Техніко-технологічна база виробництва. Лізинг як форма оновлення технічної бази виробництва

на тему: «Техніко-технологічна база виробництва.

Лізинг як форма оновлення технічної  бази виробництва»

ВСТУП

Актуальність  теми дослідження. Техніко-технологічна база підприємства представляє сукупність активних елементів виробництва (техніка) і способів їх використання (технологія). Якість і потенціал техніко-технологічної бази підприємства відображає ступінь використання сучасного рівня науки, техніки і організації виробництва і визначає досягнення граничного співвідношення між витратами і результатами. Техніко-технологічна база складає основу виробничої єдності підприємства і утворює канву для його соціальної структури. Таким чином, організаційно-економічні проблеми функціонування та розвитку техніко-технологічної бази виробництва та практична значимість вказаних проблем і зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Метою курсової роботи є вивчити та проаналізувати ефективність функціонування техніко-технологічної  бази виробництва та науково обґрунтувати напрями її розвитку у відповідності  до сучасних умов господарювання та з  врахуванням проведеного аналізу.

У відповідності  з метою дослідження ставляться такі завдання:

• дати загальну характеристика техніко-технологічної бази виробництва;
• розглянути стан управління технічного розвитку підприємства;
• з’ясувати засоби матеріально-технічного забезпечення виробництва;
• дослідити лізинг як форму оновлення техніко-технологічної бази виробництва;
• окреслити розвиток техніко-технологічної бази виробництва шляхом впровадження інноваційних процесів на підприємстві;
• зробити висновки.

Розділ 1. Техніко-технологічна база – основа виробничої діяльності підприємства. Теоретичні аспекти формування, використання та шляхів її вдосконалення.

1. Техніко-технологічна база виробництва: сутність, значення і складові елементи

Складність, різноманіття і суперечливість сучасних соціально-політичних та економічних  перетворень у суспільстві, їх новизна  і динамізм в умовах ринкової трансформації  гостро ставлять питання про максимальне  використання науково-технічного потенціалу виробництв усіх галузей, його активізації  та доданні інноваційного характеру  розвитку промисловості. Стратегічними факторами росту, що визначають економічний розвиток та успішне функціонування будь-якого підприємства, в умовах конкурентного ринку, є впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, тобто його матеріалізація у новітні види продукції, сучасні методи організації виробництва і менеджменту, застосування нової техніки та технологій. Такий підхід до питань національної конкурентоспроможності та промислової політики ґрунтується на загальновизнаній тезі, що економіку XXI століття будуть визначати новітні наукоємні технології та інформатизація суспільства. В процесі інформатизації суспільства відбувається перетворення традиційного технологічного (індустріального) способу виробництва в новий (постіндустріальний), в якому всі види знання перетворюються в найважливіші компоненти продуктивних сил. У результаті глобальної інформаційної революції наука стає головною продуктивною силою суспільства і, з'єднуючись з технікою і виробництвом, органічно вбудовується у відтворювальний процес. Сучасне ж виробництво, насамперед й ґрунтується на використанні досягнень науки в області організації і управління ним, нових видів засобів виробництва, інформації про якість вироблених об'єктів, що надходять зі сфери споживання. Отже, процес удосконалення науки, техніки, технології, продукції, послуг та професіональних можливостей кадрів з метою інтенсифікації виробництва, підвищення його ефективності й якості продукції представляє собою технічний розвиток підприємства. Саме технічний розвиток підприємства відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства.

Виробництво як технологічна система являє собою  сукупність взаємозалежних процесів, за допомогою яких суспільство, використовуючи сировинні ресурси і сили природи, створює необхідні продукти у  вигляді засобів виробництва  і предметів споживання. Можливості випуску продукції (надання послуг) за обсягом та якістю вирішальною мірою залежать від рівня розвитку техніко-технологічної бази підприємства. Техніко-технологічна база підприємства виробничої сфери – системна сукупність найбільш активних елементів виробництва, яка визначає технологічний спосіб одержання продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюваний за допомогою машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих у технологічні системи виробничих підрозділів і підприємства в цілому. До складу технічної компоненти бази входять лише ті види знарядь і засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалізації виробничих технологій. Це дає можливість: по-перше, виокремлювати особливі сукупні характеристики, що випливають з об’єктивно необхідного техніко-технологічного розвитку виробництва; по-друге, виявляти взаємозв’язки, пріоритети, чинники і способи оновлення та підвищення ефективності системного функціонування технологічних процесів і відповідної таким виробничої техніки.

Як економічна категорія, техніко-технологічна база підприємства - це, насамперед, частина  виробничого капіталу, матеріалізована  у будівлях, спорудах, машинах, в  устаткуванні та в інших засобах  праці, які багаторазово беруть участь у виробництві, переносять свою вартість на готовий продукт частинами  і поступово. Їх називають основними засобами і включають до складу необоротних активів підприємства, вони пов'язані з предметами праці певною його організацією і технологією й разом вони становлять поняття техніко-технологічної бази виробництва.

Загальна  характеристика техніко-технологічної бази виробництва передбачає виокремлення складників її елементної структури, що показано в табл. 1. На більшості підприємств процес виробництва окремого продукту складається із так званих різних часткових процесів, тобто сукупності найбільш активних елементів виробництва, які визначають технологічний спосіб одержання продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюються за допомогою машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих у технологічні системи виробничих підрозділів і підприємства в цілому.

Таблиця 1

Структурна  характеристика техніко-технологічної  бази підприємства.

Частковий виробничий процес охоплює частку складного  технологічно-виробничого процесу  – стадію, фазу, ступінь тощо. Досягнення високої ефективності промислового виробництва можливе тільки на основі систематичного технічного прогресу, який сприяє підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості продукції, підвищенню рентабельності виробництва. В умовах ринкових відносин перебудова промислового виробництва і оновлення  його техніко-технологічної бази має  важливе значення: вона сприяє оновленню виробництва продукції, підвищенню її якості та конкурентноздатності.

Особливості формування виробничої бази в різних галузях народного господарства полягають у тому, що напрямки їх ідентичні, а форми впровадження – індивідуальні, окремі для кожної галузі. Загальним принципом для всіх напрямків формування виробничої бази є єдиний розрахунок економічної ефективності незалежно від галузі виробництва. При розрахунку економічної ефективності визначають умовно-річну економію до кінця року від впровадження заходів. Умовно-річною називається економія, яка може бути отримана від впровадження заходів протягом 12 місяців після впровадження. При розрахунку економії заробітної плати робітників (Е_з) враховують трудомісткість одиниці продукції чи операції (m), середньочасову тарифну ставку (с), коефіцієнт нарахування додаткової заробітної плати (к_д), коефіцієнт відрахування на соціальне страхування (k_с) і відповідний плановий випуск продукції (В).

Е_з = В(m₀c₀ – m₁c₁)(1 + к_д)(1 + k_с),

де m₀, m₁ – трудомісткість одиниці продукції до і після впровадження нової техніки; с₀, с₁ – середньгодинні ставки до і після впровадження нової техніки.

На сучасному етапі трансформації  суспільного виробництва об’єктивно існують певні тенденції поступального  розвитку ТТБ підприємств виробничої сфери. Визначальними з них є:

• підвищення наукомісткості засобів праці;
• зростання масштабів і розширення спектра застосування сучасного мікроелектронного устаткування;
• перетворення засобів праці на технічну цілісність більш високого порядку;
• трансформація техніко-технологічних засобів у дедалі більш універсальні системи;
• поглиблення інтеграції окремих елементів техніко-технологічної бази та організаційно-управлінських компонентів виробництва;
• зростання ступеня автоматизації техніки й технічних систем.

Ці тенденції  якісної зміни техніко-технологічної  бази виробництва визначають ті основні  вимоги, які треба враховувати  при формуванні технічного базису підприємств  та обґрунтуванні стратегії його оновлення, зокрема, переваги в виграші  часу (тривалість виробничого циклу, термін перебудови виробництва, строки виконання замовлень, постачання матеріалів тощо), якісні показники, інформаційне забезпечення, переважаючий тип автоматизації, система управління, пріоритетні  галузі тощо. Детальнішу характеристику переваг, зв’язаних із переходом до інноваційного типу виробництва, подано у табл. 2.

Таблиця 2.

Порівняльна характеристика традиційного та інноваційного типів виробництва.

У кожній галузі виробництва є власний  підхід до підвищення і вдосконалення  техніко-технологічної бази виробництва, але є певні групи її складників, які можуть бути узагальненими для  всіх галузей національної економіки. До них можна зараховувати:

• науково-дослідну роботу з розроблення нових виробів;
• підвищення рівня механізації і автоматизації основних виробничих процесів;
• впровадження прогресивних технологічних процесів;
• механізацію важких і трудомістких робіт;
• механізацію управлінської та інженерної праці;
• модернізацію обладнання;
• розвиток спеціалізації і кооперування;
• удосконалення виробничої системи управління, організації праці і виробництва;
• поліпшення якості, надійності й довговічності продукції;
• впровадження високопродуктивних інструментів, пристосувань та інших засобів, що сприяють удосконаленню виробництва;
• впровадження енергоощадних технологій;
• поліпшення умов праці та техніки безпеки;
• ефективне використання виробничих фондів підприємства і підвищення рентабельності виробництва;
• удосконалення планування, обліку й аналізу виробництва.

2. Діагностика стану технічного розвитку підприємства: сутність, необхідність, процедура, основні показники.

Технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності. Технічний розвиток як об’єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення основних фондів підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлювати такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з іншого — її безпосередній розвиток через удосконалення й нарощування виробництва (табл. 3).

Таблиця 3

Форми технічного розвитку підприємства

Отже, підтримування  техніко-технологічної бази здійснюється за рахунок капітального ремонту  устаткування, його заміни ідентичним новим та технічним доозброєнням підприємства, а розвиток ТТБ здійснюється за рахунок таких заходів як: модернізація, технічне переозброєння, реконструкція, що як правило, повязана з розширенням виробництва на діючому підприємстві та нове будівництво. Розглянемо кожен з цих заходів детальніше.

• Модернізація технологічного обладнання - дає можливість за невеликих витрат коштів вдосконалити наявне технологічне устаткування, підвищити його продуктивність, зменшити витрати на його експлуатацію, зекономити кошти в цілому. Необхідність модернізації викликається моральним зносом устаткування або моральним старінням технології.
• Технічне переозброєння – це впровадження нових технологічних процесів, найбільш досконалих, менш енергомістких (з розрахунку затрат енергоресурсів на випуск одиниці продукції), підвищення фондоозброєності та продуктивності праці.
• Реконструкція підприємства – це його докорінна перебудова, за якої оновлюються основні фонди, суттєво змінюється технологія та організація виробництва. Сприяє збільшенню виробничої потужності та вдосконаленню технічної бази виробництва. Направлена на підвищення технічного рівня підприємства, поліпшення техніко-економічних показників і умов праці.
• Розширення підприємства пов’язане з введеням у дію додатково нових виробничих цехів і дільниць, залученням у виробництво додаткових робочих місць з метою працевлаштування. Виходячи з вимог швидкості задоволення потреб в додатковій продукції, може бути досягнуто на базі вже наявної техніки й технології.
• Нове будівництво здійснюється на вирішенні глобальних потреб в економічному розвитку галузі та в цілому народного господарства. Головною складовою засобів виробництва є основний капітал, який є визначальним в структурі матеріального комплексу. Основний капітал безпосередньо бере участь у створенні матеріальних цінностей і тісно пов'язаний із конкурентоздатністю випуску продукції.

Технічне  переозброєння, реконструкція і розширення виробництва мають певні переваги над новим будівництвом, оскільки використовуються наявні споруди і приміщення, заощаджуються кошти на розвиток виробничої інфраструктури, підприємство має відповідні кваліфіковані кадри, прискорюються темпи зростання виробництва і задоволення потреб у відповідних товарах. Крім вищезазначених форм технічного розвитку підприємства, наукові видання виділяють ще й такі підтипи як: впровадження нової техніки; застосування нової прогресивної технології; впровадження засобів механізації і автоматизації; забезпечення охорони навколишнього середовища; використання прогресивних матеріалів, сировини, енергії; розвиток технічної бази управління на основі ЕОМ; підвищення кваліфікаційного рівня і удосконалення структури кадрів робочих.

Для розроблення комплексної стратегії  технологічного розвитку підприємств, визначення пріоритетних для окремого підприємства напрямів та способів підтримки  інноваційного розвитку, формування комплексної програми заходів з  підвищення його ефективності пропонується виокремити основні складові технологічної  бази підприємства. Вони включають: по-перше, основні виробничі технологічні процеси створення профільної продукції; по-друге, технологічну інфраструктуру (матеріально-технічне забезпечення процесу  виробництва, операції транспортування, складування, енергозабезпечення і  контролю, інформатизація та автоматизація  адміністративних робочих місць  технологічних відділів; по-третє, об'єкти інтелектуальної власності (ліцензії, патенти, науково-дослідну діяльність і власні інноваційні та науково-технічні розробки); по-четверте, технологічну культуру (кваліфікація технологічного персоналу, екологічність і соціальність технологій, система управління якістю продукції  та конкурентоспроможністю підприємства).

Відповідно до рівня радикальності  інноваційних перетворень можливими  є такі напрями розвитку технологічної  бази:

• зміна типу технології робочого потоку (типу виробництва);
• впровадження нових технологій та технологічних процесів;
• реінжиніринг технологічних процесів (перебудова з метою оптимізації та раціоналізації виробничого процесу без істотних змін самої технології виробництва за допомогою раціональнішого розміщення окремих ланок технологічного процесу, усунення їх зайвих складових тощо);
• заміна окремого технологічного процесу або його елементів (процес удосконалення існуючої технології);
• оновлення та перепроектування технологічного оснащення (заходи щодо оптимізації та поліпшення забезпеченості основних технологічних процесів через застосування технологічного оснащення належної якості відповідно до конструктивно-технологічних умов виробу, типу й обсягів виробництва).

Планування технічного розвитку підприємства нерозривно пов'язане з необхідністю діагностування його сучасного рівня, встановлення критеріїв оптимальності бізнес-процесів технологічної спрямованості. Для цього пропонується скористатися системою показників оцінки технологічного потенціалу підприємства, найбільш важливих й типових для всіх підприємств (незалежно від галузевої належності), наведеною в табл. 4. Оцінку технічного рівня різногалузевих підприємств треба провадити періодично (один раз на кілька років) у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, які відбивають ступінь технічної оснащеності праці персоналу, рівень прогресивності застосовуваної технології, технічний рівень виробничого устаткування, рівень механізації та автоматизації основного й допоміжного виробництва.

Таблиця 4

Основні показники оцінювання рівня

технологічних процесів і технічного стану виробництва

Перехід від одиничних до узагальнюючих  показників, а далі до комплексної  оцінки можна здійснити за допомогою  використання їх середньозважених величин, які визначаються з урахуванням значущості (вагомості) синтезованих оцінок. Інтегральне оцінювання з використанням зазначеної системи показників, деталізованої відповідно до конкретної ситуації, ґрунтовності та цілей діагностики, дає змогу відзначити рівень технічного розвитку підприємств. Об’єктивність такої оцінки можна забезпечити лише за умови не тільки методично правильного обчислення відповідних показників, а й порівняння їхньої динаміки на даному підприємстві за кілька років, а також порівняння з досягнутим рівнем на інших споріднених підприємствах. Для поглибленої аналітичної оцінки рівня технічного розвитку підприємства, необхідність у проведенні якої, як правило, виникає за розробки спеціальної перспективної програми, треба застосовувати також інші показники, включаючи ті з них, що характеризують галузеві особливості виробництва, а саме: рівень комп’ютерізації; механоозброєність праці (відношення середньорічної вартості машин та устаткування до кількості робітників у найбільшій зміні); коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування; коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва (кількість застосовуваних пристроїв, оснастки та інструментів у розрахунку на одну оригінальну деталь кінцевого виробу); рівень утилізації відходів виробництва; рівень забруднення природного середовища; обсяг екологічно чистої продукції. Перехід від одиничних до узагальнюючих показників, а далі до комплексної оцінки можна здійснити за допомогою використання їх середньозважених величин, які визначаються з урахуванням значущості (вагомості) синтезованих оцінок. Інтегральне оцінювання з використанням зазначеної системи показників, деталізованої відповідно до конкретної ситуації, ґрунтовності та цілей діагностики, дає змогу відзначити рівень технічного розвитку підприємств. Крім того, оцінка техніко-технологічного рівня виробництва передбачає врахування забезпеченості підприємства сучасними засобами обчислювальної техніки (ЕОМ), персональними ЕОМ, насиченості комунікаційними та інформаційними засобами, рівня розвитку інформаційних технологій, зокрема принципово нових засобів передачі інформації, наявності бази даних, відповідної до профілю діяльності підприємства, ступеня захисту інформаційних ресурсів, входження в міжнародну інформаційну систему Інтернет.

У зв’язку з визначальним впливом  на результати господарської діяльності технічного розвитку, а також у  зв’язку з його багатоспрямованістю  і великою складністю важливе  практичне значення має постійно здійснювана та збалансована за всіма  елементами система економічного управління цим процесом на підприємстві. Процес економічного управління технічним  розвитком підприємства зазвичай включає  такі основні етапи: