Теоретичні та нормативні основі управлення фінансовим станом комерційного банку

1. Теоретичні та нормативні основі управлення фінансовим станом комерційного банку

1.1. Сутність, мета, завдання  аналізу фінансового стану банку

Сучасний банк – це автономне, економічно самостійне, незалежне  підприємство, яке функціонує за умови  повної економічної самостійності, партнерських взаємовідносин з клієнтами в межах державного контролю за його діяльністю з боку органів банківського нагляду.

Під фінансовим станом розуміється  здатність банку фінансувати  свою діяльність. Фінансовий стан - комплексне поняття. Воно характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування банку, доцільністю їх розміщення та ефективністю використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними та фізичними особами, платоспроможністю і фінансовою стійкістю.

Платоспроможність і  фінансова стійкість є найважливішими характеристиками фінансово-економічної  діяльності банку в умовах ринкової економіки. Кредитоспроможним банк є за наявності в нього передумов для одержання кредиту і спроможності своєчасно повернути взяту позику зі сплатою належних відсотків за рахунок власних ресурсів.

Фінансова стійкість банку - це такий стан його фінансових ресурсів, їх розподіл і використання, яке забезпечує розвиток банку на основі зростання доходів та капіталу при збереженні платоспроможності і кредитоспроможності в умовах допустимого рівня ризику. Основні фактори впливу представлені на рисунку 1.1.

Рисунок 1.1 – Фактори  впливу на фінансову стійкість банку

Фінансовий стан може бути стійким, нестійким і кризовим. Здатність банку своєчасно проводити  платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі свідчить про  його хороший фінансовий стан. Чим вище стійкість банку, тим більше воно незалежно від несподіваної зміни ринкової кон'юнктури і, отже, тим менше ризик опинитися на краю банкрутства.

Фінансовий аналіз в  комерційному банку як система оцінки економічної ефективності його діяльності та метод оцінки якості управління їм реалізується в роботі в основному двох взаємопов'язаних напрямках: аналіз фінансових результатів та аналізу фінансового стану банку.

 Аналіз фінансового  стану являє собою сукупність  методів дослідження процесу формування та використання грошових фондів банку, а також достатності грошових коштів, необхідних для організації ефективної банківської діяльності. Мета аналізу фінансового стану представлена на рисунку 1.2.

Рисунок 1.2 – Мета аналізу  фінансового стану

У сучасному комерційному банку фінансовий аналіз та аналіз фінансового стану являє собою елемент фінансового управління, як його основу, оскільки фінансова діяльність, є домінуючою в банку. За допомогою аналізу, як функції управління, і таких функцій як аудит та контроль здійснюється внутрішнє регулювання діяльності банку.

 Зміст, місце і  роль аналізу фінансового стану  в банківському бізнесі багато в чому залежать від специфіки діяльності кредитних установ.

 Роль аналізу фінансового  стану в управлінні діяльністю комерційних банків, підвищення надійності та якості управління є не тільки відповідальною, а й визначає життєздатність як окремих комерційних банків, так і банківської системи в цілому. Важливою особливістю аналізу фінансового стану в банках є те, що діяльність їх нерозривно пов'язана з процесами та явищами, що відбуваються в тому середовищі, де вони функціонують. Тому проведення аналізу фінансового стану в банку повинен передувати аналіз навколишнього його фінансово-політичної, ділової та економічного середовища.

Фiнансовий стан комерцiйних банкiв характеризується достатнiстю капiталу, якiстю активiв, розміром кредитного портфеля i об’ємом простроченої заборгованості.

Банки повиннi мати доступнi лiквiднi активи, якi можна легко обернути в готiвку або можливiсть збiльшити свої фонди при щонайменшому натяку на вимогу виконання зобовязань. Управлiння лiквiднiстю банку включає проведения як активних, так i пасивних операцiй, розумiючи наявнiсть доступних ресурсiв для швидкого збiльшення лiквiдностi.

 Основними джерелами таких ресурсiв традицiйно були мiжбанкiвський ринок (МБК) i ринок державних облiгацiй.

Завдання аналізу фінансового  стану банку визначаються метою  проведення такого аналізу. Найважливішою класифікацією видів фінансового аналізу виступає розподіл аналізу на внутрішній і зовнішній. Основною відмітною ознакою тут виступає суб'єкт аналізу. Внутрішній аналіз здійснюється інсайдерами банку, в той час як суб'єктами зовнішнього (дистанційного) аналізу виступають аутсайдери банку, такі як органи нагляду (Національний банк України), банки-контрагенти на ринку, потенційні клієнти. Відрізняючись за суб'єктним складом, дистанційний аналіз відповідно відрізняється по використовуваної для аналізу інформації (інформаційній базі). Якщо внутрішній аналіз оперує всією повнотою інформації про діяльність банку, то зовнішньому аналітику часто доступні тільки найпоширеніші форми фінансової звітності.

Виділяються наступні групи  зовнішніх користувачів звітності. Перша група - це суб'єкти, чиї інтереси безпосередньо пов'язані з діяльністю банку. Основні представники цієї групи:

1. акціонери банку - їм цікаві: прогноз розвитку, в тому числі і довгостроковий, ефективність управління банком, прибутковість та ризикованість активних операцій банку, перспективи дивідендної політики;

2. кредитори - кредиторів більшою мірою цікавлять короткострокові перспективи; для кредиторів важлива не стільки прибутковість банківських операцій, скільки ліквідність, здатність банку вчасно розплатитися за своїми зобов'язаннями;

3. клієнти банку - клієнтів, звичайно ж, цікавить спектр і якість послуг, що надаються банком, але а даному випадку клієнти розглядаються як користувачі інформації про фінансову діяльність; із цієї позиції їх цікавить насамперед надійність банку.

До наступної групи зовнішніх користувачів аналітичної інформації - це суб'єкти, фінансовий стан яких прямо не пов'язано з результатами діяльності банку. Вони є посередниками між банком і першою групою зовнішніх користувачів або використовують аналітичну інформацію для виконання функцій контролю та управління. Основні представники цієї групи:

1) центральний банк - він стежить за виконання комерційними банками вимог і нормативів з метою запобігання збоїв у банківській системі держави;

2) аудиторські компанії;

3) статистичні та інформаційні служби, рейтингові агентства - відповідно групам зовнішніх користувачів можна виділити типи методик дистанційного аналізу:

- банківські рейтинги;

- методики, застосовувані центральними банками різних країн;

- аналітичні процедури, застосовувані в процесі банківського аудиту;

- методики аналізу банків-контрагентів для встановлення на них лімітів активних міжбанківських операцій.

Аналіз є основним методом управління ризиками. З його допомогою досліджуються і оцінюються умови виникнення ризику, масштаби передбачуваного збитку, способи  попередження ризиків, джерела його відшкодування.

За рахунок доходів  банку не тільки погашає свої зобов'язання перед бюджетом, страховими компаніями та іншими підприємствами, але й  інвестує кошти в капітальні витрати. Для підтримки фінансової стійкості  важливий не тільки ріст абсолютної величини чистого доходу, але і його рівня щодо вкладеного капіталу або витрат банку, тобто прибутковості. Але слід мати на увазі, що висока прибутковість пов'язана з високим ризиком, а це означає, що замість доходу банку може понести значні збитки і навіть стати неплатоспроможним.

Сутність аналізу фінансового  стану багато в чому визначається його об'єктами, які в комерційному банку відображають зміст фінансової діяльності кредитної установи.

Мета проведення аналізу полягає у виявленні у банку проблем на ранніх стадіях їх формування. Результати аналізу повинні використовуватися при визначенні режиму нагляду, включаючи ухвалення рішення про доцільність проведення інспекційних перевірок банків та визначенні їх тематики, а також характеру застосовуються до банків заходів наглядового реагування.

В межах аналізу вирішується задача отримання повної та достовірної інформації поточного фінансового стану банку, існуючих тенденцій його зміни від прогнозу на перспективу до 1 року, у тому числі при можливому несприятливому зміні зовнішніх умов.

Основними умовами є достовірність і точність інформації, використовуваної при аналізі, а також його своєчасність і завершеність. Відсутність достовірних даних веде до недооцінки проблем банків, що може мати небезпечні наслідки для розвитку ситуації. Достовірність подаються банками звітів, а також адекватність оцінки прийнятих ними на себе ризиків повинна перевірятися як в процесі документарного нагляду, так і в ході інспекційних перевірок, а результати повинні використовуватися як важливе джерело інформації при проведенні аналізу. За результатами аналізу фінансового стану банку складається висновок, який має містити узагальнюючі висновки по кожному розділу аналізу.

 Підготовка підсумкового  висновку базується на експертній оцінці всієї системи аналізованих показників, а також на макроекономічній інформації, інформації про стан найважливіших секторів економіки, фінансових ринків.

1.2. Економічні нормативи  регулювання діяльності комерційного  банку

Аналіз діяльності банку є одним з найважливіших напрямів економічної роботи. Без правильної організації аналітичної роботи як на мікрорівні (тобто в окремому банку), так і на макрорівні (у банківській системі в цілому) Національний банк України не зможе визначити:

- основні напрями грошово-кредитної політики;

- прогнозовану ситуацію на кредитних ринках країни;

- висновки про стійкість і надійність банківської системи в цілому;

- виконання банками встановлених економічних нормативів.

Закон України «Про банки  і банківську діяльність» із змінами і доповненнями від 22.12.2006 року N 532-V визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків. Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

У даному законі дається визначення понять капітал, фонди та резерви  банку, визначається структура, методи управління і вимоги до діяльності банків.

З метою захисту інтересів  вкладників та кредитів і забезпечення фінансової надійності банків Національний банк відповідно до визначеного ним порядку встановлює для них обов'язкові економічні нормативи. Нормативи встановлені інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 N 368, мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов'язаними з капіталом, ліквідністю, наданням кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиком.  Інструкція введена з метою забезпечення стабільної діяльності банків і своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильного розподілу ресурсів і втрати капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності. Інструкція розроблена відповідно до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і стандартів.

НБУ встановив ряд  обов’язкових економічних нормативів, які за напрямом регулювання групують таким чином:

група 1 — нормативи капіталу;

група 2 — нормативи  ліквідності;

група 3 — нормативи  кредитного ризику;

група 4 — нормативи  інвестування;

група 5 — нормативи  відкритої валютної позиції.

Нормативи капіталу:

1) Мінімальний розмір  регулятивного капіталу (Н₁)

Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.

При визначенні реального  розміру регулятивного капіталу ураховуються такі його складові:

капітал 1-го рівня – основний капітал, який не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки;

капітал 2-го рівня – додатковий капітал, який має менш постійний характер та його розмір піддається змінам.

Національний банк залежно  від економічного становища країни, стану світових фінансово-кредитних  і валютних ринків та відповідно до змін курсу національної валюти може переглядати мінімальний розмір регуляторного капіталу. У разі значного підвищення значення нормативу мінімального розміру регулятивного капіталу для банків встановлюється перехідний період для нарощування капіталу згідно з розробленими банками програмами капіталізації.

2) Адекватність регулятивного капіталу (платоспроможність) (Н₂), норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов’язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори (вкладники) банку.

Значення показника  адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями та на суму забезпечення кредиту (вкладень в боргові цінні папери).

3) Адекватність основного  капіталу (Н_з), норматив адекватності основного капіталу встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від не передбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків. Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями банків.

Нормативи ліквідності:

1) норматив миттєвої ліквідності (Н4), встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).

Норматив миттєвої ліквідності  встановлюється для контролю за здатністю  банку забезпечити своєчасне  виконання своїх грошових зобов’язань  за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).

2) норматив поточної ліквідності (Н5), встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов’язань банку.

Для розрахунку нормативу  поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов’язання банку з кінцевим строком погашення до 30 днів (включно).

3) норматив короткострокової ліквідності (Н6), встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов’язання за рахунок ліквідних активів.

Нормативи кредитного ризику:

1. максимальний розмір кредитного ризику на одного контрагента (Н7), встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов’язань.
2. великі кредитні ризики (Н8).  Норматив великих кредитних ризиків установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом. Кредитний ризик уважається великим, якщо сума всіх зобов’язань контрагента і всіх позабалансових зобов’язань, наданих банком щодо цього контрагента становить 10 відсотків і більше регулятивного капіталу банку. Тобто, якщо значення нормативу Н₇ 0,1, то такий кредитний ризик уважається великим.
3. максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об’єктивно.
4. максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку.

Нормативи інвестування:

1. інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного з операціями вкладання коштів до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку.
2. загальна сума інвестування (Н12), встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку. Цей норматив характеризує використання капіталу банку для придбання акцій (паїв/часток) будь-яких юридичних осіб.

Економічні нормативи, які є обов'язковими для виконання всіма банками представлені в таблиці 1.2

Таблиця 1.2 - Економічні нормативи і вимоги до них

Банкам, що не дотримуються вимог Національного банку, рекомендується розробити програму їх капіталізації та встановлюються такі обмеження:

- припинити виплату дивідендів у будь-якій формі;

- припинити залучення коштів фізичних та юридичних осіб;

- припинити вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних осіб;

- припинити надання бланкових та пільгових кредитів;

- припинити подальшу емісію цінних паперів (крім власних акцій).

Таким чином, дотримання банками нормативів, встановлених НБУ, є важливою умовою їх ефективного, сталого розвитку, а також захисту інтересів клієнтів і забезпечення фінансової надійності.