Теоретичні аспекти грошово - кредитної політики

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ГРОШОВО - КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1. Сутність та цілі грошово-кредитної політики.

Грошово-кредитну (або монетарну) політику звичайно визначають як комплекс взаємопов'язаних заходів з регулювання  грошово-кредитного ринку, які проводить  держава через центральний банк. Центральний банк виступає в ролі провідника, автора грошово-кредитної  політики, тобто її головного суб'єкта. Проте слід зазначити, що при розробці грошово-кредитної політики, визначенні її основних параметрів центральний  банк орієнтується на макроекономічні  показники, які визначаються органами законодавчої і виконавчої влади.т Проведення грошово-кредитної політики передбачає визначення ії стратегії і тактики. Стратегія політики полягає:

• у виборі цілей;
• встановленні певної ієрархії цілей;
• визначенні параметрів цілей.

Тактика грошово-кредитної  політики полягає у виборі засобів, інструментів, які є найкращими (преференційними) для досягнення поставлених цілей. Цілі грошово-кредитної політики можна згрупувати таким чином:

• кінцеві;
• проміжні;
• оперативні.

Через те, що грошово-кредитна політика є одним із напрямків  загальнодержавної економічної політики, її кінцеві цілі виступають як частина глобальної стратегії, що визначається законодавчими й виконавчими органами влади. Стратегічні цілі загальнодержавної економічної політики — це:

• економічне зростання;
• висока зайнятість населення;
• стабільність цін у державі;
• рівновага платіжного балансу.

Центральний банк як орган  державного регулювання, основне завдання якого полягає у забезпеченні сталості національної грошової одиниці, спрямовує свою грошову-кредитну політику, в першу чергу, на забезпечення стабільності цін і зниження рівня інфляції. Слід зазначити, що ефективність грошово-кредитної політики значною мірою залежить від узгодженості кінцевих (стратегічних) цілей грошово-кредитної і загальнодержавної економічної політики. Потреба у визначенні проміжних цілей викликана тим, що інструменти грошово-кредитної політики (політика відкритого ринку, політика рефінансування, політика обов'язкових резервних вимог) в основному не мають прямого безпосереднього впливу на кінцеві цілі. За проміжні цілі центральні банки звичайно вибирають досягнення певних змін обсягу грошової маси МЗ (або окремих її агрегатів), або певних змін у рівні процентної ставки. Ці орієнтири напряму пов'язані із досягненням кінцевої мети. Спрямованість і параметри проміжних цілей залежать від конкретної макроекономічної ситуації в країні, зокрема від характеру розвитку економічного циклу.

В останні роки зросло значення такого проміжного цільового орієнтиру грошово-кредитної політики, як обмінний курс національної грошової одиниці. Це викликано розширенням міжнародних зв'язків, зростанням взаємозалежності економік різних країн. Крім того, в країнах з перехідною економікою іноземна валюта часто виконує у внутрішньому обороті функцію засобу нагромадження, а інколи — й засобу платежу. За цих умов держава в особі Центрального банку, здійснюючи вплив на обмінний курс грошової одиниці, отримує змогу впливати не тільки на зовнішньоекономічну сферу діяльності, але й на внутрішньоекономічні показники. Грошово-кредитна політика не може орієнтуватися виключно на обмінний курс, вона використовує його як один із цільових орієнтирів.

Для досягнення зазначених проміжних цілей центральні банки, як правило, встановлюють ще й оперативні цілі, які вони можуть контролювати. Головним чином центральні банки орієнтуються на монетарну (грошову) базу, тобто гроші, які вони самі безпосередньо створюють (готівка в обігу поза банківською системою і резерви комерційних банків).

Грошово-кредитна політика тісно пов'язана з бюджетною, податковою, валютною, зовнішньоекономічною. Так, якщо уряд стимулює економіку суттєвим збільшенням державних витрат, результат буде значною мірою позначатися на характері грошово-кредитної політики. Емісія державних боргових зобов'язань чинить тиск на грошовий ринок, зв'язує частину грошової маси і спричиняє підвищення процентної ставки, що може призвести до скорочення приватних інвестицій (ефект витіснення) і підриву стимулів для розширення економічної активності. Якщо ж центральний банк одночасно проводитиме політику підтримки процентної ставки, він вимушений буде розширити пропозицію грошей, провокуючи інфляцію.

Інший приклад. Якщо центральний  банк ставить за мету підтримку фіксованого  обмінного курсу, то самостійна внутрішня  грошова політика стає практично  неможливою, тому що девізна політика (купівля або продаж іноземної валюти на ринку) з метою підтримки обмінного курсу автоматично веде до зміни грошової маси в економіці.

Таким чином, ефективна стабільна  грошово-кредитна політика (під якою розуміється звичайно низький стійкий  темп інфляції) передбачає необхідність узгодженості й координації грошово-кредитної політики з іншими напрямками загальнодержавної економічної політики і, зокрема, з напрямками кон'юнктурної політики.

Місце й роль грошово-кредитної  політики у системі державного регулювання економіки по-різному визначають представники різних економічних теорій, зокрема представники найбільш фундаментальних з них — монетаристської і кейнсіанської.

Національний банк України  як центральний банк держави щорічно  розробляє проект основних напрямків  грошово-кредитної політики, які  затверджуються Верховною Радою України. Ці напрямки передбачають:

• аналіз і прогноз розвитку макроекономічної ситуації в Україні;
• основні завдання грошово-кредитної політики;
• стабільність цін у державі;
• рівновага платіжного балансу.

Грошово-кредитна політика Національного банку України  на перспективу націлена на забезпечення внутрішньої і зовнішньої сталості гривні, досягнення фінансової стабілізації і створення на цій основі сприятливих умов для здійснення позитивних структурних зрушень в економіці, а також для вирішення важливих соціальних проблем.

1.2 Класифікація інструментів  грошово-кредитної політики 

Центральні банки країн  з ринковою економікою мають у  своєму розпорядженні досить широкий  набір інструментів грошово-кредитного регулювання. Використання цих інструментів залежить від спрямованості економічного  розвитку  країни,  ступеня  відкритості  економіки, розвинутості

грошового ринку, особливостей національної банківської системи, традицій, конкретних умов.

Згідно, з Морозом А.М., інструменти грошово-кредитної політики – це такі регулятивні заходи (прийоми,  методи), які перебувають у повному  розпорядженні Центрального банку, безпосередньо ним контролюються  і використання яких впливає на цільові  орієнтири грошово-кредитної політики

[3].

Інструменти грошово-кредитної  політики можна класифікувати за ознаками (див. рис. 1.1):

1) характер впливу на  грошовий ринок; 

2) спрямованість регулятивного  впливу;

3) характер впливу на  ліквідність банків;

4) періодичність використання.

Наведену класифікацію можна  побачити на рис 1.1

Враховуючи характер впливу на  грошовий ринок виділяють дві  групи грошово – кредитних інструментів:

-  адміністративного впливу (прямої дії);

-  економічного впливу (опосередкованої дії).

Інструменти адміністративного  впливу в основному мають форму  нормативів, лімітів  і направлені на обмеження діяльності суб'єктів  грошово-кредитного ринку. Прикладом  інструментів адміністративного впливу є встановлення Центральним банком обмежень на обсяг кредитів для комерційних банків, грошова емісія, встановлення «кредитної стелі» для уряду тощо, лімітування рівня відсоткових ставок, портфельні обмеження, валютні обмеження.

Інструменти економічного впливу, як правило,  мають  форму  засобів  впливу ЦБ на грошово  –  кредитних  ринок  шляхом  формування  на  ньому певних умов, які визначають поведінку усіх суб'єктів ринку  у напрямку, необхідному ЦБ. До них  відносять: рефінансування банків, операції з цінними паперами, емісія боргових  зобов’язань,  регулювання  експорту  та імпорту капіталу тощо.

Інструменти економічного впливу поділяються на:

-  нормативні;

-  коригувальні.

Нормативні встановлюються ЦБ для комерційних банків. ЦБ визначає норми обов’язкових резервів, що забезпечують ліквідність банків. Резервування є  обов’язковим для виконання.

До коригувальних інструментів належать:

-  політика рефінансування;

-  процентна політика;

-  операції на відкритому  ринку.

Взагалі,  країни з розвиненою економікою надають перевагу інструментам економічного впливу, а у  країнах  з перехідною економікою, де важливу  роль відіграє державний сектор, доцільно інструменти прямої та опосередкованої  дії [7].

Відрізняють також інструменти  грошово – кредитної політики залежно від їх впливу на ліквідність  банків:

-  інструменти, які  направлені на підтримку ліквідності  комерційних банків (рефінансування  банків, купівля цінних паперів  тощо);

-  інструменти, які  спрямовані на поглинання надмірної  ліквідності (операції «зворотного»  репо, розміщення ЦБ депозитних 

сертифікатів);

Для   вилучення надлишкової  ліквідності ЦБ найчастіше  застосовують операції з цінними паперами на відкритому ринку.

Інструменти грошово - кредитної  політики виділяють і в залежності від їх періодичності використання:

-  інструменти постійного  використання;

-  інструменти разової  дії. 

До інструментів постійної  дії можна віднести механізми  рефінансування Центральним банком комерційних, обмеження в кредитуванні через встановлення процентних ставок, кредити овернайт. 

До інструментів разового застосування відносять  розміщення Центральним банком депозитних сертифікатів.

В сучасному світі інструментів грошово-кредитної політики, а також  іх напрям ії використання залежить від  ринкової кон’юнктури [7].

Проведення ефективного  грошово-кредитного  регулювання  потребує застосування всіх можливостей  інструментів, шляхом їх пристосування  та створення ринкових механізмів, які потребують їх використання.  НБУ у сучасних умовах використовує певний інструментарій для проведення грошово-кредитної політики, зокрема:

1) встановлення норм обов’язкових  резервів для комерційних банків;

2) процентна політика;

3) рефінансування комерційних  банків;

4) управління золотовалютними  резервами;

5)  операції з цінними  паперами,у тому числі з казначейськими 

зобов’язаннями, на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту  та експорту капіталу;

7) емісія власних боргових  зобов’язань та операції з  ними [3].

2. ОЦІНКА СУЧАСНИХ  ІНСТРУМЕНТІВ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ НБУ

2.1  Аналіз застосування інструментів грошово-кредитної політики

Основною метою грошово-кредитної  політики  згідно  з  Конституцією

України залишається забезпечення стабільності національної грошової одиниці, що є основою для забезпечення стабільного економічного розвитку, зростанні рівня занятості, підвищення доходів населення [4]. 

У 2009 р. грошово  –  кредитна політика здійснювалась у складних умовах фінансової кризи і була спрямована на подолання її наслідків. Знизився попит на вітчизняну продукцію, значно зменшився обсяг іноземних інвестицій, попит на іноземну валюту перевищував  пропозицію та інші наслідки кризи  вплинули на економіку країни. Потребувалися  серйозні переміни та застосування заходів  на поліпшення стану економіки.

Починаючи з 2009 р. інструменти  грошово-кредитної  політики  були спрямовані на стримування коливань валютного курсу, досягнення стабільності валютного ринку, відновлення докризових обсягів кредитування, підвищення надійності банківської системи.

Серед основних заходів покращення ситуації на валютному ринку слід виділити активну політику інтервенції. Для збільшення рівня кредитування та підтримки комерційних банків проводилася гнучка політика рефінансування, зменшувалася облікова ставка, почали проводити рекапіталізацію банків тощо [13].

На сучасному етапі, в  період виходу з фінансової кризи  з’являються нові вимоги до грошово  кредитної політики держави. Трансформаційні  процеси передбачають введення грошово-кредитних  інструментів, які будуть відповідати потребам економіки на сучасному стані. Для цього потребується трансформація існуючих та створення нових інструментів.

Більш детально розглянемо показники сучасних інструментів грошово-кредитної  політики на 2010 та 2011 рр.

Обов’язкові резерви.  У 2010-2011 рр  обов’язкові резерви  НБУ використовував для ефективного  регулювання грошово-кредитним ринком та обсягом грошової маси в обігу [14].

Протягом 2010 року нормативи  обов’язкових резервів залишалися незмінними [15]. 

В липні 2011 р. середньоденний обсяг кореспондентських рахунків складав 16,0 млрд. грн.., у серпні він  зменшився до 14,9 млрд. грн., а у  вересні – до 14,4 млдр. грн. Це показує  ефективність проведених заходів НБУ  щодо обмеження ліквідності [16].

15 листопада 2011 року була  ухвалена постанова "Про окремі  питання регулювання грошово-кредитного  ринку" Правлінням НБУ згідно  з Положенням про порядок формування  обов’язкових резервів для банків  України та філій іноземних  банків в Україні.

Постановою  "Про окремі питання регулювання грошово-кредитного ринку" передбачено, що з 30 листопада 2011 року формування обов’язкових резервів банками України в такому порядку:

-  на рахунку в Національному  банку України у розмірі 70% від обов’язкових резервів, що  були сформовані на попередній  період резервування;

-  на  кореспондентському  рахунку банку в НБУ–  залишок   суми обов’язкових резервів, сформованих  згідно з установленими нормативами  на відповідний період.

Були установленні такі нормативи  обов’язкового резервування:

-  за коштами юридичних і фізичних осіб у національній валюті на вимогу і кошти на поточних рахунках – 0%;

-   за коштами юридичних і фізичних осіб в іноземній валюті на вимогу і кошти на поточних рахунках – 8%;

-  за строковими коштами юридичних і фізичних осіб у національній валюті 0%;

-  за коштами, які залучені банками від банків-нерезидентів  та фінансових організацій-нерезидентів у національній валюті – 0%;

-  за довгостроковими кошти і вкладами юридичних і фізичних осіб в іноземній валюті – 2%;

-  за коштами, які залучені банками від банків-нерезидентів  та фінансових організацій-нерезидентів в іноземній валюті – 2%;

-  за короткостроковими коштами і вкладами юридичних і фізичних осіб в іноземній валюті – 7,5%.

А також було установлено, що з 30 листопада 2011 року обсяг обов’язкових резервів, який має берегтися щоденно на початок операційного дня на коррахунку банку в НБУ, не меншим, ніж 25 % від суми обов’язкових резервів, що сформовані за попередній звітний період резервування [17].

Процентна політика.  Процентна  політика НБУ у 2010 р. була спрямована на утриманні  вартості грошей, стимулювання на повернення вкладів у банки,зменшення інфляційний ризиків, а також на відновлення кредитування.

Облікова ставка коливалась впродовж січня-серпня, знижувалася,   а    з 10 серпня 2010 р. її було встановлено на рівні 7, 75% [14].

Динаміку змін облікової  ставки можна простежити на рис 2.1 [18].

Згідно з рис. 2.1 можна  побачити, що найбільша ставка була у 2007 році, потім вона поступово зменшувалася і  зараз досягла найменшого свого  значення. Вона є незміною починаючи  з 2010 року до сьогоднішнього часу.

Була знижена і ставка рефінансування , вона знизилася з 13,15% у січні 2010 р., до 10,42% річних у грудні [16].

В цілому за весь рік середньозважена  процентна ставка за інструментами  рефінансування була позитивною відносно інфляції і складала 11,62% річних. Для  порівняння у 2009 р. вона складала – 16,7%.

У 2010 р. загальний обсяг  операцій з мобілізації коштів зменшився  і становив 31,1 млрд. грн. Середня  процентна ставка за мобілізаційними  операціями в липні становила 2,2% річних, потім вона значно спала, і у вересні складала 0,3% річних [14].

Взагалі 2011 рік характеризується помірним зростанням депозитів та готівки  в обігу, обсяг коштів на коррахунку збільшився на 10, 4%. 

Стале зростання обсягів  кредитування  вплинуло  на  його  зростання  в цілому до 936,6 млрд. грн.

У вересні 2011 р. процентна  ставка за депозитами резидентів збільшилася  до 6,7% річних. Збільшення вартості відбулося за депозитами в національній валюті до 7,3, але зменшення до 5,1% річних в іноземній валюті

[16].

  В основному зросли процентні ставки за депозитами нефінансових корпорацій, в домашніх господарствах ставка за депозитами мала різноспрямовану динаміку.

Динаміку процентної ставки за кредитами та депозитами можна  побачити в табл. 2.2.

Отже, протягом 2010-2011 рр. процентна  ставка з  рефінансування коливалась, облікова ставка НБУ залишалася без  змін. На сучасному етапі збільшується обсяг кредитів та депозитів.

Рефінансування банків.  Протягом 2010-2011 рр. НБУ підтримував  ліквідність комерційних банків шляхом надання кредитів овернайт,  через лінію рефінансування, кредитів рефінансування, операцій репо.

Процентні ставки рефінансування наведені в табл. 2.3.

Загальний обсяг операцій у 2010 р. із рефінансування складав 5,2 млрд. грн. 18,5 млрд грн. було поверненно за цей  період [14].

24.11.2011 року Національним  банком України було проведено  тендер з рефінансування банків. Середньозважена  процентна   ставка  складала  14% річних [22].

Отже, Національний банк  України проводить активну підтримку  ліквідності банків та з кожним роком  збільшує обсяг коштів на рефінансування комерційних банків.

Депозитні операції.  З  метою підтримки стабільності грошової національної одиниці та рівноваги  на грошово-кредитному ринку НБУ  протягом 2010-2011 рр. активно впроваджував операції зворотного репо з державними облігаціями [23].

У 2011 р. загальний обсяг  здійсненних депозитних операцій складає 160 млрд. грн., у 2010 р. – 248,1 млрд. грн., у 2009 р. – 96,7 млрд. грн. [24].

Протягом 2010 р. було оголошено 575 тендерів на яких було розміщено  депозитних сертифікатів на суму 246,1 млрд. грн., номінальна вартість яких 1000 тис  грн.

Середньозважена процентна  ставка становила 3,2% річних. Для порівняння у 2009 р. – 6,6%. Операцій зворотного репо було проведено на 2 млрд. грн..з середньозваженою ставкою 2,1% річних.

Достроково було погашено депозитних сертифікатів  загальною  сумою на 503,0 млн. грн. [14].

Дослідивши дану інформацію можна зробити висновок, що Національнийбанк України впроваджує певні зміни застосування інструментів грошово-кредитної  політики  для  ефективного функціонування економіки країни вцілому. 

Сукупність показників засвідчує  про те, що зростають обсяги кредитів, депозитів, що позитивно впливає на грошово-кредитних ринок.

Стабілізація ситуації на валютному ринку та відновлення  зростання обсягів депозитів  створюють передумови для формування профіциту ліквідності.

Провівши аналіз, можна  зазначити, що на сучасному етапі  НБУ веде ефективну політику. 2011 рік характеризується поверненням  довіри до банків, помірним зростанням депозитів, обсягу кредитування, зростає  ліквідність банків тощо.

2.2  Проблеми сучасних  інструментів грошово-кредитної   політики НБУ

В умовах трансформації економіки  України виникають певні проблеми

реалізації  грошово-кредитної  політики та впровадження її сучасних інструментів.

В деяких випадках вживається  таке поняття  як «монетарна політика», суть якого полягає у спроможності грошово-кредитної системи впливати на пропозицію грошей та процентна  ставку, а вже через неї і  на інвестиції.

Грошово-кредитна політика є одним із найдієвіших засобів  макроекономічного регулювання. Але  досить важкою є реалізація грошово-кредитної  політики в умовах нестабільності.

На сучасному етапі  приборкання зростання цін та підтримка інфляції на стабільному  низькому рівні є одним із важливих питань. 

В Україні з початку 2011 року відбулося прискорення інфляційної  динаміки внаслідок стійкого зростання  світових цін на продовольство та енергоресурси разом зі зростанням адміністративно регульованих  цін    та тарифів [25].

На рис. 2.3 наведена динаміка рівня інфляції за 2008-2011 рр.

Тобто можна зробити висновок, що в країні спостерігається дещо високий рівень інфляції. Інфляція мала коливний  характер,  але  в  загалом рівень інфляції спадав, що можна побачити з лінії тренда на рис 2.3.

Зміна цін, рівень інфляції також впливає і на грошово-кредитну політику та на її інструменти.

На рис.2.4 наглядно зображено  вплив  інфляції на сучасні  інструментів грошово-кредитної політики.

Розглянемо детальніше вплив  інфляції на інструменти грошово-кредитної  політики та  як застосування цих  інструментів впливає на рівень інфляції в Україні.

Розмір обов’язкових резервів встановлюється до загальної суми залучених  коштів банком у  процентному відношенні. Різні норми обов'язкового резервування  можуть встановлюватися для різних видів залучених коштів.

Якщо в країні наявна інфляція та в обігу перебуває великий  обсяг грошової маси, НБУ підвищує норму резерву. Внаслідок цього  зменшується ресурсний потенціал  комерційного банку, наслідком є  зменшення обсягів кредитування. Це веде до зменшення рівня прибутковості  банківський установ. Тому для підтримки  рентабельності на належному рівні, банки  підвищують відсоткові ставки за кредитами. Таким чином зменшується  обсяг грошової маси в обігу.

Операції на відкритому ринку  –  це  найбільш  вагомий  інструмент  з точки зору регулювання пропозиції грошей.  Для регулювання обсягу грошової маси в обігу НБУ має  право на купівлю або продаж  урядових цінних паперів. При цьому  він вступає у відносини з  комерційними банками, не фінансовими  установами та населенням.

Операції на відкритому ринку  зменшують або збільшують обсяг  банківських ресурсів, що відбивається на вартості кредиту, обсязі попиту і  в кінцевому підсумку на обсязі грошової маси.

При  існуючій високій  інфляції та надмірній пропозиції грошей в обігу Національний банк України  продає  цінні  папери  на  відкритому  ринку,  тим 

самим зменшуючи грошову  масу в обігу та рівень інфляції у майбутньому.

Проведення операцій з  цінними паперами на відкритому ринку  сприяє тому, що цей інструмент є  зручним для усунення обсягів  надлишкової ліквідності [27].

Такий інструмент грошово-кредитної  політики  як  процентна ставка полягає в тому, що Національний банк України визначає рівень відсоткових  ставок за кредитами, які він надає  комерційним банкам для підтримки  ліквідності. 

Якщо НБУ проводить  політику стримування або зменшення  маси грошей в обігу, то він підвищує процентні ставки, тим самим зменшуючи  попит на кредитні гроші. Зменшення  попиту призводить і до зменшення  пропозиції. На застосовані для кредитування ресурси вкладаються в інші активи, наприклад цінні папери держави, або находяться на депозитах комерційних  банків у НБУ. Наслідком є скорочення грошей в обігу [28].

  Так само ставка рефінансування зв’язана з рівнем інфляції. НБУ коректує її величину, цим самим намагається оказати вплив.

Ставка  рефінансування  тісно  пов’язана  з  процентною  політикою,  але 

має певні особливості. Національний банк України надає кредити комерційним  банкам для підтримки ліквідності.

Комерційний банк у  разі дефіциту  первинних  ресурсів  звертається  до

НБУ за кредитом. Найчастіше такі позики видаються на короткий строк. Залежність між ставкою рефінансування  і рівнем  інфляції наведена на рис. 2.5.

З рис. 2.5 наочно можна побачити що зі зміною рівня інфляції в країні НБУ змінював і ставку рефінансування.

Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на обсяг грошової маси в обігу. Даний  інструмент використовується Національним банком України через:  -  реєстрацію  імпорту та експорту капіталу, тобто  встановлюються певні розміри максимальних і мінімальних процентних ставок за іноземними депозитами в українських  банках.

Отже можна зробити  висновок, що виникнення інфляції впливає  на впровадження інструментів грошово-кредитної  політики. Наслідком цього  є те, що НБУ змушений змінювати значення інструментів для підтримки стабільності в державі [29]. 

Інфляція спричиняє низку  інших проблем. По-перше, це те, що за умов інфляції бажання іноземних  інвесторів вкладами кошти в виробництво  України відсутнє. По-друге, за умови  інфляції ефективне функціонування фондового ринку майже неможливе.

Світова фінансова криза  є основною причиною спаду економіки  у 2008-2010рр. В цей період відбулося  знецінення національної валюти, зріс обсяг неповернених кредитів, була втрачена довіра до банків. Для вирішення  цих проблем держала застосовувала  різні методи фінансової політики, провідне місце серед яких займала  грошово-кредитна політика [30]..