Технологію проведення уроків фізичної культури в молодших класах

ВСТУП

Актуальність. Формування здоров'я дітей, повноцінний розвиток їх організму – одна з основних проблем в сучасному суспільстві. Молодший шкільний вік – період, коли закладаються основи здоров'я, гармонійного розвитку, формуються рухові навички, створюється фундамент для фізичного вдосконалення дитини. [1, 2].

Фізичне виховання учнів є невід'ємною частиною всієї навчально-виховної роботи школи і займає важливе місце у підготовці учнів до життя, до суспільно корисної праці. Сприяючи формуванню рухових навичок, удосконалення таких якостей, як швидкість, сила, витривалість, спритність, воно формує ряд морально-вольових якостей: сміливість, рішучість, наполегливість.

Робота з фізичного виховання в школі відрізняється великим різноманіттям форм, які вимагають від учнів прояву організованості, самодіяльності, ініціативи, що сприяє вихованню організаційних навичок, активності, винахідливості [3]. Здійснюване в тісному зв'язку з розумовим, моральним, естетичним вихованням і трудовим навчанням, фізичне виховання сприяє всебічному розвитку школярів.

Фізичне виховання молодших школярів має свою специфіку, обумовлену їх анатомо-фізіологічними і психологічними особливостями, а також тим, що, приходячи до школи, учні потрапляють у нові умови, до яких їм потрібно пристосуватися, звикнути [4, 5]. З початком навчання значно зростає обсяг розумової праці дітей і в той же час істотно обмежується їх рухова активність і можливість перебувати на відкритому повітрі. У зв'язку з цим правильне фізичне виховання в молодшому шкільному віці є не лише необхідною умовою всебічного гармонійного розвитку особистості учня, а й дієвим фактором підвищення його розумової працездатності.

Згідно з останніми даними, стан здоров'я дітей молодшого шкільного віку оцінюється багатьма фахівцями як незадовільний, що викликає заклопотаність педагогів, лікарів, громадськості [6, 7]. Це виражається в низьких показниках фізичного розвитку та рухової підготовленості дитячого населення. Більше третини дітей відчувають постійні навчальні перевантаження і труднощі в засвоєнні звичайних освітніх предметів [8].

Недостатня рухова активність негативно позначається на багатьох функціях організму, що росте і є патогенетичним фактором у виникненні та розвитку ряду захворювань.

Фізичні вправи в системі фізичного виховання за своїм біологічним механізмом впливу на людину надають широкі можливості досягти значного оздоровчого ефекту.

Практичне здійснення поставлених завдань фізичного виховання школярів початкових класів являє певні труднощі, що пов'язано з відсутністю упорядкованого набору найбільш оптимальних засобів, що враховують морфо-функціональні і рухові можливості, інтереси і потреби учнів молодшого шкільного віку, а також методики їх грамотного і спрямованого застосування [8 - 11].

Ігрова діяльність, як засіб навчання і вдосконалення рухової підготовленості школярів молодших класів, є найбільш продуктивним напрямом навчально-виховного процесу в сучасній методиці фізичного виховання. Дана обставина пов'язана з тим, що особливості розвитку і функціонування основних систем організму дітей молодшого віку найбільшою мірою, адаптуються саме до ігрової діяльності [12 - 14]. В останні роки було виконано велике число наукових робіт, які обґрунтовують застосування рухливих ігор у фізичному вихованні школярів [15 - 17].

Об'єкт дослідження – визначити чинники, які забезпечують ефективність навчання фізичним вправам в молодших класах.

Предмет дослідження – види чинників, що забезпечують ефективність навчання фізичним вправам молодших школярів.

Мета дослідження – обґрунтувати технологію проведення уроків фізичної культури в молодших класах.

Завдання дослідження:

      Узагальнити теоретичні чинники, які забезпечують ефективність навчання фізичним вправам в молодших класах.

      Урізноманітнити зміст уроків фізичної культури в молодших класах при збільшенні обсягу ігрового матеріалу.

      Оптимально дозувати навантаження на уроці відповідно до вимог вступної, основної та заключної частин навчального заняття при обліку вікових особливостей учнів молодших класів;

      Значно підвищити моторну щільність і інтенсивність уроку;

      Забезпечити оздоровчий ефект: поліпшити фізичний розвиток, стійкість до захворювань, підвищити рівень рухової і функціональної підготовленості дітей.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань були використані теоретичні методи дослідження: узагальнення, аналіз, синтез, індукція і дедукція.

Структура роботи. Робота викладена на 35 сторінках і складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Список використаної літератури складає 34 найменування.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ МОЛОДШИХ КЛАСІВ

1.1 Специфіка фізичного виховання учнів початкових класів

Метою фізичного виховання є всебічний гармонійний розвиток особистості. Воно щільно пов'язане з розумовим, моральним, трудовим і естетичним вихованням.

Специфіка виховання молодших школярів зумовлена їх анатомо-фізіологічними і психологічними особливостями – це сповільнений ріст зростання, висока збудження нервової системи, підвищена реактивність і в силу цього частота серцевих скорочень дитини 7 років – 88 уд/хв, 10 років – 79 уд/хв. Артеріальний тиск дитини 7 років – 85/60, 10 років – 90/55. Маса і розміри серця менше, ніж у дорослих, ще не закінчилося окостеніння кістяка, слабко розвинені м'язи, особливо м'язи тулуба, недостатньо міцні зв'язки і сухожилля, що сприяє деформації при навантаженні хребта. Перевантаження може призвести до затримки росту дитини.

З початком навчання значно зростає обсяг розумової праці дітей і в той же час істотно обмежується їх рухова активність і можливість перебувати на відкритому повітрі. У зв'язку з цим правильне фізичне виховання в молодшому шкільному віці є не лише необхідною умовою всебічного гармонійного розвитку особистості учня, а й дієвим фактором підвищення його розумової працездатності [18, 19].

Раціонально організовані заходи з фізичного виховання в режимі дня розширюють функціональні можливості організму дитини, підвищують продуктивність розумової праці, зменшують стомлюваність [20].

1.2. Завдання фізичного виховання учнів початкових класів

Фізичні вправи створюють багатосторінний і глибокий вплив на дитину. При виконанні фізичних вправ в організмі відбувається ціла низка фізіологічних, психічних, біохімічних та інших процесів, які викликають відповідні зміни як у руховій, так і в вегетативній сферах [21]. Систематичне застосування фізичних вправ удосконалює діяльність всіх органів і систем, сприяє позитивним перебудовам в роботі організму. Крім того, фізичні вправи є важливим засобом попередження багатьох захворювань і боротьби з ними.

Фізичне виховання має дві сторони: суто виховання — власне фізичний розвиток, зміцнення здоров’я, удосконалення фізичних якостей, а також вплив на духовний розвиток людини і навчання — озброєння вихованців спеціальними навичками, вміннями, знаннями, тобто фізична освіта. Ще П. Ф. Лесгафт — відомий педагог у галузі фізичного виховання і анатом — ввів цей термін, вважаючи, що фізичне виховання як педагогічний процес має на меті не лише зміцнення фізичних сил людини, а й накопичення нею спеціальних знань, навичок і вмінь.

Система фізичного виховання дітей втілює єдність ідеологічних, науково-методичних і організаційних основ фізичного виховання. Вона передбачає єдність ланок народної освіти з сім’єю, з громадськими організаціями, з виробництвом (особливо тим, де працюють батьки вихованців), медичними, культурно-освітніми і спортивними закладами.

Метою фізичного виховання є підготовка всебічно фізично розвинених, мужніх захисників Батьківщини. Ця мета єдина для всіх установ і організацій, які здійснюють фізичне виховання в нашій країні.

Згідно з цією метою в нашій країні стоять такі основні завдання:

      Оздоровчі: зміцнення здоров’я, всебічний фізичний розвиток, загартування організму, забезпечення творчого довголіття людей.

      Навчальні: формування рухових навичок і вмінь, розвиток фізичних якостей (витривалості, швидкості, спритності, гнучкості, сили), оволодіння спеціальними знаннями, прищеплення організаторських навичок.

      Виховні: сприяння розумовому, моральному, естетичному й трудовому вихованню.

Ці завдання конкретизуються залежно від контингенту тих, хто навчається: їхніх вікових особливостей, стану здоров’я, рівня фізичного розвитку, фізичної підготовленості, а також професійних інтересів.

Завдання фізичного виховання молодших школярів такі:

1.      зміцнювати здоров'я і сприяти правильному фізичному розвитку;

2.      формувати рухові вміння та навички;

3.      озброювати учнів знаннями з фізичної культури, гігієни, про правила загартовування;

4.      розвивати рухові (фізичні) якості;

5.      формувати інтерес до фізкультури і потреба займатися їй;

6.      виховувати позитивні морально-вольові якості;

7.      готувати учнів до здачі норм комплексу ГПО.

Успішне вирішення завдань фізичного виховання молодших школярів можливе лише в тому випадку, якщо воно стає органічною частиною всього навчально-виховного процесу школи, предметом загального занепокоєння педагогічного колективу, батьків, громадськості, коли кожний педагогічний працівник виконує свої обов'язки [22].

Зміцнення здоров'я та сприяння правильному фізичному розвитку учнів є важливим завданням початкової школи. Фізичний стан дитини, її здоров'я є тією базою, на якій розвиваються всі його сили і можливості, в тому числі і розумові.

Правильне фізичне виховання учнів – необхідна умова нормального розвитку всього організму. Завдяки рухової активності забезпечується розвиток серцево-судинної системи та органів дихання, поліпшується обмін речовин, підвищується загальний тонус життєдіяльності. Відомо, що коли діти мало рухаються, вони відстають у розвитку від своїх ровесників, які мають правильний руховий режим.

Здобуття учнями знань з фізичної культури є необхідною умовою свідомого оволодіння навчальним матеріалом з цього предмету, прищеплення інтересу і звички систематично займатися фізичними вправами. Особливу роль грають знання учнів з фізичної культури у формуванні в них умінь самостійно виконувати фізичні вправи, у виробленні в учнів переконання про необхідність систематично займатися фізкультурою, загартовувати організм за допомогою використання природних факторів (сонця, повітря, води). Все це сприяє не тільки фізичному розвитку і зміцненню здоров'я учнів, а й виховує у них правильне ставлення до свого здоров'я і до здоров'я інших людей, сприяє запобіганню або ліквідації шкідливих для здоров'я звичок.

РОЗДІЛ 2. чинникі, які забезпечують ефективність навчання фізичним вправам у молодших класах

У процесі фізичного виховання використовуються розроблені комплекси фізичних вправ у поєднанні з природними силами природи та гігієнічними факторами для формування рухових умінь, спеціальних знань, виховання фізичних якостей і різнобічного морфофункціонального вдосконалення організму відповідно до вимог суспільства. Іншими словами, фізичне виховання як педагогічний процес покликане керувати фізичним розвитком і фізичною освітою людей.

Одне і та ж фізична вправа може призвести до різних ефектів і, навпаки, різні фізичні вправи викликати однаковий результат. Це є доказом того, що фізичні вправи самі по собі не наділені якимись постійними властивостями. Отже, знання факторів, що визначають ефективність впливу фізичних вправ, дозволить підвищити керованість педагогічним процесом.

У теорії та методиці фізичного виховання традиційно чинники, які визначають вплив фізичних вправ на людину, об’єднують в чотири великі групи [23 - 27].

2.1. Чотири основні групи чинників, які забезпечують ефективність навчання фізичним вправам

До першої групи відносяться індивідуальні особливості учнів, їх моральні, вольові й інтелектуальні якості; тип нервової діяльності; рівень знань, умінь і навичок; фізичний розвиток і підготовленість; стан здоров'я; інтерес до занять, активність; любов до праці тощо. Одні й ті самі фізичні вправи, в залежності від індивідуальних особливостей, по різному впливають на організм дитини.

Другу групу складають особливості самих вправ, їх характер, складність і трудність; новизна й емоційність.

Навчаючи фізичній вправі чи застосовуючи її для рішення іншої педагогічної задачі (наприклад, для розвитку рухових здібностей), варто враховувати, по-перше, координаційну складність; по-друге, фізичну трудність (чи є вона статичною чи динамічною, циклічною чи анти циклічною і. т. д.); по-третє, новизну. Ці характеристики фізичної вправи визначають підбір засобів та методів фізичного виховання для вирішення поставленої педагогічної задачі.

Залежно від характеру вправи можуть впливати на різні якості, м'язові групи, вирішувати різні завдання (підготовчі, підвідні). Сила впливу вправ визначається і їх структурною складністю та фізичною трудністю. Немаловажне значення має новизна вправ: якщо рухова дія використовується тривалий час без змін, то учні адаптуються до неї, і вона перестає сприяти розвитку і вдосконаленню функцій організму.

Результативність фізичної вправи залежить від способу її виконання.

Виконання фізичної вправи викликає післядію, тобто специфічні функціональні зміни, що зберігаються визначений час. На тлі післядії змінюється ефективність впливу наступної вправи. У залежності від попередньої і наступної вправ ефективність може підвищуватися чи знижуватися. Рівень післядії за своєю глибиною і тривалістю залежить від стану учнів, їхньої підготовленості. Облік ефекту післядії – провідна вимога до розробки комплексів вправ.

Велике значення має емоційний стан учнів при виконанні вправ. Вчитель повинен прагнути до забезпечення оптимального емоційного стану учнів. Відомо, Що надмірно високий чи низький емоційний настрій дітей гальмує не тільки процес засвоєння техніки фізичних вправ, але й розвиток фізичних якостей.

Третя група факторів включає зовнішні умови виконання вправ (місце проведення, кліматичні, метеорологічні і санітарно-гігієнічні умови, стан матеріально-технічної бази, рельєф місцевості).

У різних клімато-географічних зонах (вологість повітря, високогір'я, температурні режими); за певних метеорологічних умов (холод і спека, атмосферний тиск, вітер) виконання однієї і тієї ж вправи викличе різні реакції організму учнів. Це стосується і матеріально-технічних умов виконання вправ, рельєфу місцевості тощо. Наприклад, біг по жорсткій чи пружній доріжці, вгору чи згори, по піску, у воді і снігу по-різному вплине на функціональні можливості, процес засвоєння техніки.

Четверту групу факторів, що визначають вплив фізичних вправ, представляють дії вчителя щодо раціональної побудови процесу фізичного виховання. Як суб'єкт цього процесу, вчитель зобов'язаний пізнати його закономірності, психологічні, фізіологічні і біохімічні реакції на виконання фізичних вправ. Це дозволить йому регулювати фізичні навантаження, враховувати післядії попередньо виконаних вправ, реалізувати принципи розвиваючого навчання, індивідуалізувати його.

Забезпечуючи високу результативність фізичного виховання, вчитель, з одного боку, повинен враховувати ці фактори, з іншого, — використовувати їх для вирішення конкретних педагогічних завдань.

2.2. Гігієнічні чинники в реалізації принципу оздоровчої спрямованості системи фізичного виховання.

Гігієнічні чинники є вирішальними в реалізації принципу оздоровчої спрямованості системи фізичного виховання. Їх завдання – зробити заняття фізичними вправами органічною частиною життєдіяльності людини. З іншого боку, ефективність самих фізичних вправ буде найвищою лише при дотриманні необхідних гігієнічних норм. Будучи неспецифічними засобами, гігієнічні фактори набувають великого значення для повноцінного вирішення завдань фізичного виховання [28 - 30]. Як би добре не був організований педагогічний процес, він ніколи не дасть бажаного ефекту при порушенні, наприклад, режиму харчування і сну, якщо заняття будуть проходити в антисанітарних умовах. Ось чому в шкільній програмі з фізичного виховання є теоретичний матеріал, який визначає обсяг гігієнічних знань школярів.

Гігієнічні фактори являють собою велику групу різноманітних засобів, умовно розділяються на дві групи:

1.                 Кошти, які забезпечують життєдіяльність людини поза процесом фізичного виховання: норми особистої та громадської гігієни праці, навчання, побуту, відпочинку, харчування, тобто все те, що забезпечує передумови для повноцінних занять фізичними вправами.

2.                 Кошти, безпосередньо включаються в процес фізичного виховання: оптимізація режиму навантажень і відпочинку відповідно до гігієнічних норм, спеціальне харчування на дистанції, створення зовнішніх умов (чистота повітря, достатня освітленість, штучна аероіонізація, справність інвентарю, зручність одягу і т. п.) і активізація відновлення організму (масаж, лазня, ультрафіолетове опромінення і т. п.).

Метеорологічні фактори становлять ту групу факторів, пізнавши закономірності впливу яких можна визначити оптимальні умови для досягнення найбільшого ефекту від фізичних вправ. Людина перебуває в постійній взаємодії з навколишнім середовищем: впливає на неї і пристосовується до неї. Постійно змінюються сонячне випромінювання, температура повітря і води, опади, рух та іонізація повітря, атмосферний тиск викликають суттєві біохімічні зміни в організмі, що призводять до фізіологічних і психічних реакцій: до зміни стану здоров'я, працездатності людини та ефективності фізичних вправ. Все це позначається на техніці і тактиці фізичних вправ і може підвищувати небезпеку травмування. Отже, необхідно враховувати і спеціально організовувати вплив зовнішніх факторів на учня при виконанні ним фізичних вправ.

Використання природних сил природи в процесі фізичного виховання здійснюється за двома напрямками:

1.                 Природні сили природи як супутні фактори, які створюють при грамотному обліку їх дії найбільш сприятливі умови для фізичних вправ. Вони доповнюють і посилюють ефективність впливу рухів на організм людини.

2.                 Природні сили природи як відносно самостійні засоби оздоровлення і загартовування у вигляді сонячних, повітряних і водних ванн. При оптимальному впливі ці процедури, включені в режим трудової та навчальної діяльності, стають формою активного відпочинку і підвищують ефект відновлення.

Одним з головних вимог до використання природних сил природи є системне і комплексне застосування їх у поєднанні з фізичними вправами. При визначенні раціональної дози слід враховувати особливості учнів і характер педагогічних завдань. Це дозволить, по-перше, реалізувати перенос ефекту загартовування, тобто використовувати набутий учнем у процесі фізичного виховання ефект загартовування у трудовій та навчальній діяльності, по-друге, створити можливості для застосування більш високих навантажень, а отже, підвищення працездатності; у -третє, підвищити опірність організму до дії перевантажень, вібрації, заколисування і пр.; по-четверте, на більш високому рівні проявити вольові якості.

Комплексність впливу як визначальний чинник кінцевої результативності фізичних вправ передбачає використання не тільки основних засобів фізичного виховання у вигляді різноманітних систем фізичних вправ, але й додаткових (супутніх) – гігієнічних і метеорологічних заходів впливу.

Для попередження можливого несприятливого впливу різних чинників фізичної культури і спорту, поліпшення стану здоров'я, фізичного розвитку, підвищення загальної та спортивної працездатності осіб, які займаються фізичною культурою і спортом застосовують основні гігієнічні засоби:

      Оптимізація умов, режимів і змісту, форм і засобів, що застосовуються в процесі занять фізичними вправами;

      Раціональне харчування;

      Оптимізація фізичних навантажень в процесі занять фізичними вправами;

      Загартовування.

Дуже важливий гігієнічний режим занять: систематичність, регулярність, різнобічність і поступове збільшення фізичних навантажень. При перервах у заняттях і тренуваннях необхідно починати з більш легких навантажень в порівнянні з тими, які застосовувалися до перерви. Напружені вправи повинні чергуватися з легкими, із вправами на розслаблення. Навантаження на різні м'язові групи також необхідно чергувати на різних етапах тренування або занять. В іншому випадку можлива перетренування, а в підсумку - погане суб'єктивний стан спортсменів.

Ступінь позитивних змін, що відбуваються в організмі під впливом фізичних вправ, пропорційна (у певних фізіологічних межах) обсягом та інтенсивністю фізичних навантажень. Якщо дотримуються всі необхідні умови (навантаження не перевищують тої міри впливу на організм, за якою починається перевтома), то чим більше обсяг навантажень, то більша і міцніше адаптаційні перебудови. Чим інтенсивніше фізичні навантаження, тим потужніше процеси відновлення.

Рухове навантаження необхідно дозувати з урахуванням індивідуальних реакцій на неї, добової і сезонної ритміки основних фізіологічних функцій, розумової та фізичної працездатності, вікових морфологічних і функціональних особливостей, а також кліматогеографічеських і соціальних факторів.

2.3. Харчування, як один з основних гігієнічних чинників реалізації принципу оздоровчої спрямованості системи фізичного виховання.

Харчування – один з основних гігієнічних факторів зовнішнього середовища, безперервно впливають на організм. Саме через харчування людина вступає в самий тісний контакт з усіма хімічними речовинами рослинного і тваринного походження, що входять в біосферу земної кулі.

Харчування є одним із засобів активного цілеспрямованого впливу на організм, збереження, формування та зміцнення здоров'я людини.

Повноцінність харчового раціону багато в чому визначає стан здоров'я населення, роблячи вплив на ріст і фізичний розвиток, працездатність, адаптаційні можливості, захворюваність і тривалість життя.

Термін «раціональне харчування» означає харчування, побудоване на наукових засадах, здатну повністю забезпечити потребу в їжі в кількісному і якісному відносинах.

Основні гігієнічні вимоги до їжі полягають у тому, що вона повинна:

      Повністю відшкодовувати енергетичні витрати організму;

      Містити всі необхідні харчові речовини (білки, жири, вуглеводи, вітаміни, мінеральні речовини і воду) для побудови тканин, органів і нормального перебігу всіх фізіологічних процесів;

      Бути різноманітною (складатися з різних продуктів тваринного і рослинного походження);

      Володіти приємними смаком, запахом і зовнішнім виглядом;

      Бути легкозасвоюваною;

      Бути доброякісною.

Повсякденна їжа повинна містити в достатній кількості і оптимальному співвідношенні всі необхідні організму речовин. Для побудови, відновлення клітин і тканин, обміну речовин і енергії організму людини потрібно близько 70 хімічних сполук. Їжа людини повинна бути хімічно різноманітною, містити всі необхідні поживні речовини в певному співвідношенні. Через хімічно одноманітною незбалансованої їжі порушується обмін речовин в організмі.

Забезпечення нормальної життєдіяльності можливо за умови постачання організму необхідної кількісті енергії, білків, вуглеводів, жирів, вітамінів, мінеральних речовин, води в потрібних для організму.

Збалансоване харчування – це харчування, що забезпечує організм всіма необхідними йому харчовими речовинами в суворо визначених співвідношеннях, кореляційні залежності між засвоєнням їжі і ступенем збалансованості її хімічного складу.

Шкільні роки – час бурхливого росту, безупинного фізичного і розумового розвитку. Швидкий ріст, постійний рух, напружена розумова діяльність – все це ставить перед організмом підвищені вимоги, спричинюючись до великих витрат енергії. Для росту і забезпечення нормальної життєдіяльності організму серед інших факторів неабияке значення має режим харчування. Під режимом харчування слід розуміти дотримання помірності, різноманітності їжі, регулярності прийняття її.

Велике значення для травлення і засвоєння поживних речовин – джерел енергії – має чіткий розпорядок у прийманні їжі. Інтервали між прийняттям їжі мають бути не меншими і не більшими ніж 3,5...4 год. Якщо дитина регулярно в ті самі години їсть, то умовнорефлекторне виділення соків у неї починається ще до приймання їжі, що значно активізує процес травлення. Навпаки, в разі несистематичного приймання їжі кількість соків, що виділяється травними залозами, значно менша: всі умовні рефлекси на час харчування не виявляються. Іноді діти, які зголодніли, не чекають звичайного обіду або вечері, а щось на ходу “перехоплюють”. Кількість їжі, яку вони при цьому з’їдають, виявляється недостатньою для задоволення потреб організму. Така шкідлива звичка порушує нормальний режим харчування, оскільки це погіршує апетит під час наступного прийняття їжі.

Ще однією умовою режиму харчування є помірність його. Надмір їжі дуже шкідливий для дитячого організму. Переїдання призводить до розвитку різних захворювань (наприклад, ожиріння), а також знижує розумову діяльність дитини. При складанні раціонів харчування слід враховувати, що їжа має бути достатньою за кількістю, поживною і смачною.

Кожний продукт харчування має особливості, пов’язані з його хімічним складом. Розрізняють продукти рослинного і тваринного походження. Рослинна їжа є переважно вуглеводною, тобто має у своєму складі багато вуглеводів і мало білків. Тваринна їжа, навпаки, містить багато білків, а вуглеводів дуже мало або й зовсім не має їх. Знання властивостей того чи іншого продукту дає змогу якомога раціональніше використовувати його.

Найбільша кількість білків міститься в м’ясі, рибі, яйцях. Для дітей рекомендуються нежирні сорти м’яса. Багато білка містять різні молочні продукти. Проте і в продуктах рослинного походження також є білки. Особливо багато їх у бобових (боби, квасоля, горох, сочевиця, соя). Вуглеводи людина дістає, вживаючи хліб, крупи, картоплю й цукор.

Жири організм дістає з рослинного і вершкового масла, сала. Багато жиру є в м’ясі, сирі, яйцях, сметані.

При складанні норм харчування для дітей слід враховувати таке. Їжа дітей повинна мати відносно більшу енергетичну цінність, оскільки на кожен кілограм маси тіла дитині потрібна більша кількість енергії, ніж дорослій людині (табл. 1). Наприклад, дитині у віці до 1 року на 1 кг маси тіла за добу треба 460,5 кДж; дитині молодшого шкільного віку – 293,1; юнакові 18 років – 209,3 кДж.

Таблиця 1. Орієнтовні норми продуктів харчування для добового раціону школярів 6...10 років