Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Світові товарні ринки

Вступ

Розділ 1.Теоретичні основи світового товарного ринку

Світові товарні ринки: сутність та основні характеристики

Структура світового товарного ринку

Особливості формування світового товарного ринку

Розділ 2. Сучасний стан світових товарних ринків та місце України в них

2.1. Аналіз тенденцій розвитку світових товарних ринків

2.2. Передумови залучення України до світових товарних ринків

2.3. Перспективи розширення участі України на світових товарних ринків

Висновки

Вступ

Перехід до ринкової економіки спричинив докорінні зміни в економічних відносинах між товаровиробниками і споживачами продукції, змінилися і функції держави. Її організаційну роль поступово беруть на себе вільні ринкові інститути, які сприяють створенню нових форм господарських зв’язків між підприємствами суміжних галузей. Однак важливо, щоб ринкові інституції розвивались не тільки на національному, а й на регіональному рівні, зв’язуючи в єдину систему регіональний, національний і світовий ринки. Лише за таких умов товаровиробник зможе повною мірою скористатися вигодами кон’юнктури ринків, правильно побудувати свою маркетингову стратегію: товарну і цінову політику, політику товаропросування.

Актуальність дослідження. В умовах інтеграції України у світовий економічний простір особливого значення набуває розширення участі у міжнародному поділі праці та пошук стійких ніш у світовій економіці.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження являється дослідження світового ринку та місце України на цьому ринку.

Дослідження поставленої мети здійснювалось через вирішення наступних задач:

розглянути теоретичні основи дослідження світового товарного ринку

дослідити місце Україні на світовому ринку

Об'єктом дослідження є процес зовнішньоекономічної діяльності на ринку.

Предметом дослідження є Україні як суб'єкт світового ринку.

Методи дослідження. Методологічною та теоретичною базою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання, фундаментальні положення економічної теорії, досягнення світової науки у галузі міжнародних економічних відносин, праці вітчизняних і зарубіжних науковців стосовно формування та особливостей зовнішньоторговельної політики держави. Представники деяких сучасних шкіл і напрямів економічної думки підкреслюють значущість ідей міждержавного регулювання торговельно-економічних та інших відносин за допомогою ряду наднаціональних інститутів (таких, як Світовий банк, МВФ і СОТ) з метою впорядкування товарообороту, валютних і кредитних відносин, платіжних балансів. Дістала розробку теорія монополістичних переваг у діяльності ТНК, які забезпечують для різних країн гнучке пристосування до ринку, доступ до сучасних технологій, менеджменту і маркетингу, до можливостей економії в масштабах виробництва. Одним з головних гасел стала експортна стратегія як умова швидкого економічного зростання. Саме цю ідею було покладено в основу економічного розвитку України в останні роки.

Розділ 1. Теоретичні основи світового товарного ринку.

1.1. Світові товарні ринки: сутність та основні характеристики.

Міжнародна торгівля є своєрідним проявом світового товарного ринку. Світовий товарний ринок — це частина світового ринку, система обмінних відносин якого побудована на організації купівлі-продажу продуктів матеріального виробництва. Нині він є ареною гострої конкурентної боротьби між експортерами аналогічних або взаємозамінюваних товарів, а також зіткнення інтересів експортерів та імпортерів. На сучасному етапі суспільного розвитку значну роль для економіки

кожної окремої країни і світу вцілому відіграє світове господарство, яке

поєднує національні господарства, що пов’язані і взаємодіють за законами

міжнародного поділу праці.

Він полягає в спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів

та послуг і товарному обміні цими продуктами на світових ринках. МПП

виникає між країнами, що захищені своїм державним суверенітетом. Формування

спеціалізації господарства підкоряється дії закону порівняльних переваг,

запропонованим Д.Рикардо в 1917 р., який стверджує, що кожній країні,

навіть тій, яка має абсолютні переваги з виробництва будь-яких товарів,

вигідніше зосередити свої зусилля на виробництві тих товарів і послуг, у

виробництві яких вона досягла порівняно більшої ефективності, і

експортувати їх в обмін на товари, яких вона не виробляє. А це означає, що

кожна країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи

послуги і може дістати зиск, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари

чи послуги.

Для реалізації можливостей, що виникають у процесі розвитку МПП та

забезпечення руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили, на світових

ринках потрібна постійна підтримка міжнародних двосторонніх та

багатосторонніх відносин, укладенні зовнішньополітичних та

зовнішньоторгових угод, як між окремими фірмами, так і між урядами країн.

Економічні зв’язки між країнами мають багатовікову історію. Протігом

століть вони існували переважно як зовнішньоторгівельні, вирішуючи проблему

забезпечення населення товарами, які національна економіка виробляла

неефективно або не виробляла взагалі. З розвитком еволюції

зовнішньоекономічні зв’язки переросли межі зовнішньої торгівлі і

перетворились в складну сукупність міжнародних економічних відносин, що

стосуються інтересів всіх держав.

Міжнародні зв’язки виступають сьогодні найважливішим фактором

економічного роста, структурних зрушень і підвищення ефективності

національного виробництва, одночасно є і каталізатором диференціації країн,

нерівномірності їх розвитку. Це можна довести тим, що сучасне світове

господарство як в політичному, так і в соціально-економічному відношенні

неоднорідне і характеризується великою кратністю. Як колись, на світовій

арені серед суб’єктів економічної діяльності країни з різним рівнем

промислового розвитку, умовами і стандартами життя суспільства.

Національні ринки конкретних товарів, які утворюють світовий товарний ринок, мають певну специфіку. Ця специфіка зумовлює різноманіття комерційних і торгово-політичних факторів, що впливають на динаміку й рівень світових цій. Для світового ринку характерна множинність застосовуваних цін, тобто наявність ряду цін на той самий товар або товари однакової якості в одній і тій самій сфері обертання (експортні, оптові, роздрібні), на однаковій транспортній базі. При виокремленні з безлічі цін світової ціни застосовують, як правило, два критерії:

за цією ціною проходять великі комерційні угоди;

світовими визнаються ціни угод, зроблених у найважливіших центрах світової торгівлі, таких як Чикагська торгова біржа, Лондонська біржа металів тощо

1.2. Структура світового товарного ринку

Світовий ринок базується на міжнародній виробничій спеціалізації окремих країн і є сферою, де з метою забезпечення розширеного відтворення здійснюється заміщення виробів, зроблених одною країною, продуктами інший.

Обмін товарів на світовому ринку являє собою процес, що забезпечує безперервність розширеного відтворення. Тому зв'язку між товаровиробниками різних країн, здійснювані через обмін товарів, розширюється в міру збільшення масштабів виробництва.

Структуру світового товарного ринку можна розглядати в трьох аспектах - регіональному (або географічному), товарно-галузевому та соціально-економічному.

Згідно з регіональною структурою світового ринку розрізняють ринки окремих країн або їх угруповання. За соціально-економічною структурою світового товарного ринку розрізняють ринки промислово розвинутих країн (ПРК), країн, що розвиваються (КР) та країн з перехідною економікою (КПЕ), країн соціалістичної орієнтації (КСО).

За ступенем монополізації та характером торговельних угод на світовому ринку виділені такі типи його структури:

- монополістичний, де панує один постачальник (ринок діамантів);

- олігополістичний, де домінує група великих продавців (ринок нафти);

- атомістичний, де спостерігається невисока концентрація пропозиції товарів за участю багатьох постачальників та загострюється конкурентна боротьба (ринки текстильних, швейних товарів та ін.).

За товарно-галузевою структурою світового ринку відрізняють окремі товарні ринки, які відповідають рівню ринку певного товару або його частини. За основу цієї класифікації беруть Міжнародну класифікацію 00Н - Стандартну Міжнародну торговельну класифікацію - СМТК, Брюссельську митну номенклатуру, Гармонізовану систему опису товарів.

За товарно-галузевою структурою світового ринку відрізняють три провідних групи товарів - готові вироби, сировину і напівфабрикати, послуги.

Кожну товарну групу складають підгрупи товарів, які можуть бути окремими товарними ринками. Так, ринок промислової сировини поєднує ринки руд чорних, кольорових металів, дорогоцінного каміння, діамантів, хімічної сировини та ін.

Світовий ринок розбитий на ряд регіональних або національних захищених ринків, але проглядається і явна тенденція до глобалізації світової економіки, спостерігається вона й в області світового сільського господарства. Після багаторічних переговорів Уругвайський раунд ГАТТ завершився в 1995 році створенням Всесвітньої торговельної організації (ВТО). За умовами цієї угоди істотно знижуються бар'єри, що стримують торгівлю сільськогосподарськими товарами, скасовані кількісні обмеження і ліцензування, ліквідовані ті види субсидій, що розглядаються як «порушуючі процес ціноутворення». Ця система вводиться під найсильнішим натиском країн-експортерів і на шкоду країнам-імпортерам, особливо тим з них, що заздалегідь не створ яких-небудь противаг зростаючому імпортові.

У сучасну епоху НТР світовий ринок відіграє роль ефективного економічного механізму у використанні переваг міжнародного поділу праці, в розвитку інтернаціоналізації господарського життя для задоволення різноманітних потреб суспільства в обміні, розподілі га споживанні матеріальних та духовних благ.

Нерівномірність економічного розвитку країн світу пов’язана з розбіжностями природно-ресурсного потенціалу, забезпеченістю сировиною, енергією, трудовими ресурсами, рівнем науково-технічного розвитку, ємкістю внутрішнього ринку, залежністю від зовнішнього ринку. Конкурентна боротьба на світовому ринку, характер торговельної експансії, концентрація виробництва, накопичення і перелив капіталу ведуть до постійних змін в економічному потенціалі країн та регіонів, що відбивається на розвитку регіональних ринків товарів та послуг. Якщо після другої світової війни світовим торговельним лідером товарів та капіталів виступали США, то на сучасному етапі розвитку виділяються три центри світової торгівлі: США, Західна Європа, Японія, які концентрують 80% загального її обсягу (відповідно 13%, 46% та 8% світового товарообігу). У 70-80-ті роки за обсягами розвитку експорту та нагромадження капіталу на душу населення виділились нафтодобуваючі країни Близького Сходу - ОПЕК. Так, в Саудівській Аравії ВВП (валовий внутрішній продукт) на душу населення становить 24 тис. дол., вона випередила за цим показником Японію (22 тис. дол.) та США (20 тис. дол.) Регіон виділяється як експортер капіталу.

Значне місце у світовій торгівлі в 80-90-ті роки посідають нові індустріальні країни (Мексика, Бразилія, Аргентина, Чилі) в Латинській Америці, Південна Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань у Південно-Східній Азії.

Хоча світовий ринок виник на основі розвитку національних ринків, але він не ототожнюється з ними. Можна відмітити наступні відмінності:

Деякі товари, які приймають участь в обороті всередині країни, зовсім не виходять на світовий ринок;
Рух товарів на національному ринку обумовлений економічними факторами, тобто виробничими зв'язками між підприємствами та іншими організаціями, а на світовий ринок впливає зовнішньоекономічна політика держав. Наприклад, на шляху іноземних товарів держава створює високі бар'єри, а при русі національних товарів між своїми областями, провінціями, штатами цього не робить;
На світовому ринку існує особлива система цін - світові ціни

Світовий ринок міг досягнути свого повного розвитку лише при капіталістичному машинному виробництві і викликаним ним широким міжнародним поділом праці. Лише в умовах капіталістичного способу виробництва світовий ринок стає розвинутою економічною категорією, створюється грунт для широкого розвитку регулярного і всестороннього міжнародного товарообороту, який опирається на постійне і масове виробництво товарів для продажу на світовому ринку, на розвинену мережу міжнародних засобів зв'язку і транспорту.

Ринок базових товарів і ринок готових виробів – це різні поверхи світового ринку.

У 2-ій половині XX ст. в умовах нового етапу НТР верхній поверх світового ринку розшарувався на 3 яруси.

I. Верхній «поверх» світового ринку включає:

1-й ярус – низько технологічні вироби (продукти чорної металургії, конструкційні матеріали, текстиль, швейні вироби, взуття і ін. продукція легкої промисловості);

2-й ярус – середньо технологічні вироби (верстати і транспортні засоби, гумотехнічні і пластмасові вироби, продукти основної хімії і деревообробки);

3-й ярус – високотехнологічні вироби (аерокосмічна і інформаційна техніка, автоматизоване конторське устаткування, електроніка і фармацевтика, точні і вимірювальні прилади).

II. Середній «поверх» - це ринок середньо- і низько технологічних готових виробів і напівпродуктів.

III. Нижній «поверх» – це ринок ресурсо- і трудомістких товарів. На нім конкурують менш розвинені країни, пострадянські держави.

У структурі світової торгівлі переважає продукція високорозвинутих країн, на долю яких доводиться більше 70%. У світовому експорті бурхливо росте і частка так званих «нових індустріальних країн» (НІС), в кінці 90-х рр. вона склала майже 12% . Частка США в світовому експорті складає більше 12%, Японії - понад 7%, країн Західної Європи - більше 43%. У останні десятиліття дуже динамічно розвивається торгівля Китаю. Частка країн СНД в світовому експорті складає трохи більше 4%.

1.3. Особливості формування світового товарного ринку

Традиційною і найбільш розвиненою формою міжнародних економічних відносин є зовнішня торгівля. Торгівлі припадає на частку близько 80 відсотків всього об'ємам міжнародних економічних відносин.

Зовнішня торгівля є важливою і історично першою формою міжнародних економічних відносин. Вона являє собою обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами. Це торгівля однієї країни з іншими країнами світу. Вона складається з ввозу (імпорту) і вивозу (експорту) товарів. В сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжнародну торгівлю.

Основою зовнішньоторговельних політик держав завжди були концепції міжнародної торгівлі як спроби теоретичного осмислення та пояснення причин міжнародного товарного обміну, його динаміки, структури, ефективності та перспектив розвитку. На сьогодні можна виокремити п’ять груп концепцій розвитку міжнародної торгівлі:

меркантилізму (раннього та пізнього);
переваг (абсолютних і відносних);
факторів виробництва;
неотехнологічні;
конкурентоспроможності.

В сучасних умовах у міжнародній торгівлі приймають участь всі суб’єкти світового господарства. В її основі лежить міжнародний поділ праці. Розвиток міжнародної спеціалізації виробництва та поглиблення вищеназваного розподілу праці (у виді загального, часткового та одиничного) породжує різноманітність форм і напрямків міжнародної торгівлі. Глибокий вплив на неї справляє науково-технічна революція, що прискорила якісні перетворення всіх елементів продуктивних сил і зрушення в географічній та товарній структурі світових товаропотоків.

Місце міжнародної торгівлі в системі міжнародних економічних відносин визначається тим, що, по-перше, через неї реалізуються результати всіх форм світогосподарських зв’язків – вивозу капіталу, виробничої кооперації, науково-технічного співробітництва. По-друге, розвиток міжнародної торгівлі товарами визначає динаміку міжнародного обміну послугами. По-третє, зростання і поглиблення міжрегіональних та міждержавних взаємозв’язків виступають важливою передумовою міжнародної економічної інтеграції. По-четверте, міжнародна торгівля сприяє подальшому поглибленню міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації господарських зв’язків.

Не викликає сумнівів, що на сучасному етапі міжнародна торгівля грає зростаючу роль в господарському розвитку країн, регіонів, всієї світової спільноти. Впродовж післявоєнного періоду вартісні об'єми світової торгівлі швидко збільшувалися, а їх середньорічні темпи зростання приблизно в 1,5 разу перевищували темпи зростання світового виробництва.

Внаслідок цього, з одного боку, зовнішня торгівля стала нині могутнім чинником економічного зростання, а з іншого боку, відбулося помітне підвищення залежності країн від міжнародного товарообміну.

Реалізовуючи свої товари на світовому ринку, та або інша країна дістає можливість широких торгових контактів, обміну своїх товарів на товари, які сама не проводить, або виробництво яких їй економічно невигідно, хоча потреба в такого роду товарах ця країна випробовує.

Основними операціями в світовій торгівлі виступають експорт і імпорт. Експорт - це вивіз товарів за межі даної країни, імпорт - ввезення товарів на територію своєї країни. Залежно від походження і призначення товарів експорт і імпорт можна умовно розділити на види.

Види експорту:

вивіз товарів, вироблених в даній країні;
реекспорт, тобто вивіз товарів, які раніше були привезені в цю країну ззовні, включаючи товари, придбані на аукціонах, виставках, ярмарках і др.;
тимчасовий вивіз за межу національної продукції на виставки, ярмарки і так далі з подальшим поверненням;
вивіз сировини і напівфабрикатів для переробки за кордоном.[18]

Види імпорту:

ввезення з-за кордону товарів для реалізації їх на території даної країни;
ввезення сировини, напівфабрикатів, вузлів, деталей для подальшої переробки у себе в країні;
реімпорт, тобто зворотне ввезення з-за кордону раніше вивезених за рубіж національних товарів;
тимчасове ввезення товарів на міжнародні виставки, ярмарки, аукціони;
ввезення продукції в порядку прямих виробничих зв'язків.

Сума експорту і імпорту називається товарообігом, різниця між ними - торговим балансом. Величина, на яку розрізняються експорт і імпорт - сальдо торгового балансу. Якщо експорт перевищує імпорт, торгове сальдо позитивне. Якщо імпорт перевищує експорт - торгове сальдо негативне

Аналіз динаміки світового ринку товарами обчислюється поряд показників. До них відносяться:

вартісною об'єм зовнішньої торгівлі, визначуваний на основі валютного курсу;

фізичний об'єм зовнішньої торгівлі, визначуваний в національній валюті, але що переводиться в долари США.

Отже, на сучасному етапі міжнародна торгівля грає зростаючу роль в господарському розвитку країн, регіонів, всієї світової спільноти. Реалізовуючи свої товари на світовому ринку, та або інша країна дістає можливість широких торгових контактів, обміну своїх товарів на товари, які сама не проводить, або виробництво яких їй економічно невигідно.

Розділ 2. Сучасний стан світових товарних ринків та місце України в них

2.1. Аналіз тенденцій розвитку світових товарних ринків

На початковому етапі розвитку світової торгівлі в ній переважали вивіз із аграрних країн сировини і продовольства й зворотні поставки в ці країни із розвинутих держав готової продукції. У міру розвитку вивозу капіталу дедалі більшого значення набував експорт обладнання із промислово розвинутих держав у країни, що розвиваються.

НТР, яка змінила характер вивозу капіталу, надала новий імпульс зрушенням у структурі світового експорту. В цій структурі зростає частка продукції обробної промисловості і знижується - добувних галузей.

Найшвидшими темпами (що пов'язано з імпортом капіталу і діяльністю ТНК) і в товарному експорті країн, що розвиваються, зростає частка промислової продукції. Слід підкреслити, що одним із факторів збільшення у світовій торгівлі продукції промисловості, в тому числі й обробної, стало зниження в середині 80-х років цін на нафту.

На динаміці цін на нафту позначився вплив таких факторів (що діють в умовах НТР), як створення нових енергозберігаючих технологій, економічніших двигунів внутрішнього згоряння та інших машин і механізмів, заміщення нафти іншими енергоносіями.

Відносно низька питома вага на світовому ринку сільськогосподарської продукції значною мірою пояснюється тим, що науково-технічний прогрес у цій галузі в розвинутих країнах сприяв зростанню власного виробництва, а отже, і зниженню попиту на зовнішньому ринку. У тих же країнах світу, де проблема самозабезпечення продовольством не вирішена, звичайно відсутні достатні фінансові можливості для імпорту продукції сільського господарства.

2.2. Передумови залучення України до світових товарних ринків

Після проголошення незалежності одним із пріоритетних завдань України стала її інтеграція у світову економіку. Однак, цей процес виявився досить-таки болісним для молодої держави, оскільки на міжнародних ринках товарів і послуг України зіткнулася з надзвичайно жорсткою конкуренцією.

Затримка з проведенням ринкових перетворень і надто повільна реструктуризація промисловості призвели до погіршення структури зовнішньої торгівлі України. На відміну від країн Центральної та Східної Європи, Україна так і залишилась експортером переважно сировини та напівфабрикатів і не спромоглася збільшити частку товарів з високою доданою вартістю в загальній структурі експорту.

Поступово здійснюється географічна диверсифікація зовнішньої торгівлі України, закріплення на нових ринках. Нерідко це відбувається скоріше під впливом зовнішніх обставин, аніж внаслідок впровадження виваженої зовнішньоекономічної стратегії. Загалом же, і сьогодні країни СНД (насамперед, Росія) залишаються головними торговельними партнерами України.

Стратегічне значення зовнішньої торгівлі для України зумовлюється тим, що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умови формування в країні стійкої, відкритої до зовнішнього світу господарської системи, органічного включення України в систему глобального розподілу праці.

Важливим чинником є наявність в Україні сотень підприємств, зорієнтованих на зовнішні ринки. Протягом десятиріч не лише крупні промислові гіганти, але й цілі галузі промисловості (суднобудування, ракетобудування, ВПК, металургійна та хімічна галузі) були глибоко інтегровані у виробничу кооперацію з республіками СРСР і країнами соціалістичного табору. Після розвалу СРСР ці галузі втратили доступ на традиційні ринки, тому при обмеженому внутрішньому попиті величезні виробничі потужності залишилися незавантаженими. Переорієнтація надмірних потужностей на випуск іншої продукції виявилась неефективною (про це свідчать спроби конверсії ВПК), а їх згортання породжує соціальні проблеми. Більш продуктивним видається відновлення втрачених коопераційних зв'язків та освоєння нових ринків, в т.ч. – і разом з колишніми партнерами.

Попри тривалу і глибоку економічну кризу, в Україні зберігаються передумови для створення конкурентноспроможної економіки і зміцнення позицій на міжнародних ринках – це насамперед багаті природні ресурси, вигідне географічне розташування, кваліфікована і порівняно дешева робоча сила, потенціал ВПК, високі технології, наука і відносно ефективна система освіти.

Проте, протягом останніх трьох років зовнішній торговельний оборот зменшується. Погіршується структура як експорту, так і імпорту. Експорт продукції окремих галузей є неефективним, нерідко – просто збитковим (як це було в нещодавно у металургійному комплексі). Сировинна спрямованість українського експорту зумовлює його вразливість до коливань цін на світовому ринку.

Висока енергоємність зорієнтованих на експорт галузей (металургії, хімічної промисловості) спричиняє залежність експорту від поставок імпортних енергоносіїв, не дає можливості спрямовувати валютні надходження від експорту на технологічне оновлення виробництва, посилює залежність від Росії.

Україна нерозсудливо втрачає свої традиційні (і наближені географічно) ринки збуту, однак при цьому надто повільно просуває продукцію на нові ринки.

Є підстави стверджувати, що потенціал екстенсивного розвитку експорту вже майже вичерпано. Необхідно впроваджувати якісні зміни – насамперед, змінити структуру експорту в напрямі збільшення частки кінцевої продукції в загальному обсязі експорту; підвищити ефективність експортних операцій; відновити присутність на традиційних ринках і зміцнити позиції на нових перспективних ринках; вдосконалити державне регулювання зовнішньої економічної діяльності.

У нинішніх умовах обсяг експорту України не відповідає можливостям товаровиробників і не забезпечує потреб країни у валютних надходженнях, зниження рівня інфляції.

Майже 72,4% експорту в Україні становлять сировина, матеріали. Зовнішня економічна діяльність України потребує докорінної перебудови. У товарній структурі вивозу переважають вироби чорної металургії, залізна руда, кокс. Популярною стала форма бартерної основи, у формі клірингу – заліку взаємних вимог і зобов’язань (безготівкові розрахунки). Основним напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і поглиблення торгівельно-економічного співробітництва з країнами Східної Європи та країнами, що мають українську діаспору.

За сучасних умов Україна налагоджує прямі зовнішньоекономічні відносини з багатьма країнами світу. Так, на кінець 2003року її визнали понад 170 країн світу, 130 з них встановили з Україною дипломатичні відносини. За даними Мінстату в 2002 році Україна мала з країнами далекого зарубіжжя позитивне сальдо розміром 1,3 млрд. дол. США. Основна частина експорту України припадає на Європу (49%), Азія (39%), Америка (8,3%), Африка (4%).