Теоретичні аспекти банківського кредитування підприємств

                                      Вступ

 Кредит і кредитні відносини є невід‘ємною складовою економічної системи України. Сфера кредитування безпосередньо пов‘язана з потребами розвитку національного виробництва. Знаходячись у центрі сучасного грошово-фінансового господарства, обслуговуючи інтереси господарюючих суб‘єктів, кредит опосередковує зв‘язки між державою, банком, товаровиробниками і населенням. Кредитні відносини мають сприяти подоланню економічної кризи в країні і забезпечувати прогресивний розвиток вітчизняного товарного виробництва.

Ринкова трансформація національної економіки відкрила новий етап розвитку кредитної справи . У зв‘язку з цим гостро постала проблема наукового осмислення нових явищ у сфері кредитування, розуміння їх змісту, природи і сутності, розробки ефективних схем і технологій кредитного процесу та їх використання на практиці.

Купуючи ресурси на вільному ринку  кредитних ресурсів і продаючи їх підприємствам (фірмам), комерційні банки здійснюють прямий вплив на розвиток національної економіки. За рахунок кредитів на підприємствах забезпечується організація як поточного господарського обороту, так і розширене відтворення основного капіталу (основних фондів), створення додаткових виробничих потужностей і цілих промислових об‘єктів.

Ефективність проведення кредитної  політики визначається правильним вибором параметрів кредитних відносин, серед яких найважливішими є: величина позичкового відсотка; умови доступності позики для вітчизняних господарських суб‘єктів; рівень кредитного ризику; термін надання позики  тощо.

В Україні в сучасних умовах актуальною є проблема реформування системи кредитування суб‘єктів господарської діяльності. Для виходу української економіки з кризи кредитні відносини мають бути підпорядковані пожвавленню інвестиційної та інноваційної діяльності, фінансовому забезпеченню структурних перетворень та економічному зростанню.

Поки що вітчизняна кредитно-банківська система не виконує ролі прискорювача розвитку національної економіки. Недостатніми є власні кошти банків, а отже, й обсяги кредитування народного господарства. Негативний вплив на кредитну сферу здійснюють платіжна криза, дефіцит бюджету, різке зниження кредитоспроможності підприємств, тобто банки майже не залучають ресурсів на довгостроковій основі.

Якісне кредитне забезпечення суб’єктів господарювання є дієвим способом виходу економіки із кризи. Економіка країни й досі перебуває в тому стані, коли її розвиток гальмується відсутністю чітко визначених, пріоритетних програм розвитку підприємництва, у тому числі програм розвитку за допомогою кредиту. Посилення ролі кредитних відносин як засобу стимулювання розвитку виробництва проявляється в різних аспектах. Кредит сприяє науково-технічному прогресу, є джерелом капітальних вкладень, виступає інструментом стимулювання виробництва. Кредит сприяє зміцненню господарської діяльності підприємств, оскільки він є необхідною умовою кругообігу виробничих фондів і фондів обігу. В умовах розширеного відтворення кредит надає можливість безперервно здійснювати процес обігу і, отже, сприяє виробництву і реалізації продукції.

Згідно з даними Держкомстату України, за підсумками 2010 року велика частка українських підприємств (31% ) є збитковими. За таких умов набуває великого значення пошук і аналіз методів ефективного кредитного забезпечення суб’єктів господарювання, що використовуються у розвинених країнах світу, опрацювання, які б відповідали умовам роботи підприємств у національній економіці. Розробка кредитних програм, які враховують основні риси розвитку національної економіки, дасть можливість створити дієву систему кредиту й кредитних відносин.

Метою курсової роботи є дослідження теоретичних аспектів банківського кредитування підприємств, методик розрахунку доцільності залучення банківського кредитування підприємствами,шляхів вдосконалення методів банківського кредитування підприємств,а також отримання практичних навичок щодо розрахунку кошторису витрат на виробництво і реалізацію,прибуток від реалізації продукції , визначені шляхи його використання, склад інвестиційного плану та розрахунку джерел фінансування капітальних вкладень, а також складений фінансовий план підприємства.

Питання кредиту, кредитних відносин в економічній науці посідають особливе місце. Характеристику сутності та ролі кредиту можна знайти як в працях іноземних, так і вітчизняних вчених.

Суттєвий  внесок у дослідження проблематики кредитування суб’єктів господарювання належить Лаврушиній О.І., Жукову Є.Ф., Платоновій В., Ковальову В.В., Ольшанському А.І., Пановій Г.С., Усоскіну В. Над проблемами кредитування працюють також і західні  вчені. В роботах Деріга Х.У., Коха Т., Роуза П., Каннінгхема С., Бауера Р. розроблено напрями вдосконалення методів кредитування.

Структура курсової роботи має наступний вигляд. Вона складається з вступу, трьох  розділів, висновку та списку літератури .У першому розділі характеризується теоретична основа банківського кредитування .У другому розділі – охарактеризовані як найбільш використовувані ,так і  нетрадиційні методи банківського кредитування підприємств. А у третьому розділі  визначена проблематика банківського кредитування в сучасних умовах та шляхи покращення залучення банківських кредитів. У розрахунковій  частині здійснено розрахунок кошторису витрат на виробництво і реалізацію,прибуток від реалізації продукції , визначені шляхи його використання ,склад інвестиційного плану та розрахунку джерел фінансування капітальних вкладень, а також складений фінансовий план підприємства.

1. Теоретичні аспекти банківського кредитування підприємств

1.1 Необхідність та сутність кредитування суб’єктів господарювання

Згідно  Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей,  будь-яка гарантія,  будь-яке  зобов'язання  придбати право  вимоги боргу,  будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано  в  обмін  на  зобов'язання  боржника  щодо  повернення заборгованої суми,  а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

 У  словнику законодавчих термінів кредитування - це операції, пов'язані з наданням коштів з державного бюджету на умовах повернення, платності та строковості, у результаті яких з'являються зобов'язання позичальника перед бюджетом (надання кредитів, бюджетних позичок та фінансової допомоги на поворотній основі), та операції, пов'язані з поверненням цих коштів до бюджету.

У підручнику «Правознавство» В.Ф.Опришко. Банківське кредитування — це самостійна ліцензована підприємницька діяльність кредитних установ, яка здійснюється за рахунок залучених і власних коштів на свій ризик, що виражається в їх розміщенні на умовах платності, строковості і повернення, з дотриманням резервних й інших обов’язкових вимог, які забезпечують права учасників кредитування.

Правовi основи надання, використання i повернення кредитiв та регулювання взаємовiдносин мiж суб'єктами, що виникають у процесi кредитування визначає «Положення про кредитування» (Затверджено постановою Правлiння Нацiонального банку України вiд 28 вересня 1995 р N 246).

Згідно  з цим положенням кредит - позичковий капiтал банку у грошовiй формi, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченостi, повернення, строковостi, платностi та цiльового характеру використання.

Діяльність  підприємств в системі ринкової економіки не можлива без періодичного використання різноманітних джерел залучення фінансових ресурсів. При недостатності власного капіталу та відсутності виручки від попередніх реалізацій неможливе ведення фінансово - господарської діяльності без додаткових вкладень коштів. Процес виробництва і реалізації готової продукції також вимагає певних грошових витрат. При цьому момент відтоку грошових коштів та їх притоку не збігаються в часі з моментом здійснення продажу та витрат на виробництво. Надходження грошових коштів може затримуватись через відстрочку реалізації, або зв’язку з існуванням дебіторської заборгованості. Таким чином суб’єкту господарювання, необхідні надходження додаткових грошових коштів для покриття нових платежів. В економіці відомі два зовнішніх джерела залучення грошових коштів: бюджетні асигнування та кредитування. Бюджетні асигнування можливі для обмеженого кола суб’єктів господарювання, тому не розглядається як загальний спосіб засіб притоку грошових коштів. Таким чином, кредит справедливо можна вважати єдиним реальним зовнішнім джерелом грошових коштів.

У свою чергу  кредитування підприємств поділяється на банківське і небанківське. До небанківського можна віднести: комерційне; лізингове; державне; кредитування підприємств за рахунок коштів міжнародних-фінансових інститутів.

У процесі  кредитування підприємств насамперед враховується індивідуальні особливості  кругообігу їхніх оборотних коштів. Взагалі особливості індивідуального обороту коштів підприємства зумовлюються багатьма об’єктивними і суб’єктивними факторами.

                     Рис.1.1 Банківське обслуговування підприємств

До об’єктивних факторів належать:галузева належність підприємства; характер виробничого  процесу;сезонність виробництва;

До суб’єктивних факторів належать:рівень організації виробництва; рівень організації  збуту і постачання;інші фактори.

Суб’єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб’єктами є дві сторони одна з них в рамках конкретної угоди називається кредитором, інша - позичальником. Грошові чи товарно-матеріальні цінності, витрати або виконана робота та надані послуги, що до яких укладається кредитний договір, є об’єктом кредиту.

1.2. Види кредитів,що надаються підприємствам

Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками:

- за кредиторами;

- за формами та видами;

- за метою використання;

- за терміном надання;

- за забезпеченням;

- за порядком надання.

Банківський кредит надається суб’єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.

Банківський та державний кредити надаються  підприємствам у грошовій формі, лізинговий та комерційний – у товарній. Банківський та державний кредити погашаються у грошовій формі Комерційний кредит також повертається переважно в грошовій формі. У період становлення ринкових відносин можлива його сплата як у товарній, так і у змішаній формах (товарній і грошовій одночасно). Лізинговий кредит може погашатися в грошовій, товарній та змішаній формах.

В Україні  кредитні послуги у вигляді факторингу надають тільки комерційні банки. Лізингові  послуги надають переважно лізингові  компанії. У зв’язку з цим лізинговий кредит умовно віднесений до групи небанківських кредитів.

Залежно від мети використання розрізняють  кредити, що спрямовані на фінансування:

- оборотних  коштів;

- основних  засобів.

Підприємство  має можливість отримувати кредити  на придбання товарно-матеріальних запасів, обладнання, інших активів, розширення та модернізацію виробничих потужностей, викуп окремих виробничих комплексів або цілих підприємств.

За терміном надання розрізняють короткострокові, середньострокові, довгострокові кредити.

Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати у разі фінансових труднощів, які  виникають у зв’язку з витратами виробництва та обороту. Термін короткострокового кредиту не перевищує одного року.

Середньострокові  кредити (від одного до трьох років) надаються на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити (понад З роки) можуть надаватися для формування основних фондів. Об’єктами кредитування є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію та корпоратизацію підприємств тощо.

В Україні  кредити за терміном надання можна  поділити на дві групи: короткострокові  та довгострокові. Кредити, термін надання  яких перевищує один рік, уважаються довгостроковими.

Сьогодні  в Україні перевагу віддають короткостроковим кредитам.

Залежно від забезпечення кредити поділяють на 2 групи:

-  забезпечені;

-  бланкові.

Забезпечені кредити гарантуються певними видами активів, зокрема:

-  нерухомістю;

-  цінними  паперами;

-  товарно-матеріальними цінностями;

-  дебіторською заборгованістю тощо.

Забезпечення  кредитів може також здійснюватись: правами підприємств на інтелектуальну власність, землю гарантіями (банків, коштами чи майном третьої особи); іншим забезпеченням (поручительство, поліс страхової компанії).

В Україні  як забезпечення кредиту використовують, головним чином, товарно-матеріальні цінності та нерухомість.

Кредити, які надаються банками підприємствам  під заставу державних цінних паперів називаються ломбардними. У міру розвитку, ринку державних  цінних паперів значення цього кредиту  в діяльності українських підприємств зростатиме.

Бланкові  кредити отримують тільки фінансове  стійкі підприємства на короткий термін. У вітчизняній практиці бланкові кредити практично не використовуються.

Порядок надання кредиту передбачає такі види позик:

-  прямі;

-  консорціальні;

-  позики  участі.

Надання прямих позик передбачає кредитування підприємства безпосередньо одним кредитором.

Консорціальні позики надаються тоді, коли підприємству-позичальнику потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором. У цьому разі кілька кредиторів об’єднуються, і кожен з них надає частину загального кредиту.

 Для  отримання консорціумного кредиту  підприємство-позичальник готує  і надає головному банку, як правило, таку інформацію:

1) клопотання  на отримання кредиту, із зазначенням  характеру діяльності, фінансового  стану підприємства;

2) дані  про мету та направленість  кредиту, термін надання, періоди його погашення;

3) техніко-економічне  обґрунтування проекту;

4) інші  документи, що потрібні для  прийняття рішення про кредитування.

Кредитні  взаємовідносини між консорціумом та підприємством-позичальником регулюються  кредитною угодою, яку підписують усі учасники.

За настання строків погашення зобов’язань підприємство повертає кредиторам не тільки позичені кошти та відсотки за кредит, а й відшкодовує всі витрати, пов’язані з організацією та здійсненням кредитної операції у тій сумі та строках, які обумовлені в кредитному договорі.

Позики  участі – банки передають (переуступають) частини позики іншим кредиторам. Домовленість про таку позику можна укласти навіть без відома підприємства-позичальника, а умови такої позики відрізняються від умов надання початкового кредиту.

У зв’язку із низькою кредитоспроможністю більшості українських підприємств у вітчизняній практиці позики участі не практикуються

1.3 Основні аспекти банківського кредитування підприємств в Україні

Підприємства  отримують кредити на умовах терміновості, повернення, цільового характеру, забезпечення, платності.

Принцип терміновості означає, що кредит має  бути погашений у визначений термін. Якщо підприємство порушує строки погашення, то банк застосовує до нього штрафні  санкції і може відмовити в повторній видачі кредиту.

Принцип повернення якнайтісніше пов'язаний із принципом терміновості. Кредит має  бути погашений у термін, визначений кредитною угодою.

У додатку  А вміщено структурно-логічну  схему оформлення кредитної угоди.

 Кредит  надається підприємству на строго  визначені цілі. Залежно від цілей розрізняють:

1) кредит  для фінансування оборотного капіталу;

2) кредит  для фінансування основного капіталу;

3) кредит  для фінансування торговельно-посередницьких операцій.

Принцип забезпечення кредиту означає наявність  у підприємства юридичне оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту:

* заставне  зобов'язання;

* договір-гарантія;

* договір-поручительство.

Використання  застави як форми забезпечення повернення кредиту здійснюється згідно із законом  України "Про заставу". Заставляти можна майнові права та майно, яке може бути відчужене заставо - держателем і на яке може бути звернене стягнення.

Принцип платності означає, що підприємство має внести в банк визначену плату  за користування кредитом. Відсотки, які  сплачує підприємство за користування короткостроковими банківськими кредитами, відносять на собівартість продукції. Витрати підприємств на оплату відсотків  за кредит відносять до складу валових  витрат виробництва і обігу, що зменшує  суму оподатковуваного прибутку.

В Україні  на рівень відсотків за кредити комерційних  банків значно впливають відсоткові ставки за кредитні ресурси, які встановлює Національний банк.

Виникнення  кредитних відносин між підприємствами й банками можливе за таких умов:

1. Учасники  кредитної угоди мають бути  юридичними особами і функціонувати  на принципах комерційного розрахунку.

2. Підприємство (позичальник) або має бути  власником майна, або володіти  правом на користування та розпорядження ним.

3. Необхідна  наявність економічних і юридичних  гарантій повернення кредиту після певного строку.

4. Кредитор  має бути так само заінтересований  у видачі кредиту, як підприємство - в його отриманні, тобто повинні  збігатися економічні інтереси  суб'єктів господарювання.

На першому  етапі банк-кредитор у процесі  оцінки діяльності підприємства-позичальника ставить такі вимоги:

* підприємство має бути кредитоспроможним;

* інвестиційний  проект підприємства-позичальника  має бути фінансове скупним  та не передбачати виробництва з високим екологічним ризиком;

* кредит  має бути забезпечений.

На другому  етапі підприємство звертається  в банк і подає йому документи, необхідні для визначення юридичного статусу, фінансового стану підприємства, оцінки проекту, аналізу можливості його успішної реалізації, забезпечення кредиту, у тому числі:

* клопотання  підприємства;

* копії  засновницьких документів (статут, засновницький договір) та змін  і доповнень до них (якщо такі були);

* бізнес-план  проекту та додатки до нього  або техніко-економічне обґрунтування;

* баланси  підприємства, звіти про фінансові  результати за останні три  роки діяльності.

На третьому етапі банк:

* вивчає  формальну й неформальну інформацію про підприємство;

* оцінює  його ділову репутацію та імідж;

* аналізує  кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження  його фінансового стану і визначає міру ризику;

* перевіряє  наявність джерел і гарантій погашення кредиту.

Для надання  кредиту важливе значення має  оцінка кредитоспроможності позичальника.

В Україні  критерії оцінки фінансового стану підприємства-позичальника визначаються кожним комерційним банком самостійно.

Для оцінки фінансового стану підприємства - юридичної особи враховуються такі об'єктивні показники його діяльності:

* обсяг  реалізації;

* прибутки  і збитки;

* рентабельність;

* ліквідність;

* грошові  потоки (рух коштів на рахунках клієнтів);

* склад  і динаміка дебіторсько-кредиторської  заборгованості.

Комерційні  банки розробляють показники  додаткової оцінки підприємств-позичальників  залежно від основного виду діяльності та форм власності.

На основі проведеного аналізу системи  основних показників діяльності комерційним  банком визначається клас надійності підприємства-позичальника.

А. Фінансові  коефіцієнти

Коефіцієнт  заборгованості показує, наскільки  діяльність підприємства фінансується за рахунок позичених коштів. Цей  коефіцієнт розраховують діленням загальної  заборгованості на власний капітал.

Коефіцієнт  ліквідності свідчить про здатність  підприємства виконати короткострокові  зобов'язання. Розраховують цей коефіцієнт діленням ліквідних активів на короткострокову заборгованість.

Коефіцієнти обіговості свідчать, наскільки ефективно  підприємство використовує свої активи.

Коефіцієнти прибутковості показують загальну ефективність (результативність) діяльності підприємства. Для розрахунку коефіцієнта  прибуток після сплати податків ділять на акціонерний капітал.

Б. Рух  грошових коштів

Звіт  про рух грошових коштів відображає приплив і відтік коштів підприємства за певний період.

Приплив й відтік коштів можна поділити на три категорії, залежно від видів діяльності підприємства:

- виробнича  діяльність;

- інвестиційна  діяльність;

- фінансова  діяльність.

Дані  про рух коштів допомагають зрозуміти  сутність фінансових операцій підприємства, виявити дисбаланс у використанні ресурсів і вжити відповідних заходів.

Негативний  рух грошових коштів означає, що підприємству необхідний кредит у межах отриманого негативного значення.

Позитивний  рух грошових коштів означає, що підприємство потенційно матиме змогу зменшити існуючу заборгованість.

В. Оцінка ділового середовища підприємства

У процесі  кредитування банк проводить аналіз ділового середовища, що в ньому  працює підприємство, та пов'язаного з цим ризику.

Аналіз  інформації про ділове середовище підприємства-позичальника здійснюється з урахуванням таких  показників:форма власності,вид  діяльності,ринки та клієнти позичальника,конкуренція,постачальники, виробничі потужності,керівництво та організація.

На підставі оцінки кредитоспроможності позичальника й ефективності комерційної угоди (проекту) банк приймає рішення про  доцільність видачі підприємству кредиту  й укладає з ним кредитний договір.

Зміст кредитного договору визначається підприємством  і банком самостійно. Відповідно до договору банк бере на себе зобов'язання надати підприємству визначену суму грошових коштів у обумовлений термін. Підприємство зобов'язується: використати  отримані кошти на зазначені в  договорі цілі; своєчасно погасити позику; сплатити відсотки й надати можливість банку контролювати цільове  використання кредиту, а також його забезпечення.

Після укладення  кредитної угоди банк відкриває  підприємству позиковий рахунок, на який зараховується відповідна сума кредиту. 
  Умови погашення кредитів суттєво впливають на фінансовий стан суб'єктів господарювання.

Порядок погашення кредиту - це спосіб погашення  основної його суми і нарахованих  відсотків. Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної  угоди або поступово, частинами. Відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.

За характером погашення кредити поділяються  на такі види:

1) дисконтні;

2) позики, які погашаються поступово - щомісячно,  щоквартально, раз на півроку, щорічно;

3) позики, які погашаються одноразовим  платежем після закінчення терміну  позики, тобто підприємство одночасно  сплачує банку суму основного  боргу та нарахованих відсотків;

4) амортизаційні  (здійснюється поступова виплата  основного боргу та відсотків рівномірними внесками).

На відміну  від звичайних надання дисконтних позик передбачає утримання позикового відсотка (дисконту) під час видачі кредиту. Законодавством України видачу дисконтних позик заборонено.

За погашення  періодичними внесками певна частка основної суми кредиту сплачується  однаковими внесками протягом терміну  дії кредитної угоди, а більша частина його - після закінчення терміну кредиту.

За "амортизаційного" погашення основну суму кредиту  підприємства сплачують поступово. Платежі здійснюються однаковими сумами регулярно і включають відповідну частину суми основного боргу  і відсотків. Погашення однаковими внесками передбачає, що кожен наступний  платіж менший за попередній, оскільки відсоткові виплати з часом знижуються.

Джерелами погашення кредиту, отриманого підприємством, можуть бути:

- виручка  від реалізації продукції, що  її отримає підприємство в  процесі реалізації проекту кредитування;

- виручка  від реалізації продукції власного  виробництва, не пов'язаного з  проектом кредитування;

- інші  надходження від господарської діяльності.

За несвоєчасне  погашення боргу банк може стягнути з підприємства штраф. За відмови  підприємства від сплати боргів банк стягує їх у претензійно-позовному  порядку. У разі систематичного невиконання  кредитних зобов'язань банк може порушити стосовно підприємства справу про банкрутство.   

   2. Методи банківського кредитування

2.1 Методика  розрахунку доцільності залучення  банківського кредитування підприємствами 

Розвиток  підприємництва в ринкових умовах неможливий без упровадження ефективних інвестиційних проектів. Мотивація появи проекту може викликатися ініціативою підприємців, інтересами кредиторів, незадовільним попитом населення, надлишковими фінансовими ресурсами або бути реакцією на політичний тиск тощо.

Укладенню капіталу передує підготовка техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) інвестиційного проекту. В інвестиційному процесі цьому етапу відводиться значне місце, адже чим більше вірогідної та грамотно оформленої інформації про підприємство (проект) одержить інвестор, тим менший ризик чекає на нього на етапі реалізації проекту. Розроблення та реалізація виробничого інвестиційного проекту проходить тривалий шлях від ідеї до будівництва та експлуатації об’єкта. Цей період розглядається як життєвий цикл інвестиційного проекту.