Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Тематика творів ольги кобилянської

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, молоді та спорту УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, молоді та спорту Ар крим

РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КРИМСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» (м. Ялта)

ЄВПАТОРІЙСЬКИЙ інститут соціальних наук

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ТА РОСІЙСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

Анплєєва КСЕНІЯ мИКОЛАЇВНА

кУРСОВА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ «ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ»

НА ТЕМУ

тематика творів ольги кобилянської

Студентка 2 курса групи 21-ЄУ

Науковий керівник:

асистент кафедри української та російської філології

_______________ Дудінова Н.О.

Євпаторія, 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА – НОВАТОР У ПРОСТОРІ ЖІНОЧОЇ ПРОЗИ

РОЗДІЛ ІІ. ЖІНОЧИЙ ДИСКУРС ВЕЛИКОЇ ТА МАЛОЇ ПРОЗИ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ

2.1 Жiночий iдеал Ольги Кобилянської за повiстями «Людина» i «Царiвна»

2.2 Осмислення морально-етичного ідеалу у повістях «Ніоба», «Через кладку», «За ситуаціями»

2.3 Артистично-індивідуалістичний тип жінки як особистості у творчості белетристки (за новелами «Природа», «Valse mélancoliqe» та «Impromptu phantasie»)

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність роботи. Ольга Кобилянська належить до тих митців, хто своєю творчістю увійшов в історію вітчизняної балетристки назавжди. Сучасне літературознавство відводить їй місце одного з перших українських авторів-модерністів, художні здобутки якого засвідчили європейський рівень української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Ще з молодого віку письменницю турбує проблема жінки у світі та в літературі. Поряд із давно усталеним і звичним світом чоловіків несміливо вперше проступає жінка з повноцінним особистісним світовідчуттям, з багатим внутрішнім світом, наділена відкритим розумом, щирим серцем, волею та правом на щастя, дарованими їй життям. Оскільки в наш час погляди на місце жінки в суспільному житті значно змінилися і потребують більш глибокого аналізу та вивчення, то досить актуальним буде звернутися до основних питань, порушених у творах письменниці.

Мета роботи – виявлення емансипаційних тенденцій в українській жіночій прозі Ольги Кобилянської та з’ясування місця жінки у творчості письменниці.

Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань:

виявити новаторство письменниці у жіночій прозі;
розкрити особливості жіночого ідеалу О. Кобилянської;
дослідити образ сильної жінки у творах письменниці.

Предметом курсової роботи є прозова спадщина Ольги Кобилянської, у якій найвиразніше простежуються емансипаційні настрої.

Об’єктом курсової роботи є повісті Ольги Кобилянської «Людина», «Царівна», «Ніоба», «Через кладку», «За ситуаціями»; новели «Природа», «Valse mélancolique», «Impromptu phantasie».

Аналіз останніх публікацій. Твори Ольги Кобилянської досліджували: Г. Адам^[1], О. Бабишкін^[2], Н. Білоус^[4], Л. Білецький^[5], О. Гаврилюк^[7], І. Дзюба^[11], Л. Луців^[17], В. Погребенник^[19],І. Каменська^[13], Л. Матусяк^[18], Ф. Погребенник^[19], Н. Тимків^[21].

Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури.

У першому розділі під назвою «Ольга Кобилянська – новатор у просторі жіночої прози» розглядається новаторство Ольги Кобилянської у просторі жіночої прози, зроблено спроби окреслити особливості зображення образу жінки у творчості письменниці та охарактеризувати основні риси феномену жіночого письма в царині української літератури.

Другий розділ «Жіночий дискурс великої та малої прози Ольги Кобилянської» присвячений аналізу зразків великої та малої прози письменниці з погляду заглиблення в національну психологію, в особливості світовідчуття жінки.

РОЗДІЛ І. ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА – НОВАТОР У ПРОСТОРІ ЖІНОЧОЇ ПРОЗИ

З іменем Ольги Кобилянської в українській прозі пов'язане опрацювання нової теми – долі освіченої дівчини, яка не може змиритися з бездуховністю міщанського середовища. Письменниця займає місце однієї з перших українських авторів-модерністів, художні здобутки якої засвідчили європейський рівень української літератури кінця XIX – початку XX ст. Вона виступила як прозаїк-новатор [4, c.36].

«Зміст усієї творчості Ольги Кобилянської – се музика… Ся музика не усипляє, а вічно нагадуючи про красний світ, про гармонію, красу, – нагадує тобі самого і твій головний обов’язок: боротьбу за красну душу» [10, c.58]. Не сприйнявши традицій побутовізму та описовості, що панували в українській народницькій прозі, Ольга Кобилянська вибудовує власну естетичну, художню систему, в якій домінуючими напрямами є неоромантизм і психологічний реалізм, широко вводяться елементи ліричного імпресіонізму та символізму. В центрі уваги творів письменниці – психологія індивідуальності окремої людини вже потім індивідуальний портрет людини відіб’є в собі риси суспільства чи всесвіту. Творчість Ольги Кобилянської вирізняється багатогранністю, оглядом широкого спектру всезагальних проблем людства, але все ж таки одне з важливих місць у прозі письменниці посідає опозиція чоловічого й жіночого, що конкретизується в зіткненні феміністичних ідей з патріархальною традицією [«Людина», «Царівна», «За ситуаціями», «Ніоба» та ін.].

Ольга Кобилянська жваво цікавилася й переймалася проблемами жіноцтва. Тема емансипації й жіночого самовдосконалення та самовираження майже наскрізна. У творчості Ольги Кобилянської постала ціла галерея нових жіночих образів, які в своїй сукупності є складною формою відображення й вираження думок, прагнень і почуттів письменниці, що вдумливо ставилася до життя, всюди шукаючи гармонії та втілення вищих ідеалів краси. Героїні Ольги Кобилянської часто є проекціями її власного «я», доповненими й великою мірою ідеалізованими. Письменниця передусім сама була однією з тих «нових жінок», які хоча й не заперечували цілком шлюбну інституцію, проте сенс свого життя вбачали не лише в завоюванні чоловічих сердець, а прагнули нарівні з ними здобути гарну освіту, віднайти й зреалізувати себе в суспільно-корисній діяльності, щоб осягнути незалежне становище. Для патріархальної свідомості такі погляди на життя межували з аморальністю; щоб відновити порушену гармонію, потрібні були також і «нові чоловіки», які б зрозуміли й підтримали жіночі починання [8, c.135]. Ці мотиви притаманні багатьом творам Кобилянської, але найчіткіше вищезгадані концепції простежуються у трьох повістях – «Людина», «Царівна» й «Через кладку», що поступово розкривають еволюцію поглядів їх авторки на так зване жіноче питання .

Кожній жінці-літераторці притаманний неповторний, індивідуальний авторський стиль, але існує низка його творчих ознак, які варто об’єднати не за тематикою або жанром, а за ідейними першоджерелами, викликаними типовими приватними прагненнями та інтимними хвилюваннями. Жінки-письменниці, здається, часто гостріше відчували застійність літературного процесу й усієї духовної атмосфери (і це можна пояснити, крім всього іншого, ще й могутнішим впливом старої традиції на них, більшою залежністю, тіснішими рамками, в які завжди заганяє жінку патріархальне суспільство) – так само, як і необхідність ціннісної переорієнтації. Вони були незрідка сміливіші й радикальніші чоловіків, хоча на жінок сильніше тисли патріархальні обмеження й табу.

Імена авторок-жінок рідко згадувались на початку літературного процесу, причиною чого був статус жінки-берегині домашнього вогнища. Протягом століть письменники показували суто чоловічий погляд на світ, намагаючись у своїх творах зобразити психологію представниць прекрасної статі, але далеко не завжди могли зробити це повноцінно, різнобічно, органічно. Створення типових образів матерів, дочок, коханих приховувало жіночі таланти, нівелювало оригінальні особистісні риси.

Одна з провідних тем Ольги Кобилянської — тема жінки, а саме: жінки-інтелігентки. Від «Людини» (1894) через «Царівну» (1896), «Valse melancoligue» (1898), «Ніобу» (1906), «Через кладку» (1912), «За ситуаціями» (1913) та інші повісті й новели. Саме від розробки цієї болючої, соціально гострої на той час теми почалося вторгнення юної Ольги Кобилянської в реальне життя. Вперше ця тема могутньо зазвучала в творчості Т. Шевченка і Марка Вовчка. Вони писали про тяжку долю жінки-кріпачки, жінки-матері. Ольга Кобилянська спиралася на їхній досвід, але об'єктом свого художнього дослідження обрала жінку-інтелігентку з нижчих суспільних верств, жінку, яка терпіла не від давнього кріпацького лиха, а від сьогочасного – соціального і родинно-побутового, її жінки – здебільшого вихідці з незаможних або малозабезпечених родин, прагнуть вирватися із заскорузлого, ретроградного середовища, здобути освіту, а отже – незалежність, рівноправність із чоловіками, розвинути свою духовну силу, стати корисними народові і суспільству. Твори цього циклу, зокрема повісті «Людина» і «Царівна», виникли значною мірою під впливом ідей феміністичного руху, що ставив своїм завданням розкріпостити жінку, зрівняти її в правах з чоловіком, відкрити перед нею можливість культурно розвиватися. Щоправда, прихильники феміністичного руху прагнули осягнути поставлену перед собою мету в рамках існуючого ладу, без його кардинальної зміни. Саме тому феміністичний рух, зокрема на українському грунті, мав обмежений характер, не зачіпав, власне, основ капіталістичного ладу. Проте він мав прогресивне значення, оскільки ставив наболілі питання соціального і морально-етичного становища жінки, спонукав задуматися над ними, дав могутній поштовх для їхнього висвітлення в публіцистиці, художній літературі [4, c.38].

Довгий і складний шлях пройшла Ольга Кобилянська як письменниця. Протягом півстоліття виступала вона в літературі, відображаючи життя народу в його різноманітних виявах, духовні прагнення інтелігенції, малюючи природу рідного краю. Письменниця утверджувалась в українській літературі поступово, в процесі переходу з німецької на українську мову, опанування художніх традицій народу, реалістичного методу. Художньо осмислюючи життєвий матеріал, що був їй найбільше відомий, Ольги Кобилянська створила цілу галерею образів із середовища інтелігенції, втіливши в них свої погляди на соціальні й морально-етичні проблеми часу.

Поглиблення й розширення світогляду Ольги Кобилянської зумовило її звернення до життя селянства. Письменниця розкривала його крізь призму складних психологічних, морально-етичних переживань героїв. У творах з життя села, насамперед у повісті «Земля», особливо яскраво виявилось художнє новаторство письменниці, глибина її психологічного аналізу, який давав змогу розкривати соціальну зумовленість психології людини, передавати найтонші порухи її душі. За манерою письма Ольга Кобилянська – в період зрілості її таланту – виступає визначним художником слова нової соціально-психологічної школи, репрезентованої в українській літературі кінця XIX – початку XX століття іменами М. Коцюбинського, В. Стефаника, Марка Черемшини, Л. Мартовича, С. Васильченка та ін. Саме ці новаторські риси прози письменниці мала на увазі Леся Українка, коли у статті «Малорусские писатели на Буковине» зауважувала, що Ольга Кобилянська – «наследница Федьковича по таланту, но не продолжательница его манеры» [5, c.23]. Реалізм Ольги Кобилянської збагачувався романтизмом («Некультурна», «Битва», «В неділю рано зілля копала...» та ін.), він був далеким від етнографічно-побутового реалізму письменників народницького напряму, спирався на досягнення світової художньої думки.

Під благотворним впливом європейської культури Ольга Кобилянська пройшла шлях від неоромантизму до експресіонізму. Особливу роль у цьому зіграло захоплення ідеями Ніцше, з якими окремі сучасні літературознавці пов’язують формування українського модерну, для письменниці вони були особливо близькими, адже головним об’єктом її дослідження було людське єство із загостреним відчуттям прекрасного і потворного.

Письменниця виявила високу художню майстерність і в малих оповідних жанрах, і в широких повістевих формах. Її новели, повісті, крім російської, перекладені польською, чеською, словацькою, болгарською, угорською, румунською та іншими мовами, утверджують ідеали добра, справедливості, краси людських відносин.

РОЗДІЛ ІІ. ЖІНОЧИЙ ДИСКУРС ВЕЛИКОЇ ТА МАЛОЇ ПРОЗИ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ

Ольга Кобилянська увійшла в українське письменство насампред як виразниця прагнень і змагань інтелігенції, зокрема освіченого жіноцтва, і протягом усієї творчості письменниці чітко простежується її незмінний інтерес до цієї теми [20, c.4]. Як справедливо твердить М.Сріблянський, Ольгу Кобилянську можна назвати «найбільш талановитим і глибоким» виразником сучасної їй «дійсно-інтелігентської душі», і передусім - жіночої душі [20, c.47]. Важливі проблеми як особистого, так і суспільного характеру (свободи і рівноправності жінки в сім’ї й суспільстві, визнання її людської гідності, свободи і громадянського обов’язку особистості, боротьби за волю і справедливість, за красу людських стосунків), які порушувала Кобилянська ще на світанку своєї творчості, згодом повніше, майстерніше розкриваються в ідейно і художньо сильніших, досконаліших творах письменниці («Людина», «Царівна», «Valse mélancolique», «Ніоба», «Через кладку», «За ситуаціями», «Апостол черні» та ін.) [29, c.47].

Ольга Кобилянська увійшла в українську літературу і в суспільне життя в той час, коли, хоч і з суттєвим запізненням, актуалізувалася проблема емансипації. Дискурс цієї проблеми вилився у свого роду «феміністичну практику», невід’ємною часткою якої була діяльність Ольги Кобилянської. Особливістю жіночого руху в Україні, до якого приєдналася Ольга Кобилянська, було те, що він зосереджувався на емансипаційних завданнях. Це був рух інтелектуалок за суспільно-політичні права. Від феміністичної проблематики, що виникне в Європі у 70-і роки ХХ ст., їхні інтереси принципово відрізнялися. Якщо за мету феміністок править радикальна зміна патріархальної культури на матріархальну, то емансипанток задовольняло відвоювання собі місця в тогочасній культурі. Ольга Кобилянська власне цьому і присвятила своє життя. Її творчість не заперечувала мистецькі здобутки народницької літератури, а була своєрідною альтернативою їм.

Твори Ольги Кобилянської цікаві ще й тим, що емансипантки та їхні стосунки змальовані через призму світосприйняття жінки, наділеної відверто гуманістичними поглядами. Про несхожість жіночого і чоловічого світосприйняття докладно розмірковувала Вірджинія Вулф («Власний простір») [13, с.5]. Її думки багато в чому збігалися з художньою концепцією незнайомої їй письменниці. Порушуючи проблеми «жінка-письменниця і література», свободи творчості, Ольга Кобилянська ввела в літературну галерею нових жінок, але не з античності чи середньовіччя, а із сучасності. Зі своїх героїнь письменниця зняла вишиванки (навіть гуцулка у «Некультурній» носить невишиту сорочку), а з їх світогляду - патріархальні шори. Олена Ляуфлер («Людина»), Наталка Верковичівна («Царівна»), художниця Ганнуся та піаністка Софія («Valse mélancolique») розуміють повноцінне життя як реалізацію себе в культурі, у них новий спосіб мислення й відмінна мета існування, ніж у тих, хто їх оточує.

Духовний елітаризм у Ольги Кобилянської існує поза соціальністю і суспільною ієрархією. Героїні Ольги Кобилянської, набувши європейської зовнішності, не втрачають самобутньої української ментальності.

У своїй інтелектуальній прозі письменниця розкриває прагнення і змагання української інтелігенції і насамперед жіноцтва з середньої верстви, поневоленого і обмеженого заскорузлими міщанськими традиціями, порушує важливі проблеми особистого та суспільного характеру - свободи і рівноправності жінки в сім’ї та суспільстві, визнання її людської гідності та права на вільний духовний розвиток, свободи і громадянського обов’язку особистості, боротьби за волю і справедливість, за красу людських стосунків («Людина», «Царівна», «Impromptu phantasie», «Valse melancolique», «Ніоба», «Через кладку», «За ситуаціями», «Апостол черні» та ін.).

Значну увагу приділяє Ольга Кобилянська проблемі освіти і виховання майбутніх поколінь української інтелігенції, зокрема інтелігентного жіноцтва, і чималу роль у цій справі відводить літературі, що має створювати відповідні зразки-моделі для наслідування. Письменниця подає читачам ідеальні образи, що мають певною мірою автобіографічний характер. Етичний ідеал Ольги Кобилянської - духовно чиста, тонка, високоінтелектуальна, горда, цільна і незалежна особистість з розвиненим почуттям власної гідності, з високим, аж до жертовності, почуттям обов’язку перед іншими людьми, перед своїм народом. Однак шлях Ольги Кобилянської до осмислення власного морального ідеалу був складним і тривалим, причиною чого, безумовно, стало самотнє, вимушено ізольоване від широкого світу через важку хворобу особисте життя письменниці, її глибокий душевний конфлікт між високим ідеалом і життям. Внаслідок цього позитивний образ, а отже, й етичний ідеал Ольги Кобилянської пройшов певну еволюцію від абстрактно-гуманістичного до громадсько-патріотичного звучання [18, с.4].

Початковий художньо-етичний ідеал письменниці представлений своєрідним мистецьким типом особистості, який вповні розкривається в новелах «Природа», «Impromptu phantasie», «Valse melancolique» та повісті «За ситуаціями». Цьому артистично-індивідуалістичному типові характеру - Софія Дорошенко («Valse melancolique»), Аглая-Феліцітас («За ситуаціями») та ін. - властивий нестримний потяг до волі, краси і гармонії, прагнення до творчої самореалізації, до визволення з пут буденщини, з вузького й задушливого світу, де панують закони і приписи філістерської моралі. Героїні Ольги Кобилянської цього абстрактно-гуманістичного типу ще не виявляють чітких громадсько-політичних чи національно-патріотичних поглядів і переконань, проте вони палко вірять у гасло: «Краса врятує світ!». Це високодуховні, багаті особистості, непересічні індивідуальності, у свідомості яких нероздільно спаяні поняття добра і краси.

У повістях «Людина», «Царівна», «Ніоба», «Через кладку» та новелі «Він і Вона» Ольга Кобилянська, модифікуючи попередній, артистично-індивідуалістичний тип характеру, створює нові образи жінок-інтелігенток (Олена Ляуфлер, Наталка Веркович, Зоня Яхнович, Маня Обринська), що належать до іншого - громадсько-інтелектуального типу особистості. Цим героїням притаманна висока самосвідомість, почуття власної гідності, розуміння самоцінності людської особистості і нестримний потяг до самовдосконалення. Маючи сильну волю і стійку життєву позицію, вони здатні відстояти свої переконання, людську гідність, змагатися за своє майбутнє. Це героїні активної і творчої вдачі, які в житті керуються більше розумом, ніж почуттями.

Ідея власного духовного самовдосконалення - вже не самоціль для героїв нового типу - Наталки Веркович («Царівна»), Нестора Обринського («Через кладку»), Юліяна Цезаревича («Апостол черні»). Вона спрямована на духовне піднесення всього народу. Це соціально активні, цільні особистості. У свідомості цих героїв нерозривно поєднуються поняття свободи особистості і громадянського обов’язку. Важливе місце в системі їх цінностей посідає пам’ять роду. Високодуховні, сильні і стійкі, вони засуджують будь-які прояви духовного та національного ренегатства.

Отже, у творах Ольги Кобилянської з життя української інтелігенції, зокрема жіноцтва, чітко і послідовно простежується прямування від початкового, артистично-індивідуалістичного типу характеру, хаотичного і трагічного, до духовно більш організованого і стійкого - громадсько-інтелектуального, а згодом - до ідеального, громадсько-патріотичного типу характеру.

Жiночий iдеал Ольги Кобилянської за повiстями «Людина» i «Царiвна»

Уся творчість Ольги Кобилянської спрямована на художнє осмислення важливих людинознавчих проблем. Людина, її місце і призначення в житті, внутрішня логіка формування її характеру, зовнішні фактори її духовного розвитку, багатство її душі, мета людського життя і все те, що перешкоджає розквітнути її красі і силі, - постійний предмет художнього мислення Ольги Кобилянської.

Етичний ідеал Ольги Кобилянської, «туга за вільною, гармонійною, верхівною людиною», втілився в «благородний сплав слова, образу, характеру». «Не вірте спокійному полискові того сплаву. Торкніться його живим серцем і відчуєте полум'яне, горіння його нутра, повне пристрастей і муки, тільки владно сублімованої в мистецтві слова» [22, с.368].

Доля жінки з самого її народження непевна, бо « не знати чи здобуде собі чоловіка, котрий мав би статись її кормильцем і заступником вітця і матері, чи ні» [16, с.564]. Жінка повністю залежна від чоловіка, «котрий стає для неї паном». «Горе тій, котрій не вдається здобути... того пана! Окрім того, що останеться без кормильця, без товариша й оборонця - тратить вона в теперішнім устрою суспільнім і вартість і значення, бо і яким значенням тішиться отепер незамужня жінка?..» [16, с.564]. Головна мета жіночого руху і полягає, на думку доповідачки, в тому, «щоб поліпшити долю жіноцтва незамужнього, а жіноцтва взагалі - верстви середньої», звернути на це увагу «всіх мислячих умів, гуманних серць» [16, с.563]. Ольга Кобилянська оперує також словесно-образними визначеннями, запозиченими з середовища, що було вороже емансипації жінки. Жінку називали чи то нерозгаданим «сфінксом», чи то якимось «попурі різних противобіжних почувань», або ж вважали, що «женщина існує лише на те, щоб статись матір'ю і жінкою, і що їй, крім того, не треба нічого більше». Такі ходячі фрази - «се також сфінкси», хоч «для мислячих умів» вони вже перестали бути загадкою. А сфінкси, яких розгадано, «можуть спокійно кинутись у пропасть», отже і подібним поглядам на жінку «місце не 19 століття, а тихий куточок у пропасті коло сфінксів минувших періодів» [6, с.25].

На основі таких міркувань, письменниця приходить до висновку, що жінка «побіч своєю природою назначеної задачі стати жінкою і матір'ю, посідає й надане тою самою природою право - бути і собі самій ціллю, іменно в тім смислі, як буває собі ціллю мужчина, а то - учитись, щоб мати раз свій кусник хліба і бути собі паном...» [16, с.565]. За існуючими в тогочасному суспільстві моральними нормами, жінка була, фактично, лише «ціллю» для чоловіка, вона не належала сама собі. Це становище і абсолютно несправедливе, абсурдне, антиприродне. Щоб довести алогічність пануючого погляду на жінку як на щось залежне від чоловіка, щоб всебічно аргументувати рівноправність жінки і чоловіка, Ольга Кобилянська вдало включає в процес мислення образну персоніфікацію: «Уводячи жінку в життя, природа не каже: «Ось ти, і ти жінка того або того чоловіка!» Ні, природа каже: лише: «Ось ти, і жий!» Так каже вона і до чоловіка» [16, с.565].

Повiсть "Людина" (1892) присвячена Наталi Кобринськiй, яка була iдейним учителем Кобилянської i прилучила її до фемiнiзму. Варто зазначити, що у письменницi був дуже вимогливий пiдхiд i принципова позицiя щодо ролi жiноцтва в суспiльствi.

Епіграфом до повісті Ольги Кобилянська бере словесно-образне визначення загального стану речей в приватновласницькому суспільстві: «Всюди панує брехня, як ще ніколи дотепер. А правда відважується виповзати зі свого кутка не інакше, як закутана в привабливо-яскраві ганчірки...» [14, с.15]. Викрити цю брехню і здерти з правди оті «привабливо-яскраві ганчірки», тільки в яких вона і «відважується виповзати зі свого кутка», показати дійсність не прибраною, а у всій її наготі, суворій правді - така вихідна позиція осмислення етичного ідеалу в цій повісті [14, с.15].

Героїня твору Олена Ляуфлер - донька лісового радника, - відкриваючи ряд жіночих образів усіх майбутніх «феміністичних» творів Ольги Кобилянської, вводить нас у нову для тогочасної української літератури проблематику. Поряд з давно усталеним і звичним світом чоловіків несміливо, бо вперше, проступає жінка з повноцінним особистісним світовідчуттям, з багатим внутрішнім світом, наділена відкритим розумом, щирим серцем, волею і правом до щастя, дарованого їй життям.

Твердiсть в характері, неначе в неї справді чоловiчий характер, вражає читача. Та цьому хибному враженню заперечують її суто жiночi риси: вона прагне до жiночого щастя (однак лише з чоловiком, що переймається її поглядами); вирiшує наблизити до себе Фельса i в той же час пiдсвiдомо намагається вiддалити час освiдчення; панiчно боїться свого майбутнього, але має твердий намiр здiйснити задумане. Зворушливою є сцена прощання Олени з листами Стефана Лiєвича, найдорожчим, що у неї залишилось.

Головна героїня повiстi - особистiсть сильна, горда, цiльна. У неї тонке розумiння мистецтва, iнтереси її рiзнобiчнi. Її не влаштовує буденне жiноче щастя, i вона прагне стати поряд з чоловiками у суспiльному поступi, захоплюючись новими iдеями. Щоб врятувати родину вiд важких бiдувань, дiвчина повинна вийти замiж за лiсника. Та вона з гiднiстю ставиться до цього насильства над собою, зберiгаючи внутрiшню волю. Оленину душу розривають почуття, якi вона ховає за гiркою iронiєю, їхнє протиборство.

Ольга Кобилянська своєю повiстю стверджує, що жiнка - неповторна особистiсть, яка має право вибору, можливiсть чинити так, як пiдказує їй серце. Вона - людина!

У такому ж напрямі йде словесно-образне осмислення обставин міщанського життя і в повісті «Царівна», яка тематично та ідейно тісно пов'язана з повістю «Людина». Але, на вiдмiну вiд Олени Ляуфлер, Наталка Верковичівна, головна героїня з повiстi «Царiвна» справді стала царiвною своєї долi. Читача захоплює її внутрiшнiй свiт, що розкривається через роздуми героїнi, своїми свiтлими мрiями, романтичнiстю i чистими сподiваннями: «В моїй душi повно мрiй, багато образiв, барв...» - зiзнається вона. «Довкола мене глухота і нудьга», - пише героїня повісті Наталка Верковичівна в своєму щоденнику [16, с.123]; спостерігаючи містечко, де живуть тупі, бездушні люди, вона сприймає його, як «брудну долину» [16, с.128], бо в ній панує «бездушна одностайність, що пригнетає душу», «вузькоглядність», «самолюбство», «груба сила» [16, с.129]. «Світ широкий»; для молодої дівчини не доступний, від неї він «муром обведений» [16, с.105], а «кругом мене, - пише вона, - глухо і пусто, якась порожнеча аж до божевілля» [16, с.132]. Кривда й упереджене ставлення не в змозi зламати духовну мiць Наталки, бо в нiй переплелись рiшучiсть з терплячiстю, сила розуму з нiжнiстю серця. I нехай Наталка ще не бачить виразно свого мiсця на громадськiй дорозi, але вона прагне знайти собi справу, корисну для людей i батькiвщини: «Я вiрю в це, як вiрю в силу волi, i я несказанно горда за тих, що ступили на дорогу, котра веде до сього полудня...» - говорить Наталка.