Теорії прибутку та його роль в системі підприємницької діяльності

ЗМІСТ

Ст.

Вступ……………………………………………………………………………..3

Розділ 1 Загальні засади економічного розвитку……………..5

1. Концепції визначення якісного змісту економічної категорії прибутку...5
2. Максимізація прибутку і його норми як форми реалізації власності на капітал та економічних інтересів підприємств………………………………….8

Розділ 2 Економічний  прибуток та особливості його визначення на ринках продукту……………………………………12

2.1. Основні підходи  до визначення максимального  прибутку конкурентною фірмою……………………………………………………………………………12

2.2. Максимізація прибутку монополістом та соціальна ціна монополії…….17

2.3. Економічний прибуток  та його значення для встановлення  рівноваги на ринку монополістичної  конкуренції……………………………………………21

Розділ 3 Національне  багатство як показник стану суспільного добробуту…………………………………………………25

3.1. Прямі індикатори та складові національного багатства…………………25

3.2. Національне багатство:  методологічні підходи та оцінка  по Україні…...27

3.2. Соціальне страхування  - механізм перерозподілу прибутків……………30

ВИСНОВКИ ………………………………………………..................................34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….36

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..38

ВСТУП

Однією з головних економічних категорій, пов'язаних із діяльністю виробничого підприємства, є прибуток. Важлива роль цієї категорії визначається тим, що вона характеризує основну мету підприємницької діяльності виробничого підприємства, підсумовує його головний економічний результат. Це положення підкреслюється у працях багатьох економістів.

Термін «прибуток» має різне  тлумачення у практиці фінансового  та економічного аналізу. Його сутність змінювалась, доповнювалась і оновлювалась відповідно до тенденцій розвитку економічної теорії.

Поняття прибутку в економічній  системі існує у зв'язку з наявністю  товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії: доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів доходів є обов'язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги у народному господарстві.

В наш час поняття  прибутку розглядається як грошове  вираження між вартістю реалізованої продукції і витратами на її виробництво. В умовах ринкової економіки він  є узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємств, метою їхньої діяльності.

Метою міждисциплінарної  курсової роботи є дослідження особливостей формування прибутку та визначення його ролі в системі підприємницької  діяльності.

Завдання курсової роботи:

1. Визначити за загальні поняття прибутку та факторів, які його формують.
2. Розкрити поняття економічного прибутку та особливості його прояву на ринках продукту.
3. Розкрити сутність явища національного багатства та його взаємозв’язку з прибутком.

Об’єктом курсової роботи є прибуток та його вплив на підприємницьку діяльність.

Предметом курсової роботи є сукупність теоретичних, методичних і прикладних аспектів з питань взаємозв’язку величини прибутку та темпів розвитку підприємницької діяльності.

Методи дослідження. Поставлені в міждисциплінарній курсовій роботі завдання вирішувалися за допомогою таких методів: діалектичний, аналітичний, статистичний, системного підходу, графічний, табличний, монографічний.

Розділ 1

Загальні засади економічного розвитку

1. Концепції визначення якісного змісту економічної категорії прибутку

Важливою категорією економіки в цілому та головною метою  здійснення підприємницької діяльності виступає прибуток. Він відіграє провідну роль, висвітлюючи різнобічні економічні взаємозв’язки у процесі відтворення та забезпечує соціальний розвиток підприємства.

Поняття прибутку являється  дискусійною категорією. Дослідження  його економічної сутності бере початок ще з XVII ст. і продовжується до сьогодні. Серед великої кількості економічних теорій, теорію прибутку економісти характеризують як одну з найбільш складних. Тому проблема її обґрунтування належить до найважливіших проблем економіки та господарської практики.

Вагомий внесок у дослідження  економічної сутності прибутку, визначення джерел його походження зробили такі вчені-економісти, як А. Бабо , К. Маркс, Ф. Найт, Д. Рікардо, П. Самуельсон, А. Сміт, Й. Шумпетер, Е. Чемберлен, Дж. Хікс та ін. В сучасних умовах даному питанню продовжує приділяти першочергову увагу значна частина вітчизняних та зарубіжних економістів. Зокрема серед них можна виділити І.А. Бланка, Н.М. Бондара, О.О. Гетьмана, С.Ф. Покропивного, А.М. Поддєрьогіна, В.М. Шаповала, Л.І. Шваба і т.д. Пропонуємо зразу і розглянути бачення поняття «прибуток» декількома вченими-економістами.

А.. Сміт і Д. Рікардо  виокремили поняття прибутку в особливу економічну категорію, яку досліджували у тісному зв'язку із процесом накопичення капіталу, із факторами зростання суспільного багатства. [2].

У різні часи А.Сміт трактував  прибуток як:

1)  закономірний результат продуктивності капіталу;

2)  винагороду капіталістові за його діяльність і ризик;

3)  вирахування з частини неоплаченої праці найманого робітника.

Прибуток за К. Марксом - це перетворена форма додаткової вартості, результат відношення між  необхідним і додатковим робочим  часом.

Е.С. Хендріксен та М.В. Ван Бред вказують на те, що прибуток - це надлишок після підтримки матеріального добробуту фірми на досягнутому рівні, визначеному на початок і кінець звітного періоду, до його використання чи розподілу. [1]

Розвиток ринкових відносин потребує нових підходів до управління формуванням і розподілом прибутку, і тому не дивно, що у сучасних умовах серед вітчизняних та закордонних учених існують різні точки зору на це поняття. С.Ф. Покропивний розглядає прибуток як ту частину виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Але таке розуміння прибутку обмежується тільки кількісним визначенням категорії і не розкриває його економічної природи.  

Потрібно зазначити, що передусім прибуток — це частина грошових накопичень, що створюється підприємством будь-якої форми власності. Тому М.Я. Коробов вважає, що прибуток підприємства — це взагалі єдина форма його грошових накопичень.  

A.M. Поддєрьогін визначає  прибуток як  "частину заново створеної вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу." [18, с.70]

Таким чином, наголошується  на важливості процесу реалізації виробленого продукту за кошти. У публікаціях останніх років І.А. Бланк одним із перших в Україні використовує поняття співвідношення ризику і доходу у своєму визначенні прибутку. На думку вченого, прибуток — це втілений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності та є різницею між сукупним доходом і сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності.

Як бачимо,  одні економісти віддають безумовний пріоритет прибутку як цілі функціонування виробничого підприємства, підкреслюючи, що він є "найвищою ціллю підприємницької діяльності", інші вважають, що таким пріоритетом є забезпечення зростання добробуту власників підприємства і

прибуток є лише важливою умовою розв'язання цього завдання. Деякі навіть стверджують, що основна мета діяльності підприємства — зробити максимальний внесок, на який воно здатне, в благоустрій суспільства. На думку Білик М. Д., між наведеними твердженнями немає суттєвих суперечностей, вони розглядають категорію прибутку як головну мету діяльності підприємств, лише з різним ступенем узагальнення. [3] 

Так, забезпечення зростання  добробуту власників підприємства може бути реалізоване лише шляхом отримання прибутку від комерційної діяльності. Між цими двома поняттями є прямий зв'язок — чим вища сума отримуваного підприємством прибутку, тим вищими (за інших рівних умов) будуть темпи зростання добробуту його власників. За більш високого ступеня узагальнення прибуток підприємства може розглядатись як результат задоволення потреб суспільства в товарах та послугах. Чим вищий рівень цього задоволення з боку підприємства, тим вищим має бути і прибуток від його діяльності. Цей зв'язок може розглядатись і в іншому ракурсі — чим вищий прибуток підприємства, тим більшим може бути його внесок у розв'язання соціальних, екологічних та інших суспільних проблем.

Слід зазначити, що у  фінансовому менеджменті розрізняють  поняття економічного та бухгалтерського  прибутку підприємства. Поняття економічного прибутку визначає прибуток як «чисті грошові потоки та зміни вартості активів компанії» [12, с.19]. Таке трактування прибутку узагальнює кінцеву віддачу на інвестований капітал в усіх її формах. Поняття бухгалтерського прибутку більш вузьке — воно визначається сумою перевищення отримуваних підприємством доходів над його видатками. Якщо перше поняття прибутку використовується в практиці оцінки ефективності інвестиційної діяльності підприємства, то друге дає змогу оцінити цю ефективність за його операційною діяльністю.

Отже, необхідно зазначити, що як економісти-класики так і сучасні вчені-економісти не мають єдності думок щодо визначення змісту категорії «прибуток», тому теорія прибутку досі залишається незавершеною та містить в собі певні протиріччя. Для пояснення сутності прибутку недостатньо лише констатації фактів, необхідним є здійснення певних досліджень, які в свою чергу потребують концептуальної основи.

2. Максимізація прибутку і його норми як форми реалізації власності на капітал та економічних інтересів підприємств

Під явищем максимізація прибутку розуміється  максимізація різниці між валовим  доходом і валовими витратами (TR – TC). Існують два підходи до максимізації прибутку фірми. Розглянемо їх.

Метод порівняння загального доходу і загальних витрат. Ми вже знаємо, що економічний прибуток фірми є різницею між загальним доходом і загальними витратами:

ЕР = TR – ТС  ,                                              (1.1)

де ЕР- економічний  прибуток;

ТR- загальний дохід;

ТС- загальні витрати.

Економічний прибуток фірми може мати додатне значення, від'ємне і дорівнювати  нулеві. Якщо загальний дохід більший  за загальні витрати (TR > ТС), то фірма привласнює економічний прибуток (ЕР > 0). Якщо загальний дохід дорівнює загальним витратам (TR = ТС), то економічного прибутку фірма не має (ЕР = 0). Якщо дохід менший ніж витрати (TR < ТС), то фірма зазнає збитків (від'ємний економічний прибуток; ЕР < 0). [9]

Для прикладу візьмемо фірму, яка виробляє цукор. Для цієї фірми побудуємо  криві ТС і TR та розмістимо їх на одному графіку (див. рис. 1.1), оскільки і ТС i TR виражені у гривнях.

Проаналізуємо співвідношення загального доходу і видатків. На проміжку між 0 і Q₁ внаслідок того, що ТC > TR, економічний прибуток є від'ємним (-ЕР). У точці А маємо нульовий економічний прибуток (EР= 0). Нульовий EP досягається за обсягу виробництва Q₁.

На проміжку від Q₁ до Q₃ EP > 0.

              рис. 1.1. Максимізація ЕP методом  порівняння TR i TC

У точці В (рівень виробництва Q₃) ЕР знову дорівнює нулеві внаслідок того, що TR = ТС.

Рівень Q₃ є граничним. Поза ним фірма має ЕР< 0, тобто збитки на всіх рівнях виробництва вище Q₃. Геометрично ЕР є відстанню по вертикалі на будь-якому рівні Q між TR і ТС.

Оскільки від Q₁ до Q₃ TR є більший за ТС і ЕР є додатним, то фірма буде діяти в межах рівня випуску продукції від Q₁ до Q₃.

Коли обсяг виробництва  становить Q*, прибуток ЕР максимальний, бо відстань між TR і ТС (довжина відрізка DC) є найбільшою. Зауважимо, що нахили обох кривих — ТС і TR — відповідно у точках D і C однакові (дотичні до цих точок паралельні між собою).

Отже, порівнявши TR і ТС, робимо висновок: найбільш прибутковим для фірми буде рівень випуску продукції Q*, це той рівень, за якого ЕР буде максимальним. Метод порівняння граничного доходу і граничних витрат. Побудуємо для фірми, яка володіє цукроварнею, криві MR і МС. Розмістимо їх на одному рисунку (див. рис.1.2).

З геометричної точки зору МС = ТС: Q — нахил кривої ТС, a MR = TR: Q— нахил кривої TR.. Зауважимо, що нахили кривих визначають точно за умови, що зміни в обсягу виробництва є нескінченно малими.

                    Рис. 1.2. Максимізація ЕР методом порівняння MR i MC

Загальним правилом для максимізації прибутку є те, що фірма отримує максимальний економічний прибуток тоді, коли вона виробляє той рівень виробництва (Q*), за якого MR = МС. Це правило є обов'язковим для всіх фірм, незалежно від того, досконало вони конкурентні, чи ні. [11]

Геометрично для будь-якого  обсягу виробництва МЕР є нахилом кривої ЕР. Отже, можна зробити такі висновки:

1. Якщо MR - МС, то МЕР = 0. Це означає, що ніякого додаткового прибутку, який долучиться до ЕР у результаті виробництва ще однієї додаткової одиниці продукції, не буде отримано. EP за даного рівня виробництва Q* є максимальним. Будь-який випуск нижче цього рівня означає, що фірма може нарощувати випуск для збільшення прибутку, і навпаки.

Зверніть увагу, що МЕР = MR - МС або МЕР = ЕР : Q.

2. Якщо MR > МС, то існує можливість отримати додатковий прибуток в результаті виробництва додаткових одиниць продукції. Отже, збільшення обсягу продукції є прибутковим.

3. Якщо МС > MR і обсяг продукції зростає, то фірма зазнає збитків: ЕР зменшується, розширювати виробництво неприбутковою.

Що стосується нашої  фірми, то ми бачимо: на проміжку від 0 до Q* MR > МС. Це означає, що кожна додаткова одиниця додає більше до TR, ніж до ТС. ЕР зростає, МЕР > 0.

В точці Q* MR = МС, кожна додаткова одиниця продукції додає щось як до TR, так і до ТС порівну. МЕР= 0.

Поза рівнем виробництва Q* МС > MR і при виробленні додаткової одиниці більше додається до TС, ніж до TR. МЕР < 0, ЕР падає. [7]

Отже, максимальний прибуток (ЕРтах) досягається тоді, коли додаткова одиниця випуску продукції не спричинятиме ні зростання, ні зменшення ЕР: це можливе, коли обсяг виробництва становить Q*. При обсягу виробництва Q* рівень прибутку дозволить реалізувати потреби власності на капітал та економічних інтересів підприємств.

Висновок. Прибуток — це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати або чистий прибуток після сплати податків.

Прибуток є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності. Прагнення отримати прибуток сприяє ефективному розподілу та використанню ресурсів, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей.

А максимізація прибутку є обов’язковою умовою успішного функціонування і розвитку фірми та виробництва.  

Розділ 2

Економічний прибуток та особливості його визначення на ринках продукту

2.1. Основні  підходи до визначення максимального  прибутку конкурентною фірмою

Серед основних підходів, які використовують конкурентні фірми для визначення максимального прибутку виділяють:

1. Максимізація прибутку у короткостроковому періоді.

2. Максимізація прибутку у довгостроковому періоді.

Максимізація прибутку у короткостроковому періоді.

Конкурентна фірма в  короткостроковому періоді володіє  незмінним устаткуванням і намагається  максимізувати свої прибутки або  мінімізувати свої втрати, пристосовуючи  свій обсяг виробництва через  зміни величини змінних ресурсів, які вона використовує. Економічні прибутки, яких прагне отримати фірма, визначаються як різниця між валовим доходом і валовими витратами.

Визначення рівня виробництва, за якого конкурентна фірма отримуватиме максимальні прибутки або матиме мінімальні збитки, здійснюється двома  способами. Перший — шляхом зіставлення валового доходу з валовими витратами; другий — зіставленням граничного доходу з граничними витратами. Обидва підходи придатні не тільки для чисто конкурентної фірми, але також і для фірм, що функціонують в умовах будь-якої із основних ринкових структур. Для полегшення розуміння визначення обсягу виробництва в умовах чистої конкуренції використовуються обидва підходи. [15]

Перед конкурентним виробником за фіксованої ринкової ціни стоять такі три взаємопов'язані  питання: Чи потрібно виробляти? Якщо потрібно, то яку кількість продукції? Який прибуток (або збиток) буде отриманий? Кожна фірма виробляє продукцію тоді, коли це їй приносить прибуток. Тобто фірма здійснює виробництво в короткостроковому періоді, якщо вона може отримати економічний прибуток або його збитки менші за його постійні витрати.

Що стосується кількості  виготовленої продукції, то в короткостроковому  періоді фірма виготовлятиме  такий обсяг продукції, за якого  вона максимізує прибутки або мінімізує  збитки. Що ж до розрахунків прибутків і збитків, то кожна фірма максимізуватиме свої прибутки через виробництво і мінімізуватиме свої збитки (якщо за будь-якого обсягу виробництва ці збитки перевищуватимуть постійні витрати — випадок закриття) (див. табл. 2.1). [17]

Таблиця 2.1

Визначення  рівня виробництва, за якого конкурентна  фірма отримуватиме максимальні  прибутки або матиме мінімальні збитки

Припустимо, що ринкова  ціна складає 100 грн, тоді, користуючись цією таблицею, можна вирахувати валовий  дохід для кожного рівня виробництва, перемноживши кількість на ціну.

Ці дані подані у стовпчику 2. У стовпчику 6 знаходимо прибуток або збитки, з якими підприємство стикатиметься за певного обсягу виробництва, шляхом вирахування валових  витрат (стовпчик 5) із валового доходу (стовпчик 2). Тепер маємо всі дані, необхідні для відповіді на поставлені вище три питання.

По-перше, фірмі потрібно здійснювати виробництво продукції, оскільки це дасть їй можливість отримувати прибуток. По-друге, найвигідніше виготовляти  сім одиниць, бо стовпчик 6 показує, що це саме той обсяг виробництва, за якого сукупний економічний прибуток, буде максимальним і становитиме 60 грн.

Рис. 2.1 графічно порівнює валовий дохід і валові витрати. Валовий дохід позначений прямою лінією, тому що за чистої конкуренції кожна додаткова одиниця продукції збільшує валовий дохід на одну і ту ж величину — її ціну (див. табл. 2.1). Валові витрати зростають із збільшенням виробництва; нарощування обсягу продукції вимагає більшої кількості ресурсів. Але ступінь зростання валових витрат змінюється залежно від ефективності фірми.

Рис. 2.1. Валовий дохід, валові витрати та прибуток

Дані про витрати  відображають дію закону спадної  віддачі, згідно з яким з часом  темп зростання валових витрат уповільнюється, оскільки фірма ефективніше використовує всі свої наявні ресурси. Та поступово валові витрати починають знов зростати внаслідок неефективності через надмірне використання устаткування фірми. [10]

Порівнюючи валові витрати  з валовим доходом на рис. 2.1, помічаємо, що точки критичного обсягу виробництва розташовані десь на рівні чотирьох та 9,8 одиниць продукції, тобто там, де валові витрати зрівнялись би з валовим доходом. Будь-яке виробництво за межами цих точок буде збитковим, а в межах цих точок критичного обсягу виробництво принесе економічний прибуток. Максимальний прибуток буває тоді, коли різниця по вертикалі між графіками валового доходу і валових витрат найбільша. На нашому графіку — це сім одиниць випуску за відповідного максимального прибутку 60 грн.

Припустимо, що витрати залишаються незмінними, в такому разі фірма не отримає економічного прибутку за умови, що ринкова ціна значно нижча 100 грн. Якщо ж валовий дохід перевищує сукупні змінні витрати, фірма здійснюватиме виробництво, бо ці витрати, так само як і певна частина сукупних постійних витрат, можуть бути оплачені з доходу.

Коли фірма змушена  закриватися, то всі сукупні постійні витрати мають бути оплачені нею. Якщо при виробництві будь-якого  обсягу продукції загальна сума збитків  фірми буде перевищувати або дорівнювати сукупним постійним витратам, тоді підприємство змушене закриватися.

Визначити оптимальні розміри  фірми можна іншим способом, а  саме, порівнюючи граничний дохід (стовпчик 7) і граничні витрати (стовпчик 8). Поки зі збільшенням виробництва граничний дохід зростає швидше, ніж граничні витрати, прибуток збільшується, і виробництво можна розширювати далі. Однак, як тільки граничні витрати перевищують граничний дохід, виробництво потрібно скорочувати. Точка оптимального розміру фірми знаходиться там, де граничні витрати виробництва і граничний дохід рівні між собою. Другий підхід отримання оптимальної точки з допомогою порівняння граничних витрат з граничним доходом, по суті, не відрізняється від першого підходу — аналізу прибутку. [1]

Максимізація прибутку у довгостроковому періоді.

У довгостроковому періоді  умови беззбитковості формуються за наявності критичної ринкової ціни, коли ідентичні конкурентні фірми  тільки покривають свої повні конкурентні  витрати. Якщо ринкова ціна нижча  за цю критичну довгострокову ціну, то підприємства полишатимуть галузь доти, доки ринкова ціна не стане знову рівноважною. За ціни, яка перевищує довгострокову ціну, у галузі утворюватимуться нові фірми, що спонукає вже існуючі фірми знижувати ринкову ціну до рівня довгострокової рівноважної, яка покриває конкурентні витрати. Таким чином, коли в галузі збільшується кількість фірм з однаковими витратами (за умови вільного входження і виходу з неї), довгострокова рівноважна умова така: ринкова ціна має дорівнювати граничним витратам, тобто мінімуму середніх витрат. Говорячи про конкурентний ринок у довгостроковому періоді, зауважимо, що окремі фірми і цілі галузі просуваються до стану довгострокового нульового прибутку.

У реальному житті  за умов досконалої конкуренції в основному розвивається сільське господарство. Для багатьох переробних галузей промисловості характерне поступове зменшення середніх витрат. За таких умов одне або декілька підприємств розширюватимуть випуск продукції, допоки стануть суттєвою частиною ринку продукції галузі. Тут можливі три варіанти: по-перше, фірма — монополіст, що домінує в галузі; по-друге, декілька великих фірм-продавців — «олігополістів» — спільно домінують у галузі; по-третє, використання певного виду конкуренції, що являє собою відхилення від економічної моделі досконалої конкуренції. [14]