Сутність, завдання та напрями оціночної діяльності. 2



Зміст

 

ВСТУП

 

Потреба в професійній  незалежній оцінці майна і майнових прав в Україні обумовлена появою на національному рівні різних за суспільно-економічним статусом власників. Рівноправність різних форм власності задекларована глибинними економічними реформами, обумовленими переходом до ринкової концепції розвитку економіки. На ринкових засадах побудоване все сучасне вітчизняне економічне законодавство. І сьогодні ринок міцно завойовує панівні позиції, впливаючи на характер суспільних відносин у сфері виробництва, обміну та споживання вироблених благ.

Принципово нова практика суспільно-виробничих відносин стала  формувати стійкі позиції суб’єктів  цих відносин, що властиво цивілізованому суспільству з вільним демократичним вибором. У цьому зв’язку ринкова орієнтація вітчизняної економіки висунула на передній план численну армію активних і правозабезпечених суб’єктів господарювання - різних власників.

У той же час ринкові принципи, що запроваджуються в національній економіці, дозволили значно розширити та урізноманітнити відносини з приводу операцій із власністю та можливостями, що випливають із самого права власності.

На цей час предметом  інтересів власника є не тільки споживчі та інвестиційні товари і продукція, але й такі специфічні об’єкти, як майнові та немайнові права, частки у власності, нематеріальні активи, борги, кредитні ресурси, інформація, менеджмент та ін. Розширилися і можливості операцій з даними об’єктами. Крім простої купівлі-продажу, власника цікавлять приватизація державного (комунального) майна, оренда, застава, формування пакетів та обіг цінних паперів, страхування, розділ і злиття виробництв, реструктуризація підприємств, внесення майна в статутний фонд товариств і визначення часток власників, інвестування в нетрадиційних грошових формах, обмін активами, ефективність дії нових ринкових механізмів та ін.

Таким чином, передумовою  оцінки в загальному випадку є:

    • поява різних власників, що володіють повним або частковим правом власності;
    • формування ринку різни об’єктів;
    • розширення операцій з майном і майновими правами;
    • поява спеціальних знань з оцінки;
    • поява нормативного регулювання оцінки.

Саме дана ситуація вимагає  спеціальних знань і появи  професійно підготовлених фахівців, здатних незалежно та об’єктивно, спираючись на відповідні знання і методологію, забезпечувати ринкові відносини власників, держави, фінансових інститутів та інших суб’єктів ринку з приводу володіння, користування і розпорядження всім тим, що має учасник ринку. Усе це і створило передумови появи на вітчизняному ринку консалтингових послуг з професійної оцінки майна та майнових прав і незалежних експертів-оцінювачів.

Ось чому курсова робота на тему: «Сутність, завдання та напрями оціночної діяльності» є актуальною.

Метою курсової роботи є  дослідження завдань та напрямів оціночної діяльності в Україна  на сучасному етапі.

Об’єктом вивчення в  даній курсовій роботі є розвиток оціночної діяльності в Україні.

Предметом дослідження  є організація оцінки як професійної діяльності.

Для досягнення мети курсової роботи були виконані наступні завдання:

  • проаналізовано сферу застосування оцінки, мету та напрями оціночної діяльності;
  • досліджені суб’єкти та об’єкти оцінки, їх класифікація;
  • проаналізовані принципи функціонування оціночної діяльності;
  • досліджені напрямки адаптації вітчизняної оціночної практики до міжнародних оціночних вимог;
  • зроблені висновки.

 

РОЗДІЛ 1. ОЦІНОЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ

1. 1. Власність та оціночна діяльність

Одними з базових понять, на яких будується оціночна діяльність, є відносини права власності.

Право власності - це врегульовані законом  суспільні відносини з приводу  володіння, розпорядження та користування майном. Як суспільні відносини володіння  об’єктом може бути повним, частковим і обмеженим.

Повне право власності має у  своєму складі три елементи - володіння, розпорядження і користування майном. Відносини власності закріплюються  за суб’єктом цивільних відносин, яким можуть бути фізична і юридична особа, а також, згідно з Цивільним кодексом, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. Позбавленими права власності можуть бути тільки фізично недієздатні особи та особи, примусово обмежені в правах за рішення суду. Право власності обов’язково має бути відповідним чином документально підкріплене і бути легальним, тобто стосуватися суб’єктів права власності, що діють в межах чинного правового поля, тобто правомочних фізичних і юридичних осіб.

Часткова участь у власності передбачає об’єднання майна різних власників із закріпленням за кожним з них частини, яка дорівнює розміру внеску в загальну вартість спільної власності.

Обмежене право власності може виражатися однією зі складових права  власності, наприклад, тільки правом користування. Прикладом такого можуть бути орендні відносини, де орендар має право тільки користуватися орендованим майном, а володіння та розпорядження залишається за орендодавцем. Саме по собі право користування також може бути частковим, наприклад, право проходу і знімання інформації працівниками спеціальної служби з датчиків радіологічного контролю, розташованих на земельній ділянці, що належить іншому власникові. Подібні обмеження називаються сервітутним правом, або сервітутом.

Майно - це об’єкт права власності, який характеризується корисністю. Майно завжди пов’язане з речовим правом на нього, яке має власник. Безвідносно права на нього, майно не може мати юридичного змісту, становити інтерес і обертатися в сфері цивільних відносин.

Відповідно, у відносинах власності завжди можна виділити суб’єкт та об’єкт права власності.

Суб’єкт права власності - це суб’єкт цивільного права, який має можливість користуватися цим правом або оперувати ним.

Об’єкт права власності - це об’єкт, стосовно якого з боку власника мають місце інтереси, права та вигоди, пов’язані з власністю на нього. Об’єкт права власності завжди має корисність, тобто виражає певний інтерес власника до нього. Цією якістю він набуває вартість і завжди може обертатися на ринку, обмінюватися на інший інтерес або на його грошовий еквівалент. Інакше кажучи, вартість має тільки те що має корисність. З погляду оцінки об’єктом можуть бути як майно, так і майнові права.

У загальному випадку  оцінка - це певний вид діяльності, у  процесі якого суб’єкт оцінки (оцінювач) визначає в грошовому еквіваленті вартість об’єкта оцінки у сформованих суспільно-економічних умовах і станом на певний момент часу, припускаючи що за визначеною ним вартістю надалі може бути укладена угода між суб’єктами цивільного права.

Згідно із Законом  «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами [1].

Професійна оціночна діяльність визначається як діяльність оцінювачів та суб’єктів оціночної  діяльності, визнаних такими відповідно до положень закону, яка полягає  в організаційному, методичному  та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна [1].

1.2. Нормативне регулювання та сфера застосування оцінки

 

Нормативно-методичне  регулювання оцінки майна відображається у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна - законах, положеннях (національних стандартах), затверджених Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог національних стандартів і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України, іншими державними установами.

Розроблення нормативно-правових актів з оцінки майна здійснюється відповідно до принципів міжнародних  стандартів оцінки. До їх розроблення  Фонд державного майна України також  залучає органи державної влади, саморегулівні організації оцінювачів, найбільш авторитетних оцінювачів, наукові та інші установи. На цей час основними нормативними документами, що регулюють оцінку, є:

  • Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійно-оціночну діяльність в Україні» [1];
  • Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» [2];
  • Національний стандарт №2 «Оцінка нерухомого майна» [3];
  • Національний стандарт №3 «Оцінка цілісних майнових комплексів» [4];
  • Національний стандарт №4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності» [5];
  • «Методика оцінки майна» [6];
  • Міжнародні стандарти оцінки МСО-2007 (восьме видання) [7].

 

Сфера застосування оцінки визначається тими відносинами, які  пов’язують інтереси власника з приводу  володіння, розпорядження та користування належного йому майна. Нормативними документами передбачені як випадки, що вимагають обов’язкової оцінки, так і випадки, де незалежну оцінку проводити доцільно. Методика поділяє оцінку на незалежну та стандартизовану.

Незалежна оцінка - це визначення певного виду вартості майна суб’єктом оціночної діяльності - суб’єктом господарювання за договором із замовником.

Стандартизована оцінка - це оцінка, що здійснюється самостійно державними органами приватизації (органами, уповноваженими управляти державним  майном) з використанням стандартної методології та стандартного набору вихідних даних.

Практика операцій із власністю дозволила визначити  такі напрямки застосування результатів  оцінки (функції оцінки):

  • приватизація та інше законне відчуження державного (комунального) майна, а також повернення його на основі рішення суду;
  • купівля-продаж, оренда, лізинг майна;
  • створення підприємств (господарчих товариств), їх злиття та розділ;
  • реорганізація, банкрутство, ліквідація підприємств;
  • виділення або визначення частини в спільному майні;
  • визначення вартості внесків учасників і засновників господарчого товариства;
  • надання майна під заставу;
  • страхування майна;
  • переоцінка вартості основних фонді для цілей бухгалтерського обліку;
  • оподаткування майна та визначення державного збору;
  • визначення збитку та розміру відшкодування в разі пошкодження майна;
  • реалізація безхазяйного майна, інші випадки відчуження за рішенням суду або у зв’язку з необхідністю захисту суспільних інтересів;
  • операції із зобов’язаннями, цінними паперами і їх пакетами;
  • інвестування в бізнес та операції з фізичними й фінансовими інтересами в ньому;
  • формування форвардних угод.

При цьому приватизація, проведена з ініціативи державної  політики і в досить широкому масштабі, сформувала первинний ринок майна, на якому за кошти майно відчужувалося від державної власності, і вторинний ринок, на якому приватизоване майно обертається вже між недержавними власниками. Обов’язковою оцінка є там, де операції з майном стосуються державного майна та майна, яке перебуває в комунальній власності.

Таким чином, коло користувачів (споживачів) незалежної оцінки, тих, хто  зацікавлений у її результатах і  є основним замовником, охоплює:

- державу та її органи  на місцях – органи місцевого  самоврядування, Фонд державного  майна України, управління майном обласної і міської Ради народних депутатів, державні фінансові установи, податкові служби, ограни правопорядку та судові органи, служби статистики, держстраху, землевпорядкування, агентства з управління державними корпоративними правами, які є відповідальними за дії із санації, реструктуризації, банкрутства та ін.;

- недержавні організації  та суб’єкти господарювання –  комерційні банки, страхові компанії, наукові та проектні організації,  планові органи та економічні  служби недержавних підприємств,  релігійні й інші громадські організації;

- представники бізнесу – власники, акціонери, менеджери, інвестори, кредитори.

1.3. Мета та  напрями оціночної діяльності

 

Найчастіше з необхідністю оцінки стикаються в таких випадках:

  • при заставних операціях;
  • при визначенні розміру орендної плати;
  • при розділі майна і визначенні умов шлюбного контракту;
  • внесення внесків до статутних фондів суб'єктів господарської діяльності;
  • купівля або продаж бізнесу або його частини;
  • емісія (додаткова) цінних паперів;
  • реструктуризація бізнесу;
  • страхування;
  • оподаткування;
  • визначення величини збитку (упущеної вигоди) ;
  • ліквідація бізнесу;
  • переоцінка основних фондів;
  • при відчуженні об'єкту;
  • оцінка інвестиційних проектів для прийняття ефективних рішень при здійснення проекту;
  • оцінка з метою підвищення ефективності роботи компанії (для виявлення надлишкових активів і недооцінених активів, здатних принести додатковий прибуток);
  • в інших випадках.

Існують випадки, коли проведення незалежної оцінки відбувається за бажанням замовника, а також є випадки, коли проведення оцінки обов'язкове.

1.Оцінка об'єктів у  матеріальній формі:

1.1 Оцінка нерухомих  речей (нерухомого майна, нерухомості), у тому числі експертна грошова  оцінка земельних ділянок.

1.2 Оцінка машин і  обладнання.

1.3 Оцінка дорожніх транспортних засобів.

1.4 Оцінка літальних  апаратів.

1.5 Оцінка судноплавних  засобів.

1.6 Оцінка рухомих речей,  що становлять культурну цінність.

1.7 Оцінка рухомих речей,  крім таких, що віднесені до  машин, обладнання, дорожніх транспортних  засобів, літальних апаратів, судноплавних засобів та тих, що становлять культурну цінність.

2 Оцінка цілісних майнових  комплексів, паїв. Цінних паперів,  майнових прав та нематеріальних  активів, у тому числі оцінка  прав на об'єкти інтелектуальної  власності.

2.1 Оцінка цілісних майнових комплексів, паїв, цінних паперів, майнових прав та нематеріальних активів (крім оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності).

2.2 Оцінка прав на  об'єкти інтелектуальної власності.

Діяльність суб'єктів  оціночної діяльності здійснюється на підставі закону України «Про оцінку майна, майнових прав і професійну оцінну діяльність в Україні». Для здійснення оціночної діяльності потрібне отримання Сертифікату суб'єкта оцінної діяльності, який видає Фонд державного майна України.

Формально-правові вимоги до оцінювача та суб’єкта оціночної діяльності, є такими: наявність вищої освіти, проходження базових курсів підготовки, стажування один рік, складання кваліфікаційного іспиту, одержання кваліфікаційного свідоцтва і його державна реєстрація, одержання сертифіката суб’єкта оціночної діяльності (як фізична особа - приватний підприємець або юридична особа) і його державна реєстрація, своєчасне проходження підвищення кваліфікації.

Приклади документів, що супроводжують оцінку, наведені в додатках А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, И, К.

Завдання оцінювача - встановити вартість оцінюваного об’єкта  і викласти свої доводи так, щоб у  покупця та продавця не виникало сумніві  щодо отриманої вартості. У цьому  зв’язку в оцінці особливу увагу  слід приділяти об’єктивності думки. Саме тому оцінювач має зажди спиратися на максимально об’єктивну вихідну інформацію, правильно встановлювати мету оцінки та вибирати відповідну категорію вартості, у доступній і зрозумілій формі викладати прийняті припущення та обмеження. Оскільки робота оцінювача значною мірою пов’язана з його експертним судженням, при проведенні оцінки слід завжди пам’ятати про такі визначення, наведені в Національних стандартах [2]:

  • необ’єктивна оцінка - оцінка, яка ґрунтується на явно неправдивих вихідних даних, навмисно використаних оцінювачем для надання необ’єктивного висновку про вартість об’єкта оцінки;
  • неякісна (недостовірна) оцінка - це оцінка, проведена з порушення принципів, методичних підходів, методів оціночних процедур та (або) на основі необґрунтованих припущень, що доводиться шляхом рецензування;
  • непрофесійна оцінка - це оцінка, проведена з порушенням кваліфікаційних вимог, що визначаються законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Специфіка оціночної, як і будь-якої іншої експертної, діяльності полягає у необхідності здійснення постійного та ефективного суспільного контролю за діяльністю оцінювача. Подібна практика є у правовиків, фінансових аналітиків та ін. Ефективним у цьому плані є саморегулівні професійні громадські організації, створені з ініціативи членів цих професійних груп і призначені зберігати та підтримувати високу кваліфікаційну здатність оцінювачів, підвищувати якість та ефективність їх професійної роботи. В Україні це:

      • Українське товариство оцінювачів з розгалуженою структурою регіональних відділень;
      • Українська ліга оцінювачів земель;
      • Українська спілка оцінювачів землі;
      • Українська асоціація фахівців оцінки;
      • Спілка експертів України;
      • Всеукраїнська спілка експертів оцінювачів.

Вимога щодо участі в професійній громадській організації, досить жорстко визначена і за кордоном. Найбільш відомими зарубіжними професійними організаціями оцінювачів є: у США - Інститут оцінки, Національна асоціація магістрів оцінки, Американське товариство оцінювачів; у Великобританії - Королівське товариство сертифікованих фахівців з нерухомості, у Німеччині - Асоціація суспільних експертів, у Польщі - Польська федерація асоціацій оцінювачів, в Угорщині - Палата дилерів нерухомості, у Росії - Російське товариство оцінювачів. Існують і міждержавні організаційні структури, такі, як Європейська група асоціацій оцінювачів.

 

РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ПРОФЕСІЙНОЇ  ОЦІНОЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Професійна  оціночна діяльність — це діяльність оцінювачів та суб’єктів оціночної  діяльності, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні процесу оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості об’єкта оцінювання. Ця діяльність може здійснюватися у таких формах:

  • практична діяльність з оцінки майна, яка полягає у практичному визначенні вартості майна та виконанні всіх процедур, пов’язаних із нею. Практична діяльність з оцінки майна може здійснюватися виключно суб’єктами оціночної діяльності, визначеними такими відповідно до ст. 5 Закону про оцінку;
  • консультаційна діяльність, яка полягає у наданні консультацій з оцінки майна суб’єктам оціночної діяльності, замовникам оцінки або іншим особам у письмовій або усній формах;
  • рецензування звітів про оцінку майна: полягає у критичному розгляді звітів про оцінку та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання, відповідності застосованих процедур оцінки вимогам нормативно-правових актів з оцінки;
  • методичне забезпечення оцінки майна — розробка методичних документів з оцінки та надання роз’яснень щодо їх застосування;
  • навчальна діяльність оцінювачів — участь у навчальному процесі з професійної підготовки оцінювачів.

2.1. Суб’єкти оцінки

 

Суб’єктами  оціночної діяльності є:

1. Суб’єкти  господарювання, зареєстровані у  визначеному законодавством порядку.  Це:

  • фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності;
  • юридичні особи - суб’єкти господарювання, незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, у складі яких працює хоча б один оцінювач та які отримали сертифікат суб’єкта оціночної діяльності.

2. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном і (або) майном, що є у комунальній власності та у складі яких працюють оцінювачі [1].

Практична діяльність з оцінки майна може здійснюватися  лиш суб’єктами оціночної діяльності [1]. Оцінка майна у випадках її обов’язкового  проведення, виконана суб’єктами, які  не є відповідно до законодавства  суб’єктами оціночної діяльності, визнається недійсною [1].

Оцінка майна  здійснюється на підставі договору між  суб’єктом оціночної діяльності - суб’єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної  експертизи щодо оцінки майна [1].

Договір на проведення оцінки майна укладається в письмовій формі та може буди двостороннім або багатостороннім [1]. Істотними умовами договору на проведення оцінки майна є:

  • зазначення майна, що підлягає оцінці;
  • мета, з якою здійснюється оцінка;
  • вид вартості майна, що підлягає визначенню;
  • дата оцінки;
  • строк виконання робіт з оцінки майна;
  • розмір і порядок оплати робіт;
  • права та обов’язки сторін договору;
  • умови забезпечення конфіденційності результатів оцінки;
  • інформація, використана під час її виконання;
  • відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;
  • порядок вирішення спорів, які можуть виникнути під час проведення оцінки та прийняття замовником її результатів [1].

Не припускається  проведення оцінки майна суб’єктами оціночної діяльності у випадках:

  • проведення оцінки майна, що належить йому або оцінювачам, які працюють у його складі, на праві власності або на яке зазначені особи мають майнові права;
  • проведення оцінки майна фізичної особи-замовника або керівників юридичної особи, яка є замовником оцінки, оцінювачем, який має родинні зв’язки з зазначеними особами, або суб’єктом оціночної діяльності-суб’єктом господарювання, керівництво якого має зазначені зв’язки;
  • проведення оцінки майна своїх засновників (учасників) [1].

Під час оцінки майна, що здійснюється органами державної влади, у тому числі Фондом державного майна України, та органами місцевого самоврядування встановлюються такі обмеження:

  • не може передбачатися виключне право її проведення органами державної влади та органами місцевого самоврядування або оцінювачами, які працюють в органах державної влади і в органах місцевого самоврядування, за винятком випадків, передбачених законом;
  • не можуть передбачатися будь-які форми виключеного права на проведення оцінки майна суб’єктами оціночної діяльності, які створені зазначеними органами державної влади та органами місцевого самоврядування [1].

Не допускається встановлення у договорі на оцінку розміру оплати робіт як частки вартості майна, що підлягає оцінці [1].

Документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, є звіт про оцінку майна (акт оцінки майна) [1]. Звіт про оцінку майна складається у повній або в стислій формі, підписується оцінювачами, які безпосередньо здійснювали оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб’єкта оціночної діяльності на письмовий запит може здійснюватися рецензування звіту про оцінку майна (акт оцінки майна) [1]. Рецензування може виконувати оцінювач не менш ніж з дворічним стажем практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради саморегулівних організацій оцінювачів та їх регіональних представництв [1].

2.2. Об’єкти оцінки та їх класифікація

 

Найбільш поширеними і практично використовуваними  є три основні критерії поділу об’єктів оцінки.

Юридично-правовий аспект. Класифікація за цим критерієм ґрунтується на ознаці віднесення до тієї чи іншої групи відповідно до вимог вітчизняного законодавства з оцінки [1].

Згідно з  цією ознакою майно поділяють  на:

  1. Об’єкти в матеріальній формі:
    1. Земельні ділянки.
    2. Будівлі.
    3. Споруди.
    4. Машини.
    5. Обладнання.
    6. Транспортні засоби.
    7. Інші.
  2. Паї, цінні папери.
  3. Нематеріальні активи.
  4. Цілісні майнові комплекси.

Майнові права охоплюють:

  1. Права, які є складовими частинами права власності (права володіння розпорядження, користування).
  2. Інші специфічні права (права на здійснення діяльності, використання природних ресурсів, права вимоги тощо).

Освітньо-процедурний  аспект. Дана класифікація базується  на ознаці однотипності методичних підходів і оціночних процедур, використовуваних при незалежній експертній оцінці кожної з груп, що визначено [8]. Зазначена класифікація також складає основу професійної підготовки незалежних оцінювачів за напрямками. Відповідно до неї розрізняють:

  1. Об’єкти в матеріальній формі:
    1. Нерухомі речі (нерухоме майно, нерухомість, у т. ч. земельні ділянки).
    2. Машини і обладнання.
    3. Дорожні транспортні засоби.
    4. Літальні апарати.
    5. Судноплавні засоби.
    6. Рухомі речі, крім віднесених до 1.2. - 1.6.
  2. Цілісні майнові комплекси, паї, цінні папери, майнові права та нематеріальні активи, у т. ч. права на об’єкти інтелектуальної власності.
    1. Цілісні майнові комплекси, паї, цінні папери, майнові права та матеріальні активи.
    2. Права на об’єкти інтелектуальної власності.

Матеріально-змістовний аспект. Згідно з даними аспектом ознакою  класифікації є віднесення об’єкта до певної групи за властивістю бухгалтерського розподілу окремих активів і змістовної ознаки оцінюваного об’єкта, що має місце в обігу на ринку і в оціночній практиці. У цьому разі об’єкти оцінки поділяються на:

  1. Елементи активів за балансом:
    1. Необоротні активи.
      1. Нерухомість (будинки, будови, споруди, у т. ч. об’єкти незавершеного будівництва) - пасивна частина основних фондів.
      2. Рухоме майно (машини, обладнання, устаткування, транспортні засоби, інші основні фонди, у т. ч. дорогі механізми, інструмент, меблі, інвентар, оргтехніка) - активна частина основних фондів.
      3. Інші необортні активи (нематеріальні активи - програмний продукт, ноу-хау, дозволи, ліцензії, гудвіл та ін.; довгострокові фінансові інвестиції - цінні папери тощо; довгострокові фінансові інвестиції - цінні папери тощо; довгострокова дебіторська заборгованість; інші необоротні активи - робоча і продуктивна худоба, сади, виноградники, багаторічні насадження, природна сировина і т. п.).
    2. Оборотні активи:
      1. Виробничі запаси.
      2. Тварини на вирощуванні та відгодівлі.
      3. Незакінчена продукція (незвершене виробництво).
      4. Готова продукції (на складі).
      5. Малоцінні та швидкозношувані предмети (МШП).
      6. Товари (в обігу).
      7. Поточні фінансові інвестиції.
      8. Поточна дебіторська заборгованість.
      9. Інші оборотні активи.
  2. Цілісні майнові комплекси (ЦМК):
    1. Сукупна вартість ЦМК як сумарна вартість складових його активів.
    2. Чиста вартість ЦМК як сумарна вартість складових його активів.
  3. Майнові права:
    1. Права, які є складовими частинами права власності (володіння, розпорядження, користування).
    2. Інші специфічні права (права на здійснення діяльності, використання природних ресурсів, права вимоги та ін.).
  4. Частки, частини, паї у власності. Вони забезпечені певними фізичними (власність на частину матеріальних об’єктів - земельна ділянки та будинок на най, заготівля і переробка сільгосппродукції) і фінансовими (власний і позиковий капітал) інтересами у власності.
  5. Бізнес. Це як організація, споживча вартість якої визначається здатністю приносити дохід.