Теоретични основи инвестицийной политики пидприэмства
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВ
1.1. Форми здійснення фінансових інвестицій підприємств………..
1.2. Складові інвестиційної політики підприємств …………………
1.3. Фактори впливу на інвестиційну привабливість
підприємств …………………………………………………………………...……
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ, ОЦІНКА ТА УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ПОЛІТИКОЮ ПІДПРИЄМСТВ
2.1. Управління інвестиційною політ
інвестиційної стратегії підприємств……………………………..
2.2. Методи та оцінка економічної ефективності інвестиційної діяльності підприємств……………………………………………….
2.3. Основні напрямки регулювання інвестиційної діяльності
державними органами ………..
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ
3.1 Проблеми
фінансового забезпечення
3.2 Напрями покращення
управління інвестиційною
підприємства………………………………………………
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Основною ціллю інвестиційної політики є забезпечення найефективніших шляхів розширення активів підприємства з позицій перспектив його розвитку і збільшення його ринкової вартості. З врахуванням цієї цілі зміст політики управління інвестиціями підприємства можна сформулювати наступним чином: інвестиційна політика представляє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка заключається у виборі і реалізації найефективніших шляхів розширення об'єму його активів для забезпечення основних напрямків його розвитку.
Актуальність даної теми роботи полягає у тому, що формування ефективної інвестиційної політики підприємств відіграє велику роль на сучасному етапі розвитку економіки України,оскільки це забезпечує фінансування модернізації і нарощування виробничих потужностей.
Метою роботи є дослідження процесу формування ефективної інвестиційної політики підприємств в України.
Для досягнення мети необхідно виконати завдання:
- розглянути теоретичні основи інвестиційної політики підприємств;
- проаналізувати складові інвестиційної політики підприємств;
- провести оцінку інвестиційної політики підприємств;
- дослідити напрямки регулювання інвестиційної політики державними органами України;
- виявити основні проблеми та розробити систему перспективних напрямків розвитку інноваційної політики підприємств.
Об’єктом дослідження є відносини, що виникають на підприємстві в процесі формування його інвестиційної політики.
Предметом дослідження є теоретико – методологічні аспекти процесу організації інвестиційної політики підприємства .
Питання інвестиційної політики підприємств України висвітлені у працях Коюда О. П., Ковалев В. В., Денисенко М. П., Гриньова В. М., Антипенко Е. Ю., Бакаєв Л. О., Борщ Л. М., Верба В. А., Гоголев О. Д., Кныш М. И., Критик А. Б., Загородній А. Г. та багатьох інших.
До інформаційної та аналітичної бази входять підручники, навчальні посібники, статті та інші наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, законодавчі і нормативні документи, що регламентують діяльність суб'єктів господарювання в Україні.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ
ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВ
1.1. Інвестиції підприємства : види, складові та форми здійснення
Інвестиції — це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність (для одержання прибутку).
Той, хто має капітал (гроші) і вкладає його (їх) у ту чи іншу комерційну справу, називається інвестором, а сам процес вкладення капіталу — інвестуванням (довгостроковим фінансуванням). У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, тобто підприємства, так і окремі власники капіталу.
Для сутнісно-змістової характеристики інвестицій істотне теоретичне і практичне значення має визначення різновидів інвестицій за окремими ознаками, тобто за їхнім функціонально-елементним складом рис. 1.1.
Рис. 1.1. Функціонально-елементний склад інвестицій підприємства.
Джерело : Верба В. А. Проектний аналіз: підручник / В. А. Верба, О. А. Загородніх. – К.: КНЕУ, 2009. – 322 с.
Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), виокремлюють внутрішні (вітчизняні) й зовнішні (іноземні) інвестиції. У свою чергу внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а зовнішні — на прямі й портфельні.
Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або держава. За такого інвестування має місце переміщення титулів власності, котрі дають право на одержання нетрудового доходу. У літературі з питань політичної економії капітал у вигляді цінних паперів називається ще фондовим, або фіктивним, оскільки він не є реальним багатством і не має ретельної вартості (на відміну від капіталу, вкладеного в різні сфери та галузі суспільного виробництва).
Реальні інвестиції — це вкладення капіталу (грошей) у різні сфери та галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових «капітальних» (матеріальних) благ, а як наслідок — одержання набагато більшого прибутку. Такі реальні інвестиції ще називають виробничими; проте в практиці господарювання за ними закріпилась інша назва — капітальні вкладення.
Зовнішні прямі інвестиції — це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10% вартості того чи того конкретного проекту, закордонні інвестицій, менші за 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту називаються портфельними. Періодичний аналіз співвідношення прямих і портфельних інвестицій має практичне значення для виявлення загальних масштабів і частки залучення іноземного капіталу у сферу розвитку й підвищення ефективності виробництва та інших напрямків діяльності суб’єктів господарювання [8, с.114-115].
Загалом інвестиційна діяльність охоплює такі етапи: формування, нагромадження - вкладення ресурсів (інвестування) - одержання прибутку. Одержання прибутку і приросту капіталу є основною метою інвесторів. Характеристику прибутку визначають усі параметри інвестування, тобто вкладення ресурсів. Відповідно до мети інвестиційної діяльності корпорації в ринкових умовах вирішують такі інвестиційні завдання: по-перше, реалізується вибір інвестиційних проектів і здійснюється розміщення капіталів відповідно до обраних проектів; по-друге, здійснюється оптимізація або постійне коригування капітальної структури фірми залученням джерел зовнішнього фінансування (емісія цінних паперів, кредити банків); по-третє, формуються нагромадження і розподіляються дивіденди, завдяки обґрунтованій дивідендній політиці оптимізується пропорція між інвестиціями та дивідендами. Методи вирішення зазначених завдань і визначають показники процесу інвестування (основного етапу інвестиційної діяльності) кожної конкретної фірми [23, с.67].
Отже, в основі інвестиційної діяльності лежать перетворення інвестицій, що повторюються: приріст нагромаджень - витрати - приріст капітального майна - прибуток - інвестиції (нагромадження). Постійне відтворення цього ланцюжка перетворень становить кругообіг інвестицій.
- Місце та роль інвестиційної політики в фінансовій стратегії підприємства
Інвестиційна діяльність підприємств підпорядкована певній інвестиційній політиці, розробленій підприємством в складі його фінансової стратегії (для інституційних інвесторів — інвестиційних компаній, інвестиційних фондів і т.п. - вона розробляється, як самостійна інвестиційна стратегія). Основною ціллю інвестиційної політики є забезпечення найефективніших шляхів розширення активів підприємств з позицій перспектив його розвитку і збільшення його ринкової вартості. З врахуванням цієї цілі зміст політики управління інвестиціями підприємств можна сформулювати наступним чином: інвестиційна політика – це частина загальної фінансової стратегії підприємства, яка заключається у виборі і реалізації найефективніших шляхів розширення об'єму його активів для забезпечення основних напрямків його розвитку [30, с.13].
Інвестиційна політика підприємств передбачає здійснення певних заходів:
По-перше, формування окремих напрямків інвестиційної політики підприємств у відповідності із стратегією його економічного розвитку. Розробка напрямків інвестиційної діяльності підприємств базується на стратегії його економічного розвитку в майбутньому періоді і покликана вирішувати наступні задачі:
- визначення співвідношення
різних форм інвестування на
окремих етапах перспективного
періоду. Форми інвестування
- визначення галузевої
направленості інвестиційної по
- визначення регіональної
направленості інвестиційної по
По-друге, дослідження і врахування умов зовнішнього інвестиційного середовища і кон'юнктури інвестиційного ринку.
По-третє, пошук окремих об'єктів інвестування і оцінка їх відповідності напрямкам інвестиційної політики підприємств.
По-черверте, забезпечення високої ефективності інвестицій.
По-п’яте, забезпечення мінімізації фінансових ризиків, пов'язаних з інвестиційною політикою.
По-шосте, забезпечення ліквідності інвестицій. Здійснюючи інвестиційну політику слід передбачати, що в силу суттєвих змін зовнішнього середовища, кон'юнктури інвестиційного ринку або стратегії розвитку підприємств в майбутньому періоді по окремих об'єктах інвестування може різко знизитися очікувана дохідність, підвищитися рівень ризиків, знизитися значення інших показників їх інвестиційної привабливості для підприємства.
По-сьоме,визначення необхідного об'єму інвестиційних ресурсів і оптимізація структури їх джерел.
По-восьме, формування і оцінка інвестиційного портфелю підприємства.
По-дев’яте, забезпечення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм [26].
Сучасна інвестиційна безпосередньо пов'язана з "портфельною теорією" (Portfolio Theory). Вона базується на тому, що більшість інвесторів обирають для своєї інвестиційної діяльності більш ніж один об'єкт реального чи фінансового інвестування, тобто формують визначену їхню сукупність. Цілеспрямований підбор таких об'єктів являє собою процес формування інвестиційного портфеля.
Інвестиційний портфель являє собою цілеспрямовано сформовану сукупність об'єктів реального і фінансового інвестування, призначених для здійснення інвестиційної політики в середньостроковому періоді відповідно до розробленої інвестиційної стратегії компанії (фірми).
Незважаючи на включення в інвестиційний портфель різноманітних об'єктів інвестування він є цілісним об'єктом керування.
Головною метою формування інвестиційного портфеля компанії (фірми) є забезпечення реалізації її інвестиційної стратегії шляхом добору найбільш ефективних і безпечних інвестиційних проектів і фінансових інструментів. З обліком сформульованої головної мети будується система конкретних цілей формування інвестиційного портфеля компанії з урахуванням обраної стратегії й особливостей здійснення інвестиційної політики. До числа основних можуть бути віднесені наступні цілі:
1. Забезпечення високих темпів росту капіталу. Реалізація цієї мети дозволяє забезпечити ефективну діяльність компанії (фірми) у довгостроковій перспективі. Оскільки формування інвестиційного портфеля підпорядковується розробленій інвестиційній стратегії і є формою її реалізації в середньостроковому періоді, дану мету можна розглядати як пріоритетну.
2. Забезпечення високих
темпів росту доходу. Оскільки
здійснення інвестиційної
3. Забезпечення мінімізації
інвестиційних ризиків. Окремі
інвестиційні проекти, що перш
за все забезпечують високі
темпи росту доходу, можуть мати
високий рівень ризиків, однак
у рамках інвестиційного
4. Забезпечення достатньої ліквідності інвестиційного портфеля. З метою досягнення ефективної керованості інвестиційним портфелем, забезпечення можливостей швидкості реінвестування капіталу в більш вигідні проекти визначена частина портфеля інвестицій повинна носити високоліквідний характер. Рівень ліквідності інвестиційного портфеля визначається інвестиційним кліматом у державі, динамізмом кон'юнктури інвестиційного ринку і специфікою інвестиційної діяльності компанії (фірми). [34, с. 325].
Отже, інвестиційна політика є частиною загальної фінансової стратегії підприємства, яка заклечається у виборі і реалізації найефективніших шляхів розширення активів для забезпечення основних напрямків його розвитку.
1.3. Фактори впливу на інвестиційну привабливість підприємств
Успішна політика підприємств залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. В наслідок того, що навколишній світ занадто великий, виникає необхідність в обмеженні урахування зовнішнього оточення тільки тими аспектами, від яких вирішальним образом залежить успіх підприємства.
Залучення інвестицій в українські підприємства пов'язане з інвестиційною привабливістю об'єкта інвестування. Оцінка інвестиційної привабливості потенційного об'єкта інвестування — це перший крок під час прийняття інвестиційного рішення. Ціль об'єкта інвестування — підвищення інвестиційної привабливості та залучення максимально можливого обсягу інвестицій [10, с. 155].
Перспективи діяльності підприємств в Україні, їх виробнича стратегія обмежені як внутрішнім, так і зовнішнім середовищем, законодавчим простором, що пов'язаний з економічною ситуацією, станом розвитку ринкової інфраструктури та ін. Стан справ у галузях і регіонах України, економіки в цілому свідчить про високий рівень впливу ризиків внутрішнього та зовнішнього характеру відповідно всіх потенційних об'єктів інвестування рис.1.2.
Рис. 1.2. Схема впливу факторів на інвестиційну привабливість підприємств
Джерело: Бакаєв Л. О. Кількісні методи в управлінні інвестиціями: Навч.посібник / Л. О. Бакаєв –К. : КНЕУ, 2010. – 435 с.
Отже, інвестори, а особливо іноземні, прагнуть мати інформацію про умови, які впливають на формування інвестиційної привабливості підприємств. Наявність повної інформації про галузь, регіон та, особливо, умови господарювання суттєво впливають на привабливість підприємств. Отже, інвестиційна привабливість може розглядатися на рівні країни, галузі, регіону. Підприємство — це об'єкт, в який вкладаються кошти інвестором і чия привабливість повинна визначатися обов'язково. А тому інвестиційна привабливість підприємств буде визначатися з урахуванням складових інвестиційної привабливості на всіх рівнях. Досвід роботи з вітчизняними та іноземними інвесторами свідчить, що стратегічного інвестора завжди буде цікавити привабливе підприємство в інвестиційно-привабливій галузі та привабливому регіоні. За інших рівних умов інвестор не буде вкладати кошти у привабливе підприємство, що належить до галузі кризового стану, або розташоване в непривабливому регіоні.
Фахівці розглядають різні фактори формування інвестиційної привабливості суб'єктів господарювання. Аналіз наявних методик, особливості розвитку економіки та функціонування ринкової інфраструктури дали змогу визначити найбільш значущі фактори впливу на інвестиційну привабливість, такі як фінансова стійкість, майнове становище, ділова активність, ліквідність активів і рентабельність [2, с. 235].
Інвестиційна привабливість навколишнього середовища (регіону, галузі, країни) для підприємств має опосередкований вплив на інвестиційну привабливість підприємств, по-перше, тому, що підприємство — це відкрита система. По-друге, зовнішні фактори мають універсальний характер і відіграють для потенційних інвесторів не менш важливу роль, ніж конкретний об'єкт інвестування. Оцінка інвестиційної привабливості на розглянутих рівнях — це перший етап прогнозування та передбачення заходів щодо залучення інвестиційних ресурсів і підвищення привабливості об'єктів інвестування на всіх рівнях.
Отже, визначення інвестиційної привабливості окремого підприємства як
потенційного об'єкта інвестування є завершальним етапом оцінки інвестиційного ринку. Від стану привабливості підприємства залежить галузева та регіональна спрямованість його інвестиційної діяльності [12, 211 – 212].
На інвестиційну привабливість підприємств впливає стадія його життєвого циклу. В теорії ринку виокремлюють шість послідовних стадій: "народження", "дитинство", "юність", "рання зрілість", "остаточна зрілість", "старіння".
Загальний період усіх стадій життєвого циклу підприємства (ЖЦП) становить приблизно 20—25 років (залежно від галузі та впливу НТП), після чого воно припиняє своє існування або відроджується на новій основі.
На стадіях зростання
та стабільності (перші 4 стадії) підприємство
є привабливим об'єктом
Як свідчить вітчизняний і закордонний досвід інвестиційно-привабливими вважаються підприємства, що знаходяться на стадіях, коли в них збільшуються обсяги продажу, рівень використання виробничих потужностей та ін., тобто покращуються показники їх діяльності. На стадіях "остаточної зрілості" та "старіння" інвестиції вважаються недоцільними, за винятком тих випадків, коли продукція підприємства має досить високі маркетингові перспективи, обсяг інвестицій у технічне переоснащення невеликий і вкладені кошти можуть повернутися інвестору в найкоротший термін (до 2 років).
Отже, інвестиційна привабливість підприємств являє собою сукупність характеристик фінансово-господарської та управлінської діяльності, перспективи розвитку та можливості залучення інвестиційних ресурсів. Оцінка інвестиційної привабливості підприємства є інтегральною характеристикою
його внутрішнього середовища.
Розглянувши теоретичні основи, переходимо до механізмів формування оцінки та управління інвестиційною політикою.
МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ ОЦІНКИ ТА УПРАВЛІННЯ
ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ПОЛІТИКОЮ ПІДПРИЄМСТВА
2.1. Управління інвестиційною політикою через процес формування інвестиційної стратегії
За макроекономічне сприяння ефективному формуванню інвестиційної політики підприємств в Україні відповідають органи державної влади. У розпорядженні держави є важелі як прямої дії у вигляді централізованих державних капітальних вкладень в об'єкти загальнодержавного значення, розвиток державного сектора економіки, так і непрямі засоби регулювання інвестиційного середовища за рахунок бюджетної та грошово-кредитної політики.
Бюджетні важелі — це встановлена державою система податків, що практично визначають систему перерозподілу доходів підприємств і громадян країни, яку держава вважає оптимальною для формування прибуткової частини бюджету та збереження у підприємців ринкових стимулів до роботи та отримання прибутків. З бюджетом не можуть порівнятися фінанси наймогутніших корпорацій. Витрати бюджету є вагомим засобом формування сукупного попиту, а через нього — стимулювання інвестицій взагалі. Система соціальних бюджетних програм (не кажучи вже про прямі бюджетні інвестиції в державний сектор) впливає на структуру попиту, тому що соціальні виплати з бюджету одержують люди, які мають витратити їх на ринку споживчих товарів, а це стимулює виробництво та відповідні інвестиції [16, с. 53].
Грошово-кредитна політика держави впливає на механізм формування інвестиційної політики підприємств, через регулювання грошового обігу і роботи банківської системи, яка, по суті, репродукує збільшення коштів в економічній системі. Вирізняють такі основні інструменти грошово-кредитного регулювання :
- норми страхових резервів, які зобов'язані мати комерційні банки й тим самим відволікати певну частину своїх коштів від активного використання для кредитування та інвестування;
- облікова ставка Національного банку, за якою він продає кредитні ресурси комерційним банкам, збільшуючи або зменшуючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій;
- операції з цінними паперами на відкритому ринку [11].
Встановлюючи вигідні умови (у вигляді ціни чи дивідендів) для своїх цінних паперів, держава стимулює їх купівлю юридичними та фізичними особами і цим зменшує кількість вільних грошей, які можуть бути використані для кредитування інвестицій через банківську систему. Погіршуючи цінові та дивідендні умови продажу своїх цінних паперів, держава стимулює їх викуп у юридичних і фізичних осіб. Унаслідок цього в останніх з'являються додаткові кошти, які через банківську систему безпосередньо використовуються для фінансування інвестицій.
Ринкова економіка розвивається циклічно: періоди швидкого зростання й активного інвестування змінюються економічними кризами, падінням темпів, а іноді й абсолютних рівнів ВВП. Мета державного регулювання — вирівнювати такі циклічні тенденції, гальмуючи надлишкову інвестиційну активність у періоди піднесення та стимулюючи інвестиції перед спадами виробництва.
Загальну схему важелів державного регулювання умов формування інвестиційної політики показано на рис. 2.1.
Управління інвестиційною політ
Інвестиційна стратегія завжди пов'язана з поточним станом підприємства, його діючою технічною, технологічною та фінансовою базою, здійснюваною фінансово-господарською діяльністю.
Стратегія дає відповіді на основні питання, що завжди стоять перед дирекцією підприємств :
1. Продовжувати чи
коригувати здійснювану
2. Якщо коригувати, то в яких напрямках?
3. В яких обсягах
продовжувати чи коригувати
4. Які це дасть результати через рік, два, три?
5. Які кошти для такого розвитку потрібні та де їх джерела? [19, с. 42].
Навіть якщо приймається рішення нічого не змінювати на підприємстві, то це теж є стратегія, яка має бути обґрунтована, досліджена та сформована.
Рис. 2.1. Важелі державного регулювання умов формування інвестиційної політики
Джерело: Верба В.А. Проектний аналіз: підручник / В.А. Верба, О.А. Загородніх. – К. КНЕУ, 2009. –125 с.
Розробка стратегії є спеціальним дослідженням із типовими процедурами, приблизний перелік яких наведений на рис. 2.2.
Інвестиційною стратегією вважається система вибраних довгострокових
цілей і засобів їх досягнення, що реалізуються в інвестиційній політиці підприємств.
Рис. 2.2. Формування інвестиційної стратегії
Джерело : Воркут Т.А. Проектний аналіз: навч. посіб./ Т.А. Воркут. – К.: Укр.. цент духовної літератури, 2011. –173 с.
Доцільність інвестиційної стратегії визначається такими критеріями :
- узгодженість з фінансовими ресурсами,які можуть бути спрямовані на інвестиції;
- ефективність,тобто узгодженість результатів і реальних витрат на їх досягнення;
- визначеність за термінами досягнення встановленої мети;
- оптимальність поєднання очікуваного досягнення потрібної
прибутковості та можливих ризиків і невизначеності майбутнього періоду;