових зобов'язань.

Найрозповсюдженішою формою заощаджень є: нагромадження  у вигляді готівки вклади в банки або придбання цінних паперів.

2. Як правило, протилежна  ситуація виникає з боку фірм. Вони позичають гроші, що пов'язано  з необхідністю здійснення прямих  інвестицій.

Інвестиціями є всі  види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Отже, якщо в сімейних господарств  існують надлишки грошових коштів (заощадження), а фірмам, навпаки, конче необхідні грошові кошти для інвестицій, то необхідний механізм їх передачі. Саме такий механізм утворюється завдяки функціонуванню фінансових ринків.

Канали фінансового ринку, якими грошові кошти рухаються  від власників заощаджень до позичальників, поділяються на дві основні групи:

1. Канали прямого фінансування.

2. Канали непрямого фінансування.[11]

Канали прямого фінансування — це канали, якими грошові кошти  рухаються безпосередньо від  власників до позичальників (див. Рис. 1.2.).

Рис. 1.2. Схема руху грошових потоків на фінансовому ринку (пряме і непряме фінансування)

Пряме фінансування може здійснюватись двома способами:

1) коли кошти передаються  позичальнику (фірмі) для здійснення  інвестицій в обмін на право  участі у власності на цю  фірму (капітальне фінансування).

Прикладом такого фінансування є продаж фірмам акцій (див. Рис. 1.3.).

Рис.1.3. Капітальне фінансування

 
2) коли кошти передаються фірмі  для здійснення інвестицій в  обмін на зобов’язання повернути  ці кошти в майбутньому з  процентом (фінансування шляхом  отримання позик).

Прикладом такого фінансування є продаж облігацій (див. Рис. 1.4.).

Рис.1.4. Фінансування шляхом отримання позик

 
Канали непрямого фінансування - це канали, якими грошові кошти  рухаються від власників заощаджень до позичальників через фінансових посередників (див. Рис.1.2).

До фінансових посередників відносяться різноманітні кредитно-фінансові установи (банки, інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди та інші).

Структура грошового  ринку. Грошовий ринок має складний механізм функціонування. На нього  застосовуються різноманітні інструменти  та методи управління грошовими потоками.[4]

За видами інструментів грошовий ринок складається з  двох взаємопов’язаних і доповнюючих  один одного, але окремо функціонуючих  ринків:

• Ринок позикових  капіталів.

• Ринок цінних паперів.

Ринок позикових капіталів. Охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних і юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах зворотності, строковості та платності. Отже об’єктом оперування є власне не гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами.

Ринок цінних паперів - охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які оформляються спеціальними документами (цінними паперами), що можуть продаватись, купуватись, погашатись.

Отже, грошовий ринок з  притаманою йому системою фінансових посередників (банки, парабанки, фондові біржі) - це те середовище, в якому реалізуються відносини власності, формуються фінансові джерела економічного зростання, концентруються і розподіляються ресурси. Саме ринки цінних паперів і позикових капіталів забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними галузями економіки, сприяють структурній перебудові суспільного виробництва.

Залежно від призначення  та ліквідності фінансових активів, що обертаються на грошовому ринку, можна виділити два основних його сегменти: ринок грошей і ринок капіталів. На першому з них продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів (боргові зобов’язання до 1 року), на другому - грошові кошти у вигляді середньо- і довгострокових кредитів та фінансових активів (боргові зобов’язання більше 1 року) та акції (див. Рис.1.5).

Рис.1.5. Структура грошового (фінансового) ринку

 
Ринок грошей (монетарний ринок) - мережа спеціальних інститутів, що забезпечує взаємодію попиту й пропозиції на гроші як спеціфічний товар.[8]

Слід підкреслити, що гроші  не "продаються" і не "купуються" в тому ж розумінні, що продаються і купуються звичайні товари за відповідними цінами. Тут вкладено інший смисл - гроші обмінюються на інші ліквідні активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється через норму позикового процента. Тому ринок грошей є складовою, відповідним сегментом фінансового ринку, де здійснюються короткострокові депозитно-позикові операції (на строк до 1 року).

Об’єктом купівлі-продажу  на ринку є тимчасово вільні грошові  кошти. Економічні агенти купують гроші  як капітал, тобто беруть у борг з  виплатою процента. Отже, ціною "товару", що продається і купується на ринку, є позиковий процент.

За функціональними ознаками грошовий ринок складається з  двох секторів:

• міжбанківський ринок;

• відкритий ринок.

Міжбанківський ринок стихійно виник у кожній країні для того, щоб забезпечити проведення банківських операцій та надання кредитів для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту. Міжбанківський ринок обслуговує угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність. Крім цього, операції на міжбанківському ринку дають змогу банкам отримувати додаткові прибутки, управляти процентами та банківськими ризиками.

Відкритий ринок. На відкритому ринку відбувається купівля та продаж цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральним банком.

Центральний банк може продати  частину свого портфеля цінних паперів безпосередньо комерційним банкам чи посередникам ринку, а через них — населенню та фірмам. В обох випадках у комерційних банків зменшаться їх вільні резерви їх кредитний потенціал. І навпаки, якщо центральний банк купуватиме ціні в комерційних банків, фірм та населення, то в комерційних банках відповідно зросте розмір вільних резервів та їх кредитний потенціал. Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найбільш гнучким інструментом грошово-кредитної політики центрального банку.

У грошовому ринку нема визначеної локалізації, його учасниками (суб’єктами) виступають: банки держава, спеціальні фінансово-кредитні інститути та інші посередницькі організації, котрі продають і купують, як правило, короткострокові боргові зобов'язання. Інструментами ринку грошей є: скарбницькі та комерційні векселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо.[13]

Безперечно, його головні  учасники — комерційні банки, які  постійно або перемінно можуть виступати  як продавці, покупці або посередники. На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, пожвавлена торгівля, де окремі банки відчувають тимчасову потребу в грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються прибутково розмістити ці кошти.

Комерційні банки мобілізують  тимчасово вільні грошові кошти клієнтів (депозити). Частка залучених коштів становить фонд обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'язані тримати в центральному банку у визначених пропорціях до вартості своїх зобов'язань (пасивів). Решта коштів може бути використана для проведення операцій на міжбанківському та відкритому ринках.

Держава також виходить на ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів. Ці функції держава покладає на свого  агента — центральний банк.

За своїми ознаками такі цінні папери характеризуються високою номінальною вартістю, емісією у формі торгів (аукціонів) із обов'язковим записом на окремий рахунок у центральному банку. Для забезпечення ліквідності цінних паперів і капіталізації державного боргу запроваджується механізм використання державного майна (це, зокрема, основні фонди, земля, рудники, золото,валюта тощо). Центральний банк майже завжди виступає на ринку грошей у ролі позикодавця. Його завдання — надавати банківській системі позики, щоб комерційні банки, в свою чергу, позичали гроші іншим економічним агентам. Національний банк кредитує комерційні банки через викуп цінних паперів, кредитні аукціони та дисконти з векселями. Поряд з традиційними учасниками, на ринку грошей функціонують посередницькі організації. Це: позабіржові маклери, котрі обмежуються тим, що зводять кредиторів і позичальників, і живуть за комісійні, які їм виплачують позичальники; дилерські контори, облікові доми, які мають статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в одних учасників ринку, щоб дати в борг іншим, й отримують прибуток на різниці процентних ставок. В Україні нині створюється мережа регіональних дилерських центрів для здійснення операцій з державними цінними паперами, кредитними ресурсами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Появились нові учасники ринку — фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди. Нині вони випускають короткострокові зобов'язання і продають кредиторам або самі виступають у ролі кредитора.[15] Головною функцією грошового ринку є балансування попиту та пропозиції грошей і формування ринкового рівня процента як ціни грошей. У зв'язку з цим особливого значення набуває пізнання механізмів формування попиту та пропозиції грошей.

2. Інструменти  державного регулювання  грошового  ринку

Проблема ринкових трансформацій української економіки вимагає використання всіх можливостей грошово-кредитної політики, водночас одного з її найбільш дієвих інструментів – регулювання відсоткових ставок грошового ринку. Розширення можливостей застосування грошово-кредитної політики в сучасних умовах, вимагає використання потенціалу регулювання відсоткових ставок та його адаптації до реалій економіки України. Державне регулювання відсоткових ставок в сучасних економіках займає чільне місце в арсеналі центральних банків і дає змогу реалізувати заходи тактичного впливу та досягати бажаних параметрів монетарної сфери та економічної кон'юнктури. Регулювання відсоткових ставок на сьогодні таке, що трансформаційні процеси набувають нового змісту і спроможні сприяти економічному зростанню країни та стабілізації цін. [5]

Можливості регулювального впливу політики відсоткових ставок на економічну кон'юнктуру зумовлені функціональними можливостями національної економічної системи та змістом грошово-кредитної політики, коли регулювальний вплив відсоткової політики поступово наближається до стандартів, властивих сучасним економікам. Проте існує цілий комплекс невирішених проблем, які вимагають теоретичного осмислення та науково-методологічного обґрунтування в контексті сучасних монетарних теорій та їх застосування в реаліях української економіки. . Грошовий ринок є найбільш вагомою складовою ринкових механізмів національної економічної системи. На підставі структурного аналізу грошового ринку нами визначено особливості формування попиту та  пропозиції грошей. Попит на гроші в найбільш широкому сенсі є частиною багатства, яку бажають мати у грошовій формі. Пропозиція грошей має ендогенний характер, визначається і регулюється центральними банками, які володіють законодавчо закріпленими для цього функціями. Державне регулювання пропозиції грошей, крім забезпечення економіки грішми, є основним важелем впливу на відсоткові ставки.

На підставі аналізу тенденцій  розвитку грошових ринків встановили [1-3], що поряд з ринковою ціною відсоткові ставки є найважливішим інструментом економічного виміру, який дає змогу оцінювати динамку економічних процесів і використовується при прийнятті рішень стосовно доцільності проведення певних економічних дій. Структура відсоткових ставок відображає їх місце та особливості формування на різних рівнях і сферах національної економіки. Відсоткова ставка в найширшому значенні є вартістю користування позичковим капіталом. Рівень доходності або реальна відсоткова ставка визначається в довгостроковому періоді.

Грошова відсоткова ставка переважно визначається в короткостроковому періоді і більше залежить від процесів у монетарній сфері. Відсоткові ставки грошового ринку визначають за взаємодії попиту та пропозиції грошей. Вони знаходяться в оберненій залежності від рівня доходності ринку цінних паперів. Зниження відсоткових ставок грошового ринку стимулює інвестиції в цінні папери і навпаки. Взаємозв'язок відсоткових ставок грошового ринку та ринку цінних паперів є складовою ринкового механізму і використовуються при державному регулювання економіки [1, c. 241-247].

Перше обґрунтування  відсотка з'явилося ще в античні  часи. Теорія відсотка розвивалась у середньовіччі в умовах розвитку лихварства та становлення банківської справи. Проте засади сучасних поглядів на відсоток бу ли закладені в Англії в XVIII ст. в умовах стрімкого розвитку капіталізму. Дж. Локк обґрунтував зв'язок ставки відсотка зі зміною кількості грошей в обігу. Адам Сміт зв'язав відсоток з продуктом, який отримує власник капіталу і є частиною підприємницького доходу або вторинним джерелом. Давид Рікардо вперше сформулював поняття ринкової та природної ставки відсотка. Спільним у поглядах представників класичної школи було те, що вони вважали ставку відсотка співвідношенням попиту та пропозиції на заощадження.

Австрієць Бем-Бовек  у межах концепції маржиналізму вважав, що для більш точного визначення відсотка необхідно здійснювати процедуру дисконтування. Американець І. Фішер почав розглядати відсоток з позицій досягнення стану рівноваги економічних систем. Представники неокласичної школи розглядали відсоток як складову грошового ринку, проте, який не взаємодіє з ринками товарів та праці [4].

Дж. Кейнс відкинув принцип класичної "дихотомії", згідно з якою існував розрив між монетарною сферою та реальною економікою. Визначальним і новим у теорії Дж. Кейнса було те, що ринок грошей почали розглядати у процесі взаємодії з ринками товарів та праці. Відсоткова ставка розглядалась як грошовий феномен, що визначається функцією переваги ліквідності.

Кейнсіанська  теорія попиту на гроші була по суті теорією переваги ліквідності, яка залежить від ставки відсотка. У кейнсіанстві використовується маніпуляція відсотковими ставками для впливу на економічну активність. Проте Дж. Кейнс вважав, що грошово-кредитна політика неефективна в умовах глибоких економічних кризі надає перевагу бюджетно-фіскальній політиці.

Ліберальна  та монетарна теорії є продовжувачами класичних і неокласичних теорій. М. Фрідман вважає, що спроби регулювання відсоткових ставок нейтралізуються ефектом цінових очікувань. В монетаризмі використовується "грошове правило", а розмір відсоткових ставок має другорядне і підпорядковане значення. Розвиток державного регулювання відсоткових ставок здійснюється через запровадження їх таргетування. Проте існує лише реальна можливість таргетування номінальної відсоткової ставки в короткотривалому періоді, а в довгостроковому періоді має корелюватися на рівень інфляції. Еволюція відсоткової політики здійснювалась у межах сучасних монетарних теорій, а проте пріоритет надавався їх результативності у досягненні цільових орієнтирів.

Реальні можливості для регулювання відсоткових  ставок з'явилися після запровадження української гривні, проте тривалий період так і не були сформовані передумови для використання відсоткових ставок у трансемісійному механізмі грошово-кредитної політики, а також як її цільовий орієнтир. Глибока економічна криза періоду початку ринкових реформ та процес демонетизації, розбалансував грошовий ринок і позбавив можливостей НБУ, через зміну пропозиції грошей, впливати на відсоткові ставки. Тривалий період в українській економіці були відсутні передумови для запровадження відсоткової політики. Лише після макроекономічної стабілізації, подолання гіперінфляції та призупинення спаду виробництва були закладені основні передумови для початку застосування регулювання відсоткових ставок. Намагання НБУ запровадити сучасну грошово-кредитну політику та механізми її реалізації підвищують значимість регулювання відсоткових ставок. Проте тривалий час НБУ був не спроможний наповнювати реальним змістом відсоткову політику і більше декларував власні наміри про необхідність розширювати регулювальні можливості.

Ефективність  державного регулювання відсоткових  ставок визначає стан розвитку механізмів та інструментів грошово-кредитної політики. НБУ формує систему грошово-кредитної політики і встановлює за своїми операціями відсоткові ставки, які і є важелями впливу на економічні процеси, а також використовуються у сфері антиінфляційних і бюджетних відносин. Облікова політика є визначальною у регулюванні системи відсоткових ставок.

Проте високий  потенціал облікової політики використовується в обмежених масштабах у зв'язку з незначним обсягом коштів, які перерозподіляються, і переважно виконує лише роль індикатора намірів НБУ.

При вдосконаленні  механізмів формування облікової ставки в Україні, загальні підходи, властиві сучасним економікам, можуть бути скориговані на особливості трансформаційного періоду в Україні та насамперед на перманентні інфляційні процеси, а також зростаючі масштаби міграції капіталу. В міру поглиблення ринкових реформ регулювальний вплив облікової ставки буде зростати як на економічну кон'юнктуру, так і на напрям міграції міжнародного капіталу. Операції на відкритому ринку, в сучасних умовах, використовуються в обмежених масштабах, що пов'язано з недостатньо розвиненим ринком цінних паперів. Лише після запровадження дійсних цінних паперів та створення механізмів їх купівлі-продажу в банківській системі в НБУ з'являться важелі для проведення динамічних, коригувальних та захисних операцій. [9]

Ринок міжбанківських кредитів у відсотковій політиці займає визначальне місце, де регулюється поточна ліквідність кредитних закладів. НБУ регулює відсоткові ставки міжбанківського ринку і примушує учасників ринку пристосовуватись до їх динаміки. Крім цього, відсоткові ставки міжбанківського ринку є індикатором напрямів грошово-кредитної політики.

Тенденції розвитку відсоткової політики в сучасних ринкових економіках свідчать, що в Україні операції рефінансування мають стати пріоритетним напрямом грошово-кредитної політики. В основі механізму рефінансування є надавання кредитів під заставу вже існуючих боргових зобов'язань, що побудовано на функції НБУ як кредитора останньої надії. В Україні ще не сформована повноцінна система рефінансування, що вимагає застосування досвіду сучасних економік, де їх використання давало високу результативність. Фактично НБУ намагається застосувати європейську модель рефінансування, де використовується кредитний "коридор" для операцій на міжбанківському ринку, який контролюється автоматично кредитно-депозитними операціями "овернайт". На підставі аналізу сучасного стану операцій рефінансування було визначено, що їх подальший розвиток можливий через залучення в кредитній спілці більшості учасників міжбанківського ринку. НБУ  для збільшення обсягу коштів, які залучаються в операції рефінансування, має знизити вимоги до їх учасників. Спрощення доступу до операцій рефінансування має сприяти зниженню верхньої межі відсоткових ставок та буде стабілізувати їх структуру.

Результати  аналізу [1, с. 241-247] дали підстави зробити висновок, що подальший розвиток відсоткової політики в Україні має здійснюватись в напрямі до стандартів, властивих сучасним економікам, де відсоткові ставки рефінансування є визначальними для формування стабільної системи відсоткових ставок. Проте, ставка рефінансування НБУ поки що неспроможна відчутно впливати на кредитну активність комерційних банків, обмежений розмір кредитних ресурсів не дає можливості через зміну ставки рефінансування ефективно регулювати монетарну сферу.

З 2000 р. можливості відсоткової політики в Україні  почали поступово розширюватися і набувати характеру, властивого ринковим економікам. Стабілізація економіки та перехід до сталого економічного зростання визначили позитивну динаміку усіх макроекономічних змінних. Зниження інфляції, а в 2002 р. була дефляція цін, стало свідченням зміни в реальній економіці та у суб'єктів господарювання, які, врешті, змогли позбавитись тривалих інфляційних очікувань . Повернення довіри до НБУ дало підставу до запровадження ринкових механізмів грошово-кредитної політики. Вимоги банків за кредитами з 2000 по 2012р. зросли більше, ніж у 12 разів (з 19574 до 245226 млн. грн.), що є свідченням збільшення кредитних можливостей банківської системи.

Проте в Україні  існуюча структура відсоткових ставок є деформованою, що вимагає системних заходів до державного регулювання.

Важливим аспектом структури відсоткових ставок є  необхідність всіх її складових перевищувати рівень інфляції, проте реальний рівень депозитних відсоткових ставок, доходність по ОВДП та відсоткових ставок на міжбанківському ринку були нижчими за величину інфляції. За умов недоотримання позитивного рівня доходності грошові кошти не будуть переміщуватись у напрямі їх ефективного використання.

Відсоткові ставки грошового ринку є одним із визначальних складових трансмісійного механізму державної економічної політики, що дає змогу через їх регулювання досягти бажаних параметрів монетарної сфери, а також впливати на економічну кон'юнктуру.

Відсоткова  політика в сучасних ринкових економіках пройшла тривалий еволюційний шлях, що дозволило сформувати широкий діапазон методів та інструментів грошово-кредитного регулювання, на одному полюсі якого концепції державного акивізму, на другому – монетарна та інші ліберальні

концепції. Центральні банки сучасних ринкових економік відмовились від теоретичної однозначності в проведенні відсоткової політики і застосовують прагматичний підхід, коли в конкретній економічній ситуації перевага надається методам та інструментам, які є більш ефективними в досягненні цільових орієнтирів. Можливості державного регулювання відсоткових ставок в Україні еволюціонували разом з поглибленням трансформаційних процесів. В умовах глибокої економічної кризи були відсутні передумови для реального проведення відсоткової політики, заходи якої мали більш формальний характер.

3.Аналіз  функціонування  грошового  ринку  України

Доходи та витрати  населення України у 2012 році (приріст/зниження, наростаючим підсумком у відсотках  до відповідного періоду попереднього року) представлені в таблиці 3.1.

Таблиця  3.1 Доходи та витрати населення України у 2012 році

Збалансована грошово-кредитна політика Національного банку України сприяла утриманню низькоінфляційного середовища – за підсумками грудня приріст індексу споживчих цін за попередні 12 місяців становив -0,2 %. 

На грошово-кредитному ринку  в цей період спостерігалося зниження

середньозважених ставок, розширення ресурсної бази банків, а також збільшення залишків за кредитами, наданими реальному сектору економіки  в національній валюті.