Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Технологія вирощування сої на зерно з урожайністю 42 ц/га

Таблица-1 Зведена відомість інформації програмованого вирощування врожаю

Пор. №	Показник	Величина
А.Загальні відомості
1	Область	Харківська
2	Район	Харківський
3	Господарство	Дослідне поле ХНАУ
4	Сівозміна	Польова
5	Поле	3
6	Культура	Соя
7	Сорт	Романтика
8	Попередник	Ярі зернові
9	Площа,га	0,3
10	Урожайність, ц/га	42
Б.Характеристика поля
11	Тип ґрунту	Чорнозем потужний
12	Гранулометричний склад	Легко суглинковий
13	Бонітет, бал	68
14	Ціна бала	0,36
15	Глибина гумусового горизонту, см	110-120
16	Вміст гумусу, %
17	Глибина орного шару, см	25-27
18	Об’ємна маса, г/см³	1,4
19	Глибина розрахункового шару для N, Р, К, см	100,30,30
20	Рік ґрунтового обстеження	2008
21	Вміст у ґрунті:
	легкогідролізованого азоту, мг/100 г гр.
	рухомого фосфору, мг/100 г гр.
Продовження табл. 1
	обмінного калію, мг/100 г гр.
22	Гідролітична кислотність, мг-екв./100 г гр.
23	рН сольове
24	Глибина залягання підґрунтових вод, м	30
25	Унесено під попередник добрив
	органічних, т/га
	азотних, кг/га
	Р₂О₅_,кг/га
	К₂О₅_,кг/га
26	Забур’яненість поля, шт./ м²
27	Заселення шкідниками за видами, шт./ м²
28	Зараженість хворобами за видами, %
В. Агрокліматичні умови
29	Річні опади, мм	592
30	Коефіцієнт використання опадів	0,7
31	Тривалість вегетаційного періоду, днів	108
32	Опадів за вегетацію, мм	221,3
33	Підтікання води з ґрунту, мм	-
34	Сума фізіологічно активних температур, ^оС	2400
35	Сума активних температур, Т^оС>5^оС	3103
36	Сума ефективних температур, Т^оС>10^оС	2400
37	Надходження ФАР за вегетацію, кДж/см²	1110,5
38	Коефіцієнт використання ФАР, %	1,27

Вступ

Серед великого розмаїття живих організмів, кожен вид - який сам по собі є унікальним, природа створила і шедеври. Соя відноситься до числа тих небагатих рослин, котрі ніби спеціально створені на користь людині. Захоплює те, що соя поширена у всьому світі, її використовують у виробництві на шести із семи континентів.

Феномен цієї культури полягає в тому, що в ній за вегетаційний період синтезується два врожаї – білки і олії та всіх органічних речовин, які є в рослинному світі. В насінні міститься 38% білка, 18-23 олії, 30% вуглеводів, ферменти, вітаміни, мінеральні речовини. Завдяки багатому й різноманітному хімічному складу, вона не знає рівних собі за темпами виробництва, здавна широко використовується як універсальна продовольча, кормова і олійна культура, не маючи аналогів в арсеналі рослинних ресурсів за продуктивністю і якісним складом.

Соя є ідеальною кормовою домішкою раціонів тварин, птиці, риби, оскільки найповніше задовольняє їх потреби в енергії незамінних амінокислотах. Найбільшого застосування в годівлі тварин і птиці знайшли шрот і макуха, які завдяки високому вмісту життєво необхідних амінокислот вважаються одними з найкращих кормових домішок. В соєвій макусі міститься 10-12% олії, яка забезпечує енергетичну поживність. Крім того, сою вирощують на сіно та зелений корм, а також для випасання тварин. Одним з перспективних напрямків застосування сої у тваринництві є використання її в якості високобілкового компоненту силосу з кукурудзою та іншими злаковими культурами.

Одержане із насіння сої соєве молоко за поживністю і засвоєнням організмом (98%) не поступається молоку тварин. Воно містить 2,4-4,2% протеїну і 1,2-3,3% олії. У тваринництві воно з успіхом може слугувати замінником незбираного молока при випоюванні телят та поросят

Соя, як і інші зернобобові культури, відіграє важливу роль у підвищенні продуктивності сівозміни, завдяки її здатності накопичувати в ґрунті велику кількість азоту і органічних речовин. Культура в симбіозі з бульбочковими бактеріями (Brady Rhizobium) активно засвоює азот повітря, що дозволяє успішно використовувати її як попередник для більшості культур. Науковими дослідами встановлено, що після вирощування сої залишається в ґрунті азоту в кількості, еквівалентній 1,9 ц/га аміачній селітрі [46 Розвадовський А.М., Бабич А.О., Петриченко В.Ф. та ін. Зернобобові культури в інтенсивному землеробстві. – К.: Урожай, 1990. – 176 с.].

Однак сьогодні фізіологічно-активні компоненти їжі привертають все більше і більше уваги. Насіння сої містить різноманітні біохімічні речовини у кількості достатній щоб забезпечувати як поживність виготовлених із неї продуктів, так і фізіологічно-активну діяльність організму людини [6 Бабича А.А. Сортовая реакция сои на сроки посева, изменение густоты растений и условия питания// Докл. ВАСХНИЛ – 1974. - № 10. – С.14-17.].

Найбільш розповсюджений напрямок використання сої – отримання рослинної олії, продуктів її переробки, а також супутніх їй речовин (лецетину, стеарину). Макуха і шрот, що залишаються після виділення олії, є неперевершеною кормою добавкою у кормосумішах для багатьох видів тварин, птиці та риби [40 Петибская В.С., Баранов В.Ф., Кочегура А.В. Соя: качество, использование, производство. – М., 2001. – 64 с.].

Соєва олія відрізняється високим вмістом поліненасичених жирних кислот (85%). Особливо великий вміст лінолевої кислоти, що відноситься до незамінних факторів харчування. Вона нормалізує вміст холестерину у крові, рівень кров’яного тиску, стан серцево-судинної системи [47 Силенко Г.Л., Шорстобитов В.В., Капрельянц Л.В. Продукты из сои – пища третьего тысячелетия// Агросвіт. – 2001. - № 6. – С. 10-12.].

Соєвий білково-жировий збагачувач використовується як наповнювач рослинного походження при виробництві плавлених сирів з коров’ячого молока. Ним доповнюють сирну суміш у кількості від 5 до 20 відсотків. [25 Гужова В., Головань Л., Савченко О. Плавлений сир з наповнювачами// Харчова і переробна промисловість. – 1997. - № 10. – С. 22-23.].

В усьому світі у виробництво впроваджений широкий спектр мучних продуктів з соєвими добавками.

Соєве борошно використовують в основному в кількості 1% як джерело ферменту ліпоксигенази для покращення якості хліба. Ферментоактивне соєве борошно є основною частиною хлібопекарських покращувачів, яке додається до пшеничного чи іншого борошна у кількості від 3 до 25%.

Розділ І Біологічні особливості культури

Відношення до світла, тепла, вологи

Ботанічний рід сої Glicine об’єднує більш як 40 видів. Виробниче значення і поширення має від сої культурної Glicine hispida L, у якого є 6 підвидів.

Культурна соя – це однорічна самозапильна трав’яниста рослина, має велику мінливість по формі листків, квіток, суцвіття, бобів та насіння [12 Бабич А.А. Сучасне виробництво і використання сої. – К.: Урожай, 1993. – 432 с.].

Сім’ядолі, на які припадає одночасна частина об’єму і маси насіння, бувають жовтого і зеленого кольору, містять практично всю олію і протеїн, які є в сої. Вони забезпечують проросток поживними речовинами під час проростання і приблизно протягом одного тижня після сходів.

Насіннєва оболонка, товщиною 8-12 мк, захищає зародок від грибів і бактерій до і після сівби, в період набубнявіння насіння, проростання і появи сходів. Оболонка насіння складається з таких шарів клітин: полісадного епідермісу, стовпчастих, губчастої паренхіми, алейронового шару та малих залишків ендосперму [46 Розвадовський А.М., Бабич А.О., Петриченко В.Ф. та ін. Зернобобові культури в інтенсивному землеробстві. – К.: Урожай, 1990. – 176 с.].

Зародковий корінець є першою частиною зародку, який проходить через насіннєву оболонку. Він швидко розвивається в корінець, який повинен міцно закріпитися у ґрунті для того, щоб проросток мав змогу пробити собі шлях на поверхню ґрунту. Згодом після початку подовження основного кореня з’являються бокові корінці. Кореневі волоски з’являються на головному первинному корені через 4-5 днів після проростання, а на бокових вторинних коренях, - незабаром після їх утворення. Ці волоски є основною адсорбуючою поверхнею кореневої системи. Вони з’являються в активно ростучій частині кореня [12].

Коренева система – добре розвинена, головний корінь стрижневий, порівняно короткий. Він товщий від бобових лише в орному шарі, з великою кількістю довгих бокових коренів і корінчиків, які на чорноземних ґрунтах проникають на глибину 1,5-2 м і глибше, а на ґрунтах з меншою родючістю – до 1,1-1,5 м [36 Мякушко Ю.П., Баранов В.Ф. Соя. – М.: Колос, 1984. – 331 с.].

При інокуляції активними штамами бульбочкових бактерій (нітрагін, ризоторфін) на головному і бокових корінцях утворюються бульбочки, в яких відбувається біологічна фіксація азоту. На коренях однієї рослини в Лісостепу і Степу за сприятливих умов формується 25-60 бульбочок і більше [46].

Стебло має висоту 60-90 см, іноді – до 1,5-2 м. Воно округлої форми, грубе. У більшості сортів опушене, іноді голе, товщиною від 3-4 до 22 мм, в середині – 0,8-12 мм, довжина міжвузлів – від 3 до 15 см. Кількість вузлів – до 14-15, гілок – 2-7 і більше. Висота прикріплення нижніх гілок від 1до 25 см. Кількість гілочок і висота прикріплення нижніх бобів залежить від густоти рослин і сорту. Стебло, гілки, черешки й боби покриті волосинами жовто-коричневого, білого й рудого кольору [36].

Сходи спочатку мають дві сім’ядолі, що при проростанні насіння виносяться на поверхню ґрунту. Дружніше вони з’являються на полі з структурним, добре розпушеним ґрунтом, при оптимальній вологості посівного шару. Коли ж утворюється ґрунтова кірка, поява сходів ускладнюється, вони бувають зрідженими [12].

Листки – складні, трійчасті, мають прилистники і складаються з трьох листочків. Бокові листочки трійчастого листка бувають асиметричні, центральний – симетричний. Форма їх дуже різноманітна і широколанцетоподібна, широкояйцеподібна, овальна, ромбічна, яйцеподібна, овальновидовжена, клиноподібна з притупленим або гострим кінчиком. Форма листочків дещо змінюється по ярусам куща, залежно від зволоження. Довжина їх 6-18 см, ширина – 3-4, довжина черешка – 8-24 см, який виходить із пазух прилистків. Пластина листка гладенька, зморшкувата, м’яка або груба, забарвлення – зелена або темно-зелена [36].

Квітки маленькі, п’ятипелюсткові, білі або фіолетові, майже без запаху, зовні непривабливі, вони зібрані в короткоквіткову китицю. Соя – самозапильна, у неї більше 98% квіток клейстогамні. У цієї культури перехресне запилення зустрічається дуже рідко і залежить воно від сортових особливостей, погодних умов і місця вирощування [46].

Суцвіття – китиці, розміщені в пазухах листків, іноді попарно. Довжина квіткової китиці від 0,5 до 8 мм і більше. У сої квітки сидять на коротких квітконіжках, біля основи якої є навколоквітник, а біля основи чашечка – два маленьких приквітника. Чашечка – п'ятизубцева, висотою 5-6 мм, із п’яти чашолисток, зелена [12].

Плід – біб, який складається із двох половинок, з’єднаних двома швами, причому, один із них черевний є основним, на ньому за допомогою фунікулюса прикріплюється насіння і другий (спинний) – розташований з протилежного боку. Боби – прямі, зігнуті або серпоподібної форми, довжиною 3-8, шириною 0,5-1,5 см, плоскуваті або опуклі, з прямою чи чітковипуклою поверхнею, на кінці із дзьобиком. Кількість насіння в бобі від одного до чотирьох, частіше – 2-3. Висота прикріплення нижніх бобів від 1 до 30 см, залежить від сортових особливостей та густоти рослин [12].

Насіння у сої за формою буває шароподібне, овальне або подовжене, проміжне, плоске чи випукле. За кольором у повній стиглості буває – жовте, коричневе, зелене, чорне, пігментове, строкате. На місці прикріплення насінин є слід – рубчик від сім’яніжки, яка з’єднує його з бобом [36].

Маса 1000 насінин у районованих сортів – 130-150 г. За розмірами насіння поділяється на шість груп:

дуже дрібне з масою 1000 насінин 40-90 г,
дрібне – 100-140,
середнє – 150-200,
велике – 210-250,
дуже велике – 250-300 г,
виключно велике – 310-425 г [12, 46].

Потреба в теплі. Соя – теплолюбна культура, її вирощують на великій території – від екватора і майже до 54⁰ північної широти. Мінімальна температура для проростання насіння 6-7⁰С, сприятлива - 12-14, оптимальна - 18-20⁰С. Сходи витримують короткочасне зниження температури до мінус 2-3⁰С і навіть трохи нижче, але при цьому ріст дещо затримується. У фазі трьох-чотирьох листків таке зниження температури призводить до загибелі рослин. Сума активних температур за вегетаційний період становить від 1700 до 3200⁰С при середньодобових температурах не менше 15-17⁰С.

Для формування репродуктивних органів сої сприятлива температура 18-19⁰С, оптимальна 21-23⁰С;
для цвітіння – відповідно 19-21⁰С і 22-25⁰С;
для утворення бобів і насіння 17-18 і 20-23;
для достигання 13-16 і 18-20⁰С.

Дуже негативно впливає на врожай похолодання під час цвітіння. При температурі 10-13⁰С достигання затримується. У теплу посушливу осінь, коли рослини достигають, вони витримують деяке зниження температури.

Реакція на світло. Соя – рослина короткого дня. Умови освітлення впливають на інтенсивність фотосинтезу, біологічну фіксацію азоту бульбочковими бактеріями, на мінеральне живлення і врожай. Вегетаційний розвиток стимулюється довгим днем, а для генеративного розвитку потрібний короткий фотоперіод. Серед рослин короткого дня соя найчутливіша до зміни його тривалості. Щоб прискорити цвітіння, для неї необхідно від 2 до 6 коротких днів, тоді як для інших культур – 7-40, і навпаки, при невеликому збільшенні тривалості дня цвітіння затримується. Тому, коли завозять насіння сої з південних у північні райони, вегетаційний період у більшості з них подовжується.

Сучасні сорти в основному пристосовані до вузьких зон, широтних поясів, а тому зміна широти навіть на один градус впливає на ріст і розвиток рослин, їх продуктивність, чим північніше місце походження сорту і чим довший день, при якому він формувався, тим сорт ранньостигліший і менше реагує на тривалість дня. Є сорти з дуже незначною реакцією на тривалість дня, їх відносять до нейтральних. Для більшості сортів сприятлива тривалість дня 13-15 годин. Соя особливо реагує на зміни тривалості дня в період від появи сходів, коли формується листкова поверхня, до масового цвітіння. Тому необхідно дотримуватися оптимального строку сівби цієї культури. Тривалість вегетаційного періоду, що пов’язаний з довжиною дня, залежно від сорту й району вирощування коливається від 90-100 до 150-170 днів. В Україні районовані сорти дозрівають за 115-140 днів.

Потреба у воді. Соя – водолюбна культура. Транспіраційний коефіцієнт коливається від 390 до 700, середній – 500-550. Культура займає проміжне місце в групі зернобобових.

Потреба рослин у воді залежить від фаз їх росту й розвитку. Для набубнявіння насіння соя потребує 90-160% води від його маси. Для формування великого врожаю зеленої маси й насіння сої потрібно, щоб вміст води в ґрунті у фазі сходи – цвітіння становив 70%, формування бобів і налив насіння – 80, у фазі достигання – 60-70% найменшої вологоємності.

Після появи сходів до галуження коефіцієнт транспірації великий але в цей час загальні витрати води незначні, що пов’язано з повільним темпом наростання маси. Критичний період споживання соєю води збігається з формуванням і розвитком продуктивних органів (фази цвітіння, формування і наливу насіння). Тому посуха в цей період найнегативніше впливає на продуктивність посіву.

Чутливість до родючості ґрунту. Соя забезпечує великий урожай на чорноземних, каштанових і меліоративних дерново-підзолистих ґрунтах. Для неї придатні ґрунти з рН від 5 до 8, оптимальні – з рН 6,5. Найбільші врожаї зеленої маси і зерна одержують на окультованих родючих ґрунтах, багатих органічною речовиною, забезпечених кальцієм, з доброю водопроникністю та обміном повітря. Це дуже важливо для біологічної фіксації азоту бульбочковими бактеріями. Непридатні для неї без меліорації солонці і солончаки, заболочені й кислі ґрунти. Треба враховувати, що бульбочкові бактерії (аеробні) потребують доброї аерації, розпушеного ґрунту, на ущільнених і заболочених ґрунтах вони не розвиваються, тому процес біологічної фіксації не відбувається .

Потреба в елементах живлення. Соя дуже чутлива до поживного режиму ґрунту, причому поживні речовини вона засвоює під час вегетації нерівномірно від сходів до цвітіння :

азоту – 6-16%,
фосфору – 8,4-12,3,
калію – 9-23,8,
кальцію – 10-11,
магнію – 6-8%.

Решту поживних речовин соя використовує від початку формування наливу зерна. Максимальну кількість азоту використовує від фази цвітіння до формування бобів, фосфору – під час формування бобів, калію – через 87-95 днів, кальцію – через 70-80, магнію – через 73-80 днів після сходів [7].

На думку вчених [12, 46] на формування 1 ц зерна витрачається 7,7-10 кг азоту, 1,7-4 кг фосфору, 3,2-4,4 кг калію.

Фази проходження та етапи органогенезу

Біологічно-екологічними особливостями, грунтово-кліматичними умовами та технологією вирощування визначається вегетація рослин сої та інших польових культур. Великого значення у північному Степу набуває підбір сортів, екологічно найбільш адаптованих, передусім, до грунтово-кліматичних умов вегетації. На різних фазах вегетації рослини сої неоднаково реагують на ці умови.

Залежність між тривалістю періоду сівба-сходи і температурою повітря та ґрунту виявлена дослідженнями вчених. Набубнявіння насіння і його проростання прискорює підвищена температура, завдяки чому потім інтенсивно проходять процеси росту і розвитку рослин. Потреба сої в теплі зростає від проростання насіння до сходів, потім до цвітіння і формування насіння, а під час достигання вона помітно знижується.

Спостереження за ростом і розвитком районованого та трансгенного сортів сої показали, що в умовах північного Степу України сорти по різному реагують на гідротермічні умови року. Що зумовлювало різну тривалість міжфазних періодів. Від цього змінювався вегетаційний період обох сортів.

Міжфазний період-цвітіння і формування бобів – найбільш тривалий. Він відбувається майже паралельно. Цвітіння і зв’язування бобів проходить поярусно. Кінець цвітіння майже співпадає з закінченням утворення бобів.

Тривалість періоду від появи повних сходів до чергової фази вегетації і, як наслідок, - загальний період вегетації були різними у районованого та трансгенного сортів.

Запорукою формування високого урожаю насіння є формування вегетативної маси рослин, що формуються до настання генеративного періоду. А тому скорочення періоду за рахунок збільшення тривалості генеративних фаз, певно, не є бажаним. За рахунок нагромадження в ній пластичних поживних речовин, їх перерозподілу в генеративні органи формується основна маса урожаю насіння сої.

1.3 Критичні періоди культури

Розділ ІІ Оцінка досягнутого рівня врожайності за різних умов

2.1 Розрахунки коефіцієнта засвоєння ФАР посівами

Розрахунки ККД ФАР:

К_фар=

Кількість сонячної енергії, яка міститься в урожаї:

Е=0,7*20,16=14,1кДж,

Розрахунок урожайності в абсолютно сухому стані:

У_о =

=0,7 кг/ м².

З проведених мною розрахунків ми бачимо, що коефіцієнт використання ФАР рослинами, при урожайності 42 ц/га, складає 1,27%.

2.2 Розрахунки потенційної врожайності за надходженням ФАР (ПУ)

Потенційна урожайність:

ПУ=

Знаючи стандартну вологість основної продукції(12%), співвідношення в урожаї, потенційну урожайність абсолютно сухої біомаси переводять в урожайність основної і побічної продукції стандартної вологості:

ПУ_о=

ц/га,

Частина вмісту основної продукції в урожаї:

К_т=

ПУ_о

42*0,598=25,11 ц/га,

Врожай побічної продукції:

25,11*0,9=22,5 ц/га.

Роблячи розрахунки я зробив висновок, що у нашій кліматичній зоні невисокий коефіцієнт використання ФАР.

2.3 Розрахунки кліматично забезпеченого урожаю (КЗУ) за природною вологозабезпеченістю і природною родючістю ґрунтів

КЗУ_в=

ц/га,

Ресурси доступної рослинам вологи:

W=157+221,3*0,8=334,04-80=254,04 мм.

Визначення КЗУ за природною родючістю ґрунтів:

КЗУ_г=68*0,36*1,25=32,3 ц/га.

Використовуючи природну забезпеченість ґрунту рослина може забезпечити урожайність 57,73 ц/га, а використовуючи лише природну родючість ґрунту 32,3 ц/га.

2.4 Розрахунки кліматично забезпеченого урожаю за гідротермічним показником (ГТП) і за біокліматичним потенціалом (БКП)

Розрахунки КЗУ за гідротермічним показником:

КЗУ_гтк=2,2*2,58-1,0=4,67т/га,

ГТК=

бала,

Розрахунок урожайності за біокліматичним потенціалом:

КЗУ_бкп=1,27*2,95=3,7 т/га,

Розрахунок біокліматичного потенціалу:

БКП=1,23

=2,95 бала,

Коефіцієнт зволоження:

К_зв=0,25

1,23.

З наведених вище даних можна зробити висновки, що ми можемо отримати запрограмовану урожайність завдяки природно-кліматичним факторам.

2.5 Розрахунки реально-виробничої урожайності

РВУ=68*0,36=24,48 ц/га.

Реальна-виробнича урожайність не відповідає запрограмованій і тому ми повинні запроваджувати заходи які підвищують урожайність.

Розділ ІІІ Науковий аналіз умов технології вирощування
запрограмованого врожаю сої

3.1 Місце в сівозміні

Сою розміщують після озимої пшениці, ярого ячменю, кукурудзи на зерно і силос, під яку не вносили гербіциди триазинової групи. Недоцільно її висівати після багаторічних бобових трав і зернобобових культур. В польовій сівозміні на попереднє місце сою повертають через 3-4 роки. В фермерських господарствах було б доцільно вводити короткоротаційні сівозміни, насичені соєю і кукурудзою. Такий підхід широко впроваджується у соєсіючих країнах світу.

3.2 Система обробітку ґрунту

Система підготовки ґрунту - основа технології вирощування сої на зерно. Вона передбачає максимальне накопичення вологи і знищення бур’янів, особливо багаторічних, вирівнювання поверхні поля та запобігання водній і вітровій ерозії ґрунтів.

При розміщені сої на полях, засмічених кореневищними і коренепаростковими бур’янами, після збирання попередника проводять 2-3 разове лущення стерні: перше – дисковими лущильниками ЛДГ-10, БД-10А на 6-8 см, а наступне – лемішними ПЛ – 5-25, ПЛ – 10-25 або плоскорізними КПШ-9, КПШ-5, ОПТ – 3,5 на глибину 12-14 см в агрегаті з боронами БИ-3А після масового відростання розеток бур’янів. При сильній забур’яненості поля використовують гербіциди 2,4 Д у дозі 5-7 л/га по препарату по відрослим розеткам бур’янів, а через 12-15 днів проводять глибоку оранку плугами ПЯ – 3,35, ПЛН – 8-40 і іншими в агрегаті з тракторами К – 701 М, Т – 150 або ДТ – 75 М.

Після оранки восени проводять вирівнювання поля вирівнювачами ВП – 8, ВПН – 5,6 або культиваторами КПС-4. На таких полях весною проводять лише передпосівну культивацією на глибину загортання насіння переобладнаними культиваторами з лапчатими робочими органами. . Результатами досліджень Інституту кормів УААН (1988-1991 рр.) показують, що соя сорту Аркадія одеська на чорноземах звичайних легкосуглинкових для формування 1 ц насіння і відповідної кількості побічної продукції потребує 7,2 – 8,1 кг азоту, 2,3 – 2,7 кг фосфору і 2,8-3,1 кг калію. Норми добрив слід визначити для кожного поля окремо залежно від типу і характеристики агрохімічних показників ґрунту. За даними Інституту кукурудзи (А.О. Бабич, 1978), на звичайних чорноземах необхідно вносити 40-60 кг азоту, 60-90 кг фосфору та 50-90 кг/га калію [3 Адамень Ф.Ф. Совершенствование технологии выращивания сои в покосных и пожнивных посевах юга Украины. – с. Кленинино: Изд-во НПО, Крым, 1995. – 56 с.].

3.3 Розрахунки норм добрив

Таблица-1 Розрахунок норм добрив.

Букв. позн.	Показники	Одиниці виміру	N	Р	К
В	Винос з ґрунту 1 ц врожаю	кг	6,6	1,5	2
В_о	Загальний винос	кг/га	277,2	63	84
П	Міститься в ґрунті	мг/100 г гр.	2,1	4,2	3,9
П₁	Міститься в ґрунті	кг/га	239,4	143,64	133,38
К_п	Використається з ґрунту	%	39	9	15
І_п=І	Може бути викор. рослинами з ґрунту	кг/га	93,3	12,9	20
Д	Треба довнести з мін. Добривами	кг/га	183,9	50,1	64
К_м	Викор. з мін. добрив	%	50	15	50
Д_м	Доза пож. речовин з урах. коеф.	кг/га	367,8	334	128
С_у	Міститься у добривах	%	34 АМ	22 СФ	40
Н	Норма внесення добр.	ц/га	10,8	15,18	3,2