Своєрідність порівнянь в епосі Вергілія «Енеїда»

 

 

ЗМІСТ 
 

Вступ............................................................................................................................4

Розділ 1. "Основні  напрямки наукового дослідження творчості Вергілія"..........6

    1. Творчість Вергілія у контексті давньоримської літератури..............6

     1.2.     Творче наслідування поем Гомера в «Енеїді» Вергілія…………...10

     1.3.     Типологія характерів в епосі Вергілія «Енеїда»……………….......14

     Висновок..........................................................................................................16

Розділ 2. "Своєрідність порівнянь в епосі Вергілія «Енеїда»"……….................18

     2.1       Порівняння  щодо образів героїв…………………...……………....18

     2.2.      Порівняння щодо світу взагалі…………...………………………...30

Висновок....................................................................................................................34

Список використаних джерел..................................................................................35 

 

ВСТУП

     Вергілій Марон Публій неперевершеним митцем свого жанру. Він є талановтим творцем імперського міфу. Основою його творчоті є наслідування поем Гомера. Хоча Вергілій  жив і  творив достатньо давно, він і на сьогоднішній день цікавить науковців, як видатний митець свого часу. Його твори є дісно цікавими об’єктами дослідження. Твори Вергілія захоплюють читача своєю яскравістю, своїм особливим світом. У своїх творах Вергілій чітко розмежовує світ людин та світ богів. Його тво-ри  відображають для сучасного читача світ, у яком долю всього людства може визничити одна людина, яка діє за волею богів. 

     Актуальність  теми мого дослідження полягає в тому, щоб ще раз звернути ува-гу читачів на поетичну концепцію «Енеїди» Вергілія. 

            Об'єкт  дослідження – епос Вергілія «Енеїда» у перекладі Михайла Білика.

            Предмет дослідження – порівняння щодо зображення світу та героїв  поеми.                                                                    

           Мета: визначити, у чому полягає своєрідність порівнянь у епосі. Для досягнення

        цієї мети потрібно виконати наступні завдання:

1) проаналізувати  наукову  літературу щодо проблеми, визначити наукові  точки  зору  на  поетику твору;

2) дослідити порівняння щодо образів героїв у творі;

3)       дослідити  порівняння щодо світу взагалі.

     Методи дослідження:

  1. класифікація;
  2. порівняльний аналіз;
  3. інтерпретація.

      Історіографія   питання. Щодо творчості  Вергілія  існують  такі роботи:

  1. присвячені  біографії поета (Еліот Т.С., Аверінцев С.С., Тронський І.М., Гаспаров М.Л. );
  2. присвячені  стилю творчості (Забуліс Г., Глібовецт В.В., Рубцова Н.А., Тахо – Годі А.А., Ошоров С.А., Писаренко Ю.М., Лосєв А.Ф., Корихалова Т.П., Теперик Т.Ф.).

         Практична значущість роботи полягає в тому, що робота може бути вико-ристана студентами при підготовці до семінарів або екзамену з історії зарубіжної літератури.

         Теоретична значущість  роботи полягає в тому, щоб ще раз  звернути увагу читачів на поетику твору .

         Робота складається  з  Вступу, Розділу 1, що називається "Основні напрямки наукового дослідження творчості  Вергілія", і з його 3 підрозділів, Розділу 2, що зветься "Своєрідність порівнянь в епосі  Вергілія «Енеїда»", і з його 2 підрозді-лів, Висновків, і Списку використаних джерел, що нараховує 15 джерел.

  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1

    ОСНОВНІ НАПРЯМИ НАУКОВОГО  ДОСЛІДЖЕННЯ ТВОРЧОСТІ  ВЕРГІЛІЯ 
     

   1.1. Творчість Вергілія у контексті давньоримської літератури.

     Творчість  Вергілія у контексті давньоримської  літератури періоду переходу  до імперії досліджували такі  вчені: Ошоров С.А., Корихалова Т.П., Забуліс Г., Гаспаров М.Л., Тронський І.М., Авєрінцев С.С. Дані науковці писали про Вергілія, як про ви-датного поета «доби Августа».

     В  30 р. до н.е. в Римі закінчується  столітній період громадянських  війн станов-ленням влади Октавіана Августа. Досвід громадянських війн показав Октавіану, що розрив з республіканським минулим Риму є небезпечним. Тому він не проголошує себе царем, а лише вважається «принцепсом» - першою людиною в республіці. [6, 453]

     Гаспаров М.Л., Тронський І.М. та Ошоров С.А. підкреслюють, що Октавіан Ав-густ виступав як реставратор республіки та відроджував звичаї предків. Зокрема Гаспаров М.Л. зазначав: «Во-первых, отчетливого рубежа между падением респуб-лики и установлением империи не было. Официально республика продолжала суще-ствовать; более того, казалось, что Октавиан, покончив с гражданскими смутами, наконец-то возрождает республику в ее древней незыблимости и блеске». [6, 453]

     Тронський І.М. підкреслює: «Империя, основанная Октавианом Августом, ста-вила своей целью консолидацию рабовладельческого общества на основе военной диктатуры.» [15, 362]

     Ошоров С.А. та Тронський І.М. згадували про «золоту добу» правління Августа. Згідно з Тронським І.М.: «Между тем та же официальная идеология требовала рели-гиозного освящения империи, рассматривала правление Августа как некий «золотой век», положивший конец гражданским войнам, принесший на землю «мир» и «изо-билие» и в свою очередь требовавший от граждан «благочестия».[15, 363]  На його думку: «Переходный период (примерно, промежуток между 40 и 15 гг. до н. э.) был временем наивысшего рассвета, «золотым веком» римской поэзии, начиная со вто-рой половины правления Августа уже заметны симптомы упадка.»  [15, 366]

     Гаспаров М.Л. та Тронський І.М. стверджували, що література грала велику роль у становленні політики Августа. За словами Гаспарова М.Л., найважливішим засо-бом організації суспільної думки була література: тому увага до літератури стала частиною політики Августа. Провідником літературної політики Августа був його радник Меценат. Він створив невеликий гурток, який став центром літературного життя Риму; ведучими фігурами в ньому були  епік Вергілій, лірик Горацій і драма-тург Варій. [6, 454]

     Гаспаров М.Л. відмічає найзначніші твори, які були створені в цю епоху. Горацій в 30-х роках завершує «Сатири» та в 29-х роках «Еподи», а Варій ставить на тріум-фальних іграх трагедію «Фієст» (яка не збереглась, але користувалась великою гуч-ною славою). Тит Лівій в цей час починає свою історичну працю про славу римсь-кого народу. Горацій в 23-х роках видає три книги «Од», в 20-х роках «Послання». В 17 роках Горацій пише свій «Ювілейний гімн». [6, 454]

    Гаспаров М.Л. виділяє, що на другий план відступає проза і на перший висуваєть-ся поезія. Він твердить: «Римская литература вступает в открытое соперничество с греческой:«Энеида» для Проперция «важней Илиады самой». Гораций гордится тем, что открыл Риму ионийские ямбы в «эподах» и эолийские песни в «одах». [6, 454]

    Зокрема Тронський І.М. відмічає ,що навідміну від поезії, у прозі даного літра-турного періоду відмічається аффективний стиль: «В противоположность классици-зму, господствовавшему в поэзии, реторическая проза развивала нервный, аффекти-рованный стиль.» [15, 467]

     Гаспаров М.Л. стверджував, що  особливе  значення  мало   затвердження класи-цизму для літератури на грецькій мові. В латинській літературі класицизм охоплю-вав тільки область стилю, в грецькій мові він розповсюджувався і на  область  мови. Він дійшов висновку, що установка на наслідування грецьким  класикам вимагала наслідування і їх діалекту; в поезії діалекти давно були канонізіровані, тепер настала черга прози:  як в поезії кожен новий епік повинен був користуватися древнім діа-лектом Гомера, так і в прозі кожен автор, якщо він претендував на художність, пови-нен був користуватися давно віджившою мовою античних ораторів. Еліністичне койне залишалось лише для наукової і ділової прози. Це означало перемогу аттициз-му: в минулому поколінні – невелика наукова школа, в новому – він становиться лі-тературним напрямком. [6, 455]

     Забуліс Г.,Тронський  І.М., Гаспаров М.Л. вважали, що творчість Вергілія пере-ходить від стилю неотериків до класичного стилю. Про це Тронський І.М. писав: «Литературный поворот от неотериков к «классическому стилю с полной четкостью обнаруживается в творчестве того писателя, который более чем кто бы то ни было другой, может считаться идеологическим знаменосцем возникающей империи. Это –Публий  Вергилий Марон, самый прославленный поэт императорского Рима.» [15, 368]

    Авєрінцев С.С. та Гаспаров М.Л. вважали Вергілія великим поетом та творцем зразкового епосу. Авєрінцев С.С. писав про Вергілія так: «Поэты у римлян были; но Вергилий- не один из великих, даже не первый, а единственный.[1, 19] Вергилий –это поэт истории как времени, насыщенного значением, поэт «знамений времени», определяющих крнец старому и начало новому; и он сумел превратить свой Рим в общечеловеческий символ истории – конца и нового начала.» [1, 42]

     Гаспаров М.Л. в свою чергу писав про Вергілія: «Вергилий был великим создате-лем образцового литературного эпоса. Ему, как никому удалось соединить традици-онные выразительные средства, освященные стариной и потому как бы сближаю-щие настоящее с прошлым, и глубокую сложность нового мироощущения, пропи-танного трагизмом взаимодействия человека и мирового закона.» [6, 460]

     Як твердив ще Ошоров С.А.: «Вергилий отказался не только от мифа о вечном возвращении, но и вообще от представления о цикличности исторического времени: оно приобретает у него линейный характер.» [10, 320]

     За словами Забуліса Г., Гаспарова М.Л., Тронського І.М.,Авєрінцева С.С. Вергі-лій створив три твори: «Буколики», або «Еклоги», «Георгіки» та «Енеїду». Ошоров С.А., Гаспаров М.Л., Забуліс Г. та Тронський І.М. писали про те, що Вергілій запо-чатковує новий жанр- дидактичний епос про сільське господарство в «Георгіках», які були написані за наказом Октавіана Августа та Мецената. Згідно з Гаспаровим М.Л. : «Георгики»(«Земледельческие стихи» ) – це дидактическая поэма в четырех книгах о крестьянском труде: первая книга посвящена земледелию, вторая – садоводству и виноградарству, третья – скотоводству, четвертая –пчеловодству. Повод к написанию поэмы был на этот раз не  автобиографический, а внешний – прямой заказ со  стороны  Мецената.» [6, 457]

     Про творчість Вергілія Забуліс Г. писав наступне: «Основная  закономерность  творческого развития Вергилия состоит в его неустанном стремлении преодолеть поверхностную безидейность неотериков при одновременном сохранении и разви-тии тех литературных форм, которые появились в римской   литературе благодаря им. «Буколики» по содержанию и по форме были александрийскими, но в послед-них эклогах прозвучал голос поэта – гражданина. В «Георгиках» гражданская на-строенность становится преобладающей чертой поэзии «Вергилия», а в «Энеиде» такая идейная направленность уже основа основ. В каждом случае Вергилий начи-нал с александрийских форм и создавал на их базе нечто новое. В этом заключается и убедительная его оригинальность.» [4, 191] 

     Корихалова Т.П. виділяла систему кольору в пейзажах «Енеїди» Вергілія. Вона писала: «Обозначение цвета в языке Вергилия представляют интерес как с точки зрения развития колористической системы в поэтической лексике второй половины I в. до н.э., так и в плане исследования цветовых терминов в латинском языке вооб-ще. [7, 201]

     Гаспаров М.Л. та Тронський І.М. виділяли в сюжеті «Енеїди» Вергілія насліду-вання поем Гомера. Про це явище Гаспаров М.Л. писав: «Литературным образцом «Энеиды» было самое классическое из классических произведений древности – епос Гомера. Первая половина поэмы является как бы римской «Одиссеей», вторая – как бы римской «Илиадой». [6, 459]  

   1.2. Творче наслідування поем Гомера в «Енеїді» Вергілія.

    Поема – ліричний, епічний, ліро – епічний твір, переважно віршований, у якому зображені значні події і яскраві характери. [8, 541]

     Проблему творчого наслідування поем Гомера в «Енеїді» Вергілія досліджували такі вчені: Забуліс Г., Писаренко М.Ю., Тронський І.М., Рубцова Н.А, Глібовець В.В.

    Рубцова Н.А. та Забуліс Г. згадували про наявність божественного апарату та звернень людей до бога у контексті «Енеїди» Вергілія.

     Згідно з Забулісом Г.: «Взгляды Вергилия в «Энеиде» обычно определяются, ис-ходя из общего характера поэмы. Однако прежде всего следует учитывать, что хара-ктер эпического произведения, каким является «Энеида», вносит свои формальные особенности. Так Вергилий, создавая свою поэму по примеру Гомера, был вынуж-ден использовать «божественный аппарат». Его применение, хотя и является наибо-лее слабой стороной поэмы Вергилия, иногда вводит исследователей в заблуждение и представляется, как проявление религиозности Вергилия.» [5, 109]

     Рубцова Н.А. підкреслює: «Сопоставление эпоса Вергилия с эпосом Гомера, по-служившим для Вергилия источником, образцом и условием создания новой «куль-турной поэзии», - давняя филологическая традиция. В настоящей статье мы не ста-вили своей задачей дать полное сопоставление гимнических элементов в «Энеиде» Вергилия и молитвенных обращений в эпосе Гомера (это потребовало бы специаль-ного типологического исследования, учитывающего генезис римской гимнической традиции по отношению к греческой), а также полное обследование всех связей кор-пуса гимнических и молитвенных обращений с действием той и другой поэмы. Мо-литвенные обращения героев к божествам в «Илиаде» и в «Энеиде» сохраняют фор-му магического призыва человека к божеству.» [12, 53]

     Рубцова Н.А. також пише: «Если в «Илиаде» характеристики божеств –адресатов в мольбах объективны в своей основе, то в молитвенных обращениях в «Энеиде» эти характеристики имманентны и актуальны, что было присуще римской религии и художественно реализовалось в неповторимо оригинальной, стилистически завора-живающей поэме Вергилия. Мольбы в «Энеиде» неоднозначны: призывы героев к божествам всегда звучат в контексте описания внутреннего состояния героя; их внешняя архаистическая форма сопряжена с действием поэмы.» [12, 56]

     Тронський І.М. та Писаренко Ю.М. у своїх роботах писали про історію створення «Енеїди» Вергілія.

     За словами Тронського І.М. Вергілій розпочав роботу над «Енеїдою» відразу піс-ля закінчення «Георгік», в 26 р. У літературних колах було відомо, що він працює над міфом про Енея і готує епос гомерівського зразка. Відновлюючи великий міфо-логічний епос, Вергілій вступає в «змагання» з Гомером. Це означало повний розрив з естетичними принципами олександринізму. [15, 375]

     Писаренко Ю.М. та Тронський І.М. стверджували, що сюжет «Енеїди» подібний до сюжету гомерівських «Іліади» та «Одіссеї».

    Про це явище Тронський І.М. писав: «Сюжет «Энеиды» распадается на две части: Эней странствует, затем воюет в Италии. На каждую из этих частей Вергилий отвел по шести книг. Первая половина  поэмы  тематически  приближается  к «Одиссее»,  вторая – к «Илиаде». [15, 376]

     Явище  подібності поем Вергілія і Гомера Глібовець В.В. пояснював впливом тра-дицій давньоримської літератури. Він писав наступне: «Творче наслідування услав-леного давньогрецького поета не було незвичайним на той час, адже для античних поетів вважалося за честь продовжувати гомерівські традиції, використовувати мо-тиви й образи його неперевершених творів.»[2, 37]

     В свою чергу Писаренко Ю.М. погоджується з ним та уточнює: «Головна концеп-ція «Енеїди» міститься в перших її рядках, де Вергілій ділиться наміром зобразити «мужа», який «мандрував морем багато» та «…натерпівся досталь на війні». В цьо-му античний читач вбачав прагнення автора об‘єднати тематику обох гомерівських поем.» [11, 26]

     Тронський І.М. писав: «В отличие от гомеровского эпоса, полностью уходящего в прошлое, у Вергилия миф всегда переплетен с современностью, и испытания Энея являются лишь многозначительным началом уготованного роком римского вели-чия.» [15, 376] Писаренко Ю.М. повністю з ним погоджувався.

    Тронський І.М. та Писаренко Ю.М. мали однакову думку про схожі та відмінні риси в сюжеті «Енеїди» Вергілія та «Іліади» і «Одіссеї» Гомера.

     Погоджуючись з Писаренко Ю.М., Тронський І.М. стверджував, що мандри Одіс-сея були спричинені гнівом Посейдона, а мандри Енея були зумовлені ворожим ста-вленням до нього Юнони. [15, 376]

     Як підкреслює Писаренко Ю.М.: «Вороже ставлення Юнони (Гери у греків) до троянців – це гомерівська традиція, ускладнена римською політичною мотивацією: Юнона – покровителька Карфагена, споконвічного супротивника римлян.» [11, 26] 

     Як і Писаренко Ю.М., Тронський І.М. писав, що коли Еней зі своїми супутника-ми наближаються до берегів Італії, розгнівана Юнона здіймає страшну бурю. Еней та його супутники потрапляють до царства Дідони. Дідона співчуває троянцям. Увечері, під час розмови з Енеєм, вона «вбирає в себе кохання» і просить його роз-повісти їй про свої страждання. Ця книга за будовою нагадує 5-8 книги «Одіссеї»: плавання героя, буря, піднята Посейдоном, перебування в країні фраків, гостинний прийом царя Алкіноя та його прохання розповісти про пригоди. [15, 376-377]

     Писаренко М.Ю. також зазначав: «Вергілій запозичує у Гомера сцени, мотиви, навіть окремі вислови. Але римський поет складає оригінальний твір, пройнятий не притаманним гомерівському епосу ліризмом.» [11, 26]

     Згідно з Тронським І.М.: «Третья книга – скитания Энея. Традиция давала здесь несвязный ряд преданий о стоянках Энея и основанных им городах и святилищах. Вергилий сократил этот материал и постарался украсить его живописными описа-ниями и трогательными эпизодами, все время напоминающими о несчастьях Трои. Плавание Энея мыслилось одновременно со странствиями Одиссея и частично было приуроченно к тем же местностям, но Вергилий, проводя троянцев мимо Скиллы и Харибды или острова киклопов, не дублирует гомеровских приключений.» [15, 377-378]

     Тронський І.М. також писав: «Пятая книга возвращает нас к соревнованию с Го-мером: Эней снова высадившийся в Сицилии, устраивает игры по случаю годовщи-ны смерти Анхиса. Эта параллель к 23-й книге «Илиады», играм при погребении Па-трокла, была вполне актуальна в Риме времен Августа.» [15, 378]

     В свою чергу Писаренко Ю.М. пише: «Пригадаймо – у 2 книзі «Іліади» перелічу-ються кораблі греків. Тобто в обох творах ведеться перелік «ворогів троянців». У цьому списку Вергілій знайшов місце і дівчині Каміллі, яка керувала кіннотою вольськів. Вона – італійська паралель амазонки Пенфесилеї, спільниці троянців.» [11, 28]

     Ще Писаренко Ю.М. зауважує: «З 9 книги починається опис військових дій. Так, як і в «Іліаді» Гомера, вони розбиті на окремі епізоди, в яких зображується певний герой.» [11, 28]

     Неможливо не взяти до уваги такі слова даного науковця: «Створюючи паралель до 2 книги «Одіссеї» (відвідини царства мертвих), «учений» поет об’єднує образи давньої міфології з пізнішими релігійними та філософськими вченнями. Відвідини Енеєм потойбіччя стало однією з підвалин апокаліпсисів («одкровень») і джерелом для створення Данте «Божественної комедії».У зображенні Вергілія зливаються 3 кола уявлень: про тіні гомерівського царства мертвих, про загробний суд з вічними муками Тартару («пекла») для злочинців і вічним блаженством Елісію («раю»), на-решті, про очищення душ після смерті для їхнього нового втілення.» [11, 27] 

     На думку Тронського І.М.: «Спокойствие гомеровского эпоса, любовное вырисо-вывание внешних деталей совершенно чужды Вергилию. Внешнее интересует его главным образом как возбудитель или показатель внутреннего, душевных процес-сов, настроений, аффектов. Патетика высоких чувств–основной тон «Энеиды».» [15,383]      

   1.3. Типологія характерів в епосі Вергілія «Енеїда».

     Епос – багатозначний термін, який означає за літературною традицією оповідну поезію, зароджену в глибокому минулому як форму зображення героїчних вчинків певного персонажа, важливих подій тощо. [8, 240]

     Лосєв А.Ф. та Тахо-Годі А.А. стверджували, що в «Енеїді» Вергілія присутні хро-нічні мотиви. Зокрема Лосєв А.Ф. писав: «Вергилий – это писатель именно высокой цивилизации, и хроническая ритмика всей его художественной образности поражает своей глубиной, целесообразностью и тончайшими выразительными возможностя-ми.» [9, 143]

     Також Тахо-Годі А.А. наголошував на тому, що подвиги благородного Енея пере-плітаються з дією ірраціональних сил. Науковець підкреслює: «Подвиги Энея, руко-водимого разумными богами и целеустремленной судьбой, человека благочестиво-го, терпеливого, покорного исполнителя высоких предначертаний, переплетаются с действием темных, иррациональных сил, активно продвигающих события, способс-твующих осуществлению и завершению героического замысла поэмы и составля-ющих как бы ее некий тайный, не поддающийся логике рассудка смысл.» [13, 90]

     Теперик Т.Ф. у своїй статті підкреслює, що існує два погляди на антагонізм го-ловних героїв «Енеїди» - Енея і Турна. Він наголошує: «Согласно первому- антаго-низм этот главным образом внешний, и Эней отличается от Турна лишь тем, что в его характере только смягчены все черты, которые имеются в характере Турна. Со-гласно другому – антагонизм героев еще и внутренний, и обусловлен, в первую оче-редь, различием в развитии двух цивилизаций – полудикой, ориентированной лишь на войну как единственный способ разрешения конфликтов (Турн), и более гуман-ной, прогрессивной и совершенной (Эней).» [14, 24]

     Ошоров С.А. зазначав з цього приводу, що Вергілій намагається зробити свого Енея по суті покликаним нести місію та наділяє його доблестю та благородством. [10, 324]

     З  цього приводу Еліот Т.С. зазначає, що Еней є «людиною долі». Він пише насту-пне: «Кожна людина має власнудолю, хоча  декотрі є «людьми долі» як ніхто інший; у цьому розумінні Еней може вважатися зразковою «людиною долі», оскільки від  нього залежить  майбутнє цілого західного сівту.» [3, 141]

     Але Лосєв А.Ф. пише про Енея так: «Энея напрасно рисуют всегда набожным, всегда твердым, всегда послушным воле богов и всегда уравновешенным. Хотя этот герой, «ликом и станом подобный богам», на самом деле ему свойственны решите-льно все экстатические аффекты, которые мы выше отмечали в отношении других героев.» [9, 154]

     В свою Ошоров С.А. підкреслює: «Вместе с тем Эней - не только идеальный гражданин в староримском духе, он еще герой Вергилия, поэта, пришедшего в ли-тературу в тот момент, когда традиционные эстетические ценности полиса были уже не столь незыблемы, когда в противовес им была подчеркнута ценность инди-видуальных стремлений.» [10, 325]

     Лосєв А.Ф. стверджує, що Турн – патріот своєї батьківщини, чесний воїн та без-страшний герой, котрий усвідомлює необхідність боротьби з ворогами. Він також є і носієм екстатичного афекту, аморального та алогічного, який створюється потойбіч-ними силами, які є непостійними в своїх рішеннях, тобто безвідповідальними. [9, 151]

     Теперик А.Ф. наголошує: «Странное «забывание» Турна оказывается одним из тех бессознательных актов, в которых и проявляется истинный смысл его намере-ний. Неосознанная тяга к саморазрушению в характере Турна оказывается сильне стремления победить. Именно аутоагрессия, а не достоинства Энея-воина, приводит Турна к поражению.» [14, 27]

Висновок                                        

     Творчість Вергілія мала значний вплив на давньоримську літературу та на осмис-лення життєвих приоритетів тогочасного суспільства.

     Основними  напрямами досліджень творчості  Вергілія є:

  1. Творчість Вергілія у контексті давньоримської літератури;
  2. Творче наслідування поем Гомера в «Енеїді» Вергілія;
  3. Типологія характерів в епосі Вергілія «Енеїда».

     Вергілій  був видатним творцем у своєму жанрі. Це підтверджується словами Авє-рінцева С.С., який  називав Вергілія великим поетом та творцем зразкового епосу. [1, 19] З ним повністю погоджувався Гаспаров М.Л.

     Також ряд вчених у своєму дослідженні порушували питання про творче наслі-дування Вергілієм у «Енеїді» поем  Гомера.  Зокрема Тронський І.М. зазначав, що перша частина поеми тематично наближається до «Одіссеї», а друга – до «Іліади». [15, 376] Його думку підтримували  Писаренко М.Ю.,  Забуліс Г. та Рубцова Н.А.

     Варто також звернути  увагу на дослідження типології  характерів в епосі Вергі-лія «Енеїда». Варто зазначити, Лосєв А.Ф. разом з Тахо – Годі А.А. виділяли хроні-чні мотиви в «Енеїді»  Вергілія. [9, 143] А от Теперик Т.Ф. стверджував, що в образі Енея лише пом’якшуються раси  характеру, відбражені в Турні. Тобто головні герої майже ідентичні. [14, 24]

     Тахо  – Годі А.А. характеризував Енея, як  «людину долі», від якої залежить доля всього світу. [13, 90] Таку ж саму думку мав і Глібовець В.В.

     Хоча  Вергілій  жив і  творив достатньо  давно, він і на сьогоднішній  день цікавить науковців, як  видатний митець свого часу. Його  твори є дісно цікавими об’єктами дослідження.