Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Технологізація волонтерського руху

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Інститут соціальної роботи та управління

Національного педагогічного університету

імені М.П.Драгоманова

Курсова робота

На тему: Технологізація волонтерського руху

Шифр групи 34СРПП

Спеціальність:

«соціальна робота.

Практична психологія»

Науковий керівник: Доктор педагогічних наук, професор Карпенко О. Г.

Київ-2013

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………...….3

Розділ 1.Теоретичні основи вивчення волонтерської діяльності………....6

1.1 Волонтерський рух:суть та види діяльності………………………………..6

1.2 Цілі, задачі та функції волонтерської діяльності в суспільстві…………..13

1.3 Фактори оптимізації волонтерської діяльності………………………….17

Висновки до першого розділу…………………………………………………..21

Розділ 2.Технологізація волонтерського руху………………………………23

2.1 Ресурсне забезпечення волонтерського руху……………………….......23

2.2 Напрями волонтерського руху…………………………………………...30

2.3 Особливості функціонування волонтерського руху в Україні…………33

Висновки до другого розділу………………………………………………….39

Загальні висновки……………………………………………………………...40

Список використаної літератури…………………………………………….42

Вступ

Система соціального захисту в Україні в сучасних умовах постійно потребує до себе уваги з боку держави та суспільства. Зміни в України в останні роки призвели до сильного погіршення населення, тому потреба у ефективній роботі системи соціального захисту постає перед нами як ніколи. Але ефективна робота установ соціального захисту неможлива без висококваліфікованих працівників, які досконало володіють усіма необхідними професійними навичками та вміннями. Одним із таких напрямків соціальної допомоги є участь добровольців у здійснені цілого ряду соціальних послуг для тих, хто їх потребує. Іншими словами – волонтерська діяльність. Волонтерство це неоплачувана, свідомо, добровільна діяльність на благо інших. Будь-яка людина, що свідомо і безкорисливо трудиться на благо інших, може називатися волонтером. Актуальність данного питання обумовлена тим, що волонтерська діяльність є основою побудови та розвитку громадянського суспільства. Вона втілює в себе найшляхетніші прагнення людства – прагнення миру, свободи, безпеки та справедливості для всіх людей. В сучасних умовах все глибше потрібне усвідомлення громадськістю, державними органами важливість оптимізації різноманітних аспектів соціального розвитку. Соціальні проблеми мають неухильно розв’язуватись, успіх намічених змін залежатиме від кваліфікації працівників зайнятих соціальним обслуговуванням і захистом, що передбачає відповідну підготовку кадрів. Формування великого руху добровольців – є одним з важливих шляхів до продуктивної соціальної роботи в будь-якій державі. На сучасному етапі розвитку Україні бракує кваліфікованих соціальних працівників, соціальних психологів, соціологів, педагогів та багатьох інших фахівців. Суспільна потреба в них очевидна і, судячи з досвіду інших країн, все більше зростатиме, це стосується і соціальної сфери. Тому виникла необхідність у залученні до соціально-психологічної роботи з різними верствами населення добровільних помічників – волонтерів. Сьогодні в Україні поняття «волонтер» та «волонтерство» зустрічається досить часто. Волонтер - це людина, яка вільно, а не переслідуючи якісь корисні цілі, займається діяльністю на користь суспільству. Волонтером може бути кожен громадянин, незалежно від статі, віку, расової приналежності, віросповідання, фізичних особливостей, соціального та матеріального становища. Якщо говорити про перспективи розвитку волонтерського руху, то необхідно зазначити, що сфери зростання волонтерської діяльності фіксуються в усьому світі, в тому числі і в країнах СНД. Розуміння важливості волонтерської роботи спостерігається на найвищому рівні і в Україні. 29 листопада 2005 року Верховна Рада України розглянула і схвалила в першому читанні Закон України „Про волонтерський рух". Заперечень до цього закону не було в жодного з депутатів. Законопроект в першому читанні отримав 295 голосів підтримки депутатів [21]. Так, зважаючи на складний стан політичної, економічної, соціальної сфери, реформування пенсійної системи, системи соціального страхування, впровадження технологічного підходу у теорію і практику соціальної роботи, багато вчених, практиків звернули свою професійну увагу на волонтерство як важливий ресурс соціальної роботи. Питання доброчинності та волонтерство у вітчизняній науці й практиці досліджували О.Безпалько, О.Брижовата, Р.Вайнола, І.Грига, М.Дейчаківський, З.Зайцева, І.Звєрєва, Н.Заверико, А.Капська, О.Карпенко,В.Назарук, І.Пінчук, С.Толстоухова, І.Трубавіна, О.Шатохіна, О.Яременко та інші. На думку І.Д. Звєрєвої, волонтерський рух – це доброчинна робота, яка здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної плати, без просування по службі, заради добробуту та процвітання спільнот та суспільства в цілому. Людину, яка добровільно надає безоплатну соціальну допомогу та послуги інвалідам, хворим особам та соціальним групам, що опинилися в складній життєвій ситуації, називають волонтером. [7, c. 25]

При цьому вітчизняні дослідники зосереджують свою увагу на змісті волонтерство, принципах та практичному досвіді організації волонтерської діяльності,питаннях практичної підготовки волонтерів до роботи з різними категоріями населення.

Волонтерський рух є важливою частиною соціальної роботи, технологізація якого визначає її ефективність. Актуальним для соціальної сфери в Україні постає технологізація волонтерської роботи, тобто переосмислення форм і методів роботи з волонтерами, їх підбір відповідно до особливостей особистості волонтера та їх майбутніх обов’язків. Підготовлені, правильно поінформовані волонтери, діяльність яких носитиме організований постійний характер, в майбутньому більш ефективно працюватимуть в соціальній сфері.

Об’єкт дослідження – специфіка волонтерського руху.

Предмет дослідження – волонтерська діяльність в Україні. Мета дослідження – обгрунтувати доцільність технологізації роботи волонтерського руху.

Відповідно до об’єкта, предмета та мети визначено основні завдання дослідження:

Розкрити актуальність і специфіку технологізації волонтерського руху.
Визначити основні поняття, щодо проблеми вивчення волонтерської діяльності.
Проаналізувати особливості функціонування волонтерської діяльності в Україні.

Методи дослідження - аналіз і синтез теоретичних джерел для розкриття проблеми технологізації волонтерського руху.

Дана робота складається зі вступу, 2 розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури.

Розділ 1.Теоретичні основи вивчення волонтерської діяльності 1.1 Волонтерський рух: суть та види діяльності

Сучасна ситуація в Україні характеризується соціально-психологічною, економічною нестабільністю, зниженням рівня життя більшості населення, девальвацією моральних норм і цінностей у суспільстві, зростанням злочинності і насильством. Соціально-психологічні проблеми в Україні відобразилися на психологічному самопочутті різних верств населення. Ще більш відчутно визначилася категорія людей, яка потребує допомоги. Передусім, це молоді люди без жодного занять, дорослі безробітні, діти, які не отримують потрібної уваги з боку батьків, або не мають батьків, пенсіонери та ін. На сучасному етапі розвитку нашої країни висококваліфікованих психологів та соціальних працівників в Україні не вистачає. Щоб вирішити дану проблему необхідно, по-перше, вивчити реальні потреби різних верств населення; по-друге, визначити, апробувати та розширити методики соціально-психологічної роботи, які допоможуть в реалізації цих проблем; по-третє, потрібна підготовка висококваліфікованих спеціалістів, здатних професійно впроваджувати розроблені концепції і програми соціально-психологічної роботи. [6, c.38] Незаперечним, також, є і той факт, що потреби населення у соціальній допомозі, психологічній підтримці і захисті зростають. Тому виникла необхідність у залученні до соціально-психологічної роботи з різними верствами населення добровільних помічників – волонтерів. Термін “волонтер” в перекладі з англійської мови означає “доброволець”. Волонтер – це людина, яка добровільно не переслідуючи корисних цілей, займається діяльністю на користь суспільства, не отримуючи за це грошової винагороди. В Законі України “Про волонтерський рух” визначено, що волонтер – це фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну неприбуткову та умотивовану діяльність, що має суспільно-корисний характер. Волонтерами можуть бути особи, які досягли 16 років або, як виняток (за згодою одного з батьків або особи яка, його заміняє), з 15 років.

Волонтер – це передусім, добра, милосердна людина, яка володіє неабиякими комунікативними навичками і приваблює до себе людей, розуміє проблеми оточуючих та співчуває їм, має бажання безкорисливо допомогти вирішувати проблеми інших людей. До того ж, волонтер характеризується порядністю, уважністю, відповідальністю, відвертістю зі своїми клієнтами. [5, c.52] “Волонтер – це стан душі” – так вважає С. В. Толстоухова – директор Українського державного центру соціальних служб для молоді. На думку М.Дейчаківського, волонтери – “найактивніші представники різних груп населення, які бажають своєю працею та участю надати дійову підтримку в становленні демократії в Україні, зробити конкретний внесок у поліпшення становища маргінальних груп чи в розвиток соціальної і культурної сфери. ” На думку І.Д. Звєрєвої, волонтерський рух – це доброчинна робота, яка здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної плати, без просування по службі, заради добробуту та процвітання спільнот та суспільства в цілому. Людину, яка добровільно надає безоплатну соціальну допомогу та послуги інвалідам, хворим особам та соціальним групам, що опинилися в складній життєвій ситуації, називають волонтером. [7, c. 25] В Законі України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” визначено, що волонтерський рух – добровільна, доброчинна, неприбуткова та вмотивована діяльність, яка має соціально корисний характер. Волонтерський рух – це рух по наданню безкорисливої допомоги тим, хто її потребує. Під цим поняттям розуміють волонтерські дії, як на місцевому, так і на державному рівнях, і разом з цим, як двосторонні та міжнародні програми. Роком виникнення волонтерського руху вважається 1859. Саме у той час французький письменник-журналіст Анрі Дюнан, вражений кривавими картинами битви при Сольферино, запропонував ідею створення Червоного Хреста - організації, яка працювала б на волонтерських засадах і могла надати першу медичну допомогу пораненим бійцям. Принципами, сформульованими Дюнаном, керуються сьогодні волонтерські організації у всьому світі. Служіння суспільству виховує громадянські почуття, а волонтерський рух, зокрема, є оптимальною умовою прояву альтруїзму гуманності для самореалізації та самовдосконалення людини будь-якого віку. Волонтери відіграють різносторонню роль в розвитку та добробуті країн. В рамках національних програм і програм ООН сприяють розвитку гуманітарної допомоги, технічного співробітництва, пропаганди прав людини, демократії та миру. Розвиток волонтерського руху в Україні базується на таких завданнях як: 1. підвищення рівня визнання. Уряди держав та місцева влада мають бути впевнені щодо механізмів залучення волонтерів до проведення консультацій і вивчення питання з метою визначення якісного внеску всього сектора волонтерів у національне процвітання та розвиток. Вирішення питань повинно ґрунтуватися на кращому досвіді роботи малих груп, місцевих громад, національних неурядових організацій, а також на результатах міжнародної діяльності волонтерів. 2. мотивація. Засоби залучення людей до волонтерської діяльності визначаються залежно від певної ситуації в суспільстві. Держава може запропонувати: свої тренінгові програми для волонтерів за тематикою: техніка, управління, фінанси; допомогу в отриманні офіційно визнаного статусу, страхового та соціального забезпечення для того, щоб вивести волонтерів на рівень фахівців інших сфер діяльності; зниження ставок для платників податків, які підтримують волонтерські ініціативи; за певних обставин враховувати волонтерську діяльність як проходження військової служби; надання частини ресурсів, таких, як підручники, медикаменти, фінансування, та ін. у користування волонтерів. 3. встановлення системи обміну інформацією. Телебачення, радіо, друковані видання та електронні засоби інформації можуть надавати інформацію про досягнення волонтерів, і таким чином сприяти використанню вже існуючої «найкращої практики» та робочих процедур. Такий обмін інформацією може здійснюватися на місцевому рівні, на рівні провінцій, сусідніх держав, далекого зарубіжжя за допомогою електронних засобів передачі інформації. 4. пропаганда. Виконання цього завдання спрямоване на виявлення замовлень на послуги волонтерів, пропозицій про бажання надавати послуги в якості волонтерів з урахуванням розширення такого типу діяльності, а також на формування сприятливого загального клімату, громадської та офіційної думок, що підтримували б волонтерські ініціативи. Цей процес також може бути спрямований на визнання статусу волонтерів, використання напрацьованих схем, встановлення систем обміну інформацією. Тут важливо врахувати компетентність і професіоналізм фахівців-волонтерів. [15, c.138] Волонтери не отримують матеріальної допомоги у вигляді заробітної плати, проте вони мають дещо інше – розвиток власних здібностей, моральне задоволення, відчуття власної необхідності тим , хто потребує допомоги, відчуття, що вони приносять користь, отримують нові знання. Скільки в світі волонтерів, стільки і мотивів безкоштовної роботи. Аналізуючи витяг загальної декларації волонтерів, можна сказати, що волонтерство:

це добровільний вибір, що виявляє особисті погляди і позиції;
це активна участь громадянина у житті людських спільнот;
сприяє покращення якості життя, особистому росту та поглибленню відчуття солідарності;
сприяє реалізації основних людських потреб заради справедливості та миру у суспільстві;
сприяє більш збалансованому економічному та соціальному розвитку, а також створенню нових робочих місць та професій.

Основні принципи волонтерського руху:

визнання права на об’єднання зі всіма чоловіками, жінками та дітьми, незалежно від їх расової належності, віросповідання, фізичних особливостей, соціального та матеріального становища;
повага до гідності та культури всіх людей;
надання допомоги, безкоштовних послуг особисто або організовано – в дусі партнерства та братерства;
визнання однакової важливості особистих та колективних потреб, сприяння їх колективній реалізації;
постановка мети перетворити волотерство на елемент особистого розвитку, набуття нових знань і навичок, удосконалення здібностей шляхом стимулювання ініціативи та творчості людей, які при цьому мають можливість бути творцями , а не користувачами;
стимулювання почуття відповідальності, заохочування до сімейної, колективної, міжнародної солідарністі.

Для того, щоб бути волонтером треба мати такі людські якості: любов до людей, доброта, милосердя, комунікабельність, вміння спілкуватись, розуміння проблем іншої людини, співчуття, терпіння , порядність , уважність , бажання допомагати вирішенню проблеми, безкорисливість, відвертість, відповідальність, відкритість, привабливість. Навички необхідні волонтеру: комунікабельність, грамотність, ерудиція, розуміння проблеми іншої людини, любов до людей, доброта, вміння вислухати, організаторські здібності, мобільність, наполегливість. [1, c.35] Волонтерська діяльність – це шлях самопізнання і самоперевірки. Тому в добровільній роботі беруть участь різні категорії волонтерів. Першим кроком у роботі з волонтером є співбесіда, під час якої з’ясовується: 1) як людина знайшла організацію; 2) чому її зацікавила дана робота; 3) де вона зараз працює і де працювала раніше; 4) яка в неї освіта і досвід – це допоможе підібрати відповідну роботу для неї; 5) необхідно дізнатися, чим би людина хотіла займатися, скільки часу майбутній волонтер може витрачати на роботу в організації; 6) чи немає обмежень зі здоров’ям; 7) важливо зрозуміти збирається людина весь час працювати волонтером чи прийшла з метою отримати оплачувану посаду. В останньому випадку краще чесно розповісти про перспективи; 8) чи є наявний досвід роботи волонтером, де; 9) а також треба дізнатися у майбутнього волонтера чому він пішов із попередньої організації. Кожний волонтер має право: 1. бути уважно вислуханим і направленим на виконання задач відповідно до результатів інтерв’ю; 2. пройти навчання і супровід наставником, яке дасть волонтеру можливість добре справлятися з роботою; 3. одержувати визнання заслуг значущим для волонтера чином; 4. брати участь в плануванні і оцінці програми, в якій волонтер бере участь; 5. бути визнаним унікальної індивідуальної, цінною особою. Волонтерська діяльність ґрунтується на таких основоположних засадах:

добровільність та доброчинність;
законність;
гуманність та гідність;
спільність інтересів і рівність прав її учасників;
гласність;
відповідальність;
конфіденційність.

Існує 10 заповідей роботи з волонтером, давно відкритих людьми, які в різний час з успіхом створювали добровільні організації. Ці заповіді “працюють” і в Америці, і в Англії, і в Росії. Якщо їх дотримуватися, є надія, що не загубиться унікальний людських потенціал доброчинної організації і навпаки з’явиться багато нових друзів. [14, c.149] 1) плануючи реалізацію проектів, передусім доцільно визначити, де можуть бути корисними волонтери, а потім добирати відповідних людей; 2) залучаючи до роботи волонтера, необхідно врахувати його інтереси, бажання, можливості, в тому числі можливості тимчасового навантаження, місце проживання, фізичні можливості, освіта; 3) не слід вважати, що волонтери мають виконувати тільки “чорну” роботу, а всю кваліфіковану мають здійснювати оплачувані фахівці, як здебільшого буває в організаціях, створених професіоналами в окремих галузях. По-перше, можна знайти волонтерів-професіоналів у різних сферах; по-друге, слід пам’ятати, що волонтерів можна і потрібно навчати з метою підвищення їх загального і професійного рівня; 4) не слід набирати волонтерів заради волонтерів, а тільки керуватися потребою. Але коли людина сама приходить до вас, без вашого запрошення поставтесь до неї, так щоб не відштовхнути, навіть якщо на даному етапі в ній немає потреби. Волонтер тим часом може підготуватися до роботи, або виконувати окремі доручення. Крім того, завжди знайдеться варіант, за яким навіть відмовившись від його послуг ви збережете його на майбутнє; 5) пояснити новій людині, за яким принципом працює дана організація, чого ви прагнете, хто за що відповідає; 6) чітко формулювати обов’язки і відповідальність самого волонтера, вимоги до нього. Причому, слід роз’яснити не лише характер роботи, але й те, які функції потрібно буде виконувати, якщо людина до цього не займалася такою справою; 7) варто ставитися до волонтера, як до колеги; 8) потрібно дякувати, заохочувати до успіхів; 9) забезпечити волонтеру можливість росту в організації, набуття досвіду різного характеру; 10) враховувати думку волонтера при вирішені різних питань або проблем в організації. Отже, одним із важливих наслідків розбудови громадянського суспільства в Україні, став активний розвиток відносно нового для країни соціального явища – волонтерського руху. Звичайно, професійна кваліфікація волонтерів сьогодні ще досить низька, проте вони володіють якостями та здібностями, якими не завжди володіє фахівець тієї чи іншої суспільної організації. [16, c.105]

1.2 Цілі, задачі та функції волонтерської діяльності в суспільстві

Український народ після активного волевиявлення у 1991 році свого прагнення жити у незалежній самостійній державі одержав унікальну можливість утвердити себе серед розвинених цивілізованих країн світу. Сьогодні в Україні зароджується демократичне суспільство, яке має базуватися на принципах свободи, творчості та гуманізму. Формальні державні структури не в змозі реагувати на всі запити суспільства. Тому особливої ваги набуває громадський рух. Проте що цей процес розпочався і триває, не дивлячись на труднощі свідчить поява сучасних недержавних організацій, кількість яких сягнула понад двадцять тисяч. Однак, лише незначна частина цих організацій працює з волонтерами. У травні 1998 року Україна серед інших країн центральної та східної Європи, а також кількох країн Азії розпочала реалізацію регіональної програми „Ініціативи в роботі на добровільних засадах” Ідея програми належить Нью Йоркському інституту Відкритого Суспільства „Фонд Сороса” і впроваджуються через мережу національних відділень. Головна мета програми – відновлення руху волонтерів, як запоруки громадянського суспільства та незворотності демократичних перетворень, збільшення частки добровільної праці громадян, спрямована на рішення конкретних проблем. До своїх цілей і завдань в Україні програма передусім відносить активізацію з громадської діяльності шляхом розвитку руху волонтерів спрямованого на якнайширше залучення населення до суспільно корисної праці на добровільних засадах у громадських організацій, службах соціального захисту та медичній сфері, для допомоги у розв’язання проблем суспільства. У межах цієї програми був створений Центр волонтері ату „Добра Воля” , який почав залучати волонтерів і направляти їх на громадські організації. [20, c.188] Крім цього надзвичайно важливим було і є навчання представників організацій управління діяльності волонтерів, оскільки це одна із найголовніших проблем через яку не залучають громадськість до співпраці. З 1998 року тренінг з волонтерського менеджменту пройшли представники більш ніж сорока організацій. Для популяризації волонтерського руху було видано книжку „Доброчинність в Україні: минуле, сучасність, майбутнє”, п’ять бюлетенів „Добра Воля” та підручник „Управління діяльністю волонтерів: як залучити громадськість до вирішення проблем суспільства”. Варто також зазначити, що не лише громадські організації, а й держава теж намагається розвивати волонтерських рух в Україні. Про це свідчить діяльність ЦССМ, де поряд з професійними соціальними працівниками працюють добровільні помічники. Волонтерські служби при ЦССМ поступово стали одним із напрямків державної молодіжної політики. Доречно зазначити що на сьогодні існує, наприклад, в м. Києві, принаймні три фактори, які уможливлюють запровадження волонтерство в суспільне життя: наявність користувачів соціальних послуг та поля для волонтерської діяльності, яке можуть запропонувати недержавні громадські організації; наявність потенційних волонтерів, яких можна залучати, організовувати, навчати; існування світових моделей волонтерства та методичних рекомендацій щодо роботи волонтерського сектора, які поступово впроваджуються методом тренінгових занять для підготовки тренерів.[7,с.49] Завдання які можуть бути виконані волонтерами, зазвичай цілком відповідають завданням оплачуваного персоналу, а волонтери використовуються, як асистенти або помічники в тих сферах діяльності, які залишаються важливими на досягнення цілей програми. Робота волонтерів повинна бути організована ефективно і вестися професійно. Волонтерами може виконуватися будь-яка робота, а не тільки елементарні речі, що не вимагають професійної підготовки. Волонтер – це не тільки помічник, чи соціальний працівник, що піклується про оточуючих, він може бути вчителем, фахівцем з комп’ютерів, політиком, інженером або дизайнером. Визначаючи завдання для волонтерів, організації повинні орієнтуватися на індивідуальні можливості кожного. Волонтери можуть виконувати завдання, що не відносяться до постійних оплачуваних робіт; принести нові ідеї в організацію; створити і поширювати суспільну думку про організацію; залучати нових людей в організацію, допомогти при зборі коштів; заохочувати громадську активність. [23, c.58] Волонтери можуть займатися справами, якими б ніколи не стали займатися на оплачуваній роботі. Волонтери, що віддають свій час і зусилля організації, хочуть бути її частиною, вони хочуть мати права голосу і впливати на рішення організації. Фактично те, що інші цікавляться їхньою думкою і враховують точку зору підтверджує значимість волонтерів для організації. Можливість впливати навіть на найменшу частину роботи організації є спеціальним видом мотивації, тому що людина почуває себе частиною організації в цілому.

1.3 Фактори оптимізації волонтерської діяльності.

У період глобалізації та постійних змін світ стає меншим, більш незалежним, більш складним. Волонтерська ж діяльність є основою побудови та розвитку громадянського суспільства. Вона втілює в себе найшляхетніші прагнення людства – прагнення миру, свободи, безпеки та справедливості для всіх людей. Волонтерська діяльність – індивідуальна чи колективна – є способом: – підтримки та зміцнення таких людських цінностей, як піклування та надання допомоги членам громади. – використання кожною людиною своїх прав та обов’язків, як члени певної громади в процесі навчання та розвитку впродовж всього свого життя, реалізуючи весь свій людський потенціал. – взаємодії між людьми незважаючи на всі відмінності для спільного життя у здоровому, стабільного суспільстві для спільного вироблення нових способів вирішення проблем, які виникають. Безперечно, суспільство повинне прагнути такого розвитку волонтерства, який би: 1.збільшив залучення всієї спільноти у процес визначення та розгляду існуючих проблем. 2.заохотив молодь до лідерства через надання послуг протягом більшої частини життя. 3. надав слово тим, які не можуть за себе говорити. 4.надав можливість усім займатися волонтерською діяльністю. 5. додав, але не замінив відповідальності інших секторів та зусиль оплачуваних працівників. 6. дав змогу людям постійно здобувати нові знання та навички і повністю розвивати їхні особистий потенціал, впевненість у власних силах та творчі здібності. 7. сприяв родинній, національній та глобальній солідарності. Волонтери та організації на користь яких вони працюють повинні спільно нести відповідальність за: – створення середовища, у якому до праці волонтерів ставилися з розумінням, що дало б змогу досягнути більшого порозуміння щодо кінцевих результатів спільної праці. –визначення критеріїв участі волонтерів включаючи визначення умов укладання угод з волонтерами для вироблення певної політики роботи з волонтерами, що дало змогу ефективніше використовувати працю волонтерів. –забезпечення відповідних гарантій для волонтерів та тих кому вони надають свої послуги. –забезпечення волонтерів відповідними навичками, постійним оцінюванням й визнанням. –забезпечення доступу до волонтерської діяльності усім людям, без будь-яких обмежень, щодо фізичного, економічного, соціального чи культурного становища. Елементом ефективного заклику є ясне визначення роботи волонтера. Не слід шукати волонтерів просто, наприклад, для готування їжі для бідних і людей похилого віку, а краще залучати волонтерів до вирішення проблем людей які потребують цієї допомоги. Соціальним службам необхідно продумати методи заохочення волонтерів. Дуже часто люди забувають, наскільки важливо заохочувати тих, хто працює на них. Із заохочення демонструють наскільки організація вміє цінувати людей. Волонтери теж повинні відчувати вдячність за свою працю. Найважливіша нагорода – слово спасибі. Створення сприятливої атмосфери для роботи, звернення до волонтерів по іменні, присвята їм вільного часу – теж нагорода. Хоча б один раз у рік координатор повинен організувати загальні збори волонтерів і персоналу і висловити подяку за підсумками за рік. У цей момент дуже важливо нагадати кожному про місію, структуру і політику організації. Так волонтери можуть побачити своє місце в цілісній структурі. Таке відношення особливо важливе в рамках рутинної роботи. Розглядаючи себе в контексті цінностей і успіхів організації, волонтер одержав ефективну мотивацію. [4, c.34] Інші форми заохочення волонтерів включають: –святкування Дня Волонтерів; –поздоровлення з Днем народженням; –вручення значка із логотипом організації; –запрошення волонтера на неофіційні зустрічі команди; –допомога волонтеру в підвищенні кваліфікації. Важливо використовувати різні форми заохочення волонтерів; наприклад, не кожній людині подобається, коли його хвалять у присутності великої аудиторії, вручають чи дипломи дають інтерв'ю для преси. Заохочення разом зі стимулюванням робить свій внесок у створення гарної робочої атмосфери і підвищення ефективності праці. Організація не повинна забувати також забезпечувати волонтерів тими ж соціальними пільгами, що мають усі працівники, такими як: обід на роботі (звичайна практика в Центральній і Східній Європі), захисний одяг, різні знижки. Так, як більшість волонтерських угрупувань виникають стихійно та бере участь в одноразових акціях чи заходах, існує нагальна необхідність розробки системного підходу до залучення волонтерів, організацій їх діяльності та підтримки волонтерського руху. Головну роль у зміцнені позицій добровольців та формування позитивного ставлення громадськості до їх діяльності відіграє впровадження системи навчання волонтерів. Слід зазначити, що головною проблемою волонтерського руху в Україні залишаються передусім труднощі організації волонтерської діяльності. Організаторам волонтерського руху потрібно не тільки ознайомитися з історією руху інших країн, організувати роботу і контроль, навчитися складати робочі плани і ставити завдання для волонтерів, а й завжди враховувати думку і досвід самих добровільних помічників. [8, c.52-53] Часто керівники організації, які залучають до роботи волонтерів, ігнорують їхні навчання сподіваючись тим самим заощадити кошти і час. Таке ставлення є хибним і зводить волонтерський рух до процесу використання безоплатної робочої сили. Відсутність навчання позбавляє добровольця можливості певних досягнень і росту компетентності. Що в свою чергу знижує мотивацію до роботи. На нашу думку: по-перше, постійні семінари і тренінги дають можливість забезпечувати психологічну підтримку; по-друге, семінари і тренінги дозволяють набути нових знань і навичок; по-третє, семінари сприяють формування у волонтерів інтересів до справи. [4,c.25-27] Навчання на досвіді передбачає і супервізія. Супервізія має вигляд періодичного консультування з приводу окремих ситуаціях, обміну інформацією. Обсяг супервізії має відповідати роботі і досвіду волонтеру. Цей вид допомоги не повинен перерости лише у виправлення помилок та визначення недоліків у роботі. Супервізія забезпечує підтримку на професійному рівні. Але волонтер повинен відчувати позитивне підкріплення у вигляді емоційної підтримки. Ефективність спілкування і доступність організатора волонтерів завжди життєво необхідні для підтримки волонтерів. Це допомагає розвинути впевненість здібності та підвищити самооцінку на особистісному рівні. Організатор повинен помічати ознаки стресу який виникає, наприклад через хворобу, втрату або сімейні проблеми. На даний час, в українському населенню мало відомо хто такий волонтер. Тому потрібно встановити систему обміну інформацією. Телебачень, радіо, друковані видання та електронні засоби інформації можуть надавати інформацію про досягнення волонтерів. Держава також повинна приділяти увагу розвитку волонтерського руху, виділяти кошти на проведення соціальних актів, реклам. Держава може запропонувати свої тренінгові програми для волонтерів за тематикою: техніка, управління фінансів, надання частини ресурсів, таких, як підручники, медикаменти, фінансування у користування волонтерів. Отже, можна зробити висновок, що волонтерська діяльність становить важливу частку в житті кожної цивілізації та суспільства. В сучасних умовах все глибше потрібне усвідомлення громадськістю, державними органами важливість оптимізації різноманітних аспектів соціального розвитку. Соціальні проблеми неухильно розв’язуватимуться , успіх намічених змін залежатиме від кваліфікації працівників зайнятих соціальним обслуговуванням і захистом, що передбачає відповідну підготовку кадрів; вона стає завданням першочергового значення у здійсненні політики країні. Формування великого руху добровольців – є одним з важливих шляхів до продуктивної соціальної роботи в будь-якій державі.

Висновки до першого розділу

Останнім часом в Україні активно поширюється волонтерський рух, тому значна кількість учених, практиків звернули свою професійну увагу на волонтерство як важливий ресурс соціальної роботи. Серед чинників, які обумовлюють активізацію добровільного руху, є передусім загострення соціальних проблем та відсутність досконалої системи надання соціальних послуг вразливим верствам населення. Роль волонтерів, яких ще називають добровольцями, є надзвичайно важливою у багатьох організаціях. Сьогодні значна кількість волонтерів займається соціальною роботою як у недержавних, так і у державних організаціях. Однак, у нашій країні дотепер не сформовано моделі волонтерської роботи, особливо у вищому навчальному закладі, яка включала б ефективні механізми залучення та відбору, навчання та моніторингу, підтримки та заохочення, що є основними елементами й етапами діяльності волонтерів. Як відзначають дослідники, на сучасному етапі дуже велика роль надається теоретичному обґрунтуванню процесу волонтерства, але не завжди волонтер має можливість та певну мотивацію щодо ознайомлення та застосування на практиці набутих знань. Тому дуже важливо дослідити менеджмент волонтерської діяльності, найважливіші аспекти підготовки студентів до волонтерської роботи. Організація волонтерської роботи вимагає вивчення історії питання, міжнародних та вітчизняних традицій, спеціальної літератури. Актуальність проблеми волонтерства полягає у тому, що волонтери не тільки добровільні помічники, які розуміють та відчувають болі та труднощі інших людей, волонтерство - це школа життя, росту і саморозвитку, яка допомагає виховувати, формувати себе як гуманну, високодуховну, культурну, ціннісно-орієнтовану особистість із здатністю та бажанням творити в дусі найкращих гуманістичних надбань людства. Для молодих людей важливо самореалізуватися, передавати свій життєвий досвід, знання, набувати нового досвіду, відчувати свою необхідність, а також бути причетним до групи людей, мати їхню підтримку, уникати самотності. Найважливіше у роботі волонтера, звичайно ж, це усвідомлення необхідності власної діяльності та наявність бажання працювати. Головна перевага волонтерів полягає у тому, що вони виконують роботу, яка їм подобається, й отримують задоволення від результатів.

Розділ 2.Технологізація волонтерського руху

2.1 Ресурсне забезпечення волонтерського руху

В соціально-педагогічній роботі під ресурсами розуміють все, що може бути задіяне для вирішення проблем клієнтів, соціальної групи чи розв'язання певних соціальних завдань. Можна виділити чотири провідні групи ресурсів, необхідних для здійснення волонтерської діяльності: матеріальні, інформаційні, технічні а також людські. До матеріальних відносяться фінансові (в грошовому еквіваленті) та нефінансові – предмети побутового вжитку (наприклад автомобіль для перевезення людей з особливими потребами, комп’ютерну техніку). Серед ресурсів волонтерського руху, перш за все, можна виокремити людські ресурси, оскільки волонтерами є люди, які на засадах добровільності беруть участь в роботі державних та громадських організацій. Волонтером може бути будь-хто, хто бажає прийняти участь в соціальній роботі та допомозі. Відповідно до віку, соціальної ролі та соціального статусу можна виокремити наступні групи добровільних помічників: 1. Діти та підлітки. Волонтерами можуть стати не тільки особи, які досягли 18- річного віку. Самий веселий, вдячний і найбільш непостійний загін волонтерів – діти та підлітки. Для підлітків головною причиною участі у волонтерській діяльності є можливість самоутвердитися в очах однолітків, батьків, вчителів, бажання знайти нових друзів,можливість спілкування з однолітками, а також можливість набути нових навичок і знань та проведення власного дозвілля. Професійна кваліфікація волонтерів-підлітків звичайно досить низька, проте вони володіють іншими якостями та здібностями, тому ця категорія волонтерів є незамінною у практичній діяльності.

По-перше, підлітки абсолютно мобільні, тому роботу, пов’язану з поїздками, виходами на вулицю, провідуваннями, наприклад, дітей-інвалідів чи людей похилого віку вдома, проведенням ігротек на вулицях, виконують дуже добре.

По-друге, у підлітків немає комунікаційних проблем з дітьми і підлітками – об’єктами соціальної роботи, на яких спрямована значна частина програм, що реалізуються ЦССМ, з дітьми вулиці, підлітками з групи ризику та ін. Це дозволяє через волонтерів мати будь-яку інформацію для широкого кола дітей та молоді, а також для груп ризику.

Третя унікальна риса волонтерів-підлітків – вони із задоволенням включаються в організацію та проведення дозвіллєвих форм роботи, що дуже актуально для ЦССМ, оскільки однією із причин вступу у волонтери є бажання організувати власне дозвілля.

По-четверте, бажання підлітків оволодіти новими знаннями та навичками дозволяє підключати їх до нових, ще не розроблених прогам, коли паралельно з роботою йде активне навчання,пошук нових форм і методів.

Волонтери-підлітки із задоволенням працюють як у великих, так і у малих групах. При цьому за якісної організації волонтерської роботи підлітки можуть працювати до 5 днів на тиждень по 2-3 години. Досвід показує, що чим цікавіша для підлітків робота,яку вони виконують, тим частіше вони готові включитися до неї. Для волонтерів-підлітків дуже важливими є увага до роботи, яку вони виконують. У зв'язку з цим дуже складною є проблема, в яких саме видах соціальних послуг використовувати допомогу волонтерів-підлітків. Досить часто це технічна робота - розповсюдження афіш, доставка друкованої продукції, заповнення анкет. Це припустимий варіант, але варто відстежити мотивацію, важливість роботи, яку вони виконують. Волонтери-підлітки надзвичайно корисні у проведенні ігрових форм соціальної роботи, роботи з інвалідами, в прес-центрах тощо. [15,с.11-12]

2. Волонтери, які приходять за власним бажанням.

Волонтери можуть прийти в організацію за власним бажанням, прочитавши про неї у пресі і виявивши бажання дізнатися, як вона працює.

Якщо інтереси організації збігаються з інтересами потенційного волонтера, потрібно детальніше ознайомити його з організацією, запропонувати навчання, оскільки здебільшого воно необхідне,залучити до роботи з реалізації конкретної програми. Іноді робота, запропонована волонтеру, є дуже відповідальною, потребує професійних навичок, наприклад няня в притулку для маленьких дітей чи консультант «Телефону довіри». Відповідальність перед клієнтом, складність поставлених завдань потребують практики і обережності у виборі людей, адже в даному випадку помилки можуть стати невиправними.