Теорії мислення
Зміст
Вступ…………………………………………………………………
Розділ 1. Теорії мислення……………………………………………………5
1.1. Поняття мислення та його психологічна
характеристика…………………………………………
1.2. Основні теоретичні
положення закордонної та вітчизняної
психології про мислення……………………………...........
1.3. Види, форми та операції мислення……………………………..22
1.4 Мислення та інтелект. Інтелектуальні дії………………………..28
Розділ 2. Емпіричне дослідження явища мислення……………………….............
2.1. Методики дослідження мислення……………………………….36
Висновки…………………………………………………………
Список використаної літератури....................
Вступ
Мислення - процес пізнання, який пов’язаний
з відкриттям суб’єктивно нового знання,
рішенням завдань, з творчим перетворенням
дійсності. Тому в психології мислення
розглядається і вивчається як психічний
процес і як процес вирішення завдань.
Мислення включено в усі види діяльності
людини (праця, пізнання, спілкування,
гра) і пов’язане з усіма індивідуальними
особливостями людини (мотивацією, емоціями,
волею, здібностями та ін.). Мислення вважається
вищим пізнавальним процесом.Мислення
як психічний процес відбувається в розумових
(інтелектуальних) діях і операціях.
Протягом XX століття видатні психологи
зверталися до теми психологічного дослідження
мислення, кожен в обраній ним теоретичній
моделі. Серед них - Дж. Уотсон, Ж. Піаже,
Вертгеймер, О. Зельц, З. Фрейд та ін. Серед
вітчизняних вчених можна назвати С. Л.
Рубінштейна, Л. С. Виготського,
П. Я. Гальперіна, А. Н. Леонтьєва та ін.
Дослідженнями мислення в даний час займаються представники різних наук: психології, біології, медицини, генетики, кібернетики, логіки і ряду інших. У кожній з цих наук існують свої питання, в силу яких вони звертаються до проблем мислення, своя система понять і, відповідно, свої теорії мислення. Але жодні теретичні пошуки та експериментальні дослідження не привели до єдиної думки відносно природи та механізмів функціонування мислення. Саме в цьому і визначається актуальність дослідження.
Мета дослідження: розглянути природу людського мислення, його розуміння і пояснення в різних психологічних теоріях.
Об’єктом дослідження є пізнавальна сфера особистості.
Предметом дослідження є різні психологічні теорії мислення.
Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання: - проаналізувати наукову літературу з проблеми дослідження;
- підібрати методики для діагностики
мислення.
Практична значущість курсового дослідження полягає в можливості використання матеріалу в курсах теорії і практики психології.
Розділ 1. Теорії мислення
1.1. Поняття мислення та його психологічна характеристика
Людство завжди цікавило питання: як саме ми мислимо? Про це на думку американського вченого Дж. Ройса, ми могли б дізнатися з мозкових коливань, які можна записати. Однак, мозкові коливання можуть розповісти нам про те як людина думає, але вони ніколи не розкриють того, про що вона думає.
Природу мислення вивчали починаючи з XVII ст. Вчені-фізіологи вважають, що завдяки нейротрансмітерам (хімічній речовині) ми здатні мислити, мріяти, пам’ятати.
За вченням І.Павлова, мислення «...нічого іншого не становить, як асоціації, спершу елементарні, що стоять у зв’язку зі зовнішніми предметами, а потім домінуючі” [11, с.77]. В основі мислення лежать як першосигнальні так і другосигнальні зв’язки з домінуванням останніх. Саме другі сигнали, або «сигнали сигналів», забезпечують спеціально людське, вище мислення.
Аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку - основа людського мислення. Лауреат Нобелівської премії Дж. Екклс вважав,що мозок є акцептором думки, а не її продуцентом. Він стверджує, що мозок лише приймає і обробляє чужі думки, а не продукує власні. Академік Н. Бехтерєва лише частково погоджується з цією думкою [11, с.78]. Якщо мова йде про щось складне - теорії, гіпотези, концепції, - то тут під впливом певних емоційних станів у мозку іноді з’являється розв’язання проблеми.
Вчені-психологи, зокрема Дж .Брунер та А. Сперлінг, дійшли висновку, що люди думають не лише за допомогою мозку, але й усього тіла [13, с.80]. Нервова система, без сумніву, відіграє основну роль у процесі мислення, тому що інтегрує усі інші частини організму, однак,органи чуття, м’язи, залози також виконують важливі функції у розумовому процесі.
Акт мислення - єдність знань, досвіду, інтелектуальних дій та власного ставлення до певної діяльності, бо мислить не просто мозок,а жива істота. На основі наявної інформації, здібностей, навичок і звичок людина асоціює, тобто встановлює зв’язки між предметами. Класифікацію асоціацій запропонував давньогрецький філософ Арістотель. Він вивів закони асоціацій за: схожістю, контрастом, суміжністю.
Експериментальне дослідження природи асоціацій здійснив німецький психолог Г. Еббінгауз. На його думку, дослідження будь-якого матеріалу на основі асоціацій займає менше часу. Такий шлях більш якісний, асоціації допомагають нам проникнути в глибину природних явищ, ми шукаємо подібні якості предметів, завдяки чому, розкриваємо їх суть, особливість.
Отже, у психології, асоціації - є суб’єктивним образом існуючих поза свідомістю людини зв’язків між явищами і предметами об’єктивно- реального світу.
У процесі відчуття і сприйняття людина пізнає навколишній світ в результаті безпосереднього, чуттєвого його відображення, саме це поняття трактується як мислення.
Мислення - процес відображення у свідомості людини реальної дійсності шляхом синтезу та аналізу всіх пізнавальних процесів. На практиці, мислення як окремий психічний процес не існує, воно присутнє у всіх пізнавальних процесах: в сприйнятті, увазі, уяві, пам’яті, мові.
Мислення - це єдиний психічний пізнавальний процес, але він реалізується за допомогою ряду підпроцесів, кожен з яких представляє самостійний і, водночас, інтегрований з іншими пізнавальними формами процес. Вищі форми цих процесів обов’язково пов’язані з мисленням, і ступінь його участі визначає рівень їх розвитку. Жодна закономірність не може бути сприйнята безпосередньо органами почуттів.
Для пізнання недостатньо лише помітити зв’язок між явищами, необхідно встановити, що цей зв’язок є загальною властивістю речей. На цій узагальненій основі людина вирішує конкретні завдання. Мислення дає відповідь на питання, які неможливо отримати шляхом простого чуттєвого відображення.
Завдяки мисленню людина правильно орієнтується в навколишньому світі, використовуючи раніше отримані узагальнення в новій, конкретній ситуації. Діяльність людини – розумна, завдяки знанню законів, взаємозв’язків об’єктивної дійсності.
Основним завданням, з якого починається розумовий процес, є окреслення задачі і визначення шляхів її вирішення.
Встановлення загальних
Таким чином,у визначення мислення найчастіше включають наступні ознаки:
- психічний процес, який забезпечує орієнтування суб’єкта в міжпредметних зв’язках і відносинах, шляхом впливу предметами один на одного, шляхом використання гарматних засобів і засобів вимірювання, шляхом включення в організацію мислення знаків і символів;
- процес, початково виникає на основі практичних дій і безпосередньо-чуттєвого пізнання;
- процес, в міру свого розвитку виходить за межі практичних дій;
- процес, результатом якого є узагальнене відображення дійсності на основі міжпредметних зв’язків і відносин;
- процес, завжди протікає з опорою на наявні знання;
- виходить з живого споглядання, але не зводиться до нього;
- процес, пов’язаний з практичною діяльністю людини.
1.2. Основні
теоретичні положення
До числа найскладніших наукови
Мислення - один зі складних пізнавальних процесів, вивчення якого породило безліч різних теорій.
Розглянемо найвідоміші з них, які пояснюють процес мислення. Їх можна поділити на дві великі групи:
- теорії, які виходять із гіпотези про наявність у людини природних інтелектуальних здібностей, які не змінюються під впливом життєвого досвіду;
- теорії, в основу яких покладено уявлення про те, що розумові здібності людини в основному формуються і розвиваються прижиттєво.
Концепції, за якими інтелектуальні здібності й сам інтелект визначають як сукупність внутрішніх структур, що забезпечують сприйняття і переробку інформації з метою здобування нового знання, становлять першу групу теорій мислення. Вважають, що відповідні інтелектуальні структури існують у людини від народження в потенційно готовому вигляді, поступово розвиваючись у світі дорослішання організму.
Інші концепції інтелекту припускають визнання невродженості розумових здібностей, можливість і необхідність їхнього прижиттєвого розвитку. Вони пояснюють мислення, виходячи з впливу зовнішнього середовища, з ідеї внутрішнього розвитку чи суб´єкта їх взаємодії.
Своєрідні концепції мислення подано в таких напрямках психологічних досліджень: в емпіричній суб´єктивній психології, асоціативній за характером й інтроспективній за основним методом; у гештальтпсихології, яка відрізнялася від попередньої тільки запереченням елементності психічних процесів і визнанням домінування їхньої цілісності над складом цих елементів, у тому числі й у мисленні; у біхевіоризмі, прихильники якого намагалися замінити процес мислення як суб´єктивний феномен на поведінку (відкрите чи приховане, розумове); у психоаналізі, який мислення, як і всі інші процеси, підпорядкував мотивації.
Інтроспективна теорія (Ж. Адамар, О. Зельц, О. Кюльпе) розглядає мислення як сукупність чистих операцій.Це мислення без внутрішнього мовлення.
Генетична теорія (Перре-Клермон, Ж. Піаже) пов´язує мислення з причинно-наслідковими зв´язками, розвитком мислення у філогенезі та онтогенезі.
Мислення в асоціативній емпіричній психології, в усіх його виявах, зводилося до асоціацій, зв´язків слідів минулого і вражень, отриманих від дійсного досвіду. Активність мислення, його творчий характер були основною проблемою, що її (як і вибірковість сприйняття і пам´яті) не змогла розв´язати ця теорія. Тому її прихильникам не залишалося нічого іншого, як оголосити розумові творчі здібності апріорними, що не залежать від асоціацій із вродженими здібностями розуму.
У біхевіоризмі мислення розглядали як процес формування складних зв´язків між стимулами і реакціями, становлення практичних умінь і навичок, пов´язаних із розв´язанням завдань.
У гештальтпсихології його розуміли як інтуїтивне прийняття відшукуваного рішення за рахунок виявлення потрібного для нього зв´язку чи структури.
Не можна сказати, що обидва напрями в психології не дали нічого корисного для розуміння мислення. Завдяки біхевіоризму до сфери психологічних досліджень увійшло практичне мислення, а в руслі гештальт-теорії особливу увагу почали звертати на моменти інтуїції і творчості в мисленні.
Певні заслуги у розв´язанні проблем психології мислення є й у психоаналізі. Вони пов´язані із залученням уваги до несвідомих форм мислення, а також до вивчення залежності мислення від мотивів і потреб людини. Як своєрідні форми мислення в людини можна розглядати захисні механізми, що також уперше почали спеціально вивчати в психоаналізі.
Функціоналізм. Джон Дьюї вважав, що мислення виникає тоді, коли людина виявляє невідповідність між своїми очікуваннями і реальними подіями. Ця теорія носить назву конфліктної теорії. Тільки у випадку охарактеризованого вище конфлікту, на думку Дьюї, в процес вирішення виниклої проблеми включається мислення. Якщо конфлікту немає - дії людини є автоматичними і процес мислення в них не включений.
Вюрцбурзька школа. Представники вюрцбурзької школи, поклали поряд з А. Біне у Франції початок систематичного вивчення психології мислення, передусім висунули положення, що мислення має свій специфічний зміст. На противагу суб’єктивізму асоціативної психології, для якої розумовий процес зводиться до простої асоціації суб’єктивних уявлень, Вюрцбурзька школа, спираючись на поняття інтенції (Ф. Брентано та Е. Гуссерля), висунула положення про предметну спрямованість думки і підкреслила роль предмета в розумовому процесі.
Представники вюрцбурзької школи підкреслили упорядкований, спрямований характер мислення і виявили значення завдання в розумовому процесі.
За час свого існування
Психоаналітична версія. З точки зору психоаналізу мислення людини, яка виступає атрибутом свідомості («Я»), знаходиться під прицілом різноспрямованих впливів: несвідомого («воно») і актуальних вимог культури, в якій живе людина («над-Я»). Ці обставини диктують мисленню абсолютно певну функцію. Мислення в цьому випадку має виступити процесом, спрямованим на те, щоб знайти спосіб реалізації несвідомих прагнень з урахуванням конкретної соціокультурної ситуації.Зигмунд Фрейд вважав, що причиною появи мислення виступила необхідність задоволення біологічних потреб: коли в мозку людини з’являвся образ об’єктів, які можуть задовольнити виниклу у нього потребу, наприклад в їжі, мислення проявляло себе знаходженням способів втілення внутрішнього образу в дійсність. Іншими словами, мислення виступало механізмом управління діями, необхідними для досягнення мети.
Гештальтпсихологічна теорія (М. Вертхеймер, Р. Вудвортс, К. Дункер, В. Келер, Майєо, Секей) - висуває ідею апріорно існуючих інтелектуальних здібностей - задатків. Вона характерна для багатьох праць у галузі мислення, виконаних у німецькій школі психології. Ця ідея, найчіткіше представлена в гештальт-теорії мислення, відповідно до якої, здатність формувати і перетворювати структури, бачити їх у реальній дійсності і є основою інтелекту.
У сучасній психології вплив ідей наведених теорій простежується в понятті схеми. Давно зауважено, що мислення, якщо воно не пов´язано з якимось конкретним, зовні детермінованим завданням, внутрішньо підпорядковане певній логіці. Цю логіку, з якої випливає думка, що не має зовнішнього опертя, називають схемою. Передбачається, що схема народжується на рівні внутрішньої мови, а потім керує розгорненням думки, додаючи їй внутрішньої стрункості, послідовності й логічності. Думку без схеми звичайно називають аутичною думкою. Схема не є чимсь раз і назавжди заданим, вона має власну історію розвитку, що відбувається за рахунок засвоєння логіки, засобів керування думкою. Якщо певну схему використовують досить часто без особливих змін, то вона перетворюється на автоматизовану навичку мислення, на розумову операцію.
Когнітивна. Жан Піаже міркував таким чином: виникнення мислення обумовлено біологічними процесами адаптації до навколишнього середовища. Дитина в процесі свого розвитку удосконалює своє розуміння навколишнього світу, формує схеми (внутрішні подання). Це дозволяє їй вибудовувати свою поведінку і на цій основі, формувати майбутні дії в нових ситуаціях. У міру накопичення досвіду ці схеми вдосконалюються двома можливими способами: асиміляція (упорядкування зовнішніх вражень і подій в суб’єктивну систему зв’язків) або акомодація (перетворення і налаштування суб’єктивних схем під впливом зовнішніх подій).
Піаже виділив наступні вікові етапи когнітивного розвитку:
- стадія сенсомоторного інтелекту: 0-2 роки - в цей період у дитини формується здатність збереження в пам’яті образів тих предметів, з якими віна взаємодіяла. Це- сенсомоторний період розвитку. Він характеризується становленням і розвитком чутливих і рухових структур. Дитина активно слухає, пробує на смак, нюхає, зворушує, кидає різні предмети і, таким чином, до кінця періоду засвоює достатньо інформації, щоб мати можливість приступити до символічної діяльності;
- стадія доопераційного мислення: 2-7 років - це вік входження дитини в соціокультурний простір, віна освоює мову, формує і засвоює поняття, їх зміст і значення. Так розвивається символічне мислення: за допомогою жестів, понять і мови;
- стадія конкретних операцій з предметами: 7-11 років - у дитини формується здатність внутрішньо здійснювати ті операції, які віна до цього робила зовнішнім чином. Таке мислення вже дозволяє дитині здійснювати порівняння, класифікацію, систематизацію, але тільки на конкретному матеріалі;
- стадія формальних операцій: 11 - 14 років - формується здатність мислити абстрактно,математично, логічно. Велику роль в мисленні починають грати гіпотези і дедуктивні висновки. Це вищий рівень мислення.
Джером Брунер, ще один видатний представник когнітивізма, стверджував, що пізнання людини має передусім чуттєвий і руховий характер. Ніщо, на думку Брунера, не може оформитися в думку до того, як пройде через людські почуття і через рухову активність, спрямовану в зовнішній світ.[3, с. 38] Розвиток мислення проходить у кілька етапів. До, зазначеного вище, сенсомоторному відображенню дійсності додається іконічне відображення (відображення світу в уявних образах), а пізніше - символічне уявлення (світ образів доповнюється світом понять).Стимулом для формування вищих проявів мислення, з точки зору когнітивістів, є мова. У процесі свого розвитку дитина навчається засвоювати і формувати поняття.
У розумовій діяльності поняття виконують кілька важливих функцій:
- когнітивна економія. Когнітивна економія являє собою розподіл світу на одиниці, якими можна маніпулювати. Внаслідок цього, ми звільняємося від необхідності позначати кожен предмет і явище окремим словом, а відносимо його до класу однаково названих предметів або явищ («людина», «шафа», «точка»);
- вихід за межі даної інформації (прогноз).
Віднесення об’єкта, дії чи стану до деякого поняття автоматично означає, що цей об’єкт, дія або стан має низку властивостей, що пов’язуються цим поняттям. У їх число входять і властивості, які не сприймаються в даний момент. Ця функція поняття дозволяє нам передбачити ту інформацію, яку на перший погляд не видно. Так, поняття «черемха» включає в собі наші знання про дерево листяної породи, яке квітне навесні білими квітами, а влітку дає врожай терпких, солодких ягід зі специфічним смаком. Видимими властивостями (форма листя, квітів) ми можемо скористатися для категоризації об’єкту як «черемха» і зробити прогноз щодо поки невидимих властивостей (майбутніх ягід) [10, c.163-165].
Інформаційно-кібернетична теорія. В останні кілька десятиліть на базі успіхів у розробці ідей кібернетики, інформатики, алгоритмічних мов високого рівня в математичному програмуванні з’явилася можливість побудови нової, інформаційно-кібернетичної теорії мислення.В її основі лежать поняття алгоритму, операції, циклу та інформації. Перше - позначає послідовність дій, виконання яких веде до вирішення завдання, друге - стосується окремої дії, його характеру; третє -належить до багаторазового виконання одних і тих самих дій до тих пір, поки не буде отриманий необхідний результат; четверте - включає сукупність відомостей, переданих з однієї операції на іншу в процесі виконання завдання.Виявилося, що спеціальні операції, які застосовуються в програмах машинної обробки інформації та в процесі вирішення завдань на ЕОМ, схожі на ті, якими в мисленні користується людина. Це відкриває можливість вивчення операцій людського мислення на ЕОМ і побудови машинних моделей інтелекту [7, c. 64-66].
Згідно з цими підходами, людина від народження володіє трьома якісно різними, ієрархічно організованими типами продуктивних інтелектуальних систем:
- система обробки інформації, яка спрямовує увагу з одного її виду на інший;
- система, відповідальна за постановку цілей і керування цілеспрямованою діяльністю;
- система, яка відповідає за зміну існуючих першого та другого типів і створення нових подібних систем.
Клар і Уоллес висунули низку гіпотез, які стосуються дії систем третього типу:
- у той самий час, коли людина практично не зайнята обробкою інформації, яка надходить ззовні (коли, наприклад, вона спить), система третього типу переробляє результати раніше отриманої інформації;
- мета цієї переробки - визначити наслідки попередньої активності, які є стійкими. Наприклад, є системи, що керують записом попередніх подій, поділом цього запису на потенційно стійкі, котрі взаємоузгоджують частини, а також визначають цю узгодженість від елемента до елемента;
- як тільки таку узгоджену послідовність помічено, у дію вступає інша система, котра породжує нову;
- формується система вищого рівня, яка містить попередні елементи чи частини.
Інформаційна теорія мислення. За даними досліджень, творче мислення виявляє себе вже під час визначення завдання і має своєрідний перебіг (М. Вертхеймер, Р. Вудвортс, К. Дункер, О. Зельц,
З. Калмикова, Г. Ліндсей, А. Лук, Я. Пономарьов). Як і процес мислення взагалі, воно проходить такі етапи: створення образу, який відповідає умовам завдання; операції аналізу, синтезу і передусім узагальнення; знаходження принципу розв´язування; одержання результату. Проте, в цьому разі, зміст кожного етапу відзначається особливою складністю. Крім того, цей вид мислення ґрунтується на високій інтелектуальній активності та ставленні до творчості як до цінності.
У вітчизняній психологічній
Для конкретного дослідження відкрився новий, раніше невидимий, зв’язок, який існує між діяльністю і мисленням, а також між різними видами самого мислення. Вперше з’явилася можливість ставити і вирішувати питання про генезис мислення, про його формування і розвиток у дітей в результаті цілеспрямованого навчання. Мислення в теорії діяльності стали розуміти як прижиттєво формуючу здатність до вирішення різноманітних завдань.
Психологи, що належать до даного напрямку (Сергій Леонідович Рубінштейн, Лев Семенович Виготський, Борис Михайлович Тепле, Петро Якович Гальперін, Олексій Миколайович Леонтьєв та ін), розглядають мислення як опосередковане узагальнене пізнання об’єктивної дійсності. Вони пов’язують психічне життя людини з конкретною, зовнішньою, предметною діяльністю.
А. Н. Леонтьєвим була запропонована концепція мислення, відповідно до якої між структурами зовнішньої (складової поведінки), і внутрішньої, (складової мислення), існують відношення аналогії. Внутрішня, розумова діяльність не тільки є похідною від зовнішньої, практичної, але має принципово ту саму будову. У ній, як і в практичній діяльності, може бути виділено окремі дії, операції. При цьому, зовнішні й внутрішні елементи діяльності є взаємозамінними. До складу розумової, теоретичної діяльності можуть входити зовнішні, практичні дії, і навпаки, у структуру практичної діяльності можуть включатися внутрішні розумові операції та дії.
Діяльнісна теорія мислення сприяла розв´язанню багатьох практичних завдань, пов´язаних із навчанням і розумовим розвитком дітей. На базі її було побудовано такі теорії навчання (їх можна розглядати і як теорії розвитку мислення), як теорія П.Я. Гальперіна, теорія Л.В. Занкова, теорія В.В. Давидова.
П.Я. Гальперін розробив теорію планомірного формування розумових дій і понять. Він виокремив етапи інтеріоризації зовнішніх дій, визначив умови, котрі забезпечують їх найповніший та найефективніший переклад у внутрішні дії із заздалегідь заданими властивостями.Процес переносу зовнішньої дії всередину, за П.Я. Гальперіним, відбувається поетапно, проходячи чітко визначені стадії. На кожному етапі відбувається перетворення заданої дії за низкою параметрів. Автор теорії стверджує, що повноцінна дія, тобто дія вищого інтелектуального рівня, не може скластися без опори на попередні способи виконання тієї самої дії, в остаточному підсумку - на його вихідну, практичну, наочно-діючу, найбільш повну і розгорнуту форму.
Є такі чотири параметри, за якими перетворюється дія при її переході ззовні в середину: рівень виконання, ступінь узагальнення, повнота фактично виконуваних операцій і ступінь освоєння. Щодо першого із зазначених параметрів, то дія може міститися на трьох підрівнях: дія з матеріальними предметами, дія в плані голосної мови і дія подумки. Три інших параметри характеризують якість сформованої на визначеному рівні дії: узагальненість, скороченість і освоєння.
Процес формування розумових дій, за П.Я. Гальперіним, проходить у такий спосіб:
- ознайомлення зі складом майбутньої дії в практичному аспекті, а також із вимогами (зразками), яким воно в остаточному підсумку має відповідати. Це ознайомлення - орієнтовна основа майбутньої дії;
- виконання заданої дії у зовнішній формі в практичному аспекті з реальними предметами чи їхніми замінниками. Освоєння цієї зовнішньої дії йде за всіма основними параметрами з певним типом орієнтування у кожному;
- виконання дії без безпосередньої опори на зовнішні предмети чи їх замінники. Перенесення дії із зовнішнього плану в план голосної мови. Перенесення дії в мовний план, вважав П.Я. Гальперін, означає не лише вираження дії в мові, а й насамперед мовне виконання предметної дії;
- перенесення голосномовної дії у внутрішній план, вільне проказування дії цілком подумки («про себе»);
- виконання дії в плані внутрішньої мови з відповідними їй перетвореннями і скороченнями процесу й деталей виконання зі сфери свідомого контролю і переходом на рівень інтелектуальних умін і навичок.
Нейропсихологічна теорія (Бехтерєва, Лурія, Цвєткова, Братусевич, Прибрам). Мислення ґрунтується на спільній роботі різних систем мозку. При цьому, як й інші пізнавальні процеси, воно має динамічну і системну локалізацію.Зокрема, наочно-образне мислення обслуговують тім´яно-потиличні відділи лівої півкулі і лобові частки мозку. При ураженні перших -порушується можливість об´єднання елементів інформації, що надходить, у цілісні схеми. Хворі цієї групи не можуть зрозуміти логіко-граматичного формулювання умов завдання (співвідношення на зразок «у стільки-то разів», «на стільки-то одиниць»). Вони не здатні також побудувати конструкцію з кубиків за заданим зразком, хоча й розуміють загальний принцип побудови і мають відповідний намір. Ураження інших - не позначається на розв´язуванні завдань, які передбачають пошук потрібних просторових відношень, проте хворі втрачають здатність орієнтуватись в умовах завдання, міркувати. Відносно добре утримуючи умови завдання, лише інколи спрощуючи їх під впливом сформованих раніше стереотипів, вони, як правило, не зіставляють із запитанням завдання. Завдання втрачає для них сенс. Не можуть вони оцінювати й сам процес розв´язування.У словесно-логічному мисленні беруть участь майже всі функціональні блоки мозку, серед яких переважає блок прийому, переробки і збереження інформації. Ураження цих блоків має своїм наслідком три головні типи патології мислення: