Сутність та порівняльний аналіз механізмів редисконтування та рефінансування комерційних банків Національним банком України

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ, НАУКИ, КУЛЬТУРИ, МОЛОДІ

     ТА  СПОРТУ УКРАЇНИ

     ОДЕСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 

                                               Кафедра банківської  справи 
 
 

     Індивідуальна самостійна (обов`язкова) робота

     для магістрів денної форми навчання

     спеціальності «Банківський менеджмент» 
 
 

     Тема: «Сутність та порівняльний аналіз механізмів редисконтування та рефінансування комерційних банків Національним банком України» 
 
 
 
 

                                               Виконав:

     студентка 5 курсу кеф,

     групи  53

     Кінєва  Д.С. 
 

     Керівник:

     канд.. екон. наук, доцент

     Рябініна Л.М. 
 
 
 
 
 
 
 

     Одеса – 2011

      ЗМІСТ

                                                     Стор. 

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕФІНАНСУВАННЯ ТА РЕДИСКОНТУВАННЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ ………………………….5

1.1.Сутність поняття рефінансування та редисконтування……………………...5

1.2.Характеристика рефінансування з використанням різних банківських операцій……………………………………………………………………………..10

Висновки  до Розділу 1…………………………………………………………………….12

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РЕФІНАНСУВАННЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ НАЦІОНАЛЬНИМ БАНКОМ УКРАЇНИ……………………………………………………………….................13

2.1.Аналіз рефінансування комерційних банків в Україні .……………………………………………………………………………………...13

Висновки  до Розділу 2………………………………………………………………….…15

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ  МЕХАНІЗМІВ РЕФІНАНСУВАННЯ ТА РЕДИСКОНТУВААНЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ ……………………………………………………………………………18

3.1. Розробка  рекомендацій щодо вдосконалення  механізмів редисконтування та рефінансування комерційних банків………………………………………….18

Висновки  до Розділу 3……………………………………………………………………19

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………20

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………21

      ВСТУП 
 

     Ефективність  трансформаційних процесів, що відбуваються в суспільстві та економіці України  значною мірою залежить від ефективності функціонування банківського сектора. Як найважливіший елемент відтворювальної структури суспільства, він перерозподіляє та прискорює рух фінансових ресурсів в країні, тим самим забезпечує стабільність розвитку та ефективність функціонування національної економіки, сприяє розв'язанню соціальних проблем у суспільстві. Серед проблем, які стоять перед вітчизняною банківською системою, найбільш гострою і актуальною є проблема підвищення ефективності банківського бізнесу. Її вирішення насамперед залежить від ефективності мікропроцесів, що відбуваються на рівні окремо взятої банківської установи.

     Для здійснення ефективної діяльності по залученню та розміщенню грошових коштів банк завжди повинен мати достатньо  високий рівень ліквідності активів. Постійно підтримувати її на такому рівні  банку досить важко. Тому вирішення  цієї задачі покладено на Національний банк.

     Національний  банк як кредитор останньої інстанції  з метою підтримки ліквідності  комерційних банків на необхідному  рівні надає кредити цим банкам, шляхом рефінансування їхніх активних операції. При цьому мова йдеться  не просто про «порятунок» певного банку, а про запобігання банківської паніки, яка може призвести до кризи всієї банківської системи в цілому.

     Актуальність  зазначених питань, їх важливе практичне  значення визначили вибір теми даної роботи та обумовили постановку мети і завдань дослідження.

     Окремі  питання організації механізму  рефінансування в Україні досліджували такі вітчизняні вчені: Рябініна Л.М., Стельмах В.С., Міщенко В.І., Гребенюк Н.І. Проте, у вітчизняній фінансовій літературі поки що недостатньо наукових досліджень, присвячених даній проблемі.

     Метою роботи є аналіз основних видів і механізмів рефінансування та редисконтування комерційних банків Національним банком України, а також визначення шляхів та напрямків удосконалення політики рефінансування в нашій країні.

     В даній роботі були поставлені наступні завдання:

• розкрити сутність механізму редисконтування та рефінансування;
• визначити та проаналізувати основні види й механізми рефінансування комерційних банків Національним банком України;
• запропонувати основні напрямки вдосконалення механізмів кредитування комерційних банків Національним банком України.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕФІНАНСУВАННЯ ТА РЕДИСКОНТУВАННЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ  

1.1.Сутність  поняття рефінансування та редисконтування 
 

     Перш  ніж перейти до розгляду поняття рефінансування та редисконтування, хотілось би відмітити, що багато вчених говорячи про рефінансування пишуть, що це один з поширених інструментів грошово-кредитної політики, який використовують центральні банки різних країн. Але, насправді, я згодна з Рябініною Л.М, що рефінансування та редисконтування¹ — це інструменти не грошово-кредитної політики, а грошово-кредитного регулювання. Відповідно із вищесказаного, можна стверджувати, що під рефінансуванням ми повинні розуміти забезпечення центральним банком комерційних банків додатковими резервами на кредитній основі, тобто запозиченими резервами. Ініціаторами рефінансування виступають комерційні банки. Вони звертаються до центрального банку у разі вичерпання можливостей поповнити свої резерви з інших джерел. Рефінансування можна розглядати як процес відновлення ресурсів комерційних банків, які були вкладені в позички, боргові цінні папери та інші активи.

     Для комерційних банків рефінансування  в центральному банку — це останній спосіб (остання надія) регулювання їхньої ліквідності, і центральний банк виступає для них у ролі кредитора останньої інстанції. Для центральних банків рефінансування комерційних банків — це, по-перше, канал безготівкової емісії, а по-друге, — спосіб запобігання банківській паніці. У випадку кризової ситуації на грошовому ринку центральний банк надає негайно додаткові резерви на кредитній основі тим банкам, котрі потребують їх найбільше. Слід при цьому відзначити, що центральні банки мають право, але не зобов’язані рефінансувати (кредитувати) комерційні банки, тому і комерційні банки повинні розуміти отримання кредитів як привілей, а не право.

     Сутність  рефінансування у широкому розумінні  полягає у зміні центральним  банком умов рефінансування комерційних  банків і в регулюванні у такий спосіб попиту з їхнього боку на додаткові резерви, тобто на кредити центрального банку. Основною умовою рефінансування, безумовно, виступає його ціна, тобто процентна ставка, яку визначає центральний банк і за якою він забезпечує банки додатковими резервами.

     Сутність  рефінансування у вузькому розумінні  — це визначення і зміна центральним  банком усіх інших, крім ціни, умов рефінансування: способів рефінансування, цільового  спрямування кредитів центрального банку, їх тривалості, характеру забезпечення, лімітування обсягів рефінансування, а також обсягів надання окремих позичок, установлення контингенту редисконтування векселів тощо. Таким чином, у вузькому розумінні  рефінансування  передбачає вплив центрального банку на обсяг рефінансування комерційних банків не ціновими методами, а через управління процесом рефінансування.

     В Україні регулювання грошового  ринку через рефінансування відбувалося  досить складно. В умовах високих  темпів інфляції та падіння ВВП, що супроводжували початкові стадії реформування національної економіки, Національний банк України (НБУ) проводив селективну політику адресного рефінансування комерційних банків. Кредити спрямовувались переважно на підтримку неефективного державного сектору економіки, і, як свідчить практика, значну  кількість виданих таким чином кредитів так і не повернули.

     З розвитком грошового ринку, становленням ринку державних цінних паперів  та стабілізацією макроекономічних умов НБУ почав використовувати  ринкові способи рефінансування. Так, із середини 1994 року НБУ запровадив рефінансування банків через кредитні аукціони, проведення яких забезпечувало доступ банків до його кредитів на рівних умовах. Приблизно водночас НБУ запровадив надання банкам стабілізаційних кредитів на підтримку здійснення ними заходів фінансового оздоровлення. З метою стимулювання розвитку ринку державних цінних паперів НБУ з кінця 1995 року вводить порядок рефінансування банків під заставу державних цінних паперів (облігацій внутрішньої державної позики — ОВДП) шляхом надання прямого ломбардного кредиту. З 1997 року НБУ починає застосовувати ще один новий на той час для української банківської системи спосіб рефінансування, а саме проведення операцій з державними цінними паперами на умовах угоди  операції  РЕПО. Крім того, в 1999 році НБУ затверджує Положення про операції банків з векселями, яке передбачає переврахування (редисконтування) Національним банком векселів, що були враховані комерційними банками. У зв’язку з нерозвинутістю вексельного ринку редисконтування векселів, як спосіб рефінансування банків, так і не отримав розвитку в Україні.

     Починаючи з 2001 року НБУ, запозичивши досвід Європейського центрального банку, запроваджує нові механізми рефінансування банків: надання кредитів овернайт для миттєвої підтримки ліквідності банків через постійно діючу лінію рефінансування та надання кредитів шляхом проведення кредитних тендерів.  Крім використання нових механізмів рефінансування НБУ продовжував проведення операцій РЕПО і надання стабілізаційних кредитів.

     У наступні роки (2004—2007 рр.) НБУ не так активно рефінансував комерційні банки, основним інструментом регулювання грошового ринку стають операції НБУ з іноземною валютою, враховуючи те, що монетарна політика НБУ де-факто була спрямована на таргетування обмінного курсу гривні. Виходячи з цього НБУ активно проводив валютні інтервенції, спрямовані на вилучення з обігу іноземної валюти з метою уникнення значних коливань обмінного курсу гривні та підтримання її стійкості. Так, у 2004 році частка рефінансування в загальному обсязі випущених в обіг платіжних засобів становила 37,5 %, а частка коштів, спрямованих на купівлю іноземної валюти, – 62,5 %, у 2005 році відповідно 18,3 % і 81,7 % , у 2006 році відповідно 37,4 % і 62,6 % і в 2007 році відповідно 5,8 % і 94,2 % . У 2006 р. з метою забезпечення стабільної діяльності банків та сприяння стимулюванню банків щодо активізації кредитування довгострокових програм суб’єктів господарювання НБУ прийняв рішення про рефінансування банків під заставу майнових прав на кошти банківського вкладу, розміщеного в НБУ, на строк до трьох років. Зазначене рішення було спрямовано на запровадження механізму трансформації частини короткострокових ресурсів банків у довгострокові з метою сприяння зменшенню розривів між термінами і обсягами за залученими банками коштами і розміщеними коштами в економіку.

     У 2008 році через мінливість макроекономічних умов, що мали місце упродовж року, НБУ протягом перших трьох кварталів проводив стриману політику рефінансування, облікову ставку було підвищено до 12 % (на кінець 2007 року вона становила 8 %). У четвертому кварталі з метою зменшення впливу зовнішньої фінансової кризи та забезпечення стабільності банків НБУ активно кредитував банки використовуючи механізм підтримки ліквідності на основі програм фінансового оздоровлення. Загальний обсяг рефінансування у 2008 році становив 169,5 млрд грн ( у 2007 році — 2,5 млрд грн). Частка рефінансування в загальному обсязі випущених в обіг платіжних засобів становила 77,7 % .

     Ситуція з політикою рефінансуваня загострилася, коли наприкінці 2008 року Верховна Рада прийнала рішення (Закон України «Про Державний бюджет України на 2009 рік), згідно з яким НБУ повинен був узгоджувати рішення про рефінансування банків із Кабінетом Міністрів.

     У 2009 році спрямованість політики НБУ  з рефінансування банків визначалася виходячи із ситуації на грошовому ринку. Так, більша частина операцій з рефінансування була проведена у першому півріччі — 55,8 млрд грн (86,7 %), коли на грошовому  ринку внаслідок відпливу коштів з банків мав місце дефіцит ліквідності.

     Що  ж стосується редисконтування, то редисконтування (переврахування, переоблік) векселів — це кредитна операція, яка полягає у придбанні центральним банком векселів, що перебувають у портфелях комерційних банків, до настання строку платежу за ними зі знижкою (дисконтом) порівняно з номінальною сумою векселів. Це — один із найстаріших способів рефінансування, але останнім часом центральні банки розвинених країн активно його не застосовують. До створення Європейської системи центральних банків цей спосіб рефінансування комерційних банків використовував, і досить активно, Німецький федеральний банк (Бундесбанк). Бундесбанк висував певні вимоги щодо якості векселів, і головною вимогою була надійність боргових забов’язань. Ураховуючи те, що це був найдешевший спосіб рефінансування, Бундесбанк установлював ліміти (квоти) редисконтування векселів для окремих комерційних банків (ураховуючи при цьому обсяг власного капіталу банку, структуру його кредитних вкладень), міг також обмежувати контингенти редисконтування, тобто визначати пріоритети щодо редисконтування векселів підприємств окремих галузей економіки. Таким чином, центральний банк мав можливість селективно впливати на політику комерційних банків щодо врахування векселів, заохочуючи їх до врахування векселів певних галузей економіки. У сучасних умовах, застосовуючи способи рефінансування, рекомендовані ЄЦБ, Бундесбанк не відмовляється і від проведення політики рефінансування, спрямованої на кредитування реального сектору економіки з урахуванням обсягу попиту на кредити й оцінки кредитного ризику. Так, Бундесбанк практикує надання кредитів комерційним банкам під забезпечення комерційними векселями, які були враховані банками, а також під заставу майнових прав, що з’явилися у банків у результаті укладення кредитних договорів між ними та позичальниками.

     Таким чином, у першому розділі ми розглянули механізми                         редисконтування та рефінансування та визначили, що вони відрізняються один від одного і їх не можна ототожнювати, адже їх чітка економічна сутність полягає в  надійному механізмі не тільки підтримки ліквідності комерційних банків, а і дійсних механізмів монетарного регулювання економіки, що надає змогу ефективного використання кожного з них задля економічного розвитку України. 

     1.2 Характеристика рефінансування  з використанням різних банківських  операцій 
 

     Однією  із форм кредитування комерційних банків є аукціонний розподіл кредитів, який проводиться центральними банками з метою створення рівних умов для всіх банків. Порядок проведення центральними банками кредитних аукціонів передбачає, що потенційні позичальники направляють заявки в центральний банк із вказівкою обсягу кредитів, який вони хотіли б одержати, і рівня відсоткової ставки. На основі отриманих заявок центральний банк установлює загальну суму аукціонних кредитів, строки їхнього надання, мінімальну суму необхідного кредиту.

     Розглядаючи механізми рефінансування Нацбанком комерційних банків, доцільно також зупинитись на таких, широко застосовуємих комерційними і Центральними банками операціях, які в світовій практиці звуться Репо². Репо - це угода про продаж на короткий термін цінних паперів на умовах обов`язкового їх викупу (зворотної купівлі) банком-ініціатором Угоди (будь-яким - комерційним чи центральним) іншому банку (чи, навіть, крупному корпоративному клієнту банка). Репо здійснюється з метою отримання на короткий строк (день/ніч, чи на 7-10 діб, чи на більший строк) банком-ініціатором Репо цілком ліквідних активів (готівки) задля підтримки своєї ліквідності. Необхідно чітко визначити, що операції Репо, в яких продавцем цінних паперів виступає комерційний банк-ініціатор Репо, використовуються саме для підтримки ліквідності цього банка. Проте, якщо операції Репо використовує Центральний банк країни зі своєї ініціативи, то ці операції цілком і повністю здійснюються ним задля регулювання грошової маси, тобто з метою монетарного регулювання економіки.

     З метою вирівнювання тимчасових коливань ліквідності банківської системи, центральний банк використовує постійно діючу лінію рефінансування, надаючи комерційним банкам кредит «овернайт»³ - кредит на один робочий день. Кредит «овернайт» надається під заставу державних цінних паперів. Його розмір становить до 100% від балансової вартості наданих під забезпечення кредиту державних цінних паперів. У разі виникнення потреби миттєвої підтримки ліквідності комерційний банк може в будь-який робочий день тижня до 17 години подати до Департаменту монетарної політики центрального банку заявку на отримання кредиту «овернайт».

     Комерційний банк, який переведений у режим  фінансового оздоровлення або який узяв на себе борг банку, що перебуває  в режимі фінансового оздоровлення має право на отримання від центрального банку стабілізаційного кредиту.

     Стабілізаційний кредит може надаватися банку лише за умови забезпечення його заставою ліквідними активами банку-позичальника (після здійснення експертної оцінки їх вартості, які перебувають у  власності банку і не обтяжені іншими зобов'язаннями) або гарантією чи порукою іншого фінансово стабільного банку або фінансової установи. Крім того, банк має надавати звіт про оцінку (акт оцінки) майна, що надається під забезпечення стабілізаційного кредиту. Банку не дозволяється здійснювати операції з надання кредитів за рахунок коштів стабілізаційного кредиту. Для отримання стабілізаційного кредиту банк подає до територіального управління центрального банку клопотання і затверджену радою банку програму фінансового оздоровлення. Після здійснення аналізу фінансового стану банку і його програми фінансового оздоровлення територіальне управління центрального банку надсилає пропозиції Генеральному департаменту банківського нагляду центрального банку, який готує пропозиції на розгляд Правління центрального банку щодо можливості надання банку стабілізаційного кредиту. У разі прийняття позитивного рішення відповідне територіальне управління центрального банку проводить організаційні заходи щодо укладення з банком договору про надання кредиту. Після отримання стабілізаційного кредиту комерційний банк має розробити графік погашення позики і дотримуватися його строків.

     Таким чином, у першому розділі ми розглянули поняття рефінансування та ре дисконтування, відмітили чим вони відрізняються  та назвали особливості кожного з механізмів. Також ми описали та розкрила теоретичні основи операції за допомогою, яких здійснюється механізм рефінансування, а саме кредитування комерційних банків за допомогою аукціонного розподілу кредитів, кредитів «овернайт», операції РЕПО та стабілізаційного кредиту. 
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РЕФІНАНСУВАННЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ НАЦІОНАЛЬНИМ БАНКОМ УКРАЇНИ 

     2.1.Аналіз  рефінансування комерційних банків в Україні 
 

     Розглядаючи механізм рефінансування комерційних  банків Національним банком хотілось би провести аналіз протягом 1.07.2007-1.07.2011 років та дослідити за рахунок яких операцій найбільше проводилось рефінансування.

     Результати  аналізу відобразимо у таблиці 2.1

     Таблиця 2.1

     Обсяги  кредитів, наданих Національним банком для підтримання ліквідності банків України протягом 1.08.2007-1.08.2011 роках                            (в розрізі інструментів)^* 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     відсотки

*Джерело:  Вісник НБУ 

     Як  видно з даних табл. 2.1 за аналізований період протягом  2007-2011років найбільший обсяг кредитів, наданих Національним банком комерційним банкам було здійснено у 2011 році за рахунок операцій РЕПО, що склали 98,74% до загального обсягу наданих кредитів, у тому числі за липень 2011 року дані операції займали 100% від усіх операцій. Це свідчить в першу чергу про те, що Репо здійснюється з метою отримання на короткий строк (день/ніч, чи на 7-10 діб, чи на більший строк) банком-ініціатором Репо цілком ліквідних активів (готівки) задля підтримки своєї ліквідності.

     У 2008 році найбільшу питому вагу зайняли кредити "овернайт",  надані через постійно діючу лінію рефінансування , вони склали 80,56 % від загального обсягу  наданих кредитів у першому півріччі 2008 року, у тому числі за липень кредити рефінансування, надані шляхом проведення тендера склали  41,06%.

     Необхідно також відмітити, що у 2010 році  інші кредити складали 62,95% до загального обсягу кредитів рефінансування у першому півріччі, а у липні даний вид оперцій зайняв 100 %. Також з даної таблиці видно, що до 2010 року кредити рефінансування надавались через операції своп, згодом додали ще кредити, надані для фінансування чемпіонату Європи з футболу 2012 р.

     Ситуація  з кредитуванням економіки не змінилася і в першому кварталі 2010 року, незважаючи на те, що ліквідність банків збільшилась, чому сприяли операції Національного банку з купівлі іноземної валюти та державних облігацій України. Збільшення ліквідності не призвело до активізації кредитної діяльності банків. Загальний обсяг кредитних вкладень банків зменшився за квартал на 2,9 %. Банки внаслідок відсутності кредитоспроможних позичальників значну кількість ресурсів спрямовували у фінансові інструменти, зокрема в державні облігації, середньозважена дохідність яких становила 16,89 % річних. Національний банк у цих умовах для того, щоб уникнути монетарних ризиків стабільності грошової одиниці, проводив на грошовому ринку головним чином операції з мобілізації вільних коштів банків (56,3 млрд грн), у той час як обсяг рефінансування банків був відносно невеликим (3,4 млрд грн). 

       
Таблиця 2.2

     Середньозважена процентна ставка за кредитами, наданих  Національним банком для підтримання  ліквідності банків України протягом               1.08.2007-1.08.2011 років^*

     Відсотки  річні