Технологічний розвиток підприємства



2

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

На тему:

«Технологічний розвиток підприємства»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2010

 

 

 

План курсової роботи:

Вступ                                                                                                                               3

 

1.              Технологічний розвиток підприємства: поняття, структура, параметри.       5

2.              Структура і формування технологічних систем підприємства.                     14

3.              Напрями покращення параметрів технологічного розвитку підприємства. 21

 

Заключна частина                                                                                                          28

Список використаної літератури                                                                                  31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ:

Актуальність теми дослідження. Основу виробничої діяльності будь-якого підприємства становить процес виробництва продукції з метою її реалізації.

Відомо, що виробничий процес – це сукупність всіх дій людей і знарядь праці, що застосовуються на даному підприємстві для виготовлення чи ремонту виробів, що випускаються, а технологічний процес знаходиться у центрі виробничого процесу.

З появи виробництва, з’явилася необхідність у розвитку технології, а в сучасності, постало гостре питання у технологічному розвитку підприємств враховуючи такі важливі чинники:

- з урахуванням екології;

- підвищення прибутку;

- підвищення конкурентоспроможності продукту;

-  розширення виробництва;

- зниження витрат;

- зниження затрат часу на виготовлення продукту, та ін.

Пріоритетними напрямами, прискорений розвиток яких є визначальним чинником інтенсифікації економіки і досягнення найвищого рівня науково-технічного розвитку на сучасному етапі, є:

- електронізація народного господарства;

- комплексна автоматизація;

- атомна енергетика;

- нові матеріали і технології їх виробництва й обробки;

- біотехнології;

- інформаційні технології.

Вдосконалення технологічної бази підприємства є одним з найважливіших факторів підвищення загальної ефективності виробництва.

Технологічний розвиток підприємства включає в себе інноваційну діяльність, яка займає дуже важливе місце, як на макро-, так і на мікрорівні.

Таким чином, практична значимість технологічного розвитку у підвищенні ефективності виробництва і зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

До кола завдань курсової роботи входить:

- надання загальної характеристики технологічного розвитку.

- з’ясування напрями покращення його параметрів на рівні підприємства.

- розроблення стратегії технологічного розвитку підприємства

Об’єктом дослідження курсової роботи є теоретичні та емпіричні засади технологічного розвитку підприємства.

Предмет дослідження – суть і структурні елементи технологічного розвитку виробництва. Основна увага у курсовій роботі зосереджена на напрямах покращення його параметрів.

Теоретичну основу дослідження становлять наукові праці, підручники, навчальні посібники вітчизняних фахівців, що стосуються теоретичних та практичних аспектів технологічного розвитку виробництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Технологічний розвиток підприємства: поняття, структура, параметри.

Сучасне підприємство являє собою таку технологічну систему, що складається із взаємопов'язаних між собою підсистем.

Серед таких підсистем:

-                     технічна система (машини, обладнання, споруди, будівлі);

-                     технологічна (набір і послідовність операцій і процесів виробництва);

-                     організаційна, що забезпечує раціональне використання предметів і засобів праці, робочої сили і створює умови для застосування найбільш прогресивних прийомів і методів роботи;

-                     підсистема трудових ресурсів; економічна, яка висловлює єдність економічних процесів на виробництві і господарських зв'язків всього виробничого циклу.

У перекладі з грецької слово «технологія» означає науку про виробництво («техне» — ремесло, «логос» — наука). За класичним визначенням технологією називають науку, що вивчає способи і процеси одержання і переробки продуктів природи у предмети споживання та засоби виробництва. В умовах сучасності стрімко зростає активна технологізація різних сторін виробничої діяльності, а поряд з цим—глибоке перетворення самого поняття технології.

Сучасний рівень виробництва вкладає і новий зміст у поняття технології. Тому технологія сьогодні — це наука про способи і процеси виробництва сировини, матеріалів, виробів та послуг.

[9, с. 6]

Областю функціонування виробництва є народне господарство. А народне господарство, в цілому, становить єдиний технологічний народногосподарський комплекс.

Основою діяльності кожного підприємства є виробничий процес.

Розглянемо відмінність між виробничим процесом та технологічним.

Загалом , виробничий процес – це сукупність всіх дій людей і знарядь праці, що застосовуються на даному підприємстві для виготовлення чи ремонту виробів, що випускаються.

[4, с. 12]

А термін «технологічний процес» включає служби матеріального й енергетичного забезпечення, транспортні засоби, складські приміщення, ремонтні служби і техніко-економічне управління виробництвом.

Отже, технологічний процес знаходиться у центрі виробничого пронесу, а рівень його досконалості та економічної ефективності формується під впливом таких об'єктивних факторів: соціального устрою суспільства, його економіки, наявності відповідних сировинних ресурсів, наукового рівня і практичного досвіду керівників та виконавців виробництва.

Технологічний процес передбачає переміщення вихідних предметів праці в просторі, зміну їх форми або хімічного складу і структури.

[6, с. 6]

В загальному вигляді будь-який технологічний процес можна розглядати як систему, яка має входи і виходи. Входами можуть бути: склад сировини, її кількість, температура, виходами – готова продукція, її кількість, якість і т.д.

Схема:

Вхід - Технологічний процес – Вихід

[4. ст. 14-17.]

Розглядаючи технологічний процесс, як переміщення вихідних предметів праці в просторі, зміну їх форми або хімічного складу і структури, можна говорити про схильність його до розвитку.

В будь-якому виробничому процесі мають місце затрати живої і матеріалізованої праці. Удосконалення кожного технологічного процесу здійснюється при підвищенні ефективності використання минулої праці і зниженні затрат живої праці.

Для характеристики технологічного процесу особливо необхідним є знати співвідношення живої й матеріалізованої праці в даному процесі.

Одним із відносних показників співвідношення живої і матеріалізованої праці в конкретному технологічному процесі є технологічна озброєність, що представляє собою долю технологічних фондів, які приходяться на одного працюючого в даному технологічному процесі.

В=Ф/К

В – технологічна озброєність. грн/чол.. рік

Ф – технологічні фонди, грн./рік

К – кількість працюючих у технологічному процесі, чол..

Технологічні фонди – це річні затрати минулої праці в технологічному процесі. Вони визначаються як сума річних амортизаційних відрахувань від вартості обладнання, зайнятого у технологічному процесі і всіх річних технологічних затрат в цьому процесі, за виключенням затрат на предмет праці.

[9, с. 12-13]

Технологічний розвиток підприємства визначається ефективністю відтворення інновацій  (продуктових, процесових, управлінських), що матеріалізуються в основних факторах виробництва, в структурі управління ними та в новій продукції. Ступінь реалізованості технологій при цьому визначається динамічною збалансованістю двох чинників розвитку виробництва:

1) станом і перспективними потребами в розвитку виробничих потужностей (процесом відтворення основних фондів);

2) обсягами і джерелами фінансування інновацій та розвитку виробничого потенціалу (інноваційно-інвестиційним процесом).

Звідси випливає, що прогнозування потреб у пріоритетних інноваціях, в інвестиціях на їх впровадження є ключовим моментом стратегічного управління

технологічним розвитком підприємства, головною метою якого є поліпшення технологічного процесу, що в кінцевому підсумку впливає на величину випуску продукції та отримання прибутку підприємством.

[13, с. 677]

У ході суспільного прогресу посилюється взаємозв’язок наукового, технічного та технологічного процесів розвитку.

Науково-технічний прогрес - це процес удосконалення засобів праці, що є вихідною основою розвитку продуктивних сил суспільства, який у своєму історичному розвитку виступає в двох формах - еволюційний та революційний.

[9, с.66]

Якщо еволюційна форма припускає поступовий розвток і зміну техніки та технології. Але технологічна суть та зміст операцій технології при цьому не змінюється. Від цього виникають зрозумілі обмеження еволюційної форми технологічного розвитку - це певні поліпшення результатів застосування технології у технічному та технологічному аспектах.

Революційна — якісний стрибок, перехід до нового типу засобів праці, що базується на принципово нових відкриттях науки, вони мають вищий технологічний потенціал, який необхідно максимально використати, інакше витрати на революційні технології можуть не окупитись.

Зрозуміло, що революційна форма з часом трансформується в еволюційну. Причому, для різних підприємств одні і ті ж технологічні нововведення можуть носити еволюційну чи революційну форму, це залежить від рівня їх технологій на момент їх впровадження.

[8, с. 14]

В різні періоди та в різних ситуаціях саме підприємство обирає форму технологічного розвитку, яка для нього буде найбільш ефективною.

Тому і існують різні визначення для цих заходів: модернізація виробництва або технічне переозброєння виробництва.

Модернізація включає в себе оновлення технологічної бази на дещо новіші версії оснащення.

Технічне переозброєння виробництва, означає повну заміну технологічної бази підприємства, у зв’язку з її непридатністю до продуктивного використання.

Технологічний розвиток, як процесс, має циклічність у своєму розвитку, та складається із таких фаз:

Фаза 1 - технологічне нововведення, технологічний підйом, збільшення якості, зменшення собівартості, збільшення прибутку.

Фаза 2 - стабілізація технологій і економічного стану, засоби оптимізації.

Фаза 3 - дається взнаки відставання в інших аспектах (сировина, матеріали, інші ресурси, структура витрат, зв'язки, організаційні аспекти і т.п.), підприємство входить у стан економічної депресії (застою), який вимагає подальших технологічних змін.

[11, с. 32]

Тривалість такого циклу в цілому та його окремих фаз залежить від багатьох зовнішніх (стан економіки, інноваційна політика держави, стан конкурентів, постачальників, покупців) та внутрішніх факторів (стан персоналу, стан ОФ підприємства, динаміка обсягів виробництва, швидкість адаптації до змін та інше). За відповідних умов цикл повинен повторюватись (еволюційна чи революційна форма).

Одним із важливих способів технологічного розвитку підприємства є автоматизація виробництва.

З точки зору адаптованих можливостей до обновлення, номенклатури і серійності виробництва можна виділити три рівні автоматизації технологічних процесів:

1. Традиційна “жорстка” автоматизація.

2. Автоматизоване виробництво з обмеженими можливостями переналадки.

3. Гнучке автоматизоване виробництво.

Традиційна “жорстка” автоматизація технологічних процесів здійснюється на основі застосування напівавтоматів і автоматів, станків з програмним управлінням, обробних центрів, автоматичних ліній.

До автоматизованого виробництва з обмеженими можливостями переналадки можна віднести автоматичні лінії, що управляються ЕОМ, роторні і роторно-конвеєрні лінії, роботизоване виробництво.

Гнучке автоматизоване виробництво базується на застосуванні гнучких виробничих систем (ГВС).

На автоматизованих станках всі процеси обробки деталі здійснюються без безпосереднього втручання робітника.

Перевагою станків з числовим програмним управлінням (ЧПУ) є збільшення кількості операцій, що виконуються, скорочення часу обробки і відносна простота переналадки. Застосування станків з ЧПУ дало можливість значно підвищити продуктивність праці (в 2-4 рази). Однак завантаження їх заготовками і розвантаження оброблених деталей здійснюється вручну.

Оброблювальний центр (ОЦ) – багато позиційний станок з ЧПУ – оснащений пристроями для розміщення великого набору інструментів (магазини) і системою автоматичної заміни інструмента. В магазинах ОЦ можна розмістити до 150 різних інструментів, що дозволять виконати досить велике число операцій. Важливою перевагою є те, що ці численні операції здійснюються без зняття заготовки із станка.

Автоматична лінія (АЛ) – це система автоматично діючих станків, зв'язаних транспортними засобами, що мають єдиний управляючий пристрій. АЛ можуть компонуватись із автоматичних станків з ЧПУ і ОЦ. В одній автоматичній лінії можуть працювати всі вказані елементи в різних сполуках. Однак, кожну АЛ виготовляють для обробки цілком визначеної деталі.

Промисловий робот – це автоматично-функціонуюча машина (автомат), призначена для відтворення деяких рухових і розумових функцій людини при виконанні основних і допоміжних виробничих операцій без безпосередньої участі людини. Розрізняють три покоління роботів:

1) програмуючі роботи, що діють по заданій програмі;

2) адаптовані (що пристосовуються) роботи, що діють по заданій програмі і оснащені рядом датчиків, а відповідно, і технічними органами почуттів, що дозволяють їм коректувати свою поведінку в залежності від оточуючого виробничого середовища;

3) інтелектуальні або інтегральні роботи, що володіють елементами штучного інтелекту і можливістю вільного діалогу з людиною.

[6. с. 99]

Важливе місце в технологічному розвитку підприємства посідає впровадження та розробка інновацій.

Інноваційні процеси — це сукупність прогресивних, якісно нових змін, які безперервно виникають у часі й просторі.

Слід розрізняти поняття "новини" і "нововведення". Новини виникають як результат інноваційних процесів, як втілення творчої думки людини у певну економіко-виробничу проблему, а впровадження новин у господарську практику — це нововведення.

Оцінювання, прийняття і реалізація нових рішень у галузях техніки, технології, організаційних форм та методів господарювання становлять суть інноваційних процесів. Інноваційні процеси починаються в певних галузях науки, а завершуються у виробництві.

За сферою застосування інноваційні процеси поділяють на такі характерні види:

технічні новини і нововведення — нові вироби, технології, засоби виробництва;

організаційні інновації — нові методи і форми організації всіх видів діяльності підприємства, форми суспільного виробництва;

економічні інновації — удосконалені методи господарського управління підприємством (прогнозування, планування, фінансування, ціноутворення, мотивація та оплата праці);

соціальні інновації — форми активізації людського фактора в діяльності підприємства (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, стимулювання творчої активності, підтримування високого рівня безпеки праці, охорона здоров'я людей, охорона довкілля, створення комфортних умов життя);

юридичні нововведення — регулювання всіх видів діяльності підприємства на основі нових і змінених законів, а також нормативно-правових документів.

За масштабністю і силою впливу інновації поділяють на локальні й глобальні. Локальні новини сприяють еволюційним перетворенням у діяльності підприємства і неістотно впливають на ефективність його функціонування та розвитку. Глобальні новини здебільшого революційні, тобто принципово нові, що кардинально підвищують організаційно-технічний рівень виробництва, забезпечують суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах.

[8, с. 9]

Інноваційно-технологічний розвиток промислового підприємства здійснюється в умовах взаємодії різноманітних внутрішніх факторів і обставин виробничо-господарської діяльності й умов зовнішнього середовища. Результати цієї взаємодії звичайно не можуть бути точно визначені чи передвіщені, тому процесу управління інноваційно-технологічним розвитком підприємства властиві елементи невизначеності. У зв’язку з цим велике значення в умовах інноваційно-технологічного розвитку підприємств здобуває оцінка потенційних можливостей їхньої виробничої бази, її здатність до засвоєння і впровадження у виробництво обраного напрямку інноваційно-технологічного розвитку промислового підприємства.

Одним із основних внутрішніх чинників, що впливає на здатність підприємства займатися інноваціями, звертатися до зовнішніх джерел нововведень, і в кінцевому підсумку – конкурувати на ринку, є технологічний рівень підприємства.

Дослідження практики діяльності вітчизняних підприємств показують, що

без певного мінімального внутрішнього технологічного потенціалу, підприємства не беруть участі у формуванні економіки знань: у них бракує кадрів, напрацьованих зв'язків, культури і технічних можливостей як для самостійного розвитку по інноваційному шляху, так і для взаємодії з традиційними джерелами інновацій.

За даними держкомстату маємо таку критичну картину динаміки придбаних та

переданих нових технологій в Україні та за її межами (таблиця).

За останнє десятиліття зросли зусилля щодо формалізованого розроблення і здійснення стратегічного управління технологічним розвитком, а також зв'язку технологічної стратегії із загальною діловою стратегією в багатьох провідних компаніях світу.

 

 

 

 

 

 

2. Структура і формування технологічних систем підприємства.

Технологічна система – це сукупність функціонально пов'язаних засобів технологічного оснащення, предметів виробництва та виконавців для виконання в регламентованих умовах виробництва заданих технологічних процесів і операцій.

Перші технологічні системи з'явилися при організації цехів ремісників.

Слово “цех” попередньо визначало об'єднання ремісників однієї спеціальності.

Ріст продуктивності праці та її якості в таких цехах забезпечувались за рахунок передачі досвіду і прийомів роботи, розповсюдження передових технологічних методів виготовлення продукції, застосування технічних засобів.

Цехова структура стала важливим етапом удосконалення виробничих сил суспільства.

Другий етап технологічного розвитку виробничих сил пов'язаний з виникненням виробничих мануфактур, що забезпечили різкий ріст продуктивності праці за рахунок раціональної організації виробництва. Спрощення окремих операцій та їх строга повторність створили найбільш сприятливі умови для використання техніки. В результаті при тих же прийомах, інструменті і оснащенні, що і в окремих ремісників, робітники мануфактур випускали в десятки і сотні раз більше продукції на одну людину.

Цехи ремісників і виробничі мануфактури відображають найбільш важливі технологічні зв'язки – послідовні і паралельні. Таким чином, в процесі і в результаті суспільного розподілу праці створюються передумови виникнення технологічних систем.

Сучасне виробництво, засноване на останніх досягненнях науки і техніки, повинно бути організовано у вигляді єдиної цілісної організаційно-технологічної системи, яка включає всі стадії і операції основних, допоміжних і обслуговуючих процесів.

Структура системи характеризує внутрішню організацію, порядок і побудову і визначає оптимальне функціонування системи.

[6, с. 24-25]

Структурою системи називають сукупність її елементів і зв'язків між ними. Система, як правило, складається із великої кількості елементів, пов'язаних між собою і оточуючим середовищем і діючих як єдине ціле. Наприклад, станки, апарати, механізми, агрегати зв'язані між собою транспортними потоками сировини, матеріалів, енергії і т.д.

Структура системи залежить від ступеня її складності, ієрархічного рівня, рівня амортизації, спеціалізації і типу технологічних зв'язків.

Всі системи розділяються на малі й великі. Малі, як правило, обмежені типовим технологічним процесом.

Класифікація технологічних систем:

1. чотири ієрархічні рівні технологічних систем: технологічний процес, виробничий підрозділ, підприємство, галузь промисловості;

2. три рівні автоматизації: механізовані системи, автоматизовані і автоматичні;

3. три рівні спеціалізації: спеціальна технологічна система, тобто система призначена для виготовлення чи ремонту виробу одного найменування і типорозміру; спеціалізована, тобто призначена для виготовлення чи ремонту групи виробів; універсальна система, яка забезпечує виготовлення виробів з різними конструктивними і технологічними ознаками.

[4, с. 34]

Розглядаючи системи технологічних процесів виробництва, можна виділити системи технологій: паралельні, послідовні і комбіновані.

У сучасних паралельних технологічних системах знайшла своє відображення реміснича цехова структура. Із самого початку розвитку промислових методів виробництва однакові й однотипові технологічні процеси виділялись в окремі групи. Таке виділення пояснюється зручністю управління і обслуговування однотипових механізмів, можливістю удосконалення технологічних прийомів навчання робітників і обміну досвідом. Це сприяє підвищенню продуктивності праці і якості продукції.

В середині паралельних систем впровадження нових технологічних рішень стає більш вигідним, так як труднощі освоєння і доводки в розрахунку на одиницю обладнання зменшується пропорційно числу однакових одиниць.

Характерною особливістю технологічних систем з послідовним зв'язком є та, що випуск продукції такою системою визначається її лімітуючою ланкою. Послідовні технологічні системи різного рівня розрізняються між собою. У випадку послідовної технологічної системи високого рівня діють додаткові фактори: зв'язок одного елементу з іншим; можливість використовувати запаси вихідних продуктів; значний розрив у часі у виробництві і постачанні складових продуктів; можливість випуску закінчених продуктів, які не використовують в середині даної системи окремими її складовими. Результат праці одних складових складної системи може бути предметом праці, засобом або знаряддям праці для інших складових.

Комбінована технологічна система – це система, структура якої може бути представлена у вигляді об'єднання послідовних і паралельних систем більш низького рівня. Такий вид зв'язків характерний для більшості технологічних систем, починаючи з цеха.

За рівнем механізації і автоматизації всі технологічні процеси об'єднуються в три групи:

1. переважно з ручною працею;

2. механізовані технологічні процеси в дискретному виробництві;

3. процеси високоавтоматизованих і безперервних виробництв.

За  особливостями внутрішньогалузевих зв’язків, технологічні системи поділяють на:

- Технологічні системи зі слабкими внутрішньогалузевими зв’язками;

- Технологічні системи із сильними  внутрішньогалузевими зв’язками.

[9, с. 55]

Для технологічних процесів з ручною працею не існує внутрішніх закономірностей розвитку, так як їх ефективність залежить від індивідуальних особливостей працівників.

Механізовані технологічні процеси характеризуються можливістю нарощування техніки для заміни праці робітників на допоміжних ходах і переходах і удосконалення робочих ходів.

Змішані технологічні системи включають механізовані операції з ручною або неозброєною працею. Такі процеси складаються як би із двох систем – одна з якої механізована, а інша не володіє внутрішніми закономірностями розвитку.

[9, ст.. 27-28]

Для з’ясування у наступному пункті плану шляхів покращення параметрів технологічного розвитку на підприємстві, необхідно вияснити різницю ц формуванні та розвитку технологічних систем на підприємствах різного типу:

- З дискретним виробництвом

- З неперервним виробництвом

Формування і розвиток технологічних систем підприємства з дискретним виробництвом

Процес формування і розвитку технологічних систем підприємств з переважно дискретним виробництвом мають свої відмітні особливості в порівнянні з процесом формування і розвитку систем технологій підприємств, що характеризуються переважно безперервним виробництвом. Прикладом можуть служити підприємства машинобудівельного комплексу.

Наприклад, машинобудівельне підприємство одержує сировину, що оброблена на металургійних заводах (сортовий прокат, стальні заготовки та ін.). Продукцією машинобудівельного підприємства є машини (станки, преси, трактори та ін. машини і агрегати). Сучасна машина представляє собою складний виріб, який складається із великої кількості деталей різного призначення, конструкції і розміру. Тому процес виготовлення машин є складним виробничим процесом, який розкладається на більш прості процеси виготовлення окремих деталей, їх зборки у вузли і агрегати, процеси загальної зборки, обробки та випробування. Виробничий процес включає в себе основні, допоміжні і обслуговуючі процеси.

обробка, випробування машин. Допоміжні і обслуговуючі процеси повинні забезпечувати безперебійне і ефективне виконання основного виробничого процесу.

[1, с. 45]

 

До допоміжних процесів відносяться транспортні, складські, господарські (прибирання).

Формування і розвиток технологічних систем підприємств з неперервним виробництвом

До підприємств з переважно безперервним виробництвом відносяться підприємства металургійного, хіміко-лісового та ін. комплексів.

[1, с. 46]

Ці підприємства є в основному послідовними технологічними структурами, що визначають послідовний ряд взаємопов'язаних технологічних процесів перетворення предметів праці в готову продукцію. Ділянки і цехи таких підприємств технологічно зв'язані випуском кінцевої продукції.

Наприклад, технологічна система Оскольського металургійного комбінату складається із таких технологічних процесів: виробництво металізованих окатишів, прямого відновлення заліза, одержання сталі в електропечах; прокатки в прокатних станах.

Рівень технології будь-якого виробництва показує вирішальний вплив на його економічні показники, тому вибір оптимального варіанту технологічного процесу повинен здійснюватись виходячи із важливіших показників його ефективності: продуктивності, собівартості, якості продукції що виробляється.

Продуктивність – показник, що характеризує якість продукції, виготовленої за одиницю часу.

Собівартість – сукупність матеріальних і трудових затрат підприємства у грошовому виразі, необхідних для виготовлення і реалізації продукції. Така собівартість називається повною.

Затрати підприємства, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції, називають фабрично-заводською собівартістю. Співвідношення між різними видами затрат,що складають собівартість, представляє собою структуру собівартості.

Всі витрати , що необхідні для виготовлення продукції, поділяються на 4 групи:

1. витрати, пов’язані з придбанням сировини, напівфабрикатів, допоміжних матеріалів, палива, води, електроенергії;

2. витрати на зарплату всієї кількості працівників;

3. витрати, що пов’язані з амортизацією, тобто відрахування на покриття зносу основних виробничих фондів;

4. інші грошові витрати (цехові, загальнозаводські витрати на утримання і ремонт будівель, обладнання, техніку безпеки, плату за оренду приміщень, оплата відсотків банку).

При складанні калькуляції собівартості одиниці продукції застосовують витратні норми по сировині, матеріалах, паливу і енергії в натуральних одиницях, а потім перераховують в грошовому виразі.

Співвідношення витрат по різним статтям собівартості залежить від виду технологічного процесу.

Доля зарплати в собівартості продукції тим нижча, чим вища ступінь механізації та автоматизації праці, її продуктивність.