Сутність теорії та її роль в науковому дослідженні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ФІЗИКИ, МАТЕМАТИКИ ТА ІНФОРМАТИКИ

КУРСОВА РОБОТА

Сутність теорії та її роль в науковому дослідженні З ДИСЦИПЛІНИ «Філософія». Спеціалізація: Програмна інженерія

Херсон – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

У сучасних умовах спостерігається  виникнення і розвиток прогностичної  функції науки як основи управління суспільними процесами. Наукові  знання допомагають передбачити  спрямованість розвитку дійсності.

Від науки чекають не лише розробок способів прискорення  зростання виробництва, а й відкриття  нових напрямків його розвитку, нового типу його організації. Це принципово нові суспільні потреби, і в такій  формі вони ніколи перед наукою не ставились. За допомогою науки можна  передбачити виникнення суспільних та природничих явищ, і це є показником її внутрішньої зрілості й ефективності.

Відзначаючи зростаючу  роль науки для практики, дедалі ширше використання її в різноманітних  сферах людської діяльності, не можна  прагматично розуміти науку лише як засіб, від застосування якого  можна чекати певної користі. Наукове  знання є цінністю як результат людської праці, як основа формування наукового  світогляду людей.

Засвоєння людиною наукових знань робить їх елементом культури, внаслідок чого питома вага науки  в духовному житті суспільства  надзвичайно зростає. Наука сприяє формуванню наукового світогляду. Це означає, що наука як система знань  і специфічний вид діяльності виконує певні культурно-світоглядні  функції в суспільстві.

Оскільки науки відрізняються за предметом, мірою зрілості розвитку, можна говорити про своєрідність логічної структури кожної науки. Для логіки ж наукового дослідження надзвичайно важливо виявити логічну структуру побудови науки взагалі. Ця структура буде носити певною мірою характер ідеалу, до якого мають прагнути науки в своєму розвитку.

Основи науки, що входять в її систему, становлять насамперед ті її теоретичні положення, які виражають загальні закономірності предмета даної науки, що розглядаються якоюсь мірою з певного боку у всіх її теоріях. Ці положення беруться за основу при логічній побудові даної науки. Наприклад, в геометрії такими положеннями виступають її аксіоми, що розкриваються у вигляді визначень, постулатів, загальних понять.

Історія розвитку науки показує, що аналіз та перегляд вихідних понять інколи призводить до революційних змін у ній. Поняття в науці виступає у вигляді системи, що утворює теорію.

Теорія є найвищим рівнем синтезу знання. В ній воно досягає певної міри повноти і завершеності, набуваючи водночас безумовного характеру. Окремі поняття науки абстрактні і суб"єктивні. В теорії, яка є вираженням чогось цілого, тенденцією розвитку предмета, проявляється об"єктивність змісту понять науки.

Слід також відзначити, що починаючи з XIX ст. відбувається створення теорій, які об"єднуються в одну на основі єдиної ідеї.

Щоб сформувати ідею, потрібні знання не тільки про об"єкт, а й про суб"єкт, його мету і прагнення, суспільні потреби, про засоби і шляхи втілення теоретичного знання в життя.

Ідея виступає як ідеал  у кількох аспектах: у ній в  концентрованому вигляді виражені досягнення наукового знання. Вона містить у собі прагнення до практичної реалізації, до свого матеріального  втілення, містить знання про саму себе, про шляхи і засоби своєї  об"єктивізації.

Розвиток сучасного наукового знання, що за своїм характером є інтегральним, вимагає подальшого поглиблення суміжних досліджень у науці. Інтегративні процеси в сучасній науці роблять необхідним міждисциплінарний, комплексний підхід до досліджуваних проблем. Такий підхід стає однією з головних особливостей розвитку науки в сучасних умовах, оскільки в його основі лежать глибокі якісні перетворення в практиці науково-технічного і соціального прогресу, що зумовлює зміцнення зв"язків між різними структурними рівнями об"єктів, прискорення темпів пізнавальних процесів.

Безпосереднім завданням науки є досягнення об"єктивно правильного знання про дійсність і на основі цього — створення більш ефективних та доцільних засобів і джерел виробництва матеріальних благ. Однак ні знання самі по собі, ні матеріальні блага не є метою розвитку людини. Вони слугують лише основою для вирішення фундамен-тальнішого завдання — всебічного розвитку людських сутнісних сил.

РОЗДІЛ 1

СУТНІСТЬ ТЕОРІЇ ТА ЇЇ РОЛЬ В НАУКОВОМУ  ДОСЛІДЖЕННІ

1. Наукова теорія, її виникнення.

  Наукова теорія, що виникає як закономірний результат всієї попередньої пізнавальної діяльності, містить ті елементи і форми, з якими дослідник мав справу ще на емпіричної і початкової стадіях раціонального пізнання. Емпіричні факти, гіпотези і закони є необхідними елементами при побудові теорії, але в рамках її вони не залишаються незмінними. 
Оскільки теорія дає відображення досліджуваного об'єкта в його єдності і цілісності, то окремі поняття, затвердження та закони, що характеризують об'єкт з різних сторін, повинні бути об'єднані в систему. Для цього доводиться деякі узагальнення і гіпотези піддавати раціональної обробці, вводити нові допущення, абстракції та ідеалізації . Як бачимо, виникнення теорії означає не простий, кількісний приріст знань, а корінний, якісний їхній ріст, перехід до нового, більш глибокого розуміння сутності досліджуваних предметів і явищ реальної дійсності. Таким чином, теорія є найбільш розвинена форма наукового знання, цілісна система, що розвивається справжніх, перевірених практикою знань, що відображає закономірні, суттєві властивості, зв'язки, відносини предметів і явищ реального світу. 
Прикладами цієї форми знання є класична механіка І. Ньютона, еволюційна теорія Ч. Дарвіна, теорія відносності А. Ейнштейна, теорія самоорганизующихся цілісних систем (синергетика) і ін. А. Ейнштейн вважав, що будь-яка наукова теорія повинна відповідати наступним критеріям: не суперечити даним досвіду, фактам, а їм відповідати; бути перевіряється на наявному дослідному матеріалі, задовольняти вимогам практики; відрізнятися "природністю", тобто "логічної простотою" передумов(основних понять і основних співвідношень між ними); містити найбільш певні твердження (з двох теорій з однаково "простими" основними положеннями слід віддати перевагу тій, яка сильніше обмежує можливі апріорні якості систем); не бути логічно довільно вибраної серед приблизно рівноцінних і аналогічно побудованих теорій (в такому випадку вона представляється найбільш цінної); характеризуватися різноманіттям предметів, які вона пов'язує в цілісну систему абстракцій; мати широку область свого застосування з урахуванням того, що в межах застосовності її основних понять вона ніколи не буде відкинута; вказати шлях створення нової, більш загальної теорії, в рамках якої вона сама залишається граничним випадком.

2. Елементи теорії

  Теорія має складну структуру. У сучасній методології науки розрізняють такі основні елементи теорії:

1. Вихідні підстави - фундаментальні поняття, принципи, закони, рівняння, аксіоми і т. д.
2. Ідеалізований об'єкт - абстрактна модель істотних властивостей і зв'язків предметів, що вивчаються реальної дійсності, наприклад, "абсолютно тверде тіло", "ідеальний газ", "абсолютно чорне тіло" і т. д.
3. Логіка теорії - сукупність певних правил і способів докази, націлених на прояснення структури готового знання, на опис його формальних зв'язків і елементів, і діалектика, спрямована на дослідження взаємозв'язку та розвитку категорій, законів, принципів та інших форм знання.  
4. Сукупність законів і тверджень, виведених в якості наслідків з основоположень теорії відповідно з певними принципами.
5. Філософські установки, ціннісні соціокультурні підстави. 
   Наприклад, фізичні теорії містять дві основні складові: формальні обчислення (математичні рівняння, логічні символи, правила тощо) і змістовну інтерпретацію (категорії, закони, принципи). Єдність змістовного і формального аспектів теорії - одне з джерел її вдосконалення і розвитку.

Методологічно важливу роль у формуванні теорії відіграє ідеалізований об'єкт ("абсолютно  тверде тіло", "ідеальний газ"), побудова якого - необхідний етап створення  будь-якої теорії, здійснюваний в специфічних  формах для різних областей знання. Цей об'єкт не тільки виступає як теоретична модель певного фрагмента реальності, а й містить в собі конкретну програму дослідження, реалізується в побудові теорії. 
Ключовим елементом теорії є закон. Тому теорію можна розглядати як систему законів, що виражають сутність досліджуваного об'єкта у всій його повноті, цілісності і конкретності.

3. Закон в структурі теорії

Враховуючи  ключову роль закону в структурі теорії, розглянемо цей елемент докладніше. В загальному вигляді закон можна визначити як вираження об'єктивних, істотних, необхідних, внутрішніх, повторюваних і стійких зв'язків (відносин) між явищами і процесами реальної дійсності. Закон завжди виражає зв'язок (відношення), яка є:

• об'єктивною, оскільки властива насамперед реального світу, чуттєво-предметної діяльності людей, висловлює реальні відносини речей;
• істотною, конкретно-загальної. Будучи відображенням суттєвого в русі універсуму, будь-який закон притаманний усім без винятку процесів даного класу, певного типу (виду) і діє завжди і скрізь, де розгортаються відповідні процеси та умови;
• необхідною, бо тісно пов'язаний із сутністю закон діє і здійснюється з "залізною необхідністю" у відповідних умовах;
• внутрішній, оскільки відображає глибинні зв'язки і залежності предметної області в єдності всіх її моментів і відносин в рамках деякої цілісної системи;
• повторюваної, стійкою, так як закон відображає не випадкові, іноді виникають зв'язку, а стійкі, регулярно, систематично повторювані зв'язки між предметами і явищами реального світу. 
   

  Найважливіше завдання наукового дослідження - відкрити закони цієї предметної області і висловити їх у відповідних поняттях, ідеях, принципах, теоріях. Дослідник зможе вирішити цю задачу, якщо буде виходити з двох основних посилок: реальності світу в його цілісності і розвитку; законосообразности цього світу, тобто того, що він "пронизаний" сукупністю об'єктивних законів. Видатний математик А. Пуанкаре справедливо стверджував, що закони як "найкращий вираз" внутрішньої гармонії світу є основні засади, приписи, що відображають відносини між речами. "Однак довільні ці приписи? Ні, інакше вони були б безплідні. Досвід надає нам вільний вибір, але при цьому він керує нами"

Необхідно враховувати, що мислення людей і  об'єктивний світ підпорядковані одним  і тим же законам і тому їх результати повинні взаємопогоджує. Відповідність між законами об'єктивного світу і законами мислення досягається тоді, коли вони пізнані вченими. 
 Пізнання законів - складний, глибоко суперечливий процес відображення реальної дійсності. Але пізнає суб'єкт не може відобразити весь реальний світ, тим більше відразу, повністю і цілком. Він може лише вічно наближатися до цього, створюючи різні поняття і інші абстракції, формуючи ті чи інші закони, застосовуючи різноманітні прийоми і методи наукового дослідження.

Закони  відкриваються спочатку у формі  припущень, гіпотез.  Подальший досвідчений матеріал, нові факти наводять до "очищення цих гіпотез", усувають одні з них, виправляють інші, поки, нарешті, не буде встановлений закон. Оскільки закони відносяться до сфери суті, то найглибші знання про них досягаються не на рівні безпосереднього сприйняття, а на етапі теоретичного дослідження. Саме тут і відбувається, в кінцевому рахунку, зведення випадкового, видимого лише в явищах, до дійсного внутрішнього руху. Результатом цього процесу є відкриття закону, точніше - сукупності законів, властивих даній сфері, які у своїй взаємозв'язку утворюють "ядро" певної наукової теорії .

4. Види і функції теорії

  Крім логічної структури теорія має різні види (типи) і функції. Різноманіттю форм ідеалізованих об'єктів відповідає різноманіття видів (типів) теорій, які можуть бути класифіковані за різними підставами. Залежно від підстави можуть бути виділені наступні теорії: фундаментальні і прикладні, формальні та індуктивні, математичні, фізичні, хімічні, соціологічні, філософські, психологічні та ін.

  А. Ейнштейн розрізняв у фізиці два основних типи теорій - конструктивні і фундаментальні. Більшість фізичних теорій, на його думку, є конструктивними, тобто їх завдання - побудова картини складних явищ на основі деяких щодо простих припущень (така, наприклад, кінетична теорія газів). Вихідним пунктом і основою фундаментальних теорій є не гіпотетичні положення, а емпірично знайдені властивості явищ і принципи, з яких випливають математично сформульовані критерії (така теорія відносності). У фундаментальних теоріях використовується не синтетичний, а аналітичний метод. До достоїнств конструктивних теорій А. Ейнштейн відносив їх закінченість, гнучкість і ясність. Достоїнствами фундаментальних теорій він вважав їх логічне досконалість і надійність вихідних положень. Незалежно від типу теорії і методів, за допомогою яких вона була побудована, незмінним залишається найістотніше вимога до будь-якої наукової теорії - теорія повинна відповідати фактам. В кінцевому рахунку тільки досвід винесе вирішальний вирок теорії.

5. Роль теорії в науковому дослідженні 

  Роль теорії в науковому дослідженні доцільно розглянути через її функції. Розглянемо основні з них.

1. Синтетична функція теорії. Виражається в тому, що теорія об'єднує, синтезує достовірні знання в єдину, цілісну систему. Можна стверджувати, що теорія - це своєрідна ідея-синтез, ядром якої є науковий закон, що відображає внутрішню істотний зв'язок явищ і процесів, що обумовлює їх необхідний розвиток. 
2. Пояснювальна функція. На основі пізнаних об'єктивних законів теорія пояснює явища своєї предметної області, а саме виявляє причинні та інші залежності, різноманіття зв'язків явища, його суттєві характеристики та властивості, походження і розвиток, систему протиріч і т. д. 
3. Світоглядна і методологічна функції. Виражаються в тому, що теорія є важливим засобом досягнення нового знання у всіх його формах в різних областях пізнання реального світу. На її базі формулюються різні методи, способи і прийоми дослідницької діяльності. Наприклад, теорія діалектики розгортається в сукупності різних принципів діалектичного методу пізнання; загальна теорія систем служить основою системно-структурного і структурно-функціонального методів пізнання і т. д. 
4. Передбачувальна функція, або функція передбачення. На підставі теоретичних уявлень про готівковому стані відомих явищ робляться висновки про існування невідомих раніше фактів, об'єктів або їх властивостей, зв'язків між явищами і предметами реальної дійсності. Таке, наприклад, пророкування. Менделєєва на підставі періодичного закону не відкритих ще тоді хімічних елементів і їх властивостей. 
   Передбачення про майбутній стан явищ (на відміну від тих, які існують, але поки не виявлено) називають науковим передбаченням. Прогнозування - вузькоспеціалізована форма передбачення, націлена на виявлення конкретних перспектив розвитку певного явища або процесу з вказівкою кількісних характеристик (терміни, темпи та ін), наприклад, прогноз погоди, види на врожай, прогнозування народжуваності.  
5. Практична функція. Кінцеве призначення будь-якої теорії - бути втіленою в практику, бути "керівництвом до дії" по зміні, перетворенню дійсності. Тому справедливо твердження про те, що немає нічого практичніше, ніж хороша теорія.

Згідно  К. Поппера, важливу роль при виборі теорій грає ступінь їх можливості перевірки: чим вона вища, тим більше шансів обрати надійну теорію. Так званий критерій відносної прийнятності віддається тій теорії, яка повідомляє найбільшу кількість інформації, тобто має більш глибокий зміст; є логічно більш суворої; має більшу пояснювальній і передбачуваною силою, може бути більш строго перевірена шляхом порівняння передбачених фактів із спостереженнями. Іншими словами, ми вибираємо ту теорію, яка найкращим чином витримує конкуренцію з іншими теоріями і при природному відборі виявляється найбільш придатною до виживання .

Характеризуючи  науку, наукове пізнання в цілому, необхідно виділити її головне завдання, основну функцію. Це - відкриття законів досліджуваної області реальної дійсності. Без встановлення законів дійсності, без вираження їх у системі понять не може бути і наукової теорії, а отже, і науки взагалі. 
 Саме поняття науковості передбачає відкриття законів, поглиблення в сутність досліджуваних явищ, визначення умов практичної застосовності законів і теорій.

Проведений  аналіз щодо з'ясування логіки і методології  наукового дослідження дозволяє перейти до розгляду наступної важливої ​​ проблеми, які основні рівні і методи наукового пізнання, за допомогою яких дослідник здійснює пізнання обраного об'єкта

РОЗДІЛ 2 
ПОНЯТТЯ НАУКОВОЇ ПРОБЛЕМИ, ЇЇ ПОСТАНОВКА І ФОРМУЛЮВАННЯ 

2.1 Наукове дослідження, вибір наукового дослідження

 
  Наукові дослідження проводяться перш за все в інтересах практики та подальшого розвитку теорії. Вони робляться також для подолання певних труднощів у процесі пізнання нових явищ, пояснення раніше невідомих фактів або для виявлення неповноти старих способів пояснення відомих фактів. Труднощі наукового пошуку в найбільш виразному вигляді виступають в так званих проблемних ситуаціях, коли існуюче наукове знання, його рівень і понятійний апарат виявляються недостатніми для вирішення нових завдань пізнання і практики. Усвідомлення протиріччя між обмеженістю наявного наукового знання і потребами його подальшого розвитку і призводить до постановки нових наукових проблем. 
 Наукове дослідження не тільки починається з висунення проблеми, а й постійно має справу з проблемами, так як рішення однієї з них призводить до виникнення інших, які в свою чергу породжують безліч нових проблем. Зрозуміло, не всі проблеми в науці однаково важливі й істотні. Рівень наукового дослідження в значній мірі визначається тим, наскільки новими й актуальними є проблеми, над якими працюють вчені. Вибір і постановка таких проблем визначаються низкою об'єктивних і суб'єктивних умов. Однак будь-яка наукова проблема тим і відрізняється від простого питання, що відповідь на неї не можна знайти шляхом перетворення наявної інформації. Рішення проблеми завжди передбачає вихід за межі відомого і тому не може бути знайдено з якихось заздалегідь відомим, готовим правилам і методам. Це не виключає можливості і доцільності планування дослідження, а також використання деяких допоміжних, евристичних засобів та методів для розв'язання конкретних проблем науки і практики. 
 Проблемні ситуації в науці найчастіше виникають в результаті відкриття нових фактів, явно не укладаються в рамки колишніх теоретичних уявлень, тобто коли жодна з визнаних гіпотез (законів, теорій) не може пояснити знову виявлені факти. З найбільшою гостротою подібні ситуації виявляються в переломні періоди розвитку науки, коли нові експериментальні результати змушують переглянути всі існуючі теоретичні уявлення та методи. Так, в кінці XIX - початку XX ст., Коли були відкриті радіоактивність, квантовий характер випромінювання, перетворення одних хімічних елементів в інші, на перших порах фізики спробували пояснити їх за допомогою панували в той час класичних теорій. Однак безуспішність таких спроб поступово переконала вчених у необхідності відмовитися від старих теоретичних уявлень, шукати нові принципи і методи пояснення. Ситуація проблемна ситуація супроводжувалася болісною переоцінкою багатьма вченими існуючих наукових цінностей, переглядом своїх світоглядних установок. Характеризуючи цей період зародження нової фізики, В. Гейзенберг відзначав, що нові питання, що постали перед ученими, практично виявили очевидні і дивовижні протиріччя в результатах різних дослідів. Ці суперечності привели до психологічних та світоглядних конфліктів. "Я згадую, - писав В. Гейзенберг, - багато дискусії з Бором, що тривали до ночі і приводили майже у відчай. І коли я після таких обговорень робив прогулянку в сусідній парк, переді мною знову і знову виникало питання, чи дійсно природа може бути такої абсурдної, як вона постає ... в цих атомних експериментах.

Наукову проблему часто і справедливо  характеризують як "усвідомлене  незнання". Дійсно, поки ми не усвідомлюємо свого незнання про які-небудь явища або про їх сторонах, нам все ясно, проблем немає. Вони виникають разом з розумінням того, що в наших знаннях є проблеми, заповнити які можна лише в результаті подальшого розвитку науки і успішних дій на практиці.

Отже, наукова проблема - це форма наукового  знання, зміст якої складає те, що ще не пізнано людиною, але що потрібно пізнати, тобто це знання про незнання, це питання, що виникло в ході пізнання або практики і вимагає науково-практичного  рішення . У проблемі з'єднується її емпірична і теоретична основа.

Причому проблема - не застигла форма знання, а процес, що включає два основних моменти, два основних етапи руху пізнання - її постановку і рішення. Правильне виведення проблемного знання з фактів і узагальнень, уміння вірно поставити проблему - необхідна передумова її успішного вирішення."Формулювання проблеми, - зазначав А. Ейнштейн, - часто більш істотна, ніж її дозвіл, який може бути справою лише математичного або експериментального мистецтва. Постановка нових питань, розвиток нових можливостей, розгляд старих проблем під новим кутом зору вимагають творчої уяви і відображають дійснийуспіх в науці.

2.2 Постанова проблеми 
 Поставити проблему - означає:

• відокремити відоме і невідоме, факти пояснені і потребують пояснення, факти, відповідні теорії та суперечать їй;
• сформулювати питання, що виражає основний зміст проблеми, обґрунтувати його правильність і важливість для науки і практики;
• намітити конкретні завдання, послідовність їх вирішення та методи, які будуть застосовуватися при цьому (аналіз методів буде дано в наступній главі).

При постановці та вирішенні наукових проблем, як зазначає В. Гейзенберг, необхідно наступне: певна система понять, за допомогою яких дослідник буде фіксувати ті чи інші феномени; система методів, яка обирається з урахуванням цілей дослідження і характеру розв'язуваних проблем; опора на наукові традиції, оскільки "в справі вибору проблеми традиції, хід історичного розвитку відіграють істотну роль".

Щоб сформулювати проблему, треба не тільки оцінити її значення у розвитку науки, практики, але і розташовувати  методами і технічними засобами її вирішення. Це означає, що не всяка проблема може бути негайно поставлена ​​перед наукою. Виникає дуже складна задача відбору та попередньої оцінки тих проблем, які повинні відігравати першорядну роль у розвитку науки і суспільної практики. По суті саме вибір проблем, якщо не цілком, то в величезній мірі, визначає стратегію дослідження взагалі і напрямок наукового пошуку зокрема. Адже всяке дослідження покликане вирішувати певні проблеми, які в свою чергу сприяють виявленню нових проблем, бо, як зазначає Л. де Бройль, "кожен успіх нашого пізнання ставить більше проблем, ніж вирішує" .

Вибір, постановка і вирішення наукових проблем залежать як від об'єктивних, так і від суб'єктивних факторів. Розглянемо об'єктивні фактори. По-перше, це ступінь зрілості і розвиненості об'єкта наукового дослідження, що особливо істотно для наук, аналізують генетично або історично розвиваються об'єкти. По-друге, це рівень і стан знань, теорій в тій чи іншій галузі науки, так само як і ступінь зрілості досліджуваного об'єкта, з чим вчений повинен рахуватися. Причому вибір проблеми значною мірою детермінується теорією. Розробленість і рівень наявної теорії багато в чому визначає глибину проблеми, її характер. Наукова проблема тим і відрізняється від різного роду псевдопроблем і ненаукових спекуляцій, що вона спирається на твердо встановлені факти і підтверджене практикою теоретичне знання.  Псевдопроблеми ж виникають, як правило, при відсутності скільки-небудь надійної теорії. Тому вони в найкращому разі спираються лише на довільно витлумачені емпіричні факти. Так сталося, наприклад, з проблемою пошуку особливої ​​життєвої сили в біології, по-третє, вибір проблем та їх постановка в кінцевому підсумку детермінується потребами суспільної практики. Саме в ході практичної діяльності найбільш рельєфно виявляється протиріччя між цілями і потребами людей і наявними у них засобами, методами та можливостями їх реалізації. Однак пізнання, як правило, не обмежується рішенням проблем, пов'язаних з безпосередніми практичними потребами. З виникненням науки все більш значну роль починають грати запити самої теорії, що знаходить своє вираження у внутрішній логіці розвитку науки; по-четверте, вибір проблем, їх постановка і рішення, які багато в чому обумовлені наявністю спеціальної техніки, методів і методики дослідження. Тому нерідко вчені, перш ніж приступити до вирішення проблеми, визначають спочатку методи і техніку для відповідних досліджень.

Перераховані  об'єктивні фактори не залежать від  волі і бажання вченого, але йому необхідно їх знати і обов'язково враховувати при виборі, постановці і вирішенні проблем, так як вони роблять визначальний вплив на процес розвитку наукового знання.

Крім  об'єктивних існують і суб'єктивні  чинники, також істотно впливають  як на постановку, так і на вибір  проблем. До них відносяться перш за все інтерес вченого до досліджуваної проблеми, оригінальність його задуму, наукова сумлінність, моральне та естетичне задоволення, що випробовується дослідником при її виборі та вирішенні.

2.3 Розробка проблеми по етапам.

Перш ніж узятися за вирішення  проблеми, необхідно провести попереднє  дослідження, в процесі якого  буде сформульована сама проблема і  намічені шляхи її рішення. Така розробка проблеми може здійснюватися приблизно наступними основними етапами:

1. Обговорення отриманих нових фактів і явищ, які не можуть бути пояснені в рамках існуючих теорій. Попередній аналіз повинен розкрити характер і обсяг нової інформації. У досвідчених науках такий аналіз пов'язаний насамперед з обговоренням нових експериментальних результатів і даних систематичних спостережень. Збільшення числа нових фактів змушує вчених шукати шляхи створення нових теорій.
2. Попередній аналіз і оцінка тих ідей і методів вирішення проблеми, які можуть бути висунуті виходячи з урахування нових фактів та існуючих теоретичних передумов. По суті цей етап розробки проблеми природно переходить в попередню стадію висунення, обґрунтування і оцінки тих гіпотез, за​​ допомогою яких намагаються вирішити проблему. Однак при цьому не висувається завдання конкретної розробки будь-якої окремої гіпотези. Швидше за все, мова повинна йти про порівняльну оцінку різних гіпотез, ступеня їх емпіричної і теоретичної обґрунтованості. 
3. Визначення типу і мети вирішення проблеми, а також її зв'язки з іншими проблемами. Якщо проблема допускає рішення, то часто виникає необхідність визначити, яке рішення слід віддати перевагу в конкретному дослідженні. Як правило, більш повне рішення проблем залежить від обсягу та якості емпіричної інформації, від стану та рівня розвитку теоретичних уявлень. Внаслідок цього часто доводиться обмежуватися або наближеними рішеннями, або рішенням більш вузьких і приватних проблем. Добре відомо, які обмеження іноді доводиться робити в астрономії, фізиці, хімії, молекулярної біології через відсутність надійного, працюючого математичного апарату. В результаті дослідник змушений вводити значні спрощення і тим самим відмовлятися від повного вирішення проблеми.
4. Попередній опис та інтерпретація проблеми. Після з'ясування необхідних положень, теоретичних передумов, типу рішення і цілі проблеми відкривається можливість більш точного опису, формулювання і тлумачення проблеми за допомогою розроблених в науці понять, категорій, принципів, суджень. На описуваному етапі повинна бути з'ясована специфіка зв'язку між даними, на яких грунтується проблема, і тими теоретичними припущеннями і гіпотезами, які висуваються для її вирішення. Цей етап в розробці проблеми певною мірою підводить певний підсумок всієї тієї попередньої роботи, яка була зроблена для того, щоб чітко сформулювати і поставити саму проблему.

Велика  кількість і різноманітність  проблем, що виникають на різних стадіях  дослідження і в різних за своїм  змістом науках, вкрай ускладнює  їх класифікацію. Навіть таке, на перший погляд, очевидне поділ проблем на наукові (теоретичні) і прикладні, що ґрунтуються на кінцевих цілях дослідження, викликає ряд труднощів. Справа в тому, що часто навіть чисто теоретична проблема в кінцевому підсумку може призвести до різноманітних практичних додатків. У свою чергу, іноді вузько прикладному проблема дає поштовх постановки та вирішення проблем широкого теоретичного характеру. Ймовірно, доцільніше класифікувати проблеми за такими підставами, які б дали можливість групувати їх за найбільш істотним об'єктивним і теоретико-пізнавальним ознаками. У цьому зв'язку всі наукові проблеми можуть бути розділені на два великі класи в залежності від того, по-перше, чи ставлять вони своїм завданням розкриття нових властивостей, відносин і закономірностей реального світу, або ж, по-друге, здійснюють аналіз шляхів, засобів і методів наукового пізнання. Більшість наук досліджують проблеми, пов'язані з першого класу, тобто проблеми, пов'язані з пізнанням властивостей, законів природи і суспільства. Питання ж, що стосуються засобів, методів та шляхів пізнання, частіше обговорюються на ранній стадії становлення тієї чи іншої науки, а також в переломні періоди її розвитку, коли відбувається перегляд її понятійного апарату або коли старі методи виявляються малоефективними, призводять до значних труднощів. Безпосередньо поділ праці в області науки, безперервне збільшення кількості різних методів і засобів дослідження приводять до відокремлення і виділення таких наукових дисциплін, які в якості спеціального завдання ставлять аналіз різних методів пізнання взагалі, особливо логіки і методології наукового дослідження.