Світова фінансово-економічна криза

Вступ

Банківська система - це найважливіша сфера національного господарства будь-якої  розвиненої держави. Її практична  роль визначається тим, що вона управляє системою платежів і розрахунків; більшість  операцій здійснює у формі  інвестиційних  і кредитних операцій; поряд з  іншими фінансовими посередниками  банки направляють заощадження  населення до фірм і виробничих структур, тобто перерозподіляють тимчасово  вільні кошти у  реальний сектор економіки.

 Знаходячись в центрі  економічного життя, обслуговуючи  інтереси виробників, банки опосередковують  зв'язок між промисловістю і  торгівлею, сільським господарством  та населенням. Банки - це атрибут  не окремо взятого економічного  регіону або  країни, і сфера  їх діяльності не має ні  географічних, ні національних кордонів, це планетарне явище, що володіє  колосальною фінансовою потужністю, значним грошовим капіталом.  
Банки грають величезну роль у подальшому поглибленні і вдосконаленні ринкових відносин у країні. В даний час як аксіома сприймається той факт, що розвиток ринкових відносин, що базуються на вільній конкуренції, неможливий без різноманітного і якісного надання суб'єктам ринку банківських послуг.

Створення стійкої, гнучкої  й ефективної банківської інфраструктури - одне з найважливіших і в той  же час складних завдань економічної  реформи в Україні. Саме банківська система при правильному управлінні і усуненні всіх стримуючих її розвиток проблем, може стати провідною ланкою в здійсненні економічної політики, яка забезпечує економічне зростання.  
Банківська система безпосереднім чином пов'язана з економікою країни і негативні тенденції в економіці закономірним чином позначаються і на банківській системі, в той час, як і розвиток кризових явищ у банківській сфері не може не відбиватися на економіці.

У найбільш загальному вигляді  банківську кризу можна визначити, як нездатність банківської системи  виконувати  основні функції акумуляції та мобілізації тимчасово вільних  грошових коштів, надання кредитів, проведення розрахунків і платежів в економіці країни. Світовий досвід банківських криз великий. Протягом XX століття практично не залишилося країни, яка б не зазнала кризи в тій чи іншій мірі.

Наслідки, які тягнуть  за собою як валютні, так і банківські кризи, роблять актуальними проблеми, присвячені вивченню факторів, які  є передумовою для наростання негативних тенденцій у банківському секторі, виявлення та вивчення безпосередніх  причин сучасних банківських криз, форм їх прояву і наслідків, а також  для вироблення адекватних програм антикризового регулювання банківської діяльності.

Мета даної роботи - вивчити  причини та фактори виникнення сучасних банківських криз і можливості їх прогнозування.

Відповідно до поставленої  мети необхідно вирішити наступні завдання:

• розглянути причини і фактори сучасних банківських криз, а також їх типи і форми;
• ознайомитися з причинами економічної кризи;
• проаналізувати розвиток банківської системи під час кризи;
•   розглянути особливості розвитку банківських криз у світовій практиці;
• вивести уроки фінансової кризи для банківської системи України. 
   

  Об'єктом практичного дослідження є стан банківської системи України  на сучасному етапі розвитку ринкових відносин.

Розділ 1. Світова фінансово-економічна криза

1.1. Світова фінансова криза

Попередником фінансової кризи 2008 року для України послужила  іпотечна криза в США, перші ознаки якої проявилися в 2006 році у формі  зниження числа продажів будинків, а до весни 2007 року переросли в  кризу високоризикових іпотечних кредитів. Досить швидко проблеми з кредитуванням відчули і надійні позичальники. Влітку 2007 року криза з іпотечного почала переростати у фінансову і зачіпати не тільки США. Почалися банкрутства великих банків, порятунок банків з боку національних урядів. Особливо виділяють банкрутство Lehman Brothers 15 вересня 2008 року. Котирування на фондових ринках різко знизилися протягом 2008 року та на початку 2009 року. Для компаній істотно скоротилися можливості отримання капіталів при розміщенні цінних паперів. У 2008 році криза набула світового характеру і почала проявлятися в повсюдне зниження обсягів виробництва, зниженні попиту і цін на сировину, зростанні безробіття.

Виникнення кризи пов'язують з наступними факторами:

- загальної циклічністю  економічного розвитку;

- дисбалансами міжнародної  торгівлі та руху капіталів;

- перегрівом кредитного ринку і особливо проявилося його наслідком іпотечної кризи;

- кредитною експансією, розгорнутої в 1980-х - початку 2000-х років;

- високими цінами на  сировинні товари (у тому числі  на нафту);

- перегрівом фондового  ринку.

У 2000-х роках спостерігався  бум споживання, що супроводжувався  неухильним зростанням цін на сировину після Великої депресії товарів  споживання у 1981-2000 роках. Але в 2008 році ціни багатьох товарів, особливо нафти  і продуктів харчування (агфляція), досягли такого рівня, що стали наносити відчутний економічний збиток. У січні 2008 року ціни на нафту перевищили 100 доларів за барель. 11 липня 2008 року ціна нафти марки WTI досягла рекордних за всю історію 147,27 доларів за барель, після чого почалося зниження - до 61 доларів. 24 жовтня того ж року і до 51 доларів в листопаді. Харчові та паливні кризи обговорювалися в липні на 34-ому саміті Великої вісімки. Дані опубліковані ФАО показали, що в грудні 2010 року індекс цін на харчові продукти у світі склав 215 пунктів. У період з червня по грудень 2010 року цей показник виріс на 32%.А в січні 2011 року продовольчий індекс цін ФАО досяг вже 231 пункту - це найвищий показник з тих пір, як ФАО почала вимірювати індекс у 1990 році. У результаті вже на початку 2011 року світ опинився на межі продовольчої кризи, яка може призвести до глобальних політичних змін. Наприклад в січні 2011 року через низький рівень життя і частково через продовольчої кризи відбулися революції в Тунісі і Єгипті. Скоротився попит на автомобілі: в серпні 2008 року продажі автомобілів в Європі скоротилися на 16%, в США у вересні продажі автомобілів знизилися на 26% , в Японії - на 5,3% . Це призвело до скорочення виробництва металу і скорочення робочих місць в автопромі і суміжних галузях.

Безпосереднім попередником загальної фінансової та банківської  кризи в США була криза високоризикових іпотечних кредитів у 2007 році, тобто іпотечного кредитування осіб з низькими доходами і поганою кредитною історією. Внаслідок 20%-го падіння цін на нерухомість американські власники житла збідніли майже на 5 трлн доларів. Американський фінансист Джордж Сорос в Die Welt від 14 жовтня 2008 року визначив роль «іпотечного мильного міхура» як «лише спускового механізму, який призвів до того, що лопнув більш великий міхур». Згодом Фінансова криза в США стала детонатором глобальної кризи. На думку аналітиків, американські інвестиційні структури, що зіштовхуються з проблемами на внутрішньому ринку, почали скидати свої закордонні засоби, що викликало відтік грошових коштів з ринків нових країн, що розвиваються. В результаті чого від кризи, що виникла в США, почав страждати весь світ. Американські офіційні особи і частина економістів намагаються покласти провину за міхур на американському ринку нерухомості на інші країни. Так голова Федеральної резервної системи США Бен Бернанке в січні 2009 року винними вважав величезні банківські вклади населення Китаю та інших країн. Через рік аналогічна версія була висловлена ​​економістом з Массачусетського технологічного інституту Рікардо Кабальєро: він вважає , що живильним середовищем збою в фінансовій системі США стали іноземні капіталовкладення, зокрема - з Китаю і Саудівської Аравії. Китай закуповував все більше і більше довгострокових облігацій Казначейства США, що призвело до зниження їх прибутковості. У результаті американські банки кинули свої активи на іпотечний ринок. У відповідь на це, китайська газета «Женьмінь жибао» нагадує, що в США грошово-кредитна політика з низькою процентною ставкою проводиться з 1990-х років, а в той час у Китаю та інших нових країн, що розвиваються не було ні великого активного сальдо, ні величезної суми заощаджень. Тому ні Китай, ні будь-які інші азіатські країни не винні в активному використанні дешевих споживчих кредитів населенням США. 13 січня 2010 почала роботу створена Конгресом США комісія з розслідування причин кризи.

Суттєвим чинником виникнення кредитної кризи в США, на думку  деяких експертів, стало широке використання з початку 1990-х років похідних фінансових інструментів, деривативів  і прагнення підвищити прибутковість  за рахунок збільшення ризиків. При  цьому немає аналізу, який би показав, що саме деривативи наблизили кризу, і що не наступила би криза в  будівництві ще раніше, якби деривативи не сприяли розширенню платоспроможного попиту на нерухомість і дорогі товари.

У 2008 і 2009 роках більшість  політиків і економістів прогнозувало швидке завершення кризи. Проте були й такі, хто говорив про довготривалий  характер кризи. Зокрема, російський економіст  Михайло Хазін оцінював тривалість кризи в 5-8 років. У 2009 році прогнози національних урядів щодо наслідків кризи для власних економік в більшості випадків були оптимістичніші, ніж про економіках інших країн і світу в цілому, і найчастіше називалися кінець 2009 або початок 2010 року.

У 2011-2012 роках все більше і більше економістів стали говорити про тривалий характер кризи. Особливо підкреслюється, що криза далека від  завершення і він продовжує розвиватися. Припущення українських фахівців про те, коли криза завершиться, сильно різняться: від кількох місяців, до декількох десятиліть. Аналогічно різноманітні, хоча і не настільки радикальні, прогнози дають і зарубіжні автори. Причини розкиду в тому, що державні діячі, з одного боку, побоюються негативних настроїв і навіть паніки серед учасників ринку, в тому числі споживачів, і намагаються заспокоїти людей оптимістичними прогнозами і запевненнями, що «Усе під контролем». З іншого боку - доводиться виправдовуватися за прийняття непопулярних заходів, що легше робити на тлі песимістичних прогнозів. Крім того, багато політологів та ЗМІ хочуть просто підняти рейтинг публікацій хльосткими апокаліптичними пророцтвами.

18 вересня 2008 Міністр фінансів  США Генрі Полсон повідомив, що він, спільно з Федеральною резервною системою (ФРС) США і представниками Конгресу, працює над планом, спрямованим на «вирішення питань із системними ризиками» на ринках капіталу в США і проблемними активами. План передбачав створення державної корпорації, яка викупить проблемні активи у банків. Полсон пропонував виділити корпорації 700 млрд. доларів. Корпорація буде створена за прикладом корпорації Resolution Trust Corporation, яка використовувалася для ліквідації поганих боргів під час кризи кінця 1980-х років. 29 вересня Палата представників США відкинула план Полсона. План був прийнятий Сенатом 1 жовтня, а 3 жовтня 2008 року Конгрес США схвалив план Полсона, а 5 жовтня президент США підписав його. Почалося формування корпорації і набір співробітників. Керівником Управління фінансової стабільності призначений Ед Форст, колишній топ-менеджер Goldman Sachs Group Inc. 13 листопада Полсон запропонував відмовитися від викупу неліквідних іпотечних активів банків, оскільки це є не найефективнішим способом використання виділених коштів. 25 листопада було оголошено про намір ФРС влити додаткові 800 млрд. доларів в банківську систему США, що, як заявив Генрі Полсон, спрямоване на стимулювання роздрібного кредитування споживачів. Оголошена програма, що передбачає, зокрема, викуп ФРС на 600 млрд. доларів кредитів, виданих і гарантованих іпотечними агентствами Fannie Mae, Freddie Mac, Ginnie Mae і федеральними банками житлового кредиту, викликала подив у експертів в частині, що стосується джерел коштів і наслідків такої емісії грошей, яка може призвести до девальвації валюти США.

31 жовтня 2007 багато індексів  світових фондових ринків досягли  піку, після якого почалося зниження: з того дня по 3 жовтня 2008 року, коли палата представників конгресу  США з другої спроби прийняла  план Полсона, індекс S & P 500 впав на 30%; індекс MSCI World, що показує динаміку на ринках розвинених країн, впав на 32,3%; індекс ринків MSCI Emerging Markets - на 40,5%. На відміну від попереднього обвалу в 2000-2002 роки, який був викликаний крахом на фондовому ринку технологічних компаній і був обмежений ринками США, обвал 2007-2008 років торкнувся всіх країн і був обумовлений подіями за межами фондового ринку - бумом, а потім крахом в кредитному та житловому секторах, а пізніше - і на сировинних ринках: першими стали падати акції західних банків, а з липня 2008 року, коли почала швидко дешевшати нафта, - акції сировинних компаній країн, що розвиваються.

Обвал фондового ринку  в жовтні 2008 року став рекордним  для ринку США за останні 20 років, для ринку Японії - за всю історію.

Найбільш значні заходи було вжито ФРС США. З грудня 2007 до червня 2010 року ФРС різним банкам, корпораціям  і урядам під нульовий відсоток було видано і не повернуто 16 трлн. кредитів. Інформація про такі гігантські розміри  цих операцій не оприлюднювалась  керівництвом ФРС через очікуваної негативної реакції американців  і навіть Конгрес не був поставлений  до відома, дані були розкриті в результаті аудиту.

В Єврозоні в цілому промислове виробництво впало на 1,9% у травні, це найбільше падіння з часів  кризи 1992. Продажі європейських автомобілів  впали на 7,8% в травні в порівнянні з попереднім роком. Обсяг роздрібних продажів упав на 0,6% в червні в порівнянні з травнем і на 3,1% в порівнянні з попереднім роком. Німеччина була єдиною країною з чотирьох найбільших економічних систем в Єврозоні, яка зареєструвала збільшення виробництва в липні, хоча розмір приросту і різко знизився. У другому кварталі обсяг економіки Єврозони зменшився на 0,2%.

В початку грудня 2008 року Статистичне управління Євросоюзу  повідомило, що ВВП Єврозони в третьому кварталі 2008 року знизився на 0,2%, як і  в попередньому кварталі: європейська  економіка увійшла в період рецесії  вперше за 15 років.

За даними Євростату, опублікованими в лютому 2009 року, промислове виробництво в Євросоюзі в грудні 2008 року знизилося на 11,5% в річному вираженні і на 2,3% в порівнянні з листопадом, у Єврозоні - на 12% і 2,6% відповідно , що є абсолютним рекордом: подібного не спостерігалося з 1986 року, коли почала вестися загальноєвропейська статистика.

1.2. Економічна криза в Україні

Економічна криза 2008-2009 років  в Україні стала наслідком  світової фінансової кризи, нарощування  негативного зовнішньоторговельного сальдо і зовнішнього боргу, ускладнюючись  політичною кризою і кризою споживчого кредитування. У 2009 році відповідно до аналізу Всесвітнього банку економіка  України різко погіршилася через  негативних умов торгівлі та перепрофілювання потоків капіталу, а найбільший ризик  для України представляють фіскальний дисбаланс, викликаний падінням бюджетних  доходів, витратні бюджетні зобов'язання і значні фінансові потреби Нафтогаза.

До 2008 року економіка України  ще не вийшла на рівень радянського  періоду; ВВП України в передкризовому 2007 році склав лише 72,2% від рівня 1990 року (найвищий показник за всі роки незалежності). Лобіювання інтересів  імпортерів та іноземних компаній призвело до появи значного негативного сальдо у зовнішній торгівлі товарами, а  з часом - негативного сальдо платіжного балансу. Погіршення відносин з Росією зруйнувало колишню систему домовленостей  про постачання природного газу. Перманентна  запекла політична боротьба призвела до змагання політичних сил в соціальному  популізмі, що супроводжувалося зростанням бюрократичного втручання в економіку.

Після революції у 2004 році Україна стрімко нарощувала валовий  зовнішній борг: на початку 2004 року він становив $ 23811 млн., на кінець I кварталу 2008 року - 92,5 млрд. доларів США, з них 77 млрд. становила заборгованість приватних секторів економіки. Приріст зовнішніх зобов'язань в 1 кварталі 2008 року дорівнював 8 млрд. доларів США і склався, як і в попередні роки, в результаті суттєвого зростання боргу в банківському секторі (на 3 млрд. доларів, або 9,8%) та інших секторах економіки (на 4,6 млрд доларів або 12%). На початок жовтня 2008 року валовий зовнішній борг України становив уже $ 105 429 млн.З 2005 року підтримувалися компрадорський капітал та іноземні інвестори, при цьому основна частка прямих іноземних інвестицій йшла у фінансовий сектор, торгівлю і посередництво. У 2002 р. в промисловість прямувало 50,4% прямих іноземних інвестицій, в 2004 р. - 45,8%, в 2005 р. - 30,9%, у 2008 р. - 22,6%. Частка прямих іноземних інвестицій в основні фонди, які забезпечують розвиток економіки, в 2005 році склала лише 5,0%, в 2006 р. - 3,7%, 2007 р. - 3,5%, за 2008 р. - 5,2 %.

За даними Держкомстату, негативне сальдо України у зовнішній  торгівлі за передкризові 7 місяців 2008 року склало 11 051,3 млн. доларів США (за січень-липень 2007 року - 5 111,4 млн.), таким чином, збільшившись більш, ніж удвічі. За даними Міністерства фінансів сукупний державний (прямий) і гарантований державою борг України за перше, що передує настанню економічної кризи, півріччя 2008 року у валютному вираженні збільшився на 16,6%, до $ 28,683 млрд.

За даними Держкомстату реальний ВВП України в 2008 році зріс на 2,1%, інфляція склала 22,3% (при тому, що прем'єр Тимошенко обіцяла не вище 10%). За даними Мінфіну на кінець грудня 2008 року сукупний державний (прямий) і  гарантований державою борг України  виріс до 24,121 млрд. доларів, при цьому  в гривневому еквіваленті сукупний держборг зріс в 2008 році в 2,1 рази, в основному через стрімкої девальвації української гривні , в листопаді-грудні - на 94,1%.

Кризові явища в банківській  сфері почали проявлятися в другій половині 2008 року. Українські банки, особливо, контрольовані іноземним капіталом, мали можливість легко отримати дешеві і, як правило, короткострокові кредити  в іноземних банків, і за рахунок  цих ресурсів видавати більше дорогі й більш довгострокові кредити  в Україні. Після початку іпотечної  кризи в США, ситуація почала поступово  змінюватися, оскільки західні банки  змушені були підвищувати ставки по своїх кредитах, що призвело до подорожчання кредиту українських банків, скорочення кредитування будівництва, особливо житлового. Наслідком скорочення доходів і  неможливості взяти кредит під час  кризи, девальвації гривні (і дорожчання кредитів, узятих в іноземній валюті) стало різке падіння цін на придбання та оренду нерухомості. Криза  в будівельній індустрії України  стала помітна вже в травні 2008 року, коли знизились обсяги будівництва. Спад в будівництві взяв обвальний характер, зробив неминучим поглиблення кризи в металургії, оскільки будівельна галузь була одним з основних споживачів металу.

Економічна криза продовжила розвиток протягом 2009 року. За січень-квітень 2009 року падіння промислового виробництва  в Україні склало 31,9% в порівнянні з середнім показником по СНД 9%; приріст  інфляції становив 19,1% (у річномцу обчисленні) порівняно з 14% інфляції по СНД; обсяг роздрібного товарообігу в Україні впав на 14,4% при 3% у середньому по СНД. Кабінет міністрів заборонив Держкомстату публікувати дані зміни ВВП в I кварталі 2009. За даними Держкомстату падіння ВВП України в першому кварталі склало 20,3%, у другому кварталі - 18% (в порівнянні з аналогічним періодом попереднього року). За підрахунками професора А. Ревенко, українського фахівця зі статистики міжнародних зіставлень, «у першому кварталі 2009-го наш ВВП впав по відношенню до 1990-го до 61,5%, приблизно до рівня 2004 (61,0%) і 2005 (62 , 7%) років ». За оцінкою Рахункової палати України ВВП у першому півріччі 2009 року склав 59,5% від рівня 1990 року, при цьому близько 40% ВВП знаходилося в тіні, що означало недоотримання зборів до бюджету.

За даними Світового банку  протягом першого кварталу 2009 року, надходження інвестицій в основний капітал знизилося на 48,7%, надходження  інвестицій в приватний бізнес знизилося  на 11,6%, реальний експорт впав на 15,9%, в той час як зменшення внутрішнього попиту і корекція обмінного курсу  зумовили різке скорочення імпорту (-36.6%). Негативне сальдо у зовнішній  торгівлі зберігалося кожен місяць в першому кварталі 2009 року, проте  істотно знизилося в порівнянні з першим кварталом 2008 року.

Інфляція в січні-травні склала 7,4% (за аналогічний період 2008 року - 14,6%), в основному через обмежувальні дій Національного банку України, завдяки яким грошова маса за січень-травень  зменшилася на 9,2% (за аналогічний період 2008 року - збільшилася на 8,5%). В той  же час цей порівняльний успіх  виглядав гнітюче на загальносвітовому  тлі, оскільки за підсумком першої половини 2009 року в Україні був зафіксований найвищий показник інфляції в світі - 8,6 відсотка. У липні була зафіксована дефляція на споживчі товари на рівні 0,1%.

Дефіцит держбюджету в  першому півріччі 2009 року склав 10,61 мільярда гривень. На початок липня 2009 року державний і гарантований державою борг України становив 28,9 мільярда доларів, у тому числі зовнішній - 20,5 мільярда доларів, внутрішній - 8,2 мільярда доларів. ВВП України за ІIІ квартал 2009 року (у постійних цінах 2007 року), в порівнянні з аналогічним кварталом 2008 року, за попередніми даними, зменшився  на 15,9%. За даними Міністерства економіки, рівень тіньового сектору економіки  України за результатами II кварталу 2009 року становив 36% від офіційного ВВП. За попередніми оцінками, державний  бюджет України, в результаті збільшення тіньового сектору, в 2009 році може недоотримати понад 100 млрд. грн. В III кварталі Держкомстат  зафіксував двократне - до $ 432 млн. - прискорення  відтоку прямих інвестицій з України. Внаслідок відтоку і курсової переоцінки притік прямих іноземних  інвестицій в III кварталі скоротився до $ 614 млн. Опитування керівництва провідних  іноземних інвестиційних компаній, який був проведений в жовтні 2009 року дослідницьким центром компанії Appleton Mayer, показав значне погіршення інвестиційного клімату в Україні.

За підсумками роботи в 1 кварталі 2009 року близько 40 банків України  показали збитки, а за 1 і 2 квартал  всі банки України зазнали  збитків на суму 10,2 млрд. грн. (Проти 5,3 млрд грн. прибутку роком раніше). За січень-липень 2009 року чистий збиток української банківської системи в склав 18,361 млрд. грн., що було пов'язано з більш високими темпами зростання витрат банків у порівнянні з доходами. У липні 2009 року уряд вирішив ліквідувати «Укрпромбанк», який зазнав рекордних збитків і «Одеса-Банк». У серпні Нацбанк вирішив ліквідувати банки «Європейський» і «Національний стандарт». При цьому залишалася ймовірність збереження «Укрпробанка» як такого. Ліквідація Укрпромбанку стала найбільшою за час фінансової кризи.

У 2010 році Україна повинна  була виплатити за зовнішніми борговими  зобов'язаннями близько $ 30 млрд. Експерти прогнозували дефолт в масштабі країни.

За даними Держкомстату, на 1 січня 2009 року в Державній службі зайнятості було зареєстровано 844,9 тис. безробітних, на 15 січня 2009 року їх чисельність  зросла до 919,7 тис. Чисельність офіційно зареєстрованих безробітних знижувалася  три місяці поспіль навесні, досягнувши на 1 червня 752 тисяч чоловік. На 1 серпня офіційно було зареєстровано 606 900 безробітних, при розрахунках за методологією МОП (у середньому за перший квартал) – 2,094 млн. (10,3% економічно активного  населення працездатного віку, в  порівнянні з 7,1% у першому кварталі 2008 року). У першому півріччі зросли обсяги вимушеної неповної зайнятості. Зокрема, кількість працівників, які  працювали у режимі скороченого  робочого дня, збільшилася в 5,5 рази порівняно з відповідним періодом попереднього року, а кількість працівників, які перебували в адміністративних відпустках, - у 3 рази відповідно.

З травня 2008 по травень 2009 середня  заробітна плата в Україні  зросла з 1735 до 1845 грн., однак через  девальвацію гривні середня зарплата в доларовому еквіваленті скоротилася  з $ 343 до $ 240. Всього за перше півріччя 2009 року в порівнянні з аналогічним  періодом 2008 року реальна заробітна  плата (у гривневому еквіваленті) скоротилася  на 10,1%.

У 2010 році новий уряд держави  за домовленістю з МВФ закрив діючу  кредитну лінію і почав співробітництво  за новою програмою. Програма співпраці  України і МВФ, схвалена в липні 2010 року, передбачає виділення Україні  кредиту на суму 15,15 млрд. дол. Термін дії програми 2,5 року. Кошти залучаються  під ставку 3,5% річних. Відразу після  схвалення програми співпраці Україна  отримала перший транш даного кредиту  МВФ у розмірі 1,89 млрд. доларів.

На відміну від негативних результатів 2009-2011 років (збиток за 2009 рік склав 38 450 млн. грн., За 2010 рік - 13 027 млн. грн., За 2011 рік - 7708 млн. грн.), за 9 місяці 2012 року банківська система України продемонструвала позитивний фінансовий результат, рівний +2 775 млн. грн.

Протягом червня 2012 капіталізація  українських банків продовжувала збільшуватися. Цьому свідчив постійний приріст  балансового капіталу банків. Протягом 2012року балансовий капітал банків збільшився на 4%.

У червні прибуток банків зменшилася на 16%. На 01.07.2012 року прибуток банків становить  приблизно 1,6 млрд. грн.

Після зміни регулятором  правил щодо формування резервів за активними  операціям спочатку 2012 року банківська система показала прибуток, яка збільшувалася  до початку червня. На 01.07.2012 збиток показало 19 українських банків, це спричинило за собою зниження прибутку всієї  банківської системи України. Зменшення  прибутку в червні при прирості балансового  капіталу, говорить про формування балансового капіталу за рахунок  збільшення внесків до статутного капіталу (3,8 млрд. грн. за червень).

Падіння резервів і слабкі темпи приросту активів говорить про те, що після роз'яснення податкової щодо порядку списання активів за рахунок сформованих резервів, банки  стали активніше перекладати  на «позабалансові» рахунки безнадійну до повернення заборгованість, за якою не проведена повна юридична процедура. Більше 70% кредитів банки видали в  користування юридичним особам. Протягом всього 2012 року ця складова кредитного портфеля незначно зростає. У вересні  зростання склало 0,8%. З іншого боку протягом 2012 року, для домогосподарств, кредит стає все більш недоступним. У вересні збереглася тенденція  зниження обсягу кредитування фізичних осіб (приблизно на 1,3%). Якщо на період початку кризи в 2008 році заборгованість з валютними кредитами фізичних осіб становила $ 26,5 млрд. (63,2% питомої  ваги портфеля), то станом на 01.09.2012 року валютний портфель становив $ 10,3 млрд.(50,2% питомої ваги портфеля) домогосподарств. У жовтні обсяг міжбанківського  кредитування збільшився приблизно  на 16%. Високі процентні ставки на міжбанківському  ринку привертають більшу кількість  ресурсів банків, ніж реальна економіка.

Високі процентні ставки, які пропонують банки фізичним особам по депозитами, а також зростання  кредитного портфеля всього на 4 млрд. грн. проти зростання ресурсної  бази на 21 млрд. грн., скоріше вказує на боротьбу банків за підвищення ліквідності  та підготовку до другої хвилі фінансової кризи, чим на активну участь у  прискоренні економічного зростання.

1.3. Типи і форми  банківських криз.

 Представляється можливим  виділити три типи банківських  криз.  
Перший тип відповідає кризі, що діє на мікроекономічному рівні, незалежно від величини бюджетних витрат. Яскравими прикладами в цьому сенсі є кризи в США (1984-1991 р.р.), Швеції (1990-1993 р.р.), Фінляндії (1991-1994 р.р.) і Франції (1991-1998 р.р. ). У цих випадках банкрутство обмеженого числа банків не поширювалося на всю фінансову систему і не викликало великомасштабного макроекономічного спаду. Зокрема, відкрита криза ліквідності в Швеції змусила Центральний банк вкласти в банківську систему значні кошти. Проте за інтервенцією Центрального банку незабаром послідувала чітка стабілізаційна стратегія: збанкрутілі комерційні банки були націоналізовані і реструктуровані, тоді як вкладення грошей «підвищеної ефективності» було нейтралізовано протягом наступних місяців шляхом випуску довгострокових боргових зобов'язань. У підсумку, незважаючи на величезні фінансові ресурси, мобілізовані для подолання кризи, вона не спричинила дестабілізуючого впливу ні на інфляцію, ні на бюджетний сектор.

Другий тип банківської  кризи пов'язаний з набагато більш  руйнівними наслідками, поширюючись  на макроекономічний рівень. Досвід Чилі (1981-1984 р.р.), ймовірно, найбільш показовий. Спочатку банківська криза викликала спад в 13% ВВП у 1982-1983 р.р. Переважна частина банківської сфери була націоналізована, а витрати держави на її реструктуризацію до цих пір повністю не компенсовані. Недавня валютно-фінансова криза в Південно-Східній Азії має багато спільних рис з більш раннім чилійським досвідом, принаймні, на державному рівні. Вплив кризи на економічну активність, доходи і безробіття досить помітно в таких країнах, як Таїланд, Південна Корея та Індонезія. Різкий спад очікується в короткостроковій перспективі, а витрати на реструктуризацію можуть скласти 15 - 20% ВВП. Другий урок чилійської кризи полягає в тому, що політика реструктуризації фінансового сектора і пом'якшення наслідків деструктивного обмеження кредитування помітно впливає на розвиток будь-якої країни. На противагу кризі «шведського типу», азіатська криза впливає на потенціал економічного зростання, фінансову і промислову структуру, відносини країн Південно-Східної Азії з зовнішнім світом, на розподіл багатства і доходів.

Макроекономічні потрясіння при розгортанні кризи «чилійського типу» не вилилися в повномасштабну бюджетно-фінансову дестабілізацію, що веде до високої інфляції, демонетизації  економіки, що характерно для криз третього типу.

Розглянемо коротку характеристику основних видів банківських криз.

Латентна  криза являє собою ситуацію, коли значна частина банківських інститутів неспроможна, але продовжує функціонувати.

Відкрита  форма кризи - банківські банкрутства, яким до Великої Депресії передували банківські паніки, що виражалися в масових вилучення вкладів з банків. У кризах останнього часу, головним чином, завдяки системі страхування вкладів та різним формам явних і неявних гарантій з боку держави, «набіги» вкладників на банки стали рідкістю. У сучасних умовах перехід кризи з прихованої форми у відкриту в значній мірі зумовлюється специфікою інституційно-правової бази країни і заходами з боку Центральний банків та інших регулюючих органів по відношенню до проблемних банків. У західній практиці термін банківська криза часто застосовується саме до відкритих форм кризи.

Системна  банківська криза означає неспроможність більшої частини банківської системи. Під неспроможністю розуміється нездатність банку виконувати умови контракту, укладеного з вкладниками в силу невиконання зобов'язання позичальниками банку, контракту з банком, або в результаті знецінення банківських активів. При відкритій формі кризи неспроможність виражається в припиненні банками видачі депозитів на вимогу вкладників. Припинення платежів за вкладами великим числом банків - найбільш явний прояв відкритої системної кризи.