Теоретичні аспекти державного примусу
ВСТУП…………………………………………………………………
І.Загальнотеоритична характеристика юридичної відповідальності:
1.1 Юридична відповідальність:
підходи до розуміння……………………..
1.2 Поняття, риси та особливості
юридичної відповідальності…………
1.3 Прицнипи та функції юридичної відповідальності………………………9
1.4 Види юридичної відповідальності……………………………………
ІІ.Теоретичні аспекти державного примусу
2.1Поняття та ознаки
державного примусу………………………………
2.2 Різновиди державного примусу: загальна характеристика…………….16
2.3 Юридична відповідальність
та державний примус: аспекти співвідношення…………………………………………
Висновок…………………………………………………………
Література……………………………………………………
Вступ
Об'єктом дослідження данної курсової роботи, є юридична відповідальність та державний примус. Предметом дослідження є норми чиного законодавства в яких знаходить своє відображення юридична відповідальність та державний примус. Мета роботи полягає в комплексному теоретичному досліджені юридичної відповідальності та державного примусу з урахуванням поглядів науковців, а також поглиблене вивчення понятть, видів і ознак юридичної відповідальності та адміністративного примусу, в науковому аналізі і теоретичному обґрунтуванні цих поннять, співвідношення юридичної відповідальності та державного примусу.
Данне дослідження базується на таких методах, як аналіз, синтез, порівняння, моделювання та ін. А також, методологічну основу дослідження становить
система загальнонаукових і спеціальних методів, принципів та підходів, які є засобами ноукового пошуку в арсеналі будь-яких гуманітарних, зокрема юридичних наук.
Актуальність даної теми полягає в тому, що право і його дія в
суспільстві - досить складна система взаємодіючих різноманітних
юридичних явищ, або елементів механізму правового регулювання. Це норми
права, закони і інші нормативно-правові акти, реалізація і застосування
права, юридична відповідальність тощо.
Дана тема є досить важливою для вивчення. Вона
допомагає майбутнім юристам засвоїти необхідні знання практично всіх
галузей права.
Задачі данної теми полягають в тому, щоб дослідити юридичну відповідальність та державний примус, з'ясувати поняття, ознаки, види та різновиди цих понять. В даний час одним з основних завдань, що стоять перед суспільством, є підвищення правової культури населення, що включає в себе більш глибоке засвоєння права як необхідної регулятора суспільного життя, підвищення рівня розвитку правової діяльності та рівня всієї системи юридичних актів. Одним з найважливіших і найбільш дієвих правових засобів підтримки необхідного рівня стабільності, безпеки в суспільстві є юридична відповідальність. Юридична відповідальність є гарантією дотримання прав і свобод людини і громадянина, гарантією законності і соціальної справедливості.
I.Загальнотеоритична характеристика юридичної відповідальності
1.1 Юридична відповідальність: підходи до розуміння.
Юридична відповідальність - одне з фундаментальних понять юриспруденції, що має величезне значення як для правотворчої і правозастосовчої діяльності, так і для підготовки майбутніх юристів-професіоналів. Юридична відповідальність - складне, багатоаспектне поняття і в науковій літературі воно трактується по-різному. Розглянемо найбільш поширені підходи до його визначення
Професор С. С. Алексеев відзначає, що історично поняття "юридична відповідальність" склалося у зв'язку з необхідністю відобразити такі юридичні санкції, які виражають суспільний осуд поведінки правопорушника та мають за мету здійснення глибокого впливу на нього (його волю та свідомість)[1 С. 271] .
Точка зору, яка викладена А.А. Піонтковським, В.А. Тарховим та іншими, полягає в тому, що відповідальність – це обов’язок відповісти, звітувати за свої дії [ 2 C.40].
На думку П.Р.Ставського, найбільш вдалим і таким, що об’єднує позиції сторін, є тлумачення юридичної відповідальності як обв’язку правопорушника перетерпіти , передбачені законом невигідні, негативні наслідки своєї дії чи бездіяльності [3 C.18].
Так, С.С.Алєксєєв [4 C.371-372], М.Д. Шаргородський [5 C.45], визначають юридичну відповідальність як обов’язок особи , яка заподіяла шкоду , перетерпіти несприятливі наслідки , які передбачені нормою права. Аналогічно визначає юридичну відповідальність Б.Л. Назаров – як обов’язок перетерпіти несприятливі наслідки своєї протиправної поведінки [6 C.225] , іншими словами нести передбачені правовою санкцією втрати певних благ. Дещо інакше це питання розглядає В.М.Горшеньов [7 C.45], М.Х. Фарукшин [8 C.31], В.К.Мумутов, В.В.Овсієнко , В.Я.Юдін [9 C.26], на думку яких, відповідальність це саме
перетерпіння правопорушником невигідних наслідків, тих втрат, які на нього покладені.
На думку Л.О.Сироватської, юридичною відповідальністю слід вважати обов’язок правопорушника відповісти за вчинене ним правопорушення перед суспільством і державою і перетерпіти дію тих санкій , які застосовує щодо нього відповідний державний орган [10 C.28].
А.Т.Барабаш , Є.О.Кленов, Н.С.Малеїн , В.Г.Малов, Я.М.Шевченко та інші притримуються точки зору, що відповідальність як негативний наслідок правопорушення може виражатися тільки у вигляді додаткового обов’язку понести втрати особистого чи майнового характеру. Причому обов’язок понести втрати носить новий додатковий характер порівняно з виконуваним і порушеними обов’язками.
Протилежної точки зору дотримуються Н.С. Братусь, І.С.Самощенко, Л.О.Сироватська, М.Х.Фаракшин та ін. Спільним в цих концепціях є те, що вони визначають юридичну відповідальність через обов’язок . Але на відміну від перших, представники другої точки зору вважають, що юридична відповідальність – це виконання обов’язку на основі державного чи прирівняного до нього примусу [11 C.14].
Юридична відповідальність тісно пов’язана з державним примусом , і науковці визначають юридичну відповідальність як засіб державного примусу. Такої точки зору дотримуються, зокрема, С.С.Алексєєв, С.Н.Братусь, В.Г.Малов, Н.С.Малеїн, Є.О.Кленов та ін.. На думку П.Р.Стависького, така точка зору стосовно поняття юридичної відповідальності є справедливою, бо будь-яка санкція правової норми передбачає застосування заходів примусу, а юридична відповідальність є формою реалізації санкції правової норми [12 C.9].
С.Н.Братусь з іншими авторами, які розглядають державний примус як рису відповідальності, В.С.Венедиктов зазначає, що юридичний характер відповідальності надає не державний примус, а правове регулювання, оскільки, наприклад, в трудовому праві юридична відповідальність може бути реалізована і без державного примусу [13 C.32].
Отже, можна зробити такий висновок, що у правовій літературі немає єдності думок з приводу поняття юридичної відповідальності. Відсутність легального (встановленого законом) визначення і не завжди продумане використання правових термінів в актах поточного законодавства створюють об'єктивні складності для аналізу даної правової категорії і не сприяють розвитку як юридичної науки, так і вітчизняної правової системи. Внаслідок цього категорія відповідальності трактується дослідниками по-різному. Кожен з них акцентує увагу на тому боці цього багатогранного за своєю природою явища, яку вважає найбільш значущою, кожен має власне уявлення про функції, цілі, соціальне призначення інституту.Звідси безліч точок зору, які часто мають дуже мало спільного, хоча спрямовані на вирішення однієї і тієї ж проблеми. Термін відповідальність вживається в різних значеннях. З розвитком права з'являються нові явища, які також називають відповідальністю; формуються нові галузі, мають інші предмет, метод правового регулювання і, як наслідок, особливі охоронні інститути, своєрідність яких розмиває межі усталеного вже поняття юридичну відповідальність.
1.2 Поняття, риси та особливості юридичної відповідальності.
Поняття юридичної
відповідальності вчені
М.Марченко зазначив, що юридична відповідальність – це застиосування до особи, яка скоїла правопорушення, засобів державного примусу, що передбачені санкцією порушеної норми, у встановленому для цього процесуального порядку [14 C.655].
А.Малько зазначає що, юридична відповідальність – це необхідність особи зазнати засобів державного примусу за скоєне правопорушеня [15 C.243].
У загальнотеоретичній юридичній літературі також зазначається, що юридична відповідальність – це встановлений в процесуальному порядку обов’язок суб’єкта, який скоїв правопорушення, зазнавати адекватні позбавлення особистого, майнового чи організаційного характеру, що передбачені санкцією юридичної норми ( В.Купалов, А.Малько) [16 C.322].
Є.Темнов вважає , що юридична відповідальність – це застосування до правопорушника передбачених санкцією юридичної норми засобів державного примусу, що знаходить вираз у формі позбавлень особистого організаційного чи майнового характеру та обов’язок особи притерпіти певні позбавлення державно-владного характеру, за скоєне правопорушення [17 C. 332].
Враховуючи думку науковців, ми можемо зробити такий висновок, що
юридична відповідальність — це міра покарання правопорушника шляхом позбавлення його певних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистісних), які йому належали до факту правопорушення, від імені держави (суспільства) на підставі закону (або іншого нормативного акта), з метою попередження правопорушення і відновлення (чи відшкодування) втрачених суб'єктивних прав на матеріальні і духовні цінності.
До ознак можна віднести:
1.Юридична відповідальність – це стосунки між державою та особою, яка порушила правову поведінку.
2.Юридична відповідальність
матеріалізуеться в
3. Виражається в обов'язку особи зазнавати конкретних виду і міри позбавлення благ психічного (попередження, оголошення зауваження чи догани), організаційного (позбавлення волі на певний строк чи довічно, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися визначеною діяльністю, адміністративний арешт та ін.) і майнового (конфіскація майна, штраф, пеня) характеру за свою вину, тобто нести кару, яка є новим, додатковим, юридичним обов'язком, котрий не існував до правопорушення;
4 Виникає із факту правопорушення як результату недодержання фізичними або юридичними особами встановлених законом заборон, невиконання ними визначених законом зобов'язань, завдання шкоди охоронюваним державою правам, свободам та законним інтересам суб'єктів (учасників) суспільних відносин і має характер охоронно-захисних правовідносин між державою в особі її спеціальних компетентних органів і правопорушником;
5. Наявність правової основи, яку складають правові норми. Саме вони характеризують поведінку як протиправну та у санкції вміщують вичерпний перелік видів відповідальності та засобів, що можуть бути застосовані до порушника. Вказана норма права вміщається у документі, який має форму нормативно-правового акта, що виходить від органу публічної влади.
6. Наявність визначеного суб'єкта — фізичної чи юридичної особи, що в силу вікового та психічного стану може власноруч відповідати за вчинене. Тому такий суб'єкт повинен володіти певними характеристиками, а вчинене правопорушення має пов'язуватись із наявністю вини, тобто психологічним ставленням до скоєного. Саме це і визначає можливість покладення відповідальності та впливає на її види і форму [19 C.431].
7.Юридична відповідальність
передбачена чинним законодавством;
8. Юридична відповідальність завжди пов'язана
з державним примусом, яке суворо регламентується
законом і не виходить за його рамки. Причому
це не примус взагалі, а "міра" примусу,
чітко окреслений його об'ем.14 Іноді державний
примус зводиться виключно до юридичної
відповідальності. Дана точка зору не
вірна, тому що існують й інші заходи державного
примусу: заходи захисту, запобіжного
заходу та ін [20 C.435];
Отже, юридична відповідальність – це складна категорія, що харекткризується рядом певних ознак.
Юридична відповідальність є
державним примусом, однак, далеко не всякий
примусовий захід держави є юридичною
відповідальністю. У механізмі правового
регулювання власно-організованна сила
держави проявляється по самому широкому
колу відносин з метою придушення негативних
вольових прагнень окремих осіб, забезпечення
потреб суспільства, чи держави населення
в матеріальних благах при наявності екстремальних
ситуацій і за іншими підставами, передбаченим
чинним законодавством.
Юридична відповідальність застосовується
в рамках спеціального правоохоронного
відношення яке виникає між компетентним
органом держави і правопорушником. Це
відношення носить владно-розпорядницький
характер. Таким чином, юридична
відповідальність — це психологічні,
майнові й інші позбавлення, що за рішенням
компетентного державного органу перетерплює
громадянин чи інша особа за скоєне ним
правопорушення.
1.3 Прицнипи та функції юридичної відповідальності.
О.Ф.Скакун вважає ,що принципи юридичної відповідальності це загальноприйняті норми-ідеї найвищого авторитету, які слугують основними засадами імперативного характеру, на підставі яких компетентні органи застосовують санкції правових норм до правопорушників з метою забезпечення правового порядку. Ці принципи є різновидом міжгалузевих принципів права, відображають його глибинні стійкі закономірні зв'язки [19.C 432].
Юридична відповідальність грунтується на принципах:
1) Принцип законності. Єдиною законною підставою застосування норм відповідальності є наявність факту правопорушення.
Детально питання правопорушення вже розглядалось у розділі XXI підручника. Тому слід б було зазначити лише наступне: в умовах демократичного правового режиму ніякі соціальні, расові, моральні чи інші якості особи, її минуле, її родинні та інші зв'язки, вольові настанови, які не проявилися в антисуспільній поведінці — ніщо не може бути підставою виникнення юридичної відповідальності, крім самого факту правопорушення.
Правда, в судовій, адміністративній, дисциплінарній практиці, на жаль, інколи зустрічаються випадки безпідставного притягнення особи до відповідальності.
2) Принцип невідворотності й своєчасності відповідальності. Між правосуддям і юридичною відповідальністю конкретної особи існує генетичний зв'язок: правопорушення породжує відповідальність. Іншими словами, немає юридичної відповідальності без правопорушення так само, як немає (не повинно бути) правопорушення без юридичної відповідальності. Випадки застосування санкції без достатньої законної підстави — правопорушення, що рідко зустрічаються, в основному пояснюються помилками в кваліфікації діяння.
Якщо здійснюється факт правопорушення, а відповідальність не наступає, то це завжди завдає моральної шкоди авторитету закону, підриває ідею законності та справедливості у свідомості громадян нашої держави. При цьому шкода, заподіяна бездією закону, негайно матеріалізується в нові правопорушення, оскільки провокуватиме думку про можливість уникнення юридичної відповідальності. Отже, зрозумілим стає принцип своєчасності [21 C.328].
Всякий принцип є принципом доти, доки він не знає винятків. Проте необхідно пам'ятати, що при застосуванні юридичної відповідальності у кожному випадку слід враховувати вимоги доцільності при виборі міри відповідальності. Деякі автори навіть в
важають доцільність ще одним, окремим принципом юридичної відповідальності [22 C.110].
3) обгрунтованості - виражається: у встановленні самого факту здійснення правопорушником протиправного діяння як об'єктивної істини; встановленні інших юридично значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт правопорушення і суб'єкта правопорушення. Принцип "презумпції невинуватості" потребує, щоб вина особи, котра притягується до відповідальності, була доведена і визначена у правозастосовному акті;
4) доцільності - полягає у відповідності обраного засобу впливу на правопорушника меті юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права), що вимагає: індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від ваги правопорушення і властивостей правопорушника як особи, котра підлягає відповідальності; пом'якшення відповідальності і навіть відмовлення від застосування засобів відповідальності за наявності можливості досягти її цілей іншим шляхом;
5) невідворотності - полягає: в неминучості настання відповідальності правопорушника; оперативності застосування засобів відповідальності за вчинені правопорушення; ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників. Незнання закону не звільняє від відповідальності. Дія принципу невідворотності покарання не повинна порушувати іншого принципу відповідальності - презумпції невинуватості [19 C. 432-433];
6) Принцип гуманізму забезпечує можливість повного чи часткового звільнення від застосування санкції у випадку добровільного відшкодування збитків, щиросердного каяття, коли порушник своєю поведінкою довів факт виправлення; у випадку тяжкої хвороби та ін. Засоби впливу, що застосовуються до порушника, не повинні принижувати його гідність та порушувати його права. Цей принцип визначає загальну націленість права на забезпечення суб'єктивних інтересів та засновується на конституційному визнанні прав та інтересів людини вищою соціальною цінністю.
7) Принцип змагальності забезпечує справедливість процесу притягнення до відповідальності та захист прав звинуваченого. Його змістом є вимоги встановлення вини правопорушника органом держави; неможливість тиску на осіб; право відмовитись від дачі показань як на себе, так і на родичів, невинуватість особи до тих пір, поки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку та рішенням суду; можливість оспорювати як факт правопорушення, так і його правову оцінку. Принцип змагальності забезпечується встановленням рівних прав учасникам процесу. Кожна із сторін процесу по встановленню та призначенню відповідальності мають рівні права на дослідження доказів, викладення власної правової позиції, відвід суддів, визначення та запрошення свідків, оскарження правозастосовчих рішень тощо [23 C.508-509].
На думку Д.А.Липинського, функції юридичної відповідальності – конкретний прояв функцій иправа, є їх деталізацією і конкретизацією, вужчі за змістом ніж функції права [24 C.96].
О.В.Іваненко вважаю,
що функції юридичної
[25 C.90-96].
З огляду на те, що функції юридичної відповідальності є складовими функціями права, їх можна класифікувати згідно його функцій, а саме: в межах охороної функції права можна виокремити поновлюючу, превентивну, каральну; в межах регулюючої: регулятивну тощо.Трофимова, в свою чергу, поділяється на функції загальної превенції та приватної превенції; відновлюючи – на компенсаційну, правопоновлюючу, відшкодування; регулятивна – на статичну та динамічну [26 C.4-7].
І.А.Галаган, поділяє функції юридичної відповідальності на дві групи: організаційні( захист суспільства і особи від правопорушень, право поновлення, ідеологічна, педагогічна, психологічна) та спеціальні ( штрафна, каральна, виправна, перевиховна)[ 27 C.133-134].
О.Ф.Скакун , виділяє наступні функцій юридичної відповідальності :
* охоронну (запобіжна) - полягає у попередженні правопорушень, їх профілактиці;
- захисну (відновлювальна) - полягає у відновленні незаконно порушених суб'єктивних прав, примусовій реалізації невиконаних юридичних обов'язків. Особливо виявляється у цивільно-правовій відповідальності (відновлення майнового права, відшкодування моральної шкоди);
* каральну (репресивна) - виражається у встановленні певних обмежень прав правопорушника, позбавленні його певних благ (матеріальних, нематеріальних) як кари за вчинення неправомірних соціально шкідливих діянь, що є водночас захистом від таких діянь особи і суспільства;
* виховну - полягає: а) у вихованні громадян в дусі поваги до закону; б) у виправленні й ресоціалізації засуджених; в) в інформуванні громадян (особливо тих, хто перебуває на межі правомірної і неправомірної поведінки) про виявлені, припинені, розкриті правопорушення задля того, щоб вони усвідомлено вели себе правомірно [19 C. 435].
У разі застосування до особи примусових заходів карального (репресивного) характеру діє принцип презумпції невинуватості -припущення, згідно з яким обвинувачений вважається невинуватим, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку. Це важлива конституційна гарантія охорони прав особи, що виключає необґрунтоване обвинувачення і осуд.
Аналізуючи різні
точки зору науковців, а також враховуючи
зміст інституту юридичної відповідальності
та практику застосування його норм, можна
зробити такий висновок, що принципи бувають
: законності, невідворотності й своєчасності
відповідальності,обґрунтованос
1.4 Види юридичної відповідальності.
Види юридичної відповідальності залежно від галузевої структури права
розрізняють такі види юридичної відповідальності: конституційну, матеріальну, дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову, кримінальну.
Кримінальна відповідальність – це складні соціально-правові наслідки скоєння правопорушення, що включають такі основні складові, як обумовлений кримінального закону на той, що ґрунтується на факті скоєння правопорушення, обов’язок особи відповідати перед державою в особі її органів 9.
Адміністративна відповідальність характеризуеться цілим рядом особливостей, які дають можливість виокремити її як самостійний вид відповідальності, а сама: суб’єктами притягнення до юридичної відповідальності є не лише судові органи, а і цілий ряд інших посадових осіб; санкції, які застосовуються в адміністративному праві менш суворі, ніж в кримінальному праві; існує особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності; вона не тягне за собою судимості10.
Цивільно-правова відповідальність настає за здійсненяцивільно-правового делікату і виражається у відшкодувані збитків, неустойці, штрафах, пені, примусовому відновлені порушеного правового стану, примусовому виконанні правового обов’язку.
Матеріальна відповідальність настає за скоєне майнове правопорушення, збиток, заподіяння підприємству, установі, організації робітникам та службовцям під час виконання ними своїх трудових обов’язків. Міра матеріальної відповідальності – грошовестягненя [28 С. 350].
Види юридичної відповідальності:
Конституційна — настає за порушення норм Конституції України. Маючи високий ступінь нормативної концентрації та ціннісної орієнтації, норми Конституції є нормами прямої дії. Питання про притягнення суб'єкта (фізичної або юридичної особи) до конституційно-правової відповідальності вирішується судом
Дисциплінарна-накладається адміністрацією підприємств, установ, організацій (особою, що має розпорядчодисциплінарну владу над конкретним працівником) внаслідок вчинення дисциплінарних проступків: 1) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку; 2) в порядку підпорядкованості; 3) відповідно до дисциплінарних статутів і положень. Реалізується виключно в рамках службової підпорядкованості.
Засоби дисциплінарної відповідальності: догана, пониження в посаді, звільнення [19С.436-437]
Ми можемо зробити такий висновок , що види юридичної відповідальності можна розрізняти по суб'єктах її покладання, по характері застосовуваних санкцій (штрафні, правовідновлювальні), по галузевій приналежності. До них можна віднести: адміністративну, дисциплінарну, конституційну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну юридичну відповідальність.
ІІ.Теоретичні аспекти державного примусу
2.1Поняття та ознаки державного примусу.
Розглядаючи державний примус його можна визначити як спосіб, метод впливу на поведінку людей з метою їх підпорядкування певному встановленому порядку. Правовий характер державного примусу полягає у тому, що реалізуеться лише компетентними органами та у встановлених законом формах і на законих підставах [29 C. 432].
Отже, державний примус – це психологічний або фізичний вплив державних органів (посадових осіб) на певних осіб з метою спонукати, примусити їх виконувати правові норми. Він, як правило, виступає у двох формах: судовій та адміністративній. Використовуються і засоби громадського примусу, які не є державними.
Ознаками адміністративного примусу є:
-адміністративний примус використовується в державному управлінні для охорони суспільних відносин, що виникають у цій сфері державної діяльності;
- заходи адміністративного
- застосовувати заходи
- адміністративно-примусові
- застосовується адміністративний примус з потрійною метою: 1) для запобігання різним антигромадським проявам, недопущення виникнення певної протиправної ситуації; 2) для припинення розпочатого або вже вчиненого протиправного діяння та забезпечення провадження в справах про адміністративні проступки; 3) для покарання осіб, які вчинили правопорушення. [30 С.333-355].
- він є об’єктивно необхідним методом, цілеспрямованим способом поведінки, набором певних дій і засобів, які повторюються й сприяють вирішенню завдань соціального, державного управління, застосовується на базі переконання у сфері реалізації виконавчо-розпорядчої діяльності держави;
- множинність та розмаїття
суб’єктів застосування
- численність осіб, щодо
яких здійснюється