Сутність та соціально-економічні наслідки інфляції

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

на тему:

Сутність та соціально-економічні наслідки інфляції

.

Київ-2010

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….……2

1. Поняття інфляції її види та причини її виникнення……………………………3
1. Поняття інфляції…………………………………………………………...…3
2. Види інфляції…………………………………………………………………3
3. Причини інфляції………………………………………………………….....6
2. Теорії інфляції…………………………………………………………………..10

2.1 Кейнсіанська теорія інфляції……………………………………………….10

2.2 Монетаристська концепція інфляції…………………………………….…11

2.3 Теорія інфляції, викликаної надлишковими витратами виробництва..…11

3. Наслідки інфляції…………………………………………………………….….12

3.1 Знецінення заощаджень………………………………………………...….12

3.1 Зменшення купівельної спроможності населення……………………….13

3.3 Зниження мотивації до трудової та підприємницької діяльності….……14

4. Методи боротьби з інфляцією…………………………………………….…….15

4.1 Гасіння інфляційних очікувань……………………………….…………...15

4.2 Ефективна монетарна політика……………………………….………..….16

3. Скорочення бюджетного дефіциту...............................................................17
4. Раціоналізація зовнішньоекономічної політики…………….………..….20

4.5 Тактичні антиінфляційні заходи………………………………………….21

5.Особливості  інфляційного процесу в Україні………………………………….24

Висновок…………………………………………………………………………....30

Список  використаної літератури………………………………………………… 31

Вступ

Найбільш  ефективним показником функціонування економіки держави є її фінансова стабільність. Фінансова система не тільки забезпечує взаємозв’язки в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряд має змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність виконавчої влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому. Запорукою цього, серед іншого, має бути стан “керованості” інфляційними процесами. Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних наслідків – за умов інфляції втрачається ефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.

Проблема  інфляції є складовою частиною теорії грошей. Інфляція – це одна з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах  світу, що негативно впливає на всі  сторони життя суспільства.

Є різні  погляди на природу і причини  інфляції, але переважають два  напрями: перший розглядає інфляцію як суто грошове явище, спричинене порушенням законів грошового обігу; другий – як макроекономічне явище, спричинене порушенням пропорцій суспільного відтворення, і на сам перед між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією товарів.

Тим часом  інфляція є складним, багатостороннім  явищем, причини якого – у взаємодії  фактоів сфери виробництва і  сфери обігу.

Особливо  виразно деформація економічних  механізмів проявляється в умовах гіперінфляції. В економічній науці вважається, що інфляція переходить в гіперстадію  за умов перевищення швидкості росту  цін 50% на місяць. Інфляція в Угорщині після ІІ Світової війни була найвищою з усіх, відомих в  історії світової економіки. 3 червня 1946 року були випущені банкноти на суму мільярд білліонів (1 млрд.млрд.).

Ось чому вивчення інфляції є таким важливим і актуальним. У своїй роботі я  намагався визначити суть, причини  і наслідки та методи боротьби з  інфляцією.

1. Поняття інфляції та причини її виникнення

1. Поняття інфляції

Явище інфляції відоме ще з IV-III ст.. до н.е., або з часу, коли грошовим товаром у світі стає срібло. У найзагальнішому визначенні інфляція – це знецінення грошей внаслідок перевищення кількості грошових знаків, що перебувають у обігу, суми товарних цін. Не кожне підвищення цін є інфляційним. Якщо підвищення цін відбулося через подорожання сировини, електроенергії, поліпшення якості продукції, що призвело до збільшення витрат виробництва, то знецінення грошей є наслідком зростання цін. Якщо зростання цін відбулося через надмірну грошову та кредитну емісію, порушення законів грошового обігу, то зростання цін є наслідком знецінення грошей. Другий випадок точніше відображає реальний зміст поняття «інфляція», означає появу грошових знаків, не забезпечених товарною масою. [6 с.142-143]

Інфляція (лат. Inflatio – розбухання) – знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності, що виявляється у зростанні цін. [6 с.142-143]

1.2 Види інфляції

Інфляція  може набувати різноманітних форм:

• Відкрита інфляція – це така інфляція, коли держава вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і послуги, з одного боку, і доходів населення – з іншого.
• Повзуча інфляція – інфляція, що розвивається поступово,  коли ціни зростають значною мірою (не перевищує 10% на рік)
• Помірна інфляція (2-5% на рік) у розвинутих країнах заходу не розглядається як негативний фактор. Навпаки, вважається, що вона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму.
• Галопуюча інфляція – інфляція, коли ціни зростають швидко             на  10-100% щорічно. На стадії галопуючої інфляції.
• Гіперінфляція – інфляція, коли ціни зростають астрономічно – на 1-2% щодня або сягають 1000% і більше на рік. Вона означає глибоку економічну і соціальну кризу в країні.
• Збалансована інфляція – інфляція, коли ціни товарів різних товарних груп відносно один одного не змінюються. Ціни підвищуються досить повільно й одночасно на більшість товарів та послуг.
• Незбалансована інфляція – інфляція, коли співвідношення цін у різних товарних груах змінюються на різні відсотки і по різному на кожний тип товару.
• Очікувана інфляція – зазвичай помірна інфляція, яку можна спрогнозувати на будь-який період. Досить часто це є прямим результатом антиінфляційних дій уряду.
• Неочікувана інфляція – характеризується раптовим стрибком цін, зумовленим збільшенням під впливом інфляційних очікувань суспільного попиту населення на споживчі товари, товаровиробників – на сировину та засоби виробництва.
• Інфляція попиту – це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Спричинити її може в основному збільшення державних замовлень (наприклад, військових), попиту підприємців на засоби виробництва в умовах повної зайнятості й майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання купівельної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) в результаті, наприклад, узгоджених дій профспілок. Усе це спричиняє утворення надлишку грошей порівняно з кількістю товарів, призводить до підвищення цін. Таким чином, надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть адекватно реагувати на зростання попиту.
• Інфляція пропозиції (витрат) – це зростання цін внаслідок підвищення витрат виробництва чи скорочення сукупної пропозиції. Причинами збільшення витрат можуть бути зростання цін на сировину, енергоносії, підвищення заробітної плати, олігополістична політика держави та ін. Збільшення витрат виробництва на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки й обсяг продукції, який підприємці готові запропонувати за наявного рівня цін. Внаслідок цього зменшується сукупна пропозиція товарів та послуг, що, у свою чергу, підвищує рівень цін.
• Стагфляція  - це інфляція, що супроводжується стагнацією виробництва й одночасно зростанням рівня цін і безробіття. [1 c.179-183]

Інфляція також може виникнути, якщо суспiльство намагатиметься витрачати  бiльше, нiж дозволяють виробничi потужностi економiки. Коли сукупнi витрати перевищують  обсяг продукту при повнiй зайнятостi, вiдбувається пiдвищення рiвня цiн. Отже, надмiрний обсяг сукупних витрат носить iнфляцiйний характер. У цьому разi уряд зобов'язаний лiквiдувати надлишковi витрати. Вiн може цього досягнути  головним чином через скорочення власних видаткiв, а також пiдвищенням  податкiв з метою скорочення доходiв  приватного сектору. Інфляція є тонке  соціально-економічне явище , породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція - одна із найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу.[10]

Найважливішим показником інфляції є динаміка індексу цін.

Індекс цін – коефіціент, що показує, у скільки разів змінився загальний  рівень цін за даний період.

Темп інфляції = Рn – Ро / Ро * 100%,

де Рn – індекс цін поточного (звітного) періоду

Ро – індекс цін базисного  періоду

Зростання iндексу цiн визначає рiвень iнфляцiї. Темп iнфляцii є темпом змiни загального рiвня цiн i показує  ступiнь знецiнення грошей.

Протилежним до iнфляцiї поняттям є дефляцiя, яка має мiсце тодi, коли загальний рiвень цiн падає. Дефляцiя траплялася вкрай рiдко  в кiнцi ХХ ст. Пiдтримувана дефляцiя, коли цiни постiйно падають протягом декiлькох рокiв, як правило, асоцiюсться з перiодами глибокої депресii. [2]

1.3 Причини інфляції

У докапіталістичну епоху знецінення грошей відбувалося внаслідок втрати довіри до монет, в які при карбуванні закладалося менше металу (порівняно з офіційно встановленою кількістю), або внаслідок зниження вартості виробництва золота. Така інфляція мала обмежений характер.

На нижчій стадії розвитку капіталізму інфляція виникала лише під час війн та воєнної  розрухи. У цей час держава  могла вдатися до надмірної емісії паперових грошей і припинити  їх обмін на золото. Так у продовж  ХІХ ст.. мали місце два періоди  загального підвищення цін: у перші  два десятиліття під впливом  наполеонівських війн і у 50-70-ті роки під час Кримської, Франко- прусської воєн та громадянської війни у США. Після закінчення війн рівень цін знижувався, тому наприкінці ХІХ ст. вони були на такому ж рівні як і на початку століття. В інших ситуаціях панування золотого стандарту, тобто вільного обміну банкнот на золото, вартість банкнот не відхилялась від купівельної спроможності золота.

На вищій  стадії розвитку капіталізму, що почалась на рубежі ХІХ  - ХХ ст., інфляція набула постійного та загального характеру, охопивши майже всі розвинуті країни. Її темпи були високими, а в деяких країнах навіть стрімкими.

У розвинутих країнах головними причинами  інфляції є: монополістичні тенденції  в економіці та панування монополій; крах золотого стандарту; надмірне зростання державного дефіциту і державного боргу, спричиненого значним розширенням непродуктивного державного споживання, насамперед військовими витратами. Саме за умов панування монополій виразно виявляється тенденція до загального підвищення цін, які навіть під час економічних криз знижуються незначною мірою, а в окремі періоди навіть зростають. Це посилює невідповідність між грошовою і товарною масою. Така ситуація поглиблюється через відсутність обміну банкнот на золото. [10]

Незалежно від стану  грошової сфери товарні ціни можуть підніматися в наслідок змін в  динаміці виробничої праці, циклічних  і сезонних коливань, структурних  зрушень в динаміці виробництва, монополізації ринка, державного регулювання  економіки, введення нових податків, зміна конюктури ринку, дія зовнішньо  економічних зв’язків, стихійних  лих і т.д. Отже ріст цін викликається  різними причинами. Але не всякий ріст цін - інфляція. Серед вище згаданих причин росту цін важливо виділити справді інфляційні.[8]

Так ріст цін, пов’язаний з циклічними коливаннями конюктури, неможна назвати інфляційним. По мірі проходження різних фаз циклу (особливо в його «класичній» формі  характерній для ХІХ - початку  ХХ століття) буде мінятися і динаміка цін. Їх підвищення в період буму і  змінюється їх падінням в фазах кризи  й депресії і знову ростом в  фазі пожвавлення. Підвищення продуктивності праці, при інших незмінних умовах, повинно привести до зниження цін. Інша справа - якщо підвищення продуктивності праці супроводжується випереджуючим  це підвищення ростом заробітної плати. Таке явище називається інфляцією  витрат. Стихійні лиха не можуть бути причиною інфляційного росту цін. Так, якщо в  результаті повені в якій-небуть місцевості зруйновано будівлі, то, очевидно зростуть ціни на будівельні матеріали. Це буде стимулювати виробників будівельних  матеріалів розширити пропозицію своєї  продукції і по мірі насичення  ринка ціни почнуть падати.

Що ж можна віднести  до дійсно інфляційних причин росту  цін? Назвемо найважливіші із них.[8]

По - перше, це диспропорційність , або незбалансованість державних  витрат і доходів, що проявляється в  дифіциті держбюджету. Якщо цей дифіцит  фінансується за рахунок активного  використання «друкарського верстата»  це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно і до інфляції.

По - друге, інфляційне зростання  цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться аналогічними методами. Особливо інфляційно небезпечними є інвестиції, пов’язані з мілітаризацією економіки. Так, непродуктивне використання національного доходу на воєнні цілі означає не тільки втрату національного  багатства. Одночасно військові  витрати створюють додатковий платоспроможний  попит, що веде до збільшення грошової маси без відповідного товарного  покриття, збільшення військових витрат є однією з головних причин хронічних  дефіцитів державного бюджету і збільшення державного боргу в багатьох країнах, для покриття якого держава збільшує грошову масу.[8]

По - третє, з зростанням «відкритості»  економіки тої чи іншої країни, все більшим втягуванням її в  мирогосподарські зв’язки збільшують небезпечність « імпортованої»  інфляції.[8]

По - четверте, інфляція набуває самопідтримуючий характер в результаті інфляційних  очікувань. Багато вчених країн Заходу і нашої країни особливо виділяють  цей фактор, що подолання інфляційних  очікувань населення і виробників - найважливіше (якщо не головне ) завдання антиінфляційної політики [8]

Безліч причин інфляції відмічається в практично у всіх країнах. Але  комбінаційна залежність від конкретних економічних факторів. Так, зразу  після Другої світової війни в  Західній Європі інфляція була зв’язана з гострим дефіцитом багатьох товарів. В наступні роки головну  роль в розкачуванні інфляційного прцесу почали грати державні витрати, співідношення  «ціна - заробітна плата», перехід  інфляції з інших держав і деякі  інші фактори.[8]

2.Тоерії інфляції

В даний  час існує три основних напрями  у теорії інфляції: кейнсіанська теорія інфляції, монетаристська кількісна  концепція і теорія надзвичайних витрат. [12]

2.1 Кейнсіанська теорія інфляції. Представники цієї теорії (Дж. М. Кейнс і Б. Хансен) виходять з аналізу доходів та видатків господарюючих суб'єктів та впливу їх на збільшення попиту. Вони вважають, що збільшення попиту з боку держави та підприємців призводить до збільшення виробництва та зайнятості. В той же час збільшення попиту населення, оскільки він (попит) носить невиробничий характер, призводить до інфляції. В зв'язку з цим вони рекомендують стимулювати приватні та державні інвестиції, але обмежувати заробітну плату працюючих. В даній концепції активну роль відіграє, за словами Кейнса, "ефективний" або грошовий попит, який, ніби-то, і створює грошову масу. Причому Кейнс розглядає два види інфляції: [12]

- напівінфляція  (повільна або повзуча), тобто  таке збільшення грошової маси  в умовах безробіття, яке не  завдає небезпеки, оскільки не  стільки призводить до зростання  цін, скільки сприяє залученню  безробітних до процесу виробництва; [12]

- справжня  інфляція (галопуюча) – вона можлива  при досягненні повної зайнятості, коли зростання грошової маси  цілком проявляється у зростанні  цін на товари та послуги. [12]

В зв'язку з цим в своїй роботі "Загальна теорія зайнятості, проценту та грошей" (1936 р.) Кейнс рекомендував проводити  зниження не номінальної або "грошової" заробітної плати, яка, з його слів, є "непіддатливою" в силу завзятого  відпору працівників, а здійснювати "гнучку інфляційну грошову політику", яка в кінцевому результаті призведе до зниження реальної заробітної плати. [12]

На базі кейнсіанської теорії інфляції з'явилась  так звана "крива Філіпса", яка  відображає обернену залежність в розвитку цін і зайнятості у Великобританії. Новозеландський вчений А. Філіпс на базі аналізу тенденцій в економіці Великобританії з 1861 по 1957 р. прийшов до висновку, що за допомогою інфляції протягом майже ста років вдавалося переборювати спад виробництва і збільшувати зайнятість, а стабілізація цін супроводжувалась зниженням рівня зайнятості та економічної активності. [12]

Згідно  з "кривою Філіпса" були розроблені рекомендації щодо призупинення інфляції, утриманню її на певному рівні: або  довести безробіття до високого рівня, або ж профспілкам вести більш  стриману політику при переговорах  про підвищення заробітної плати. [12]

Однак економічні кризи 1974-1975 рр. та 1980-1982 рр. виявили  новий феномен – стагфляцію, що заперечує "криву Філіпса", так  як в ці періоди – періоди стагнації  або кризи – темпи інфляції не зменшувались, а збільшувались.

2.2 Монетаристська концепція інфляції. Представники даного напрямку (М. Фрідмен та ін.) розглядають інфляцію як грошовий феномен, тобто результат надлишкової кількості грошей в обігу. З цією метою вони порівнюють індекси грошової маси та фізичного обсягу ВНП. Тут гроші відіграють активну роль, тобто грошова маса "створює" попит. [12]

Монетаристи виступають проти неокейнсіанських заходів антициклічного регулювання, розглядаючи розвиток промислового циклу як зміну інфляції (підйом) та дефляції (криза). Звідси вони роблять  висновок: оскільки інфляція викликає підйом промислового виробництва, її слід підтримувати в помірних розмірах. [12]

2.3 Теорія інфляції, викликаної надлишковими витратами виробництва (Д.М. Кейнс, У. Торн, Р. Куен). Ця теорія пояснює зростання цін збільшенням витрат виробництва, вона тісно пов'язана із концепцією Кейнса, який вважав, що якщо перша стадія інфляції (напівінфляція) подає собою інфляцію попиту, то друга стадія (справжня інфляція) – результат інфляції витрат виробництва. На думку представників даної теорії, інфляцію викликають лише витрати, пов'язані з заробітною платою, на чому базується теорія інфляційної спіралі "заробітна плата – ціни", якої притримується більшість західних економістів, в тому числі П. Самуельсон, Дж. Гелбрейт. Ця теорія е основою антиінфляційних заходів по "замороженню" заробітної плати, політики обмеження доходів населення. Разом з тим слід відмітити, що сучасний період НТП характеризується підвищенням заробітної плати, тому західні економісти висувають тезу про те, що її збільшення не повинно перевищувати зростання продуктивності праці, інакше відбудеться розкручення "інфляційної спіралі". [12]

3. Наслідки інфляції

Інфляція, особливо коли вона досягає  рівня галопуючої або гіперінфляції, негативно відбивається на всіх сторонах суспільного життя країни. Її першими жертвами стають споживачі, яким доводиться страждати від неминучого падіння якості життя. Це виявляється в  найрізноманітніших формах.[8]

1. Знецінення заощаджень

Якщо інфляція виявляється  у  безперервному загальному підвищенні цін, то найбільшу втрату мають ті, хто  тримає заощадження у вигляді готівки, зберігає їх на банківських рахунках або вкладає в облігації. Кожен новий виток зростання цін невблаганно скорочує масу товарів, яку вони здатні придбати. У дещо кращому становищі перебувають власники акцій, які сподіваються нехай і на інфляційне, але все ж підвищення доходів. Найменших збитків зазнають ті, хто встиг помістити заощадження в нерухомість і матеріальні цінності – будинок, машину, земельну ділянку, золото тощо.[8]

За умов інфляції банки можуть зберегти заощадження тільки в тому випадку, коли встановлений ними процент за вкладами дещо перевищує поточний темп зростання цін. Ця різниця має бути не меншою від рівня адаптивних інфляційних очікувань. Тоді процент, хоча б деякою мірою захищаючи заощадження від знецінення, сприятиме припливу вкладів. Коли ж держава прагне звести до мінімуму втрати населення від відкритої інфляції, то їй необхідно забезпечити громадянам можливість вільного вкладу заощаджень в акції або нерухомість. Оскільки держава не зуміла оберегти економіку від інфляції, вона зобов'язана допомогти людям хоча б убезпечити заощадження від постійного зростання цін.[8]

Інфляція негативно відбивається на добробуті населення передусім  тому, що якою б досконалою не була система  протиінфляційної компенсації, їй ніколи не наздогнати руху цін. Припустимо, що інфляція відкрита і ціни зростають  щоденно. Зрозуміло, однак, що перегляд ставок заробітної плати і фіксованих доходів вимагають певного часу. Існують, іншими словами, прості обставини  інституційного, технічного порядку, які не дають можливості доходам зростати у повній відповідності з цінами. Чим більше доходи відстають від цін, тим відчутніших ударів інфляції зазнає поточне споживання.

До того ж передбачити майбутнє підвищення цін, особливо коли в економіці вирує некерована гіперінфляція, дуже складно.  Оскільки уряди стурбовані бюджетними проблемами і намагаються зекономити на будь-яких статтях видатків, то вони, звичайно, схильні недооцінювати ступінь інфляційної небезпеки. За цих умов протиінфляційна компенсація рідко буває достатньою, тому, зрозуміло, що це означає падіння добробуту народу. Отже, інфляція негативно впливає  на добробут населення відразу у двох напрямах – через заощадження і поточне споживання.[8]

2. Зменшення купівельної спроможності населення

На зниження життєвого рівня населення країни особливо негативно впливає поєднання інфляції з різким спадом обсягу виробництва. За 1990-1996 роки ВВП України скоротився на 61,7 %, тоді як навіть за роки Великої депресії (1929-1933 рр.) спад виробництва в США не перевищував 25%. За таких умов можливості держави і більшості підприємств щодо розподілу життєвих благ, об'єктивно необхідних для відтворення робочої сили, значно скоротилися.

За цих умов владні органи одночасно  з політикою, спрямованою на обвальну лібералізацію цін, здійснювали  і продовжують здійснювати заходи щодо всілякого стримування зростання  заробітної плати працівників державного сектора економіки. Це призвело до того, що купівельна спроможність середньої заробітної плати відносно  рівня 1990 року, знизилася за зазначений період майже у 4 рази.[8]

 Через падіння реальної заробітної  плати значно звузився платоспроможний попит населення. Це і є важливою причиною зупинення виробництва продуктів найпершої необхідності, дитячого харчування тощо. Якщо й надалі триватиме політика звуження попиту, зниження реальної заробітної плати, то згортання виробництва не зупинити.[8]

3. Зниження  мотивації до трудової та підприємницької діяльності

Організуючи регулювання ринкової економіки, держава  покладається в  основному на економічні методи (податок  на прибуток, бюджетні субсидії, процент  за кредит центрального банку тощо). Об'єктами впливу стають грошові параметри економічної діяльності фірми, споживача, банку – дохід, прибуток, заощадження тощо. Зрозуміло, що таке управління може принести бажані результати тільки в тому випадку, коли грошова система достатньо стійка. Дестабілізуючи її, інфляція автоматично знижує ефективність економічних регуляторів, іноді навіть робить недоцільним саме їх застосування, підштовхує державу до використання інших, адміністративних способів впливу. Іншими словами, інфляція знецінює не тільки гроші, а й всю систему регулювання ринкового господарства, призводить до зниження мотивації підприємницької діяльності.[10]

4. Методи боротьби  з інфляцією

Світова практика знає цілий арсенал боротьби з інфляцією. Справа полягає лише в тому, щоб уміло його використати. Цей арсенал з певною умовністю можна поділити на дві частини. Відома антиінфляційна стратегія, що об'єднує цілі і методи тривалого характеру. Існує антиінфляційна тактика, від якої можна чекати результатів у межах порівняно невеликого відрізку часу.

4.1  Гасіння інфляційних очікувань

Одним із найважливіших завдань  антиінфляційної стратегії є  гасіння інфляційних очікувань, насамперед адаптивних цінових. Для  подолання психології суб'єктів  економічної системи, позбавлення  їх страху перед знеціненням заощаджень, відвернення нагнітання поточного  попиту, який зумовлений безперервним подорожчанням товарів і послуг, необхідно зупинити  інфляцію. Однак  проблему очікувань бажано розв'язувати  якнайшвидше – ще до того, як інфляція поставлена під контроль. Світовий досвід говорить про можливість це зробити. Він показує, що  інфляційні очікування якнайшвидше долалися там, де виконувалися принаймні дві умови.

Перша із них – всебічне зміцнення  механізмів ринкової системи. Тільки вони здатні викликати природне, що супроводжується  збільшенням кількості і підвищенням якості товарів, зниження цін або хоча б уповільнення  їхнього зростання. Лише за такої умови ймовірна зміна споживчої психології, подолання  в ній інфляційних мотивів. Доки споживач не переконається в тому, що коливання цін набули ринкових окреслень, він зберігає пагубну для економіки схильність до інфляційного збільшення поточного попиту. [7]

Другою умовою є існування уряду, який непохитно дотримується курсу на поступове викорінення некеруючої інфляції і користується довір'ям більшості населення. Заслужити це довір'я, щоправда, можна лише тоді, коли уряд ставить перед собою цілком визначені, практично здійснимі і такі, що можна легко перевірити, антиінфляційні завдання, заздалегідь інформує про це населення і неухильно домагається розв'язання цих завдань. Маються на увазі, наприклад, регулярні повідомлення про той рівень інфляції, який уряд збирається утримувати, і необхідний для цього темп зростання грошової маси. Якщо уряд добросовісно виконує свої обіцянки, то і виробники, і споживачі поступово переконуються в тому, що керівництво країни не тільки з усією рішучістю стало на шлях боротьби з інфляцією, але й здатне контролювати становище, добиватися реалізації оголошених цілей. Чим глибше це усвідомлюється, тим більше довіряють урядові, тим охочіше рішення про ціни, пропозицію, попит, заощадження тощо пристосовуються до заздалегідь установленого ліміту на приріст грошової маси. [7]

Отже даний ліміт стає реальною силою, яка впливає на економічну поведінку, сприяє зниженню інфляційних  очікувань. За цих умов учасники економічної  системи починають працювати  разом з урядом, допомагають йому подолати інфляцію. Тому в інфляційній  обстановці, тим більше в умовах гіперінфляції, країна не може собі дозволити мати уряд, до якого не має довір'я. І ступінь останнього визначається зовсім не розмірами протиінфляційних компенсацій. Довіряють не стільки “доброму”, скільки сильному уряду, який на ділі довів свою рішучість і здатність протидіяти інфляції. [7]

4.2 Ефективна монетарна політика

Другим невід'ємним компонентом  антиінфляційної стратегії є  тривала грошова політика. Її відмінна особливість – введення жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси. Цей показник визначається довгостроковим темпом зростання реального виробництва і таким рівнем інфляції, який уряд вважає прийнятним і зобов'язується контролювати. [7]

Для того щоб грошова політика була справді антиінфляційною, вказаного  ліміту треба дотримуватися протягом тривалого часу і, найважливіше, незалежно  від стану бюджету, інтенсивності  інвестиційного процесу, рівня безробіття тощо. Межу грошової експансії треба перетворити у стелю, що обмежує будь-яку діяльність держави, пов'язану зі змінами грошової маси. При цьому треба пам'ятати, що немає більш підступного шляху розладнання економіки будь-якої країни, як запуск зайвих грошей у сферу обігу. Тільки керуючись цими імперативами, держава має шанси не допустити або зупинити інфляцію. Очевидно, що здійснення антиінфляційної грошової стратегії під силу лише сучасній банківській системі, очолюваній незалежним від виконавчої влади центральним банком. [7]

Проведення центральними банками  стабілізаційної й антиінфляційної  політики передусім здійснюється за допомогою таких економічних  важелів, як облікова ставка, норма обов'язкових резервів і операції на відкритому ринку. Перші два важелі (регулятори) запускають механізми непрямої дії, що з'єднують центральний банк з іншими ланками банківської системи. Підвищуючи облікову ставку і норми обов'язкових резервів, центральний банк задає цій системі неінфляційну лінію поведінки. Використовуючи третій регулятор, центральний банк уже безпосередньо впливає на стан грошового обігу. Саме він володіє найбільшою силою впливу на грошову масу.

Ринкове господарство влаштоване так, що йому не під силу здійснювати повний контроль за рахунок грошової маси. [7]

Проте регулюючий потенціал центрального банку навіть за умови, що він діє ідеально, в принципі обмежений. Адже, як було показано вище, в обігу постійно перебувають гроші, не тільки випущені центральним банком, але й інші, випущені комерційними банками. Насамперед йдеться про банківські чеки. Отже, покладаючись тільки на правильну грошову політику, держава не зможе впоратися з інфляцією. Незалежний центральний банк, сучасна грошова стратегія, ефективна банківська система, безумовно, необхідні, але не достатні. Потрібні й інші, надійні заходи боротьби з інфляцією. [7]

5. Скорочення бюджетного дефіциту