Техніко-технологічна база підприємства ТОВ “Кредон”
Зміст
Вступ…………………………………………………………………
Розділ 1. Теоретичні аспекти формування, використання та шляхів вдосконалення техніко-технологічної бази виробництва
1.1.Загальна характеристика техніко-технологічної бази виробництва…………..4стр.
1.2.Управління технічним розвитком підприємства……………………………….6стр.
1.3.Матеріально-технічне забезпечення виробництв…………………………..…10стр.
Розділ 2. Особливості
формування, використання та шляхів
вдосконалення техніко-
2.1. Аналіз техніко-технологічної бази виробництва підприємства
ТОВ “Кредон”…………………………………………………………
2.2. Види та чинники
формування виробничої
2.3. Оновлення техніко
– технологічної бази
Розділ 3. Проблеми та перспективи оновлення технологічної бази підприємства
3.1. Лізинг як форма
оновлення технічної бази
3.2. Розвиток техніко-технологічної
бази виробництва шляхом впровадження
інноваційних процесів на підприємстві……………………………………..……
Висновок…………………………………………………………
Список використаних джерел…………………………………...………………….
Вступ
Основу виробничої діяльності будь-якого підприємства становить процес виробництва продукції з метою її реалізації. Виробництво продукції за обсягом та якістю вирішальною мірою залежить від рівня розвитку техніко-технологічної бази підприємства.
Техніко-технологічна
база кількісно та якісно
Потенційна
виробнича спроможність
Соціально-економічні,
організаційно-управлінські
Розділ 1. Теоретичні
аспекти формування, використання та
шляхів вдосконалення техніко-
1.1.Загальна характеристика техніко-технологічної бази виробництва
Можливості випуску продукції (надання послуг) за обсягом та якістю вирішальною мірою залежать від рівня розвитку техніко-технологічної бази підприємства.
Техніко-технологічна база (ТТБ) підприємства виробничої сфери - системна сукупність найбільш активних елементів виробництва, яка визначає технологічний спосіб одержання продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюваний за допомогою машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих у технологічні системи виробничих підрозділів і підприємства в цілому. ТТБ кількісно та якісно відрізняється від основних виробничих фондів (виробничого апарату) підприємства.
До складу технічної бази входять лише ті види знарядь і засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалізації виробничих технологій. Це дає можливість: по-перше, - виокремлювати особливі сукупні характеристики, що випливають з об'єктивно необхідного техніко-технологічного розвитку виробництва; по-друге, виявляти взаємозв'язки, пріоритети, чинники і способи оновлення та підвищення ефективності системного функціонування технологічних процесів і відповідної таким виробничої техніки.
На більшості підприємств процес виробництва окремого продукту складається із так званих різних часткових процесів, тобто сукупності найбільш активних елементів виробництва, які визначають технологічний спосіб одержання продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюються за допомогою машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих у технологічні системи виробничих підрозділів і підприємства в цілому.
Частковий виробничий процес охоплює частку складного технологічно-виробничого процесу - стадію, фазу, ступінь тощо. Наприклад, у машинобудуванні виробничий процес часто розділяють на три фази: заготівельну (виробництво литва, кованих, штампованих, зварних та інших заготовок); фазу обробки (механічна, термічна й інші види обробки); збиральну (збирання деталей, агрегатів у готову продукцію).
Досягнення високої ефективності промислового виробництва можливе тільки на основі систематичного технічного прогресу, який сприяє підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості продукції, підвищенню рентабельності виробництва. В умовах ринкових відносин перебудова промислового виробництва і оновлення його техніко-технологічної бази має важливе значення: вона сприяє оновленню виробництва продукції, підвищенню її якості та конкурентноздатності [18, с. 265].
Особливості формування виробничої бази в різних галузях народного господарства полягають у тому, що напрямки їх ідентичні, а форми впровадження - індивідуальні, окремі для кожної галузі.
Загальним принципом для всіх напрямків формування виробничої бази є єдиний розрахунок економічної ефективності незалежно від галузі виробництва. При розрахунку економічної ефективності визначають умовно-річну економію до кінця року від впровадження заходів. Умовно-річною називається економія, яка може бути отримана від впровадження заходів протягом 12 місяців після впровадження.
На сучасному етапі трансформації суспільного виробництва об'єктивно наявні відповідні тенденції поступального розвитку техніко-технологічної бази підприємств виробничої сфери. Визначальними з них є:
1) підвищення наукомісткості засобів праці, рівня фундаментальності втілюваних у них знань;
2) зростання масштабів і розширення спектра застосування сучасного мікроелектронного устаткування;
3) перетворення засобів праці на технічну цілісність більш високого порядку;
4) трансформація техніко-технологічних засобів у все більш універсальні системи;
5) поглиблення інтеграції окремих елементів техніко-технологічної бази та організаційно-управлінських компонентів виробництва;
6) зростання ступеня автоматизації техніки й технічних систем, поступовий перехід до гнучкої автоматизації виробництва, зумовленої його кількісним урізноманітненням і зменшенням серійності [21].
Ці тенденції якісної зміни техніко-технологічної бази виробництва визначають ті основні вимоги, які треба враховувати при формуванні технічного базису підприємств та обґрунтуванні стратегії його оновлення, зокрема, переваги в виграші часу (тривалість виробничого циклу, термін перебудови виробництва, строки виконання замовлень, постачання матеріалів тощо), якісні показники, інформаційне забезпечення, переважаючий тип автоматизації, система управління, пріоритетні галузі тощо.
1.2.Управління технічним розвитком підприємства
Фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого підприємства стають усі пріоритетні напрямки науково-технічного прогресу. Технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.
Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення основних фондів підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлювати такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з іншого - її безпосередній розвиток через удосконалення й нарощування виробництва.
Оцінку технічного рівня різногалузевих підприємств треба провадити періодично (один раз на кілька років) у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, які відбивають ступінь технічної оснащеності праці персоналу, рівень прогресивності застосовуваної технології, технічний рівень виробничого устаткування, рівень механізації та автоматизації основного й допоміжного виробництва.
Найбільш важливі й типові для всіх підприємств (незалежно від галузевої належності) показники наведено в табл. 1.1.
Основні показники технічного рівня підприємства.
Таблиця 1.1.
Ознаки групування показників |
Показники | ||||||
Ступінь технічної оснащеності праці |
| ||||||
Рівень прогресивності технології |
| ||||||
Технічний рівень устаткування |
| ||||||
Рівень механізації та автоматизації виробництва |
|
Об'єктивність такої оцінки можна забезпечити лише за умови не тільки методично правильного обчислення відповідних показників, а й порівняння їхньої динаміки на даному підприємстві за кілька років, а також порівняння з досягнутим рівнем на інших споріднених підприємствах. Для поглибленої аналітичної оцінки рівня технічного розвитку підприємства, необхідність у проведенні котрої, як правило, виникає за розробки спеціальної перспективної програми, треба застосовувати також інші показники, включаючи ті з них, що характеризують галузеві особливості виробництва, а саме:
- механоозброєність праці (відношення середньорічної вартості машин та устаткування до кількості робітників у найбільшій зміні);
- коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування;
- коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва (кількість застосовуваних пристроїв, оснастки та інструментів у розрахунку на одну оригінальну деталь кінцевого виробу);
- рівень утилізації відходів виробництва;
- рівень забруднення природного середовища;
- частка екологічно чистої продукції [6, с. 231].
Основні етапи і планування технічного розвитку підприємства. У зв'язку з визначальним впливом на результати господарської діяльності технічного розвитку, а також у зв'язку з його багатоспрямованістю і великою складністю важливе практичне значення має постійно здійснювана та збалансована за всіма елементами система економічного управління цим процесом на підприємстві. Процес економічного управління технічним розвитком підприємства зазвичай включає такі основні етапи:
- установлення цілей - визначення, ранжирування, виокремлення пріоритетів;
- підготовчий - аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;
- варіантний вибір рішень - розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;
- програмування (планування) робіт - узгодження вибраних і прийнятих рішень, їхнє інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;
- супроводження реалізації програми - контроль за виконанням передбачених програмою заходів, проведення необхідного коригування програми [6, с. 231].
Цілі та пріоритети технічного розвитку треба визначати згідно із загальною стратегією підприємства на тому чи тому етапі його функціонування. Конкретні стратегічні напрямки технічного розвитку підприємства можуть бути зв'язані з вирішенням проблем:
- кардинального підвищення якості виготовленої продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на світовому й вітчизняному ринках;
- розробки й широкого впровадження ресурсозберігаючих (передовсім енергозберігаючих) технологій;
- скорочення до максимально можливого рівня затрат ручної праці, поліпшення її умов і безпеки;
- здійснення всебічної екологізації виробництва згідно із сучасними вимогами до охорони навколишнього середовища тощо [6, с. 232].
У процесі економічного управління технічним розвитком підприємства стрижневими є завдання якісної розробки й коригування, забезпечення необхідними ресурсами, постійного відстежування здійснення програм (планів).
Зміст програм (планів) технічного розвитку підприємства визначається сукупністю конкретних заходів, що входять до їхнього складу. Як правило, такі програми (плани) охоплюють кілька розділів, а кожен з останніх - певну групу цілеспрямованих заходів.
Головним недоліком чинного нині в Україні порядку розробки програми (планів) технічного розвитку підприємства є механічне "підсумовування" різних пропозицій, брак їхньої реальної інтеграції в єдиний цілеспрямований комплекс заходів. Подолати цей недолік дає змогу попереднє опрацювання програми (плану) технічного розвитку в так званому режимі групової роботи. Мета такої роботи полягає в ретельному перегляді та узгодженні пропозицій, що рекомендуються для включення до проекту програми (плану). Саму роботу бажано проводити у вигляді проблемної наради, учасниками якої мають бути керівники підприємства і група експертів, включаючи незалежних. Це певною мірою забезпечує здійснення конкурсного відбору конкретних об'єктів і напрямків технічного розвитку підприємства.
1.3.Матеріально-технічне забезпечення виробництва
Машини, технологічні комплекси, агрегати й матеріально-технічні ресурси (сировину, паливо, матеріали, енергію тощо) підприємство закуповує на ринку, де продавцями й постачальниками виступають підприємства-виробники чи посередники. Організація постачання за прямими зв'язками має переваги, що в такому процесі можуть бути ураховані, а в разі змін і оперативно здійснені, спеціальні вимоги покупця. За прямими зв'язками, перш за все, постачаються складне устаткування, вироби, що виготовляються за індивідуальним замовленням, ресурси, які потрібні у великій кількості [15, с. 200].
Постачання матеріально-технічних ресурсів та обладнання здійснює спеціалізований відділ заводоуправління, якому часто доводиться мати справу з різноманітною номенклатурою. Крім закупівлі обладнання й ресурсів, які потрібні у великій кількості здійснюються за прямими зв'язками, цей відділ періодично чи регулярно отримує невеликі партії з оптових магазинів і фірм. Вигідними такі операції стають через те, що постачальники цього типу розташовані неподалік, і тому транспортні витрати зводяться до мінімуму, а також через комплектацію потрібного асортименту ресурсів. Періодична закупівля може здійснюватись через товарні біржі, на виставках тощо. Це значно зменшує витрати на ресурсне забезпечення. Коло постачальників підприємства здебільшого є стабільним, особливо при масовому і серійному виробництві. Зміни в ньому можливі при освоєнні нової продукції, заміні чи вдосконаленні технологічних комплексів, розширенні підприємства. При виборі нових постачальників ураховується: виробнича потужність підприємства-постачальника, якість, ціна ресурсів та обладнання, репутація постачальника, його територіальна віддаленість, оперативність поставок, можливість надання ним кредиту тощо.
Регулярне постачання здійснюється згідно з наявним двостороннім договором, що регламентує всі умови надходження агрегатів і ресурсів на склади підприємства, форму розрахунків, відповідальність за порушення угоди. Завершальним етапом матеріально-технічного забезпечення є відвантаження машин, устаткування, пристроїв на монтажні майданчики, сировини для забезпечення цехів та робочих місць ресурсами, відповідно до затверджених лімітів витрат. Схема внутрішнього постачання при цьому може бути децентралізованою", коли цехи самостійно отримують матеріали на складі і централізованою (активною), при якій склад доставляє матеріали в цехи за графіком або "точно за часом" (календарним графіком) при роботі "з коліс".
Завдання матеріально-
Тому завдання матеріально-технічного забезпечення належать до тих, які потребують оптимізації. Об'єктами постачання є сировина, допоміжні засоби, матеріали, комплектуючі, товари для торгівлі, а функціями - закупівля на внутрішніх і зовнішніх ринках, створення, й зберігання запасів, розподіл між споживачами та видалення відходів. При матеріально-технічному забезпеченні слід оптимізувати такі витрати: закупівельні ціни; складські, заводські та зовнішні перевезення, при видаленні відходів. Витрати на закупівлю можна зменшувати за рахунок зниження цін у постачальників, заміни постачальників або скорочення заморожених запасів (вивільнення капіталу) [18].
Для визначення потреби в сировині й матеріалах застосовуються три методи: на основі виробничої програми; за фактичними витратами; за об'єктивною оцінкою. Сюди належить встановлення верхнього ліміту цін за результатами систематичної калькуляції закупівель, їх організація починається з вивчення кон'юнктури ринків сировини і матеріалів, налагодження відносин з постачальниками, вибору й оцінки їхніх пропозицій, підготовки й підписання контрактів, при цьому слід брати до уваги той факт, що зменшення запасів вивільняє капітал.
Матеріально-технічне забезпечення здійснюється з урахуванням конфліктності його цілей в трикутнику: низькі закупівельні ціни - незначне заморожування капіталу в запасах або високий оборот капіталу - потрібна якість сировини і матеріалів, якісний сервіс поставок. Мінімізація витрат на, придбання обладнання, сировини, матеріалів є важелем, який сприяє підвищенню рентабельності й збільшенню прибутку підприємства. Можливості досягнення цього становища такі: по-перше, домогтися у постачальників знижки цін, по-друге, змінити продукцію таким чином, щоб матеріально-технічне забезпечення могли здійснювати постачальники, в яких ціни на матеріали й сировину нижчі і, по-третє, скоротити заморожений в запасах капітал, який в ринковій економіці завжди є дорогим. Слід зазначити, що з підвищенням конкуренції на ринках ресурсів матеріально-технічне забезпечення починає відігравати для виробництва стратегічну роль.
Стає необхідним застосування нових стратегій закупівлі, створення запасів, зберігання й оптимального розподілу ресурсів. Найвідоміші з них:
- звуження спектра виготовлення на власному підприємстві, а розширення придбання комплектуючих і вузлів у кваліфікованих постачальників;
- використання концепції "докаст ін тайм", в якій майже відсутні власні склади, а матеріали постачаються тільки тоді й туди, де вони потрібні у виробництві. Ці технології спрацьовують тільки за наявності розвинутої транспортної інфраструктури [15, с. 202].
Для визначення потреби в сировині й матеріалах слід оперувати не категоріями конкретних матеріалів чи деталей, а категоріями функцій, які мають бути виконані тим чи іншим продуктом при мінімальних витратах на його закупівлю. Для того, щоб визначити, яка кількість цих ресурсів необхідна, на практиці застосовуються два методи:
1. На основі виробничої програми чи замовлень, які є в портфелі підприємства. Ця первинна потреба, яка стає основою розробки плану закупівлі й постачання, вирішується за допомогою специфікацій і стає потребою брутто.
2. Потреба визначається, виходячи з обсягів витрат ресурсів у минулі періоди й прогнозів на майбутнє, враховує можливість прибуткової торгівлі ними [18].
Після цього наступає черга планування закупівельних операцій та організації самої закупівлі. Черговість дій при цьому має бути такою: вивчення кон'юнктури ринків сировини й матеріалів; налагодження відносин з постачальниками; їх оцінка й вибір; підготовка і підписання контрактів; отримання замовлень. Далі наступає черга управління накопиченими матеріальними, запасами підприємства при їх зберіганні, підготовці до використання та розподілі.
Основні операції, які здійснюються при управлінні: визначення обсягів запасів, перевезень між складами, приймання, перевірка й складування товарів, що надійшли, консервація запасів тощо. Протягом запланованого періоду продукція від постачальників і зі складів транспортується до місць використання. Одночасно переробляються відходи, продаються надлишкові ресурси, здійснюється сервіс поставок (постачання в потрібні строки, в належні, місця і у визначений час, повна готовність матеріалів, обладнання тощо до використання).
Раніше вважали, що запаси сприяють організації безперервного виробництва, постачанню матеріалів і сировини, без затримок, розширенню вузьких місць, постійності завантаження технологічних ліній і комплексів, економії при виготовленні продукції. Але ж запаси дорогі, заморожують капітал; сприяють зростанню витрат на організацію складського господарства й управління ним. Мають місце також значні витрати ресурсів у випадку коригування собівартості застарілих запасів й природне вибування їх. Тому в сучасних умовах підхід щодо запасів ресурсів на складах різко змінився і сьогодні знають, що надлишкові запаси призводять до неузгодженості потужностей складів і потреб цехів, збільшення браку продукції, недостатньої, гнучкості постачання тощо. Досвід показує, що великі запаси не гарантують високоякісного сервісу поставок. Надлишкові запаси є ознакою невирішених проблем щодо узгодження дій між відділами постачання, виробництва й збуту. Великі запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів до певної міри виконують функції зручних, але дуже дорогих буферів з такими недоліками, як низька дисципліна поставок, часті зупинки виробництва через потребу в ремонтах, невирішені проблеми якості. Такі перешкоди можна усунути після істотного скорочення запасів та підвищення організованості виробництва. Використання нової концепції сервісу поставок дозволить мінімізувати запаси в матеріально-технічній сфері, у виробництві та збуті.
Матеріали витрачаються на основне виробництво, виготовлення технічного оснащення, ремонтно-експлуатаційні роботи, заходи з підвищення технічного рівня виробництва, капітальне будівництво, що здійснюється власними силами, тощо. При цьому мають бути враховані: перехідний запас матеріалів на початок і кінець планового періоду, неминучі втрати, затверджені норми витрат, страховий запас, запаси на випадок стихійних випадків і технічних аварій.
Розділ 2. Особливості формування, використання та шляхів вдосконалення техніко-технологічної бази виробництва
2.1. Аналіз техніко-технологічної бази виробництва підприємства
ТОВ “Кредон”
ТОВ «Кредон» створено для здійснення підприємницької діяльності учасників з метою отримання прибутку від господарської діяльності, направленої для задоволення потреб народного господарства і населення в товарах і послугах. Основними напрямками діяльності товариства є:
- виробничо-впровадженна діяльність;
- торгово-закупочна діяльність;
- зовнішньоекономічна діяльність.
При здійсненні статутної діяльності товариство виконує торгово-закупочну діяльність.
Товариство самостійно здійснює свою господарську діяльність на принципах повного господарського розрахунку, відповідає за результати своєї господарської діяльності, за винятком не взятих на себе обов’язків перед партнерами по укладеним договорам, перед державним бюджетом та банками, згідно діючого законодавства. Самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на виробничу продукцію, роботи, послуги і необхідності забезпечення виробничого і соціального розвитку Товариства, підвищення особистих доходів його робітників.
Основні плани складають договори, укладені з споживачами (покупцями) продукції, робіт, послуг, та постачальниками матеріально-технічних ресурсів.
Товариство створене для здійснення статутних задач:
- користується банківським кредитом на комерційній основі;
- враховує в своїй діяльності зацікавленість споживача в його потребах до якості продукції.
Товариство реалізує свою продукцію на договірній основі, а у випадках передбачених законодавством, по державним цінам.
Фінансові результати діяльності ТОВ “Кредон” характеризуються системою взаємопов’язаних абсолютних показників. До них відносяться:
- виручка від реалізації продукції (робіт, послуг);
- Затрати на виробництво;
- Комерційні витрати;
- Прибуток (результат) від реалізації продукції (робіт, послуг);
- Інші позареалізаційні доходи;
- Чистий прибуток (прибуток, який залишається в розпорядженні товариства);