Сутність та призначення податків
План
Вступ
І.
Сутність та призначення податків..........
1.1.
Поняття податків та їх
1.2. Класифікація
податків......................
ІІ. Податки як основне джерело грошових коштів держави.....................11
2.1. Основні елементи податку,
їх характеристика................
2.2. Податкові пільги та знижки........................
III. Проблема оптимального оподаткування.................
3.1. Принципи оподаткування.................
3.2. Способи стягнення податків......................
3.3. Податки
як економічний важіль, що відіграє
важливу роль в ринковій
Висновок
Список використаної літератури
І. Сутність та призначення податків.
1.1. Поняття податків та їх функції.
Податки сучасної форми склалися відносно недавно, хоча основні елементи механізму оподаткування зародилися в давнину.
Історично податки виникли з розвитком суспільства та появою держави.
Вони є найдавнішою формою відносин між державою та її громадянами.
Протягом розвитку суспільства та світової науки визначення податку
змінювалось залежно від функцій держави. Рішення щодо сплати частини власних коштів на користь держави суб'єктами господарювання було прийняте одночасно з організацією державної влади на певному етапі соціального, політичного та економічного розвитку. Податки стали засобом акумуляції фінансових надходжень до державного бюджету.
Зміст податку визначається трьома факторами:
- економічною побудовою суспільства;
- соціальною політикою держави;
- стратегією розвитку держави.
Реальний процес оподаткування здійснюється державою і залежить від ступеня розвитку її демократичних форм. Свого , часу . ще П. Прудон наголошував, що, по суті, питання про податки є питаннями про державу.
Теоретично економічна природа податку полягає у визначенні призначення податку, об'єкта оподаткування та джерела сплати, а також у визначенні впливу податку на суб'єктів оподаткування. Проте, податок завжди був і є формою розподілу та перерозподілу доходу. .
Концептуальні положення, що утворюють теоретичні основи податкової справи, були викладені в XVII ст. англійським економістом В. Петті в "Трактаті про податки і збори". В окремих главах розглядалися такі питанні, як напрями державних витрат, види податків і способи їх утримання, причини незадоволення платників.
Вперше науково обґрунтовану характеристику податків дали представники англійської класичної політекономії А. Сміт і Д. Рікардо.
Чотири узагальнюючі
принципи оподаткування вивів А.
Сміт. Удосконалив теорію податків
представник англійської
як обов'язкового платежу фізичних і юридичних осіб до бюджетів органів суспільної влади різних рівнів прийнятне лише для практичних цілей. Будь-який податок, крім фіскальної та регулюючої дії, має ще побічні, зовнішні для фіскальної системи соціальні наслідки. Тому податки варто розглядати не просто як економічну, а ще як суспільно-соціальну категорію.
Теорії податків та оподаткування пройшли тривалий шлях розвитку. Процес становлення пройшов декілька етапів:
1.первіснообщинний лад
– податкові відносини
2.безпосередньо пов’язаний з рабовласницькими суспільствами. Основними формами оподаткування стають подушний, поземельний та мито.
3.відбувається в умовах феодалізму. Особливістю раннього середньовіччя є натуральний характер податків.
4.В Буржуазному суспільстві відбувається остаточне формування сучасної системи оподаткування.
На сучасному етапі податки - дуже складна й надзвичайно впливова на всі економічні явища та процеси фінансова категорія. Це - обов'язковий елемент економічної системи держави незалежно від того, яку модель економічного розвитку вона вибирає, які політичні сили перебувають при владі. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і в кінцевому підсумку - позбавленою будь-якого сенсу.
Податки - універсальна вихідна категорія, яка виражає основні суттєві риси і властивості фінансів у будь-якій економічній системі ринкового типу. Не випадково в умовах функціонування ринкової економіки податкова форма в системі фінансових відносин стає провідною. Аналіз податків як вихідної категорії, в якій проглядаються основні суттєві риси і властивості фінансів, дає правильний орієнтир для розгляду різних фінансових понять і категорій у чіткій відповідності з процесом економічного розвитку.
Відповідно до закону
України про систему оподаткува
За економічним змістом, податки – це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. Тобто податки виражають грошові відносини, що складаються в державі з юридичними і фізичними особами у зв’язку з перерозподілом національного доходу та мобілізацією фінансових ресурсів у фонди держави.
Податки не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Існують ще інші терміни, що відображають платежі на користь держави:
- податкові платежі - обов'язкові збори, які стягуються з платників за умови конкретного еквівалентного обміну між державою та платником;
Розмір плати залежить від розміру ресурсів, що використовуються, а надходження плати державі визначається державною власністю на ці ресурси( плата за використання водних ресурсів, плата за користування надрами...).
- відрахування, внески - обов'язкові збори з юридичних та фізичних осіб, яким притаманні ознаки цільового призначення., тобто використання коштів здійснюється лише за цільовим призначенням(збір до пенсійного фонду, збір на страхування на випадок безробіття, до фонду нещасних випадків...).
Основними характерними особливостями податків у порівнянні з іншими обов'язковими платежами є те, що вони:
- справляються на умовах безповоротності. Повернення податків можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачені пільги щодо даного податку;
- мають односторонній характер встановлення. Оскільки податки сплачуються з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника, то вони є індивідуально безповоротними. Сплата податків не породжує зустрічного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;
- можуть бути сплачені лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;
- не мають цільового призначення;
- є виключно атрибутом держави і базується на актах вищої юридичної сили.
Отже, податки - це обов'язкові платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту й акумулюються в централізованих грошових фондах для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.
Податки тісно пов'язані з розподілом і перерозподілом доходу, ВВП між державою, юридичними та фізичними особами. Вони є методом централізації частки ВВП у відповідних фондах. Функції податків виявляють їх соціально-економічну сутність, забезпечують їх внутрішній зміст.
В сучасних умовах немає єдиної думки щодо кількості функцій податків та їх змісту. Але в найбільш загальному плані всі вчені та практики виділяють фіскальну функцію податків, яка характерна для всіх держав і всіх етапів їх розвитку, також виділяють розподільно-регулюючу, соціальну, економічну, стимулюючу, інколи зустрічається контрольна. Суть фіскальної функції полягає в тому, що з допомогою податків формуються фінансові ресурси держави. Реалізується вона через розподіл частини ВНП. Податки є основним (найважливішим) джерелом доходів бюджетів різних рівнів. Об'єктивне існування податків як основного джерела грошових коштів передбачає:
- надходження їх рівномірно в календарному розрізі (рівнонапруженість);
- стабільність надходження;
- податки повинні рівномірно надходити по всіх територіальних рівнях.
Так чи інакше держава, будучи учасником розподільних процесів, примусово відчужує у вигляді податкових вилучень частину вартості створених у суспільстві благ (продукту) для формування своєї казни, що доводить тісний взаємозв'язок між податковими функціями.
Розподільчо-регулююча функція полягає в тому, що за допомогою податків відбувається перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту між державою та її суб'єктами і через елементи податку (об'єкт, суб'єкт оподаткування, ставка податку, податкові пільги тощо) держава взмозі регулювати вартісні пропорції такого розподілу. Змінюючи пропорції функціонування ресурсів в економіці, оподаткування суттєво впливає на процес виробництва, нагромадження капіталу, інвестування, платоспроможний попит і пропозицію. Завдяки податкам держава отримує можливість регулювати різні аспекти соціально-економічного життя на макрорівні, а на мікрорівні - впливати на конкретну поведінку платника податків. Маніпулюючи пропорціями та режимами вилучення в суб'єктів господарювання або домогосподарств частки їх доходів, податок може відповідно змінювати напрями їхньої діяльності.
З наведеного визначення випливає, що застосування терміну "розподільчо-регулююча функція" є найдоцільнішим, бо він точно розкриває зміст цієї функції, механізм її прояву, підкреслює органічне поєднання розподільчого призначення з регулюючим впливом оподаткування. Крім цього, усуваючи диспропорції в ринковій економіці та сприяючи раціональнішому використанню виробничих факторів, ця функція стабілізує і розширює податкову базу і відповідно забезпечує успішне здійснення фіскальної функції, а це ще один аргумент на користь тісного взаємозв'язку та взаємозумовленості фіскального і регулюючого аспектів функціонування податків.
Сьогодні поряд з переліченими, виділяють стимулюючу функцію податків. Однак, вважають, що податкове стимулювання — один із наслідкових ефектів розподільчо-регулюючого впливу податків на економічну діяльність, а тому стимулюючу дію оподаткування слід розглядати як підфункцію регулюючої функції.
Сам термін "регулювати" означає вносити певний порядок в якусь діяльність, спрямовувати розвиток чи зміну чого-небудь у певне русло. Керуючись таким тлумаченням, вважаємо, що регулювання поєднує в собі і стимулювання, заохочення, прискорення, посилення, спонукання до дії чи до певних змін процесів, і реверсивний вплив - стримування, сповільнення, послаблення, обмеження.
Стимулюючий вплив матиме суперечливий характер, викликаючи поряд із позитивними ефектами негативні. Інакше кажучи, економічну реакцію суб'єктів господарювання на зміну податкового механізму спрогнозувати дуже важко, бо вона залежить від цілого ряду інших чинників.
Виділяють наступну функцію податків - економічна. Зміст її полягає в тому, що податки, як активні учасники перерозподільних відносин, впливають на процеси відтворення, стимулюючи або стримуючи їх, посилюючи або послаблюючи накопичення капіталу, розширюючи або звужуючи платоспроможний попит населення тощо. Ця функція невід'ємна від фіскальної, хоча й суперечить їй. Фіскальна функція відображає відносини становлення платників податків до держави, а економічна - держави до платників податків.
Соціальна функція полягає в тому, що за допомогою податків підтримується соціальна рівновага та забезпечується відносна рівномірність доходів різних верств населення.
Із з'ясування сутності податків та єдності їх функцій випливає важливий у теоретичному плані висновок про те, що специфічне суспільне призначення податків знаходить своє вираження не в існуванні кожної функції окремо, а лише в їх єдності.
Отже, податки - це інструмент державного втручання в економічні процеси, що проходять в суспільстві.
1.2. Класифікація податків.
Податки і збори, передбачені податковою системою України, згруповані в певні групи. Кожна група податків має свої специфічні риси і функціональне призначення та займає окреме місце в податковій системі.
Податки можна класифікувати за певними ознаками.
1. За економічною ознакою об'єкта оподаткування:
- податки на доходи та прибутки - обов'язкові збори, які стягуються з чистого доходу з фізичних і юридичних осіб в момент його отримання. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток чи валовий дохід підприємства;
- податки на споживання - обов'язкові збори, які стягуються в процесі споживання товарів, робіт та послуг, причому їх плата залежить не від результатів фінансово-господарської діяльності, а від розміру споживання. Вони справляються у вигляді непрямих податків;
- податки на майно - обов'язкові збори, які стягуються внаслідок наявності конкретного виду майна, що перебуває в приватній, колективній та державних формах власності (податок на нерухоме майно, податок з власників транспортних засобів).
2. За формою оподаткування:
- прямі податки - обов'язкові платежі, які стягуються у вигляді доходу чи фіксованої суми з доходу чи майна так, що платник податку відчуває недоотримання доходу(податок з прибутку підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухоме майно, плата за землю, податок з власників транспортних засобів);
- непрямі податки - обов'язкові платежі, які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, причому сума податку не зменшує об'єкту оподаткування, а збільшує ціну товару (ПДВ, акцизний збір, мито);
3. Залежно від рівня державних структур, які їх встановлюють:
- загальнодержавні податки — обов'язкові платежі, які встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов'язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевого бюджетів (з власників транспортних засобів...);
- місцеві податки та збори - обов'язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади і є обов'язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території. Місцеві податки та збори надходять виключно до місцевих бюджетів (курортний, готельний, ринковий збори, збір за ордер квартири, податок з реклами, збір з власників собак тощо).
4. За способом стягнення розрізняють два види податків - розкладні й окладні. Розкладні податки спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини по територіальних одиницях, а на нижньому рівні - між платниками. Окладні податки передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку від чітко визначеного об’єкта оподаткування. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників.
5. За способом зарахування податкових надходжень:
• закріплені - обов'язкові
платежі, які на тривалий період
повністю чи частково закріплені як дохідне
джерело конкретного
бюджету (бюджетів);
• регулюючі - обов'язкові платежі,
які можуть надходити до
різних бюджетів (акцизний збір).
6. За суб’єктами оподаткування:
- податки з юридичних осіб (податок на прибуток, комунальний податок);
- податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб);
- змішані (плата за землю, податок з власників транспортних засобів).
7. Залежно від джерела сплати:
- податки, що включаються у валові витрати та собівартість;
- податки, що включаються в ціну товару;
- податки, що сплачуються з прибутку або капіталу.
8. В залежності від характеру ставок:
- пропорційний – ставка не залежить від розміру доходу(податок на прибуток, податок на доходи фізичних осіб, з власників транспортних засобів.),
- прогресивні – ставка податку зростає із зростанням доходів(в Україні не має таких),
- регресивні – ставка податку зменшується в міру зростання доходів.
Законодавство України визначає наступні системи оподаткування:
- звичайна - в
діяльності підприємства
- спрощена - підприємство працює за єдиними податком (диференційовано, залежно від того, чи є підприємство платником ПДВ чи ні) або фіксованим податком (характерно для сільськогосподарських господарств).
ІІ. Податки як основне джерело грошових коштів держави.
2.1. Основні елементи податку, їх характеристика.
Податковi правовiдносини
можливi тiльки при наявностi податкових
законiв. Податковий закон визначає
обов'язки ycix суб'єктiв процесу
Податковий закон повинен бути чiтко сформульований, простий i зрозумiлий суб'єктам системи оподаткування - як державним податковим органам, так i платникам податку. У ньому повинен бути чiтко визначений порядок нарахування та сплати податку.
Вимоги, що лежать в основі побудови податків знаходять своє конкретне виявлення в елементах податку, до яких належать суб'єкти та об'єкти оподаткування, ставки, одиниці, строки та пільги щодо певного податку.
1. Суб'єкт або платник податку - особи, на яких конституцією України або податковим законодавством покладено обов’язки сплачувати, нараховувати, утримувати, перераховувати податки до бюджетів чи цільових фондів. Податкова служба держави повинна чітко знати, хто саме вносить той чи інший податок до бюджету, хто відповідає за зобов'язаннями перед державою.
Термін "платник податку" визначає саме суб'єкт оподаткування. Однак цей суб'єкт здебільшого є тільки проміжною, транзитною ланкою проходження доходів. Він не стільки сплачує податок, скільки перераховує до бюджету частину отриманих доходів. Реальним платником або носієм кожного податку є кінцевий споживач.
Носiй податку. Це особа (юридична або фiзична), яка безпосередньо розраховує та сплачує податки i бере на себе весь податковий тягар. Залежно вiд участi в загальнiй системi утворення та сплати податку вci нociї податку подiляються на три типи:
- особи, якi безпосередньо утворюють базу оподаткування. Головним чином це виробники та споживачi, причому споживачами можуть виступати як пiдприємства, так i населення;
- посередники - це тi
особи, якi здiйснюють посередницькi
дiї мiж виробниками та
- кiнцевi споживачi, тобто
ті особи, якi сплачують податок
уже пiсля кiнцевого
2. Об'єкт оподаткування – юридично обумовлений факт чи подія, після настання яких у суб’єкта виникає обов’язок сплатити податок (заробітна плата, майно, прибуток)
Податкова робота можлива тільки за чітко визначеним об'єктом оподаткування. Об'єкт оподаткування має бути стабільним, підлягати обліку, мати безпосереднє відношення до платника, відображати саме його вплив на даний об'єкт.
3. Джерело сплати - це той фонд, явище чи предмет,
з якого
сплачується податок. Джерелом можуть
виступати:
*доходи платника податку, отримані в різних формах;
*частина майна, коли для покриття податку не вистачає
доходу;
* позика як джерело сплати;
4. База оподаткування - законодавчо закріплена частина доходів чи майна платника податків (за вирахуванням пільг), яка враховується при розрахунку суми податку.
Податкова база служить для того, щоб кількісно виразити предмет оподаткування (вартісна, фізична, або інша характеристика об'єкта оподаткування). Вiд того, на скiльки вона правильно визначена, залежить чiткiсть розрахунку податку та його розмiр. Поняття "об'єкт оподаткування" та "податкова база" вiдрiзняються за змiстом. Так, "об'єкт оподаткування" – це юридичне поняття, що виражає зобов'язання та наявнiсть платника податку, який його сплачує, то „податкова база” - це економiчне поняття, що визначає розмiр предмета оподаткування, на який встановлюється ставка. Вiд податкової бази залежить не тiльки сума податку, яку повинен сплатити платник, а й розмiр бюджетiв ycix piвнів.
Податкова база є частиною предмета оподаткування, до якої застосовується податкова ставка.
5. Одиниця оподаткування. Це частина об’єкта оподаткування, стосовно якої вiдбувається встановлення нормативів та ставок обкладання. Вона залежить вiд об'єкта оподаткування i має розрахунковий характер. Здебiльшого вона виражаеться в грошових одиницях, У деяких випадках - в натуралъних. Одиницями обкладання можуть бути при:
. податку на землю - гектари, акри, сотки, квадратні метри;
. акцизному зборi на бензин - галони, лiтри, декалiтри;
. податку на прибуток, доходи - нацiональна грошова одиниця;
. оподаткуваннi транспортних засобiв - потужнiсть двигуна, вантажомiсткiсть транспортного засобу тощо.
6. Ставки податку - це законодавчо встановлений
розмір податку,
виходячи із об'єкту оподаткування або
масштабу вимірювання.
Ставки можна класифікувати за наступними ознаками:
- за ступенем врахування виду діяльності: базовi, пiдвищенi, зниженi;
- залежно вiд cиcтeми побудови: твердi та вiдсотковi.
- залежно від техніки розрахунку: середньорозрахунковi, середньозваженi та усередненi.
Базова ставка - це основна ставка, яка застосовуеться для вcix або бiльшостi платникiв податкiв незалежно вiд особливостей суб'єкта оподаткування та виду його дiяльностi. Так, податок на прибуток має ставку 25%, ПДВ - 20 %, ставки обкладання митом головного виробу в групi тощо.
Пiдвищена ставка встановлюеться, виходячи з особливостей видiв дiяльностi або об'єкта оподаткування.
Зниженi ставки враховують особливостi стану платника податку. Їх головна мета - зниження податкового тягаря. У деяких випадках цю ставку можна визначити як податкову пiльгу, але вiдмiнність полягає у строках її дiї.
Залежно від системи побудови, існує два види ставок:
*натуральні (тверді) - встановлюються в грошовому виразі на одиницю об'єкта оподаткування в натуральному обчисленні;
*процентні ставки - встановлюються у певних процентних відношеннях до об'єкта оподаткування.
Процентні ставки бувають таких видів:
а) прогресивнi - при збільшенні об'єкту оподаткування збільшується ставка податку. У свiтовiй практицi оподаткування застосовуються два типи прогресивних ставок:
- проста прогресивна ставка. Вона пiдвищується залежно вiд збiльшення об'єкта оподаткування в рiвних пропорцiях;
- складна прогресивна ставка. Вона складаеться за сходинковим (ступiнчастим) методом, тобто ставка зростає не в рiвних частках. Ця методика стосується тiльки доходу, отриманого в розмiрах, бiльших за визначену суму, або таких, що перевищують визначений рiвень. Taкi ставки застосовувались до 1.01.2004 року при оподаткуваннi прибуткового податку з громадян. Ставка встановалась не на весь дохiд, а тiльки на ту частину, яка перевищувала неоподатковуваний мінімум, а потiм залежно вiд частини приросту доходу, причому для кожної частини встановлювалась своя ставка;
б) пропорцiйнi. Цi ставки залишаються незалежно вiд змiни об'єкта оподаткування (наприклад, ПДВ). Важливе значення має їx розмiр. Якщо ставка занадто висока, то у платника податку знижується стимул до збiльшення доходу, обсягiв дiяльностi.
При невеликих ставках оподаткування держава отримує вiдносно невеликi податки, що також має негативнi наслiдки вже для бюджету.
Тому необхiдно визначити оптимальний розмiр ставок;
в) регресивнi. Особливiстю цих ставок є те, що зi зростанням об’єкта оподаткування ставка податку знижується. Taкi ставки застосовуються, щоб зацiкавити пiдприємця в розвитку певного виду дiяльностi, територiї, тобто вона носить стимулюючий характер. Наприклад, можна встановлювати регресивні ставки оподаткування на землі, які мають меншу родючiсть i потребують додаткових фiнансових вкладень при використаннi, - болота, заливнi землi, заплави рiчок тощо. При цьому - чим бiльший розмiр використовуваної землi, тим менша ставка;
г) змiшанi ставки. Ця ставка припускае використання змiшаних вapiaнтів. Загалом встановлення ставок оподаткування - це дуже складний процес, який потребує вирiшення багатьох проблем. До основних з них належать:
-обrрунтування спiввiдношення середнiх розмiрiв ставок;
- доцiльнiсть встановлення
прогресивностi i визначення проблеми
зростання ставок
- визначення межi, з
якої може з'являтись
- визначення бази при
встановленнi нижньої межi
- ступiнь поширення
ставки на суб'єкти
Невизначенiсть бiльшостi з цих проблем призводить до того, що загальнодержавнi органи змушенi постiйно змiнювати бiльшiсть ставок оподаткування.
Існує три методи встановлення ставок:
1) інтуїтивний — ставки встановлюються
на основі бажання та
полі законодавців;
2) емпіричний - ставки встановлюються
на основі аналізу за
попередній період і у відповідності
з потребами;
3) метод математичного моделювання;
7. Норма оподаткування - відношення податкових надходжень до податкової бази;
8. Податковий період - термін, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобов'язання. Здебiльшого податковий перiод збiгаеться зi звiтним. Наприклад, податковий перiод при сплатi акцизного збору визначається вiдповiдно до реалiзацiї пiдакцизних товарів i виробiв або всієї їx партiї. Податковий перiод повинен бути чiтко визначений, щоб запобiгти порушенням прав платників податку.
Строк сплати податку. Це конкретна календарна дата або перiод, протягом якого платник податку повинен розрахуватись з державою. Цей елемент податкового права визначаеться чинним податковим законодавством i при його встановленнi повинні враховуватись наступні чинники:
. мicце податку в
доходi державного та
. характеристика безпосередньо податку та платника;
. перiодичнiсть отримання доходу об'єктом оподаткування;
. розмiр об'єкта оподаткування;
. соцiальна та екологiчна спрямованiсть податку тощо.
При встановленнi строку сплати податку визначають:
. термін сплати податку;
. строк подання звiтностi,
розрахункiв по податках, декларацiй
та iншої документацiї. Для
- строки давнини сплати податку;
- строк зберiгання бухгалтерської та податкової звiтностi;
- строк надання кредиту щодо окремих податків;
- строк притягнення
платника податку до
Строки сплати податку в Україні визначаються як мiсячнi, квартальнi та рiчнi.