Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Теорії грошей

Міністерство освіти та науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра економічної теорії та конкурентної політики

Отримано

Реєстраційний номер №____________

Від «___» _________________20____р.

Курсова робота

З дисциплін «Політична економія», «Мікроекономіка»

Та «Макроекономіка»

на тему № ________________________________________________________

________________________________________________________

Виконала:

студентка _____ курсу, групи ______,

факультету ______________________

________________________________

^{(прізвище, ім’я, по
батькові)}

________________________________

Науковий керівник:

________________________________

^{(науковий ступінь, посада)}

________________________________

^{(прізвище, ім’я, по
батькові)}

Результат перевірки:

________________________________

Київ 2011

Зміст

Вступ 3

1.Загальні підходи до визначення сутності,форм та функцій грошей 5

2. Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм 16

3. Металістична та номіналістична теорія грошей 23

4. Сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез у теорії грошей 27

5.Готівковий обіг в Україні сучасний стан та перспективи розвитку 31

6.Особливості розвитку грошового ринку та грошової політики в економіці України 38

Висновок 43

Список використаної літератури 46

Додатки

Вступ

Ринкову економіку неможливо уявити без розвинутої грошової системи з різноманітними механізмами регулювання грошового обігу, грошової маси, валютного регулювання. Гроші є важливим елементом будь-якої економічної системи, що сприяють функціонуванню економіки. В залежності перш за все від оцінки ролі грошей та грошової системи в розвитку економіки існують різні теорії грошей. Ці теорії виникають, отримують підтвердження і якийсь час панують. Однак деякі з них, навпаки, не отримують поширення, оскільки практика не підтверджує, а то і просто спростовує їх.

Будучи предметом попиту, гроші впливають на ринок товарів і послуг. Стан грошового обігу може привести до змін умов економічної рівноваги. Так, при інфляції люди по-іншому підходять до розподілу своїх доходів між заощадженням і споживанням, ніж у періоди стабілізації цін.

Особливого значення вивчення грошей набуває для розуміння функціонування ринкової системи економіки. Оскільки Україна йде до ринкової економіки сучасного типу, регулююча економічна роль держави достатньо велика, то гроші, грошовий обіг є головними інструментами в механізмі державного регулювання, який веде до економічного і соціального прогресу.

В умовах догрошового обігу обмін, як правило, ґрунтувався на одночасному використанні кількох еквівалентів, які становили фіксовану систему. З розвитком рабовласництва складовим елементом такої системи стало використання рабів. Наприклад, у стародавніх норвежців співвідносились три елементи: раби, корови, зброя. Раби як загальний еквівалент у різні часи використовувались у античних народів, на Близькому Сході, в Центральній Африці. Другий великий суспільний поділ праці - відокремлення ремесла від землеробства - супроводжувався вдосконаленням загального еквівалента. Врешті-решт, у процесі історичної еволюції товарного виробництва і товарного обміну відбувається перехід від загального товарообміну до грошової форми обміну і відповідно - від загальної форми вартості до грошової.

Відмінність між загальною і грошовою формами вартості полягає не в тому, який саме товар виконує роль загального еквівалента, а в тому, чи закріпилась ця роль за одним товаром. Якщо це сталося, то відбувається перехід до грошової форми вартості.

Важливе місце при вивченні грошового ринку та грошових відносин належить вивченню основних теорій грошей.

Розрізняють три основні теорії грошей -- металлістіческую, номіналістіческую і кількісну. Ці три теорії ще називають буржуазні теорії грошей, тому що вони виражають погляди буржуазних економістів на сутність грошей, їх функції і закони грошового обігу та містять в собі основні вимоги капіталістів до грошової та валютної політиці. Ці теорії грошей модифікувалися з розвитком капіталізму.

Проблема суті сучасних грошей набула особливої гостроти, бо без глибокого розуміння їх природи не можна ні будувати сучасну грошову систему, ні ефективно регулювати її. А це особливо важливо у період трансформації економічної системи України, становлення національної грошової системи.

Мета курсової роботи розкрити суть і функції грошей, їх походженню і розвитку, основним концепціям грошей.; визначити особливості розвитку грошової системи та грошової політики України

Мета дослідження визначає основні завдання курсової роботи:

вивчити сутність металістичної теорії грошей;
з’ясувати сутність номіналістичної теорії грошей;
проаналізувати основні засади кількісної теорії грошей;
вивчити практичне застосування основних теорій грошей на сучасному грошовому ринку України.

Предмет дослідження: дія основних теорій грошей.

Курсова робота складається з вступу, п’яти основних розділів, висновку, списку використаноъ літератури та додатків

1.Загальні підходи до визначення сутності,форм та функцій грошей

Гроші — одне з найдавніших явищ у житті суспільства — відіграють важливу роль у його економічному і соціальному розвитку. Вони завжди привертали до себе пильну увагу науковців.

Виникнення та розвиток грошей — тривалий еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва та обміну. Таке трактування походження грошей дістало назву еволюційної концепції. Воно є більш науково достовірним і створює сприятливу базу для вияснення сутності грошей. З нього випливає ряд важливих висновків:

по-перше, гроші за походженням — це товар, але не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виділення з широкого ряду звичайних товарів одного — грошового;
по-друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного виробництва і ринку гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за формами існування;
по-третє, гроші не можуть бути скасовані чи змінені угодою людей або рішенням держави доти, доки існують адекватні грошам суспільні відносини, так само як і не можуть бути «введені» там, де таких відносин не існує. [9, ст.7-8]
по-четверте, гроші виділилися з товарного світу і протистоять йому. Якщо товари знаходяться в сфері обігу тимчасово, то гроші є постійним її учасником.
по-п’яте, гроші, що розвинулись з товару, продовжують залишатися товаром, який відрізняється від всього іншого товарного світу своїми специфічними властивостями.

Надзвичайно складна сутність грошей не дала змоги світовій економічній думці дати однозначне і достатньо повне їх визначення на понятійному рівні. Сучасна західна грошова теорія обмежилась визначенням сутності грошей як всього того, що використовується як гроші. У цьому визначенні проглядається спроба охопити всі можливі призначення, форми прояву і сфери використання грошей, але навряд чи в ньому є відповідь на питання, що таке гроші. Представники іншої економічної школи, що має своїми витоками трудову теорію вартості, визначають сутність грошей виходячи лише з їх місця в товарному обміні. З цих позицій гроші є специфічним товаром, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто якзагальний еквівалент. Це визначення має той недолік, що не враховує такого важливого призначення грошей, як обслуговування потреб нагромадження вартості. З цього погляду друге визначення видається вужчим, недостатньо повним порівняно з першим.

Усунути недоліки цих двох визначень грошей спробували прибічники так званого портфельного підходу до вивчення грошей. Вони використали умовний портфель активів окремого економічного суб’єкта, в якому всі активи розмістили в міру зниження їх ліквідності, тобто здатності до обміну (схему 1.1).

Схема 1.1. Портфель активів економічного суб’єкта

На першому місці в портфелі розміщена готівка, оскільки вона має найвищу абсолютну ліквідність, і тому ні в кого не виникає сумніву, що це — гроші. Навіть окремий показник для неї встановили — агрегат М0. На другому місці розміщені вклади до запитання та карткові, які мають хоч і високу ліквідність, проте нижчу, ніж готівка. Їх ще теж вважають грошима, проте дещо “нижчого сорту” і включають уже до іншого показника — агрегату М1. На третьому місці розміщені строкові вклади, які мають ще нижчу ліквідність, за що їх називають квазігроші і включають уже у третій грошовий показник — агрегат М3. Ще нижчу ліквідність має наступний актив — облігації, в якому є елементи з достатньою ліквідністю, а є й з украй низькою. Тому в одних країнах перші з них вважають ще грошима, а другі — ні, а в інших країнах усі облігації вже не вважають грошима. Так, у США короткострокові облігації державної позики ще вважають грошима і включають у новий грошовий агрегат МL. В Україні ж усі активи групи “облігації” не вважають грошима і показник, адекватний американському агрегату МL, взагалі не визначається.

За портфельного підходу визначення грошей охоплює їх призначення як засобу обігу та платежу, так і засобу нагромадження вартості і тому є достатньо повним і більш прийнятним, ніж перші два. Проте і це визначення має істотний недолік — не дає можливості провести чітку межу між грошима (грошовими активами) і негрошима (негрошовими активами), унаслідок чого поряд з поняттям “гроші” з’являється поняття “квазігроші”, маса їх визначається багатьма показниками (агрегатами), які різняться між собою ступенем ліквідності.

Більш детально зупинимось на сутності грошей як загального еквівалента, оскільки в цьому статусі вони повинні мати найвищу ліквідність.

За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші — це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

Природа грошей як загального еквівалента визначається передусім їх походженням. Як було показано вище, гроші виникли внаслідок стихійного виділення з безлічі товарів одного, найбільш придатного за своїми фізичними властивостями виконувати роль загального еквівалента. Але й після завершення формування грошей як самостійного економічного явища носієм їх протягом тисячоліть були товари в їх натурально-речовому вигляді, зокрема срібло і золото. Будучи звичайними товарами, вони визначали також товарну природу самих грошей, суспільну роль яких виконували нібито за сумісництвом.

Проте не можна пояснювати товарну природу грошей тільки їх походженням чи закріпленням їх суспільної ролі за певним конкретним товаром. Гроші є товаром самі по собі, по своїй суті, що визначається їх місцем у товарних відносинах. Це помітно було вже за тих умов, коли в ролі грошей виступали конкретні товари. Так, золото, ставши монопольним носієм грошової суті, набуло подвійного існування — як звичайний товар і як гроші. Подвійність виявлялась як у його споживній, так і в міновій вартості.

Поряд з конкретною споживною вартістю як здатністю задовольняти певні потреби людини золото набуло загальної споживної вартості — здатності задовольняти будь-які людські потреби внаслідок використання його як загального засобу обміну. Між конкретною і загальною споживною вартістю золота виникла суперечність — якщо воно застосовується у першій своїй властивості, то не може використовуватись у другій, і навпаки.

У міру розвитку товарного виробництва неухильно загострюється ця суперечність: щоб задовольнити дедалі зростаючі потреби обігу в золоті-грошах, довелося б повністю відмовитися від використання його як конкретного товару. У такій ситуації втрачається особливе значення специфічних властивостей золота як грошового товару, оскільки реалізувати їх стає дедалі важче.

Вирішення цієї суперечності було знайдено на шляху ідеалізації грошей, поступового переходу загальної споживної вартості від конкретного товару-золота до простого його знаку. Перший крок у цьому напрямі був зроблений у тій сфері грошових відносин, де природні властивості золота як товару найменшою мірою вимагалися, — у сфері товарного обігу. Миттєвий характер функціонування грошей як засобу обігу відкрив шлях для заміщення грошей-золота грошима-знаками.

Реальна дійсність свідчить і про роздвоєння мінової вартості золота як звичайного товару і як грошей. Вартість золота як звичайного товару формується під впливом змін продуктивності суспільної праці в золотодобуванні та змін суспільних потреб у цьому конкретному товарі. На вартість же золота як грошей впливають, крім того, ще й такі чинники, як зміни суспільних потреб у грошах в усіх їхніх функціях, динаміка золотих запасів, нагромаджених у попередні віки, та ін. Тому вартість золота як грошей стає менш залежною від поточних змін умов видобування золота, більш сталою, ніж вартість золота як товару.

Особливо відчутно ці відмінності вартості золота як звичайного товару і як грошей виявляються в обігу монет. Відомо, що від тривалого обігу монети стираються і вартість золота, яка реально залишається в монеті, зменшується. Проте в обігу монети продовжували циркулювати у своїй попередній вартості, що залишилася лише номінально. У такій номінальній вартості, відмінній від реальної, монети продовжували успішно функціонувати як міра вартості і засіб обігу, тобто виконувати основні функції, котрі конституюють явище грошей.

Подібна роздвоєність мінової вартості золотої монети на реальну і номінальну може відбуватися і під впливом змін умов і технології видобутку золота. У таких випадках реальна вартість однойменної монети знижувалася при збереженні протягом певного часу в ринкових відносинах її попередньої вартості як номінальної, особливо на ринках, віддалених від місць видобутку золота. Незважаючи на підвищення цін на товари в місцях його видобутку, значна частина інших товарів тривалий час продовжує оцінюватися попередньою мірою вартості, що стала ілюзорною, застарілою. Лише згодом поступово вирівнюється номінальна вартість грошей за фактичною вартістю золота як товару. Однак поки відбудеться одне коло вирівнювання, фактична вартість може знову змінитись. Отже, номінальна вартість може ніколи її не “наздогнати” або ж зрівнятися з нею лише на короткий строк.

Це свідчить про те, що гроші в процесі обігу набувають особливої мінової вартості, яка може існувати відокремлено і паралельно з внутрішньою вартістю того матеріалу, з якого вони виготовлені. Гроші стають абсолютним уособленням мінової вартості, сформованої в обігу, а не запозиченої від грошового товару. Можливість формування такої вартості грошей створила основу для відокремлення явища грошей від конкретного товарного носія, для виникнення грошей, не пов’язаних з будь-якою натурально-речовою формою, наприклад депозитні гроші, електронні гроші.

Маючи товарну форму, гроші разом з тим принципово відрізняються від звичайних товарів. Вони мають не конкретну, а загальну споживну вартість, тобто здатні задовольнити будь-яку потребу людей, попередньо обмінявшись відповідними благами. Тому ринок сприймає гроші як абстрактну цінність, бажану саму по собі для будь-якого його суб’єкта, незалежно від його конкретних поточних потреб. Отже, гроші стають абсолютним товаром, який протистоїть на ринку всім іншим товарам, стає мірилом вартості останніх і безпосереднім втіленням багатства взагалі.

Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку з точки зору не тільки ускладнення їх економічної суті та підвищення суспільної ролі, а й урізноманітнення їх форм. Під впливом зміни суспільних відносин, формою виразу яких є гроші, та ускладнення вимог ринку до грошей останні періодично скидали одну форму і набували іншої, більш адекватної новим умовам. Історія грошей, по суті, є процесом поступового відбору окремих товарів чи особливих штучних форм, найбільш придатних виконувати функції грошей у певних ринкових умовах. Загальний процес еволюції форм грошей схематично показано на Малюнку 1.2.

Малюнок 1.2. Схема еволюції форм грошей

Еволюція форм грошей відбувалася в напрямі від повноцінних грошей до неповноцінних, якими є сучасні гроші. Повноцінними були гроші, що мали внутрішню реальну вартість, адекватну вартості товару, який виконував функції грошей, чи вартості того матеріалу, з якого гроші були виготовлені, наприклад золоті чи срібні монети. Неповноцінними є гроші, які набувають своєї вартості виключно в обігу. При цьому вона може істотно відхилятися від вартості того матеріалу, з якого вони виготовлені (банкноти, білонна монета, депозитні та електронні гроші). У сучасний період усі країни світу користуються виключно неповноцінними грошима.

Між періодами використання повноцінних і неповноцінних грошей знаходиться епоха використання змішаних форм. У цей період в одних країнах використовували повноцінні гроші, в інших — неповноцінні (паперові). Крім того, в одних і тих самих країнах поряд з повноцінними монетами нерідко використовувалися неповноцінні — білонні — монети, а також паперові знаки грошей (банкноти). Останні не мали внутрішньої вартості і були за формою ідентичні неповноцінним грошам. Проте вони тривалий час вільно обмінювалися на повноцінні монети і їх вартість, що формувалася в обміні, зближалася з вартістю металу, на який вони обмінювалися. Тому такі банкноти були тотожні повноцінним грошам.

В економічній теорії щодо грошових відносин склався неоднозначний підхід до визначення функцій грошей. Д. Рікардо віддавав перевагу функції грошей як засобу обігу: "Гроші є товаром,.. .що служить загальним засобом обміну". К. Маркс аргументував існування п'яти функцій грошей — міри вартості, засобу обігу, нагромадження і платежу, а також світових грошей. У підручниках з економіксу вказується, що гроші виконують функції засобу обігу, міри вартості й засобу її збереження. Окремі автори визначають гроші як засіб нагромадження.

Якщо виходити з того, що гроші за своєю найглибшою сутністю виступають в обігу товарів як засіб реалізації вартості цих товарів, то цілком логічною є теза, що вихідною й водночас центральною у системі грошових відносин є функція міри вартості. Вона полягає у тому, що вартість усіх товарів виражається в грошах, оскільки у товарах і грошах втілено абстрактну працю, причому певну її кількість. Тому за допомогою грошей порівнюється вартість різних товарів. Вартість товару, виражена у грошах, є його ціною. Цю функцію гроші виконують як уявні в думках або ідеальні гроші. Інакше кажучи, власник товару перш ніж продати товар прирівнює його до певної кількості золота, тобто визначає ціну. Але це не означає, що гроші роблять товари порівнянними. Основою порівнянності товарів є уречевлена у них суспільна праця.

Оскільки на виробництво різних товарів витрачається неоднакова кількість праці, то їх вартість виражається у різних кількостях золота. Вагова кількість металу, прийнятого у певній країні за грошову одиницю, є масштабом цін. Він слугує для вимірювання різних кількостей золота, його маси, а золото як міра вартості служить для вимірювання вартості всіх інших товарів. Держава юридичним актом закріплює грошову одиницю. Для зручності вираження цін різних товарів грошову одиницю у свою чергу поділяють на рівні кратні між собою частини. Наприклад, гривня поділяється на 100 копійок, долар США — на 100 центів, єна — на 100 сенів і т. ін.

Початкові грошові одиниці та їх назви, як правило, були пов'язані з певною вагою благородних металів. Однак з часом масштаб цін усе більше відривається від справжньої ваги благородного металу у грошовій одиниці. Це зумовлено тим, що з переходом від срібла до золота як грошового металу і витіснення золотом срібла у функції міри вартості стара назва залишилася, хоча вона вже означала не фунт срібла, а значно меншу кількість золота, яка за вартістю дорівнювала фунту срібла. Також причинами цього є "псування" монет державною владою через зменшення їх золотого вмісту, зношування монет та ін.

Ціна товару за умов рівності попиту і пропозиції залежить, по-перше, від вартості товару і, по-друге, від вартості золота. Вона перебуває у прямо пропорційній залежності від вартості товару й обернено пропорційній — від вартості золота.

Функція грошей як засобу обігу полягає в тому, що її виконують, по-перше, не ідеальні, а реальні гроші, по-друге, повноцінні та неповноцінні гроші. Оскільки реальні гроші як засіб обігу весь час переходять з рук у руки, виступаючи посередником при обміні товарами, то можна використовувати і неповноцінні гроші. Після тривалого перебування в обігу монети втрачають частину своєї ваги. Незважаючи на це, вони продовжують бездоганно функціонувати як засіб обігу, тобто як повноцінні гроші. З огляду на це в багатьох країнах почали випускати неповноцінні гроші, замінюючи золото на срібло, мідь, "псувати" монети. Згодом з'явились паперові гроші.

Поява прообразу паперових грошей припадає на І тис. до н. е. Тоді у Китаї з'явились гроші, виготовлені із шкір білих оленів, усі білі олені перебували тоді у власності імператора. В XIII ст. відомий мандрівник Марко Поло побачив у Китаї гроші, виготовлені із перетвореної на драглі внутрішньої частини деревної кори (паперу). Вони мали форму чотирикутних пластинок з особливими знаками та печатками, різну купівельну спроможність і були обов'язковими до приймання.

Паперові гроші не мають власної вартості (за винятком вартості паперу й обробки), а тому, як і неповноцінні монети, є символом вартості. Держава, випускаючи паперові гроші, надає їм примусовий курс у законодавчому порядку і використовує їх як замінник повноцінних грошей. Оскільки гроші — це такий особливий товар, на який можна купити будь-який інший, вони стають загальним втіленням суспільного багатства, що товаровиробники прагнуть нагромаджувати.

Гроші виконують також функцію засобу нагромадження, або збереження вартості (утворення скарбів). Золото легко випадає з обігу, утворюючи скарб і зберігаючи (консервуючи) свою вартість, і так само легко у разі потреби повертається в обіг. За умов товарного виробництва значна частина металевих грошей, що перебуває у формі скарбу, надходить в обіг, а інша частина—залишає його. Крім того процес виробництва зумовлює необхідність нагромадження грошей і тимчасового вилучення їх із сфери обігу, адже кожен товаровиробник для придбання засобів і предметів праці має назбирати достатню суму грошей, а тому тією або іншою мірою він виступає нагромаджувачем скарбів. При цьому можуть нагромаджуватися не тільки золото або срібло, а й металеві та паперові знаки грошей. Періоди суспільних потрясінь і знецінення грошових знаків щодо благородних металів наочно демонструють фіктивність скарбів у формі неповноцінних грошей.

У результаті виникнення кредитних відносин між товаровиробниками гроші виступають засобом сплати боргового зобов'язання, виконують функцію засобу платежу. Продаж товарів у кредит означає відстрочення плати за нього. У такому разі гроші виконують свою роль ідеально, як міра вартості. Продавець стає кредитором, а покупець боржником. Засобом обігу у таких відносинах є вексель, тобто торгове зобов'язання, здатне до настання строку платежу виконувати роль грошей. Вексель виписується на спеціальному вексельному папері, у його тексті зазначається місце і час видачі, кому і ким виданий, термін і сума платежів. Вексель скріплюється іменним підписом векселедавця (боржника), кредитор зветься векселедержателем. Комерційна угода, за якою виникає таке грошове зобов'язання, у векселі не зазначається. Векселі нарівні з грошима використовуються для взаємних розрахунків, виконують функції засобу обігу і засобу платежу. Векселедержатель може розраховуватися із своїм кредитором за допомогою одержаного векселя, поставивши на ньому свій іменний підпис. Векселі переходять з рук у руки і продовжують вексельний обіг. Однак вексель ще не може служити загальним засобом вираження суспільної праці, затраченої на виробництво товарів. Він виражає відносини окремих товаровиробників. Межі вексельного обігу дуже вузькі, оскільки кредит надається лише тим виробникам, платоспроможність яких не викликає сумнівів. Поглиблення суспільного поділу праці і розширення товарних відносин між виробниками передбачає, що кредит може бути надано будь-якій особі. На допомогу приходять банки, які виникли у середньовіччі. Банки скуповують звичайні векселі і розплачуються банківськими векселями, що мають назву банкнот — банківських білетів, тобто кредитних грошей. Тому замість звичайних векселів випускаються банківські, і векселедавцем є не окрема особа, а банк.