Теоретичні та практичні аспекти редакторської підготовки казок



Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Інститут філології та журналістики

Кафедра видавничої справи

та редагування і журналістики

 

 

 

 

 

Курсова робота на тему:

«Теоретичні та практичні аспекти редакторської підготовки казок»

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка ІІІ курсу

спеціальності «ВСР»

 Мозолюк Ю.

Перевірила:

к. ф. н., доц.

Благовірна Н. Б.

 

 

 

 

 

Луцьк – 2012

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

І. Місце казок в репертуарі українських видавництв…………………………...4

ІІ. Концептуальні особливості  формування репертуару казок в Україні...….11

     2. 1. Читацька  аудиторія……………………………………………………...11

2. 2 . Проблеми формування  збірників казок……………………………….19

ІІІ. Проблеми видавничої підготовки…………………………………………..27

3. 1 . Специфіка адаптації художнього матеріалу ………………………….27

3. 2. Літературні інтерпретації текстів казок………………………………..33

Висновки…………………………………………………………………………43

Література………………………………………………………………………..48

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

     Актуальність  роботи – тема роботи актуальна, адже на книжковому ринку України дуже мало видань, що загалом досліджують дитячу літературу, тенденції її випуску, репертуар, доцільність. Зокрема немає повноцінних напрацювань, присвячених випуску виключно казок, а отже, не розглянуто теоретичні та практичні аспекти їх редакторської підготовки.

     Мета роботи  – дослідити теоретичні та практичні аспекти редакторської підготовки казок для дітей.

     Об’єкт роботи – видавничо втілені казки за останні роки в Україні.

Завдання роботи – прослідкувати, яке місце серед усього масиву дитячої літератури займають казки  в репертуарі українських видавництв, розглянути концептуальні особливості  формування видань казок, дослідити  проблеми видавничої підготовки цього  жанру.

     Структура  роботи – робота складається  з трьох основних розділів: «Місце казок в репертуарі українських видавництв» (описано основні напрямки видавничої діяльності сучасних українських видавництв, зокрема їх орієнтацію на дитячу літературу, де чи не найвагоміше місце посідають казки для дітей), «Концептуальні особливості формування репертуару казок в Україні» (охарактеризовано читацьку адресу, розглянуто особливості формування збірників казок досить популярної виду видань), «Проблеми видавничої підготовки» (досліджено адаптацію текстів казок з огляду на вік аудиторії та матеріальну конструкцію видання).

     Результати  курсової роботи апробовані на конференції «Молода наука Волині: пріоритети та перспективи досліджень» і опубліковані у збірнику тез доповідей цієї конференції.

 

 

Розділ І. Місце казок в репертуарі українських видавництв

Відколи Україна стала  незалежною, розпочалася глобалізація системи масової комунікації, активно  стала розвиватися інформаційна індустрія. Поряд з державними видавничими  структурами, які існували в Радянському  Союзі, виникли приватні. Звісно, цей  процес засвідчив демократизацію суспільства, адже значно розширилися і спектр тем, і різноманіття самих видань. 

Електронна галузь як новітня  сфера інформаційного виробництва  заслуговує особливої уваги. Поряд  з друкованою продукцією з’явилась  і електронна, виготовлення і поширення  якої через мережу Інтернет поєднує  в собі особливі видавничі  та комп’ютерні  технології. Структура видання стала  модернізованою.  Для того, щоб  книга, зокрема дитяча, ефективно  впливала на читала, вона повинна бути сучасною і відповідати своїм  критеріям.

За даними А. З. Москаленка, серед засновників видань, які розповсюджуються по всій Україні, перше місце посідають комерційні структури, друге – приватні особи, наукові та науково-виробничі установи посідають третє, четверте й п’яте відповідно поділяють органи державного управління та громадські організації. Недержавні структури заснували більшість видань із загальнодержавною та зарубіжними сферами [16]. Як бачимо, державні видавничі організації посідають останнє місце, а ринок повністю завойований приватними і комерційними, які ставлять собі за мету перш за все отримання прибутку. За статистикою, у 2009 році недержавні видавничі структури з різними формами власності випустили 10 092 видань друкованої продукції, а у 2010 році – 9 097, це в два рази більше, як державні [7, с. 4]

Виникає велика проблема: часто приватні видавничі структури не звертають увагу на те, що публікують, якість продукції, ідею, яку мають донести книги до читача. За радянських часів було інакше, оскільки держава контролювала тематичне наповнення усіх видань, зокрема і дитячих, адже насаджувати кожному потрібну ідеологію необхідно із самого дитинства, а ефективно робити це можна лише через літературу. Тому останній приділяли особливу увагу. Найприкріше те, що в погоні за грошима сучасна дитяча література часто зазнає неналежного опрацювання, хоча саме вона повинна бути показником високої культури та розвитку суспільства.

Значною проблемою у вітчизняній  літературі для дітей є випуск величезної кількості художніх видань, в яких часто переважає показник масовості, а не якості та доцільності. Серед таких видань особливе місце  посідають казки.

У наш час практично  усі спеціалізовані видавництва  та й інші структури, що займаються видавничою діяльністю, мають у своєму репертуарі такий жанр дитячої літератури, як казка. Скоріше за все це обумовлено тим, що казки здавна були і залишаються  популярними серед маловікової  аудиторії завдяки своїм особливим  функціям, характеристикам, ідеям. Відомо, що казка збагачує внутрішній світ дитини, розвиває уяву, допомагає приймати правильні рішення у житті.

Видавці активно продукують цей жанр на книжковому ринку через  фінансовий аспект. Зазвичай найбільше  друкують казки різних авторів-класиків, зокрема Г.-Х. Андерсена («Снігова королева»), Ш. Перро («Кіт у чоботях»), Братів Грімм («Спляча красуня») та інших, також видання народних творів на кшталт «Казки народів світу» чи «Українські народні казки». Про кількість перевидань таких, як «Коза-дереза», «Колобок», «Лисичка-сестричка» тощо взагалі нема чого й казати, адже їх тираж щороку залишається стабільно високим. За такий матеріал авторам платити гонор не потрібно. Ця ситуація свідчить і про обмежену тематику. Діти щороку на книжкових полицях бачать аналогічну продукцію. Намагання задовольнити інтерес дітей до фантастики та пригод одноманітними казками не виправдовує себе. Сучасних же тем, героїв, проблем у дитячій літературі помітно не вистачає. Зараз діти мають іншу психологію, вони більш розвинені інтелектуально на відміну від тих, які жили у минулих сторіччях. Видавці, обираючи репертуар казкової продукції, цей фактор зазвичай ігнорують [38]. Часто не обтяжують себе пошуками нових дитячих авторів, які здатні творити цікаві казкові сюжети та працювати з новими темами. Невідомого письменника доволі часто вважають збитковим, адже великий ризик вкладати кошти в перспективу – таких фінансових ресурсів, кажуть видавці, просто не вистачає.

У світовому дитячому книговиданні неабиякої популярності набула дитяча пізнавальна книга. Український  же сегмент нехудожньої дитячої  літератури, можна сказати, також  є бідним. Його репрезентують найчастіше лише «веселі абетки», «букварики», «книжки-розмальовки», часто неякісні переклади іноземних енциклопедій та величезна кількість довідників зі шкільних предметів.

За період 2009–2010 років  в Україні вийшло друком близько 345 найменувань казок (за даними літописів  книг). Ці видання належать приблизно 90 видавничим структурам.

У загальному серед видавництв, які займаються випуском дитячої літератури, найбільше за 2009–2010 роки  випустили книг  і брошур  видавництва «Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»» та «Аргумент-Принт»–69 друковані одиниці, «Махаон-Україна» – 64, «ЕгмонтУкраїна» – 48 [7, с. 6].

Протягом цих же двох років  найбільше видань казок випустили  у світ такі видавництва: «Ранок»  – 42 найменування, що в загальному становить 12,2 % усіх видань казок в Україні  за 2009–2010 роки; «Махаон-Україна» і «Школа : НКП» по 27 видань кожне –  7,8 %; «Егмонт  Україна» та «Septima» випустили по 17 книжок, що відповідає 5 %; «Аргумент-Принт» та «Начальна книга – Богдан» надрукували по 15 – це 4,4 %; «Белкар-книга» видала 14 видань з казками, що становить 4,1 %; «Перо» надрукувало 13 – це 3,8 %; «Кредо» – 11 найменувань, 3,2 %; «Грані-Т» випустило 10 видань, що відповідає 2,9%; «Айлес» та «Преса України» видало по 7 одиниць дитячої літератури жанру казки, що становить 2 %; «Веселка», «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га», «Слово», «Країна мрій» надрукувало по 6 видань – це 1,7 %; «Гнозіс» випустило у світ 4 найменувань книжок, що становить 1,6 %; «Волинська обласна друкарня», «Піраміда», «Видавництво Старого Лева» видали по 3 видання з казками, що дорівнює 0,9 %; «Свічадо», «Арт-Пресс», «Видавництво О. Зень», «НАІРІ», «Підручник і посібник», «Пегас», «Торнадо», «Книжковий Хмарочос», «Видавництво Лукащука», «Видавництво Лугового», «Відлуння плюс», «Фоліо», «Аконіт», «БАО», «Іліон» надрукували по 2 книги, що відповідає 0,6 %.Решта 51 видавнича структура випустила по 1 виданню, що становить 0,3 %. Очевидно, що серед видавництв, які лідирували у випуску усієї дитячої літератури за два останніх роки, досить значну частину репертуару займають казки. Це насамперед свідчить про обмежену представленість літератури для дітей і невмотивоване надання переваги одному жанру.

Серед усіх видавничих структур, що займались випуском видань казок  протягом 2009 –2010 років,  частка державних  незначна,  практично це все приватні комерційні видавництва. Спеціалізованих  дитячих серед них не так вже  і багато – «Перо», «Ранок», «Казка», «Грані-Т», «Веселка», «Махаон-Україна», «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га», «Егмонт Україна», «Видавництво Старого Лева», «Країна  мрій», «БАО». Казки стали настільки  прибутковим видом дитячої літератури, що значну частку із них за останні  два роки видали неспеціалізовані видавничі  організації. Відповідно якість таких  книжок часто є низькою через  специфіку видавничої та редакторської  підготовки  літератури цього жанру  і у багатьох випадках доцільності  випуску просто немає, адже казки  будуть аналогічними, однотипними  до тих, які друкують відомі дитячі видавництва. Такі перевидані безліч разів  твори, часто недбало перекладені  українською мовою будуть не адаптованими до читацьких потреб та інформаційних  запитів дітей.

Ще однією проблемою видання  казок є те, що такі твори розраховані  здебільшого на окрему частину дітей-читачів, а не на усі вікові групи. На книжковому ринку значно переважають казки, які адресовані дітям дошкільного  та молодшого шкільного віку. У  той же час середньому та старшому практично нічого не дістається. Часто  брак літератури для конкретної цільової аудиторії компенсують виданнями, що об’єднують певні вікові категорії. Це не завжди виправдано, оскільки діти з різницею навіть у 3–5 років матимуть різні читацькі потреби.

Протягом 2009–2010 років для  дошкільного віку було надруковано 41 найменувань, що становить приблизно 19 % від загальної кількості казок із зазначеною читацькою адресою за вказаний період; для дошкільного і молодшого шкільного віку видано 68 одиниць, що відповідає 31,4 %; для молодшого шкільного віку надруковано 19 видань казок – це 8,8 %; для молодшого і середнього шкільного за цей період вийшло 28, тобто майже 13 %; для середнього шкільного 8 видань з казками, що відповідає 3,7 %;для середнього і старшого було видано 3 видання, які становлять 1,4 %. В окрему групу видавці виділяють видання, призначені для читання дорослими дітям. У 2009–2010 роках таких вийшло 49 найменувань, що відповідає 22,7 %. Бачимо, що для маленьких читачів ринок художньої літератури, представлений жанром казки, переповнений, а для старших дітей і підлітків таких видань практично немає. Така диспропорція у читацькій адресі свідчить насамперед про неякісний, нічим невмотивований підхід до вибору творів для видання.

Щодо мовного аспекту, то в Україні весь час існує  проблема з так званою «національною  дитячою книгою» [31]. Хоча щороку тираж україномовних видань з казками збільшується, все ж російськомовних залишається стабільно високим. Це зумовлено і дешевшим виробництвом такої продукції, і значною частиною російськомовного населення в областях, де функціонують найбільші дитячі видавничі структури. У 2009–2010 роках  всього найменувань дитячих казок оригінальною українською мовою вийшло 143, що становить  41, 5 %. Кількість книжок оригінальною російською ж водночас становить 68 – це 19,7  %. За цей період перекладених казок в Україні вийшло 134, що становить 38,8  % від загальної кількості за два роки. Кількість оригінальних українських і перекладних майже однакова, частка російськомовних хоч в два рази менше, але все ж зависока як для мови національної меншини. Видавцям варто було б звернути увагу на доцільність випуску для української дитини величезної кількості перекладних творів, якими здебільшого є казки Андерсена, Перро та Братів Грімм, а не сучасних цікавих казкарів.

Видавці часто зазначають, що на ринок складно просувати  невідомі авторські казки через  високий економічний ризик [10]. Натомість вони охоче видають  твори класиків минулих століть і лише досить розкручених сучасних дитячих авторів (традиційно це Андерсен, Перро, Грімм, Кіплінґ, Пушкін, Нордквіст, українські – Нестайко та Курков). За 2009–2010 роки в Україні вийшло 44 видань народних українських казок, що становить 13,3 % від загальної кількості. Було надруковано 40 видань казок народів світу, що відповідає 12 %. Найбільша частка – це літературні, авторські казки, яких надруковано 248, що складає 74, 7 %. Можна зробити висновок, що народна казка або не є цікавою для маленьких читачів, або не є привабливою через свою одноманітність (випускають найчастіше незлічені уже перевидання «Колобка», «Кози-дерези», «Ріпки» і збірники «Казки народів світу» тощо). Немає в українських видавництвах цікавих наповнень збірників власне українських народних казок або ж просто моно видань, творів яких зазвичай малечі в дитинстві не розповідають. Це ж стосується не лише народних, а взагалі якісних, професійно ілюстрованих зібрань казок для дітей.  Український фольклор надзвичайно багатий, тому постійно видавати лише найпопулярнішу його частинку не правильно. Безліч інших народних оригінальних казок можна прочитати на різних дитячих сайтах, однак поки в Україні для дітей електронна книга не замінила традиційну.

Зараз потрохи стала відроджуватись тенденція колекціонування власних  книг, тобто діти знову починають  збирати бібліотеки [37]. Відповідно, зростатиме попит на подарункові, дорогі видання для дітей, яких в Україні дуже мало.  Іноземний видавничий досвід показує, що дитячу книгу можна зробити справді популярною, цікавою, культовою, якщо правильно сформувати серію видань. Це ж стосується і видань казок. На вітчизняному ринку креативних, захопливих серій немає. Зазвичай ті, які є, нічим особливо не відрізняються між собою, не мають якогось специфічного наповнення, небанальних тем.  Найпопулярнішими за два останніх роки серіями казок стали «Сучасна дитяча проза» (видавництво «Грані-Т»), «Книжковий клуб Діснея» («Егмонт Україна»), «Прочитай мені казку» («Махаон Україна»), «Золоті казки» («Країна мрій»), «Промінець» («Веселка»), «Казки-хіт» («Школа: НКП»), «Подарок малышам» («Аргумент-принт»).

Отже, казки займають вагоме місце в репертуарі не тільки спеціалізованих  дитячих видавництв, але й інших  видавничих структур. Насамперед видавці  так активно прагнуть друкувати  цей жанр художньої літератури через  фінансову вигоду. Як наслідок, тематика творів, сюжетів обмежена, дуже мало нових авторів, оскільки найчастіше перевидають твори казкарів минулого. Це зумовлює перенасичення літератури одним жанром, що зовсім невиправдано. Відповідно, часто такі видання є  неналежно опрацьованими, неякісними, не враховують усі потреби та запити читачів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. Концептуальні  особливості формування репертуару казок в Україні

2.1. Читацька аудиторія

Книги, призначені для дітей, повинні входити у виховний процес як одна із найважливіших його сторін. Основною метою дитячої літератури має бути не стільки заняття малюка якоюсь справою, намагання вберегти його від поганих звичок, скільки духовний розвиток, який відкриватиме почуття любові, доброти, впливатиме на інтелектуальний рівень. Запорука досягнення цієї цілі – гарно зіставлена книга для дитини, яка формуватиме світогляд, певний естетичний смак, нестиме морально-виховну функцію. Як відомо, читацька адреса є визначальною категорією видань для дітей. І від того, на скільки правильно вона визначена, враховані потреби та особливості кожної вікової групи, на стільки діти будуть забезпечені певним видом необхідної їм літератури.

У вітчизняній психології прийнято визначати основні періоди  психічного розвитку підростаючого  покоління за психолого-педагогічними  критеріями. Вони включають характерний  для кожного віку соціальний розвиток, тобто зміст, навчання і виховання,  провідну діяльність у її співвідношенні з іншими видами діяльності, рівень розвитку свідомості й самосвідомості. Так, перший період – ранній (від народження до трьох років); другий – дошкільний (з трьох до семи років);далі молодший шкільний вік (з семи до десяти); потім виділяють середній шкільний, або підлітковий вік (із десяти років до п’ятнадцяти); останній – старший шкільний, або ж юнацький вік (із п’ятнадцяти років і до досягнення зрілості) [9].

Дослідниця С. Антонова, зважаючи на сучаснупедагогіку і взявши за основу результати аналізу психофізичного розвитку дітей, виділяє таку структуру їх соціального розвитку [3, с. 183] :

  1. Від 1 року до 3 – немовлята. Це найінтенсивніший період накопичення малюком соціального досвіду. Дорослі не тільки можуть читати дитині книжку, але й сама малеча грає з нею. Із дворічного віку діти починають гортати сторінки, роздивляються яскраві малюнки, роблять вигляд, що самі читають текст, відтворюючі певні слова чи фрагменти, які запам’ятали після прочитання батьками.
  2. Від 3 до 6 років – раннє дитинство. У цей період формуються основні риси характеру дитини, складається відношення до навколишнього світу. Ці роки – своєрідна підготовка до систематично навчальної праці. Уже напочатках у дитини проявляється неабиякий інтерес до книги.Малюк охоче розглядає ілюстрації, захоплено слухає, як читають дорослі, робить перші спроби самостійно озвучити текст. Процес справжнього знайомства дитини з книгою починається саме в 3–4 роки.

У 4–5 років діти уже можуть читати, сприймаючи тільки окремі слова  та речення, усвідомлюють сам процес як своєрідний вид дозвілля. Малюки такого віку потребують книг, які показують  і пояснюють навколишній світ, різноманітні взаємозв’язки у ньому, розважають і навіть навчають. Особливо дітвора надає перевагу коротким віршам, загадкам, приказкам тощо. Цей  період характеризується особливою  дитячої допитливістю. Тому діти потребують пізнавальної літератури, яка б розважала  і задовольняла інтерес водночас. Різновидом такихтворів можуть бути і різноманітні народні казки.

  1. Від 6 до 8 років – власне дитинство. Саме у цей період дитина повністю готова до повноцінного ситематичного навчального процесу. Книга набуває нового значення: з нею доводиться активно працювати, приходить розуміння,що її можна і потрібно читати. Саме тоді дитина переходить до самостійного читання. Це час першого ґрунтовного накопичення знань. Дитину починають цікавить питання про походження усього на планеті, про те, як побудовані певні речі, про причини і суть процесів. Починає формуватися і духовний світ з уже певними власними критеріями оцінки навколишньої дійсності. Тут можна читати казки, в яких яскраво буде розмежоване добро і зло, правильне і неправильне, показано, як треба поводити себе в певних ситуаціях, тобто, які нетимуть вагомий вихновний та повчальний аспекти.
  2. Від 9 до 11 років – період зрілого дитинства, або передпідлітковий. У цей час розвивається пізнавальна та суспільна активність, з’являється інтерес до істрії. Художня література для дитини стає  своєрідним реальним життям, літературні герої здаються реальними людьми. Серед казок найкращими будуть ті, в яких йтиметься про певні пригоди, з напруженою сюжетною лінією.
  3. Від 11 до 14 років – підлітковий період . Він поділяється ще на три: 10–11 років – перехідний вік від молодшого шкільного до підліткового; 12–13 років – власне підлітковий; 14 – перехідний від підліткового до юнацького.

У 12–13 років у школярів розвивається самосвідомість, прагнення  до самооцінки, визначення свого місця  у світі і своєї ж значущості. Діти активно цікавляться історичними  відомими постатями. У 14 років збільшується соціальна і громадська активність. Поступово із спостерігача дитина перетворюється на учасника навколишньої дійсності. Це також якісно новий етап у становленні  людини, адже насамперед діти по-новому дивляться на світ, більш серйозно та прискіпливо, прагнуть буту у всьому самостійними. Як наслідок, література повинна відповідати окремо запитам  дівчат і хлопців, адже вони уже конкретно  різняться, бути насиченою образно  яскравими персонажами. Найцікавішою для підлітків є пригодницька, героїчна література.Такій віковій  категорії читачів відповідатимуть  казки про про певні духовні  пошуки героїв, їх роздуми та вагання, перші проблеми, з якими зіштовхуються, коли дорослішають.

  1. Від 14 до 18 років – юнацтво. У цей період завершується становлення читача. Інтерес до книги стає індивідуальним, вибір книг – осмисленішим та критичнішим. Дітей віком 16–18 років можна вважати наймолодшою категорією серед дорослих читачів.

Дослідниця ж дитячої  книги Е. Огар вважає, що до читацької  дитячої аудиторії варто віднесити  дітей від 2 до 15 років [30, с. 33].

Самі ж казки, що видають  для дітей, можна розділити на три групи, кожна з яких відповідає різним віковим категоріям і несе відповідну виховну функцію [3, с. 188].

Перша категорія – казки  для найменших (від 3 до 6 років). Вони сприяють пізнанню дітьми нових предметів, явищ, ситуацій. До таких здебільшого належать українські та російські народні : «Колобок», «Ріпка», «Курочка-Ряба», «Теремок» тощо.  Як правило, вони показують, як потрібно себе поводити у певних ситуаціях, мають просту зрозумілу думку, яку легко може підхопити дитина. Такі казки вчать, що треба творити добре, а не бути злим та вередливим, що треба завжди говорити правду, якою б вона не була.

Казки, які розраховані  на дитину 6–8 років, є складнішими  за своєю суттю.

Вони більші за об’ємом, і головна їх ціль – допомогти  дитині на перших етапах самопізнання. Основним тут будуть власні почуття, бажання, вимоги до навколишнього світу. Дитину цікавлять казки, які допомагають  пізнати себе, зміцнюють самоповагу, дають можливість певної самореалізації.

До третьої групи належать казки, адресовані дітям 9–10 років. Це ті, що намагаються показати та пояснити дорослий світ, поступово вводять  читачів у суспільне життя. До них, зокрема, можна віднести казки  Д. Родарі. Такі твори показують складні соціальні відношення, відкривають читачеві особливості сім’ї, дружби, пізнання, творчості. «Соціальні казки»  показують природу і суспільство через розповідь про долі казкових героїв. Зазвичай сюжетами цих творів є пошук правди, істини та справедливості. У «соціальних» казках для більш дорослих читачів запитання не мають відповідей. Їх дитина має знайти сама. Це сприяє мисленнєвому розвитку, прагненні мати власну позицію. Тому саме в такому віці починає формуватись особистість дитини. Вдало підібрані казки вміло покажуть дитині навколишній світ від найпростіших зв’язків до складних соціальних відносин.

У видавничій практиці традиційно поділ дітей на вікові групи значно різниться від того, що пропонує психологія та педагогіка. Тут виділяють  лише чотири вікові категорії –  діти дошкільного (3–7 років), молодшого  шкільного (8–11 років), середнього шкільного (11–14 років) та старшого шкільного віку [30, с. 31].

Зрозуміло, що така деференціація  є недосконалою і не може точно  відображати усі потреби і  можливості кожної вікової групи.Треба звертати увагу на певні проміжні етапи у розумовому, фізичному, духовному розвитку. Очевидно, що дитина у 3 роки і 7 значно відрізнятиметься, оскільки трирічні зазвичай тільки починають вивчати букви, читання книги з дорослими найчастіше є своєрідною грою. У сучасному світі семирічні школярі вже не тільки вміють читати, але й можуть частково аналізувати інформацію. Тому література не може бути однаковою для усіх читачів такої категорії, обов’язково варто розмежовувати окремі підгрупи всередині загальної, і тоді конкретній адресувати видання. 

Аналіз видань казок, що вийшли в Україні за період 2009–2010 років, показав, що для дошкільного віку найчастіше виходили видання «Бременські музиканти», «Червона шапочка»,«Курочка Ряба»,«Лисичка-сестричка», збірник «Мої улюблені казки». Досить часто, щоб розширити читацьку адресу задля комерційної вигоди, не зважаючи на вікову специфіку дітей, видавці об’єднують дві категорії в одну. Так, для дошкільного і молодшого шкільного віку видали, наприклад, «Колобка», «Ріпку», «Сказки» (К.Чуковский),  «Білосніжку» (Я.Грімм), збірники «Феї», «Найкращі чарівні казки», «Улюблені казки малюкам» та інші. Зрозуміло, що читацька адреса цих видань не виправдовує себе, оскільки, приміром, «Колобок» навряд чи буде цікавити 11-річну дитину, яка б охоче читала більшу і складнішу казку. Об’єднавши дві вікові категорії в одну, видавець таким чином ніби прирівняв 3-річну дитину до 11-річної, що є неприпустимо. Це стосується не лише найпростіших казок, які будуть не цікавими для школярів, бо вони їх знають, можна сказати, напам’ять з дитинства, а й навпаки складніших, як«Білосніжка», котра може буде заскладною для сприймання малечі 3–4 років.

Для дітей молодшого шкільного  віку серед усіх найпопулярнішими були «Червона Шапочка» Братів Грімм,«Снігова королева» Андерсена, збірник «Казковими стежинками». Як бачимо, для малих читачів тут переважають класичні авторські казки. Виділяється з-поміж них, наприклад, серія «Чотири лапи» про домашніх улюбленців «Видавництва Старого Лева», зокрема повість-казка «Марципан Пломбірович», адже це трішки інший жанр, більший за обсягом, про цікаві пригоди домашніх тварин. Книга отримала номінацію в конкурсі «Книга року ВВС – 2009».

Для дітей молодшого і  середнього шкільного віку найчастіше виходили збірники «Казки зарубіжних письменників», «Казки та легенди народів світу», «Кращі казки великих казкарів»,«Неймовірні історії про фей і принцес». Виникає така ж проблема об’єднання вікових категорій дітей. Якщо ж перші три видання виправдані, адже казки у них вміщені не найпростіші, а  складніші за будовою та сюжетами, можуть бути частиною шкільної програми, то останнє скоріше за все не викличе інтересу, наприклад, у п’ятикласників. Прикладом вдалого видання для такої читацької аудиторії є книга С. Дерманського «Чудове чудовисько в країні жаховиськ» видавництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» – надзвичайно весела, захоплива казкова повість, яка була б досить вдалою і для кінематографу [14].

Для середнього шкільного  віку найпопулярнішими стали «Чарівна книга: Казки народів світу» та«Хлопчик-зірка» (О. Вайлд), хоча варто зазначати, що видань було представлено дуже мало. Такі казки відповідають читацькому запиту відповідної вікової категорії дітей, однак видавці ігнорують їх у повноцінному забезпеченні літературою такого жанру. Саме на цьому етапі у дитини формується остаточне ставлення до книжки: розвивається почуття любові до читання або ні. У гіршому разі навряд чи в дорослому житті виникне бажання читати і читати багато художньої літератури. Середньому шкільному віку, або підлітковому, якраз не вистачає соціальних казок, які могли б повернути і в дитинство, і показати вирішення певних серйозних вже дорослих проблем. Це ж стосується казок для середнього і старшого шкільного віку, яких практично не було надруковано – всього лише 3 видання.

Серед значного масиву казок, призначених для читання дорослими  дітям, найчастіше траплялися такі: «Казки для малят», «Казки про принців і принцес», «Колобок», «Рукавичка»,  «Мої перші казки»,«Казки» (Г.-Х. Андерсен), «Чарівні казки», тобто в основному це народні або збірники казок. Більша частина із них водночас призначена для дітей дошкільного віку, тобто адресу таких видань видавці визначають по-різному. Можна сказати, що фактично ці дві читацькі адреси дублюють одна одну, адже і так зрозуміло, що  батьки ще читатимуть, наприклад, 3–5 річним дітям казки, тому немає гострої потреби виокремлювати окрему категорію «Для читання дорослими дітям».

Чим менший читач, тим яскравіше  проявляється вікова специфіка, тим  оригінальніший для нього твір і  навпаки: у міру дорослішання зникають особливі риси дитячого віку, згасає і  сама специфіка дитячої літератури. Тоді ж змінюються межі вікових етапів, як наслідок, не можна розглядати вікову специфіку як щось дуже усталене. У теперішній час надзвичайного розвитку технічного прогресу і глобального поширення інформації відбувається акселерація дитинства. Такі зміни у віковій специфіці мають відображатися і в особливостях дитячої літератури: вона повинна дорослішати [32].