Теоретичні основи фінансової політики держави

План

Вступ

1. Теоретичні основи фінансової політики держави

1.1.Фінансова  політика як складова частка  економічної політики

1.2. Принципи  та види фінансової політики, характеристика її складових

1.3. Фінансова політика України на сучасному етапі

2. Аналіз і оцінка фінансового стану підприємства:

2.1. Призначення,  зміст і методи аналізу фінансового  стану  підприємства

2.2. Аналіз  і оцінка стану ліквідності  підприємства

2.3. Аналіз  і оцінка стану ділової активності  підприємства

2.4. Аналіз  і оцінка процесів формування  і розподілу прибутку підприємства

2.5. Аналіз  і оцінка рентабельності підприємства

2.6. Аналіз  і оцінка структури капіталу  підприємства

2.7. Аналіз і оцінка стану ринкової активності підприємства

2.8. Комплексний  аналіз і оцінка фінансового  стану підприємства

 3. Фінансова сутність оборотних коштів підприємства, обгрунтування норми і нормативу оборотних коштів по елементам та підприємству в цілому, визначення їх структури та ефективності використання.

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

На сьогодні важливе місце в  системі господарських відносин займає управління фінансами. У зв’язку  з цим у структурі фінансової системи найбільш важливе місце  належить фінансам підприємства.

Фінанси підприємства – це грошові  відносини, пов’язані із формуванням  і первинним розподілом грошових доходів і накопичень суб’єктів  господарювання, використання цих доходів  і накопичень підприємствами на виконання  зобов’язань перед бюджетом і  банківською системою, на фінансування витрат та підтримку господарської  діяльності.

Об’єктом фінансів підприємства є  економічні відносини, пов’язані з  рухом коштів, з формуванням і  використанням фондів грошових засобів. Суб’єктами таких відносин є підприємства, банки, страхові компанії та ін.

Основною метою даної курсової роботи є розкриття теми «Грошові потоки підприємства», аналіз і оцінка фінансового стану підприємства та проведення комплексного фінансово-економічного аналізу підприємства на матеріалах ВАТ «Миргородський хлібзавод».

Для досягнення мети курсової роботи поділимо її на 2 основні частини: теоретичну і розрахункову.

В теоретичній частині дамо відповідь  на 3 основні запитання: 1) в чому суть грошових потоків підприємства, його види та значення для підприємства; 2)детально вивчаємо «форму 3» фінансової звітності; 3)яким чином планувати та управляти грощовими потоками.

Розрахункова частина включає  фінансово-економічні розрахунки за основними  напрямами фінансового менеджменту  підприємства.

Отже, основними  завданнями даної курсової роботи є:

• Визначити і проаналізувати показники ліквідності;
• Провести аналіз ділової активності підприємства;
• Оцінити процеси формування і розподілу прибутку;
• Проаналізувати стан і структуру капіталу;
• Провести аналіз стану ринкової активності підприємства;
• Зробити комплексний аналіз і оцінити фінансовий стан підприємства;
• Обгрунтувати норми і нормативи оборотних коштів по елементам та підприємству в цілому;
• Визначення їх структури та ефективності використання.

Інформаційною базою розрахунків даної курсової роботи є дані річної звітності ВАТ  «Миргородський хлібозавод»: Ф1 «Баланс» і Ф2 «Звіт про фінансові результати».

РОЗДІЛ 1

Суть фінансової політики держави

1.1.Фінансова політика як складова частина економічної політики

Вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток суспільства не можна зрозуміти  без вивчення фінансової політики.

Політика  як узагальнююче поняття охоплює  всі напрямки діяльності держави [24]. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об’єктом політичного  впливу, виділяють економічну, бюджетну, кредитну, внутрішню і зовнішню політику.

Фінансова політика має самостійне значення і  водночас є важливим засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері, військовій реформі, в міжнародних  відносинах.

Західні економісти – Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю ототожнюють поняття  фінансово-бюджетної і фінансової політики, визнаючи їх як зміни, які  вносяться урядом у порядок державних  витрат і оподаткування і спрямовані на забезпечення повної зайнятості і  неінфляційного національного продукту [15].

Більш структурованим є визначення фінансової політики як сукупності заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання, які держава здійснює через фінансову  систему.

Фінансова політика відображає суб’єктивну сторону  функціонування фінансів. Самі по собі фінанси і фінансова система  є об’єктивними явищами. Вони існують  незалежно від окремих суб’єктів  фінансових відносин і загалом відбивають об’єктивні закономірності розвитку. Але механізм функціонування фінансів, організація фінансових відносин і рух грошових потоків, хоча і підпорядковані цим об’єктивним закономірностям, не спрацьовують самі по собі. Їх організовують конкретні суб’єкти, які керуються багатьма чинниками політичного, економічного і гуманітарного характеру, поєднуючи при цьому як загальносуспільні, так і власні інтереси. Тому фінансова політика завжди є переплетінням широкої гами різноманітних інтересів окремих політичних партій і владних структур, центральних і місцевих органів влади та управління, різних верств населення тощо [19].

Незважаючи  на це, фінансова політика повинна  враховувати потреби суспільного  розвитку, реальні економічні і фінансові  можливості держави, тому вона залежить від конкретних історичних умов і  завдань, які стоять перед суспільством. Вивчаючи вимоги, які теорія і практика господарювання ставлять до фінансової політики, слід усвідомити дуже важливий висновок – фінансова політика має  бути адекватною закономірностям суспільного  розвитку. Порушення цієї важливої вимоги призводить до значних втрат  у народному господарстві [24].

Фінансова політика – спосіб впливу фінансових відносин на економічний і соціальний розвиток суспільства; знаходиться  в попередній залежності від характеру  виробництва і сутності фінансових відносин; проявляється в системі  форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх розподілу [20].

Фінансова політика – це цілеспрямована діяльність держави з використанням фінансової системи, що направлена на мобілізацію  фінансових ресурсів, їх розподіл і  використання для виконання державою свої функцій [32].

Головне завдання фінансової політики – забезпечення відповідними фінансовими ресурсами  для реалізації тої чи іншої державної  програми економічного і соціального  розвитку, тобто збереження в даній  державі системи суспільних відносин.

Дія фінансової політики на економіку і соціальний розвиток суспільства потребує, щоб  фінансова політика здійснювалась  на основі науково-обґрунтованої теорії. Досвід економічного розвитку показав, що відрив фінансової політики від економіки стримує реалізацію тих задач, які необхідно вирішувати для розвитку суспільства.

Науковий  підхід передбачає [33]:

1. Відповідність  фінансової політики об’єктивно  закономірному розвитку виробництва,  тому важливе значення має  наявність достовірної інформації.

Основний  напрямок фінансової політики повинен  орієнтуватися на підвищення економічної  ефективності і мати своєю метою  ріст обсягу та ефективності використання фінансових ресурсів. Ріст показника  фінансовіддачі свідчить про дієвість фінансової політики. При виробці  фінансової політики враховуються умови  і заходи, які проводились із врахуванням  специфіки кожного конкретного  етапу розвитку економіки країни. Якщо не враховувати фінансові ресурси, то це приведе до бюджетного дефіциту. При розробці фінансової політики необхідно  враховувати досвід і використовувати  умови конкретні для даної  ситуації, оскільки копіювання чужого досвіду не дає дієвих результатів  в кожній конкретній ситуації.

2. Рішення  повинні прийматися на основі  розрахунку і конкретного та  чіткого передбачення наслідків  заходів, що будуть проводитися.

3. Важливою  умовою є використання комплексного  підходу до проведення і вироблення  фінансової політики. Координація  повинна бути направлена на  вирішення основних завдань. Важливо  також враховувати цінову, зарплатну  та кредитну політики. Якщо нема  згоди, то й неможливо досягнути  позитивних результатів. Фінансова  політика є складовою економічної  політики і має специфічні  для неї способи і методи  вирішення поставлених завдань.  Можуть використовуватися різні  шляхи досягнення результатів:  прогнозування і вивчення результатів  проведених заходів.

Зміст фінансової політики держави включає такі ланки [12]:

- вироблення науково-обґрунтованих  концепцій (системи поглядів) розвитку  фінансів. Вони формуються на  основі вивчення вимог економічних  законів, усестороннього аналізу розвитку господарства, перспектив розвитку економічних відносин, потреб населення;

- визначення  основних напрямків використання  фінансів як на перспективу,  так і на поточні потреби.  при цьому виходять із шляхів  досягнення поставлених цілей,  передбачених економічною політикою,  враховують міжнародні фактори,  можливості росту збільшення  фінансових ресурсів;

- здійснення  практичних дій, направлених на  досягнення поставлених цілей.

Єдність цих трьох основних ланок і  визначає зміст фінансової політики.

Слід розрізняти фінансову політику і економічну політику. Фінансова  політика – це самостійна сфера  діяльності держави в галузі фінансових відносин. Вона є важливим засобом  реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільної діяльності – чи то економіка, соціальна сфера, чи міжнародні відносини.

Політика, політичний вплив, політичне  керівництво зводяться до трьох  основних елементів:

- по-перше, визначення і постановка  основних цілей та конкретизація  перспективних і головних завдань,  які необхідно вирішувати для  досягнення поставлених цілей  та за певний, визначений період  життя суспільства;

- по-друге, розробка методів,  засобів і конкретних форм  організації відносин, з допомогою  яких дані цілі досягаються  в найкоротші строки, а найближчі  і перспективні завдання вирішуються  оптимально;

- по-третє, підбір і розміщення  кадрів, які здатні вирішувати  поставлені завдання, організовувати  їх завдання.

В основі розподілу і перерозподілу  лежать:

• вибір суб’єктів-власників і розподілювачів фінансових ресурсів;
• вибір пріоритетних напрямків використання фінансових ресурсів;
• вибір джерел і напрямків формування фінансових ресурсів та ступінь централізації їх в руках держави.

Ці завдання вирішуються залежно  від змісту і функцій держави.

Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і  внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави від  економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей  самої держави, її інтеграції до світових економічних систем тощо.

Внутрішні фактори, які суттєво  впливають на фінансову політику, - це форма власності на основні  засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту народу, інтелектуальний  рівень населення, стан розвитку економіки  і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвиток форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. З огляду на це фінансова політика змінюється і коригується з урахуванням практичної потреби [8].

1.2.Принципи та види  фінансової політики, характеристика  її складових

Фінансова політика повинна бути підпорядкована одній меті – досягненню підвищення суспільного добробуту. Але для цього фінансова політика повинна також сприяти зростанню ефективності виробництва і насамперед підвищенню продуктивності праці, впровадженню матеріально- та ресурсозберігаючих технологій, побудові раціональної структури економіки тощо. Тому першим принципом фінансової політики є неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.

Звісно, в умовах ринкової економіки  діють саморегуляційні фактори, які забезпечують приплив і перерозподіл капіталів у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників  виробничого процесу зацікавленими  у збільшенні виробництва й одержанні  доходу на капітал. Це головна рушійна  сила ринку. Ринок не всесильний, але  він дає можливість успішніше  розв’язувати головні проблеми економіки  порівняно з іншими господарськими системами і насамперед заснованими  на централізованому плануванні.

Проте в умовах змішаної чи перехідної економіки помилково недооцінювати  роль держави в проведенні фінансової політики. Адже на тлі реформ, що потребують величезних затрат фінансових ресурсів, мобілізувати ці кошти й визначити  напрямки їх використання можна лише на державному рівні [8].

Іншим важливим принципом фінансової політики держави є мобілізація  й використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій. До таких гарантій належать: освіта, оборона, охорона здоров’я, культура, державне управління, єдині енергетичні  та комунікаційні системи, соціальне  страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомог тощо.

На сьогодні надання соціальних послуг населенню є однією з найважливіших  функцій держави в економіці, де панує вільна конкуренція. Вони фінансуються з центрального та місцевих бюджетів. Обсяги соціальних гарантій значною  мірою визначають розміри перерозподілу  валового внутрішнього продукту через  бюджет. У зв’язку з цим у фінансовій політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій посідає одне з головних місць. Його принцип можна сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм, методів мобілізації і використання фінансових ресурсів на соціальні та інші загальні потреби громадян.

Третій принцип фінансової політики спрямований на запровадження такого фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних  ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров’ю людини. Фінансова політика повинна забезпечити право людини жити в умовах здорового навколишнього  середовища. На жаль, це право людини постійно порушується і за планової, і за ринкової економіки.

До принципів фінансової політики також відносять [34]:

· публічний характер;

· розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади;

· фінансування безпеки держави;

· пріоритетність державних видатків;

· єдність фінансової політики та грошової системи держави;

· міжгалузевий характер;

· самостійність;

· плановість.

Фінансова політика складається з: бюджетної політики, податкової, грошово-кредитної, інвестиційної, валютної, митної, боргової тощо [26].

Фінансова політика розглядається  в широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні вона відображає усі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну політики [19].

Монетарна або грошово-кредитна політика являє собою комплекс дій та заходів  у сфері грошового ринку. Її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів.

Валютно-курсова політика центрального банку держави є складовою  частиною його грошово-кредитної політики, а отже, і загальнодержавної фінансової політики. Напрям зміни валютного  курсу національної грошової одиниці  впливає на результати економічної  діяльності та виконання боргових зобов’язань. Завдання валютно-курсової політики держави  є забезпечення стабільної зовнішньої купівельної спроможності грошей. Це виражається в підтримці стабільного  валютного курсу національної грошової одиниці держави [22].

Фіскальна політика характеризує дії  держави щодо централізації частини  виробленого ВВП та її суспільного  використання. Вона здійснюється шляхом впровадження різноманітних методів мобілізації державних доходів та розподілу та розподілу цих коштів за окремими напрямами державних видатків. Саме фіскальна політика становить основу фінансової політики у її вузькому розумінні. Водночас ця політика ширша, оскільки включає також політику сферах фондового та страхових ринків та міжнародних фінансів.

Фінансова політика у сферах фондового  та страхового ринків характеризується діями держави щодо їх розвитку і  регулювання, створення відповідних  гарантій клієнтам страхових компаній та інституційних інвесторів. Оскільки вказані фінансові інституції є  самостійними комерційними структурами, держава може впливати на них, як і  на інших суб’єктів підприємницької діяльності, тільки засобами регуляторної політики.

Важливою складовою фінансової політики є боргова політика держави. Вона починається з визначення співвідношення між податковими і позиковими фінансами. Перші засновуються на формуванні доходів бюджету за рахунок податків й обов’язкових платежів, а другі - на використанні в певних межах  державних позик. Боргова політика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу.

Фінансова політика може бути безперспективною і нереалістичною [12].

Безперспективна фінансова політика не містить в  собі основних концепцій розвитку фінансів, тобто орієнтована на задоволення  поточних потреб.

Нереалістична фінансова політика обмежена тільки виробленням напрямів, концепцій  без підкріплення їх фінансами і  конкретними практичними діями.

1.3. Фінансова політика України  на сучасному етапі

Сьогодні  фінансово-економічна ситуація в Україні  є складною, суперечливою і неоднозначною. Об’єктивно самим процесом розвитку ситуації в центр економічної  політики нині поставлено питання про  збільшення реального економічного зростання. Останнє можливе за наявності  грошової, фінансової і виробничої стабілізації [18].

В процесі  своєї діяльності держава вирішує  досить суперечливі завдання, і тому, відповідно фінансова політика повинна  бути балансуючою. Основними напрямками фінансової політики в сучасних умовах є [28]:

1) проведення  заходів щодо остаточного переведення  підприємств, і особливо державних,  до ринкових відносин;

2) оздоровлення  грошово-кредитної системи та  повний вихід з кризового стану  фінансів держави;

3) комплекс  заходів по соціальному захисту  населення.

Отже, головне  завдання фінансової політики в період сучасних перетворень в нашій  країні полягає не тільки в тому, щоб забезпечити матеріально  ці перетворення, але й запобігти  соціальній напрузі в суспільстві  і максимально пом’якшити переходу від однієї системи відносин до іншої [12].

Напруга в суспільстві залежить від популярності матеріального стану окремих  груп населення. Чим чисельніша та частина, яка програє від соціальних змін, тим вищий ступінь непередбаченості як ходу, так і результатів політичних і економічних перетворень.

В основі визначення кордонів перерозподілу  фінансових ресурсів повинна бути необхідність формування оптимальної структури  економіки, яка забезпечує не тільки обороноздатність держави і престижний рівень розвитку військово-промислового, космічного комплексів, але й цивілізований  рівень умов життя і гідний рівень оплати праці всього населення [12].

Вироблення  фінансової політики на даний час  здійснювалося в умовах гострої  необхідності невідкладних заходів  фінансового оздоровлення, стабілізації грошового обігу.

Основною  метою став перехід до економічних  методів регулювання грошового  обігу через:

• підвищення ролі банківського кредиту, формування банківських резервів;
• формування фінансового ринку (купівлі та продажу цінних паперів);
• призупинення необґрунтованого переходу грошей із сфери безготівкового обігу в готівковий;
• поетапний перехід зовнішньоекономічних зв’язків з іншими країнами на світові умови, ціни, системи розрахунків;
• конвертованість грошової одиниці;
• реорганізація ощадної, страхової справи.

Фінансова політика, таким чином, відзначалась якісно новими підходами до функціонування господарства з врахуванням різноманітних  форм власності, економічної самостійності  підприємств, самоврядування і самофінансування регіонів, реформи цін, оплати праці, податкової і кредитної системи і була направлена на формування фінансового механізму ринкової економіки.

На сьогоднішній день Верховна Рада України кожен  рік затверджує Основні напрями  бюджетної політики, а Національний банк України – Основні засади грошово-кредитної політики. Ці документи  є визначальними у формуванні поточної фінансової політики держави.

Так, пріоритетними  напрямами бюджетної політики на 2004 рік є [4]:

• забезпечення соціального спрямування державного бюджету;
• видатки на освіту, охорону здоров’я, культуру, науку, судову владу, житлово-комунальне господарство є основними;
• забезпечення соціальних гарантій, соціального захисту населення та безоплатної методичної допомоги;
• державна підтримка енергозберігаючих технологій.

А основною метою грошово-кредитної політики в 2004 році є підтримка стабільності гривні як монетарної передумови поступового  переходу від екстенсивного економічного зростання до розвитку на інноваційно-інвестиційній  основі та досягнення довгострокових соціальних, структурних й інституційних  цілей [5].

Основною  метою фінансової політики України  на сучасному етапі її розвитку є  якнайшвидше підвищення добробуту  населення, про що свідчить Послання Президента України до Верховної  Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади економічного та соціального розвитку України  на 2002-2011 роки”, де сказано, що основне  завдання фінансової політики полягає  в тому, щоб остаточно облаштувати споруджену будівлю по суті нового суспільства – економічну, соціальну, політичну та гуманітарну сфери, подолати глибокі деформації, що виникли на стартовому етапі трансформаційного процесу. Йдеться про практичну реалізацію завдань довгострокової стратегії, яка має забезпечити міцне підґрунтя України як високорозвиненої, соціальної з своєю сутністю, демократичної правової держави, її інтегрування у світовий економічний процес як країни з конкурентоспроможною економікою, здатною вирішувати найскладніші завдання свого розвитку [3].

Міністерством фінансів України розробляються  податково-бюджетна стратегія на середньострокову перспективу. На сьогодні вже є основні  напрями податково-бюджетної стратегії  України, що розроблені з урахуванням  політики формування доходів та розподілу  видатків бюджету на 2005-2007 роки, які  забезпечать послідовність реалізації короткострокових цілей.

Метою середньострокової  податково-бюджетної стратегії є  досягнення довгострокового сталого  розвитку заради підвищення добробуту  населення. Мета розроблення прогнозу починає у визначенні прогнозних обсягів бюджетних ресурсів для  обґрунтування податково-бюджетної  стратегії на 2005-2007 роки. Головним завданням  на середньострокову перспективу є  досягнення сталого економічного зростання  в умовах фінансової стабільності, активізація інвестиційних процесів і структурних перетворень та проведення цілеспрямованої соціальної політики держави. Середньостроковий  прогноз дозволить забезпечити  ефективне і раціональне управління державними фінансами, насамперед подолання  бідності і поліпшення якості життя  найбільш уразливих верств населення, а також допоможе виконати бюджет відповідно до цілей податково-бюджетної  політики [36].

Економічні  і соціальні цілі Кабінету Міністрів  України:

• стале економічне зростання;
• зменшення рівня бідності та зміцнення середнього класу;
• всебічний і гармонійний людський розвиток;
• поступова інтеграція до світової економічної та фінансової системи;
• зменшення регіональних дисбалансів.

Основною метою фінансової політики на середньострокову перспективу є  ефективне управління державними фінансами.

Основними цілями середньострокової фінансової політики та сучасному етапі (згідно з Програмою діяльності Кабінету Міністрів України) [36]:

• розроблення та реалізація державної політики в усіх галузях економіки на основі планування з використанням програмно-цільового методу розподілу видатків;
• посилення контролю з ефективним витрачанням ресурсів розпорядниками бюджетних коштів, досягнення цілей кожної програми;
• збільшення відкритості та прозорості бюджетного планування;
• оптимізація фінансових потоків між бюджетами різних рівнів, забезпечення бюджетів у зведеному бюджеті.

З метою  фінансового забезпечення реалізації середньострокових цілей Кабінет  Міністрів України визначив такі пріоритети напрямки бюджетних витрат[36]:

• забезпечення соціальних гарантій та проведення пенсійної реформи;
• охорона здоров’я, освітній та духовний розвиток;
• забезпечення рівня видатків на національну оборону, що відповідають військовій доктрині;
• зміцнення екологічної безпеки;
• підтримка суб’єктів економіки на зворотній основі залежно від результатів діяльності;
• гармонізація національного правового поля відповідно до стандартів СОТ та ЄС.

РОЗДІЛ 2. Аналіз і оцінка фінансового стану підприємства.

2.1. ПРИЗНАЧЕННЯ,  ЗМІСТ І МЕТОДИ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОГО  СТАНУ ПІДПРИЄМСТВ

Аналіз  фінансового стану підприємства є обов’язковою і відповідальною частиною фінансового управління на підприємствах. Це пов’язано з тим, що за результатами аналізу фінансового стану підприємства приймаються управлінські рішення, які визначають характер фінансово-господарської роботи на відповідний період часу.