Сутність, види і функції цін у сучасній економіці. Проблеми ціноутворення в умовах різних типів ринкових структур
ПЛАН
Вступ
- Сутність ціни і її функції.
- Основні види цін і їхня структура
- Ціноутворення в різних типах ринкових систем
- Проблеми правового забезпечення ціноутворення в Україні. Індекс споживчих цін та його економічна природа
Висновки
ВСТУП
Тема курсової роботи є досить актуальною в
сучасних умовах, тому що ціна
є фундаментальною економічною категорією.
На кожному етапі розвитку суспільства
ціна грала і відіграє найважливішу роль
у вирішенні виробничих і економічних
завдань. Ціноутворення являє собою процес
формування цін на товари і послуги і є
основою будь-якої ринкової системи. Саме
від правильно обраного підходу до встановлення
цін залежить ефективність діяльності
і комерційний успіх будь-якого підприємства.
Встановлення певного рівня ціни зумовлює
кінцеві результати діяльності підприємства:
величину прибутку, рентабельність, фінансову
стійкість, конкурентоспроможність. Також
ціни виступають основним фактором у вирішенні
таких питань, як визначення ринків збуту
продукції, доцільність виробництва товару
і надання послуги, розрахунку витрат
виробництва, визначення обсягів виробництва
та інвестицій. В умовах ринку ціноутворення
є дуже складним процесом, підданим впливу
комплексу політичних, економічних, психологічних
і соціальних факторів. Сьогодні ціна
може визначатися фактором витрат, а завтра
її рівень може залежати від психології
поведінки покупців. Дуже важливо встановити
ціну у відповідності з попитом на неї
і пропонуванням виробника товару або
послуги, призначити ціну таким чином,
щоб вона не виявилася дуже високою або
дуже низькою.
В даний час значна
частина фірм та підприємців не мають
необхідних теоретичних і практичних
знань складного механізму ціноутворення
на різні товари і послуги. У результаті
часто допускаються серйозні прорахунки
при встановленні цін, що веде в ряді випадків
до істотних збитків, а іноді й до банкрутства
підприємств. Отже, ціноутворення є однією
з актуальних проблем сучасного етапу
економічного розвитку країни, а визначення
ціни було і залишається однією з найважчих
задач, що стоять перед будь-яким підприємством.
Тому знання про політику цін, методи ціноутворення
стають необхідними для економістів, бухгалтерів,
підприємців, маркетологів і менеджерів
підприємств.
Серед зарубіжних досліджень. фундаментальними вважають дослідження виконані Дж. М.Кейсом, С. Фішером, Дж. Хіксом, М. Фрідманом та ін[. Серед них виділяють класичну роботу J. M.Keynes[7], General Theory of Employment, Interest and Money. McMillan 1936., у якій зазначені процеси аналізуються як найважливіший елемент відтворювального процесу в економіці, а не в якості «побічного елемента» грошового обігу, зростання цін, падіння курсу валюти і знецінення грошей.
Курсова робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків і
списку використаних джерел.
У першому розділі характеризуються суть ціни та її функції, тобто поняття, значення, докладний розгляд таких функцій як облікової, збалансування попиту і пропозиції, стимулюючої, розподільчої, засобу розміщення виробництва.
У другому розділі розглядаються основні види цін за різними критеріями та іх структура.
Третій розділ присвячений аналізу різних типів ринкових систем і ціноутворенню у кожному з них
У четвертому розділі розглядаються індекс споживчих цін та його економічна природа та проблематика України. Також зображуються проблеми правового забезпечення ціноутворення в україні
При написанні курсової роботи використовувалися підручники Будаговської, Кілієвича , Луніної , Добрыніна, Тарасовича, Маршалла, Милля, Юданова, та електронні ресурси.
1.СУТНІСТЬ ЦІНИ І ЇЇ ФУНКЦІЇ
Ціна як важлива
складова ринкової економіки
є еквівалентом обміну товарів.
У загальному вигляді це
Через ціну формується більшість економічних відносин у суспільстві. Це стосується як сфери виробництва товарів, так і сфери їх обігу, реалізації. Ціна стосується безпосередньо утворення, розподілу та використання грошових нагромаджень, тобто всіх товарно-грошових відносин.
Значення ціни зумовлюється її місцем у системі відносин розширеного відтворення:
У ціні відображується кількість матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, які підприємство-виробник витрачає у процесі виробництва товарів, а підприємство-реалізатор – під час їх реалізації.
Ціна обслуговує господарський обіг і є показником мінових відносин між товарами і грошима. При цьому ціна, особливо в умовах ринкової економіки, може відхилятися від вартості виробу, що закладена у формі ціни й залежить від багатьох чинників, які діють у суспільстві. Важливу роль при цьому відіграє стан товарно-грошових відносин і їх розвиток.
У сукупності закупівельні, оптово-посередницькі та роздрібні ціни утворюють єдину взаємопов’язану систему цін, що забезпечує процес реалізації створеного в національній економіці загального суспільного продукту за матеріально-речовим складом і вартістю. Особливе значення мають роздрібні ціни, що забезпечують у цьому процесі реалізацію за вартістю частини виробленого загального суспільного продукту, яка в натуральній формі може бути використана як предмети особистого споживання й утворює, по суті, фонд споживання. Рівень роздрібних цін визначає також кінцевий розподіл національного доходу (у грошовому вираженні), з якого формуються фонд нагромадження та фонд споживання. Лише через ціну відбувається справжня оцінка споживчої вартості товару.
Пропорції обміну окремих споживчих товарів на грошові доходи населення впливають на співвідношення рівня цін на ці товари та рівня цін на окремих товарних ринках, які відображають пропорції, що склалися в суспільному поділі праці в його галузевому та регіональному аспектах. А це припускає як утворення єдиного національного ринку для окремих товарів і єдиної ціни на ці товари, так і існування кількох регіональних ринків з різним рівнем цін на єдиний товар. Це залежить від різних чинників: доходів населення, національних і демографічних особливостей, розвитку транспорту тощо.
У грошовій формі вартість фонду споживання в його основній частині (за винятком позаринкового фонду) є сумою всіх грошових доходів населення (за винятком податків і грошових заощаджень). Цей фонд включає заробітну плату працівників та службовців, працівників сільського господарства, пенсії, стипендії, різні види допомоги та інші доходи, що утворюють попит населення. Водночас ця частина вартості фонду споживання є сумою роздрібних цін товарів і послуг, що призначені задовольняти різноманітні потреби населення і створюють за матеріально-речовим складом загальну кількість товарів і послуг. Тому якщо ринок збалансований, сума цін споживчих товарів дорівнює сумі їх вартостей, а також відповідає їх грошовому еквіваленту та попиту населення.
Розподіл фонду споживання за вартістю і в натуральній та інших формах відбувається, з одного боку, з урахуванням грошових доходів населення, з іншого – за допомогою системи роздрібних цін. При остаточному розподілі фонду споживання роздрібні ціни визначають пропорції обміну окремих товарів і послуг на грошові доходи населення й безпосередньо впливають на розмір реальних доходів споживачів, рівень і структуру споживання окремих соціальних груп населення, які мають різні грошові доходи. У цьому полягає соціальне призначення цін.
Економічна суть ціни проявляється насамперед через виконання нею окремих функцій:
• облікової;
• збалансування попиту і пропозиції;
• стимулюючої;
• розподільчої;
• засобу розміщення виробництва.
За допомогою облікової функції визначаються витрати суспільної праці, а також вартість потреби суспільства в товарі. Виконуючи цю функцію, ціна дає змогу визначити вартість сировини, матеріалів, комплектуючих, праці, інших ресурсів, що були використані для виробництва товару. До складу ціни крім витрат на виробництво та реалізацію товару входить і певний розмір прибутку. Як зазначалось, в умовах ринкової економіки ціна може відхилятися від вартості під впливом різних чинників. Порівнянність витрат суспільної праці визначається лише на ринку у процесі реалізації товарів, коли інтереси споживачів і виробників збігаються. Треба мати на увазі, що виробник зацікавлений у підвищенні ціни з метою отримання найбільшого прибутку і, навпаки, споживач намагається знизити ціну, а тому кінцева ціна може відрізнятися від обсягу витрат виробника. Завдяки обліковій функції ціна є засобом визначення кількісних і якісних показників. До кількісних показників належать валовий внутрішній продукт, національний дохід, обсяг капіталовкладень, обсяг товарообороту, обсяг продукції, виготовленої різними підприємствами та галузями загалом. Якісними показниками є прибутковість, продуктивність праці, фондовіддача, продуктивність витрат та ін. Облікова функція має велике значення при визначенні кон’юнктури ринку на товар залежно від його життєвого циклу. Товари, як правило, проходять чотири (або більше) життєвих цикли, що різняться тривалістю, інтенсивністю реалізації виробництва та реалізації продукції, особливостями переходу від однієї стадії до іншої. Залежно від цього виробник може визначити й ціну товару. Наприклад, на стадії зародження та впровадження товару на ринок до його ціни може не входити прибуток. На стадії зростання підприємство має змогу збільшити обсяг продажу товару і обсяг прибутку. На стадії насичення ринку обсяг продажу товарів зменшується і прибуток стабілізується.
Функція збалансування попиту та пропозиції відбиває зв’язок між категоріями попиту та пропозиції на ринку. Якщо в суспільстві утворюється диспропорція між ними, то ціна є гнучким інструментом для досягнення рівноваги. З одного боку, ціна повинна стимулювати виробництво товарів, попит на які не задоволено, спонукати виробника випускати якісні товари в розширеному асортименті. З іншого боку, ціна може коригувати попит на окремі товари, насамперед такі, що не є товарами першої необхідності (наприклад, модні вироби, вироби з дорогоцінного металу). Здебільшого підвищення ціни має супроводжуватися поліпшенням якості товару, появою нових споживчих властивостей. В умовах ринкової економіки, тобто коли ринок конкурентний, ціна є регулятором суспільного виробництва. У процесі зміни життєвого циклу товару змінюються обсяги реалізації, прибутковість, у результаті відбувається переливання капіталу з однієї галузі (сфери) діяльності в іншу. Зниження ціни й попиту на товар призводить до закриття виробництва, а вивільнені ресурси спрямовуються на виробництво продукції, що має попит. Попит характеризує потреби сукупних споживачів виходячи із закону попиту. Між ціною та попитом встановлюється обернений зв’язок: що вища ціна, то менше товарів придбає споживач, тобто обсяг продажу товарів зменшується. Зі зниженням ціни обсяг реалізації товару збільшується. Якщо на ринку виникає дефіцит, то ціна, як правило, підвищується, а це може призвести до втрати споживачів. Коли ринок стає конкурентним, збільшення обсягу реалізації товарів можливе лише в разі зниження цін. Попит може знижуватися також через насиченість ринку товарами. Це відбувається тому, що споживач, придбавши додаткову одиницю товару, отримує меншу корисність. Ця функція ціни є також основним чинником регулювання пропозиції товарів: з підвищенням ціни підвищується також пропозиція. При цьому ціна визначає й рівень прибутку. Коли ціна на ринку знижується, виробник змушений змінювати обсяги виробництва, технологію, перерозподіляти ресурси тощо, тобто завдяки ціні визначається рівновага на звичайному, вільному конкурентному ринку.
Стимулююча функція виявляється у впливі ціни на пропозицію та споживання різних товарів. Стимулюючий вплив ціни відбувається через рівень прибутку. Як наслідок, обсяги виробництва можуть збільшуватись або зменшуватись. В умовах ринкової економіки ціна є також критерієм оцінювання раціональності прийнятих рішень щодо будь-якого напряму діяльності. Найбільший ефект виробник отримує в разі максимізації прибутку в одній галузі. Це досягається в разі прийняття найефективнішого рішення, що пов’язане з придбанням засобів виробництва, будівництвом нових об’єктів, здійсненням господарських операцій, перепідготовкою персоналу тощо. Проте ціна може перешкоджати процесу виробництва та реалізації товарів. Наприклад, у разі підвищення ставок податків (акцизного збору на лікеро-горілчані вироби, особливо іноземного виробництва), індикативних цін.
Розподільча функція зумовлена відхиленням ціни від вартості під впливом різних чинників і пов’язана з розподілом і перерозподілом національного доходу між галузями, різними секторами економіки, підприємствами різних форм власності, фондами нагромадження та споживання. Високі роздрібні ціни на вироби з дорогоцінних металів і предмети розкоші забезпечують перерозподіл грошових доходів між окремими верствами населення за рахунок формування соціальних фондів. Особливо виразно розподільча функція проявляється тоді, коли на окремі товари встановлюються ціни, що перевищують їх вартість, і ця частина перевищення спрямовується на соціальні заходи. Завдяки розподільчій функції взаємопов’язуються доходи і витрати як виробників, так і споживачів. Відносини між виробниками і споживачами дуже схожі. Відхилення ціни товару від його вартості через масовий характер торговельних угод свідчить про закономірності відхилення цін на конкретні види товарів від їх реальної вартості. Однак якщо взяти загальну кількість угод купівлі-продажу, ціна та вартість у кількісному відношенні зрівнюються. Це відбувається тому, що прибуток, отриманий від реалізації одних товарів, має дорівнювати витратам на виробництво інших. Тому й визначається рівновага сукупності цін товарів і сукупності їх вартостей. Велике значення ціна має також при розподілі національного доходу через систему оплати праці. Ціна та система оплати праці утворюють основу для розподілу національного доходу на стадії виробництва, а подальший перерозподіл відбувається через рух доходів у межах фінансових і кредитних відносин. Однак це проявляється в довгостроковому періоді.
Функція ціни як засобу розміщення виробництва. Зміст цієї функції полягає в переміщенні капіталу з одних галузей в інші, де прибутковість більша. Підприємство як суб’єкт ринкових відносин має обирати сферу найприбутковішої діяльності, найбільш економного використання ресурсів та капіталу. З цього погляду на сучасному етапі розвитку економіки України найпривабливішою є торговельно-посередницька діяльність, де найвища швидкість обігу капіталу й досить висока норма прибутку. [1]
Усі розглянуті функції ціни взаємопов’язані. Однак між ними можуть виникати певні суперечності.
2. ОСНОВНІ ВИДИ ЦІН І ІХНЯ СТРУКТУРА
Ціна одиниці продукції (окремої послуги) формується з відповідних складових, що відображають структуру відповідних видів цін, використовуваних різними суб’єктами господарювання.
В умовах ринкової економіки основною є вільна ціна, яка складається з різних елементів.
Однією із складових вільної ціни є виробнича ціна підприємства. Важливим елементом виробничої ціни є повна собівартість продукції.
Повна собівартість виробу (робіт, послуг) підприємства складається з витрат, пов’язаних з використанням у процесі виробництва продукції сировини, матеріалів, палива, електроенергії, основних фондів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, а також з інших витрат на виробництво та реалізацію продукції. Всі витрати підприємства, які пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції, її транспортуванням та організацією продажу, можна класифікувати за різними ознаками.
За економічними елементами собівартості:
- матеріальні витрати;
- витрати на оплату праці;
- відрахування на соціальні заходи;
- амортизація основних фондів і нематеріальних активів;
- інші витрати.
За включенням у собівартість:
- прямі витрати;
- непрямі витрати.
За ступенем впливу обсягів виробництва на рівень витрат:
- умовно-постійні витрати;
- змінні витрати.
За ступенем корисності:
- корисні витрати;
- некорисні витрати.
За місцем виникнення.
За цією ознакою витрати поділяються залежно від того, де вони виникають: у підрозділах, службах, відділах підприємства.
Залежно від календарного періоду:
- поточні витрати;
- одноразові витрати.
Витрати обігу:
- додаткові витрати;
- чисті витрати.
Собівартість продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції, яка буде реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і наднормативних виробничих витрат. Виробнича собівартість продукції складається з таких елементів:
- прямі матеріальні витрати;
- прямі витрати на оплату праці;
- інші прямі витрати;
- загальновиробничі витрати, а саме – змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.
Причому перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції визначає підприємство.
Прямі матеріальні витрати включають вартість сировини та основних матеріалів, що становлять основу виробленої продукції, а також вартість напівфабрикатів, комплектуючих, допоміжних та інших матеріалів і сировини, яка може бути безпосередньо віднесена до конкретного об’єкта витрат.
Прямі витрати на оплату праці включають заробітну плату та різні виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.
Інші прямі витрати містять всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плату за оренду земельних та майнових паїв, амортизацію тощо.
До загальновиробничих витрат належать такі елементи:
- витрати, які пов’язані з управлінням виробництвом – виплати заробітної плати та відрахувань на соціальні заходи, а також витрати на відрядження апарату управління цеху;
- амортизація обладнання цеху та нематеріальних активів загальновиробничого призначення;
- витрати на утримання, експлуатацію, ремонт і страхування основних засобів та позаобігових активів загальновиробничого призначення;
- витрати на вдосконалення технології та організації виробництва;
- витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інші витрати на утримання виробничих приміщень;
- витрати на обслуговування виробничого процесу, на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища;
- інші витрати, які пов’язані з внутрішньозаводськими переміщеннями вантажів, з незавершеним виробництвом, втратами від псування матеріальних цінностей та ін.
Важливим елементом виробничої ціни підприємства є прибуток.
По суті це найпростіша і водночас найскладніша категорія ринкової економіки. Простота цієї категорії визначається тим, що прибуток є стрижнем і головною рушійною силою ринкової економіки, основним стимулом і мотивом діяльності підприємства. Проте ця категорія дуже складна, що зумовлюється багатьма чинниками.
Загалом прибуток відображає у грошовій формі чистий дохід підприємства на вкладений капітал. Він визначається як різниця між сукупним доходом і сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності.
В умовах ринкової економіки прибуток сприяє подальшому розвитку будь-якого підприємства і є важливим показником його діяльності. Підприємство використовує власний прибуток для нагромадження вільних коштів, розширення виробництва та підвищення добробуту працівників.
Повна собівартість продукції та прибуток підприємства становлять разом виробничу ціну. [2]
Наступним елементом ціни виробу є податки. Акцизний збір – це непрямий податок, що встановлюється на високоприбуткові товари, а також на товари підприємств-монополістів. Платниками цього податку є організації та підприємства усіх форм власності і відомчої підпорядкованості, їх філії та інші підрозділи, що розташовані на території України і діють від свого імені, юридичні особи, які займаються виробничою або підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи на території України.
Об’єктами акцизного збору є обороти з реалізації на внутрішньому ринку України підакцизних товарів як власного виробництва, так і ввезених з інших територій, а також обороти з реалізації товарів для промислової переробки безпосередньо на підприємстві, що реалізуються без оплати вартості в обмін на інші товари.
Акцизний збір сплачують з обороту з продажу цих товарів і визначають виходячи з вартості фактично реалізованих товарів і встановлених ставок оподаткування. Сума акцизного збору перераховується в державний бюджет. Акцизний збір сплачується один раз і, як правило, виробниками. В окремих випадках цей податок сплачують торговельні підприємства, які купують підакцизні товари за кордоном і реалізують їх на території України.
До підакцизних товарів належать продовольчі (лікеро-горілчані вироби, продукція із цінних сортів риб і морепродуктів, кофе та вироби з нього, шоколад, цукор та ін.) і непродовольчі (дорогоцінні метали та вироби з них, фарфор, вироби з хутра, легкові автомобілі та ін.), а також тютюн і тютюнові вироби.
Ставки податку встановлюються залежно від виду виробу (наприклад, на кофе ставки податку значно нижчі, ніж на горілку) та місця виробництва (на продукцію вітчизняного виробника ставка значно менша, ніж на продукцію, що виробляється за кордоном). Ставки встановлюються у відсотках до вартості товару (нині перелік товарів, на які встановлюються ставки у відсотках, обмежений) і в кількісному вираженні на одиницю виробу (одиницею оцінки є єдина європейська валюта – євро).
Варто зазначити, що акцизний збір не поширюється на певні товари вітчизняного виробництва, на імпортовані в Україну товари (наприклад, які використовуватимуться для власного виробництва). Крім того, акцизний збір не сплачується в разі реалізації підакцизних товарів за межами митного кордону України.
До складу ціни входить також податок на додану вартість (ПДВ). Це непрямий податок, який сплачується з новоствореної вартості на кожному етапі виробництва та реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг.
Цей податок сплачують усі підприємства та організації, які відповідно до законодавства України займаються виробничою та комерційною діяльністю, індивідуальні та приватні підприємства, які виробляють і реалізують на території України товари (роботи) і надають послуги від свого імені, а також спільні та іноземні підприємства, які здійснюють підприємницьку діяльність в Україні.
Об’єктами оподаткування є обороти з реалізації товарів, виконання робіт, наданих послуг на території України. Базою оподаткування є операції з продажу товарів (робіт, послуг), що визначаються виходячи з договірної (контрактної) вартості, обчисленої за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків і зборів (обов’язкових платежів, за винятком ПДВ, що включається до ціни товарів згідно із законами України з питань оподаткування).
Згідно з чинним законодавством України на її території діють дві ставки ПДВ: для більшості операцій – 20%, пільгова – 0. [3]
Складовою відпускної ціни товару є цінова знижка. Загалом це частина ціни товару, яку підприємства-виробники можуть встановлювати з метою стимулювання та підвищення зацікавленості підприємств-реалізаторів, які здійснюють продаж їх продукції. Цінові знижки мають добровільний характер і не є обов’язковими. Розглянемо найпоширеніші з них.
Дилерська знижка. Надається посередникам (як юридичним, так і фізичним особам) з метою стимулювання їх до збільшення обсягів реалізації продукції певного підприємства та пошуку нових підприємств-реалізаторів.
Знижка за кількість проданого товару за прогресивною шкалою. Передбачає зниження для споживачів цін на товари, які вони купують у великій кількості. Іншими словами, на кожну наступну партію товару підприємство-виробник знижує відпускну ціну. Наприклад, для споживача, який купує 50 одиниць товару, встановлюється ціна 100 гр.од. за одиницю виробу. Якщо він придбає 100 одиниць товару, відпускна ціна знижується на 2%, якщо 150 одиниць – на 4% і т.д.
Знижка за платежі готівкою (або знижка «сконте»). Незважаючи на назву не має значення форма платежу. Передбачає зниження ціни на товар для споживача, який оперативно оплачує свої рахунки. Наприклад, умова «2/10 нетто 30» означає, що оплату треба здійснити не пізніше 30 днів з моменту придбання товару або укладання угоди. Якщо рахунок сплачено через 10 днів, сума платежу зменшується на 2%. Ця знижка надається кожному покупцеві, який виконує зазначену умову, і дає змогу поліпшити стан розрахунків покупця з продавцем, а також зменшити витрати, пов’язані зі стягненням виданих кредитів і безнадійних боргів.
Функціональні знижки. Надаються торговельним або іншим підприємствам, які виконують функції з продажу товарів, їх зберігання та обліку. Виробник надає цю знижку відповідно до отримання послуг різних учасників каналів збуту.
Сезонні знижки. Передбачають зниження ціни для споживачів, які закуповують товари і сплачують послуги у міжсезонний період. Це дає змогу виробникові-продавцю підтримувати постійний рівень реалізації протягом усього року.
Знижки на першу партію товару. Надаються споживачеві, який купує партію товару вперше. В умовах насичення ринку виробник не може чітко визначити попит на свій новий товар, тому він пропонує знижку на нього, аби зацікавити підприємство-реалізатора у продажу цього товару.
Експортні знижки. Надаються іноземним партнерам за товари, які реалізуються за кордон.
Особисті знижки. Найчастіше застосовуються для постійних партнерів з метою встановлення тісніших контактів.
Закриті знижки. Можуть бути внутрішньофірмовими (поширюються лише на певному підприємстві, у його підрозділах, філіях) і внутрішньорегіональними (використовуються на окремій території).
Приховані знижки. Передбачають застосування підприємством-виробником при реалізації товару різних заходів рекламного характеру, наприклад зазначається, в яких торговельних точках можна купити певний товар. При цьому виробник реально зменшує витрати торговельно-посередницького підприємства на реалізацію своєї продукції.
Знижки за комплексну закупівлю товарів. Надаються підприємством-продавцем з метою стимулювання реалізації не лише основних своїх товарів, а й інших, які можуть бути продані в комплекті. Передбачають зниження ціни на всю партію закупівлі. При цьому діє правило, що покупець може відмовитись від товару, який доповнює основний товар. Наприклад, при реалізації комп’ютера фірма може продати зі знижкою програмне забезпечення до нього, при реалізації копіювальної техніки – папір тощо.
Знижка за повернення раніше купленого товару. Передбачає зниження фірмою ціни на нову модель товару для тих покупців, які у разі її купівлі повертають придбаний раніше товар цієї ж фірми.
Знижки на сервісне обслуговування. Надають в деяких випадках підприємствами-виробниками або підприємствами - реалізаторами у вигляді безплатного післяпродажного обслуговування проданого виробу.
Клубні знижки. Надаються членам різних клубів. Такі клуби після свого створення укладають угоди з підприємствами-виробниками (або фірмами-реалізаторами) на надання знижки при купівлі у них товарів. Для цього кожному члену клубу видається дисконтна картка, за якою і надається знижка. В окремих випадках максимальна знижка може досягати 40% від вартості покупки.