Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Теоретичні аспекти вивчення емоційної сфери людини та соціального інтелекту

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 Теоретичні аспекти вивчення емоційної сфери людини та соціального інтелекту

1.1. Емоції та способи їх вираження у людини

1.2. Проблема розпізнавання емоцій

1.3. Соціальний інтелект як один із видів інтелекту

Висновки до розділу 1

ВСТУП

Актуальність. Людина кожного дня не тільки виражає безліч емоцій, але й спостерігає їх прояв в натовпі, що оточує її. Важко представити життя людини без емоцій. Вони супроводжують нас в будь якій діяльності і суттєво впливають на життя кожної особистості. Здатність точно розпізнавати емоційні стани інших людей сприяє поліпшенню міжособистісних контактів, і є однією з необхідних рис професій “людина-людина” .

Емоція – особлива форма психічного віддзеркалення, яка у формі безпосереднього переживання відображає не об'єктивні явища, а суб'єктивне до них відношення. Особливість емоцій полягає в тому, що вони відображають значущість об'єктів і ситуацій, що діють на суб'єкт, обумовлену відношенням їх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта.

Питанню емоційної сфери людини в наш час приділяється велика кількість наукових досліджень, тому що роль емоцій в управлінні поведінкою людини значна, майже всі автори, що торкалися цієї проблеми відмічають мотиваційну роль емоцій і пов’язують їх із задоволенням, чи не задоволенням потреб. Дослідженням проблеми вивчення вираження займалися К.Ізард, Б.І.Додонов, П.В. Сімонов, В.К.Вілюнас, Є.П. Ільїн, П. Екмен і багато інших вітчизняних і закордонних психологів. Велика кількість експериментальних досліджень, які постійно проводяться, є свідченням актуальності даної проблеми.

Велике значення має визначення емоцій, а особливо їхніх способів вираження в соціальному напрямі. Якщо люди навчаться правильно оцінювати емоції й емоційні стани навколишніх, це буде сприяти поліпшенню їхніх комунікаційних здатностей і розуміння один одного.

Основним чинником, що впливає на досягнення успіху в житті і діяльності людини, є інтелект. Чим вище рівень його розвитку, тим більше у людини шансів зайняти більш виграшні позиції в соціальному середовищі. Соціальний інтелект, як один із видів інтелекту, розглядається як здатність правильно розуміти своя поведінка і поведінка інших людей. Ця здатність необхідна для ефективної між особової взаємодії і успішної соціальної адаптації. Соціальний інтелект реалізує пізнавальні процеси, пов'язані з відображенням людини як партнера по спілкуванню і діяльності.

Розуміння невербальної комунікації має велике значення, тому що ці знання можуть допомогти поліпшити комунікативні здатності, а також навчити розрізняти помилкові емоції людини, а й хибність інформації, емоційно - виразні рухи людини виконують функцію спілкування, тобто повідомляють інформацію про стан співрозмовника і його відношенні до того, що в цей момент відбувається, а також функцію впливу - здійснення певного впливу на того, хто є суб'єктом сприйняття емоційно - виразних рухів.

Об'єктом дослідження є емоційна сфера.

Предметом особливості розпізнання емоцій особами з різним рівнем соціального інтелекту.

Мета роботи – виявити відмінності у розумінні вираження емоцій іншої людини за виразом обличчя людьми з різним рівнем соціального інтелекту.

Для повного розгляду психологічної проблеми були поставлені наступні завдання:

Проаналізувати літературу стосовно розгляду проблеми емоцій та їх розпізнавання, а також питання соціального інтелекту.
Провести емпіричне дослідження рівнів соціального інтелекту досліджуваних.
Провести емпіричне дослідження здатності розпізнавати базові емоції за мімічними виразами людини на фотокартці.
Встановити залежність між здатністю розпізнавати базові емоції та рівнем соціального інтелекту.

Методи та методики. В роботі використовуються методи теоретичного аналізу першоджерел та психодіагностикию. Зокрема було використано такі методики, як:

Тест "Соціальний інтелект" Гілфорда, який дозволив нам діагностувати чотири здібності в структурі соціального інтелекту: розпізнання класів, систем, перетворень і результатів поведінки.
Методика The Facial Meaning Sensitive Test, яка направлена на визначення здатності до розпізнання емоційних станів.

Структура роботи: робота складається із вступу, теоретичного та практичного розділу, висновків до кожного розділу, загального висновку до роботи та списку літератури. Для повного висвітлення матеріалу стосовно даної проблеми було використано 22 джерела літератури.

РОЗДІЛ 1

ПРОБЛЕМА ВИВЧЕННЯ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ ЛЮДИНИ ТА

СОЦІАЛЬНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Емоційна сфера та способи вираження емоцій.

Про емоції написано дуже багато як у художньої, так і в науковій літературі, вони викликають інтерес у філософів, фізіологів, психологів, клініцистів. Досить послатися на систематичні огляди експериментального їхнього вивчення в роботах Р. Вудвортса, П. Фресса, Я. Рейковського, К. Ізарда, переведених на російську мову, а також вітчизняних авторів: П. М. Якобсона, В. К. Вілюнаса, Б. И. Додонова, П. В. Сімонова, Л. И. Куликова. Однак і дотепер проблема емоцій залишається загадкової й багато в чому неясною психологічною проблемою.

Так, А. М. Еткінд пише: «...у буденному житті він (людина) не стільки міркує, скільки відчуває, і не стільки пояснює, скільки оцінює. Власне когнітивні процеси, вільні від емоційних компонентів, займають в буденному житті скромне місце. Мабуть, в реальних процесах діяльності і у вплетених в неї механізмах міжособового сприйняття і самосприйняття "холодні" спроби пояснення і розуміння мають менше значення, чим "гарячі" акти оцінок і переживань. Коли ж процеси когнітивного аналізу і мають місце, то знаходяться під сильним і безперервним впливом емоційних чинників, що вносять свій вклад до їх ходу і результату» [9,107].

Психологи, що займалися і займаються проблемами дослідження емоційної сфери, стверджували, що психологія афективних процесів є найбільш заплутанную частиною психології.В цій облості існує багато розходжень в поглядах і розумінні проблеми. Деякі вчені називають почуттями те, шо інші вважають емоціями.

Представник біхевіоризму Дж. Уотсон уважав, що емоції не можна досліджувати науково, а Е. Даффі писав, що термін «емоція» зручний для позначення деяких специфічних форм зміни поведінки, які не піддаються поясненню, і що він заважає точним дослідженням, тому від цього терміна варто відмовитися.[7]

Дотепер серед учених немає єдності ні у визначенні емоцій, ні в їхній класифікації. І це невипадково. Прояву емоцій можуть мати настільки багато відтінків, що часом їх дуже важко якось зібрати воєдино.

Проаналізуємо поняття емоцій, яке дають різні автори.

Емоції, стверджував знаменитий дослідник природи Ч. Дарвін, виникли в процесі еволюції як засіб, за допомогою якого живі істоти встановлюють значущість тих або інших умов для задоволення актуальних для них потреб.

Аналізуючи питання про емоції Плутчик визначає емоцію як комплексну соматичну реакцію, зв'язану з конкретним адаптивним біологічним процесом, загальним для всіх живих організмів [5,53]. Він розглядав емоції як засіб адаптації, що грало важливу роль у виживанні на всіх еволюційних рівнях.

Більшістю авторів [1, 25, 27, 28, 29] емоції визначаються як психічне віддзеркалення у формі безпосереднього упередженого переживання сенсу життєвого явища і ситуацій, обумовленого відношенням їх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта. А.В. Петровський [27] вважає, що емоції – це неодмінні компоненти життєдіяльності, могутній засіб активізації сенсорно-перцептивної діяльності особи. Емоції виступають як внутрішня мова, як система сигналів, за допомогою якої суб'єкт дізнається про потребностной значущість того, що відбувається. Особливість емоцій полягає в тому, що вони безпосередньо відображають стосунки між мотивами і реалізацією, що відповідає цим мотивам діяльності. Згідно з дослідженнями П.К. Анохина, емоції в діяльності людини виконують функцію оцінки її ходу і результатів. Вони організовують діяльність, стимулюючи і направляючи її [с.158, 1].

Завдяки вчасно виниклій емоції організм має можливість надзвичайно вигідно пристосуватися до навколишніх умов. Він в змозі швидко реагувати на зовнішню дію, не визначивши ще її типу, форми, інші приватні конкретні параметри.

Керрол Ізард пропонує таке визначення емоцій: «Емоція – це щось, що переживається як відчуття (feeling), яке мотивує, організовує і направляє сприйняття, мислення і дію»[8,27]. Це визначення вказує на те, що емоція мотивує, мобілізує енергію й цю енергію відчувається суб'єктом як тенденція до здійснення дії. Емоція керує розумовою й фізичною активністю індивіда, направляючи її в певне русло. Якщо ви охоплені гнівом,ви не кинетеся на витік, а якщо ви перелякані, ви навряд чи зважитеся на агресію. Емоція регулює або, вірніше сказати, фільтрує наше сприйняття.

М.Б Арнольд і Дж.А. Гассон допускають: «… что эмоцию или аффект, можно рассматривать как переживаемую тенденцию приближаться к объекту, который оценивается как приемлемый, подкрепляющую специфическими органическими изменениями в соответствии с типом эмоции.»[4,5]

За словами Ч. Дарвіна: "емоції - пережитки минулого, або продукти розкладання інстинкту, що дезорганізують усяку людську діяльність, або невідступні супутники інстинктів".

О.М.Леонтьев розглядав емоції з погляду мотивації. Він прийшов до висновку що, емоції є результатом і механізмом її рух.[11,210]. Особливість емоцій полягає в тому, що вони відбивають відношення між мотивами (потребами) і успіхом або можливістю успішної реалізації діяльності, що відповідає їм, суб'єкта. Таким чином, вони виникають слідом за актуалізацією мотиву і до раціональної оцінки суб'єктом своєї діяльності.

В.И. Додонов [8] визначає емоції як цінність, емоції одночасно виступають в ролі оцінки і в ролі цінності.

Зараз прийнято під емоціями (від лат. emovere- збуджувати, хвилювати) розуміти фізіологічні стани організму, що мають яскраво виражене суб'єктивне фарбування й охоплюючи всі види відчувань і переживань людини - від глибоко травмуючих страждань, до високих форм радості й соціального життєвідчування.[14,461]

Емоційно-виразні рухи людини - міміка, рухи, пантоміміка - виконують функцію спілкування, тобто повідомлення людині інформації про стан мовця і його відношенні до того, що в цей момент відбувається, а також функцію впливу - надання певного впливу на той, хто є суб'єктом сприйняття емоційно-виразних рухів. Інтерпретація таких рухів сприймаючою людиною відбувається на підставі співвіднесення руху з контекстом, у якому йде спілкування.

Емоції - це психофізіологічний феномен, тому про виникнення переживання людини можна судити як по самозвіті людини при пережитому їм стані, так і по характеру зміни вегетативних показників (частоті серцевих скорочень, артеріальному тиску, частоті подиху й т.д.) Крім змін, що відбуваються в нервовій, ендокринній і іншій системах організму, емоції виражаються в експресивному поводженні людини.

Емоції проявляються в так званих виразних рухах (міміці - виразні рухи особи; пантоміміці - виразні рухи всього тіла й «вокальній міміці» - вираження емоцій в інтонації й тембрі голосу).

Про зв'язок емоцій з фізіологічними реакціями організму писали Аристотель (емоційні процеси реалізуються спільно «душею» і «тілом»), Р. Декарт (пристрасть, що виникає в душі, має свого «тілесного двійника») і ін. Цей зв'язок давно був помічений різними народами й використаний у практичних цілях. Наприклад, у Древньому Китаї підозрюваного в здійсненні якого-небудь протиправного вчинку змушували брати в рот щіпку рису. Потім, після вислуховування їм обвинувачення, він випльовував його. Якщо рис був сухим, значить у підозрюваного пересихало в роті від хвилювання, страху, і він визнавався винним. У наш час на зміні вегетативних реакцій при емоціогенних фразах заснована перевірка підозрюваного за допомогою поліграфа, звичайно називаного «детектором неправди».

Р. Левінсон виявив, що негативні емоції викликають більше сильні фізіологічні реакції, чим позитивні, незалежно від статі, віку й культурної належності. [9,10]]

Однак виразні рухи - це компоненти емоцій, зовнішня форма їхнього існування або прояву. Виразний рух і емоційне переживання утворять єдність, взаєморозуміння один одного. Тому виразні рухи й дії створюють образ діючої особи, розкриваючи її внутрішній зміст у зовнішній дії.

Важливий крок у розумінні природи вираження емоцій зробив Ч. Дарвін, застосувавши біологічний і соціальний підходи до їхнього вивчення. Дослідження Ч. Дарвіна, систематизовані в роботі «Вираження емоцій у людини й тварин», привели його до переконання, що багато проявів емоцій у жестах і міміці - результат еволюційного процесу. Він виявив, що руху м'язів, за допомогою яких людина виражає свої емоції, дуже подібні й відбулися від аналогічних рухових актів наших предків - мавп.[6,266]

Сучасні дослідники згодні із Ч. Дарвіном у тім, що міміка виникла в еволюційному процесі й виконує важливу адаптивну функцію.

Ч. Дарвін надавав великого значення зовнішньому вираженню емоцій, підкреслюючи їхню єдність. Він уважав, що емоції майже не існують, якщо тіло залишається пасивним. Експресія виражається через мовні, мімічні, пантомімічні, жестикуляційні засоби, а також через увагу до своєї зовнішності.

Таким чином,можливо зробити висновок, що емоційна сфера людини має вплив на всі когнітивні процеси і поведінкові реакції. Емоції- особливий клас психічних процесів і станів, пов'язаних з інстинктами, потребами і мотивами, відображаючих форму безпосереднього переживання( радість, горе, страх), значущість явищ, що діють на індивіда, і ситуацій для здійснення його життєдіяльності.

1.2. Проблема розпізнавання емоцій

Повноцінне спілкування між людьми неможливе без розуміння, взаємовпливу, взаємооцінювання один одного. При будь-якій взаємодії людей в першу чергу потрібне правильне розуміння реакцій іншої людини, володіння засобами, що дозволяють розрізняти властивості і стани партнерів.

Будь-які людські відносини засновані на емоціях, а емоції виявляються іншими в основному за допомогою зовнішніх виразів. Вираз обличчя займає центральне положення в експресивній поведінці. Обличчя як канал невербальної комунікації є провідним засобом спілкування, передаючи емоційний і змістовний підтекст мовних повідомлень, воно служить регулятором самої процедури спілкування партнерів

Якщо, кажучи словами Дарвіна, "вираження - це мова емоцій", то рух лицьових м'язів можна вважати азбукою цієї мови. В. М. Бехтерев також відмічав, що на відміну від пантомімічних рухів і жестів міміка завжди емоційна і в першу чергу є відображенням почуттів того, що говорить. Багато учених спостерігали, що складна гра мімічних м'язів виражає психічний стан суб'єкта красномовно за слова.

Інтерес до вивчення особи як до джерела інформації про людину виник ще за часів Древньої Греції.

Розуміння емоцій іншої людини є важливим для процесу спілкування між людьми як в побуті, так і в професіях типу «людина-людина». Крім того, візуальне стеження за емоційним станом людини в процесі здійснення ним професійній діяльності дозволяє вчасно приймати заходи по регуляції його стану, що знижує травматизм на виробництві, підвищує продуктивність праці.

Деякі учені вважають, що здатність розпізнавати емоції навіть по лицьовій експресії не дана людині від народження. Відомо, що маленькі діти неадекватно сприймають емоції інших. Ця здатність розвивається в процесі формування , не однаково відносно різних емоцій. Найлегше розпізнається жах, потім по убування відраза і здивування. Отже, розумінню емоцій треба вчитися. Це наштовхує ряд учених на думку, що існує спеціальний вид інтелекту - емоційний. По П. Селовею, «емоційний інтелект» включає ряд здібностей: розпізнавання власних емоцій, володіння емоціями, розуміння емоцій інших людей і навіть самомотивацію.[22,129] Необхідною умовою емоційного інтелекту, як пише далі автор, є розуміння емоцій суб'єктом. Кінцевим продуктом емоційного інтелекту є прийняття рішень на основі віддзеркалення і осмислення емоцій, які є диференційованою оцінкою подій, що мають особовий сенс. Емоційний інтелект продукує неочевидні способи активності для досягнення цілей і задоволення потреб. На відміну від абстрактного і конкретного інтелекту, які відображають закономірності зовнішнього світу, емоційний інтелект відображає внутрішній світ і його зв'язки з поведінкою особистості і взаємодією з реальністю.

Велике значення невербальних сигналів в спіскуванні підтверджується експериментальними дослідженнями, які стверджують, що слова, котрим ми звикли надавати велике значення, розкривають лише 7% зміста, звуки та інтонація несуть в собі 38%, тоді як на міміку і пантоміміку припадає 55% інформації.

Пізнання емоцій інших людей здійснюється, в основному, по зовнішніх проявах емоцій: міміці і позі, зміні мові і голоси, поведінка, вегетативним реакціям. Враховуються також антецеденти, тобто що передує і є причиною емоцій: ситуація в її взаємодії з метою, що є у людини. Таким чином, якщо спостерігач уявляє собі ситуацію, в якій опинилася людина, його мета в даний момент і зовнішні прояви емоції, то він має досить інформації, щоб пізнати емоцію. Сприйнятті емоції інших велике значення мають умовнорефлекторні зв'язки, що утворилися в онтогенезі між ситуацією і супутньою з нею емоцією і ефект каузальної атрибуції. Утворюються так звані «емоційно-когнітивні» комплекси (афектно-когнітивні структури, по До. Ізарду).[8,436]

Експериментально підтвердився зв'язок скорочень м'язів обличчя з появою певної міміки. Досліди показали, що штучно викликані зміни обличчя після роздратування мімічних м'язів за допомогою електродів аналогічні природним реакціям, що виникають при тих або інших емоціях. Таким чином, міміка людини розглядається як продукт нервової діяльності, як відповідь на сигнали з відповідних відділів центральної нервової системи. Зв'язок експресії особи з корою головного мозку дозволяє людині усвідомлювати і направляти свої мімічні реакції, внаслідок чого міміка людини стала найважливішим інструментом спілкування. Найбільшою здатністю виражати різні емоційні відтінки володіє обличчя людини. Ще Леонардо да Вінчі говорив, що брови й рот по-різному змінюються при різних причинах плачучи, а Л. М. Толстой описував 85 відтінків вираження очей й 97 відтінків посмішки, що розкривають емоційний стан людини (стримана, натягнута, штучна, сумна, презирлива, сардонічна, радісна, щира й т.д.).

Рейковский відзначає, що на формування мімічного вираження емоцій впливають три фактори:

- уроджені видотипічні мімічні схеми, що відповідають певним емоційним станам;

- придбані, заучені, соціалізовані способи прояву емоцій, довільно контрольовані;

- індивідуальні експресивні особливості, що надають видовим і соціальним формам мімічного вираження специфічні риси, властиві тільки даному індивідові.[10,267]

Найбільше часто виявляємими мімічними паттернами є посмішка (при задоволенні) і «кисла міна» (при відразі).

Розходження в посмішці проявляються вже в 10-місячних дитини. На матір дитина реагує посмішкою, при якій активізується більший скуловий м'яз і круговий м'яз ока (посмішка Дачена). На наближення незнайомої людини дитина теж посміхається, але активація виникає тільки у великий скулового м'язу; круговий м'яз ока не реагує.

Як відзначають Г. Остер і П. Екман, людина народжується із уже готовим механізмом вираження емоцій за допомогою міміки. Всі мускули особи, необхідні для вираження різних емоцій, формуються в період 15-18-го тижня утробного розвитку, а зміни «вираження особи» мають місце, починаючи з 20-го тижня. Тому багато вчених уважають головним каналом вираження й упізнання емоцій лицьову експресію.[17,188]

К. Ізард і С. Томкінс, наприклад, пишуть: «Афект є насамперед "лицьовий", а не вісцеральний феномен, і інтроспективне усвідомлення емоції є результат зворотного зв'язку від активації мускулів особи, які, у свою чергу, роблять сильний мотиваційний вплив на психологічні функції»[8]

П. Екман і К. Ізард описали мімічні ознаки первинних, або базових, емоцій (радість, горе, відраза-презирство, подив, гнів, страх) і виділили три автономні зони обличчя: область чола й брів, область очей (ока, віка, підстава носа) і нижня частина обличчя (ніс, щоки, рот, щелепи, підборіддя). Проведені дослідження дозволили розробити своєрідні «формули» мімічних виражень, що фіксують характерні зміни в кожній із трьох зон обличчя, а також сконструювати фотоеталони мімічних виражень ряду емоцій.[8]

В. А. Барабанщиків і Т. Н. Малкова показали, що найбільш виразні мімічні прояви локалізуються переважно в нижній частині обличчя й значно рідше в області чола-брів. Характерно, що провідні ознаки не локалізуються в області очей.[9]

Варто враховувати, що зовнішні прояви емоцій, являючи собою синтез мимовільних і довільних способів реагування, більшою мірою залежать від культурних особливостей даного народу. Відома, наприклад, традиція англійського виховання не виявляти зовні свої емоції. Те ж спостерігається й у японців.

Пол Екман розрізняє 6 базових виражень особи -6 відбитків основних переживань, властивих нам від природи. Такими вираженнями є: страх, гнів, печаль, радість, подив і відраза. По Екману, базові емоції виникли як реакція на стандартні життєві ситуації. Вони формувалися протягом мільйонів років історії людського роду. Страх виникав при усвідомленні погрози, сум - при переживанні втрати. Пол Екман уважає, що базові емоції - це психосоматичні «режими» діяльності, тонко настроєні програми реагування в повторюваних життєво важливих ситуаціях.[17,188]

Психолог Леда Космідес і антрополог Джон Туби, керівники Центра еволюційної психології при Університеті Санта-Барбари, згодні із цією думкою. Але вони припускають, що таких уроджених програм у нас набагато більше, ніж ті шість, що виділяє Пол Екман. На їхню думку, є різні типи страху («зараз зірвуся в прірву», «переслідують, потрібно бігти»), і вони можуть викликати різні емоції.[17,190]

Виходячи з вищесказаного розглянемо 6 базових виражень обличчя й характерні мімічні зміни відповідно трьом зонам обличчя.(див. Додаток)

Страх

1. Брови підняті й зрушені. Зморшки тільки в центрі чола;

2. Верхні віка підняті так, що видно склеру, а нижні підняті й напружені;

3. Рот розкритий, губи розтягнуті й напружені;

Подив

1. Брови високо підняті й округлені. Горизонтальні зморшки перетинають все чоло;

2. Верхні віка підняті, а нижні опущені так, що над райдужною оболонкою видна склера;

3. Рот розкритий, губи й зуби роз'єднані, напруги або натяги в області рота немає;

Радість

1. Брови й чоло спокійні;

2. Верхні віки спокійні, нижні віка підняті, але не напружені; під нижніми віками зморщечки. У зовнішнього краю куточків око зморщечки - «гусячі лапки»;

3. Рот закритий, куточки губ відтягнуті в сторони й підняті. Від носа до зовнішнього краю губ тягнуться зморщечки - носогубні складки;

Гнів

1. Брови опущені й зведені, між бровами вертикальні складки;

2. Верхні віка напружені, нижні віка напружені й підняті;

3. Рот закритий, губи стислі;

Відраза

1. Брови злегка опущені;

2. Верхні віка опущені, нижні віка підняті, але не напружені; під нижніми віками зморщечки;

3. Ніс наморщений. Рот закритий. Верхня губа піднята, нижня губа також піднята й висунута нагору в напрямку до верхньої губи;

Горе

1. Внутрішні куточки брів підняті нагору;

2. Внутрішні куточки верхніх вік підняті;

3. Рот закритий, куточки губ опущені, напруги або натяги в області рота немає.

Відсутність зовнішнього прояву емоцій не говорить про їх відсутність; людина може приховувати свої переживання, заганяти їх углиб, що може стати причиною тривалої психічної напруги, що негативно впливає на стан здоров’я.

Віддзеркалення відчуттів на обличчі набуває такого ж виразного значення, як і людська мова, і тому міміку називають також мовою (невербальним). Існують, таким чином, дві мови: мова думки, або членороздільна мова, і мова відчуття, або міміка. Дослідження показали, що невербальні сигнали несуть в 5 разів більше інформації, чим вимовні вголос слова, тому, коли ви бачите протиріччя між словами і жестами, слід більше покладатися на невербальне повідомлення, оскільки слова можуть бути нещирими. Ми всі зможемо відрізнити гримасу ненависті, гніву від особи, випромінюючої щастя. Коли чоловік випробовує гнів, ненависть, це відбивається у нього на обличчі. Брови зрушені так, що утворюється складка між ними, їх внутрішні куточки опускаються, верхня губа відкриває зуби, так би поступили і тварини. Коли людина відчуває емоцію відрази, його обличчя мало чим відрізняється від попереднього прикладу, лише немає оскалу і брови не зрушені, але верхня губа ледве піднімається до носа.

Здивування і страх трохи схожі: розширені очі, прочинений рот, лише у людини, що випробовує страх, більше негативних відчуттів. Горе: брови зрушені, але внутрішні куточки не направлені вниз, як в гніві, а піднімаються, зовнішні куточки очей опускаються, куточки рота теж опускаються.

Психологічне значення міміки полягає в тому, щоб дати вихід енергії відчуттів, які деколи нас розпирають. Емоції, які рвуться назовні, не треба стримувати, їм потрібно дати вихід, звичайно, якщо це відповідає ситуації. Дуже корисно весь свій негатив виплеснути на папір: намалювати і порвати. Соціальне значення міміки – за допомогою міміки передається більше інформації, чим на словах.

1.3.Соціальний інтелект як один із видів інтелекту.

Спираючись на результати безлічі проведених досліджень, як за кордоном, так і нашій країні, зі всією очевидністю можна стверджувати, що основним чинником, що впливає на досягнення успіху в житті і діяльності людини, є інтелект. Чим вище рівень його розвитку, тим більше у людини шансів зайняти більш виграшні позиції в соціальному середовищі. В різний час різними дослідниками було запропоновано безліч моделей, що є загальною структурою інтелекту. Не дивлячись на розбіжність існуючих думок, фактом залишається те, що інтелектом є сукупність здібностей людини до пізнання, розуміння і дозволу проблем в найрізноманітніших сферах життєдіяльності.

Дослідження, проведені протягом двадцятого століття, в області вивчення ролі впливу різних інтелектуальних здібностей на успішність в житті і діяльності людини, дозволили фахівцям сформулювати думку, що основними чинниками успіху в ситуаціях, де потрібне спілкування і взаємодія з іншими людьми, є здібності людини правильно розуміти самих себе, поведінку інших людей, ситуації їх взаємодії і використовувати це розуміння для вибудовування плідних взаємин. В сукупності ці здібності визначаються фахівцями як соціальний і емоційний інтелект. В даному випадку слід зазначити, що емоційний інтелект об'єднує в собі здібності людини розуміти і регулювати власні і чужі емоційні реакції. А соціальний інтелект є визначенням більш обширним і таким що включає здібності емоційного інтелекту. Тому, розділення цих двох понять - соціального і емоційного інтелекту, має сенс виключно з точки зору наукової деталізації. З точки ж зору розвитку здібностей, що визначають успіх в житті і діяльності, таке розділення не істотне і тому в контексті нашого розгляду позначатиметься, в основному, загальним поняттям, як соціальний інтелект.

Феномен соціального інтелекту, не дивлячись на досить тривалу історію розгляду, на сьогоднішній день залишається не визначеним, а зв'язано це в першу чергу з методологічними труднощами психології інтелекту, неспіввіднесеним розглядом соціального інтелекту в загальній і соціальній психології і з іншими проблемами. Ось і виходить, що зовсім не будучи чимось новим в психології (а перша згадка відноситися до 20-х років 20 століття), соціальний інтелект до цих пір немає теоретично і експериментально розробленою категорією, на що і вказує С. Белова: «Слід визнати, на жаль, відсутність, як вагомих сучасних теорій, так і масштабних емпіричних пошуків в цій області». [3. 4]Як справедливо відзначає М. А. Холодна, довгі роки дослідження інтелектуальних можливостей людини було прерогативою тестології, що цілком зрозуміло враховуючи той факт, що саме в рамках цього напряму власне і оформилося поняття «інтелект» «як наукова психологічна категорія» [1. C. 6]. Саме тому більшість дослідження соціального інтелекту доводяться на психометричну традицію.