Теорія державного регулювання Д. Кейнса та її роль в економічній науці

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1. Суть державного регулювання економіки 5

1.1. Сутність  державного регулювання і його  необхідність 5

1.2. Еволюція  теоретичних уявлень про роль  держави в економіці 8

1.3. Історичні  передумови виникнення кейнсіанства 14

Розділ 2. Зміст  теорії державного регулювання Дж. М. Кейнса та її особливості 17

2.1. Теоретична  система та економічна програма  Дж. М. Кейнса 17

2.2. Практичне  поширення кейнсіанства 29

2.3. Кейнсіанська  теорія та економічна політика 32

Розділ 3. Розвиток економічної теорії Дж. М. Кейнса 36

3.1. Неокейнсіанські  теорії економічного зростання 36

3.2. Посткейнсіанство 39

Висновки 43

Список використаних джерел 45

Вступ

Актуальність теми дослідження. Неокласична теорія зображала економіку як саморегулюючу систему, у якій порушена рівновага неминуче відновлюється за рахунок раціональної поведінки господарюючих суб'єктів. Ситуації, які виникають на окремих ринках, регулюються відносно автономно, незалежно одна від одної і у кінцевому рахунку складаються в єдину систему загальної рівноваги, де сукупний попит відповідає сукупній пропозиції за умови повної зайнятості наявних ресурсів. Подібні погляди знайшли концентроване вираження в "законі Сея", визнання якого стало, за словами американського економіста Д.К. Гелбрейта, показником того, "чим економісти відрізняються від дурнів".

Реальна практика, однак, свідчила про те, що багато передумов, на яких будували свої висновки неокласики, – досконала конкуренція, абсолютна  гнучкість цін, автономність ринків товарів, праці та грошей – не відповідали  дійсності. Навіть сама раціональна  поведінка господарюючих суб'єктів  не забезпечувала системі стійкої  рівноваги, оскільки на макрорівні діяли  інші закономірності, що не зводилися  до суми рішень, прийнятих на мікрорівні. Найбільш яскравим проявом цієї розбіжності  стала Велика депресія початку      30-х pp., яка супроводжувалася різким спадом виробництва, масовим безробіттям, фінансовими потрясіннями.

Стало очевидно, що економічна система ринкового  типу не тільки не здатна забезпечити  автоматичне відновлення порушеної  рівноваги, але і породжує нерівноважні ситуації через внутрішньо властиві їй особливості, а не в результаті впливу зовнішніх для неї факторів.

Все це суперечило основним постулатам неокласичної доктрини і вимагало її перегляду. Людиною, яка  зробила чергову революцію в  економічній науці, став англійський  економіст Джон Мейнард Кейнс (1883-1946).

Центральна  ідея, навколо якої будується вся  система доказів, полягає в тому, що конкурентна ринкова економіка  не може забезпечити автоматичне  відновлення рівноваги за умови  повного використання ресурсів.

Проблема  державного регулювання економіки  є надзвичайно актуальною у наш  час, тому варто дослідити детальніше зміст теорії державного регулювання  Д.Кейнса та її роль в економічній науці та економічній політиці.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми курсової роботи.

Об'єктом дослідження є теоретичні основи державного регулювання економіки.

Предмет дослідження – теорія державного регулювання Д.Кейнса та встановлення її ролі в економічній науці та економічній політиці.

Метою курсової роботи є дослідження теорії державного регулювання Д.Кейнса та її роль в економічній науці та економічній політиці.

Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:

• охарактеризувати суть державного регулювання економіки;
• дослідити зміст теорії державного регулювання Дж. М. Кейнса та її особливості;
• виявити основні напрямки розвитку економічної теорії Дж. М. Кейнса.

Розділ 1. Суть державного регулювання економіки

1.1. Сутність  державного регулювання і його  необхідність

Реформи, що здійснюються у країні, покликані змінити характер участі держави в господарській діяльності, зменшити частку державної власності, створити економічні умови для забезпечення високої ділової активності. Будь-яка масштабна акція потребує скрупульозної підготовки та виваженості. Мета державного регулювання економіки – створити таку господарську систему, яка б орієнтувалась на вибір найефективніших варіантів використання наявних факторів виробництва та забезпечення сприятливих соціально-економічних умов життєдіяльності.

Орієнтирами, яких дотримується держава у процесі  регулювання економіки, є показники, що характеризують рівень економічного розвитку та якість життя: тривалість життя людини, дохід (валовий внутрішній продукт) на душу населення, рівень зайнятості, ступінь реалізації прав людини, стан навколишнього середовища.

Отже, конкретніше  державне регулювання можна визначити  як вплив держави на відтворювальні процеси в економіці відповідними засобами з метою зорієнтувати суб'єктів  господарювання і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів  державної політики суспільного  розвитку. Державне регулювання –  це майже всі функції держави, пов'язані з економічною та економіко-соціальною діяльністю і покликані забезпечити  умови функціонування ринкової економічної  системи.

Державне  регулювання охоплює всі напрямки суспільного виробництва. Однак  першочергова увага приділяється регулюванню  відносин власності та підприємництва, інвестицій і структурної перебудови галузей матеріального виробництва, соціального розвитку й ринку  праці, фінансового ринку та грошового  обігу, територіальних пропорцій і  регіональних ринків, природокористування, зовнішньоекономічної діяльності. Ці питання становлять основний зміст  державного регулювання економіки. Водночас з огляду на наявні особливі умови реформування розв'язуються гострі економічні та соціальні проблеми, зокрема структурні перетворення, технологічні оновлення, подолання кризових явищ [10, с.5].

Процес опосередкування  державою економічного життя – це процес державного регулювання економіки. Поступово він стає рушієм економічного розвитку. Необхідність державного регулювання ринкової економіки випливає з об'єктивно притаманних державі економічних функцій. В умовах існування різних форм власності роль державного регулювання полягає, з одного боку, у забезпеченні юридичного механізму їх реалізації, а з іншого – у спрямованому впливі на ринкові параметри, що забезпечують організацію функціонування економічної системи як цілого.

В економічній  науці існують два протилежних  підходи до участі держави в регулюванні  процесів – класична й кейнсіанська теорії. З погляду класиків, ринковий механізм автоматично забезпечує рівність попиту й пропозиції, а відтак унеможливлює тривалі порушення в економіці, зокрема спад виробництва, інфляцію, безробіття.

На відміну  від традиційної класичної теорії англійський економіст Джон Мейнард  Кейнс обґрунтував об'єктивну  необхідність і практичне значення державного регулювання ринкової економіки. Його теорія – це аналіз взаємодії  та взаємозв'язків різних агрегованих  економічних категорій і величин, дослідження того, як невідповідність  між ними впливає на стан економіки, а також в яких межах і якими  методами державного втручання можна  досягти узгодження між цими категоріями  та величинами з метою постійного економічного розвитку.

Загострення соціально-економічної кризи у  країнах з ринковою економікою змусило  їх переглянути методи й підходи  до макроекономічного регулювання, а тому великого поширення дістали  неокласичні теорії. В їх основу покладено концепцію саморегулювання  економіки та обмеженого державного втручання. На відміну від кейнсіанського стимулювання попиту вони, допускаючи безробіття, значну увагу приділяють обмеженню інфляції.

Водночас  перехід до консервативної моделі регулювання  не означає повної відмови від  кейнсіанських методів, а є лише зміною стратегії щодо збереження в  певних межах традиційних інструментів у разі їх модернізації. Держава, незважаючи на майже повсюдне проведення політики приватизації, не випускає з рук  важелів регулювання, продовжує  виконувати притаманні їй функції, насамперед політико-стратегічні, економічні, соціальні  та екологічні [10, с.6].

У країнах  з розвиненою ринковою економікою наміри запровадження прямого державного контролю перетворюються на реальність завжди, коли ймовірним стає руйнування конкуренції. І тут держава намагається врахувати як інтереси окремих груп економічних суб'єктів, так і загальновизнані потреби суспільства у підтримуванні регульованого конкурентного порядку у країні. Державне регулювання потрібне за наявності трьох моментів [10, с.6].

1. У разі природної монополії, коли вихідною є теза про обмеженість ресурсів у галузі. Найчастіше ця обмеженість штучно створюється підприємствами, які функціонують у цих галузях, бо вона покликана створити особливі умови ринкової діяльності.
2. У разі ринкової монополії, коли йдеться про "неконкурентне ринкове витіснення", тобто продавці через дискримінацію цін або їх агресивне зниження намагаються витіснити з ринку конкурентів з метою встановлення панівного ринкового середовища.
3. Коли спостерігається побічна дія, тобто у процесі виробництва або споживання товарів з'являються недоліки у ціновій системі. Ціна втрачає властивість показника обмеженості, бо до уваги беруться лише ті вигоди та невигоди, що їх визначає економічний суб'єкт. Побічний (екстернальний) ефект може бути і негативний, і позитивний. У першому випадку соціальні витрати перевищують особисті, а особиста вигода перевищує суспільну. Прикладом є шкода, заподіяна навколишньому середовищу: вирубування лісів, забруднення стічними водами морів, озер, річок. І навпаки, у разі позитивного побічного ефекту соціальна вигода перевищує особисту.

Отже, державне ринково-організаційне регулювання  є політикою, що визначає правові  обмеження для підприємств усіх сфер економіки, політикою, яка через  застосування державою спеціальних  заходів впливає на поточні ринкові  події. Серед державних заходів  виокремлюють шість цінових обмежень: обмеження прибутку, витрат; встановлення стандартів якості та кондиції; розширення публічних і тарифних зобов'язань; визначення виробничих обов'язків, обов'язків  транспортування та поставки транспортних підприємств. Параметри впливу держави  на ринкові події класифікуються за трьома групами: регулювання процесу  входження в ринок; регулювання  ринкового ціноутворення; регулювання  ринкових обсягів виробництва [10, с.7].

1.2. Еволюція теоретичних уявлень  про роль держави в економіці

Починаючи від перших цивілізацій держава  відігравала провідну роль у суспільно-політичному  й економічному житті — від  створення розгалуженої іригаційної  системи і побудови потужного  бюрократичного апарату управління (у давньосхідних деспотіях) до законодавчого  закріплення права приватної  власності та заснування демократичних  засад державного управління (в античному  світі). За часів середньовіччя набуває  поширення теза про «божественний» характер державної влади, відбувається зрощування верхівки державного апарату  і релігійно-церковної знаті. Епоха первісного нагромадження капіталу, сколихнувши Європу від «феодального сну» і спричинивши зміну трактування суспільного та індивідуального багатства, привела до значного посилення ролі держави в економіці. Утвердження абсолютизму сприяло формуванню системи поглядів щодо державного регулювання в економічному вченні меркантилізму.

Економічна  роль держави, згідно з теорією меркантилізму, така:

- державне  регулювання сфери зовнішньоекономічних  відносин, що засноване на протекціоністських  засадах і передбачає застосування  низьких митних тарифів на  імпорт сировини й експорт  готових виробів та високих  — на імпорт промислової продукції  та експорт сировинних ресурсів;

- державна  регламентація внутрішнього промислового  виробництва через запровадження  державного контролю за якістю  продукції, чисельністю і кваліфікацією  працівників, надання привілеїв  і монопольних прав новоствореним  мануфактурам;

-  активна  монополізація зовнішньої торгівлі  приватним і державним капіталом  за обов'язкової державної підтримки  і стимулювання;

-  контроль  грошового обігу і грошової  системи, карбування монет з  попереднім їх «псуванням» для  поліпшення сальдо торговельного  та платіжного балансу.

Класична  школа економічної науки, прийшовши  на зміну меркантилізму, запропонувала  нове, обмежене трактування економічної  ролі і завдань держави в ринковій економіці. Це було зумовлено успішним розвитком капіталізму вільної конкуренції, зародженням машинної індустрії на тлі переміщення сфери функціонування капіталу із зовнішньої торгівлі у промислове виробництво. Аналізуючи внесок економістів-класиків у скарбницю економічної думки, зазначимо, що більшість з них дотримувалася концепції «мінімальної держави», запропонованої А. Смітом у праці «Дослідження про природу і причини багатства народів».

До основних завдань держави (за А. Смітом) належать: охорона від зовнішнього насильства (підтримання обороноздатності); охорона  від внутрішнього насильства і несправедливості (забезпечення правопорядку), забезпечення правосуддя; надання всім членам суспільства  так званих суспільних благ; збирання податків для виконання перших трьох  функцій.

Останній  з представників класичної школи  Дж. Мілль доповнив розгляд економічних  функцій держави, запропонувавши подолати індивідуалізм і зловживання, що випливають з права приватної  власності, та вдосконалювати розподіл суспільного багатства. Разом з  доведенням ефективності вільної конкуренції  Дж. Мілль вважав доцільним здійснення інституціональних реформ, активізацію  участі держави у вирішенні проблем  соціально-економічного розвитку суспільства (розвиток науки, створення виробничої та соціальної інфраструктури, стимулювання профспілкового і кооперативного руху, обмеження права успадкування тощо).

Класичні  уявлення про механізми і межі державного втручання, що набули домінуючого  впливу, спровокували появу альтернативних поглядів у стані їх ідейних противників. Наприклад, економісти-романтики, які  критикували капіталізм з позицій  дрібнотоварного виробництва, висловили  відмінні від класичних і суперечливі  між собою погляди: про повну  відмову від держави як соціального  інституту, організацію безгрошового обігу і безвідсоткового кредиту, наслідком такого реформування буде суспільство, де «капітал і праця  стануть тотожними, суспільство  зможе існувати самостійно і не матиме потреби в уряді» (П. Прудон); про  нарощування державного регулювання  економічних відносин, особливо у соціальній сфері, оскільки «добробут народу» — це мета державного втручання і об'єкт вивчення політичної економії (С. Сисмонді).

Німецька  історична школа інакше реагувала  на економічний лібералізм класичної  школи, надаючи принципово нового звучання проблемам економічної політики в концепції «виховного протекціонізму»  і довівши необхідність формування «національного характеру» економічної  теорії і державного регулювання. Потужна  в політичному й економічному відношенні (монархічна) держава, економічний  устрій якої враховував би особливості  розвитку національної економіки, менталітет, традиції, звичаї, природні й географічні  умови, — ідеал німецької історичної школи.

Марксистська  економічна теорія в питанні про  економічну роль держави була непослідовною. З одного боку, держава визнавалася  апаратом насильства, засобом експлуатації найманих працівників, з іншого —  надкласовою інституцією, яка в  умовах переходу до справедливого економічного устрою здійснить тотальне одержавлення, націоналізацію землі та майна, ліквідує право приватної власності (диктатура  пролетаріату), а згодом налагодить всеохоплююче управління економікою і  забезпечить реалізацію економічних  інтересів трудящих. Марксизм протиставив  розгляду окремих питань державного регулювання теоретичний аналіз розгорнутої системи централізованого державного управління економікою. Останнє, за К.Марксом, необхідне через експлуататорську сутність існуючого ладу і держави  зокрема, дію закону капіталістичного нагромадження, суперечності відтворювального процесу і неможливість уникнути кризових явищ у капіталістичній  економіці.

Маржиналізм і неокласична школа сприйняли  основні теоретичні висновки класичного вчення: економічний лібералізм, ідею державного невтручання у виробничу  та комерційну діяльність індивідів, тезу про раціональні (найвигідніші, найефективніші) дії економічних суб'єктів, особливо наголосивши на необхідності державної  підтримки вільного підприємництва як основної ланки ринкової системи  і на антимонопольній спрямованості  державної економічної політики.

Кінець ХІХ  — початок ХХ ст. ознаменувався  переходом до нової стадії розвитку економічної системи, пов'язаної з  виникненням і бурхливим розвитком  монопольних утворень, концентрацією  і централізацією всіх видів капіталу в усіх сферах господарства. З кінця  ХІХ ст. майже в усіх країнах  відбувалося неухильне розширення економічних функцій держави. Це призвело до посилення економічної ролі держави і спонукало економістів до пошуків теоретичного обґрунтування цієї тенденції за двома основними напрямами:

- ідея «соціального  контролю» інституціоналізму (Т.  Веблен), що передбачала втручання  держави в економічні процеси  з метою прискорення встановлення  індустріальної епохи; в межах  економічної науки інституціональна  теорія почала вивчати формальні  і неформальні «інститути» та  їх еволюції, до яких належала  й держава;

- повномасштабна система державного регулювання економіки, побудована на нових макроекономічних засадах, запропонована Дж. Кейнсом. [3]

В основі кейнсіанського уявлення про економічну роль держави  лежить проблема формування ефективного  попиту, що забезпечить реалізацію створеного суспільством багатства. Кризовий стан економіки спонукав Дж. Кейнса до вирішення проблеми реалізації багатства  за допомогою принципово нового підходу  і розширення напрямів державного регулювання, серед яких — бюджетне регулювання  з традиційно високим рівнем перерозподілу  національного доходу через держбюджет, спрямоване на забезпечення фінансування державних інвестицій; здійснення значних  соціальних витрат.

Для «запуску»  інвестиційного мультиплікатора здійснюються:

- великі урядові  замовлення на виробництво військової  техніки та озброєння, що стимулює  розвиток військово-промислового  комплексу й підтримує високий  загальний рівень економічної  кон'юнктури;

- кредитно-грошове  регулювання, що використовує  ставку відсотка як основний  регулятор інвестиційної активності  і допускає грошову емісію  для покриття бюджетного дефіциту  та з метою «здешевлення» грошей. Політика «дешевих грошей» забезпечує зниження надання переваг ліквідності і, як наслідок, стимулює збільшення витрат всіма економічними суб'єктами;

- податкове регулювання, засноване на прогресивній системі оподаткування з високими податковими ставками для корпорацій та осіб зі значними прибутками і доходами з метою підвищення схильності до споживання, а отже, й інвестиційного мультиплікатора;

- регулювання  соціальної сфери, насамперед  вирішення проблем зайнятості  за допомогою регулювання ринку  праці, надання допомоги у зв'язку  з безробіттям, збільшення соціальних  програм тощо;

- зовнішньоекономічне регулювання, засноване на застосуванні фіксованих валютних курсів і орієнтоване на замкнену економіку.

Післявоєнний  період засвідчив можливість застосування модифікованого варіанта кейнсіанської  теорії при вирішенні проблем  економічного зростання, що спирався на розширене трактування економічних  функцій держави. В цей самий час з'являється розглянута вище формула економічних функцій держави П. Самуельсона: «стабільність, ефективність, справедливість». У подальшому ці функції набували різного значення залежно від того, економісти якої школи або напряму економічної думки пояснювали їх зміст.

Сучасна неокласична  модель державної економічної політики, що виникла у 70-х роках ХХ ст. в  умовах кризи кейнсіанської моделі державного втручання та критичного перегляду кейнсіанських теоретичних  рекомендацій, засновується на теоріях  монетаризму та економіки пропозиції і передбачає:

- грошово-кредитне (антиінфляційне) регулювання, в  основі якого контроль за обсягом  грошової маси в обігу та  недопущення неконтрольованої грошової  емісії, тобто додержання "грошового"  правила монетаризму про 3-5-відсотковий  темп щорічного зростання грошової  маси;

- ліберальна  податкова політика, пов'язана зі  зменшенням ставок оподаткування  доходів фізичних та юридичних  осіб з метою стимулювання  приватної ініціативи та інвестування, необхідність яких емпірично  доведена кривою А. Лаффера;

Рис. 1.2. Крива Лаффера [11, с. 78]

Справа в  тому, що більш низька податкова  ставка збільшує число об'єктів оподатковування, залучає до підприємницької діяльності більше число людей, ніж при високих  податкових ставках. І навпаки, із ростом податків прибутки в скарбницю, як це ні парадоксально, зменшаться, тому що частина підприємців розориться, частина піде в тіньову економіку, стимули до праці згаснуть.

 Дослідження  А. Лаффера теоретично довели: чим багатші громадяни, тим  багатша держава.- обмежене бюджетне регулювання, основна мета якого — збалансування доходів і видатків бюджету, уникнення бюджетного дефіциту;

- дерегулювання економіки за допомогою ліквідації регламентації цін, заробітної плати, ринку робочої сили, а також лібералізації антимонопольного законодавства та приватизації;

- обмежене соціальне регулювання (скорочення фінансування соціальних програм і соціальної інфраструктури);

- зовнішньоекономічне  регулювання, орієнтоване на посилення  відкритості економік та участь  у світових інтеграційних процесах  і засноване на гнучких валютних  курсах.

Основні моделі державного регулювання в сучасних економічних системах набувають  певних модифікацій унаслідок таких  причин: відродження тези історичного  напряму економічної думки про  національну систему державного регулювання, у зв'язку з чим виокремлюються моделі ринкової економіки і державного регулювання за національною ознакою (американська, німецька, японська, корейська  та ін.); синтезування і взаємопроникнення  багатьох протилежних теорій, зокрема щодо питань економічної ролі держави (кейнсіансько-неокласичний синтез, ліве кейнсіанство і марксизм, неокласична теорія економічного добробуту та соціально-інституціональний напрям тощо); врахування в сучасній економічній науці поряд з усталеними неокласичними та кейнсіанськими підходами здобутків нової інституціональної теорії. Аналізуючи моделі, можна зробити припущення, що навряд чи Україна буде орієнтуватися на японську модель державного регулювання економіки так як багато її рис збігаються з рисами впливу держави на економіки країни за часів СРСР. Аналізуючи інші моделі необхідно зазначити що кожна пройшла свій путь становлення з врахуванням особистої історії розвитку країни, становлення економічних відносин, менталітету та багатьох не менш важливих чинників. Вважаю за доцільне та вкрай необхідне на державному рівні розробити «національну модель» яка б була орієнтиром для розвитку економіки і відповідно дала б підґрунтя для розробки відповідного механізму, а разом з ним форм, методів та інструментарію, впливу держави на економічні процеси.

Загалом державне регулювання доповнює і коригує  вільний ринковий механізм. Основна  проблема економічного розвитку сьогодні і в майбутньому — знаходження  оптимального співвідношення ринкового  і державного регулювання. Взаємодія  цих двох сторін економічного механізму  і нестійкий баланс їх відносин свідчать про посилення в окремі періоди  або економічної ролі держави, або  дії стихійно-ринкових сил. [18, с.102]

1.3. Історичні передумови  виникнення кейнсіанства

Аж до 30-х  років XX ст. серед учених-економістів  панувала думка, що за допомогою механізму  вільного ціноутворення економіка  автоматично прямує до рівноваги  – коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції. Дійсність спростувала  ілюзії неокласиків щодо здатності  ринкового механізму автоматично  забезпечувати рівновагу на ринку  товарів, так само як і на ринку  праці й капіталу. Найбільш наочним  свідченням цього був циклічний  характер розвитку капіталістичної  економіки. Постійно повторювані зі зростаючою силою кризи супроводжувалися зниженням рівня виробництва, інвестицій, зайнятості, заробітної плати, серйозними труднощами у збуті товарів, розладом усього економічного механізму. Економічна думка того періоду виявилася нездатною дати задовільне пояснення цим явищам, а тим більше вказати способи подолання криз. Багато економістів зв'язували настання криз і наступних піднесень з настроями оптимізму чи песимізму в бізнесменів. Існували теорії, які пояснювали кризи порушенням пропорцій між галузями господарства, або навіть банківською процентною політикою [12, с. 338].

З розвитком  капіталізму швидко руйнувалися  механізми автоматичного ринкового  саморегулювання. На рубежі XX ст. монополії  остаточно знищили вільну конкуренцію  як регулятор капіталістичного господарства. Вільне переливання капіталу та робочої  сили, вирівнювання витрат виробництва, цін та норми прибутку стають тепер  неможливими.

Але найбільш гостро нездатність капіталістичної  економіки до планомірного розвитку проявилася у роки світової економічної кризи              1929-1933 pp. та наступної депресії 30-х років. 1933 p. в капіталістичних країнах налічувалося 33 млн. безробітних, у тім числі й США – 16 млн., що становило одну третину всієї робочої сили. У промисловості США виробничі потужності функціонували лише на 50 %, а в Англії – ще менше. До 1933 p. промислове виробництво та національний дохід США знизилися більше ніж на половину. Інвестиційна діяльність у деякі роки кризи повністю припинялася.

Вихід з кризи  був настільки тривалим та болісним, що навіть у 1938 р., рівень виробництва в багатьох країнах не досяг показників 1929 р.

Економічна  криза 1929-33 pp. продемонструвала очевидну невідповідність між високим  рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональністю стихійних ринкових процесів. Високий рівень усуспільнення  та ускладнення господарського механізму  нагально потребували планомірного регулювання економіки в загальнонаціональних масштабах, тобто посилення ролі держави в економіці.

Перші кроки  у цьому напрямку було зроблено у  США реалізацією "Нового курсу" президента Ф. Рузвельта.

Початково посилене державне втручання в економічне життя пояснювалося суто практичними міркуваннями без відповідної теоретичної бази. Опублікувавши 1936 р. книжку "Загальна теорія зайнятості, процента та грошей", англійський економіст Дж. М. Кейнс створив цю теоретичну платформу і став ідеологом нового напряму у буржуазній економічній науці, котрий обґрунтовує неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необхідність державного втручання в економічні процеси.

Розділ 2. Зміст теорії державного регулювання 

Дж. М. Кейнса та її особливості

2.1. Теоретична система  та економічна програма Дж. М.  Кейнса

Кейнсіанство  – одна з провідних течій сучасної економічної думки. Свою назву отримала від автора основних її концепцій  – Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946), англійського економіста, державного й політичного діяча.

Кейнс був  сином відомого англійського економіста Джона Невілла Кейнса, автора книжки "Предмет і метод політичної економії", опублікованої 1890 р. Отримав  освіту в Ітоні та Кембриджі. Спочатку вивчав математику та теорію ймовірності, але згодом зацікавився економікою [12, с.340].

У своїх наукових творах він розглядає широке коло проблем, зокрема, проблеми теорії ймовірності, монетарної економіки, наслідки мирної угоди, укладеної після першої світової війни. Проте його головною працею є "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 p.).

Попередниками Кейнса, які розробляли ті чи інші функціональні  зв'язки процесу відтворення і  положення яких він розвиває далі, можна вважати так звану стокгольмську школу – Б. Умена, Е. Ліндаля; Ф. Кана у Великобританії та А.Ханта у Німеччині. Однак тільки Кейнс чітко сформулював новий напрям економічної теорії – теорію державного регулювання економіки.

На відміну  від інших буржуазних економістів, які зосереджували свою увагу  на діяльності окремих господарських  одиниць, Кейнс значно розширив рамки  дослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарство в цілому, оперувати переважно  агрегатними категоріями – споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, котрі  визначають рівень та темпи зростання  національного доходу. Та головним у методі дослідження Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські  величини, він прагнув встановити причинно-наслідкові зв'язки, залежності та пропорції між ними. Це поклало  початок такому напрямку економічної  науки, який сьогодні називають макроекономічним.