Сутність та структура фінансів соціальної сфери

Вступ

Стабільний економічний  розвиток країни неможливий без формування соціально забезпеченого суспільства. Поєднання проблем розвитку ринкових відносин з посиленням уваги до соціальних питань створює необхідні передумови для економічного оздоровлення, стабільного становища людини впродовж усієї трудової діяльності й після її завершення. Зрештою, економічне зростання і підвищення народного добробуту – взаємопов'язані процеси.

Соціальна сфера і  економіка поєднані як причина і  наслідок, що безперервно змінюються місцями у процесі розвитку.

В умовах розвитку ринкової економіки з приватною власністю, розвитку конкуренції й підприємництва гостро постає проблема соціального  захисту населення, особливо при  розшаруванні суспільства за матеріальним і соціальним статусами. Перед державою постає проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення. На жаль, зараз соціально-економічний стан України визначається як нестабільний. Ринкові перетворення не дали очікуваних результатів ні в економічній, ні в соціальній сферах через відмову від важелів державного регулювання процесів реформування економіки, а її теперішній стан ускладнюється внаслідок глобальної та внутрішньої економічної кризи. Ускладнення ситуації обумовлено також неефективністю управлінських дій щодо попередження та усунення загроз у соціальній та економічній сферах. Економічні інтереси держави, які передбачають одержання країною економічних переваг, економічної незалежності та конкуренто спроможності, залишились на рівні стратегічних орієнтирів. Прагнення до одночасного подолання економічних та соціальних загроз національній безпеці не приносять очікуваних наслідків Через цільову кінцеву різноспрямованість вкладень та результатів. Напрями досягнення безпечного стану в соціальній та економічній сферах між собою не корелюють, не скоординовані, не відрегульовані, що викликають протиріччя між досягненням економічних та соціальних цілей. Ці прояви загострюються в умовах розгортання світової фінансової кризи і потребують прискорення процесу становлення соціально орієнтованої ринкової економіки.

Актуальність питання  державного регулювання соціальної орієнтації економіки зростає в  сучасних умовах економічної кризи, яка негативно впливає у середньо - і довгостроковому періодах на економічну активність і на зростання добробуту населення. Зарубіжний досвід провідних країн світу свідчить про доцільність підвищення ролі держави конкретизації її функцій у реалізації соціальної політики і розширення діапазону соціалізації економіки.

Саме формування та функціонування соціально орієнтованої економіки обумовлює подальший оптимістичний сценарій розвитку країни. У зв'язку з цим гостро постає проблема визначення пріоритетних напрямів та вдосконалення механізмів державного регулювання процесів соціальної орієнтації економіки. реалізація соціальної політики в Україні не завжди забезпечувала можливості для дотримання державою своїх зобов’язань. Зрозуміло, за умови системної економічної кризи соціальна політика не може бути повноцінною, адже для реалізації соціальних програм потрібні значні ресурси. У цей період функції держави зводяться до забезпечення мінімального соціального захисту найбільш нужденним верствам населення. Проте в Україні соціальна ціна реформ виявилася надмірною, а система соціального захисту малоефективною.

Мета курсової роботи полягає у висвітленні сутності, ролі фінансів та значенні державних  коштів у розвитку соціальної сфери  України.

Завданням данної роботи є розробка перспективних шляхів вдосконалення використання та формування коштів держави, направлених на забезпечення соціальної сфери.

Об’єктом дослідження  є аналіз фінансового забезпечення соціальної сфери України. Предметом  дослідження є фінансування соціальної сфери України.

Структура роботи. Дана робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Розділ 1. Сутність та структура фінансів соціальної сфери  

1.1 Соціальна  політика держави, її завдання  та принципи

Соціальна політика є  визначальним напрямом внутрішньої  політики держави. Соціальна політика — це складова загальної політики, втілена в соціальні програми та різноманітні заходи, спрямовані на задоволення потреб та інтересів людей і суспільства. Зрозуміло, що соціальна політика має бути адекватною стану економіки, але ігнорування соціальними проблемами може призвести до значних економічних втрат [17, с.3]. Соціальна політика зосереджується на формуванні ефективних умов життя всіх членів суспільства, відносин між соціальними групами, забезпеченні ефективної зайнятості, створенні соціальних гарантій і умов для поліпшення добробуту населення. [перша Соціальна політика – система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання. Державне регулювання соціальних процесів – вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни. Основними об’єктами соціальної політики є: ринок праці та зайнятість населення, трудові відносини, оплата праці та доходи населення.

Метою соціальної політики держави є боротьба з бідністю, збереження людського капіталу, його пристосування до потреб ринкової економіки, сприяння економічному зростанню, забезпечення соціальної справедливості та політичної стабільності. [Швайка] Способом реалізації соціальної політики є система соціального захисту і соціальних гарантій. Соціальний захист — це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні — формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів. [13] Соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплатипраці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму; прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. [10]

Основними завданнями соціальної політики в Україні є:

·  адресна підтримка соціальне незахищених верств населення;

·  пенсійна реформа;

·  забезпечення випереджального зростання вартості робочої сили;

·  орієнтація стратегії економічного зростання на створення нових робочих місць;

·  прискорений розвиток житлового будівництва, забезпечення доступності житла для різних верств населення;

·  поліпшення системи охорони здоров'я, активна демографічна політика;

·  примноження інтелектуального потенціалу суспільства, створення рівних можливостей для молоді у здобутті якісної освіти;

·  зміцнення позицій середнього класу.

Показником результативності соціальної політики є рівень життя  населення. Рівень життя населення  — це міра задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людини, забезпечувана сукупністю матеріальних і соціальних умов життя. Основними елементами рівня життя є: рівень і структура споживання матеріальних благ (продуктів харчування та непродовольчих товарів); рівень споживання послуг установ побутового обслуговування, охорони здоров'я, освіти, культури, соціального забезпечення, фізкультури; рівень забезпеченості житлом. Для оцінки рівня життя населення використовується система показників, які можна класифікувати на такі групи: соціально-демографічні показники (кількість населення, його склад, динаміка та структура за статтю, віком і соціальним станом; показники міграції населення і трудових ресурсів); узагальнюючи показники (ВВП на душу населення, реальні доходи на душу населення, структура населення за рівнем середньодушового сукупного доходу тощо); показники рівня оплати праці та доходів населення (середня та мінімальна заробітна плата, середня та мінімальна пенсія, середня грошова допомога тощо); показники рівня споживання населенням товарів і послуг; показники, які характеризують стан соціальної сфери; показники споживчих настроїв домогосподарств тощо [14, с. 6]. Засобами державної соціальної політики є: нормативно-правове регулювання, спрямоване на забезпечення соціальних гарантій та соціальний захист населення; розроблення демографічних і соціальних прогнозів; формування та реалізація соціального розділу ДПЕСР України, в яких визначаються цілі, пріоритети, завдання та заходи соціальної політики; бюджетна діяльність; державне регулювання цін на товари і послуги тощо. На державному рівні функції регулювання рівня життя і соціального захисту населення виконують: Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерство праці і соціальної політики, Міністерство фінансів, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство культури і мистецтва, Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики, Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму, Державний комітет у справах ветеранів, Пенсійний фонд України та ін. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод громадян здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. В складі Верховної Ради України діє комітет з питань соціальної політики та праці.

Цілі соціальної політики: [40]

·  поліпшення матеріального становища й умов життя громадян;

·  забезпечення зайнятості населення; підвищення якості і конкурентоспроможності робочої сили;

·  гарантії конституційних прав громадян у трудових відносинах;

·  гарантії конституційних прав громадян у соціальному захисті, охороні здоров’я, культури; забезпечення житлом населенн

·  переорієнтація соціальної політики на сім’ю, забезпечення прав і соціальних гарантій, що надаються сім’ї, жінкам, дітям і молоді;

·  нормалізація і поліпшення демографічної ситуації, зниження смертності населення, особливо дитячої та громадян працездатного віку;

·  поліпшення соціальної інфраструктури,

активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері; Методи впливу держави на розвиток соціальної сфери:

·  правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів;

·  прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуговування, охорона навколишнього середовища тощо);

·  соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;

·  впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;

·  прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

·  встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням;

·  державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);

·  державний вплив на ціни та цінотворення;

·  обов'язкове соціальне страхування в різних формах;

·  пенсійне забезпечення;

·  розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;

·  підготовка та перепідготовка кадрів;

·  організація оплачуваних громадських робіт;

·  соціальне партнерство.

Отже, соціальна політика є невід’ємною частиною політики держави. Без неї малоймовірний подальший розвиток держави. По суті цей зв’зок взаємний, Без державного регулювання соціальна орієнтація економіки неможлива, прояви економічної свободи супроводжуються соціальною небезпекою. Забезпечення економічного розвитку та відповідного досягнення соціальних цілей без державного втручання відбувається вкрай неефективно. Сутність, функції та необхідність розвитку соціальної сфери

Соціальна сфера —  одна з найважливіших сфер життя  суспільства, в якій реалізуються соціальні інтереси всіх верств населення, відносини суспільства і особи, умови праці й побуту, здоров’я, відпочинку.

Соціальна сфера —  це сукупність галузей і видів  діяльності, підприємств, фірм, закладів та установ, які мають забезпечити  задоволення потреб людей у матеріальних благах, послугах, відтворенні роду, створити умови для співіснування і співпраці людей у суспільстві згідно з відпрацьованими законами і правилами з метою створення мегаполісів, розвитку масових комунікацій, зміцнення держави.

Серед них виділяють галузі соціальної, управлінської та ринкової інфраструктури. Функції галузей соціальної сфери різні. Одні з них задовольняють духовні потреби людей (наука, культура, охорона здоров'я, рекреація і т.д.), а інші — фізичні (торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування). Саме тому соціальна сфера має економічне і соціальне значення для розвитку суспільства. Економічне її значення виявляється у тому, що вона надає послуги, необхідні для відтворення робочої сили, зростання продуктивності її праці. Соціальна роль даної сфери полягає у підвищенні рівня і поліпшенні умов життя людей. Рівень розвитку соціальної сфери визначається попитом на послуги, а ті, у свою чергу, змінюються відповідно до реальних можливостей суспільства на тому чи іншому етапі розвитку. В сучасних умовах загальної економічної кризи попит на багато видів послуг зменшився внаслідок невисоких прибутків населення, але зростає на окремі види послуг (інформаційні, рекламні, рекреаційні, ут. ч. туристичні, охорони здоров'я та ін.). Соціальна сфера має певні територіальні відмінності у рівні розвитку та структурі. Значно вищий рівень її розвитку і ширша галузева структура у містах порівняно з сільською місцевістю, в економічно більш розвинених промислових регіонах порівняно з менш розвинутими аграрними. Соціальна інфраструктура — це особливий комплекс галузей народного господарства, таких як освіта, охорона здоров’я, культура, мистецтво, житлове і комунальне господарство, торгівля та інші.

Культура охоплює установи і заклади, що виробляють товари культурного призначення, пропонують духовні цінності для населення та ін. (бібліотеки, театри, клуби, музеї, кіностудії, телебачення, радіо, газетно-журнальні видавництва), їх розміщення також пов'язане з особливостями розселення людей. Вони розміщуються згідно з адміністративним поділом (у населених пунктах — центрах адміністративно-територіальних одиниць, у міських мікрорайонах) і за виробничим принципом — при заводах, навчальних закладах тощо. Лікувально-оздоровчий комплекс включає систему медичних та рекреаційних установ, які забезпечують охорону здоров'я (профілактику захворювань, лікування), оздоровлення та відпочинок людей. Закладами охорони здоров'я є лікарні, амбулаторії та поліклініки, розташованих у містах і кущових поселеннях — селищах, великих селах. Оздоровлення і відпочинок людей забезпечують санаторії, пансіонати, санаторії-профілакторії, дитячі оздоровчі табори, будинки відпочинку, туристичні бази і притулки. Внаслідок їх поєднання в населених пунктах чи на певних територіях формуються курорти і курортні місцевості, туристичні центри і туристичні райони. Житлово-комунальне господарство задовольняє потреби людей у житлі, забезпечує функціонування житлових будинків, готелів, невеликих підприємств і установ.

Побутове обслуговування включає індивідуальне виготовлення і ремонт одягу, взуття та трикотажних виробів, ремонт і будівництво житла, послуги перукарень і майстерень з ремонту побутової техніки, транспортних засобів, радіо і телеапаратури та ін. Воно постійно зазнає змін, бо удосконалюються старі і запроваджуються нові види і форми обслуговування. Найбільші обсяги реалізації побутових послуг припадають на міські поселення. Торгівля і громадське харчування охоплюють підприємства роздрібної торгівлі і заклади громадського харчування. Зв'язок як галузь господарства складається з підприємств, ліній і вузлів, які забезпечують процес передачі інформації на відстань (т. зв. телекомунікації). Сюди входять відділення зв'язку, телефонно-телеграфні станції, пошта, радіомовлення, телебачення та ін.

На сьогодні ж основними  функціями соціальної сфери являються:

·  розвиток трудової допомоги; розширення мережі благодійних товариств і установ;

·  організація соціального страхування; державного пенсійного забезпечення службовців;

·  заперечення жорсткої бюрократичної опіки соціального захисту;

·  децентралізація управління справою допомоги нужденним;

·  створення умов для розвитку місцевої ініціативи й самодіяльності в цій сфері громадського життя;

·  погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;

·  забезпечення прожиткового мінімуму;

·  боротьба з бідністю;

·  захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів;

·  обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;

·  створення екологічно та соціальне безпечних умов життя;

·  запобігання соціальній деградації тощо.        

Розвиток соціальної сфери має колосальне значення для  кожної держави, адже воно являє собою  сукупність галузей і видів діяльності, підприємств, фірм, закладів та установ, які мають забезпечити задоволення потреб людей у матеріальних благах, послугах, відтворенні роду, створити умови для співіснування і співпраці людей у суспільстві згідно з відпрацьованими законами і правилами з метою створення мегаполісів,розвитку масових комунікацій і нарешті зміцнення держави.

Соціальна інфраструктура все більше впливає на ефективність суспільного виробництва через  головну продуктивну силу суспільства  — людей. Велику роль соціальна інфраструктура відіграє у вирішенні таких соціальних завдань, як зближення за рівнем добробуту міського і сільського населення, згладжування регіональних відмінностей у рівні життя людей, посилення єдності у способі життя різних соціальних груп та прошарків населення. Активно впливає соціальна інфраструктура на формування прогресивної структури споживання і раціонального використання вільного часу працівників матеріального виробництва.

1.2 Джерела  фінансування соціальної сфери  в Україні

Державне фінансування соціальної сфери передбачає формування та реалізацію критеріїв і стандартів, які визначають та забезпечують мінімальні соціальні стандарти і гарантії. Це є можливим тільки за участю держави у напрямі забезпечення механізмів реалізації системи певних граничних соціально-економічних показників, недотримання яких означає негативний вплив соціальних чинників на розвиток економіки. Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти. Державні соціальні гарантії, стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів і соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного й соціального розвитку, подальшого вдосконалення розробки таких програм і прогнозів, що є ціллю та завданням щодо реалізації соціальної орієнтації економіки України.

У соціальній сфері України  проблема фінансування стоїть особливо гостро. Досить довго переважним джерелом її фінансового забезпечення був  бюджет держави.

Світова фінансова наука  і практика визначають такі джерела  фінансування соціальної сфери :

Øплата за надані послуги;

Øбюджетні асигнування;

Øфінансові ресурси  підприємств;

Øкошти спонсорів, меценатів  і благодійних організацій та фондів;

Øстрахування;

Øкредит.

Зараз в Україні використовуються практично всі джерела, однак  стрункої системи не сформовано. До складу установ і організацій, що належать до соціальної сфери, входять ті, що традиційно надавали платні послуги, тобто покриття витрат здійснювалися за рахунок накопичень населення. Це підприємства житлово-комунального господарства, побутового обслуговування, громадського харчування. А також існує мережа установ, що надають платні послуги у сфері освіти( приватні школи, дитячі садки, гімназії, ліцеї, у вищих навчальних закладах поряд із бюджетними існують і так звані комерційні групи) та медицини (одночасно з державними клініками, центрами, лікарнями існують і приватні).

Державне фінансування у соціальну сферу в останні  роки залишилось у межах екстенсивного  розширення. Верховна Рада України 15 березня 2007 р. прийняла Закон "Про внесення змін у Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", згідно з яким було передбачено: підвищення розмірів прожиткового мінімуму, мінімальної зарплати, стипендій тощо, збільшення видатків за окремими бюджетними програмами економічного та соціального спрямування. Також Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення і введення другого етапу єдиної тарифної сітки", що дало змогу збільшити середню заробітну плату 3,5 млн. працівникам бюджетної сфери. У той же час втілення другого етапу єдиної тарифної сітки в повному обсязі потребує від бюджетів всіх рівнів 8,8 млн. грн., а третього етапу - 9,6 млрд. грн. [18, с.14].

Наступне джерело забезпечення життєдіяльності соціальної сфери  фінанси підприємств. Підприємство за рахунок своїх доходів формує соціальну інфраструктуру, що дає змогу максимально задовольнити матеріальні і духовні потреби його працівників.

Функціонують відомчі  санаторії, будинки відпочинку, профілакторії, дитячі садки, заклади культури, укладаються  договори на обслуговування колективу підприємств поліклініками, а також, за рахунок фінансових ресурсів підприємств будуть розвиватись обсяги соціальної інфраструктури, і тим самим частково знімається навантаження з міського і державного бюджетів.

Використовуючи досвід країн із розвинутою ринковою економікою, слід розглядати ще одне джерело фінансового забезпечення фінансової сфери – меценатство, спонсорство. Це досить нове явище в економічному житті України, як благодійність. Її можна трактувати як не комерційну (неприбуткову діяльність організацій і окремих осіб), спрямовану на задоволення потреб соціального розвитку. В умовах кризи основним її джерелом в Україні служать кошти міжнародних благодійних організацій. Аналіз подій у сфері благодійництва в Україні протягом останніх років свідчить про суттєві позитивні кількісно-якісні зміни. Так, наприклад, протягом 2008 року благодійну грошову або матеріальну

допомогу людям або  громадським організаціям надали 37% населення, що на 10% більше, ніж у 2006 році. Чимдалі зростає й відсоток громадян, які обізнані про діяльність суб’єктів благодійної діяльності – 22% респондентів у 2008 році проти 12% у 2006 р. [22]

За останні роки в  Україні сформувалися основні типи благодійних організацій, які у  міжнародній практиці утворюють основу сектора організованої

філантропії, а саме: приватні, корпоративні та операційні благодійні фонди, фонди громад. Більшість зних пройшли складний етап організаційного  розвитку, під час якого відбувся перехід від хаотичноговпровадження різноманітних ініціатив до конкретизації сфер їхньої діяльності. Серед пріоритетних сфер їх діяльності виокремлюються соціальний захист населення (69%), охорона здоров’я (49%), осві-та і права людини (відповідно по 48%), розвиток громади та підтримка громадських ініціатив (47% та 46% відповідно). [23]

Поступово розвивається в Україні приватна благодійність  завдяки акціям та кампаніям на збирання коштів організаціями громадянського суспільства. Втім, зацікавленість людей  громадським життям через загальне зубожіння залишається на низькому рівні. Приватна благодійність рухається кількома шляхами. Найбільш відомий – заснування власних благодійних структур представниками

заможних верств населення, головним чином з метою популяризації  власного іміджу. Деякі заможні громадяни, навпаки, здійснюють благодійність анонімно. Інший шлях – це благодійність малими пожертвами широких верств населення, яка відбувається на рівні громади і часто є відгуком на кризові ситуації в суспільстві або акції організацій.

Наступним джерелом фінансового забезпечення соціальної інфраструктури є страхування – пенсійне, медичне , соціальне. Вона розраховане на все зайняте населення держави, оскільки саме воно бере участь у створені страхових фондів. Найпоширенішою є система соціального страхування, яка полягає у передачі частини заробітної плати до спеціальних фондів, що виплачують пенсії в розмірі від 25 до 90% заробітної плати і цільові допомоги. Державна допомога здійснюється за рахунок державного бюджету особам, доходи яких визнані такими, що не забезпечують існування. Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з кожного його виду визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати:

1) надання особам матеріального  забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством;

2) фінансування заходів,  спрямованих на профілактику  страхових випадків;

3) створення резерву  коштів для забезпечення виплат  та надання соціальних послуг  застрахованим особам;

4) покриття витрат  страховика, пов'язаних із здійсненням  загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування  залежно від його виду щорічно  встановлюються Верховною Радою  України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного  виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування. [11]

Останнім джерелом є  кредитування. У соціальні сфері вони являє собою плату за послуги за рахунок отриманих кредитів. Саме на принципах кредитування в Україні діє Державна программа забезпечення молоді житлом Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву. За підсумками дев'яти місяців 2009 р. найбільш популярна програма цього фонду - надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла - отримала з державного бюджету 31,5 млн грн. Крім того, на цю програму спрямовано 19,8 млн грн коштів, отриманих від повернення раніше наданих кредитів молодим сім'ям, а також залучено близько 28,7 млн грн за рахунок місцевих бюджетів. [12, c. 7]

Отже, однією з найважливіших  функцій держави є її соціальна  функція, яка передбачає реалізацією державою маси заходів, спрямованих на забезпечення кожній людині і громадянину належних умов життя в економічному плані добробуту та достатку доходів для забезпечення всіх життєвих потреб, відпочинку, отримання відповідної освіти, медичної допомоги, матеріальної допомоги підчас критичних ситуацій, коли людина втрачає можливість належним чином піклуватися про себе та свою сім'ю.

Також держава бере на себе відповідальність за можливість кожної людини отримати гарантований обсяг інших не менш важливих соціальних послуг через мережу соціальних та культурних закладів та установ. Конституцією України за кожним громадянином закріплене право на освіту, охорону здоров'я, відпочинок, заняття спортом, тощо. Відповідно держава забезпечує всім певний обсяг доступу до даних благ загальносуспільного значення за допомогою фінансування мережі установ, які власне і надають такі послуги для населення та програм освіти, медицини, культурного, спортивного розвитку. Головною метою соціальної політики є забезпечення належної соціальної обстановки в країні, підтримання вразливих верств населення, забезпечення культурного розвитку і самореалізації кожного громадянина, формування здорової спортивної нації, забезпечення ефективного відновлення продуктивних сил через зниження смертності та зростання рівня народжуваності,.

Розділ 2. Дослідження  особливостей функціонування фінансів соціальної сфери 

2.1 Аналіз динаміки  основних показників функціонування  соціальної сфери

В даному розділі проведемо  аналіз динаміки основних макроекономічних та соціальних показників за період 2007-2009 роки. Дані взято з офіційних публікацій статистичних щорічників України та звітів державних фінансових установ.

За період 2007–2008 рр. українська економіка жваво розвивалася. Реальне  зростання ВВП в середньому за рік становило 7%. У 2008 р. зростання реального ВВП різко впало до 2,1% і у 2009р. спостерігається його падіння до 15,1%, (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1 - Аналіз динаміки основних макроекономічних показників України за 2007-2009 рр. [2], [36], [37] ,[38]