Технологія вирощування ячменю ярого в умовах лісостепу
Міністерство аграрної політики України
Харківський Національний аграрний університет
імені В.В. Докучаєва
Курсова робота
на тему:
«технологія вирощування ячменю ярого в умовах лісостепу»
Агрономічного факультету
Харків - 2011
ЗМІСТ
Вступ 3
РОЗДІЛ 1.БОТАНІЧНА І БІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСКА КУЛЬТУРИ 5
1.1. Морфологія і систематика. 5
1.2. Фенофази, етапи органогенезу 7
1.3. Режим живлення і життя. 8
РОЗДІЛ 2.Характеристика зони вирощування культури 10
2.1. Основні типи грунтів та їх характеристика. 10
2.2. Температурний режим, режим вологості та інші особливості для сорту ячменю ярого Козак 11
РОЗДІЛ 3.Технологія вирощування 14
3.1. Попередники, їх характеристика та обгрунтування 14
3.2. Типові сівозміни в даній зоні... . 15
3.3. Система удобрення культури 16
3.4. Система основного обробітку грунту 19
3.5. Способи передпосівного обробітку грунту 20
3.6. Підготовка насіння до сівби 21
3.7. Характеристика рекомендованих для зони сортів 24
3.8. Система заходів догляду за посівами 26
3.9. Збирання врожаю, строки і способи збирання, організаційні заходи, первинна очистка насіння 27
3.10. Технологічна карта вирощування ячменю ярого сорту Козак 30
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ 32
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 33
ВСТУП
Ярий ячмінь – цінна продовольча, кормова, технічна, скоростигла, пластична культура з великим розмаїттям форм. Краще за інші ярі зернові витримує повітряну посуху, забезпечуючи добрі й сталі врожаї. Росте в основному в тих самих регіонах, що й пшениця. Для виробництва пивоварного ячменю більше придатний західний регіон. Сучасні досягнення генетики і селекції дали змогу просунути культуру ячменю на північ. Раніше ячмінь вирощували в основному для харчування у вигляді крупи, борошна, нині ж головним чином використовують на корм тваринам і в пивоварінні. Кілька років тому, виявлено в білку ячменю тригліцерид і токотриенол – речовини здатні значно знижувати рівень холестерину в крові. При додаванні незначної кількості цих речовин у корм птиці (25 частин на 1 млн. частин всього корму) зменшувався вміст холестерину в її крові на 40%, без побічних явищ. Із зерна скловидного і крупнозерного дворядного ячменю виготовляють перлову і ячмінну крупи. Ячмінне борошно додають (10-15%) при випіканні житнього і пшеничного хліба. Через низьку якість клейковини хліб з чистого ячмінного борошна малооб’ємний, слабопористий, швидко черствіє. Із зерна ячменю виготовляють сурогат кави, екстракти солоду.
В 1 кг зерна міститься 1,2 кормові одиниці і 100 г перетравного протеїну. Зерно ячменю – високопоживний дієтичний корм з високим вмістом енергії для більшості тварин. Широко використовується для відгодівлі свиней. Сало при цьому отримують щільне, зернистої будови, приємне на смак. До складу комбікормів включають 30-50% подрібненого ячменю, при беконній відгодівлі свиней - 60-70% ячменю у складі комбікорму. Зерно ячменю містить багато білку (9-12%), вуглеводів (70-75%). Вміст пентазонів 7-11%, сахарози – 1,7-2%, клітковини – 3,8-5,5%, жиру – 1,6-2,0%, золи – 2-3%. Є також ферменти, вітаміни (групи В,D, Е, каротин). Протеїн ячменю помірної розчинності і задовільного амінокислотного складу (в 1 кг зерна міститься 5,5 г лізину, 1,7 г триптофану, 2 г метіоніну, 1,9 г цистину). Кормові властивості ячменю значно кращі, ніж пшениці. Якщо для нормальної годівлі тварин у білку ячменю не вистачає 20% лізину, то в білку пшениці – 43%.
Ячінь у групі зернофуражних культур за площею посіву займає друге місце.
За континентами посіви його розміщені так: Європа – 14,8 млн. га, Азія – 12,2, Північна Америка – 6,9, Африка – 5,5, Океанія і Австралія – 2,5, Південна Америка – 0,6 млн. га. Серед країн за посівами ячменю першість належить Росії, друге місце – Казахстану, третє – Канаді. В Україні посівна площа ячменю ярого складає 4,0 – 4,5 млн. га. Середня врожайність близько 22 ц/га.
Найвищі врожаї одержано в європейських країнах: у Бельгії – 56,5, Швейцарії – 63,5, Франції – 54,4, Нідерландах – 59,1, Великобританії – 53,7, Ірландії – 60,0, Німеччині – 50,6, Угорщині – 26,4, в Австрії – 54,1 ц/га[3;4].
Рис. 1. Загальний вигляд посіву ячменю ярого
РОЗДІЛ І. БОТАНІЧНА І БІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ.
1.1. Морфологія і систематика
Родина Poaceae Barnhart, рід Hordeum L., вид Hordeum vulgare L.
Форма – annua – ячмінь ярий.
Поширені 2 підвиди ярого ячменю: Hordeum vulgare – шестирядний, H. Distichum – дворядний. Серед Hordeum vulgare найбільш поширений різновид палідум (var. pallidum Ser.). Серед H. Distichum найпоширеніший різновид нутанс (var. nutans Schubl).
Крім зазначених, у підвиду вульгаре в культурі поширені різновиди: var. Ricotense R. Reg. – рікотензе, var. parallelum Korn. – паралелям, var. coeleste L. – целесте.
Серед дворядних: медікум – var. medicum Korn., еректум – var. erectum Schubl, нудум – var. nudum L., персі кум – var. persicum Korn..
2n=14. Однорічна трав’яниста рослина. Коренева система мичкувата. Розрізняють коріння первинне (зародкові) і вторинне (вузлові). Зародкове коріння формується з корінця зародка і продовжує розвиватися і зберігати свої функції до кінця вегетації рослини. Вторинне коріння утворюється з нижніх підземних вузлів стебла в поверхні ґрунту. Висота стебла сильно варіює від 45 до 160 см залежно від умов вирощування. Довжина міжвузлів збільшується від основи до вершини стебла.
Товщина стебла складає 1,7-6,5 мм. Сильне зниження товщини стебла у верхньому міжвузлі приводить до ламкості колоса і, отже, до великих втрат при збиранні врожаю. Листя розташоване почергово. Листок складається з листової піхви і листової пластинки. Листова пластинка відгинається від стебла під гострим кутом, утворюючи з бічних сторін в основі рогоподібні вушка, що заходять кінцями один за одного. Вушка мають білясте забарвлення, інколи забарвлені антоціаном у фіолетовий колір[3].
Форма і забарвлення вушок є сортовими ознаками. Стебло, листова піхва, листок і колос в ячменю часто покриті восковим нальотом різної інтенсивності, найяскравіше вираженим в посушливих умовах. Верхній листок менше за розміром, але схожий формою з тим, що пролягає нижче. Найбільш типовим вважає листя другого ярусу зверху. Довжина листка складає 8-25 см, а ширина - 0,4-3,2 см. Листова пластинка має відмінності по інтенсивності зеленого забарвлення. Суцвіття – колос, без кінцевого плодоносного колоска. Колос складається з колінчастого плоского колосового стрижня і сидячих колосків (квіток), розташованих поперемінно в його виїмках. Довжина члеників колосового стрижня вагається від 2 (щільноколосі форми) до 4-5 мм (рихлоколосі). Кожен колосок в ячменю одноквітковий і утворює одну зернівку. В шестирядних ячменів зазвичай по 3 плідних колоска на кожному уступі колосового стрижня. Дворядні ячмені несуть лише серединний плодоносний колосок, два бічних залишаються безплідними. Колос має 2 колоскові і 2 квіткові луски (зовнішня і внутрішня), одну зав’язь, 3 тичинки і 2 лодікули. Колоскові луски можуть бути вузькими, лінійно-ланцетовими (шириною до 1 мм) або широкими (до 2 мм), опушеними волосками або гладкими і часто з дуже тонким остюком. Форма і характер опушення колоскових лусок є константними ознаками і використовуються при апробації сортів. Внутрішня квіткова луска прилягає до колосового стрижня. Вона має двокілеву форму і завжди безоста. Зовнішня квіткова луска у верхній частині переходить в остюк зазублену або гладку, довгу або коротку. Фуркатні ячмені замість остів мають лопатеві, трьохвильчаті придатки – фурки. У окремих випадках квіткова луска не має ні остів, ні фурок. Квітки в ячменю двостатеві. Андроцій складається з 3 тичинкових ниток, що несуть на кінцях пильовики. Зав'язь одногніздна, з однією сім’ябрунькою яйцевидної форми. Запліднення зазвичай відбувається власним пилком даної квітки (клейстогамія). Перехресне запилення в культурного ячменю є виключенням, а автогамія – звичайним явищем для більшості сучасних сортів. Плід – зернівка довжиною 7-10 мм і діаметром 2-3 мм. Форма зернівки ромбічна, подовжена або еліптична, забарвлення - жовта, зелена, коричнева, фіолетова. Маса 1000 зерен 37-48 г[4].
1.2. Фенофази, етапи органогенезу
Фаза – це стан рослин, який характеризує наявність певних зовнішніх ознак, відрізняється кількістю органів, кольором, консистенцією. Визначають візуально і якщо 75% увійшло у ту фазу, то фаза наступила
1. Проростання (фаза шильця) –
поява на поверхні ґрунту
2. Сходи – на поверхні з’
3. Кущіння – поява: вузлів кущення на глибині 1,5 – 3 см; вторинні корені(вузлові), які виходять із вузла кущення; пагони кущення. Стебло ще відсутнє.
4. Вихід в трубку – початок
росту стебла в довжину.
5. Колосіння – наступає, коли
колос виходить із піхви
6. Цвітіння – до викидання колосу. Колос знаходиться в піхві верхнього листка, тому ячмінь типовий самозапилювач.
7. Налив – проходить в декілька етапів.
Таблиця 1.
«Етапи утворення зерна»
Етапи утворення зерна |
Стан і стиглість зерна |
Період дозрівання |
Вологість зерна, % |
Формування |
Студенисто – рідкий стан |
10-12 днів після запилення |
95-80 |
Налив |
Молочний |
20-25 днів |
70-65 |
Тістоподібний |
50-40 | ||
Дозрівання |
Воскова стиглість |
Початок |
40-36 |
Середина |
35-25 | ||
Кінець |
24-20 | ||
Повна стиглість |
Початок |
20-18 | |
Кінець |
17 і менше |
Пластичні речовини із вегетативних органів починають пересуватися у суцвіття і відкладатися в зерні у вигляді крохмалю, білка і жиру[8].
Для забезпечення збільшення врожаю та якості насіння застосовують Нутрівант Плюс, для позакореневого підживлення ячменю[9].
Рис. 2. Технологічна схема застосування «Нутріванта Плюс»
1.3. Режим живлення і життя
Рослина довгого дня, при скороченому світловому дні в нього затягується період вегетації, особливо колосіння.
Стадія яровізації – 2–5 ºС протягом 5–10 днів.
Для проходження світлової стадії яровізації, велике значення має не тільки тривалість дня, але й інтенсивність освітлення в цей період.
Ячмінь – культура скоростигла, вегетаційний період в залежності від сорту складає від 60 до 110 днів.
Здатність кореневої системи ячменю
засвоювати поживні речовини набагато
більша ніж в озимої пшениці. Є
типовою самозапильною
З урожаєм 1 ц зерна ячменю з ґрунту виноситься менше основних елементів живлення, ніж при вирощуванні озимої пшениці, жита й тритикале: азоту — 2,5 кг, фосфору — 1,1, калію — 1,8 кг. Проте через недостатньо розвинену кореневу систему для нього потрібні ґрунти родючі, добре забезпечені поживними речовинами в легкодоступній для рослин формі.
Відношення до тепла: Насіння проростає при темпе6ратурі 1-2 ºС, оптимальна – 20-22 ºС. Сходи витримують приморозки до -7-8 ºС. В період цвітіння та дозрівання дуже чутливий до незначних приморозків. На початку проростання зародок може витримувати до -1,5− -3 ºС. Серед інших зернових ячмінь найкраще буде витримувати підвищення температури до +40 ºС.
Відношення до вологи: Серед хлібів І групи є найбільш посухостійкою культурою. Транспіраційний коефіцієнт – 403. В посушливих районах дає набагато більші врожаї ніж пшениця. При температурі +38-40 ºС продихи листків втрачають здатність закриватися через 25-30 год., тоді як у пшениці при цій температурі параліч диханні настане через 10-15 год.
Підвищена жаростійкість ячменю призводить до скоростиглості, а також до здатності більш інтенсивно використовувати поживні речовини на перших етапах розвитку.
Відношення до ґрунтів: Вирощується практично в усіх кліматичних зонах нашої країни. рН ґрунту 6,8-7,5. Менш вибагливий ніж озима пшениця. Найбільш придатні для вирощування родючі структурні грунти з глибоким орним шаром. Малопридатні торфяні, кислі, засолені[5].
РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОНИ ВИРОЩУВАННЯ ЯЧМЕНЮ ЯРОГО
2.1. Основні типи ґрунтів та їх характеристика
Поширеними ґрунтами в Лісостепу є мало- і середньогумусні типові чорноземи, опідзолені чорноземи і темно-сірі ґрунти.
Будова профілю чорнозему
в найтиповішому вигляді така:
Не –степова
повсть;
Н –
гумусовий, темно-сірий горизонт, зернистий,
пухкий, перехід поступовий;
Нр –
верхній перехідний, темно-сірий, дещо
світліший за попередній, з плямами, кротовинами,
грудкувато-зернистий, перехід поступовий;
Рhк – нижній
перехідний, сірувато-бурий до палевого,
язики і затікання гумусу, кротовини, грудкуватий,
переважно карбонатний, перехід поступовий;
Рк – материнська
порода, переважно палевий пухкий карбонатний
лес.
Типові чорноземи. Зустрічаються в південній частині Лісостепу. Мають найхарактерніші морфологічні ознаки чорноземів: потужний гумусований профіль (>80 см), неглибоке залягання карбонатів (у верхньому перехідному горизонті або в його нижній частині), Е-І перерозподіл відсутній, СаСО3 у вигляді псевдоміцелію або трубочок.
За гранулометричним складом чорноземи
переважно суглинкові, у більшості
підтипів відсутні помітні зміни
мулистої фракції за профілем, лише
в опідзолених існує невеликий
її перерозподіл. Хімічний склад чорноземів
характеризується рівномірним розподілом
SiО2 та R2О3 за профілем, за винятком опідзолених.
У Н-горизонті акумулюються N, P, S
та інші біофільні елементи, більшістю
грунти вилугувані від водорозчинних
сполук. Гумусу в чорноземах багато,
до 12%, гумусовий профіль прогресивно-
Опідзолені чорноземи особливо часто зустрічаються в західному Лісостепу на високих добре дренованих вододілах. Головна морфологічна ознака – наявність білястої присипки в нижній частині Н, де виділяється самостійний опідзо-лений горизонт Н(е), під яким залягає буруватий Нр(і) із зачатками горіхуватої структури, незначним лакуванням граней структурних відмін, гумусовими примазками, присипкою SiO2 Карбонати вимиті аж у материнську породу, де знаходяться у вигляді журавчиків, часто грунт взагалі не закипає у зв'язку з сильною вилугуваністю.
Темно-сірі опідзолені грунти
залягають на широких вододільних просторах,
а використовують їх переважно як орні
землі. Сформувались на лесовидних суглинках
під покривом лісової та трав'янистої
лучно-степової рослинності в умовах достатнього
атмосферного зволоження. їх загальна
площа в колгоспах і радгоспах становить
42 340 га, з них 37 245 ріллі.
За механічним складом ці грунти легко-
та середньосуглинисті. З аналізів видно,
що верхні горизонти збагачені фракціями
пилу. Перерозподіл мулу по профілю не
простежується так різко, як у світло-сірих
грунтів.
Темно-сірі опідзолені грунти в орному шарі містять у середньому 2,6—2,8% гумусу, кількість якого поступово зменшується з глибиною. Ці грунти менш кислі, ніж попередні. Сольове рН в середньому становить 5,5. Гідролітична кислотність ще досить висока — 4,5 мг-екв. на 100 г грунту, насичення основами становить 74,4%. Рухомих форм фосфору в орному шарі в середньому є 7,0, калію — 7,25 мг на 100 г грунту[1].
2.2. Температурний режим,
режим вологості та інші
Вимоги до температури.
Сорт – невимогливий до тепла. Мінімальна температура проростання насіння 1-2°С, оптимальна- 15-20°С. Сходи витримують приморозки -3-4°С, а іноді й до -6°С. Біологічний мінімум для з’явлення сходів 4-5°С. Мінімальна температура для формування генеративних органів 10-12°С. Для швидкого розвитку кореневої системи, кущіння і формування колоса (від з’явлення сходів до виходу в трубку) необхідна помірна температура в межах 12-20°С. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин у період вегетації 18°С.
Легко витримуючи підвищення температури до 38-40°С. За такої температури продихи не паралізуються впродовж 25-35 год., тоді як у ярої пшениці вже через 10-17, а у вівса - навіть через 5 год., настає їх параліч.
Вимоги до вологи.
Козак – посухостійкий сорт і відзначається високопродуктивною витратою вологи на створення одиниці органічної речовини. Проте на початку вегетації в недостатньо розвинена коренева система і рослини погано переносять весняні посухи. Тому запізнення з сівбою може спричинити недружне з’явлення сходів і сповільнення розвитку рослин на пізніших фазах росту. Під час виходу в трубку, колосіння, цвітіння і початку формування зерна сорт вимогливий до вологи, але надлишок опадів за високих температур на багатих на поживні речовини ґрунтах викликає надмірне кущіння, інтенсивне наростання біомаси, що спричинює вилягання. Сорт ячменю ярого має високу повітряну посухостійкість, порівняно з пшеницею та вівсом, і більшу стійкість до високих температур і запалів. Вищі урожаї формуються на ґрунтах з високою водо утримуючою здатністю, нижчі - на ґрунтах, що погано зв’язують вологу.
Вимоги до світла.
Сорт належить до групи культур довгого дня, тому в північних районах вегетаційний період менше, ніж на півдні, де світловий день коротший. Тривалість вегетаційного періоду у сорту ячменю Козак – 87 днів.
Вимоги до ґрунту.
Має слаборозвинену кореневу систему, тому краще росте на родючих, добре забезпечених поживними легкодоступними речовинами ґрунтах. Урожайність його різко знижується на заболочених ґрунтах, недостатньо розпушених, з близьким заляганням ґрунтових вод. Разом з тим погано росте на легких піщаних ґрунтах, дуже пригнічується на кислих торфовищах (при рН < 6), а в умовах надмірно кислої реакції ґрунтового розчину (рН 3,5) сходи не з’являються. При рН < 4,5 частина рослин гине після сходів. На кислих ґрунтах навіть за високого рівня удобрення рослина не здатна засвоїти елементи живлення з ґрунту. Оптимальне рН ґрунту для ячменю ярого сорту Козак – 6,0-7,3[6].
Рис.3. Загальний вигляд ячменю ярого сорту Козак
РОЗДІЛ ІІІ. ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
3.1. Попередники, їх
Ярий ячмінь внаслідок недостатнього розвитку кореневої системи, короткого вегетаційного періоду, підвищених вимог до структури ґрунту, є найбільш вимогливий серед зернових до попередника. У комплексі агротехнічних заходів, які забезпечують оптимальні умови для розвитку ячменю при інтенсивній технології вирощування, висівати його слід на родючих, чистих від бур’янів ґрунтах.
У зоні Степу основним критерієм цінності попередника є запаси вологи, які залишаються в ґрунті. Найбільший урожай ячменю одержують при розміщенні ячменю після кукурудзи, пшениці, вівса. Менший урожай формується при сівбі ячменю після цукрового буряка, соняшника, які дуже висушують ґрунт. Лише в роки з великими запасами вологи в ґрунті не спостерігається негативного впливу цукрового буряка на врожай та якість зерна ячменю.
У Лісостепу високу якість і врожайність має кормове і продовольче зерно ячменю при розміщенні його після багаторічних бобових трав, зернових бобових культур, ріпаку та однорічних трав. Проте ця група культур є також найкращими попередниками для озимих зернових. Тому за наявності у сівозміні озимих зернових, для ярого ячменю найкращими попередниками є просапні культури (цукровий буряк, картопля, кукурудза), під які вносять органічні та мінеральні добрива. Міжрядний обробіток сприяє очищенню поля від бур’янів і нагромадженню в ґрунті легкозасвоюваних поживних речовин. Крім того, після просапних культур не ущільнюється ґрунт (ячмінь погано переносить щільні ґрунти, що запливають, у нього жовкне листя, засихають верхівки, сповільнюється розвиток біомаси). Розміщенням озимих зернових після багаторічних бобових трав, зернобобових культур, однорічних трав, ріпаку та ін., а ярих зернових після просапних культур, створюються найкращі умови росту для більшості культур сівозміни.
У випадку сильного насичення сівозміни
зерновими культурами допускаєт
Не рекомендується сіяти ярий ячмінь
після озимого ячменю і вівса,
в першу чергу через
У Поліссі ярий ячмінь розміщують після картоплі, люпину, кукурудзи. Гіршими попередниками є озимі зернові.
Ячмінь відносно скоростиглий та низькорослий, тому це одна з найкращих покривних культур для підсіву багаторічних трав[1].
3.2. Типові сівозміни в даній зоні
Сівозміна – це науково обгрунтоване чергування с/г культур і парів у часі і на території або тільки в часі. Сівозміна необхідна для отримання більш високих урожаїв, оскільки при обробітку культури на одному і тому ж полі (ділянці) виснажується ґрунт, зростає ризик розвитку хвороб і шкідників. Культури розміщують на полях таким чином, щоб кожна з них поверталася на колишнє місце не раніше, ніж через 3–4 роки. Період, протягом якого культури проходять через кожне поле в певній послідовності, називається ротацією сівозміни.
І. За розміщення ячменю в десятипільній зерно-буряковій сівозміні після цукрових буряків чергування культур може бути таким:
1- багаторічні трави на один укіс;
2- озима пшениця;
3- цукрові буряки;
4- горох;
5- озима пшениця;
6- кукурудза на зерно;
7- кукурудза на силос;
8- озима пшениця;
9- цукрові буряки;
10- ячмінь+багаторічні трави.
ІІ. Короткоротаційних сівозмінах:
- Зернобобові;
- Озима пшениця;
- Цукровий буряк;
- Кукурудза на зерно, силос;
- Ячмінь.
ІІІ. Короткоротаційна сівозміна:
- 0,5 поля — чистий пар; 0,5 поля — зернобобові;
- озима пшениця;
- 0,5 поля — цукрові буряки; 0,5 — кукурудза на зерно;
- : 0,5 поля — ячмінь ярий; 0,5 поля — олійні.
ІV. Короткоротаційна сівозміна:
- Горох;
- Озима пшениця;
- Ячмінь.
3.3. Система удобрення культури
Система удобрення ярого ячменю визначається в першу чергу попередниками. Він має цінну здатність якнайкраще використовувати післядію органічних і мінеральних добрив, що вносились під попередню культуру. Якщо ярий ячмінь висівається після добре удобрених просапних культур (цукровий буряк, картопля), під які внесено 40-50 т/га гною і мінеральні добрива в межах N80P80K80 - N120P120K120, то безпосередньо під ячмінь добрива не вносять зовсім. На такому фоні ячмінь при відповідному догляді здатний формувати 40-50 ц/га зерна.
Зрозуміло, що у випадку неповного забезпечення цукрових буряків чи картоплі добривами, ячмінь потребуватиме додаткового внесення макроелементів.
Ячмінь дуже добре реагує на внесення добрив, особливо в умовах достатнього зволоження. Приріст урожаю від мінеральних добрив може досягати 15-20 ц/га. Щоб запобігти виляганню рослин, потрібно забезпечити правильне співвідношення поживних елементів - азоту, фосфору та калію.
Внесення фосфору збільшує кущистість рослин, запобігає виляганню, прискорює достигання, підвищує якість зерна. Норма внесення фосфору коливається в межах від 40 до 100 кг/га д.р.
Внесення калію сприяє формуванню більш виповненого зерна, збільшує стійкість рослин до ураження хворобами, підвищується стійкість соломини до вилягання, ячмінь краще витримує посуху. Норма внесення калію коливається від 60 до 120 кг/га д.р.
Повну норму фосфорних і калійних добрив у зоні Степу, Лісостепу, Полісся вносять під основний обробіток ґрунту.
Азотні добрива у зоні Степу пропонується вносити одноразово. Переваги роздрібненого внесення азоту у цій зоні не виявлено. У роки з тривалою посухою, особливо в першій половині вегетації, підживлення азотом не приводить до збільшення врожаю зерна ячменю. Азот, що внесений восени, не вимивається на важких зв’язних ґрунтах зони Степу і ефективно використовується рослинами у весняно-літній період вегетації. Азотні добрива у зоні Лісостепу і Поліссі розпочинають застосовувати під передпосівну культивацію, а пізніше вносять у підживлення на різних фазах росту рослин.
При удобренні ячменю необхідно дотримуватися таких правил:
1). На родючих ґрунтах (чорноземи,
2). На бідніших ґрунтах (дерново-
3). При вирощуванні ячменю після
гірших чи малоудобрених
4). Норма добрив для сортів ячменю, схильних до вилягання, не повинна перевищувати N60P60K60. Високопродуктивні, чутливі на добрива і стійкі до вилягання сорти забезпечують максимальні врожаї з підвищенням доз добрив до N90P90K90- N120P90K90
5). Після добре удобрених
6). На меліорованих торфових
землях калію вносять 80-100 кг