Тенденції та перспективи розвитку Подільського економічного району

Вступ 

           Кожна молода людина, яка вже визначилась з вибором своєї майбутньої професії, безумовно, повинна докласти максимум зусиль для того, аби стати справжнім професіоналом. Саме тому студентам необхідно набути широких знань з багатьох предметів. Для нас, майбутніх фінансистів, дуже важливо якнайкраще оволодіти знаннями з курсу «Регіональна економіка», адже це дасть змогу у майбутньому вміти добре орієнтуватися в економічній ситуації кожного з регіонів України.

           У своїй курсовій роботі я ставлю за мету дослідити тенденції та перспективи розвитку Подільського економічного району, адже до складу цього району входить і наша Вінницька область. Відомо, що розвиток будь-якого регіону залежить від того, наскільки ефективно працює економіка, як наслідок− наповниться бюджет та відповідно профінансується соціальна сфера. Ефективність економіки може бути забезпечена тільки правильним регулюванням. Саме економічне районування є методом регулювання територіальної організації господарства. При його проведені враховують об’єктивні закономірності територіального поділу праці, формування територіальних соціально-економічних комплексів різних масштабів і структур, необхідність збереження економічної рівноваги та гармонійного розвитку економіки і культури району. Економічне районування сприяє економії матеріальних цінностей, створює умови для скорочення апарату управління, прискорює розв’язання соціально-економічних завдань.

           У визначенні поняття «економічний район» сказано, що  «економічний район − це територіально цілісна частина національної економіки». Отже, без достеменного знайомства з усіма економічними районами неможливо скласти повне уявлення про стан економіки України, яка проходить своє становлення в умовах ринкових відносин [10].

           Характеризуючи Подільський економічний район, потрібно визначити його місце і роль в економіці України, дати характеристику природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалу, ознайомитись з галузевою і територіальною структурою господарювання. Важливим завданням є також аналіз основних соціально-економічних показників, а також визначення можливостей розвитку Подільського економічного району в умовах ринкової економіки.

           Звичайно, при загостренні світової економічної кризи виникли проблеми і в економіці вищезгаданого району. Тому необхідно визначити ці проблеми,  проаналізувати відповідну літературу, яка пропонує шляхи для їх вирішення.

          Також дуже актуальним є питання  про перспективи розвитку даного  регіону, адже саме нам, теперішнім студентам, завтра доведеться працювати задля розквіту економіки рідного краю, ми будем приймати участь у неминучих економічних реформах, викликаних часом. Досконало знати чим живе твій регіон, які труднощі виникають на шляху його розвитку, що можна змінити в майбутньому − це наш обов’язок. Подільський економічний район є однією із структурних ланок усієї економічної системи України. І тому його ефективне функціонування необхідне для подальшого економічного, соціального та культурного розвитку нашої держави. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Сутність  та значення економічного районування

          Головною метою державної регіональної  політики, визначеною Концепцією  державної регіональної політики, що затверджена Указом президента  України № 341 від 2001 р., є створення  умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів. Отже, об’єктами регіональної політики являються економічні райони.

           В економічній географії часто трапляється поняття район. Що ж таке район? У перекладі з французької мови це слово означає радіус, промінь. У географічній науці район – територія, відмітна певними географічними, економічними та іншими ознаками. Розрізняють фізико-географічні, історико-географічні, адміністративні та економічні райони.

          Кожній території властивий певний набір виробництв, що сформувався в результаті господарської діяльності людей під впливом природних, етнографічних, історичних та інших умов і дістав назву територіального поділу праці. За його допомогою в кожній місцевості з великої кількості галузей економіки відбираються найбільш економічно вигідні саме для цієї місцевості, які й формують район, що дістав назву економічного.

           Економічні райони не визначаються раз і назавжди, а змінюються з часом у процесі розвитку продуктивних сил. Їх кількість залежить від історичного періоду, політичних умов, нових завдань, що виникають перед країною або конкретною територією ( рис. 1.1).

           Саме економічне районування є методом регулювання організації господарства за територіальними ознаками. Воно проводиться, виходячи з об’єктивних закономірностей формування територіальних соціально-економічних комплексів різних масштабів і структур, необхідності збереження екологічної рівноваги та гармонійного розвитку економіки та культури району. Економічне районування сприяє економії матеріальних цінностей у сфері обігу, створює умови для скорочення апарату управління, прискорює розв’язання соціально-економічних завдань.

Рис. 1.1. Значення економічного районування 

           Економічне районування має не тільки практичне, а й науково-пізнавальне значення. Це значення полягає в аналізі умов, факторів, закономірностей районоутворення, оптимізації географічного поділу праці, встановлення внутрішніх і зовнішніх зв’язків районів. Практичне значення районоутворення полягає у тому, що воно є основою формування і реалізації державної регіональної політики, а також використовується в практиці територіального управління, при розробці рекомендацій для органів державної влади і місцевого самоврядування стосовно удосконалення адміністративно-територіального поділу, підвищення ефективності спеціалізації, забезпечення прогнозування , програмування та планування розвитку окремих регіонів.

           Виділяють інтегральне та галузеве районування. Інтегральне охоплює господарство в цілому, а саме галузі виробничої та невиробничої сфери у їх єдності. Галузеве економічне районування розмежовує території, виходячи з якоїсь однієї ознаки, тобто районується одна галузь або декілька взаємопов’язаних галузей. Окремим видом районування є міжгалузеве районування, при проведенні якого враховується розміщення галузей, що входять до складу окремих міжгалузевих комплексів – агропромислового, транспортного, паливно-енергетичного, лісопромислового та інших [10].

           Над проблемами районування працювало багато учених. Так, промислове районування розробляли А.Хрущов, С. Іщук, сільськогосподарське – М.Пістун, О.Челінцев, транспортне − І.Нікольський.

           Яким же визначенням можна охарактеризувати поняття економічний район. Вдалим є визначення О.Шаблія соціально-економічний район − географічно цілісна , просторово відмежована частина країни, в якій елементи господарського та соціального життя утворюють органічну єдність [10]. Залишаючи акцент на економіці, на сьогоднішній день слід глибше досліджувати екологічні та соціальні проблеми розвитку району, ніж раніше.

           Отже, економічний район – територіально цілісна частина національної економіки, що має спеціалізацію, визначену її місцем в територіальному поділі праці, міцні внутрішні зв’язки, що об’єднують господарство, суспільство і природу в єдиний територіальний соціально – економічний комплекс. Основними ознаками району є такі:

     1. Прив’язаність території до головного ядра. Ядро (яким виступає найбільше в районі місто) розвивається найбільш динамічно, у ньому найбільшою мірою виражені ознаки району; це ділянка району, що концентрує максимальну інформацію про нього. Відсутність у районі такого потужного ядра ставить під питання правильність проведення районування.

     2. Комплексний розвиток району. Основою, цементуючим стрижнем району є комплекс відповідного рівня. Територіальний соціально-економічний комплекс – результат територіального поділу праці – з одного боку, і територіальної інтеграції праці з іншого. Перше виражається через виконання певних господарських функцій загальнодержавного рівня – територіальну спеціалізацію, друге – через територіальну цілісність, комплексність господарства.

     3. Спеціалізація у загальноукраїнському поділі праці. Район спеціалізується на виробництві тих товарів і послуг, щодо яких у районі склалися найкращі умови. Галузі спеціалізації, як правило, створюють основну частину валової доданої вартості району, є найбільш прибутковими, мають найвищий рівень рентабельності порівняно з іншими. Саме у спеціалізації проявляється зовнішня функція району.

     4. Можливість здійснювати в межах району територіальне регулювання і координації соціальних, економічних і демографічних процесів. Головним засобом цього регулювання стає складання і реалізація обґрунтованих програм та концепцій науково-технічного, соціального, економічного розвитку району.

           Для  успішного проходження процесу районоутворення необхідні певні умови. Середовище, в якому формується і розвивається район, розуміється як умови районоутворення. Природні умови впливають на формування районів опосередковано, а історичні та соціально-економічні – мають вирішальний вплив.

           Завжди існують рушійні сили, які суттєво впливають на процеси розвитку і функціонування, його структуру і геопросторові межі. Це так звані фактори районоутворення.

           Також на формування районів впливають сучасні процеси у суспільному розвитку: глобалізація, регіоналізація, міждержавна інтеграція та інші. Глобалізація світової економіки посилила вплив зовнішніх чинників на регіональний розвиток. Під впливом  цих процесів район розглядається не тільки як територіальна підсистема національної економіки, а й як самостійний суб’єкт власності та економічної діяльності, ринок збуту та певний соціум. Сьогодні регіони є активними суб’єктами регіоналізації та глобалізації.  
          Під час районування необхідно дотримуватися певних принципів. Принципи районування – це вихідні положення, правила, якими користуються вчені у процесі обґрунтування мережі районів певної країни.

     Найважливішим є принцип об’єктивної територіальної цілісності. Відповідно до нього економічний  район є не статичною однорідною територією, а соціально-економічною  єдністю, цілісністю.

     Важливим  є принцип тяжіння, сутність якого полягає у необхідності включення в межі району як ядра, так і навколишньої території, яка знаходиться під його районоформуючим впливом.

     Принцип перспективності визначає часову властивість  мереж районування. Відповідно до нього районування має вирішувати проблеми, які можуть виникнути у районі.

     Адміністративний  принцип створює умови для  управління територією в майбутньому, а також  спрощує процес розробки і реалізації програмних документів.

     Важливо, щоб виділені райони були одномасштабними, тобто величини їх економічних потенціалів були між собою близькими (за такими показниками як обсяг валового внутрішнього продукту, вартість основних фондів, чисельність населення та інше).

     Виходячи  з принципів, визначають критерії районування. К.Мезенцев виділяє найголовніші критерії

− підвищення рівня сформованості території через розв’язання  вузлових проблем району;

− збільшення раціональності використання ресурсного потенціалу;

− зростання ефективності економічного розвитку;

− підвищення ефективності соціального розвитку;

− поліпшення екологічної ситуації [8].

          Набір критеріїв, за якими проводиться районування, не є сталим. Раніше пріоритет надавався економічним критеріям, а зараз – соціальним і екологічним.   
          В науці виділяють дедуктивний та індуктивний підходи до районування. Дедуктивний підхід передбачає поділ території на макрорайони, які в свою чергу поділяються на мезо- і мікрорайони. Його застосування дозволяє виявити основні ядра районоутворення та загальні обриси районів без деталізації меж. Індуктивний підхід передбачає детальний аналіз статистичної інформації, аналіз економічних і соціальних зв’язків та демілітацію кордонів спочатку на найнижчому рівні і лише вкінці – проведення мікрорайонування.

           Інтегральне районування країни базується на територіальних соціально-економічних комплексах різних ієрархічних рівнів та різного ступеня сформованості. Відповідно до цього можна виділити кілька ієрархічних рівнів районування макро-, мезо-, мікро- та топорайонування.

           Вперше вчені спробували поділяти Україну на економічні райони ще за часів царської Росії. Ця думка активно розвивалась і в ХХ столітті. За часів Радянського Союзу схема районування, близька до сучасної, була розроблена після того, як були утворені області України з її західними землями і Кримом. Початок було зроблено в 1952 році вченими під керівництвом академіка К.Г. Воблого.

           Після розпаду СРСР в умовах переходу України до ринкової економіки і самостійного економічного розвитку виникла проблема розроблення і затвердження мережі економічних районів, яка б відповідала потребам подальшого розвитку економіки України.

           Над вищезгаданою проблемою працювали вчені В.А. Поповкін, Ф.Д. Заставний, О.І. Шаблій. Але найбільшою мірою враховує соціально-економічні внутрішньорайонні зв’язки схема районування, яку запропонував у 1995 році професор М.Д. Пістун (див. додаток А). Він поділяє Україну на дев’ять суспільно-географічних районів:

     1. Столичний у складі Київської, Житомирської та Чернігівської областей;

     2. Центральний – Черкаська та Кіровоградська області;

     3. Північно-Східний – Харківська, Полтавська, Сумська області;

     4. Донецький – Донецька та Луганська області;

5. Придніпровський – Дніпропетровська та Запорізька області;

     6. Причорноморський – Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська, Херсонська області;

     7. Прикарпатський – Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська та Чернівецька області;

     8. Північно-Західний − Волинська та Рівненська області;

     9. Подільський – Вінницька, Хмельницька та Тернопільська області. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Загальна  характеристика Подільського економічного району

          До складу Подільського економічного району входять Вінницька (утворена 1932р.), Тернопільська (утворена 1939р.), Хмельницька (утворена 1937р.) області (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Структура Подільського економічного району 

          Район займає велику територію (10,1% території України), його площа становить 60,9 тис. км². За даними 2007 року в районі проживало 4,1 млн осіб (8,8% населення держави). Відносно адміністративного поділу Подільський економічний район має 64 адміністративних райони. Тут є 47 міст, 72 селища міського типу, 1806 сільських рад, що охоплюють 3899 великих та малих сіл. Найбільше  місто та головний економічний центр усього Поділля – місто Вінниця, яка розташована на берегах верхньої течії Південного Бугу. Населення міста становить 362 тис. осіб (2006р.). Великими центрами промисловості і культури району є й інші обласні центри: Тернопіль (219 тис. осіб) і Хмельницький (257 тис. осіб). Поділля виділяється високим рівнем виробництва продукції землеробства і тваринництва й посідає щодо цього четверте місце в країні після Причорноморського, Столичного і Північно-Східного районів. На нього припадає близько 15% українського випуску продукції сільського господарства.

          Подільський  економічний район – це аграрно-індустріальний район. Адже тут серед галузей промислового виробництва є неметаломістке машинобудування і металообробка, лісова, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість, промисловість будівельних матеріалів.

     1.1. Економіко-географічне положення. Розташування району є досить зручним. Він межує з відносно розвиненими Центральним і Карпатським економічними районами, має вигідне транспортно-географічне розташування. З півночі на південь територія простягається на 240 км, з заходу на схід – 370 км. Район розташований у центральній частині Правобережної України, на Подільській і Придністровській височинах, у зоні з родючими ґрунтами і достатнім зволоженням, що позитивно сприяє розвитку агропромислового комплексу як профілюючої галузі господарства [12].

          Район має розвинену транспортну мережу, що дає змогу підтримувати економічні та культурні зв’язки з Карпатським, Центральним, Південним економічними районами та з Молдовою. Поділля розташоване недалеко від державного кордону і таке розташування дає змогу розвивати на його території галузі й виробництва, продукція яких може експортуватися до цих країн.

          Клімат вищезгаданого району в основному помірно-континентальний з великим впливом циклонів в усі пори року. Ці особливості зумовлюють певну структуру і тип ґрунтового покриву та впливають на спеціалізацію сільського господарства.

          У районі нижча, ніж у середньому по Україні, густота населення, переважають сільські жителі. Мережа розселення характеризується наявністю порівняно розгалуженої системи сільського розселення та міської системи розселення, представленої в основному невеликими містами.  

           1.2. Природно-ресурсний потенціал. Природні умови і ресурси Подільського економічного району є сприятливими для розвитку сільського господарства. Достатня кількість опадів, наявність родючих ґрунтів з високим вмістом гумусу, переважно опідзолених і потужних чорноземів, позитивно впливають на розвиток сільського господарства. Характерною особливістю району є порівняно низька землезабезпеченість [4].

          Справжнім багатством району є його природні ресурси – земельні, водні, мінерально-сировинні, лісові.  У районі значні поклади гранітів і гнейсів, які виходять на поверхню вздовж річок Случі, Південного Бугу.  У Шепетівському районі на Хмельниччині є родовища  червоного граніту. У Кам’янець-Подільському на поверхню виходить мармур. На Тернопільщині є запаси мергелів, з яких виробляють цемент. Багаті поклади пісковиків у Тернопільській області, у Вінницькій області. Гіпс видобувають у Хмельницькій і Тернопільській областях, каолін і вогнетривкі глини – у Хмельницькій і Вінницькій. Поділля має 0,8 млрд. т прогнозованих запасів залізних руд. У Придністров’ї залягають поклади фосфоритів.

          Серед інших корисних копалин є пеліканіт, з якого  виготовляють кахельні плити. Відомі невеликі родовища сірки (смт  Микулинці), бурого вугілля, горючих сланців (Придністров’я), які поки що не розробляються.

          Густа мережа річок належить до басейнів Дніпра, Південного Бугу, Дністра. Це річки Збруч, Смотрич, Удич, Рось та інші. Вони використовуються частково для одержання електроенергії і зрошення. Ставки, яких у районі є 5500 використовують для риборозведення.

          Лісами вкрито 11,5% території району. Вони мають велике ґрунтозахисне, водоохоронне і рекреаційне значення.            

          Подільський економічний район має чудові краєвиди, значні лісові масиви, різноманітні гідрологічні об’єкти, лікувальні грязі, території природно-заповідного фонду. Це і є його рекреаційні ресурси.

          З відомих двадцяти родовищ мінеральних вод розробляються тринадцять. Це родонові води Хмільника, сульфідні води села Конопківки, хлоридні − Гусятина (Тернопільська область), та родонові води типу Нафтуся – у Полонному, Сатанові Хмельницької області. Район  має також і свої лікувальні грязі. У Вінницькій області існує Войтовицьке родовище лікувального торфу, є таке родовище і в Тернопільській області.

          Багатий економічний район на річки, озера та водосховища. Довжина усіх річок складає 27,1 тис. км. Найбільше використовуються для рекреації річки Південний Буг, Дністер, Случ, Горинь.

          У Тернопільській області є знамениті карстові печери. Тут знаходиться одна з найбільших у світі гіпсова печера – Оптимістична. Її протяжність 165 тис. метрів. Взагалі в цій області знаходиться близько 70 печер.

          Добре відомі і природні заповідники Поділля. Серед них – Національний природний парк «Подільські Товтри» та нерозорані крутосхили у Тернопільській області, названі Медоборами. Цей край знаний і як край товарного бджільництва.

           1.3. Демографічний потенціал. Населення Подільського економічного району станом на 1 січня 2004 року становило 4,2 млн чоловік. Сільське населення переважає над міським і його частка за різними джерелами становить 51-55%. Найбільш заселена Вінницька область. Для Поділля є характерним від’ємний приріст населення. Звичайно, для такої невтішної ситуації є свої причини. Це і скрутне матеріальне становище основної частини населення, зростання кількості розлучень, незадовільні житлово-побутові умови молодих сімей, а також інтенсивні процеси старіння у сільських населених пунктах, на які впливає сукупність соціально-економічних умов демографічного відтворення [11].

         Основні потоки мігрантів, особливо молоді, формуються на селі, що сприяє підвищенню темпів його депопуляції. У районі спостерігаються маятникові міграції, які зумовлені обмеженістю місць прикладання робочої сили на селі.

           1.4. Розвиток сільського господарства. Провідна галузь сільського господарства району – рослинництво. Тут вирощують такі провідні зернові культури як озима пшениця, ярий ячмінь, зернобобові, кукурудза на зерно. Вирощують також овес, просо, гречку, жито. З-поміж кормових культур поширені конюшина, люцерна, однорічні та багаторічні трави. Розвинене і овочівництво − найбільші площі займають картопля та капуста. Великі території займають сади та ягідники. В останні роки особливо помітне збільшення їх площ. Придністров’я має свої виноградники.

          Основна технічна культура району – цукрові буряки. За їхніми валовими зборами Поділля посідає перше місце в країні. З інших технічних культур тут вирощують соняшник, тютюн, а також останнім часом значно зросли площі під посівами ріпаку. Район має всі можливості для вирощування хмелю, але не так давно ця галузь зовсім занепала.

          Тваринництво тісно пов’язане з рослинництвом і переробною ланкою АПК. Домінує молочно-м’ясне скотарство. Швидкими темпами розвиваються свинарство та птахівництво. Відносно розвинуті ставкове рибництво і бджільництво. Тваринництво району має сприятливу кормову базу, яку забезпечують і відходи харчової промисловості (цукрової, спиртової, плодоовочеконсервної), кормові культури та продукція комбікормової промисловості.

           1.5. Промисловість. В галузевій структурі промисловості Подільського економічного району переважає комплекс переробних галузей АПК. Поряд з ними розвиваються енергетична, паливна, чорна металургія. Хімічна і нафтохімічна галузі, машинобудування, лісова і деревообробна, промисловість будівельних матеріалів, легка та інші галузі промисловості [6].

           Розвинена промисловість будівельних матеріалів в основному працює на місцевій сировині.

          Хімічна промисловість спеціалізується  на виробництві мінеральних добрив, сірчаної кислоти, побутової хімії.

          Деревообробна промисловість частково  працює на завезеній сировині, оскільки ресурси лісостепової зони є недостатніми. Вона виробляє меблі.  
          Паливно-енергетичний комплекс Поділля включає електроенергетику і 
паливну промисловість. У районі функціонують Ладижинська ДРЕС і Хмельницька АЕС.

          Машинобудівний комплекс представлений підприємствами, які виробляють машини для сільського господарства і харчової промисловості. Також функціонують підприємства приладо- і верстатобудування, які виробляють електротехнічну, інструментальну продукцію.

          Із галузей легкої промисловості у районі розвинуті текстильна, швейна, взуттєва й трикотажна.

          Харчова ж промисловість району превалює у загальному обсязі виробництва. Район, маючи багату сировинну базу, розвиває різноманітні галузі. Це і виробництво цукру. М’ясна і молочна промисловість, борошномельно-круп’яне виробництво, кондитерське, олійно-жирове.

           1.6. Транспорт. Подільський економічний район має на своїй території залізничні і автомобільні шляхи сполучення. Протяжність залізниць становить 2468 км, автошляхів з твердим покриттям − 21 тис. км.

          Через територію економічного  району проходять газопроводи  «Союз», «Уренгой-Ужгород».

3. Основні соціально-економічні показники розвитку Подільського економічного району 

          В Україні оцінювання результатів соціально-економічного розвитку проводиться на основі методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 4 лютого 2004 року № 113. Комплексна оцінка здійснюється з метою аналізу змін, що відбуваються у соціально-економічному розвитку регіонів [11].

          Так, економічний розвиток Подільського економічного району за 2007 рік відображено у табл. 3.1 [14].

Таблиця 3.1

Економічний розвиток Подільського економічного району