Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Тенденції розвитку світового ринку інформаційних технологій

РЕФЕРАТ

Курсова робота: 44 с., 20 джерел.

Об'єкт дослідження – ринок інформаційних товарів та послуг сам по собі, світовий інформаційний ринок, інформаційні технології та інформаційний продукт.

Предмет дослідження – комплекс наявної літератури, періодичних видань, Інтернет-видань та інших джерел, які дають поняття інформаційному ринку, розкривають його структуру, визначають перспективи розвитку цієї галузі.

Мета роботи – комплексне найбільш повне теоретичне дослідження наукової літератури щодо інформації як товару на світовому ринку і уточненні змісту понять, які є складовою цієї проблематики.

Методи дослідження: історико-правовий, формально-логічний, системно-структурний, структурно-функціональний, порівняльний, статистичний.

СВІТОВИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ РИНОК, ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЙ, ІНФОРМАЦІЙНІ ТОВАРИ ТА ПОСЛУГИ, ІНТЕРНЕТ, БАЗИ ДАНИХ, ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО.

ПЛАН

ВСТУП ………………………………………………………………………………3

I. Поняття світового інформаційного ринку……………………………………… 6

II. Історія розвитку…………………………………………………………………..8

2.1. Нові види суб'єктів ринку інформаційних ресурсів……………………....9

2.2. Інформаційна революція 60-х рр. XX в.: комп'ютери й бази даних…….13

2.3. Інформаційна революція 90-х рр.: Інтернет………………………………15

III. Сфери ринку інформаційних ресурсів………………………………………...19

3.1. Ринок інформації…………………………………………………………………………...20

3.2. Ринок електронних угод…………………………………………………...21

3.3. Ринок електронної глобальної комунікації……………………………….26

IV. Тенденції розвитку світового ринку інформаційних технологій

4.1Тенденції розвитку світового ринку……………………………………......28

4.2 Етапи та тенденції розвитку інформаційного ринку України…………...37

ВИСНОВОК …………………………………………..……………………………42

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………..43

ВСТУП

Великі об’єми інформаційних ресурсів і можливість їх подання в сучасному електронному виді призвели до появи і розвитку ринку інформаційних ресурсів, товарів і послуг. За останні десятиріччя у багатьох країнах сформувався національний ринок інформаційних ресурсів, а також все більш явними стають ознаки відповідного світового ринку. Розвиток Інтернет та комунікаційних технологій зробив світовий інформаційний ринок одним з найбільш значущих факторів суспільно-політичного і економічного прогресу людства.

Актуальність

Проблема даного дослідження носить актуальний характер у сучасних умовах. Про це свідчить часте вивчення піднятих питань. Тема "Світовий інформаційний ринок " вивчається на стику відразу декількох взаємозалежних дисциплін. Питанням дослідження присвячена безліч робіт. В основному матеріал, викладений у навчальній літературі, носить загальний характер, а в численних монографіях по даній тематиці розглянуті більше вузькі питання проблеми . Однак, потрібно враховувати сучасні умови при дослідженні проблематики позначеної теми.

Актуальність цієї роботи обумовлена, з одного боку, великим інтересом до зазначеної теми в сучасній науці, з іншого боку, її недостатньою розробленістю. Розгляд питань пов'язаних з даною тематикою носить як теоретичну, так і практичну значимість.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в комплексному найбільш повному теоретичному дослідженні наукової літератури щодо інформації як товару на світовому ринку і уточненні змісту понять, які є складовою цієї проблематики. Згідно мети дослідження визначені його завдання :

1. Вивчити теоретичні аспекти й виявити природу теми "Світовий інформаційний ринок ";

2.Визначити історичні передумови зародження інформаційного ринку.

3. Позначити тенденції розвитку інформаційних технологій і інформаційного продукту на світовому ринку;

4. Дати характеристику структурі інформаційного ринку

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є ринок інформаційних товарів та послуг сам по собі, світовий інформаційний ринок, інформаційні технології та інформаційний продукт.

Предметом дослідження є комплекс наявної літератури, періодичних видань, Інтернет-видань та інших джерел, які дають поняття інформаційному ринку, розкривають його структуру, визначають перспективи розвитку цієї галузі.

Методи дослідження. У процесі дослідженні поставлених питань використовувалися наступні методи:

історико-правовий метод .
метод формально-логічного аналізу .
метод системного та структурно-функціонального аналізу
метод статистичного аналізу
порівняльний метод.

Обґрунтованість і достовірність положень, висновків і рекомендацій. Положення, висновки й рекомендації, наведені в роботі, є обґрунтованими й достовірними, тобто реально існуючими в теоретичній і практичній галузях.

Наукове значення результатів роботи.

Наукове значення вивчення проблеми "Світовий інформаційний ринок полягає в тому, що вибрана для розгляду проблематика перебуває на стику відразу декількох наукових дисциплін і тому є цікавою для комплексного аналізу і вивчення.

Практичне значення отриманих результатів.

Результати можуть бути використані для розробки методичних і учбових матеріалів для дисципліни «Міжнародна інформація» та інших, які стосуються вивчення інформаційних товарів та послуг і їх стан на світовому ринку.

Структура роботи

Робота має традиційну структуру й містить у собі введення, основну частину, що складається з 4 розділів, 8 підрозділів, висновку і бібліографічного списку.

Загальний обсяг роботи – 44 сторінок. Список використаних джерел розташовано на 2 сторінках.

I. ПОНЯТТЯ СВІТОВОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО РИНКУ

Інформаційний ринок за оборотом і темпами зростання в більшості розвинутих країн далеко випереджає ринок матеріальних продуктів та послуг.

Під світовим ринком інформаційних технологій можна розуміти міжнародний обмін інформаційними продуктами. Суб'єктами світового ринку високих технологій є держави, компанії, університети, спеціальні фонди й фізичні особи. Його об'єктами служать результати інтелектуальної діяльності в упредметненій формі (наприклад, нове програмне забезпечення й устаткування) і в не упредметненій формі (ліцензії, патенти).

Організаційно-технологічною основою інформаційної економіки є глобальні інформаційні мережі. Рушійною силою, що наповнює ці мережі динамікою й життям, є доцільна і корисна інформація.

Світовий інформаційний ринок представляє собою сферу товарного обміну, де виникають і реалізуються відносини, пов'язані з процесом купівлі-продажу, і має місце конкретна діяльність по організації руху інформаційних продуктів від виробників до споживачів. [1,c. 90].

Світовий інформаційний ринок включає в себе регіональні ринки:

Європейський – спеціалізується на медіа-послугах, телекомунікаціях, приладобудуванні, послугах реклами, зв’язках з громадськістю, лобіюванні, послугах кредитно-довідкового бюро, продуктах і послугах інформаційної безпеки, електронній комерція, послугах мережі Інтернет, послугах електронного врядування, розважальному бізнесі;
У азіатсько-тихоокеанському інформаційному ринку розвинуто: офшорне програмування, ноу-хау, сервіс Інтернет, електронна комерція, ринок реклами, програмного забезпечення
Північно-американський – один з найрозвиненіших, включає усі продукти і послуги, які існують на світовому інформаційному ринку;
Латиноамериканський ринок має деякі проблеми, найважливішою з яких є нерозвинута інфраструктура. Спеціалізується цей ринок на телебаченні, радіомовленні, друкованій пресі. Особливо розвинені сфери виробництва серіалів, розважальних стрічок;
Африканський інформаційний ринок є найменш розвиненим в силу соціально-економічної ситуації. Серед інших розвинені сфери телебачення, послуг мережі Інтернет, ринку телекомунікацій;
Західно-азійський інформаційний ринок є найбільшим імпортером продуктів та послуги світового ринку інформації
Ринок СНД неоднорідний і має деякі особливості, оскільки всі пострадянські країни різні позиції зайняли на світовому ринку. Імпортуються – всі послуги інформаційно-комунікаційних технологій, а виробляються – телекомунікаційні прилади, телевізори, комп’ютери, медіа-продукти.

Формування інформаційного ринку відбувається водночас з розвитком інформаційної індустрії. У глобальній економіці спостерігається прискорення механізмів міжнародного співробітництва, швидкоплинний розвиток високих технологій, та їх застосування у світовій торгівлі. Світовий ринок інформаційних продуктів та послуг характеризується асиметричністю щодо представлення регіонів і країн на цьому ринку. Найбільший попит мають комунікаційні технології, комплексні технології, продаж ноу-хау, біотехнології. [1,c. 96].

II. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ

Інформаційна діяльність виділилася з наукової діяльності й діяльності по політичному й господарському управлінню як один з напрямків поділу інтелектуальної праці й спеціалізації в нематеріальній сфері для виконання частини рутинних функцій ще в доекономічну епоху.

Першим спеціалізованим інформаційним органом стали державні (хоча і доступні обмеженому колу користувачів, але не особисті) і академічні бібліотеки - сховища знання у вигляді документів, в основному, рукописних книг. Із цього часу істотна частина інформаційної діяльності стала державною й фінансувалася з бюджету.

Першими тематичними областями інформаційної діяльності стали області наукової й технічної, правової й соціальної інформації; інакше кажучи, ринок інформаційних ресурсів формувався як ринок інформації для фахівців.

Першими видами інформаційних послуг стали послуги зберігання інформації - документів у вигляді рукописів і рукописних книг, а також їх пошуку - авторські й систематичні каталоги бібліотек, що полегшують пошук необхідної інформації. У цей час виникли й такі види інформаційних послуг як копіювання документів і їх фрагментів, а також підготовка оглядової, аналітичної інформації із заданої теми, що здійснювалася працівниками бібліотек. [3,c. 100].

Поява нової інформаційної технології – друкарства й перехід суспільства на індустріальну стадію не змінили складу учасників інформаційної діяльності. Разом з тим, число бібліотек, як і число їхніх читачів, збільшилося, а серед споживачів інформації росла частка представників бізнесу. Бібліотеки, що працюють безкоштовно при фінансуванні з державного бюджету як один з напрямків народної освіти й росту культури, привели до використання інформаційних ресурсів масового споживача, зацікавленого в доступі до інформації для фахівців з метою самовдосконалення. У такому виді інформаційна діяльність перебувала до середини XIX в., коли, у зв'язку з різко зрослим темпом приросту знань і інформації в окремих областях і, насамперед у хімії й фізиці, з'явився перший реферативний журнал – інформаційний продукт, що дозволяє одержати уявлення про зміст документа, без звертання безпосередньо до документа. Використання реферативного журналу дозволяло користувачеві бути в курсі змін системи знань при прийнятних витратах часу.

Прогрес у друкарстві, підготовка спеціальних довідкових видань і енциклопедій, а також поява наукових, ділових і масових журналів, що є важливим для розвитку інформаційного сектора суспільного виробництва, не відносяться до змін в інформаційній діяльності, розглянутої у вузькому сенсі, і ринку інформаційних ресурсів. Разом з тим, книговидання привело до виникнення ринку книг і періодики, що, у свою чергу став моделлю для ринку інформаційних ресурсів.

Реферативні журнали склали основу ринку інформаційних ресурсів аж до початку 60-х рр. минулого століття, коли їм на зміну прийшли бази даних. Саме реферативні журнали, розповсюджувані з використанням механізму й інфраструктури торгівлі періодики (ціни, що залежать від обсягу - числа друкованих аркушів; підписка при авансовій оплаті, що вирішує питання оборотного капіталу) заклали основи формування спочатку національних ринків, а потім і міжнародного ринку інформаційних ресурсів і послуг. [3,c. 110].

2.1. Нові види суб'єктів ринку інформаційних ресурсів

Уже з кінця XVIII ст. з різким розширенням ділової сфери, з розвитком заморської торгівлі увагу бізнесу стала привертати не тільки науково-технічна й інші види інформації для фахівців, але й спеціальна ділова й комерційна інформація й ділові новини. Постійно підвищувалася роль газет як джерела такої інформації. У першій половині XIX ст. з'явилися спеціальні ділові газети, розраховані на ділове співтовариство як основного споживача.

Із цього часу сформувалися й принципи видання газет, розрахованих на підприємця, частину яких дожила і дотепер (наприклад, у вигляді девізу газети New York Times – “вся інформація гідна викладу”). Ідеї, що лежать в основі появи ділових газет, справедливі й зараз, і їх дотримується, наприклад, великий багатонаціональний концерн Financial Times, що видає популярну однойменну ділову газету й діловий щотижневик Economist. Суть цих ідей полягає в тому, що газета повинна дати підприємцеві знання не тільки про мінливу ситуацію (ділову інформацію), але й уявлення про середовище, у якій ведеться його бізнес із погляду учасників, товарів і послуг (комерційну інформацію). Вона повинна повідомляти й про події, пов'язані із цими учасниками (ділові новини), а також інформацію про умови бізнесу в цілому. Бізнесмен повинен знати обставини, у яких він існує й розуміти, що відбувається. Звідси роль газет, а потім і телеграфних (інформаційних) агентств - повідомляти ділові новини.

Поштовхом до появи нових видів інформаційних послуг, орієнтованих на ділову й комерційну інформацію, стало освоєння західних територій у США. Незважаючи на великі відстані, будівля телеграфних ліній зв'язку в рамках території однієї країни не викликала значних труднощів і не вимагала надмірних інвестицій (у відмінність, скажемо, від істотних вкладень, необхідних для прокладки підводних кабелів, що з'єднали Європу з Америкою, а потім і Азією, або політичних труднощів будівлі міжнародних каналів у Європі або між Європою й Азією при необхідності перетинання кордонів декількох країн). [3,c. 113-114].

При цьому у бізнесу виникли нові інформаційні потреби в діловій і комерційній інформації, які не могли бути задоволені існуючими джерелами інформації й видами інформаційних послуг. По-перше, це були потреби в даних про поточні ціни на біржі (в основному на біржові товари - зерно й м'ясо, а пізніше на вугілля, метали й фінансові ресурси). По-друге, дані про потенційних торговельних і ділових партнерів або позичальників банків. У стійкому бізнес-товаристві ці дані отримуються у ході прямої міжособистісної комунікації, а в умовах маси нових суб'єктів бізнесу, що з'являються й розоряються щодня й часто міняють місцезнаходження й географію операцій, такий спосіб одержання інформації не спрацьовував. Відповіддю на ці потреби стали послуги доступу до оперативної біржової інформації з використанням телеграфу у вигляді тікерної стрічки, що містить котирування акцій і ставки по залученню й розміщенню фінансових ресурсів, доступної в режимі реального часу прямо з біржі або через спеціальні служби біржової інформації й послуги в області комерційної інформації про учасників ринку й кредитного рейтингу, що привласнюється спеціальним агентствам.

Данні інформаційних послуг спочатку, з моменту свого виникнення, були платними й підготовлялися, продавалися або виявлялися на ринкових основах і через ринок інформаційних послуг за високими цінами. Ці ціни ґрунтувалися не тільки й не стільки на вартісних факторах (оплата витрат на підготовку й доставку по каналах зв'язку), але й на граничній корисності, тому що використання цієї інформації й інформаційних послуг у діловій практиці давало негайний і відчутний ефект, частина якого сплачувалася через ринок інформаційних послуг інформаційним службам.

Ріст інформаційних потреб бізнесу викликав зміни й у секторах ринку інформаційних послуг, пов'язаних з інформацією для фахівців, де традиційно домінувала держава. Частина сектора інформації для фахівців вийшла з рамок публічного сектора суспільного виробництва, коли в структурі корпорацій утворилися такі спеціалізовані підрозділи інформаційної діяльності, як спеціальні бібліотеки. Існуючи в рамках корпорацій, ці бібліотеки не виходили на ринок інформаційних послуг як постачальників інформаційних послуг, але стали їхніми активними покупцями, що володіють солідними бюджетами, сприяючи зміцненню й розвитку ринку інформаційних послуг.

У зв'язку з ростом інформаційних потреб з боку бізнесу й посилення спеціальних бібліотек, уже до кінця XIX ст. традиційний набір джерел інформації, що включає неперіодичні й періодичні видання, розширився за рахунок включення в їхній склад каталогів продукції й послуг, а також різноманітних патентних документів (насамперед, заявок і патентних описів), а надалі й документів, що не публікуються (звітів про науково-дослідні роботи й дисертацій, перекладів, нормативно-технічних документів). [2,c. 156].

Наприкінці 30-х рр. XX ст., коли в США в рамках антикризових заходів комерційні й інвестиційні банки були розділені, і інвестиційним банкам треба було завоювати довіру , яка була втрачена або сильно похитнулася, серед дрібних, а також таких великих інституціональних професійних інвесторів, як пенсійні й взаємні фонди з'явився новий вид інформаційних послуг – аналітичні матеріали по стану галузей і ринку, підготовлені спеціально у розрахунку на інвесторів.

Зародження ринку інформації для фахівців (насамперед науково-технічної інформації) і відповідного сектора ринку інформаційних послуг також перебувало під впливом підвищення ролі знань і інформації як вирішального фактору економічного росту, тобто з розширенням використання інформаційних ресурсів у бізнесі.

У результаті в більшості країн на ринку інформаційних послуг утворилися некомерційні й комерційні національні служби, що обробляли світовий потік по певній тематиці інформації для певної країни. Незважаючи на розходження у формах і джерелах фінансування, ці служби працювали подібним образом і істотно не розрізнялися у інформаційних послугах і їхніх цінах. Справа в тому, що жодна із цих служб не могла забезпечити повноти обробки світового потоку інформації, та й не прагнула збільшувати частку оброблюваного потоку, якщо це не викликалося необхідністю конкуренції.

У деяких країнах, наприклад, у Франції, держава повністю фінансувала й контролювала підготовку реферативних журналів, однак, це не перешкоджало формуванню ринку інформаційних послуг у даному секторі інформації, а також процесам усуспільнення й інтернаціоналізації. У результаті, до середини XX ст. у Франції існував один центр, що забезпечує обробку всього світового потоку й підготовку реферативних журналів французькою мовою. Цей центр також залучав до роботи на основі кооперації фахівців з інших країн.

Формування стійкого самостійного світового ринку інформаційних послуг, відносно відособленого від національних ринків як інформаційних, так і інших послуг, почалося в середині 50-х рр.. До початку 60-х рр. XX ст. основними постачальниками на цьому ринку виступали інформаційні служби академічних, професійних, науково-технічних і ділових товариств і асоціацій, навчальних закладів, а також державні служби, що працюють переважно на некомерційній основі, і нечисленні комерційні служби, які в цей період тільки зародилися й ще не зміцніли. До них можна віднести й інформаційні підрозділи товарних і фондових бірж.

Основними споживачами інформаційних послуг виступали вчені й фахівці в галузі науки й техніки, а також професіонали фондового й товарного ринків.

Послуги й продукти включали інформаційні видання, розповсюджувані по підписці (у тому числі й за рубіж) і містили бібліографічну, реферативну й оглядово-аналітичну інформацію, бібліотечне обслуговування й копії першоджерел, надавані по запитах.

З першої половини XX ст. на світовому ринку інформаційних послуг міжнародна торгівля інформаційними послугами доповнилася міжнародною кооперацією державних некомерційних і комерційних центрів у регіональному й, у деяких галузях і проблематиці, у глобальному масштабі на міжнародному й міждержавному рівнях. З початку 60-х рр. паралельно з ринком інформаційних послуг також почав формуватися світовий ринок послуг електронної обробки й передачі даних. [3,c. 131].

2.2. Інформаційна революція 60-х рр. XX в.: комп'ютери й бази даних

Із середини 60-х рр. почалося формування нових елементів структури інформаційної діяльності, що принесли на ринок нові види інформаційних послуг і залучили нових споживачів. При цьому, більшість старих елементів і видів послуг (бібліотеки й архіви, первинні й вторинні документи - опису документів і реферати) залишилося незмінним, а модифікації піддалися лише деякі з них. Збереження колишніх елементів інформаційної діяльності й ринку інформаційних послуг - учасників і самих послуг - з появою на ринку нових учасників з новими видами інформаційних послуг представляється однією з особливостей ринку інформаційних послуг, можливо, характерної й для інформаційного сектора економіки й постіндустріальної формації в цілому.

Із середини 60-х до середини 70-х рр. у результаті широкого впровадження в інформаційну діяльність нових інформаційних технологій, що ґрунтуються на використанні обчислювальної техніки, найважливішим видом інформаційних послуг на ринку, що визначив його зміст із цього часу, стали бази даних. Ці бази даних містили бібліографічну, реферативну, фактографічну й довідкову, науково-технічну, а також іншу інформацію для фахівців, а також в усе більшій мірі ділову й комерційну торгово-економічну, статистичну й демографічну текстову й цифрову інформацію.

Бази даних, спочатку використовувані як проміжний продукт при підготовці друкованих видань, при їхньому наданні споживачеві на магнітній стрічці, придбали самостійне значення інформаційних ресурсів. На основі баз даних крім підготовки інформаційних видань стало можливим вести обслуговування споживачів у режимах виборчого поширення і ретроспективного пошуку інформації з використанням спочатку пакетного, а потім і діалогового пошуку. [3,c. 134].

Серед постачальників інформаційних послуг виділилися фірми, що спеціалізуються на створенні баз даних - видавці баз даних і фірми, що спеціалізуються на веденні інформаційного обслуговування з використанням баз даних - оператори баз даних, що працюють в усі більшій мері на комерційній основі. На комерційній основі почали працювати й більшість усіх раніше існуючих інформаційних органів і систем за винятком публічних бібліотек у частині надання найпростіших послуг.

З 60-х рр. інформаційна діяльність стала займати важливе місце в роботі й організаціях, що спеціалізуються на ній, насамперед ділових і науково-технічних науково-дослідних інститутів і аналітичних центрів і органів державного керування. В них в якості засобів праці і його проміжних результатів створювалися бази даних (в основному фактографічні) і фонди важкодоступних першоджерел у зручній для оперативного копіювання формі.

Лідерство на світовому ринку інформаційних послуг захопили США. Середньорічні темпи росту надання інформаційних послуг у вартісному вираженні становили в США в 1971-1977 р. 24 % і збереглися протягом наступного десятиліття, досягши в окремих областях, наприклад, у підготовці баз даних і їхньому використанні, 25-30 % . Основний обсяг споживання інформаційних послуг став доводитися на фахівців, що працюють у сфері бізнесу, торгівлі, промисловості й права.

Усвідомлення корисності й цінності інформаційних послуг, зростання потреб у них викликав появу на ринку інформаційних посередників (brokers), під якими розуміються організації або особи, що професійно займаються платним інформаційним обслуговуванням зовнішніх клієнтів на комерційній основі з використанням послуг спеціалізованих інформаційних служб. Інформаційні послуги, як правило, представляються клієнтові в доробленому виді, містять додану вартість (added value), відповідають конкретним інформаційним потребам. Основна спеціалізація посередників - діалоговий пошук інформації у віддалених базах даних. В якості додаткових послуг можуть надаватися копії першоджерел і консультації.

У цей час правила гри на міжнародному інформаційному ринку професійних баз даних визначають наступні компанії: LEXIS-NEXIS, Westlaw, Knigh-Ridder (поєднує Dialog і Datastar), QUESTEL-ORBIT, Dow Jones/News Retrieval System, Datatime, Stn, NewsNet. [3,c. 142].

2.3. Інформаційна революція 90-х рр.: Інтернет

Перші мережі електронної комунікації, розраховані не на вузьке коло фахівців або бізнес-товариство, а на масового споживача, але які не використовують технологій Інтернету, з'явилися на ринку інформаційних послуг ще в 70-80 р. XX в. Серед них можна виділити, насамперед, AOL і Compuserve, які надалі, з появою Інтернету стали найбільшими порталами.

Мережа Інтернет стала доступної для широкого кола споживачів з кінця 80-х рр., однак її можливості на першому етапі обмежувалися електронною поштою й обміном файлами між ПК.

У середині 1993 р. мережа Інтернет стала мультимедійною, і це відкрило Інтернету шлях до масовості. Спеціальне програмне забезпечення дозволяло користувачеві World Wide Web (всесвітньої павутини) - однієї зі служб Інтернету, створеної на основі використання цієї технології - подорожувати по мережі, просто вказуючи на потрібну піктограму або слово мишкою й натискаючи на кнопку. Саме тоді Інтернет стає не просто системою електронної пошти або завантаження на ПК випадкових файлів, а киберпростором, новим місцем для зустрічі людей, обміну ідеями й думками. З появою технології мультимедіа Інтернет надбав якості нового засобу масової інформації, у якому видавнича діяльність не тільки об'єдналася з віщанням, але одержала новий вимір - діалог, інтерактивність і оперативність.

Вважається, що найважливіша служба Інтернету – WWW була винайдена фізиком Тімом Бернерсом-Лі (Tim Berners-Lee), що працював у той час у лабораторії CERN у Швейцарії над наданням в мережі науково-технічної інформації в гіпертекстовому виді. А програмне забезпечення, що зробило його популярним (перший браузер Mosaic), було написано студентом Іллінойського університету Марком Андріссеном (Marc Andreessen) через два роки. З 1994 р. Тім Бернерс-Лі працював у консорціумі World Wide Web Consortium (W3C), створеним у Масачусетському технологічному інституті (MIT) для розробки мови нового покоління HTML, яка повинна була зробити екран ПК ще більш схожим на друковані сторінки.

На початку 1994 р. в Інтернеті було всього кілька корпоративних Web-сторінок, і більша частина з них була присвячена самій мережі Інтернет, WWW і різним питанням інформаційних технологій. Інтерактивність, мультимедійність і гіпертекст WWW дали Інтернету значно більш широку аудиторію, чим колись, і тому вже в 1994 р. число споживачів Інтернету подвоїлося, а число користувачів WWW - виросло в 20 разів. За підрахунками компанії Quarterman наприкінці 1994р. вже 8 млн. користувачів мали можливість працювати з WWW і не менш половини з них активно працювали. [4,c. 101].

У середині 1995 р. до мережі було підключено близько 5 млн. комп'ютерів. Число web-серверів восени 1995 р. становило 30 тис. і вони надавали доступ до 3 млн. сторінок, які могли використатися для реклами, розваги або поширення інформаційних послуг, а також доступу до 25 тис. баз даних. В 1995 р. у США виникло й знайшло широке поширення таке поняття, як webolution (веболюция). На початку 1996 р. у світі було вже 48 тис. Web-серверів і 80 млн. web-сторінок.

Аж до кінця 90-х рр. провідні світові видавці баз даних ділової й комерційної інформації не усвідомлювали значимості й перспектив Інтернету для розвитку їхнього бізнесу й орієнтувалися на власні проекти, реалізовані поза Інтернетом. Наприклад, Reuters Holding Plc продовжував незалежний розвиток своєї системи електронної торгівлі, що забезпечує також оперативний доступ до біржової й фінансової інформації й ділових новин, і навіть в 1996 р., коли провідна роль Інтернету як каналу поширення інформації через мережу ні в кого не викликала сумнівів, намагався просувати на ринок систему Reuter 3000. Ця система розроблялася більше трьох років і коштувала більше $100 млн. інвестицій, але вже в 1998 р. від її незалежності довелося відмовитися, і потрібні були додаткові багатомільйонні вкладення для адаптації даної системи до Інтернету.

Необхідно відзначити, що вплив на ринок інформаційних ресурсів і послуг мережі Інтернет був пов'язаний з тим, що Інтернет:

а) зробив світ і інформаційний ринок (та й ринок у цілому) - дійсно глобальним, коли кожний може торгувати з кожним і провадити для кожного послуги й продукти,