Теоретичні аспекти аналізу фінансового стану підприємства

Вступ

Важливу роль у забезпеченні ефективних форм господарювання на вітчизняних підприємствах  відіграє аналіз фінансового стану  підприємств, який відповідає за відбір, оцінку та інтерпретацію фінансових, економічних та інших даних, що впливають  на процес прийняття інвестиційних  та фінансових рішень. І хоча сам  термін "фінанси" за останні 10-15 років  пройшов через певні зміни  та суттєво ускладнився, фінансові  аналітики у країнах з розвинутою ринковою економікою традиційно займаються розрахунком коефіцієнтів, статистичним аналізом, складанням трендів для  прогнозування.

Особливістю формування цивілізованих ринкових відносин в Україні є посилення  впливу таких чинників, як жорстка  конкурентна боротьба, технологічні зміни та постійне вдосконалення  методів технічної обробки економічної  інформації. Середовище, в якому  функціонують вітчизняні підприємства характеризуються також безперервними  нововведеннями в податковому законодавстві, змінами процентних ставок та валютних курсів, а також різкими коливаннями  цін на ресурси та відносно високим  темпом інфляції.

Ефективне виробництво та реалізація якісної  продукції позитивно впливають  на фінансовий стан підприємства.  Збої у виробничому процесі, погіршення якості продукції, ускладнення з  її реалізацією ведуть до зменшення  надходження коштів на рахунки підприємства, внаслідок чого погіршується його платоспроможність.  Очевидним також є  і зворотній  зв'язок, який полягає у тому, що відсутність  коштів може призвести до перебоїв у забезпеченості матеріальними  ресурсами, а отже, і у виробничому  процесі. Однак у виробничій діяльності українських підприємств часто  трапляються випадки, коли і добре  працююче підприємство відчуває фінансові  ускладнення, пов'язані з недостатньо  раціональним розміщенням і використанням  наявних фінансових ресурсів. В цих  умовах перед менеджерами підприємств  постає велика кількість питань, головними  з яких є наступні:

Як раціонально організувати фінансову  діяльність підприємства для його подальшого розвитку?

Яким чином можна покращити  управління фінансовими ресурсами?

Яким чином визначити показники  фінансово-господарської діяльності, що забезпечують стійкий фінансовий стан підприємства?

На ці та інші важливі питання дає відповідь  об'єктивний аналіз фінансового стану  підприємства, який дозволяє найбільш раціонально розподілити матеріальні, трудові і фінансові ресурси. Ще з курсу мікроекономіки нам відомо, що кількість будь-яких ресурсів є обмеженою, і в цих умовах домогтися максимального економічного ефекту можна не лише за рахунок регулювання обсягу виробництва, але й шляхом оптимального співвідношення різних ресурсів. Фінансові ресурси мають першорядне значення з усіх видів, оскільки це єдиний вид ресурсів підприємства, що трансформується безпосередньо і з мінімальними витратами часу у будь-який інший вид.

Економічний аналіз фінансового стану підприємства використовує весь комплекс доступної  інформації, носить оперативний характер і цілком підпорядкований волі керівництва  підприємством. Тільки такий аналіз дає можливість реально оцінити  стан справ на підприємстві, досліджувати структуру собівартості не тільки усієї  випущеної і реалізованої продукції, але й собівартості окремих її видів, склад комерційних і управлінських  витрат, дозволяє з особливою точністю вивчити характер відповідальності посадових осіб за дотриманням розділів бізнес-плану.

Метою даної  роботи є вивчення теоретичних основ  і економічної сутності аналізу  фінансового стану підприємства, а також дослідження сучасних методів проведення даного аналізу  на підприємствах України. В першому  розділі досліджуються теоретичні аспекти аналізу фінансового  стану підприємства, розглядаються  поняття платоспроможності та ліквідності  підприємства, а також вивчається інформаційно-правова база проведення аналізу фінансового стану підприємства. Другий розділ роботи присвячено аналізу  та оцінці діяльності ОКП «Тернопільтеплокомуненерго», що дозволяє відповісти на запитання: наскільки правильно підприємство здійснювало управління фінансовими ресурсами протягом досліджуваного періоду. У третьому розділі описуються найважливіші шляхи покращення фінансового стану досліджуваного підприємства.

Завданням цієї роботи є не лише суто теоретичний  опис, але й практичне застосування методів аналізу фінансового  стану підприємства у виробничій практиці підприємств України, на прикладі ОКП «Тернопільтеплокомуненерго». Предметом організаційно-економічної практики є організація виробництва, виробнича та організаційна структура підприємства, економічні показники діяльності підприємства.

1. Теоретичні аспекти аналізу фінансового стану підприємства .

Інформаційною базою аналізу фінансового стану  підприємства є, в основному, фінансова  звітність.

Фінансова звітність являє собою систему  показників, що відображають інформацію про фінансовий стан організації  на звітну дату, а також фінансові  результати її діяльності за звітний  період.

Склад, зміст, вимоги та інші методичні основи фінансової звітності на підприємствах України  регламентовані новими Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, затвердженими  наказом Міністерства фінансів України  від 31 березня 1999 р №87. Згідно з цим  П(С)БО фінансова звітність складається  з утворюючих єдине ціле взаємозалежних показників балансу, звіту про фінансові  результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал  і приміток до них. Головними вимогами до фінансової звітністі є достовірність, повнота та відкритість для ознайомлення користувачів.

Баланс  підприємства (форма №1) (додаток 7) служить індикатором для оцінки фінансового стану підприємства. Підсумок балансу дає орієнтовну суму коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємства.

Для загальної оцінки фінансового стану  підприємства складають ущільнений баланс, у якому об'єднують у групи однорідні статті. При цьому скорочується число статей балансу, що підвищує його наочність і дозволяє порівнювати з балансами інших підприємств.

Для одержання загальної оцінки динаміки фінансового стану можна зіставити  зміни результату балансу зі змінами  фінансових результатів господарської  діяльності (виручкою від реалізації продукції, прибутком від реалізації, прибутком від фінансово-господарської  діяльності), використовуючи форму  №2  "Звіт про фінансові результати" (додаток 10).

Примітки  до фінансової звітності повинні  розкривати суть поданої звітної  інформації, облікову політику організації  і забезпечувати користувачів звітності  додатковими даними, які недоцільно включати в баланс, звіт про фінансові  результати та ін. звітні документи, але  котрі є необхідними користувачам фінансової звітності для реальної оцінки майнового, фінансового стану  організації і фінансових результатів  її діяльності.

На вітчизняних  підприємствах часто здійснюють аналіз характеру змін окремих статей балансу. Такий аналіз проводиться  за допомогою горизонтального (часового) та вертикального (структурного) аналізу.

Мета  горизонтального аналізу полягає  в тому, щоб виявити абсолютні  і відносні зміни розмірів різноманітних  статей балансу за визначений період, дати оцінку цим змінам. Для аналізу  беруть базисні темпи росту за декілька періодів. Найчастіше розбивка на періоди відбувається поквартально.

Велике  значення для оцінки фінансового  стану має також вертикальний (структурний) аналіз активу і пасиву балансу, що дає представлення фінансового  звіту у вигляді відносних  показників. Мета вертикального аналізу  полягає в розрахунку питомої  ваги окремих статей у підсумку балансу  й оцінці його змін. За допомогою  вертикального аналізу можна  проводити міжгосподарські порівняння підприємств, а відносні показники  згладжують негативний вплив інфляційних  процесів.

Горизонтальний  і вертикальний аналіз взаємодоповнюють один одного, на їхній основі будується  порівняльний аналітичний баланс. У  порівняльному балансі відображаються лише основні розділи активу і  пасиву балансу. Він характеризує як структуру звітної бухгалтерської форми, так і динаміку окремих  її показників.

Таким чином, співставляючи структури змін в  активі і пасиві, можна зробити  висновки про те, через які джерела, в основному, відбувся притік нових  коштів і в які активи ці нові кошти вкладені. Сама по собі структура  майна і навіть її динаміка не дає  відповідь на питання, наскільки  вигідно для інвестора вкладання  грошей у дане підприємство, а лише оцінює стан активів і наявність  можливостей для погашення боргів.

           Фактори, які  забезпечують фінансову стійкість підприємства.

Запорукою діяльності підприємства й основою  його розвитку в конкурентному середовищі є стабільність (стійкість). На неї  впливають різні чинники –  як внутрішні, так і зовнішні: виробництво  дешевої продукції та надання  послуг, які мають попит; міцне  становище підприємства на ринку; високий  рівень матеріально-технічного забезпечення виробництва і застосування передових  технологій; налагодженість економічних  зв'язків із партнерами; ритмічність  кругообігу засобів; ефективність господарських  і фінансових операцій; незначний  ступінь ризику в процесі здійснення виробничої і фінансової діяльності тощо. Таке розмаїття чинників зумовлює різні аспекти стійкості підприємства, зокрема, внутрішній і зовнішній.

Внутрішня стійкість підприємства відображає такий стан його трудового потенціалу, матеріально-речової і вартісної (грошової) структур виробництва і  таку його динаміку, при якій забезпечуються стабільно високі натурально-речові й фінансові результати функціонування підприємства. В основі досягнення внутрішньої стійкості підприємства лежить своєчасне й гнучке управління внутрішніми і зовнішніми факторами його діяльності.

Зовнішню  щодо суб'єкта господарювання стійкість  слід визначати на основі стабільності економічного середовища, в рамках якого здійснюються його діяльність. Вона досягається відповідним макроекономічним регулюванням ринкової економіки.

Загальна  стійкість підприємства може бути забезпечена  лише за умови стабільної реалізації продукції й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов'язання перед бюджетом, розрахуватися  з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Водночас для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків і всіх зобов'язань  у нього залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу розвивати  виробництво й виводити його на конкурентноздатний рівень, здійснювати соціально-культурні  програми для своїх працівників, забезпечувати посилення стимулів для їхньої високоефективної праці.

Зовнішнім проявом фінансової стійкості виступає платоспроможність підприємства, тобто  здатність підприємства своєчасно  і в повному обсязі виконати свої платіжні зобов'язання, що випливають з торгових, кредитних і інших  операцій платіжного характеру.

За рахунок  прибутку підприємство не тільки погашає  свої зобов'язання перед банками, бюджетом, страховими компаніями та іншими підприємствами, але й інвестує кошти в капітальні витрати. Для підтримки фінансової стійкості важливий не тільки ріст абсолютної величини прибутку, але  і його рівня щодо вкладеного капіталу або витрат підприємства, тобто рентабельності.

Успіх фінансово-господарської  діяльності підприємства, а отже і  його фінансова стійкість, багато в  чому залежить від показників забезпеченості підприємства засобами та відповідними джерелами їх формування.

Для характеристики фінансової ситуації на підприємстві існує чотири типи фінансової стійкості:

1. Абсолютна стійкість фінансового стану, яка в нинішніх умовах розвитку економіки України зустрічається доволі рідко, задається умовою:

З < ВОК + К, де

К – кредити банківських  установ, а також кредиторська заборгованість за товари.

2. Нормальна стійкість фінансового стану підприємства, яка гарантує його платоспроможність, відповідає наступній умові:

З = ВОК + К

3. Нестійкий фінансовий стан характеризується рівнем платоспроможності, при якому зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів і збільшення ВОК:

З = ВОК + К + ДПФН, де

ДПФН – джерела, що послаблюють  фінансову напруженість.

4. Кризовий фінансовий стан, при якому підприємство знаходиться на межі банкрутства, тому що грошові кошти, короткострокові цінні папери і дебіторська заборгованість не покривають навіть його кредиторської заборгованості і прострочених позик:

З > ВОК + К

Таким  чином фінансова стійкість підприємства є комплексним поняттям, що залежить від численних і різноманітних факторів. Якщо якийсь із них випадає з аналізу фінансової стійкості, то оцінка впливу інших, прийнятих у розрахунок факторів, а також висновки ризикують виявитися спотвореними і не спроможними забезпечити фінансову стійкість.

Враховуючи, що підприємство є одночасно і  суб'єктом, і об'єктом відносин у  ринковій економіці, а також те, що воно має різні можливості впливу на динаміку різних факторів, які визначають фінансову стійкість, найважливішим  є поділ їх на внутрішні й зовнішні. Перші безпосередньо залежать від організації роботи самого підприємства, а другі є зовнішніми щодо нього, їх зміна не залежить від підприємства. Цим поділом і слід керуватися, моделюючи виробничо-господарську діяльність і намагаючись управляти фінансовою стійкістю.

Розглянемо  насамперед внутрішні фактори. Очевидно, що успіх чи невдача підприємницької діяльності багато в чому залежать від вибору складу й структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. При цьому важливо не лише правильно вирішити, що виготовляти, а й безпомилково визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких моделей організації виробництва й управління. Від відповіді на ці запитання залежать фінансові результати і в кінцевому підсумку фінансова стійкість.

Інший істотний фактор фінансової стійкості підприємства, тісно пов'язаний з видами продукції чи послуг, що виробляються, - це оптимальний склад і структура активів, а також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в чому залежать від якості поточних активів, від того, скільки задіяно обігових засобів і яких зокрема, яка величина запасів і активів у грошовій формі тощо. Коли підприємство зменшує запаси і ліквідні засоби, то воно може більше задіяти капіталу у виробничому процесі і, таким чином, збільшити прибуток. Однак разом із тим зростає ризик неплатоспроможності підприємства і навіть його зупинки внаслідок недостатності необхідних напівфабрикатів, сировини чи матеріалів.

Наступний значний внутрішній фактор фінансової стійкості – склад і структура фінансових ресурсів, правильний вибір тактики і стратегії управління ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, насамперед прибутку і фондів, що формуються на його рахунку, тим більша впевненість у збереженні ним фінансової стійкості. При цьому важливий не лише загальний обсяг прибутку, а й структура його розподілу і особливо та частка, яка спрямовується на розвиток виробництва. Також важливо проаналізувати використання прибутку в двох напрямках:

• по-перше, для фінансування поточної діяльності – на формування обігових засобів, зміцнення платоспроможності, посилення ліквідності тощо;
• по-друге, для інвестування в капітальні затрати і цінні папери.

Важливими факторами фінансової стійкості є також податкова й кредитна політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи й зовнішньоекономічних зв'язків тощо.

            Платоспроможність і ліквідність підприємства

Як  вже зазначалося вище, головним критерієм  для визначення фінансового стану  є платоспроможність підприємства. Це здатність підприємства впевнено сплачувати всі свої боргові зобов'язання згідно з встановленими строками або відповідно до договірних умов. Її можна визначати за минулий період, на якусь певну дату або як майбутню можливість розрахуватися у необхідні терміни за існуючими короткостроковими зобов'язаннями.

Найпростіше можна визначити платоспроможність  на якусь дату на підставі даних балансу підприємства. Для цього спочатку треба з'ясувати наявність залишку грошових коштів на поточному рахунку та інших рахунках грошових коштів. Якщо ці суми незначні, слід також перевірити стан розрахунків з різними кредиторами. Відсутність сум заборгованості, щодо яких прострочено терміни сплати, є доброю ознакою сталого фінансового стану. Вивчення заборгованості слід починати з визначення сум заборгованості по банківським кредитам, розрахунках з кредиторами за товари, роботи, послуги, розрахунках з бюджетом та з працівниками з оплати праці.

Крім  аналізу платоспроможності підприємства слід також звернути особливу увагу на аналіз його ліквідності.

Ліквідність – це спроможність підприємства перетворювати  свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів по мірі настання їхнього терміну. Підприємство, оборотний  капітал якого складається переважно  з коштів і короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, порівняно з  підприємством, оборотний капітал  якого складається переважно  з запасів.

Всі активи підприємства в залежності від ступеня  ліквідності, тобто  швидкості перетворення в кошти, можна умовно поділити на такі групи:

1. Найбільш ліквідні активи (А1) – суми по всіх статтях коштів, що можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно. В цю групу включають також короткострокові фінансові вкладення (цінні папери).
2. Швидкореалізовані активи (А2) – активи, для обертання яких у наявні кошти потрібен певний час. У цю групу можна включити дебіторську заборгованість (платежі по якій очікуються протягом  12 місяців після звітної дати), інші оборотні активи.
3. Повільнореалізовані активи (А3) – найменш ліквідні активи. Це запаси, дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати), податок на додану вартість по придбаним цінностям тощо.
4. Важкореалізовані активи (А4) – активи, що призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу. В цю групу можна включити статті I розділу активу балансу "Необоротні активи".

Перші три  групи активів протягом всього господарського періоду можуть постійно змінюватися  і відносяться до поточних активів  підприємства. Поточні активи більш  ліквідні, ніж всі інші активи підприємства.

Пасиви  балансу по мірі зростання строків  погашення зобов'язань групуються наступним чином:

1. Найбільш термінові зобов'язання (П1) – кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зобов'язання, а також позики, не погашені в термін (за даними додатків до бухгалтерського балансу).
2. Короткострокові пасиви (П2) – короткострокові кредити банків та інші позики, які підлягають погашенню на протязі 12 місяців після звітної дати.
3. Довгострокові пасиви (П3) – довгострокові кредити та інші довгострокові пасиви – статті ІІI розділу пасиву балансу "Довгострокові зобов'язання".
4. Постійні пасиви (П4) – статті I розділу балансу "Власний капітал".

Короткострокові і довгострокові зобов'язання, разом  узяті, називають зовнішніми зобов'язаннями.

Підприємство  вважається ліквідним, якщо його поточні  активи перевищують його короткострокові  зобов'язання.

Показники ліквідності важливі не тільки для  керівників і фінансових працівників  підприємства, але становлять інтерес  для різних користувачів інформації: коефіцієнт абсолютної ліквідності  – для постачальників сировини і  матеріалів, коефіцієнт швидкої ліквідності  – для банків; коефіцієнт покриття – для покупців, власників акцій  і облігацій підприємства.

          Характеристика показників рентабельності.

Результативність  і економічна доцільність функціонування підприємства оцінюється не тільки абсолютними, але і відносними показниками. Відносними показниками є система показників рентабельності.

У широкому розумінні слова поняття рентабельності означає прибутковість, дохідність. Підприємство вважається рентабельним, якщо результати від реалізації продукції  покривають витрати виробництва  і утворюють суму прибутку, достатню для нормального функціонування підприємства.

Економічна  сутність рентабельності може бути розкрита тільки через характеристику системи  показників. Загальний їхній зміст  – визначення суми прибутку з однієї гривні вкладеного капіталу. І оскільки це відносні показники, то вони практично  не підпадають під вплив інфляції.

Основними показниками рентабельності, якими  вимірюється дохідність підприємств  в Україні, є наступні:

1. Рентабельність активів (майна) (Р_а) – показує, який прибуток одержує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи:

ЧП – прибуток, що залишається  в розпорядженні підприємства (чистий прибуток); А – середній розмір активів.

2. Рентабельність поточних активів (Р_па) – показує, скільки прибутку одержує підприємство з однієї гривні, вкладеної в поточні активи:

А_п – середній розмір поточних активів.

3. Рентабельність інвестицій (Р_і) – показник, що відображає ефективність використання засобів, інвестованих у підприємство. Цей показник відображає оцінку "майстерності" керування інвестиціями:

П – загальна сума прибутку за звітний період; ВК – середній розмір власного капіталу; ДЗ – середній розмір довгострокових зобов'язань.

Показник  рентабельності виробництва знаходиться  в прямій залежності від рентабельності продукції й оберненій залежності від зміни фондоємності продукції.

Підвищення рентабельності продукції забезпечується переважно зниженням собівартості одиниці продукції. Чим краще використовуються основні виробничі фонди, тим нижче фондоємність, вище фондовіддача і внаслідок цього відбувається зростання показника рентабельності виробництва. При поліпшенні використання матеріальних обігових коштів знижується їхній розмір, що припадає на 1 гривню реалізованої продукції. Отже, чинники прискорення обіговості матеріальних обігових коштів є одночасно чинниками росту рентабельності виробництва.

3.Шляхи покращення фінансового  стану на ОКП «Тернопільтеплокомун

енерго»

Для досягнення основної мети підприємства — максимізації прибутку – підприємство повинно понести певну суму витрат. Всі витрати підприємства поділяються на поточні та інвестиційні. Витрати виробництва представляють як в натуральній, так і в вартісній формах виміру. Розрахунок витрат у натуральному виразі має важливе значення для організації самого процесу виробництва на підприємстві. Вартісне вираження витрат є вирішальним у процесі визначення ефективності виробничої діяльності.

Собівартість продукції – це основний якісний показник роботи підприємства, її рівень відбиває досягнення та недоліки роботи як підприємства в цілому, так і кожного структурного підрозділу.[9]

Собівартість  реалізації загального обсягу послуг визначається як сума витрат за кожною статтею собівартості.

Витрати підприємства на спожиті засоби виробництва, предмети праці і оплату праці працівників, виражені у грошовій формі, утворюють собівартість продукції.

  Аналіз собівартості продукції має такі завдання:

1. Перевірка обґрунтованості прийнятих управлінських рішень щодо собівартості;
2. Виявлення відхилень фактичних витрат від планових і з’ясування чинників цих відхилень;
3. Підрахунок резервів дальшого зниження собівартості продукції.

Собівартість  товарної продукції підприємства оцінюється двома основними способами. Перший синтетичний — ґрунтується на кошторисі витрат. Інший спосіб полягає у підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів.

Витрати, що включаються до собівартості продукції, групуються відповідно до їхнього економічного змісту за такими елементами:

• Матеріальні витрати.
• Витрати на оплату праці.
• Відрахування на соціальні заходи.
• Амортизація основних фондів та нематеріальних активів.
• Інші витрати.

Також складається  кошторис поза виробничих витрат, який включає такі статті:

• витрати на зберігання продукції;
• витрати, пов'язані з відвантаженням;
• витрати на транспортування продукції;
• витрати на виплату мита і митного збору;
• витрати на рекламу;
• представницькі витрати.

Складаючи кошторис витрат на виробництво і розробляючи завдання зі зниження собівартості продукції, необхідно спиратись на організаційно-технічні заходи для зниження норм витрат матеріалів та трудомісткості виробів. [8]

Виходячи з даних по звіту про фінансові результати за 2011 рік аналіз структури і динаміки затрат на виробництво теплоенергії подано у таблиці 9.1

Таблиця 9.1 Структура і динаміка затрат на виробництво