Світовий туризм і готельне господарство на сучасному етапі
ЗМІСТ:
ВСТУП
1. ГЕОГРАФІЯ МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ …………………………………….... 4
1.1 Місце
міжнародного туризму в
господарства
………………………………………………………………………………
1.2 Динаміка
розвитку та територіальні
туризму у
світі ………………………………………………………………
1.3. Географія основних туристичних потоків у світі ………………………… 7
1.4 Види сучасного
туризму …………………………………………………………
2. СВІТОВЕ ГОТЕЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО ТА СУЧАСНИЙ ТУРИЗМ ……… 16
2.1 Функціональні та територіальні особливості готельного
господарства
………………………………………………………………………………
2.2 Сучасні тенденції розвитку світової готельної індустрії ……………. 22
2.3 Зростання
міжнародного туризму ………………………
3. ТУРИЗМ ТА ГОТЕЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО В УКРАЇНІ
НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ………………………………………………………………………. 26
3.1 Розвиток
міжнародного туризму в
і Карпатському
регіоні …………………………………………………………
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Міжнародний туризм — одна з форм обміну послугами. В основі туристського бума, що охопив увесь світ в останні десятиліття, лежать цілком конкретні економічні, соціальні й інші причини. Це насамперед науково-технічна революція, з якої зв'язаний зовсім новий рівень продуктивних сил. Це глобальний феномен урбанізації, що змушує жителів більших міст шукати відпочинок в інших районах і країнах.
Міжнародний туризм, пов'язаний з рухом капіталів, із продажем послуг, впливає на платіжні баланси окремих країн, сприяючи їхньому перетворенню в активні або навпаки, у пасивні. Іноді розраховують і спеціальний туристський баланс, що характеризує співвідношення надходжень від закордонних туристів у даній країні й витрати туристів даної країни за кордоном. У країнах найбільш привабливих для іноземних туристів туристський баланс, як правило, позитивний (Франція, Італія, Іспанія, Мексика й ін.), а в країнах, де виїзд туристів перевищує їхнє прибуття. (Німеччина, Скандинавські країни, Канада й ін.), він негативний.
Розвиток туристичної галузі сьогодні є надзвичайно актуальним, оскільки туризм є одним із важливих чинників виходу нашої економіки з кризи, стабільного і динамічного збільшення надходжень до бюджету, позитивного впливу на стан справ у багатьох галузях народного господарства, підвищення зайнятості населення, розвитку у ринкових відносинах.
Туризм виконує важливу роль у здійсненні широкомасштабних завдань по розбудові української державності, входженню України до світового співтовариства, культурному та духовному відродженню нації. Адже Україна має багаті туристичні можливості, розвинуту мережу авіаційних, залізничних, автомобільних, морських і річкових шляхів сполучення, має вигідне для туризму місце розташування на перехресті шляхів між Заходом та Сходом. Саме тому Україна має всі умови для того, щоб стати туристичною державою світового рівня.
Водночас, подальший розвиток туризму стримує відсутність належної інфраструктури, відповідних сервісних умов, що в свою чергу позначається на рівні якості обслуговування туристів. Стан розвитку галузі не відповідає потенційним можливостям держави, яка має все необхідне для розвитку туристської індустрії: природні умови, історико-культурні та матеріальні ресурси.
На даному етапі туризм посідає незначне місце в економіці України в порівнянні з країнами розвинутої економіки. В багатьох країнах світу він є значною галуззю економіки, спеціалісти вважають туризм однією з найважливіших галузей світового господарства.
Основною
складовою туристської
Якість обслуговування, в певній мірі, також залежить і від стану матеріальної бази готельних підприємств. За останні роки інфраструктуру туризму в Україні було зруйновано, прийшла в занедбаність частина готелів, мотелів, туристичних баз, порушилась система напрацьованих зв‘язків і маршрутів, були втрачені досвідчені кадри. В Україні, згідно з інформацією Держтуризму, приймати іноземних туристів можуть лише 300 готелів (86 тисяч місць) усіх форм власності. При цьому за міжнародними стандартами, тільки 28 українських готелів можуть претендувати на три “*” і лише 3, та й то з натяжкою на чотири “*”.
З усіх готелів, які діють в Україні, 65% треба просто закривати.
Актуальною на сьогодні є проблема зміцнення існуючої матеріально технічної бази готелів, зокрема її реконструкції та модернізації, саме тому автор вибрала темою своєї курсової роботи “Готельне господарство України. Сучасний стан та перспективи розвитку”.
Для туриста хороший готель – це візитна картка країни, він створює її імідж іноді в більшій мірі, ніж десятки інших факторів.
Але, на жаль, позитивний імідж країни все-таки не виникає одразу – для цього потрібні роки напруженої праці.
В туризмі на створенні імені економити не можна – це стосується також і готелів. Конкуренція на світовому ринку туристичних послуг дуже висока, і Україна на ньому далеко не перша. У боротьбі за туриста дуже важливі декілька речей – по-перше, якість самої послуги, по-друге – відмінна від інших рекламна кампанія, спрямована на визнання готелю і країни, по-третє – поміркована цінова політика.
Теоретичні дослідження туристичної сфери, дослідження досвіду і аналіз вітчизняної практики розвитку підприємств сфери послуг показують, що існує значна кількість проблем, вирішення яких дозволяє сподіватися на докорінну зміну в забезпеченні широких верств населення та іноземців доступним і якісним обслуговуванням. Головна роль у цьому процесі повинна належати державі. Вірна і узгоджена державна політика підтримки туристичних підприємств, з урахуванням специфіки їх функціонування, може дати можливість подолати кризові явища і створити найбільш сприятливі умови для розвитку туризму.
Об‘єктом дослідження даної курсової роботи є розвиток готельного господарства та туризму України та світу, проблеми, які турбують галузь, і шляхи їх вирішення, перспективи розвитку готельного господарства та туризму.
1. ГЕОГРАФІЯ МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ
1.1 МІСЦЕ
МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ В
Міжнародний туризм - один з ведучих, високоприбуткових і найбільш динамічних секторів світового господарства. За винятково високі темпи росту цієї галузі економіки її часто називають феноменом другої половини XX в. В 2000 р. Всесвітня туристська організація (ВТО) зареєструвала понад 698 млн. міжнародні туристські прибуття у світі, в 28 разів більше, ніж в 1950 р.
Міжнародний туризм вносить вагомий, з кожним роком зростаючий внесок у розвиток світової економіки. В 2010 р. надходження від міжнародного туризму склали 476 млрд. дол. Його значення не обмежується прямим економічним ефектом. Воно виходить за рамки туристського сектора, впливаючи на весь господарський організм і нерідко виступаючи каталізатором соціально-економічного розвитку в регіоні. По оцінках Всесвітньої ради по туризму й подорожам, в 1996 р. туризм ініціював виробництво товарів і послуг на суму 4 трлн дол., або 11 % світового валового продукту. На його частку доводиться 7 % загального обсягу інвестицій, 11 % - світових споживчих витрат, 5 % - всіх податкових надходжень і третина - світової торгівлі послугами.
Сфера туризму є великим роботодавцем. Вона забезпечує зайнятість кожного десятого працівника у світі. У таких розвинених країнах, як США, Німеччина, Франція, Великобританія, у цьому секторі економіки трудиться більше людей, чим в автомобільній, електронній, текстильній промисловості й сільському господарстві, разом узятих.
Дуже важливо гуманітарне значення міжнародного туризму. Він виступає як засіб підвищення якості життя народів, фактор зміцнення миру й міжнародного взаєморозуміння на Землі.
У цей час
туризм придбав глобальний характер.
Туристські потоки, поряд з обміном
матеріальними благами, капіталом,
трудовими ресурсами й
1.2 ДИНАМІКА
РОЗВИТКУ ТА ТЕРИТОРІАЛЬНІ
Туристський рух розвивається інтенсивно, але нерівномірно. Нескінченна низка зльотів і падінь надає туризму в цілому характер рухливої системи з постійно мінливими крапками росту й досить що своєрідно переплітаються довгостроковими й середньостроковими тенденціями розвитку.
Просторовий розподіл міжнародних туристських потоків має ряд особливостей. Найважливіша з них — перевага туризму внутрірегіонального (між країнами Європи, США й Канадою або між Австралією й Новою Зеландією) над міжконтинентальним (міжрегіональним, тобто між різними частинами світла й континентами) (мал. 3). Протягом 1990-х рр. їхнє співвідношення у виїзному туристському потоці не мінялося й становило 82:18. Наприкінці 1990-х рр. лише в Південній Азії в структурі виїзного туризму домінували міжрегіональні поїздки. За прогнозом ВТО, на початку третьоготисячоліття співвідношення усередині - і міжрегіональних туристських потоків у світі трохи зміниться. Завдяки росту міжконтинентальних зв'язків, в основі чого лежить бурхливий розвиток транспортних засобів і насамперед реактивної авіації, а також прагненню значного числа людей відвідати найбільш вилучені й екзотичні куточки землі туристський обмін між регіонами буде розвиватися більш інтенсивно, ніж усередині регіонів. Прогнозуються відносно високі темпи приросту числа туристських від'їздів з Азіатсько-Тихоокеанського регіону в Європу й Америку, які багато в чому визначать загальну картину. У результаті частка міжрегіональних туристських поїздок відповідно зменшиться до 76 %.
Інша характерна риса просторового розподілу міжнародного туризму, що була розглянута раніше, полягає в тому, що основні туристські потоки зароджуються в розвинених регіонах (країнах) світу, де вище рівень життя населення, і одночасно тяжіють до них. Чітко простежується тенденція до посилення взаємообмінів туристами між суміжними країнами за умови нормальних відносин між ними й між країнами, що мають родинні мови. Відсутність язикового бар'єра сприяє зміцненню туристських зв'язків між країнами.
Приведемо кілька прикладів, що свідчать про її загальний характер. По даним Національної туристської адміністрації Малайзії, половина всіх туристських прибуттів у країну доводиться на Сінгапур.
В Естонії в 2009 р. було зареєстровано понад 3 млн. туристських прибуттів, у тому числі 1,9 млн., або 60 %, з Фінляндії. Естонія стала одним зі світових лідерів по темпах приросту туристських прибуттів головним чином за рахунок прийому фінських туристів із шоп-метами. Що стосується виїзного туризму у Фінляндії, його головні потоки направляються також у суміжні країни: Швецію, Естонію й Росію.
У Південній Америці активний туристський обмін іде між Аргентиною й державами, що граничать із нею, - Бразилією, Уругваєм, Болівією, Парагваєм і Чилі.
Одночасно у світовому туризмі спостерігається і явно протилежна тенденція до «контрастності» при виборі району подорожі. Вона найбільше яскраво проявляється в тім, що більшість туристів з північних країн їдуть відпочивати на південь, на береги теплих морів. Американці й канадці є основними відвідувачами курортів країн Карибського регіону. У Європі купально-пляжний туризм концентрується у Середземномор'я. Тут проводять відпустку німці, норвежці, датчани, фіни, шведи, ірландці.
Останнім часом відзначається розширення зустрічних туристських потоків з півдня на північ. Зростаюча привабливість Північної Європи як туристського напрямку багато в чому пояснюється девальвацією валют ряду Скандинавських держав, а також, що закріпилася за ними репутації, безпечних країн з добре збереженим природним середовищем.
Динаміка закордонних подорожей у Японії підтверджує дві особливості сучасного туризму: з одного боку, уразливість і залежність від зовнішніх політичних і економічних факторів, з іншого боку - його «пружність» стосовно несприятливих зовнішніх обставин.
Все це свідчить ще про одну територіальну особливість міжнародного туризму - переважно меридіональної спрямованості основних внутріконтинентальних туристських потоків у Європі й Північній Америці.
У цілому туристи стають більше мобільними. Скорочується тривалість їхнього перебування на одному місці по шляху проходження й на відпочинку, що пов'язане зі збільшенням швидкостей пересування, розвитком транспортної інфраструктури, а також зміною стилю відпочинку. Якщо турист робив у середньому в 2008 р. у Великобританії 10,9 ночівель, Канаді - 5,9, Японії - 15,6, то в 2009 р. - 9,0; 5,2 і 8,8 ночівель відповідно. Зусилля багатьох національних туристських адміністрацій (Австрії, Бельгії, Сінгапуру, Чехії й ін.) спрямовані на продовження строків перебування туристів у країні, зокрема шляхом більшої розмаїтості туристського дозвілля й розробки нових маршрутів.
Наступна тенденція в географії міжнародного туризму також була виділена ще на початку 1970-х рр. — проникнення туристських потоків у глиб районів. Але якщо раніше цей процес в основному носив стихійний характер, те тепер він приймає організовані форми. Завдання рівномірного розподілу туристських прибуттів по території країни входить до числа пріоритетних напрямків у роботі багатьох національних туристських адміністрацій.
Нарешті, загальною тенденцією й однієї з найгостріших світових проблем у міжнародному туризмі є різко виражена сезонність потоків. Згідно зі статистичними даними, за два літніх місяці (липень - серпень) відбувається до половини всіх туристських поїздок у Європі. У міжсезоння й мертвий сезон туристські потоки загасають, і попит на туристські послуги досягає своєї нижньої межі. У Європі частка поїздок в IV кварталі становить 18 % від загального їхнього числа за рік.
Концентрація туристського попиту в часі обумовлений впливом різних факторів: насамперед природно-кліматичного, а також економічного, соціального, психологічного. Так, у країнах жаркого пояса туристська активність зростає в місяці, коли температура повітря знижується й закінчується період мусонних дощів. Сезонні коливання туристського попиту породжують проблеми економічного й соціального плану. Розроблені туристськими адміністраціями й підприємствами комплекси організаційних, економічних і соціальних мір сприяють згладжуванню сезонних піків і спадів у туризмі.
1.3 ГЕОГРАФІЯ ОСНОВНИХ ТУРИСТИЧНИХ ПОТОКІВ У СВІТІ
Тепер розглянемо міжнародні туристські потоки в закордонній Європі й Північній Америці - основних туристських регіонах миру.
Сезонні коливання туристського попиту породжують проблеми економічного й соціального плану. Розроблені туристськими адміністраціями й підприємствами комплекси організаційних, економічних і соціальних мір сприяють згладжуванню сезонних піків і спадів у туризмі.
В Америці, так
само як і в Європі, що придушує частина
туристських потоків
Внутрішньорегіональний туризм у Європі дає подавляючу частина всіх туристських прибуттів — близько 90 %, і тільки 10 % доводиться на прибуття туристів у Європу з інших регіонів миру. Внутрішньо регіональний характер туризму в Європі виражений яскравіше, ніж в інших регіонах світу. Велика кількість держав на відносно малій території, між якими існують тісні економічні, культурні й етнічні зв'язки, чудова мережа наземних транспортних комунікацій, спрощення туристських формальностей при великій розмаїтості природних рекреаційних ресурсів і культурно-історичних визначних пам'яток і розвиненій туристській інфраструктурі - все це сприяє інтенсивному внутрішньоєвропейському туристському обміну. На його частку доводиться 4/5 всіх прибуттів у Європу.
Міжрегіональний туристський обмін розвинений слабкіше. Важливу роль у ньому грає Америка, особливо США. Вона є єдиною неєвропейською країною, що входить у першу десятку по числу прибуттів у Європу.
Сама відвідувана туристська країна Європи й світу - Франція. Вона приймає кожного п'ятого відпочиваючого на старому континенті, в основному із країн ЄС. Найбільш інтенсивний туристський обмін існує з Німеччиною, Великобританією й країнами Бенілюкс. Крім Франції, головними приймаючими країнами Європи є Іспанія й Італія. Разом вони щорічно реєструють понад 80 млн. прибуття переважно на купально-пляжный відпочинок.
Основна частина туристських потоків у Європі генерується Німеччиною й Великобританією. Хоча й у меншому ступені, але також активні французи й датчани. США є єдиною неєвропейською країною серед перших десяти туристообразуючих країн для Європи (табл. 1).
Таблиця 1. Найбільшісвітові туристські потоки. Європа, 2011 р
Процеси демократизації внесли істотні зміни в географію туристського попиту. Вони сприяли зростанню частки внутрірегіонального обміну між країнами Західної, Центральний і Східної Європи. З падінням тоталітарних режимів і зняттям «залізної завіси» громадяни колишніх соціалістичних країн одержали можливість прилучитися до західних цінностей, а також подорожувати із шопінговими цілями.
В Американському
регіоні в'їзний туристський
В Америці, так
само як і в Європі, що придушує частина
туристських потоків
Таблиця 2.
Найбільші світові туристські потоки за 2005-2011
Найбільш ємний ринок в'їзного й виїзного туризму в західній півкулі зложився в США. Всі основні туристські потоки в Американському регіоні беруть початок або, навпаки, закінчуються в цій країні. Пріоритетним напрямком міжрегіонального обміну протягом багатьох років залишається Європа. Туристські потоки зі США направляються у Великобританію, Францію, Італію, Німеччину, Іспанію. Кожна четверта поїздка американців за рубіж доводиться на європейські країни. За прогнозом ВТО, до 2015 р. інтенсивність обміну туристами між Америкою й іншими регіонами миру буде зростати. Гарні перспективи на американському ринку в'їзного туризму мають Європа, Азіатсько-Тихоокеанський регіон і Близький Схід.
1.4. ВИДИ СУЧАСНОГО ТУРИЗМУ
Туристський бум, що охопив в останні десятиліття всю планету, залучає до себе велика увага. Завдяки зусиллям фахівців різних наукових профілів, і в тому числі географів (з вітчизняних учених відзначимо Н. С. Мироненко, А. Ю. Александрову, И. В. Зорина, В. А. Квартально-ва, Л. И. Мухіну, В. С. Преображенський, Н. С. Фаль-ковича), а також співробітників Всесвітньої туристської організації (ВТО) багато хто досить складні термінологічні й класифікаційні питання туристської проблематики в тієї або іншій мері вдалося вирішити. Однак питання про види туризму як і раніше залишається досить заплутаним; існують різні його трактування, найчастіше досить сильно розбіжні. Нова систематика видів туризму пропонується автором (див. схему).
За значенням туризм підрозділяють на внутрішній і міжнародний. Внутрішній туризм (подорожі усередині країни осіб, що постійно проживають у цій державі) в умовах уповільненого росту обсягу іноземного туризму служить свого роду «амортизатором» для туристської економіки, даючи можливість послабити негативна дія, що відбувається у випадку недовантаження матеріальної бази туризму. Тим більше, що внутрішній туризм залишається основою світового туризму і є необхідною й надійною базою для іноземного туризму. На думку експертів Міжнародного союзу офіційних туристських організацій (МСОТО), внутрішній туризм становить 75 — 80 % від загального обсягу туризму у світі. У свою чергу, його можна підрозділити на внутріобласний і міжобласний. Наприклад, на частку внутрішнього туризму в Італії доводиться більше 50 % всіх туристських поїздок. Більшість жителів центральної й південної Італії влітку воліють відпочивати на морських курортах своєї області, у зимовий період зростає кількість міжобласних туристських поїздок, що пов'язане з початком гірськолижного сезону в альпійській частині північних областей.
Міжнародний туризм як форма спілкування людей трансформується відповідно до історичного розвитку суспільства, постійно розширюючись, видозмінюючись і ускладнюючись. Цей вид туризму відіграє більшу роль при рішенні політичних, економічних і багатьох інших питань. Він став феноменом XX в. і зайняв певне місце в державних планах розвитку країн, у їхній зовнішньополітичній діяльності. Досить сказати що, по даним ВТО, міжнародний туризм охоплює 693 млн. чоловік, а доходи від нього склали 462 млрд. дол. Міжнародний туризм можна підрозділити на внутріконтинентальний, найбільш розвитий у Європі, міжконтинентальний, що здобуває популярність в Азіатсько-Тихоокеанському макрорегіоні, і кругосвітній. Існує величезна кількість різноманітних програм кругосвітніх подорожей, приведемо лише деякі з них: «Кругосвітній мінімум» (Лондон - Нью-Йорк - Майями - Ріо - Токіо - Кейптаун - Каїр - Рим - Париж); «Слідами древніх цивілізацій» (Лондон - Токіо - Бали - Банкок - Пекін - Делі - Каїр - Стамбул - Афіни - Рим): «Гори миру» (Лондон - Сантьяго - Токіо - Нова Зеландія - Ява - Катманду - Найробі - Афіни - Рим - Сицилія - Женева). Тривалість кругосвітніх турів у середньому становить від 20 до 30 днів.
По характері організації туризм буває організований і неорганізований, причому й ті, і інший туристи можуть подорожувати як індивідуально, так і групами.
По тривалості подорожі підрозділяють на короткочасні й тривалі. У цей час має місце тенденція до скорочення частки тривалих подорожей і збільшенню короткострокових. У зв'язку зі спрощенням туристських формальностей у цілому у світі й особливо в Європі (Євросоюз і країни Шенгенського угоди) різко збільшується кількість короткострокових, 2-3-денних, туристських поїздок на уїк-енди в сусідні країни.
По інтенсивності туристські потоки підрозділяють на постійні й сезонні. У свою чергу, у сезонних туристських потоках виділяють літні, зимові й міжсезонні. Сезонність деяких туристських потоків зв'язана насамперед з рекреаційним потенціалом і природними умовами території перебування. Так, туристські потоки, спрямовані в міста з високим культурно-історичним потенціалом (наприклад, Париж, Каїр, Пекін і ін.), мають високу інтенсивність протягом усього року, у той час як деякі регіони (північні території, гори й ін.) через суворість клімату стають малопривабливими або недоступними, що приводить до сезонного зниження інтенсивності туристських потоків або їхньому повному припиненню.
У Європі найчастіше відпочивають на узбережжя Середземного моря. Туристи віддають переваги курортам, що належать Франції, Іспанії й Італії. Ці країни сполучають у собі вигідне транспортно-географичес-кое положення, багатство культурно-історичної спадщини й високорозвинену туристичну інфраструктуру.
За віком туристів виділяють дитячий, молодіжний, туризм дорослих людей і туризм людей пенсійного віку. Статистика свідчить про те, що найбільша туристська рухливість спостерігається в людей у віці від 30 до 50 років. Близько 20 % всіх туристів становлять молоді люди, які досить забезпечені, одержали гарне утворення й прагнуть задовольнити свої пізнавальні інтереси. Швидко збільшується частка подорожуючих осіб пенсійного віку, особливо в США й Німеччині, оскільки люди похилого віку звикли до туристських поїздок ще в молоді й зрілі роки, мають у розпорядженні достатні засоби й вільний час.
По засобах пересування прийнято виділяти авіаційний, автомобільний, морський і річковий, залізничний, а також пішохідний і велосипедний види туризму. На графіку відображений розподіл міжнародних поїздок по видах транспорту в 1980 і 1995 р. (пішохідний і велосипедний туризм через відсутність даних не знайшли на ньому відбиття).
Графік розподілу міжнародних поїздок по видах транспорту
Аналіз даного графіка показує, що в зазначений період часу основними видами транспорту в міжнародному туризмі були авіаційне й автомобільний, але співвідношення між ними змінилося на користь першого. Значення водного й залізничного транспорту продовжувало зменшуватися. При цьому існує певна закономірність переваги туристами видів транспорту залежно від дальності поїздки: при відносно недалеких поїздках (до 300 км) частіше інших використається автомобіль, при поїздках на відстанівід 300 до 500-600 км воліють використати залізничний транспорт. Число авіаперевезень різко збільшується в подорожах на відстань більше 500 км. Морський і річковий транспорт максимально використається в круїзному туризмі, а пересування на велосипедах або пішки в пригодницьких подорожах.
Але найбільшу складність, та й найбільший інтерес, являє собою класифікація туризму по його цілям. Аналіз відповідної літератури дозволяє затверджувати, що таких цілей може бути 11, хоча за своїм значенням і «охопленню» вони, звичайно, сильно розрізняються.
Оздоровчий туризм останнім часом стає одним з масових видів туризму. І це не дивно, оскільки здоров'я нині — важлива складова частина комплексного поняття про якість населення. З огляду на кількість стресів, що вражають жителів сучасних мегаполісів, і найчастіше несприятливий вплив навколишнього середовища, оздоровчий вид туризму варто розглядати ширше, ніж раніше. У якості головних його підвидів можна назвати бальнеологічний, пляжно-курортний і гірський туризм,
Пляжно-курортний туризм розвивається практично уздовж усього узбережжя. Туристам пропонуються додаткові послуги, пов'язані з оздоровленням, усілякими розвагами, а також екскурсійної й пригодницької програми. У Європі найчастіше відпочивають на узбережжя Середземного моря. Туристи віддають переваги курортам, що належать Франції, Іспанії й Італії. Ці країни сполучають у собі вигідне транспортно-географічне положення, багатство культурно-історичної спадщини й високорозвинену туристичну інфраструктуру. Півострів Флорида й Гавайські острови — найбільші курортні райони Американського континенту. Обоє ці курорту розташовуються в США. Гавайські острови — це особлива туристсько-рекреаційна зона. Екзотичність даному курорту надають вулкани, деякі з яких діючі, і на 90 % ендемічна флора. Найбільш популярними азіатсько-тихоокеанськими курортами останнім часом були курорти Південного Китаю й країн Південно-Східної Азії. Сянган (Гонконг) — один з найважливіших туристичних центрів регіону. Неподалік від Сянгана розташовується Аоминь (Макао) — інший субтропічний морський курорт із розвинутих індустрій розваг. Сінгапур, Малайзія, Індонезія, Тайвань і Республіка Корея залучають туристів своєю екзотичною природою й можливостями купально-пляжного відпочинку.
В олімпійські роки й у період проведення чемпіонатів світу з найбільш популярних видів спорту - футболу й хокею - туристські потоки особливо збільшуються. Тривалість перебування із за рубежем найчастіше збігається зі строком проведення змагань.
Культурно-пізнавальний, або екскурсійний, туризм із кожним роком стає усе більше масовим. Зростає інтерес до об'єктів всесвітньої спадщини, що закономірно випливає із загальної тенденції підвищення державної й суспільної уваги до глобальних і регіональних проблем, до загальнолюдських цінностей. Завдяки збільшенню ролі цивілізованого підходу підходу до виховання й утворення особливий інтерес представляють пам'ятники, внесені в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В 2002 р. список містив у собі 730 об'єктів (563 культурно-історичних, 144 природних і 23 змішаних) в 125 країнах. Біля половини всіх об'єктів доводиться на Європу, що пояснюється особливо широкою розмаїтістю пропонованих екскурсійних програм. Екскурсійні тури можна підрозділити на: