Теоретичні основи дослідження ринку праці і зайнятість населення

 

 

 

 

 

титульний

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ

 

Забезпечення сталого соціально-економічного розвитку України пов'язане з вирішенням низки важливих питань, серед яких: розбудова сучасної економіки, відродження вітчизняного виробництва, забезпечення соціальної захищеності населення. Одне із центральних місць у вирішенні вказаних проблем займає оптимізація функціонування ринку праці.

Ринок праці є одним з основних елементів ринкової економіки. Він являє собою систему організації найманої праці на засадах закону попиту і пропозиції. Включає в себе: працедавців (пред'явників попиту на працю), робочу силу, що пропонує на ринку свою здатність до праці, а також механізми й інститути узгодження всіх інтересів найманих працівників і працедавців.

Ринок робочої сили є важливою ланкою економічної системи країни і, відповідно, відображає більшість політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в державі, та фокусує в собі найгостріші проблеми: посилення структурних диспропорцій зайнятості, підвищення рівня безробіття, неконтрольований відтік робочої сили, зміни в якості робочої сили і мотивації праці, зниження якості життя населення тощо.

В Україні формується соціально – орієнтована ринкова економіка. Світова практика свідчить про те, що в соціально – ринковій моделі розвитку господарства держава відіграє особливу роль, оскільки на неї покладено широкі функції. Соціальна політика у сфері зайнятості також є однією з функцій держави. Однак системна криза українського суспільства засвідчила неспроможність держави здійснювати ефективне соціальне управління. Виходячи з цього, ситуація на ринку праці залишає бажати кращого, а особливо – у сфері зайнятості. Вона має вигляд складної багатопланової, неоднорідної, динамічної та схильної до впливу із зовні підсистеми ринкових відносин. Зайнятість населення в цілому та особливо молоді, має не тільки економічний, а й соціальний зміст, як одна з форм адаптації різних соціальних груп до ринку.

Соціальна роль зайнятості проявляється і в тому, що спрямовані в минулому на установи, традиції, стереотипи поведінки можуть як допомагати, так і протистояти ринковим перетворенням. Перехід до ринку здійснюється дуже болісно, супроводжується кризою промисловості в усіх інших сферах, несплатою податків, зниженням життєвого рівня більшості соціальних груп. Також загострюється проблема безробіття молоді, що загрожує великою небезпекою для кардинальних змін та перетворень на шляху демократизації.

Таким чином, масове безробіття представляє реальну загрозу громадянському суспільству, яке не зможе вижити, якщо безробіття буде триматися на високому рівні. Виходячи з цього, необхідне своєчасне поглиблене наукове дослідження соціальних аспектів зайнятості населення та молоді, а особливо фахівців у різних сферах, бо для виходу з кризи у нашій державі без фахівців неможливо здійснити ті заходи, які б забезпечили реалізацію інтересів суспільства.

 Зазначені процеси  призводять до поглиблення кризових явищ, а їх вирішення створює передумови для сталого соціального і економічного зростання. Державне регулювання ринку праці у цьому контексті набуває визначального значення, що й обумовлює актуальність теми дослідження.

Актуальність дослідження даної теми зумовлена тим, що в сучасних умовах розвитку економіки особливої уваги набувають проблеми ефективної зайнятості населення України, створення ринку робочої сили і запобігання масового безробіття. Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Він перебуває під впливом багатьох чинників, більшість яких залежить від товарного ринку. Кон'юнктура ринку праці формується під впливом стану економіки, способу господарювання і структурних змін, технічного і організаційного рівня підприємств, кількісно-якісної збалансованості засобів виробництва та робочої сили. Але, ринок праці здатний не лише діяти в межах певних завдань, а й самостійно створювати умови для їх вирішення.

Мета роботи  - вивчення проблем створення, сучасного стану та подальшого розвитку ринку праці та його значення для пожвавлення економіки нашої країни.

Для досягнення поставленої мети розглянемо такі задачі:

  • розглянемо теоретичні основи дослідження ринку праці і зайнятість населення;
  • проаналізуємо особливості формування та розвитку ринку праці в Україні;
  • виявимо шляхи покращення ринку праці та зайнятості в Україні.

Об'єктом дослідження обрано ринок праці України.

Методи дослідження. Загальною методологічною основою дослідження є діалектичний метод, що характеризується цілісним системним підходом до аналізу соціально-економічних процесів. Для досягнення мети роботи використані такі методи дослідження: системний логічний метод — для дослідження сутності людини як суб’єкта діяльності, сутності ринку праці і продуктивної зайнятості; статистично-аналітичні методи (порівнянь, групувань, динамічних рядів, індексний) — для оцінки стану ринку праці і динаміки зайнятості у взаємозв’язку з динамікою макроекономічних показників.

Для написання даної роботи використовувалися література вітчизняних авторів та Інтернет джерела.

  
Розділ 1. Теоретичні основи дослідження ринку праці і зайнятість населення

 

1.1. Сутність ринку праці, його  елементи і функції

 

Ринок праці - найбільш складний елемент ринкової економіки. Тут не тільки переплітаються інтереси працівника і роботодавця при визначенні ціни праці та умови його функціонування, але і відображаються практично всі соціально-економічні зміни в суспільстві.

Тому ринок праці  необхідно вивчати з двох сторін: з одного боку - як прояв загальних закономірностей, притаманних ринковій економіці; з іншого боку – з урахуванням російської специфіки формування ринкового середовища.

Ринок праці є органічною складовою будь-якої ринкової економіки, що виконує функції механізму розподілу і перерозподілу суспільної праці за сферами та галузями господарства, видами, формами діяльності за критерієм ефективності праці та виробництва у відповідності зі структурою суспільних потреб і форм власності1.

Таким чином, ринок праці - це динамічна система, що включає в себе комплекс соціально-трудових відносин з приводу умов найму, використання й обміну робочої сили на життєві засоби, та механізм його самореалізації, механізм попиту і пропозиції, що функціонує на основі інформації, що надходить у вигляді змін ціни праці (заробітної плати).

До ринку праці відноситься сфера обміну (купівля-продаж) праці, сфера відтворення трудового потенціалу (ринкові механізми освіти, професійної підготовки та ін.) і сфера використання праці (ринкові механізми управління персоналом на виробництві).

Складовими елементами ринку праці є люди, які виступають носіями робочої сили і наділені такими людськими якостями, як психофізіологічні, соціальні, культурні, релігійні, політичні та ін Ці особливості істотно впливають на інтереси, мотивацію, ступінь трудової активності людей і відбиваються на стані ринку праці2.

Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. Більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.

Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.

Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та її пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним. Сукупний попит на робочу силу — це ринковий попит усіх фірм, організацій, що діють на ринку. Індивідуальний попит на робочу силу — це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми).

Ринок праці характеризується елементами, аналогічними ринків інших ресурсів, однак саме ці елементи відрізняють ринок праці від ринків інших ресурсів (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Елементи ринку праці3

 

Ці елементи формують структуру ринку. Виділяють наступні компоненти4:

1. Сторони ринкових відносин, або суб'єкти ринку: роботодавці  або їх представники і шукають роботу люди. Суб'єкти ринку праці – це наймані працівники та їхні об'єднання – профспілки, роботодавці та його органи. Наймані працівники – це громадяни, які включаються в процес суспільного відтворення на основі продажу своєї робочої сили, найму до власника засобів виробництва або організатора виробництва. Роботодавець - це індивідуум, який працює самостійно і постійно який наймає на роботу одного або більше осіб. Держава як суб'єкт ринкових відносин представлений федеральними, регіональними і місцевими органами самоврядування.

2. Правові акти, що регламентують  відносини суб'єктів ринку праці, економічні програми, рішення і  юридичні норми, прийняті суб'єктами. Для нормального функціонування  ринку праці необхідні законодавчі  акти, норми, правила, які б регулювали взаємодія між суб'єктами ринку праці, чітко визначали їх права, створювали рівні можливості до праці всіх учасників ринкових відносин і т. д.

3. Ринкова інфраструктура. Ринкова інфраструктура - це сукупність  інститутів сприяння зайнятості, профорієнтації, профпідготовки і перепідготовки кадрів; мережа центрів зайнятості (бірж праці), центрів підготовки та перепідготовки робочої сили, центрів професійної орієнтації і т. д. Основні елементи ринкової інфраструктури: державна служба зайнятості, служби профорієнтації, підготовки та перепідготовки працівників, рекламні фірми та ін.

4. Безробіття і соціальні  виплати, пов'язані з нею. Щоб потримати  высвобождаемы персонал у період  відсутності роботи законом зайнятості  населення передбачена виплата  допомоги з безробіття, компенсацій при звільненні, виплата стипендій під час навчання та ін.

5. Кон'юнктура ринку - співвідношення  попиту і пропозиції праці, яка  визначає ставки заробітної плати  на конкретні види праці та  рівень зайнятості населення.

Кон’юнктура ринку — це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення5.

Співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції складається під впливом конкретної економічної і соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення. Залежність цих величин графічно зображена на рис. 1.2.

 

 

Рис. 1.2. Попит і пропозиція на ринку праці6

 

З рис. 1.2. видно, що у міру зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавців і, відповідно, зайнятість зростають. Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили. У точці перетину цих кривих попит і пропозиція робочої сили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку праці. Якщо ціна робочої сили вища від рівноважної, має місце безробіття, якщо нижча — дефіцит працівників.

Ціна робочої сили виступає у вигляді заробітної плати. Зауважимо, що висока заробітна плата обмежує можливості підприємця в найманні додаткових працівників, скорочуючи його попит на них, і навпаки, низький рівень зарплати дає можливість збільшити кількість робочих місць.

Наявність і взаємодія всіх елементів ринку праці необхідно для нормального його функціонування, під яким розуміється положення, коли створені всі умови для виконання функцій ринку праці. До них відносяться7:

• регулювання попиту і пропозиції праці; забезпечення зустрічі між продавцями робочої сили і покупцями (працедавцями) для укладання договорів з метою з'єднання робочої сили із засобами виробництва (капіталом);

• забезпечення конкуренції між працівниками за робоче місце, а між роботодавцями за наймання робочої сили;

 • встановлення рівноважної (домінуючою) ціни;

• сприяння повній, але економічно ефективної зайнятості.

Таким чином, ринок праці являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків. В умовах ринкових відносин будь-які диспропорції у виробництві призводять до порушення пропорцій ринку праці, тобто співвідношень між сукупною величиною попиту на робочу силу та її пропозицією; попитом на робочу силу та її пропозицією за галузями, регіонами; між попитом на окремі професії, спеціальності та їх пропозицією.

 

1.2. Структура, типи і сегменти  ринку праці

 

Сучасний ринок характеризується розгалуженою і багаторівневою структурою Вона являє собою сукупність окремих елементів ринку, які взаємодіють між собою. Ринок охоплює елементи, безпосередньо пов'язані з забезпеченням безперервності процесу відтворення, його цілісності та ефективності. Це зумовлює різну структуру ринку, різноманітність його типів .

За структурою ринку праці розрізняють на зовнішній (професійний) і внутрішній, основними відмітними ознаками яких є система професійної підготовки, методи підвищення професійно-кваліфікаційного рівня, практика просування працівників і заповнення вакантних місць, особливості регулювання на основі колективного договору. Зовнішній (професійний) ринок праці орієнтований на закінчену підготовку, про яку свідчить диплом і сертифікат про освіту працівника; основну форму профпідготовки – систему учнівства; мобільність робочої сили між фірмами і підприємствами в силу наявності у працівника професій, які можуть використовуватися різними організаціями; регулювання виробничих відносин на основі жорсткої класифікації робіт, чітких меж змісту кожної роботи, з тим щоб зберегти професійну мобільність кадрів, організацію профспілок за галузевою та професійною ознакою8.

Зовнішній ринок праці націлений на підготовку працівників до виконання робіт, специфічних для конкретної фірми; рух кадрів всередині підприємства або по горизонталі (працівник переміщається на нову посаду, функції і характер якої схожі з колишньою), або по вертикалі (перехід на більш високі посади та розряди); обмеження професійної мобільності та плинності кадрів, що дозволяє підприємцям орієнтуватися на більш тривалий період профпідготовки та підвищення кваліфікації працівників, вкладаючи значні кошти в «системи безперервної освіти»; регулювання виробничих відносин (гарантії зайнятості і стимулювання тривалого стажу роботи на підприємстві, класифікація робіт на основі взаємозв'язку робочих місць, стажу роботи на підприємстві та підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працівників); організацію профспілок всередині компаній.

Одним з проявів ринкових відносин у сфері праці є поява і розвиток поряд з традиційною формою ринку праці гнучких її форм. Гнучкі форми зайнятості досягаються введенням режимів неповного робочого часу, надомної праці, роботи за викликами, а також прийомом тимчасових працівників, заохоченням так званої самостійної зайнятості9.

Це дозволяє доцільно використовувати можливості різних категорій працівників (наприклад, літніх людей, іммігрантів тощо). У Росії гнучкі форми зайнятості стали консервацією неефективних форм використання людських ресурсів. Підприємцям вигідніше притримувати на підприємстві протягом декількох місяців зайву чисельність працівників, переводячи їх у режим неповного робочого часу або відправляючи у примусові відпустки, ніж нести витрати щодо скорочення чисельності персоналу. Невиплати заробітної плати дозволяють підприємствам залишатися на плаву і в той же час за рахунок цих коштів вони не можуть забезпечити необхідну реструктуризацію виробництва, консервуючи неефективні виробничі структури і форм зайнятості.

Причинами згоди працівників на подібні заходи є страх стати безробітним, очікування поліпшення виробничої ситуації, труднощі знаходження роботи за спеціальністю, передпенсійний вік і ін.10

В залежності від умов функціонування виділяють відкритий і прихований ринки праці.  Відкритий ринок праці — організована, офіційна частина ринку праці, що включає все працездатне населення, що стабільно працює або перебуває на обліку в державних та недержавних службах зайнятості, випускники державної служби професійного навчання, безробітні, що намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами. Відкритий ринок праці охоплює все працездатне населення, представлене на ринку праці.

Прихований ринок праці складається з працівників, зайнятих на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи (наприклад, працівники, лише формально значаться на підприємствах, а також працюють не по своїй волі неповний робочий час). Таке становище сьогодні спостерігається в російській економіці в великому масштабі. Воно викликане ліквідацією колишньої системи економічних відносин і виробничих взаємозв'язків, недостатністю вживаються зусиль щодо переорієнтації виробництва, виведення підприємств з кризового стану.

Існують також легальний ринок праці і нелегальний. Останній складається з тих осіб і організацій, які вирішують проблеми працевлаштування в формах, не охоплених законодавством, а також заборонених законом. В такому випадку такий ринок праці буде кримінальним.

Ринок праці підрозділяється на окремі частини — цільові ринки, які називаються сегментами. Сегментація ринку праці - це поділ його на стійкі замкнуті сегменти (групи), що обмежують рух працівників своїми кордонами. Зазвичай розподіл продавців і покупців відбувається за об'єднуючим їх ознаками, наприклад, географічним положенням, соціально-демографічними характеристиками (стать, вік), за рівнем освіти, кваліфікації, стажу роботи і т. п.

Ознаками сегментації можуть бути11:

  • територіальне положення — регіон, місто, район тощо;
  • демографічні характеристики — статево-віковий і сімейний склад населення;
  • соціально-економічні характеристики — рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо;
  • економічні критерії — розподіл покупців за формами власності, за їхнім фінансовим станом; розподіл продавців за рівнем матеріальної забезпеченості та ін.;
  • психографічні показники — особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства тощо;
  • поведінкові характеристики — мотивація зайнятості та ін.

У зв'язку з сегментированием виникла теорія двоїстості ринків праці, в якій пропонується поділ його на первинний і вторинний ринки. З одного боку, - прийнято вважати, що "первинний ринок" - містить стабільні, добре оплачувану роботу, працю з можливостями службового росту, роботи висококваліфікованою працею та ін. На "вторинному ринку" навпроти присутні низькооплачувані і нестабільні роботи, низький рівень заробітної плати, відсутня можливість просування по службі і т. п. З іншого боку, - під первинним ринком розуміється "ядро" трудового колективу, для якого характерна стабільна зайнятість протягом усього робочого часу. Вторинний ринок - це периферійна частина робочої сили, яка включає частково зайнятих, сезонних працівників, працівників за контрактом, працівників, які в першу чергу підлягають звільненню, при зниженні обсягів виробництва12.

Причини такої сегментації полягають у тому, що виробничі технології, які застосовуються, визначають структуру робочих місць і не для всіх їх необхідна висока кваліфікація і професійна підготовка. Це передусім допоміжні й підсобні роботи. Окрім того, виробництво залежить від кон’юнктурних спадів і піднесень. У зв’язку з цим підприємства повинні мати можливість збільшувати або зменшувати кількість праці. Тому на підприємствах весь персонал поділяється на постійних і тимчасових. Останніх наймають за сприятливої економічної кон’юнктури і звільняють під час спаду виробництва.

Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей у суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів.

 

1.3. Види, форми, показники  зайнятості населення та її  ефективності

 

Безперечно, індикатором будь-яких змін у розвитку соціально-економічної системи виступає трансформація зайнятості населення.

Зайнятість як соціально-економічне явище можна визначити як суспільно-корисну діяльність громадян, пов'язану із задоволенням особистих та суспільних потреб і приносить трудовий дохід (заробіток).

Зайнятість є найважливішою характеристикою економіки і добробуту населення країни, одночасно являючи собою економічну категорію і соціальну проблему.

Зайнятість суспільно-корисною діяльністю охоплює широке коло працездатного населення. За родом (сфери) діяльності всіх зайнятих можна розбити на чотири великі групи13: 1) зайняті в економіці оплачуваною діяльністю; 2) військовослужбовці, зайняті діяльністю, що не приносить прямого грошовому доходу (в міру переходу на контрактну форму служби військовослужбовці будуть наближатися за статусом до зайнятих в економіці); 3) учні з відривом від виробництва; 4) зайняті вихованням дітей і веденням домашнього господарства.

За способом залучення в трудову діяльність зайнятих в економіці можна поділити на три підгрупи: 1) наймані працівники, зайняті на основі продажу своєї робочої сили; 2) роботодавці/підприємці, які реалізують свої організаторські та підприємницькі здібності; 3) самозайняті (особи, які працюють за змий рахунок; члени виробничих кооперативів, які не використовують найману робочу силу на постійній основі); 4) члени виробничих кооперативів; 5) які допомагають члени сім'ї; 6) працівники, які не класифікуються за статусом14.

Залежно від цілей аналізу використовується різна класифікація видів зайнятості.

Як соціальна проблема зайнятість відіграє визначальну роль у формуванні і розвитку професійних можливостей кожної людини, у становленні і розкриття його особистості. Праця в процесі зайнятості створює основне багатство суспільства, забезпечує його прогресивний розвиток, вносить внесок у соціальний прогрес світового співтовариства. На противагу зайнятості - безробіття негативно впливає на життєвий рівень людини, його сім'ї; є дестабілізуючим чинником, який веде до застою, деградації окремих регіонів, соціальних потрясінь у суспільстві. Саме тому, що безробіття є серйозною соціально-політичною проблемою, зайнятість повинна знаходитися в центрі уваги суспільства і держави, що проводиться ним соціально-економічної політики. У цьому як державна політика зайнятості виступає як сукупність заходів, спрямованих на стимулювання залучення та ефективного використання громадян у сфері праці для досягнення цілей особистості і суспільства.

Облік населення за видами зайнятості дозволяє розрізняти такі види зайнятості15:

1) продуктивна зайнятість - має місце в сферах суспільного  матеріального виробництва; приносить  працівникам трудовий дохід; виключає  приховане безробіття осіб, які  формально зайняті, але нічого  не виробляють (такі особи формують  на виробництвах зайву чисельність працівників, які займають формальні, неекономічні робочі місця і попадають під процедуру вивільнення у зв'язку зі скороченням або реструктуризацією виробництва);

2) корисна зайнятість, яка  поширюється на всі соціально  значущі види зайнятості, включаючи очну навчання, службу в Армії, виховання дітей, ведення домашнього й особистого підсобного господарства, догляд за хворими членами сім'ї, престарілими громадянами, громадську та релігійну діяльність працездатних громадян;

3) раціональна зайнятість, яка відображає співвідношення продуктивної зайнятості з іншими видами корисної зайнятості або пропорції розподілу трудових ресурсів суспільства по сферах суспільно корисної діяльності, включаючи пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять, галузями, секторами економіки;

4) повна зайнятість, при  якій всі бажаючі працювати  при сформованому (домінуючому) рівні  реальної заробітної плати мають  роботу; за іншою оцінкою, повна  зайнятість має місце, якщо задоволення  попиту всіх бажаючих на робочі місця відбувається за умови економічної доцільності пропонованих робочих місць. Стосовно до окремої людини повна зайнятість - це робота протягом нормальної тривалості робочого дня (тижня), встановленої законодавчо (РФ нормальна тривалість робочого дня становить 8 годин на день або 40 годин на тиждень)16. Таким чином, якщо попит на економічно доцільні робочі місця буде задовольнятися відповідним професійно-кваліфікаційної структурі пропозицією робочої сили, це і буде означати повну зайнятість. Без постійного вдосконалення робочих місць, створення нових, що відповідають сучасним вимогам, і виведення з виробничого процесу старих, що не відповідають економічній доцільності місць не можна досягти соціального прогресу, реалізації інтересів суспільства і кожної особистості. Досягнення повної зайнятості неможливо забезпечити з допомогою одного ринкового механізму, необхідно постійне регулювання цього процесу з боку держави і суспільства, в першу чергу, в сфері освіти, науки, охорони здоров'я, екологічної та національної безпеки, функціонування так званих природних монополій (залізні дороги, енергетичні та трубопровідні мережі);

5) ефективна зайнятість - це зайнятість населення, яка  забезпечує достойний прибуток, зростання освітнього і професійного  рівня працездатних громадян на основі зростання суспільної продуктивності праці, і зберігає здоров'я зайнятих. За іншою оцінкою, ефективна зайнятість - це доцільна, продуктивну, суспільно-корисна, раціональна зайнятість, задовольняє суспільні та особисті потреби. При цьому вирішальне значення для будь-якого суспільства має продуктивна зайнятість, яка, по-перше, визначає економічний потенціал країни; по-друге, формує рівень і якість життя населення; по-третє, є найважливішою складовою повної і ефективної зайнятості - ключове завдання соціально-економічної політики держави.

Повна зайнятість можлива і при деякому відхиленні існуючих робочих місць від статусу економічно доцільних, при невідповідність їх професійно-кваліфікаційного складу та освітнього рівня. В даній ситуації і працівники, і держава будуть нести економічні і соціальні втрати. Частина працівників буде отримувати низькі заробітки, не забезпечують нормальне існування, а держава, суспільство - недоотримувати грошові ресурси в бюджет і соціальні фонди17.

Провідна роль у регулюванні зайнятості населення належить державі. Для того, щоб воно було ефективним як в економічному, так і в соціальному аспекті, необхідно мати уявлення про рівень та динаміку зайнятості населення. Основними показниками зайнятості населення є чисельність зайнятих та рівень зайнятості.

Чисельність зайнятих - це абсолютний показник зайнятості населення, який характеризує її розміри. Відношення чисельності зайнятих до загальної чисельності населення віком 15-70 років - це відносний показник зайнятості, що відображає її поширеність і називається рівнем зайнятості. Він розраховується за такою формулою 1.118:

 

                                                 (1.1)

 

де Рз - рівень зайнятості;

Чз - чисельність зайнятих;

Чн - загальна чисельність населення.

 

Економічною теорією і господарською практикою розроблена система показників, яка характеризує рівень ефективності зайнятості в суспільстві. До її складу входять такі групи показників19:

1. Пропорції розподілу  трудових ресурсів залежно від  характеру їх участі в суспільно  корисній діяльності. За їх допомогою  визначається, за якого рівня  продуктивності праці задовольняється  потреба населення в робочих  місцях та якими шляхами досягається повна зайнятість населення. Високою продуктивністю праці створюються передумови для отримання високих доходів працівниками, для вдосконалення умов трудової діяльності, підвищення якості життя та збільшення вільного часу працівників без зниження рівня їх життя. Із зростанням продуктивності праці повна зайнятість досягається при зменшенні рівня участі працездатного населення в суспільному виробництві.

2. Рівень зайнятості працездатного  населення в суспільному виробництві  належить до тих показників, які відображають задоволеність потреби громадян у оплачуваній роботі, а виробництва - у працівниках. Високий рівень зайнятості населення є свідченням її низької ефективності, тому що не забезпечується достатній рівень продуктивності праці і відповідний рівень її оплати.