Теоретичні основи міжнародної економічної інтеграції

25

План

Вступ…………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ I. Система світового ринку технологій…………………………..………5

1.1. Сутність ринку технологій, формування та його складові……………5

1.2.Тенденції розвитку світового ринку технологій………………………12

РОЗДІЛ ІІ. Сучасний cтан розвитку світового ринку технологій…………..…..19

2.1. Групи країн у залежності від їхньої ролі в міжнародній торгівлі технологіями............………………………………………………………………..19

2.2. Структура світового ринку технологій та форми міжнародного технологічного співробітництва…………………………………………………..21

РОЗДІЛ ІІІ. Проблеми та шляхи розвитку ринку світових технологій....……...26

3.1 Проблеми функціонування світового ринку технологій………….…..26

3.2 Перспективні напрямки розвитку світового ринку технологій………27

3.3 Роль міжнародного співробітництва в науково-технічній сфері….....30

Висновок……………………………………………………………………..34

Список використаної літератури…………………………..……………….35

Вступ

Науково-технічний прогрес не тільки «поглиблюється», веде до подальшого збільшення інтелектуальної місткості продукції традиційно «підпорядкованих» йому галузей, а й «поширюється» - охоплює ті сфери економіки, які раніше були малочутливими до нього.

Науково-технічні послуги за самою своєю сучасною природою не можуть не вносити радикальних змін до системи міжнародної кооперації, розподілу суспільних ресурсів, передусім робочої сили та капіталів. Причому такі зміни є взаємно пов'язаними: потреба в збільшенні послуг у сферах комп'ютерно-інформаційних технологій, телекомунікацій, кредитно-фінансовому, страхувальному секторах, торгівлі, автосервісі зумовили приплив до них як додаткової робочої сили, так і інвестицій.

Специфіка та функціональна роль саме міжнародної торгівлі послугами особливо тісно пов'язані з сучасним характером економічного, науково-технічного прогресу, зростанням значення інформаційного обміну, збільшенням інтелектуальної компоненти у ВВП.

Прискорення НТР привело до утворення в другій половині XX ст. нового світового ринку — технологічного, що функціонує поряд зі світовими ринками товарів, праці й капіталу. Матеріальною основою виникнення і функціонування цього ринку є міжнародний поділ технології, тобто історично сформоване або набуте зосередження цього фактора виробництва в окремих країнах. У міжнародній економіці технології зазвичай розглядаються як розвинутий фактор виробництва, що має міжнародну мобільність, а саме поняття "технологія" трактується як сукупність науково-технічних знань, котрі можна використовувати при виробництві товарів та послуг.

Актуальність теми полягає в тому, що на сучасному етапі розвитку світового господарства підвищення конкурентоспроможності національної економіки можливе лише за рахунок її технологічного переоснащення та підйому наукомістких галузей виробництва, що створюють високу додану вартість. Тому метою курсової роботи є розкриття сутності світового ринку технологій, а також його формування і роль у світовій економіці.

У процесі написання курсової роботи ми будемо розглядати, як створювався світовий ринок технологій (СРТ),  також перед нами будуть поставати завдання щодо дослідження перспективи розвитку СРТ, його складові. Важливо буде виділити групи країн у залежності від їхньої ролі на ринку технологій, необхідно також розглянути проблеми СРТ та шляхи їх розвитку.

Тему про світовий ринок технологій досліджувало багато вчених, таких, як наприклад, Авдокушев Е.Ф.[1], Кириченко О.А.[8], Румянцев А.П.,          Климко Г.Н., Рокоча В.В[11]  та ще багато інших, тому дана тема має важливу практичну цінність, оскільки використовується студентами для написання курсових робіт, а також як матеріал для різних статей у журнали та ін.

У першому розділі ми розглянемо систему світового ринку технологій, його сутність, формування та складові, а також дослідимо перспективи СРТ. У наступному розділі ми побачимо, як країни ділять у залежності від їхньої ролі в міжнародній торгівлі технологіями, а також розглянемо структуру ринку світових технологій та форми міжнородного технологічного співробітництва. І в третьому розділі особливу увагу буде звернено на проблеми функціонування СРТ та перспективні напрямки його розвитку. Також ми обов’язково розглянемо роль міжнародного співробітництва у науково-технічній сфері та підсумуємо висновками дану курсову роботу.

РОЗДІЛ І. Система світового ринку технологій

1.      1. Сутність ринку технологій, формування та його складові.

Під технологією розуміють сукупність систематизованих наукових знань, а також вироблених на цій основі технічних, організаційних та інших рішень, що стосуються процесу виробництва, споживчих властивостей продукції чи наданих послуг у різних сферах діяльності людини. Поняття технології охоплює 3 групи: технологію продуктів, технологію процесів і технологію управління.

При цьому не кожна технологія є товаром, і не кожний товар являє собою технологію. Технологія може стати товаром на певній ділянці руху від ідеї до впровадження на ринку за умови проведенняя експертизи, визначення можливих сфер застосування [17, 214].

Також під поняттям технології можна розуміти сукупність знань про використання або удосконалення машин, устаткування, що забезпечують обробку, виготовлення, зміну стану, якості і форми сировини, матеріалів або напівфабрикатів, а також про реалізацію продукції.

Міжнародні документи ООН трактують поняття «технологія» як:

1.                  набір конструкторських рішень, методів і процесів виробництва товарів і надання послуг;

2.                  матеріалізовану або упредметнену технологію (машини, устаткування і т.д.)[1, 36].

Міжнародний технологічний обмін - це сукупність економічних відносин між іноземними контрагентами з приводу використання результатів науково-технічної діяльності, що мають наукову і практичну цінність [1, 40].

Формування світового ринку технологій відбулося в другій половині 50-х - 60-их років ХХ сторіччя, коли обсяг міжнародних комерційних операцій за технологіями перевищив масштаби національного обміну. Це дозволило виділити міжнародний обмін технологіями в окрему форму міжнародних економічних відносин. За даними МВФ кількість країн, що обмінюються технологіями з 1960 року збільшилося з 22 до 84, розширився обсяг щорічних ліцензійних операцій, що свідчить про зростаючу економічну роль цього виду товарів для всіх учасників обміну технологіями. За деякими оцінками, у розрахунку на одиницю витрат валютний ефект від реалізації технологічного ресурсу на світовому ринку набагато вище, ніж експорт звичайних товарів. Технологічний обмін перевищує традиційні світогосподарські потоки товарів, послуг і капіталів.

Основні передумови, що обумовили бурхливий розвиток міжнародного обміну технологіями:

1. На рівні країни - це нерівномірність розвитку країн світового господарства в науково-технічній сфері, що може бути зв'язане з недостатнім обсягом витрат на НДДКР (науково-дослідні і досвідно-конструкторські роботи) у деяких країнах і з розходженням цілей їхнього застосування.

2. На рівні підприємств придбання технології сприяє вирішенню конкретних економічних і науково-технічних проблем; подоланню вузькості науково-технічної бази, недоліку виробничих потужностей і інших ресурсів; одержанню нових стратегічних можливостей у розвитку.

Важливою є економічна доцільність експорту технології. Вона підрозумівається тим, що це:

-                     джерело одержання доходів;

-                     форма боротьби за товарний ринок;

-                     спосіб обійти проблеми експорту відповідного товару;

-                     спосіб установлення контролю над закордонною фірмою через такі умови ліцензійної угоди, як обсяг виробництва, участь у прибутках і т.п.;

-                     можливість доступу до іншої технології через «перехресне ліцензування» (обмін ліцензіями чи патентами, які за передбаченням є еквівалентними);

-                     можливість більш ефективного удосконалювання об'єкта ліцензії за участю покупця і т.д.

Не менш економічно доцільним є імпорт технологій:

-                     доступ до нововведень високого технічного рівня;

-                     засіб економії витрат на НДДКР;

-                     засіб зменшення валютних витрат на товарний імпорт;

-                     забезпечення використання національного капіталу і робочої сили;

-                     є умовою розширення експорту продукції, що випускається по закордонних технологіях;

-                     гарантія освоєння продукту або процесу за допомогою продавця і т.д.

Основними центрами, де сконцентровані світові технологічні ресурси є США, Японія і країни Західної Європи (зокрема члени ЄС). Однак останнім часом стрімко збільшується кількість науково-технічних працівників і зміцнюються позиції в області високих технологій країн, що раніш вважалися країнами «третього світу».

У 1994р. загальний темп економічного росту в країнах, що розвиваються, наблизився до 6%, що в 3 рази більше, ніж у США, Японії або Західній Європі. Особливо треба відзначити Південну Корею, Тайвань, Таїланд і Сингапур, і трохи пізніше до них приєдналися деякі країни Латинської Америки й Індія. Наприклад, в області науки, техніки, програмного забезпечення Мексика готує стільки ж фахівців як Франція, Південна Корея - більше, ніж будь-яка країна Європи (крім Німеччини), Індія або Китай - більше чим Франція і Німеччина разом узяті.

Унаслідок збільшення інтелектуальної еліти «третій світ» усе більше завойовує позиції в деяких передових галузях промисловості. Наприклад, витрати на експлуатацію заводу напівпровідників у Східній Азії з її великою пропозицією робочої сили і зростаючим бізнесом приблизно в 5 разів нижче, ніж у Японії і США і майже на третину нижче, ніж у Європі.

Індія, де вдвічі більше інженерів-програмістів, чим у Японії або Німеччині, створила успішно зростаючу індустрію програмного забезпечення, у якій зайняте близько 300 тис. чоловік. Компанії зі штаб-квартирами в Індії роблять комп'ютерні програми, мікросхеми, специфікації комп'ютерів для декількох ведучих фірм США.Найбільший вплив у цій сфері робить Східна Азія. Вони мають рівень грамотності вище, ніж у США. Південна Корея, що була в 1960р. на рівні країн Африки південніше Сахари, обігнала Англію по показниках ВНП.

Східноазіатські і латиноамериканські ринки вже мають велике значення для багатьох американських експортерів, особливо виробників дорогих споживчих товарів і засобів виробництва. За період 70-80 рр. ХХ ст. обсяг американського експорту в Мексиці виріс майже в 3 рази і ще більше після створення інтеграційного об'єднання НАФТА. Протягом 80-х років американський експорт у Сінгапур, Тайвань і Гонконг виріс на 160%, вони є для США великим ринком , чим будь-яка європейська країна.

                            Складові світового ринку технологій

Схема 1.1. Складові світового ринку технологій

Ринок науково-технічних фахівців. На СРТ працюють висококваліфіковані фахівці, які розробляють проекти винаходів та відтворюють їх у реальність.

Ринок науко- і технологічноємної продукції і ринок високотехнологічного капіталу – подібні за вмістом ринки, оскільки вони можуть мати подібний вміст.Це, наприклад, технологічні устаткування, комп’ютери, винаходи і т.д.

Ринок патентів і ліцензій. У більшості країн нова технологія  захищається  одним  або декількома правовими інструментами: патент - свідчення,  видаване  компетентним  урядовим органом  винахідникові і його монопольне право, що засвідчує, на використання цього винаходу[6, 140].  Термін дії  патенту 15-20 років; ліцензія - дозвіл,  видаваний власником  технології (ліцензіаром),  захищеної або незахищеної патентом, зацікавленій стороні (ліцезіату) на використання цієї технології протягом визначеного часу і за визначену плату і тільки на території тієї країни, де він виданий[6, 156]. Уперше патенти і привілеї, що зберігають права винахідника, були введені в Англії в 1623 році. Пізніше - у США (1787р.), у Франції (1791р.), у Росії (1812р.), Голландії (1817р.), Іспанії (1820р.).

З розвитком капіталістичного способу виробництва патентна система удосконалювалася, але основні її принципи збереглися дотепер. До них відносяться:

                  виключне право патентовласника на використання об'єкта промислової власності;

                  необхідність сплати мита за видачу і підтримку патенту;

                  територіальна обмеженість патентних прав;

                  система критеріїв патентоспроможності об'єкта промислової власності.

Патентна система пред'являла уже відразу в момент виникнення ряд вимог до об'єкта промислової власності, без задоволення яких патент не видавався. Ці вимоги мінялися, доповнювалися в процесі розвитку патентного законодавства, але основні діючі критерії патентоспроможності збереглися.

На промислово розвинуті країни приходиться близько 90% світового ринку технології, у т.ч. більш 60% приходиться на США, Японію, Великобританію, Німеччину і Францію. Велика частина торгівлі ліцензіями приходиться на наступні галузі: електротехнічна й електронна промисловість - 19%, загальне машинобудування - 18%; хімічна промисловість - 17,4%, транспортне машинобудування - 10,2% всього обсягу комерційних операцій.

Особливості сучасного світового ринку технологій:

1.                  Світовий ранок технологій сприяє інтелектуалізації світової економіки в цілому. Новітні технології, наукові відкриття, винаходи, виробничий та інший досвід, ноу-хау, дослідні або промислові зразки устаткування, аппаратура, інструменти, технологічні лінії, документація, способи виробництва є предметами інтелектуальної власності.

2.                  Головними суб'єктами виступають ТНК (транснаціональні корпорації), у яких відбувається спільне використання результатів НДДКР материнськими і дочірніми компаніями, у результаті чого світовий ринок технологій розвитий краще національного. Близько 2/3 світового технологічного обміну приходиться на внутрішньофірмовий обмін ТНК. Більш 60% ліцензійних надходжень промислово розвитих країн приходиться на частку внутрікорпораційних надходжень (у США - 80%).

3.                  Найбільші ТНК зосереджують дослідження у своїх руках, що сприяє монополізації світового ринку технологій (рівень монополістичного контролю 89-90%).

    4. Стратегія поводження ТНК на світовому ринку технологій стосовно незалежних фірм і країн визначається життєвим циклом технології:

1 етап - продаж готової продукції, зробленої за новою технологією;

2 етап - технологічний обмін супроводжується або здійснюється у формі прямих закордонних інвестицій;

3 етап - чисте ліцензування.

Таким чином, новітні технології в основному використовуються в країні базування, а в міру їх старіння передаються у філії і далі продаються за рубіж у виді ліцензій.

5. Технологічний розрив між різними групами країн, спричиняє багатоступінчасту структуру світового ринку технологій:

- високі технології (унікальні, прогресивні) звертаються між промислово розвитими країнами;

- низькі (морально застарілі) і середні (традиційні) технології промислово розвинутих країн є новими для тих, що розвиваються і для колишніх соціалістичних країн.

Технології створювані в розвитих країнах - праце- і ресурсомісткі, але капіталозаощаджуючі; технології країн, що розвиваються - працезаощаджуючі, але ресурсо- і капіталомісткі. Таким чином міжнародна торгівля технологіями на практиці обмежена розвитком адаптаційних можливостей у їхньому застосуванні в тій або іншій країні.

6. Світовий ринок технологій має специфічну нормативно-правову базу свого функціонування (Міжнародний кодекс поводження в області передачі технологій), а також міжнародні органи регулювання (Угода всесвітньої торговельної організації по аспектах прав на інтелектуальну власність (ТРИПС), комітет з передачі технології Конференції ООН по торгівлі і розвиткові (ЮНКТАД), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІС), координаційний комітет з контролю за експортом (КОКОМ), Нарада фахівців з безпеки технології (СТЕМ).

У міжнародній економіці носіями технології можуть виступати такі фактори виробництва:

1) товар - у випадку міжнародної торгівлі високотехнологічними товарами;

2) капітал - у випадку міжнародної торгівлі високотехнологічними капіталомісткими товарами;

3) праця - у випадку міжнародної міграції висококваліфікованих науково-технічних кадрів;

4) земля - у випадку торгівлі природними ресурсами, для розробки яких використане новітнє науково-технічне досягнення.

У міжнародний технологічний обмін широко залучені всі чотири сфери людської діяльності: наука, техніка, виробництво і керування.

Будучи обмеженою складовою світової економічної інтеграції, науково-технічне співробітництво має свою специфіку, форми і методи, обумовлені самою природою науки і техніки.Сучасні міжнародні науково-технічні зв'язки являють собою комплекс найрізноманітніших відносин, що виникають як на рівні організацій, підприємств, об'єднань підприємств, так і на рівні держав і міждержавних організацій. Вони здобувають різні форми обміну, співробітництва, що розвиваються, удосконалюються, доповнюють один одного. Обмін науково-технічними досягненнями може бути як безкоштовним, так і комерційним.

          1.2. Динаміка розвитку світового ринку технологій

По каналах міжнародних зв'язків в області обміну науково-технічними досягненнями відбувається передача науково-технічної інформації у формі знань і технології, тобто навичок, способів виробництва, конструкцій нових виробів. Обмін новими знаннями дає можливість потенційним партнерам по науково-технічному обміні орієнтуватися в напрямках розвитку науки і техніки, одержувати загальні зведення про наявні досягнення в різних галузях науки і виробництва. Передача науково-технічної інформації відбувається в основному на некомерційній основі і створює можливості для розвитку майбутньої торгівлі технологіями.

Інформаційні технології є самі по собі особливим продуктом, коли можна говорити про зупинку експлуатації складових елементів певного покоління. Життєвий цикл інформаційних технологій, як правило, припиняється не в результаті фізичного зношування, а в результаті морального старіння, тобто неможливості задоволення поточних вимог до даної інформаційної технології, коли її модифікація неможлива чи економічно невигідна.

Рис. 1.1. Життєвий цикл продукції

На Рис 1.1. життєвий цикл зображений у вигляді U-подібної кривої, побудованої в координатах “ринок - продукція“, при чому вісь“ ринку“ представляє рівень складності вимог користувачів, а вісь “продукції“ відображає досвід постачальника. Кожен вид продукції проходить через чотири стадії розвитку, кожна з яких має свої критичні фактори успіху і тимчасові рамки, які можуть змінюватися в широких межах.

Така концепція життєвого циклу дозволяє аналітикам встановити взаємозв’язок між динамікою ринку і стадією розвитку продукції та визначити на цій основі критичні фактори успіху. Крім того, вона дозволяє оцінити весь набір продукції і послуг в портфелі організації, включаючи периферійні пристрої і програмне забезпечення, а також провести сегментацію ринку, виходячи з інтересів і особливостей поведінки окремих груп споживачів.

Перша стадія: поява продукції.

Першими покупцями, як правило, є або висококваліфіковані спеціалісти, або захоплені шанувальники, які, проте можуть і не володіти конкретними знаннями відносно нового виду продукції чи послуг. В цей же час досвід постачальників у виробничій і ринковій сфері практично рівний нулеві, хоча провідні фірми і організації, можливо, і мають певний обсяг знань в сфері технології.

В результаті того, що увага покупців і постачальників зосереджена на технологічних аспектах, найважливішим фактором успіху є новизна проектно-конструкторських рішень.

Друга стадія: розповсюдження.

По мірі переходу від одиничних покупців до масових різко падає середній рівень їх підготовленості, який в сфері спеціальних знань і навиків використання конкретних видів продукції може досягти мінімуму. В той же час досвід постачальників зростає, зокрема у сферах вивчення потреб користувачів, прибутковості і можливих ділянок їх використання. Збільшується число нових постачальників, частина з яких, відокремившись від основних організацій, привносить свій власний досвід.

Удосконалення продукції і маркетинг стають найвагомішими факторами успіху. В порівнянні з першою стадією основна увага при розробці продукції зосереджується на інформаційному продукті, а не на обладнанні. Спеціальні знання в сфері маркетингу необхідні для залучення нових покупців і їх переконання в сприятливому для них співвідношенні “ціна - переваги“, що забезпечується новим видом продукції.

Третя стадія: зміна покоління продукції.

При появі на ринку продукції другого покоління збільшуються знання покупців, що пояснюється набутим досвідом споживача у використанні першого покоління і тим обсягом знань, які поступають через засоби масової інформації. Досвід постачальників починає концентруватись завдяки об’єднанню сильних організацій і відсіюванням слабших. На цій стадії на діяльність компаній суттєвий вплив здійснюють органи державного регулювання і різноманітні організації по стандартизації.

На перше місце висуваються нові ключові фактори успіху. Ведучим серед них є забезпечення інтеграції нових видів продукції з іншими видами (існуючими і перспективними), що обумовлено зростанням значення для користувачів такої характеристики, як здатність до взаємодії. Технічне обслуговування - другий фактор успіху - здобуває додаткову вагу в зв’язку з тим, що рекламні характеристики продукції далеко не завжди забезпечують надійність її експлуатації. І на закінчення, третім фактором стає необхідність постійного вдосконалення процесу виробництва, що дозволяє зменшити ціну продукції і обслуговування, а також скоротити термін постачання. Це пов’язано з тим, що покупці мають широку можливість вибирати продукцію різних виробників виходячи з її ціни і відповідно до своїх конкретних потреб.

Четверта стадія: оновлення.

В зв’язку з тим, що споживачі мали можливість познайомитися з декількома поколіннями продукції та послуг, суттєво виростає середній рівень знань в цьому конкретному секторі інформаційних технологій навіть серед необізнаних користувачів. В цих умовах вирішальним критерієм для покупця стає ціна. Досвід постачальників, які зберегли свої позиції, проходить послідовно стадії управління інформаційними ресурсами та управління інформаційними технологіями. Необхідність цінової конкуренції для збереження ринкових позицій стає очевидним для кожного з них.

В залежності від обставин визначальним домінуючим стає один з двох критичних факторів успіху, а саме продуктивність (тобто мінімізація витрат) або відновлення ринкових позицій. Для, так званих “тупикових” ринкових сегментів продукції інформаційних технологій властиві загальні риси, які характерні класичній стадії розвинутого ринку і які багатократно описані в літературі. Для цих сегментів продуктивність є ведучим фактором успіху. Проте на практиці тільки невелику частину цих сегментів можна віднести до “тупикових”, що обумовлюється динамічністю розвитку самих інформаційних технологій. Більше того, постійно виникають можливості взаємозамінності одного виду продукції іншим. В цих умовах, природно, основним фактором успіху стає можливість відновлення робочих позицій, що досягається або за рахунок використання нових технологій для виробництва продукції (наприклад, цифрове телебачення з високою якістю зображення), або ж шляхом впровадження існуючої продукції або виду послуг в новий ринковий сегмент (наприклад, використання системи пошукового виклику при обслуговуванні клієнтів або забезпечення мобільного або телефонного зв’язку для водіїв машин).

Даний метод аналізу життєвого циклу інформаційних технологій у порівнянні з традиційними методами сприяє глибшому розумінню проблем стратегічного менеджменту на ринку і відповідно чіткішому управлінню діяльності організації. Додатковий прибуток може бути отриманий або за рахунок гнучкішого маневрування на ринку існуючої продукції, або шляхом її впровадження в нові ринкові сегменти. Завойовані в конкурентній боротьбі ринкові позиції можуть навіть розширюватися при своєчасній модернізації або заміні виробничих ліній.

Основними формами науково-технічного співробітництва є:

1)                 координація наукових і технічних досліджень;

2)                 спільне проведення досліджень;

3)                 кооперація робіт в області наукових і технічних досліджень.

Технологічна допомога країнам, що розвиваються, у залежності від кількості країн, що беруть участь у проекті може бути: