Технології соціальної роботи із жертвами сімейного насильства

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ  І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ СІМЕЙНОГО НАСИЛЬСТВА

    1. Насильство в сім’ї як соціальний феномен: поняття, особливість, види.
    2. Соціально-психологічні характеристики жінок та дітей – жертв сімейного насильства.

Розділ 2. ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЖЕРТВАМИ СІМЕЙНОГО НАСИЛЬСТВА

2.1. Практичний досвід надання соціальних послуг потерпілим від насильства в сім'ї.

2.2. Методологія соціальної роботи з жертвами сімейного насильства.

ВИСНОВКИ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     В останні роки проблема насильства в  сім'ї все більше привертає увагу  фахівців. У США та Західній Європі перші роботи, присвячені цій проблемі, стали з'являтися, починаючи з 70-х  років. Пізніше були розроблені різні  соціальні програми для профілактики наслідків такого насильства.

     В Україні проблема насильства над  жінкою та дитиною в сім'ї тривалий час не була предметом спеціальних  досліджень соціологів, психологів та соціальних працівників. Нею займалися, в основному, криміналісти при вивченні злочинів, які здійснювалися в  сімейно-побутовій сфері. Однак, практика останніх років доводить концептуальне  осмислення цього питання на державному рівні. Свідченням цього є і сприйняття законодавчої бази, і створення кризових центрів роботи з тими, хто потерпає від насильства в  родині.

     В Україні відбуваються перші спроби запровадження й реалізації певних моделей роботи: превентивної, навчально-тренінгових  програм, роботи з правоохоронними  органами, організації притулків  для жінок, кризових консультативних  центрів (очних та заочних), центрів  реінтеграції, груп взаємопідтримки  чи самодопомоги, психотерапевтичних програм (індивідуальних та групових).

     Процеси демократизації соціальних відносин, реалізація принципу відкритості в  обговоренні проблем суспільства  виносять на суд громадськості такі сторони життя, про які в часи існування командно-адміністративного  режиму в країні не прийнято було говорити. Незважаючи на достатньо високий  рівень латентності сімейного насильства, стають більш ясними масштаби явища. За даними різних досліджень близько 70% жінок зазнають різноманітних форм сімейного насильства. До 35% неповнолітніх систематично застосовуються жорстокі форми покарання, майже половина усіх випадків зґвалтувань відбувається в сім'ї, більше третини усіх навмисних убивств і злочинів із нанесенням тяжких тілесних ушкоджень скоюються в сім'ї. І дані статистики свідчать про позитивну динаміку насильницьких злочинів, що чиняться на сімейно - побутовому ґрунті.

     Наслідками  проникнення насилля в сім'ї є масові розлучення, зниження рівня сімейного виховання. Саме це породжує дитячу безпритульність, сприяє скоєнню правопорушень неповнолітніми. Підлітки залучаються до п’янства, проституції, до груп, які скоюють тяжкі правопорушення.

     Типова  модель жорстокості – застосування сили до слабких, незахищених. Домашній терор оказує негативний вплив на всіх членів сім'ї. Психологи оцінюють наслідки насилля надзвичайно негативно, оскільки вони викликають почуття страху у тих, хто знаходиться у стані ризику, також емоційну та фізичну забитість.

     В останні роки з'явилась низка  публікацій стосовно соціологічних  аспектів насильства, накопичений певний статистичний матеріал. Ступінь наукової розробки загальних теорій насильства, особливо в контексті теорії конфлікту, достатньо висока. Накопичена багата теоретична спадщина, що обумовлює  можливість дослідження різноманітних  аспектів насильства.

     Фундаментальні  основи сучасних теорій насильства були закладені в дослідженнях Х. Арангурена, Г. Блумера, М. Вебера, Д. Галтунга, Л.Гумпловича, Р. Дарендорфа, Е. Дюркгейма, Г. Зіммеля, Л. Козера, К.Маркса, Р. Мертона, Г. Москі, У. Самнера, Н. Смелзера, А. Смолла, П. Сорокіна, О.Шпенглера, Г. Тарда, З. Фройда, Е. Фромма та ін.

     Проблематиці  насильства як загальносоціального  явища торкаються у своїх роботах  вітчизняні дослідники: А.А. Гусейнов, Л.М. Герасіна, В.В. Голіна, В.Д. Губін, І.Н.Даньшин, А.К. Зайцев, А.М. Ковальов, А.П. Огурцов  та ін.

     Різноманітні  аспекти проблематики насильства в  сім'ї розглянуті в працях зарубіжних (психологів: Л. Берковіца, Е. і П. Добаш, М. Страуса, Н.Блеклока, Е. Саттерленда, соціологів: Г. Паттерсона, Р. Коллінза та ін.) і вітчизняних (А.І. Антонова, Л.І. Альперн, А.А. Бесєдіна, О.О. Кочемирівської, М.С. Мацковського, В.А. Тулякова, А.Г. Харчева, І.А. Хозраткулової, Т.В.Шипунової та ін.) дослідників.

       Об'єктом курсової  роботи є сімейне насилля над жінкою та дитиною.

     Предметом роботи - жінки та діти - жертви домашнього насилля.

     Мета  роботи – здійснити теоретичний аналіз та показати практичні методи та форми соціальної роботи з особами, що виявились жертвами сімейного насильства.

     Завдання  курсової роботи:

    1. Дослідити насильство в сім’ї  як соціальний феномен: поняття, особливість, види.
    2. Розглянути соціально-психологічні характеристики жінок та дітей  –жертв сімейного насилля
    3. Розглянути практичний досвід надання соціальних послуг потерпілим від насильства.
    4. Дослідити методологію соціальної роботи з жертвами сімейного насилля.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ СІМЕЙНОГО НАСИЛЬСТВА

    1. Насильство в сім’ї  як соціальний феномен: поняття, особливість, види.

 За визначенням Закону України "Про попередження насильства в сім'ї", який Верховна Рада України ухвалила 2001 року, насильство в сім'ї — це "будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю".

          Закон розрізняє чотири види домашнього насильства:

  • фізичне;
  • психологічне;
  • економічне;
  • сексуальне.

          Фізичне насильство в сім'ї — це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім'ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров'я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.

          Фізичне насильство можна розпізнати з особливостей зовнішнього вигляду і характеру травм:

  • зовнішні пошкодження, що мають специфічний характер (відбитки пальців, ременя, опіки);
  • пошкодження внутрішніх органів або кісток, що не могли б бути наслідком нещасних випадків.

          Фізичне насильство, що має системний  характер, дозволяють розпізнати  особливості психологічного стану  і поводження дитини:

  • страх фізичного контакту з дорослими;
  • прагнення приховати причину травм;
  • плаксивість, самітність, відсутність друзів;
  • спроба вчинити суїцид ний вчинок.

          Сексуальне насильство в сім'ї — це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім'ї.

         Сексуальне насильство звичайно містить у собі як фізичне, так і психологічне насильство й особливо травмує жертву. У багатьох потерпілих від сексуального насильства розвиваються почуття розгубленості і зрадництва, туга і депресія, їх мучать нічні кошмари і спогади, підвищуються дратівливість та ймовірність психоемоційних зривів, які здатні привести до суїциду.

          Психологічне насильство в сім'ї — це насильство, пов'язане з тиском одного члена сім'ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров'ю.

          Психологічне насильство проявляється також у брутальному ставленні до родичів чи друзів члена сім’ї; шкоди, що її спричинено домашнім тваринам; у знищенні, пошкодженні, псуванні або приховуванні особистих речей, предметів, прикрас тощо.  

          Ознаками такого насильства над дітьми можуть слугувати:  замкнутість; демонстрація повної відсутності страху; неврівноважена поведінка; агресивність, схильність до нищення й насильства; уповільнене мовлення, нездатність вчитися; надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку; уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми; занизька самооцінка; тривожність; намагання справити враження людини, що живе в злиднях; демонстрація страху перед появою батьків; страх фізичного контакту, острах іти додому; депресія, спроби самогубства; уживання алкоголю або наркотиків; психосоматичні хвороби, на кшталт болю в животі (неврастенії); нав’язливі страхи (фобії); насильство по відношенню до свійських тварин, та взагалі до більш слабших істот; почуття провини за отримання фізичних ушкоджень;

          Крім того, до різновидів психологічного насильства над дітьми, зокрема, належать:

         1) використання "привілеїв" дорослих: поводження з дітьми як із рабами чи слугами; покарання, поводження як із підлеглими; поводження як із своєю власністю; відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;

          2) залякування:  використовування своїх переваг - росту, розмірів та сили; навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів; крики, стресогенна поведінка; жорстокість щодо інших істот; погрози покинути дитину; самогубства; заподіяння фізичної шкоди; шкоди іншим людям, тваринам, рослинам тощо; погрози розлюбити дитину; загроза суворого покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею; приниження; використання скарг для тиску на дитину; використання дітей у якості довірених осіб; крики; непослідовність; присоромлення дитини; використання дітей у конфліктах між батьками; "торговельна" поведінка одного з батьків щодо любові до дитини.

           Економічне насильство в сім'ї — це навмисні дії одного члена сім'ї щодо іншого, спрямовані нате, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров'ю або навіть призвести до смерті постраждалого.

          Щодо насильства над дітьми  в сім'ї, то в практиці соціальної роботи часто використовують поняття «жорстоке поводження з дітьми». І, окрім фізичного, психологічного, сексуального та економічного насильства, інколи виділяють ще й недбале ставлення до дитини – відсутність з боку батьків належного забезпечення умов, потрібних для здорового розвитку дитини, що включають наявність достатнього харчування, одягу, житла, виховання, освіти, медичної допомоги; а також відсутність уваги, залишення дитини без нагляду, внаслідок чого вона може стати жертвою нещасного випадку. Може виникати як через об’єктивні причини (бідність, психічні хвороби батьків, їхня недосвідченість), так і через суб’єктивні.

          Якщо говорити про насильство  над людьми літнього віку, то  до нього відносять: відсутність  медичної допомоги, погане харчування, насильницьке відокремлення від  інших членів родини, привласнення  їхніх грошей чи речей. Наслідком  усіх цих дій може стати  загроза життю й здоров’ю літнього  члена родини. Найжорстокіші акти  насильства набувають форми навмисного  завдання збитку чи покалічення.

          Концептуальне осмислення «насильства  в  сім'ї» демонструє наявність різних аспектів цього явища, зокрема:

  • етапність та циклічність;
  • здатність до повторення;
  • здатність до посилення (кожний наступний акт є більш загрозливим для жертви);
  • є ефективним, швидким та найменш витратним засобом досягнення результату;
  • відповідальність завжди є на стороні кривдника, незалежно від того, які дії чинить той, хто зазнає кривдження;
  • існування тісних емоційних зв’язків між кривдником та жертвою, що перешкоджає зверненню за сторонньою допомогою.

          Варто зауважити, що самі жертви  насилля схильні приховувати  свідчення та факти насильства  та зловживання. Подібна поведінка  може бути зумовлена такими  причинами:

  • Жертва може бути залежна від насильника у своїх основних життєвих потребах, що пов’язані з її виживанням;
  • Страх перед посиленням насильства;
  • Страх залишити домівку та бути поміщеним у стаціонарний заклад;
  • Жертва може брати на себе відповідальність за поведінку насильника, відчувати сором чи провину за виховання дочки чи сина, які чинять насильство чи поблажливо ставляться до випадків насильства з боку інших.

          На відміну від інших типів насильства сімейне насильство має свої особливості:

  • Це не одноразова дія. Це - процес, який складається із циклів насильства, які тримаються на продовженні стосунків потерпілої і кривдника.
  • Якщо насильство виявилось в сім'ї хоч один раз, воно обов'язково повториться!
  • Це насильство завжди відбувається протягом тривалого проміжку часу і має тенденцію до зростання!
  • Це насильство між особами, які є, як правило, залежними один від одного. Найчастіше домашнє насильство замовчується і приховується обома сторонами від оточуючих.
  • На думку винуватця, воно є ефективним, швидким способом досягнення мети, без великих І затрат. Інші, ненасильницькі, методи вимагають значних зусиль. Людина не відмовиться від того, що дає ефект, якщо їй не запропонувати альтернативи. Якщо насильник не навчиться іншому ефективному способові спілкування з близькими людьми, то він буде продовжувати здійснювати над ними насильство.

        Слід зауважити, що реакція як суспільства, так і міліції на випадки домашнього насильства часто є неадекватною і навіть ворожою стосовно потерпілої жінки, а кримінальні покарання домашніх кривдників бувають більш м'якими порівняно з покараннями за аналогічні порушення, здійснені проти сторонніх осіб.

          Утримання чоловіком сім'ї призводить до залежності жінки, адже домашня праця (виховання дитини, догляд за оселею тощо) суспільством працею необґрунтовано не вважається.

         У ставленні до дітей чоловіки і жінки  здійснюють акти насильства однаковою мірою. Дитина найбільше може стати жертвою, тому що вона не може себе захистити. Жінки потерпають від чоловіків-кривдників, а діти потерпають як від чоловіків так і від жінок – жертв домашнього насильства. Так утворюється страшний ланцюг насильства. Це слід пояснити жінкам, які потерпіли, тоді вони в більшості випадків припиняють насилля над своїми дітьми.

        Насильство дорослих дітей над батьками має свої корені в минулому: часто це ті діти, які вже виросли і повертають батькам насильство, що здійснюють проти них в дитинстві.

          Насильство старших дітей над молодшими здійснюється як відображення ситуації "батько - мати". Старші діти відчули смак влади. Вони вважають, що свою владу, свої переваги над слабшими слід використовувати.

          У насильстві одних членів сім'ї над іншими беруть участь свекри, невістки, тещі, зяті, дідусі, бабусі, діти, дядьки. Насильство здійснюється над більш слабкими і беззахисними: людьми старшого віку чи дітьми; людьми з обмеженими фізичними і психічними можливостями; людьми, які залежать від інших.

           Тема попередження сімейного насильства вже багато років знаходиться у центрі міжнародного обговорення. У країнах Західної Європи і Північної Америки ця проблема більше двох десятиріч міститься в полі зору громадськості й тому досліджена набагато краще, ніж в Україні. До останнього часу в нашій державі було накладено своєрідне табу на обговорення як проблем насильства над дітьми та жінками, так і проблем насильства проти особистості в цілому. Окремі випадки, що ставали надбанням громадськості, трактувалися як дії маніяків або карних злочинців. Лише останніми роками суспільство починає усвідомлювати катастрофічні масштаби проблеми.  

           Так, зокрема, Харківський центр жіночих досліджень розробив проект закону «Про попередження насильства в сім’ї», який 17 листопада 2001 року був прийнятий Верховною Радою України. Прийняття цього закону дозволило вирішити цілий ряд проблем. Уперше на законодавчому рівні було закріплено поняття насильства в сім’ї, визначено, які органи здійснюють заходи щодо попередження насильства в сім’ї, яким чином реагують державні органи, коли насильство вже відбулося, якою є відповідальність за вчинення таких дій.  

         На даний момент Харківський центр жіночих досліджень займається підготовкою видання, присвяченого психологічним та медичним наслідкам насильства проти жінок та дітей, а також соматичним, психічним індикаторам та особливостям поведінки жертв насильства в сім’ї. Одними із завдань Харківського центру жіночих досліджень на цей час є апробація використання цих індикаторів у повсякденній роботі дільничних інспекторів та соціальних робітників; а також внесення змін до українського законодавства для закріплення можливостей використання індикаторів на офіційному рівні.  

          Офіційна статистика стосовно  домашнього насильства не відображає  реальної картини, оскільки більшість  жертв не звертається за допомогою  до органів внутрішніх справ.  За даними опитувань, насильство  в українській сім'ї досить поширене явище. Соціологічні дослідження свідчать: 68% жінок у країні потерпають від знущань у сім'ї, серед яких 20% - «зазвичай або часто» (найчастіше – це побої збоку чоловіка), 50% жінок зазнали сексуальних домагань на роботі, а 8% із них – досить часто.

          За результатами кримінологічних  досліджень, у 57,2% сімейно-побутові  злочини супроводжувались фізичним  насильством над жертвою, у  18% - їхні учасники застосовували  холодну зброю. Вартий уваги  і той факт, що насильство в   сім'ї не є винятковою монополією чоловіків – питома вага осіб жіночої статі, які вчинили злочини на побутовому ґрунті, - 26,3%.

          На жаль, інформація про масштаби  цього соціального зла в нашій  країні є не зовсім об’єктивною  та достовірною. Крім того, випадки  насильства стосовно жінок, дітей,  людей похилого віку, їхня поширеність  та типологія залишаються здебільшого прихованими і не знаходять відображення у статистиці. Особливо це стосується сексуального та домашнього психологічного насильства.

  1.2. Соціально-психологічні  характеристики жінок  та дітей –жертв сімейного насильства

          Але найбільш поширеним видом домашнього насилля є насилля чоловіка над жінкою та батьків над дитиною.

          Як відомо з досліджень жінки - жертви насилля в сім'ї стикаються з різними видами соціально-педагогічних та психологічних проблем. Розглядають такі соціально-педагогічні та психологічні характеристики жінок - жертв домашнього насилля:

  • фрустрація та депресія;
  • соціальна ізоляція;
  • самознищення (суїцид);
  • залежність (емоційна, психологічна, економічна, фізична, сексуальна);
  • відчуття провини;
  • низька самооцінка;
  • криза ідентифікації;
  • втрата відчуття загрози;
  • сумирність.

         Це основні соціально-педагогічні та психологічні характеристики жінок - жертв домашнього насилля на основі зарубіжного досвіду. Не всі вони притаманні українським жінкам, але необхідно розглянути їх і виділити основні шляхи корекції.

          Ображена жінка проходить крізь довгі страждання, її переживання стражденне, і вона схильна до фрустрації. Її депресивний стан виявляється в такій поведінці, як істерика, скарги на відчуття безпорадності або втоми, психосоматичні симптоми. Корекція такого стану має бути направлена на роботу з релаксації, роботу з відчуттями.

          Інша видима характеристика жінки-жертви - це підвищення соціальної ізоляції. Поступово ці жінки відчувають, що в них перериваються родинні зв'язки. Вони більше не відвідують свою сім'ю, друзів, бо їх кривдник вважає це не потрібним, таким, що засмучує його та дружину. Це процес контролю та ревнощів з боку чоловіка. Корекція: психолого-педагогічна робота з особистою ідентифікацією (робота над підвищенням самооцінки, відгородження себе від гнітючих стосунків), соціальна робота з налагодження зв'язків.

          Суїцид - це головна проблема жертв насильства. Жінки-жертви мають низький рівень уміння вирішувати проблеми та прийняти рішення, і одним з виходів вони вважають смерть. Також жінки-жертви мають підвищений ризик наркотичної та алкогольної залежності. Корекція має бути направлена на зняття внутрішнього хвилювання методами релаксації, підвищення самооцінки. Необхідно навчити жінку навичкам прийняття адекватних рішень.

          Жінка-жертва знаходиться в залежності від свого партнера. Емоційна залежність проявляється в тому, що жінка висловлює свої емоції згідно з настроєм кривдника, щоб не кликати в нього агресії.

          Психологічна залежність - поступове пристосування жертви до ситуації насильства. Дуже часто чоловік маскує контроль турботою, і дружина повільно потрапляє   в   повну   залежність.   Коли   ж   починає   розуміти свій стан, наштовхується на агресію з боку нападника, і для того, щоб уникнути актів насильства, напрацьовує захисні реакції (це може бути замовчування своїх відчуттів, постійне відчуття страху тощо). Чоловік постійно ображає жертву словами (найчастіше використовуються висміювання її помилок, образи її тіла); контролює її зовнішній вигляд, вчинки.

          Економічна залежність виражається в повному контролі сімейного бюджету з боку партнера: жінка-жертва віддає свою зарплатню чоловіку, і з цього часу він розпоряджається фінансами. У цьому випадку жертва втрачає самостійність, не має права витрачати гроші на особисті потреби або потреби дітей без дозволу чоловіка. Це спричиняє жінці додатковий стрес, викликає відчуття заниженої самозначущості.

          Фізична залежність проявляється в тому, що жінка не має права відчувати втому, відпочивати, якщо це не подобається кривднику. Чоловік, незважаючи на фізичний стан жінки, її біль або погане самопочуття, продовжує вимагати виконання домашньої роботи, при цьому не маючи наміру взяти на себе допомогу. Ситуація може стати критичною, якщо жінка вагітна або має серйозне захворювання.

          Сексуальна залежність виражається в повному підкоренні жертви бажанням чоловіка. Він може вимагати сексуальних стосунків, коли жінка не бажає цього, ґвалтувати її уві сні чи в непритомному стані, виконувати сексуальні фантазії без згоди жінки, примушувати її мати сексуальні стосунки з іншими партнерами або заробляти гроші проституцією.

          Корекція всіх видів залежності повинна базуватися на підвищенні самооцінки жінки: потрібно навчити її висловлювати свої емоції, любити своє тіло, відчувати свою значущість; також необхідні знання психологічного захисту.

         Жінка-жертва намагається знайти пояснення вчинкам свого кривдника. Дуже часто знаходить його в невмінні чоловіка контролювати або висловлювати свої емоції, у проблемах на роботі. Потім з'являється думка, що винна вона сама, бо це вона провокує чоловіка на насильство. Жертва відчуває провину, постійно контролює свої відчуття й поведінку, щоб не засмутити партнера, не викликати в нього агресію. Корекція цієї поведінки має бути спрямована на відокремлення своїх відчуттів і помилок від проблем партнера, навчання вміння висловлювати ре¬альні, а не очікувані відчуття й емоції, підвищення самооцінки.

          Насильник, який постійно ображає жертву, ставить під сумнів її фізичні та інтелектуальні здібності, контролює її вчинки, поступово досягає своєї мети - повної залежності й самознищення жінки як особистості. Корекція - це основна робота з жінками-жертвами.

          Жертва домашнього насильства втрачає своє его. Це означає, що вона вже не впевнена в тому, хто вона, і ідентифікує себе з роллю матері, берегині, господарки, не називаючи себе жінкою, спеціалістом, красунею, розумницею. Жінка перестає турбуватися про свою особистість: врода, гігієна, професійний зріст тощо. Корекція: пошук усіх ролей, повернення ідентифікації з роллю жінки, навчання навичок турботи про своє тіло.

         Скривджена жінка втрачає відчуття межі загрози, вона не до кінця розуміє, що насилля веде до серйозних наслідків як для неї, так і для дітей. Жінка звикає до страху, синців, поламаних кісток, залежності, дитячих сліз, для неї вже немає межі болю. Корекція має бути направлена на поглиблене вивчення та аналіз насилля, усвідомлення жінкою повної картини домашнього насильства та його наслідків, а потім навчання вміння приймати адекватні рішення.