Технологія вирощування озимої пшениці на зрошені в умовах Південного Степу України

                   ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ     

                                                УНІВЕРСИТЕТ

                                                       Факультет «Агротехнологій та екологій»

                                                          Кафедра «Загального землеробства» 
 

                    Курсова робота

                      з дисципліни «Рослинництво»

На тему:  «Технологія вирощування озимої пшениці на зрошені в умовах Південного Степу України» 
 
 
 

                                                       Виконав: Студент 31 АГ групи

                                                       Мальчевський Олександр

                                                       Керівник: к.с.-г.н., доцент Герасько Т.В. 
 
 

                           м. Мелітополь, 2011

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………..

1. Біологічні особливості культури…………………………………….
2. Оцінка ґрунтово-кліматичних умов вирощування…………………
1. Кліматичні умови…………………………………………………….
2. Ґрунтові умови………………………………………………………..
3. Обґрунтування технології вирощування……………………………
1. Розміщення в сівозміні……………………………………………….
2. Система обробітку ґрунту……………………………………………
3. Система удобрення……………………………………………………
4. Сівба…………………………………………………………………...
1. Підготовка насіння……………………………………………………
2. Строки, способи, глибина сівби……………………………………..
5. Догляд за посівами……………………………………………………
1. Поливний режим……………………………………………………...
6. Збирання врожаю і первинна обробка……………………………….
4. Технологічна карта вирощування культури. Висновки та пропозиції……………………………………………………………………..

Список використаної літератури……………………………………………. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

      Серед найважливіших зернових культур озима пшениця за посівними площами займає в Україні перше місце і є головною продовольчою культурою. Це свідчення великого народногосподарського значення озимої пшениці, її необхідності у задоволенні людей високоякісними продуктами харчування.

     Основне призначення озимої пшениці — забезпечення людей хлібом і хлібобулочними виробами. Цінність пшеничного хліба визначається сприятливим хімічним складом зерна. Серед зернових я культур пшеничне зерно найбагатше на білки. Вміст їх у зерні м'якої пшениці залежно від сорту та умов вирощування становить у середньому 13-15 %. У зерні пшениці міститься велика кількість вуглеводів, у тому числі до 70 % крохмалю, вітаміни В-І, В2 РР, Е та провітаміни A, D, до 2 % зольних мінеральних речовин. Білки пшениці є повноцінними за амінокислотним складом, містять усі незамінні амінокислоти — лізин, триптофан,-- валін, метіонін, треонін, фенілаланін, гістидин, аргінін, лейцин, ізбдейцин, які добре засвоюються людським організмом. Проте у складі білків недостатньо таких амінокислот, як лізин, метіонін, треонін, тому поживна цінність пшеничного білка становить лише 50 % загального вмісту білка. Це означає, наприклад, що при вмісті білка в зерні 14 % ми використовуємо його лише 7 %. Тому так важливо вирощувати високобілкову пшеницю. 400 — 500 г пшеничного хліба та хлібобулочних її виробів покриває близько третини «сіх потреб людини в їжі, половину потребу вуглеводах, третину ( 40 %) % у повноцінних білках, 50 – 60 % —у вітамінах групи В, 80 % - у вітаміні Е. Пшеничний хліб практично повністю забезпечує потреби людини у фосфорі і залізі, на 40 % — у кальції.

     Співвідношення білків і крохмалю у зерні пшениці становить у передньому 1 : 6 — 7, що є найбільш сприятливим для підтримання нормальної маси тіла і працездатності людини.

     Озима пшениця, яку вирощують за сучасною інтенсивною технологією, є добрим попередником для інших культур сівозміни, і в цьому полягає її агротехнічне значення.

     Пшениця — одна з найдавніших і розповсюджених культур на земній культур вона була відома вже приблизно 6.5 тис. років до н. е. народам Іраку, близько 6 тис. років - землеробам Єгипту (за деякими даними навіть 10 тис. років), близько 5 тис. років — Китаю. На території СНД, зокрема сучасних України, Грузії, Вірменії, Азербайджану та Середньоазіатських республік, її почали вирощувати у 4- З тисячоліттях до н.е.

     Місцем походження пшениці "більшість дослідників вважають степовій напівпустельні райони Ази (Іран, Ірак, Закавказзя). З Азії пшениця приблизно 5 — 4 тис. років тому потрапила в Європу, Польшу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Румунію, Болгарію. У південній Африці, Америці, Австралії вона з'явилася лише у XVI - XVIII ст. Тепер озима пшениця є основною продовольчою культурою більшості європейських країн, США, КНР, Японії. В СНД (Росії, Казахстані) та Канаді переважають посіви ярої пшениці, в Україні - озимої.

     Загальна посівна площа озимої пшениці у світі становить тепер близько 240 млн га, валові збори зерна сягають 560 млн т (1993 p.).

     Завдяки широкому впровадженню у виробництво інтенсивної технології вирощування озимої пшениці за останні роки значно зросла її середня врожайність. У 1990 р. вона досягла в СНД 34,1 ц/га, в Україні — 40,2 ц/га. Досвід кращих господарств свідчить, що сучасна інтенсивна технологія здатна забезпечити подальше значне зростання урожайності озимої пшениці на всіх площах посіву.  
 
 
 

1. Біологічні особливості  культури

     Озима пшениця має триваліший вегетаційний період, ніж яра, краще використовує вологу й поживні речовини грунту і дає в основних районах вирощування високі врожаї. В умовах тривалої теплої осені вона розвиває міцну кореневу систему і добре кущиться. У посушливі весни використовує зимову вологу краще, ніж ярі зернові навіть ранніх строків сівби. Осіння сівба і більш раннє збирання озимої пшениці порівняно з ярою дає змогу господарствам краще використовувати робочу силу і засоби виробництва. На родючих грунтах урожайність озимої пшениці перевищує урожайність озимого жита та ярої пшениці.

     Пшениця належить до родини Роасеае, роду Friticum L. Серед зернових культур вона представлена у виробництві найбільшою кількістю видів. Всього налічують 22 види, які об'єднують у чотири генетичні групи. Всі види пшениці за морфологічними ознаками поділяють на дві групи: голозерні й плівчасті, або полб'яні. Важливою особливістю культурних голозерних пшениць є те, що колосовий стрижень їх неламкий і зерно при обмолочуванні легко відділяється від колоскових лусок. Всі інші пшениці (полб'яні та дикорослі) мають стрижень, який під час достигання врожаю легко розламується на окремі членики разом з колосками. Зерно цих пшениць при обмолочуванні не відділяється від квіткових і колоскових лусок.

     Найбільше значення у виробництві мають два види пшениці: м'яка, або звичайна, і тверда. У культурі найпоширеніші сорти м'якої пшениці.

      М'яка, або звичайна, пшениця . Її посіви поширені в усіх частинах світу — від Полярного кола до тропіків. Вона характеризується високою пластичністю і великою різноманітністю форм. Відомо 250 різновидів і кілька тисяч сортів м'якої пшениці. У виробництві поширені озимі та ярі форми.

     М'яка пшениця має великий, нещільний колос, в якому лицевий бік ширший, ніж бічний. Є остисті й безості форми. Остюки, що відходять від зовнішніх квіткових лусок, коротшім від колоса і розходяться під значним кутом. Колоскові луски широкі, такі самі за довжиною, як і квіткові, або трохи коротші. Кіль на колосковій лусці розвинений слабо і закінчується добре розвиненим зубцем або остюкододібним додатком.

     Колосок багатоквітковий. Залежно від умов вирощування й сортових особливостей розвивається від двох додаяти квіток і утворюється від двох до чотирьох зернин у колоску. Зерно з добре вираженим чубком, борошнисте, напівсклоподібне і склоподібне. Соломина по всій довжині порожниста.

     Тверда пшениця (Тг. durum) характеризується щільним остистим колосом (безості форми трапляються рідко). Соломина біля колоса виповнена. Остюки грубі, значно довші від колоса, розміщені паралельно до колосового стрижня. Колоски багатоквіткові. Зерно склоподібне, з підвищеним вмістом білка. У виробництві поширені ярі форми.

     Урожайність зернових культур визначається генетичним потенціалом сортів (гібридів) та рівнем технології їх вирощування на фоні високої загальної культури землеробства. Щоб повніше реалізувати їх потенціальну продуктивність, технології вирощування повинні максимально задовольняти вимоги рослин до ґрунтового і повітряного живлення, вологозабезпечення, температури протягом вегетації. Тому щоб розробити оптимальну технологію, потрібно знати і враховувати закономірності зміни факторів зовнішнього середовища під впливом технологічних прийомів і росту та розвитку рослин, а також вимоги їх на кожному періоді життя до необхідних факторів.   [ 2 ]

     Найбільшого значення набуло вивчення потреб зернових культур за фенологічними фазами та етапами органогенезу.

     Зернові злаки протягом вегетації проходять відповідні фази розвитку, з якими пов'язане утворення окремих органів. Для злакових культур характерні такі фенологічні фази: проростання насіння, сходи, кущення, вихід у трубку, колосіння (викидання волотей), цвітіння, формування, наливання та достигання зерна.

1 — фаза поглинання, води. Насіння .поглинає воду до появи критичної вологи. Втягують воду гідрофільні колоїди насіння, в той же час не відбувається помітна активізація хімічних процесів і не спостерігаються зміни у морфології. У цій фазі насіння поглинає воду із силою 50—100 атм., і збільшення об'єму його особливо помітне через 8—12 год і закінчується через добу. При доступній волозі насіння бубнявіє при температурі 20 °С.

2 — фаза набубнявіння. Швидкість набубнявіння насіння  залежить від його крупності,  вмісту білка в ендоспермі (чим  більше його, тим повільніше насіння  бубнявіє), а також щільності плодової  оболонки зерна. 

3 — фаза росту  первинних корінців починається  з ділення клітин первинного  корінні, відбувається накльовування,  потім ростуть корінці, вся  енергія витрачається для росту  проростка (в корінцях синтезуються  вітаміни, регулятори росту).

4 — фаза росту  проростка починається із з'явлення  проростка, продовжується ріст  корінців, у злаків ця фаза  закінчується з’явленням колеоптиле.

5 — фаза встановлення  проростка — в цій фазі проросток  одержує із насінини поживні  фізіологічно-активні речовини, крім  того, він може використовувати  вологу й поживні ре­човини  з грунту.

     Найбільше на проростання насіння впливають тепло і волога, а на швидкість набубнявіння, крім того, й властивості самого насіння, насамперед його проникливість, структура, розміри. Дрібне насіння бубнявіє швидше. Загальна кількість води, яку поглинає насіння, залежить, насамперед, від його хімічного складу. Виходячи з цього, мінімальна кількість води для проростання насіння у злаків становить 46—76%, у бобових — 106—114, насіння льону поглинає до 160, а буряки — 120—168 %.

     Обов'язково для проростання насіння необхідний кисень для дихання й окислення запасних поживних речовин, при нестачі його відбувається анаеробне дихання, при якому в тканинах насінини збільшується вміст недоокислених метаболітів, які негативно впливають на ріст.

     На швидкість з'явлення сходів впливає багато факторів: вологість і температура ґрунту, його гранулометричний склад, глибина загортання насіння, біологічні особливості сорту тощо. Професор A Носатовськяй встановив, що від початку проростання озимої пшениці до з'явлення сходів сума середньодобових температур повинна становити 60—90 0С залежно від глибини загортання насіння (в середньому по 10 0С 1 на кожен сантиметр).

     Озима пшениця належить до холодостійких культур. Насіння її здатне проростати при температурі посівного шару ґрунту всього 1-2 °С, проте за такої температури сходи з'являються із запізненням і недружно. Найбільш інтенсивно ґрунт поглинає воду, яка потрібна для набухання і проростання насіння, при прогріванні ґрунту до 12 - 20 °С. За такої температури і достатній вологості ґрунту (близько 15 мм продуктивної вологи у посівному шарі) сходи з'являються вже на 5 - 6-й день. Більш висока температура (понад 25 °С) несприятлива для проростання, бо може стати причиною сильного ураження сходів хворобами, особливою іржею, а при температурі 40 °С, коли відносна вологість повітря сягає 30 % і нижче, насіння, яке проросло, гине через інтенсивне випаровування вологи, а те, яке набухло, втрачає схожість внаслідок дихання, витрат поживних речовин і ураження пліснявою. Найсприятливішим для сівби пшениці є календарний строк із середньодобовою температурою повітря 14 — 17 °С. Більшість сортів озимої пшениці, районованих в Україні, відносно стійкі проти понижених температур в осінній, зимовий та ранньовесняний періоди. При доброму загартуванні восени вони витримують зниження температури на глибині вузла кущення до 15 - 18 °С морозу, а деякі з них (Миронівська 808) — навіть до мінус 19 — 20 °С. Найвищою холодостійкістю озима пшениця відзначається на початку зими, коли вузли кущення містять максимум захисних речовин — цукрів. Навесні, внаслідок зимового виснаження, вона часто гине при морозах усього близько 10 °С. Особливо знижується її холодостійкість при різких коливаннях температури, коли вдень повітря прогрівається до 8-12 °С, а вночі, навпаки, знижується до мінус 8-10 °С.

      Високою морозо- і зимостійкістю відзначається пшениця, яка утворює восени 2-4 пагони і нагромаджує у вузлах кущення до 33-35 % цукру на суху речовину, що досягається при тривалості осінньої вегетації рослин 45 - 50 днів з сумою температур близько 520 - 670 °С. Перерослі рослини, які утворили восени 5-6 пагонів, втрачають стійкість проти низьких температур, часто гинуть або сильно зріджуються, і площі доводиться пересівати або підсівати інші культури.

      Озима пшениця добре витримує високі температури влітку. Короткочасні суховії з підвищенням температури до 35 — 40 °С не завдають їй великої шкоди, особливо при достатній вологості ґрунту. Цим відзначаються переважно сорти південного походження, наприклад, Одеська 51, Безоста 1 та ін. Протягом вегетації сприятливою середньою температурою є 16 — 20 °С із зниженням у період кущення до 10 - 12 °С та підвищенням при трубкуванні до 20 - 22 °С, цвітінні і наливанні зерна — до 25 — 30 °С. Для розвитку сильної кореневої системи кращою температурою ґрунту є від 10 до 20 °С.

     Вимоги до вологи. Озима пшениця потребує достатньої кількості вологи протягом усієї вегетації. Як правило, високий урожай її спостерігається при весняних запасах вологи у метровому шарі ґрунту до 200 мм, а на період колосіння — не менше 80 - 100 мм гри постійній вологості ґрунту 70-80 % НВ. Вологість, більша за 80 % НВ, несприятлива для пшениці, бо погіршується газообмін кореневої системи через насичення повітря в ґрунті.  

Транспіраційний коефіцієнт у пшениці становить 400-500 у сприятливі за вологої ; роки він знижується до 300. у посушливі  — підвищується до 600 - 700. Особливо високим  він буває у період сходи —  початок кущення (800 - 1000), найменшим  — наприкінці вегетації (150 - 200). Більш  економно витрачають вологу рослини, достатньо  забезпечені поживними речовинами.

     Протягом вегетації пшениця поглинає вологу нерівномірно. Найбільше вона потрібна рослинам у період трубкування, особливо за 15 днів до виколошування з тривалістю близько 20 днів, коли рослина інтенсивно росте і в неї формуються колоски, квітки. Нестача вологи в цей час зумовлює значне зниження врожаю внаслідок меншої кількості зерен у колосі та меншої маси 1000 зерен.

В умовах Степу  велике значення має вологість посівного  шару на час сівби пшениці. Значні запаси її у ґрунті необхідні з  самого початку бубнявіння насіння, яке у м'якої пшениці відбувається при поглинанні 50-55 % води від сухої  маси насіння, а в твердої —  на 5-15 % більше. Тому дружні сходи з'являються  лише при наявності в посівному  шарі 10 — 15 мм продуктивної вологи, а  процес кущення — при вологості  орного шару 0-20 см не менше 20 - ЗО мм. При  достатньому забезпеченні рослин водою  вони нормально кущаться, формують добре розвинену вторинну кореневу систему, стають більш зимо- та морозостійкими. Про високу потребу озимої пшениці у волозі свідчать витрати нею води при формуванні врожаю, які становлять за вегетацію, залежно від зони вирощування, в середньому 2500 — 4000 м3/га. Тому нагромадження і збереження ґрунтової вологи для пшениці, особливо в Степу, є одним з важливих факторів її високої продуктивності.

     Вимоги до ґрунту. Коренева система озимої пшениці на родючих ґрунтах здатна проникати на глибину до 2 м. Тому озимій пшениці найбільше відповідають ґрунти з глибоким гумусовим шаром та сприятливими фізичними властивостями, достатніми запасами доступних для неї поживних речовин і вологи з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 6 - 7,5).

     Коренева система пшениці найкраще розвивається на пухких ґрунтах, об'ємна маса яких становить 1,1 — 1,25 г/см3. При об'ємній масі 1,35 — 1,4 г/см3 ріст коріння пригнічується, а якщо вона перевищує 1,6 г/см3, корені не проникають у ґрунт або проникають лише по червоточинах та щілинах.

     Надмірна пухкість ґрунту з об'ємною масою менше 1,1 г/см3 теж несприятлива для формування коріння, бо при наступному осіданні ґрунту можливе обривання коренів (що буває, наприклад, при запізнілій оранці). На таких ґрунтах багато втрачається води і верхній шар пересихає, що особливо небажано для посушливих районів. Встановлено, що серед озимих культур озима пшениця — одна з найбільш вибагливих до ґрунтових умов вирощування. Найвища урожайність її спостерігається при вирощуванні на чорноземних ґрунтах на півдні — також на каштанових і темно-каштанових Малопридатними (особливо для сортів твердої пшениці) є кислі підзолисті та солонцюваті ґрунти, а також ґрунти, схильні до заболочування, торфовища. Проте за відповідної технології і на таких ґрунтах можна вирощувати до 40 ц/га і більше зерна пшениці.

     За виносом поживних речовин з ґрунту озима пшениця є азотофільною рослиною: 1 ц зерна виносить у середньому з ґрунту азоту 3,75, фосфору — 1,3, калію — 2,3 кг. На початку вегетації особливо цінними для пшениці є фосфорно-калійні добрива, які сприяють кращому розвитку її кореневої системи і нагромадженню в рослинах цукрів, підвищенню їх морозостійкості. Азотні добрива більш цінні для рослин навесні і влітку — для підсилення росту, формування зерна і збільшення в ньому вмісту білка.

    Вимоги до світла. Озима пшениця належить до рослин довгого світлового дня. Вегетаційний період її. залежно від району вирощування та особливостей сорту, коливається від 240 - 260 до 320 днів. Для пшениці має значення також інтенсивність освітлення. При затіненні рослин у загущених посівах нижні стеблові міжвузля надміру витягуються, і пшениця вилягає.

[ 3 ]

ХАРАКТЕРИСТИКА  СОРТІВ ПШЕНИЦІ 

Впровадження  нових сортів — одне з найефективніших  заходів, які швидко скуповуються. Але  лише застосування інтенсивних сортів не може вирішувати всі питання, пов'язані  з підвищенням продуктивності. Для  цього необхідна висока культура землеробства, надійна матеріально-технічна база, забезпеченість доброякісним насінням, достатньою кількістю добрив, іншими агротехнічними і організаційно-господарськими факторами.

Коломак 3. Пшениця м'яка. Різновидність еритроснермум. Середньостиглий. Стебло середньої товщини, міцне, пусте. Листки зелені, за величиною проміжні, не опушений восковий наліт середній. Колос солом'яно-жовтий, призматичний, щільний. Зернівка червона, нзшввидовженз, борідка середня. Урожайність — 44,9—58 ц/га. Зимостійкість - 4,3—4,7 бала. Стійкість протії вилягання — 4,8 бала, обсипання — 4,8, посухи — 4,2 бала. Ураженвсть борошнистою росою — 10,6—20,5 %, бурою іржею — 15,1—21,8, фузаріозом — 5,0—8,6 %. Вміст білка — 11,5—13,9 %, клейковили — 24,1—29,2%. Маса 1000 зерен — 40,4—45,1 г. Загальна хлібопекарська оцінка — 3,7 4,5 бала. Рекомендований для вирощування в Степу.

Альбатрос одеський. Пшениця м'яса. Різновидність єретроспермум. Рослини заввишки 75—108 см. Листки світлозелені, вузькі, короткі. Колос циліндричний, завдовжки 9— 11 см, середньощільний, вегетаційний період — 287—303 дні. Стійкість проти вилягання — 3—5 балів, зимостійкість 4 5 балів. Придатний для вирощування за інтенсивною технологією. Борошномельні та хлібопекарські якості добрі Аміяні Вміст білка — 13,6—14,6 %, сирої клейковини — 28.4-29,3 %. Маса 1000 зерен — 33,7—44,7 г. Загальна Жопекзрська оцінка — 4—4,5 бала. Рекомендований для збування в Степу.

Вимпел  одеський. Пшениця м'яка. Різновидність лютес. Ранньостиглий. Кущ нагаврозлогий, стебло тонке, пусте, пружне. Листки світло-зелені, без опушення. Колос циліндричний, білий, завдовжки 8—9 см, середньої щільності. Зернівка середньої крупності, червона, напіввиражена, боріздка ока. Морозостійкість середня — вище середньої. Урожайність — 56,6 на богарних і 69 ц/га на зрошуваних земдях. Маса 1000 зерен — 41,5—42,4 г. Рекомендований дня вирощування в Степу.

Тіра. Пшениця м'яка. Різновидність еритроспермум. Середньоранній. Форма куща сланка, стебло середньої товщина, міцне. Листки зелені, без опушення, з восковим нальотом. Колос coлом'яно-жовтий, призматичний, середньої щільності. Зернівка яйцеподібна, середка за величиною, борідка неширока, неглибока. Маса 1000 зерен — 37,4—41 г. Уржайність — 46,4—54,9 ц/га. Вміст білка —11,7—14,3, клейковини — 25,0—29,1 %, хлібопекарська,оцінка — 3,6 -4,8 бала. Стійкість проти вилягання — 4,9 бала, ураженість борошнистою росою — 12,6—19,2 %. Рекомендований для вирощування в Степу.

Українка  одеська. Пшениця м'яка. Різновидність еритроспермум. Середньоранній. Форма куща напіврозлога, стебло міцне, товсте, листки темно-зелені з сизим відтінком. Кола циліндричний або злегка веретеноподібний, білий, завдовжки 8—9 см, більш щільний у верхній частині. Зернівка середньої величини, червона, боріздка середня. Маса 1000 зерен 40,3—44,6 г. Урожайність — 51,0—61,5 ц/га. Стійкість проти вилягання — 4,8 бала. Ураження борошнистою росою 1,4—5,6 %г бурою іржею — 4,4—6,9, фузаріозом — 1-3,2 %. Рекомендований для вирощування в Степу.  

Одеська 161. Пшениця м'яка. Різновидність еритроспермумі Ранньостиглий. Форма куща напівстояча, стебла міцне, просте, середньої товщини. Листки світло-зелені, не опушені, колос циліндричний, до верху звужений. Зернівка середня за розміром, видовжено-овальна, червона, боріздка глибока морозостійкість вище середньої. Урожайність — 52,8—64,5 ц/п. Маса 1000 зерен — 41—44 г. Стійкість проти вилягання 4,3—4,8 бала. Ураженість борошнистою росою — 2,6—6,8 %. Рекомендований для вирощування в Степу.  

Юна. Пшениця м'яка. Різновидність лютесценс. Висота рослин — 73 см. Стебло середньої товщини, міцне. Листки середні за довжиною, світло-зелені. Колос призматичний білий, завдовжки 9—11 см, .безостий. Зерно червоне, напівкругле, боріздка неглибока, основа опушена. Маса 1000 зерен - 40 г. Урожайність — 57,5 ц/га. Зимостійкість — 4 бали, стійкість проти вилягання —г 4 бали. Рекомендований для вирощування в Степу.   [ 1 ] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.  Оцінка ґрунтово-кліматичних умов вирощування

2.1. Кліматичні умови 

     У цілому, клімат зони степу континентальний, з високими тепловими ресурсами. Суми температур вище 10 оС сягають у північних районах 3000 оС, а в південних — 3300 оС. Середня температура повітря найтеплішого місяця липня + 21,5 – 23,3 оС, а найхолоднішого січня - 4,0 – 6,0 оС. Середня тривалість вегетаційного періоду коливається від 210 днів у північних до 220 днів у південних районах степу. Цього часу досить для того, щоб всі сільськогосподарські культури пройшли всі фази вегетації і для збирання врожаю.  (табл. 2.1)

     Річна кількість опадів у північних районах близько 400 – 450 мм, а в крайніх південних — 350 мм. З загальної кількості опадів у теплу пору року випадає приблизно 70%. Випадання опадів взагалі відрізняється нерівномірністю й значними коливаннями їх кількості, що призводить до нерівномірного зволоження у різні роки.

     Однак забезпеченість посівів водою є одним із найважливіших показників агрокліматичного потенціалу вирощування сільськогосподарських культур. Але найсприятливіші умови забезпеченості водою складаються в районах північного степу, де в 40 – 50% років ресурси її не відповідають потребі рослин.

     Неоднакова й забезпеченість посівів теплом. І хоча сума активних температур повітря вище 10 оС складає близько 3000 оС, така кількість тепла за період активної вегетації свідчить, що температурний коефіцієнт росту сільськогосподарських культур, майже скрізь досить великий. Однак через гіршу забезпеченість водою відносна продуктивність зменшується на 20 – 30% і більше.

     За багаторічними даними Укргідромету, приморозки в повітрі закінчуються переважно в кінці другої – на початку третьої декади квітня, а в окремі роки вони можуть тривати до кінця другої декади травня, у ряді східних і західних районів степу – навіть до кінця травня чи на початку червня. Тривалість безморозного періоду в більшості районів становить у середньому 155 – 165 днів, у південно-західних та деяких центральних районах 166 – 176 днів і більше. Однак в окремі роки вона може зменшуватись переважно до 115 – 125, тільки місцями — до 126 – 136 днів. Це викликається як пізнім закінченням приморозків весною, так і раннім їх настанням восени. Майже скрізь приморозки в повітрі восени іноді можуть наставати вже в другій декаді вересня. Звичайно, весною та восени вони дещо обмежують потенційні можливості формування врожаю соняшнику: в окремих випадках завдають шкоди сходам і викликають передчасне припинення росту рослин.

     Також зона степу характеризується наявністю східних та північно-східних вітрів. В прибережних районах у теплу пору року спостерігаються бризи — вітри, що вдень дують з моря на сушу, а вночі дують з суші на море.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Агрометеорологічні  умови  Запорізької  області  

                                                                                                                                                                                                                       Таблиця 2.1