МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

      КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

      Ім. В. ГЕТЬМАНА

Теорія фірми

Виконав

Студент 3 курсу, спец 6507,

10 групи

Радецький О.Ю. 
ЗМІСТ 
 

Вступ

      Актуальність  теми дослідження. Економічна наука  вивчає поведінку людей і допомагає пояснити, як і чому приймаються різноманітні економічні рішення в суспільстві. Поділ економічної науки на "мікроекономіку" і "макроекономіку " пов'язаний насамперед з розглядом різних рівнів, на яких ухвалюються рішення. Так, якщо макроекономіка має справу з вищим рівнем – економікою в цілому – і оперує низкою агрегованих показників (детально див. частину II), то мікроекономіка аналізує поведінку на рівні окремих суб'єктів ринку (або економічних агентів) – фірм і домогосподарств. Мікроекономіку цікавить, наприклад, як фірма визначає кількість товару, що його збирається виробити; якою є мета функціонування фірми; чим керується споживач, вибираючи той чи інший товар, і т. ін.

      Мікроекономічний  рівень господарювання охоплює, по-перше, економічно відособлені одиниці, такі як об'єднання, фірми, підприємства, домогосподарства; по-друге, окремі ринки, конкретні ціни і конкретні товари та послуги.

      В економіці поняття господарювання досить широке. Це не лише виробництво  продуктів (товарів), а й будь-яка  діяльність в економічному, соціальному, правовому, екологічному, територіальному тощо просторі, що обумовлена взаємовідносинами між споживачами та продавцем.

      Виходячи  з цього Мікроекономічний рівень господарювання – це система відносин діяльності мікроекономічних господарських суб'єктів щодо оптимізації співвідношення попиту та пропозиції.

      Ринкова економіка має лише два суб'єкти мікроекономічного рівня господарської  діяльності:

• домашні господарства (сім'я);
• підприємства.

      Підприємство  є другим суб'єктом мікроекономічного рівня господарювання. Воно також є самостійним сектором мікроекономіки і критерієм його виступає товар (продукція чи послуга).

      У ринковій економіці підприємство –  це товаровиробник і основна виробнича  ланка економіки. Воно є суб'єктом  господарювання; товаровиробником; організаційною формою господарювання; суб'єктом індивідуального відтворення; суб'єктом і водночас об'єктом маркетингу і менеджменту (управління) тощо.

      Суб'єкт  господарської діяльності стає підприємством  лише за певних умов:

      1) зареєстрований і має всі атрибути юридичної особи – статут, розрахунковий рахунок, баланс, печатку, назву, товарний знак тощо;

      2) виконує господарські функції,  виготовляє продукцію (товари) чи  надає платні послуги;

      3) зберігає умови постійного повторення  процесу виробництва – індивідуального відтворення;

      4) проходить (повторює) життєвий цикл.

      Підприємство  має майно, завдяки чому може виконувати господарські функції, зобов'язання перед  партнерами, державами, приймати рішення, зберігати індивідуальне відтворення, не порушувати (повторювати) життєвий цикл.

      За  часів командно-адміністративної системи, при відсутності ринкової економіки, підприємства були організаційною часткою  єдиного державного господарства. У  такого підприємства майно належало державі; воно здійснювало лише оперативне управління майном в інтересах власника – держави; виконувало господарські функції згідно з директивними планами держави, яка жорстко контролювала виконання усіх планових показників і відповідно до цього заохочувала чи "наказувала" підприємство. За виконання зобов'язань підприємство відповідало не майном, що йому не належало, а лише грошовими сумами, призначеними для премій та надання інших благ найманим працівникам; життєвий цикл та індивідуальне відтворення забезпечувались державним майном. Такі заводи та фабрики не були суб'єктами економічних, ринкових відносин.

      Отже, господарююча одиниця (суб'єкт) стає підприємством  з економічної точки зору лише за умов самостійної майнової, фінансової, іншої господарської діяльності в межах чинного законодавства та правових норм.

      Викладене вище зумовлює актуальність дослідження  фірми (підприємства) з точки зору особливостей її функціонування у ринковій економіці.

      Об’єктом  дослідження курсової роботи є теоретичні основи мікроекономіки.

      Предмет дослідження – теорія фірми в ринковій економіці.

      Метою курсової роботи є дослідження теорії фірми в ринковій економіці.

      Мета  курсової роботи передбачає виконання  таких завдань:

• дослідити поняття фірми в ринковій економіці;
• охарактеризувати процес виробництва, ресурси і випуск з точки зору мікроекономічної теорії;
• дослідити виробничу функцію;
• визначити місце вартості у діяльності фірми.

      Для розв'язування поставлених завдань  використано такі методи наукового  дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження.

      Головні завдання курсової роботи обумовили  її структуру. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків і  списку використаної літератури. 

Розділ 1. Поняття фірми в економіці

      1.1. Фірма як економічний  агент

      Фірма (firm), або підприємство – економічний агент, що є споживачем факторів виробництва на ринках факторів, виробником продукції та її продавцем на ринках товарів і послуг; головна мета діяльності фірми – максимізація прибутку як різниці між виручкою та вартістю виробництва.

      Суттєвими припущеннями теорії при розгляді фірми  є:

• раціональність її поведінки – фірма максимізує власну вигоду (прибуток) і здатна шукати й знаходити шляхи досягнення цієї мети;
• суверенітет у прийнятті рішень щодо своєї діяльності [9].

      Економічна  теорія практично не розглядає проблему вибору технології виробництва, проблему організації управління фірмою, що є завданням конкретних економічних наук.

      Припущення  про єдину мету діяльності фірми є певним спрощенням, фірма може мати й інші цілі, особливо у короткостроковому періоді, але домінуючою метою довгострокової діяльності повинна бути саме максимізація прибутку, інакше фірма не зможе втриматись у своєму бізнесі в ході конкурентної боротьби і не зможе боротися за досягнення інших цілей.

      Основними типами фірм щодо правових аспектів є  індивідуальна підприємницька фірма, партнерство (колективне підприємство) та корпорація.

      Індивідуальна підприємницька фірма має одного власника, який одночасно є й менеджером. Партнерство має кількох співвласників, які водночас можуть працювати на своїй фірмі. Нарешті, корпорація має багатьох власників – акціонерів, які для управління фірмою наймають менеджерів.

      В Україні правові аспекти діяльності підприємств регулюються Господарським кодексом, Законом України "Про власність" та ін., в яких визначаються поняття підприємства, підприємництва, організаційно-правові форми підприємств тощо.

      У подальшому розгляді зосередимось на аналізі поведінки індивідуальної підприємницької фірми. Звичайно, наведене вище визначення фірми не є вичерпним. Але з урахуванням припущень та окресленої мети діяльності цього достатньо для розгляду питань ціноутворення і активності фірм на ринках з різною структурою. Зокрема, в межах даної теорії можна розв'язати такі економічні проблеми:

• яку саме продукцію і в якому обсязі слід виробляти фірмі;
• які фактори виробництва і в якому обсязі слід використовувати;
• які з потрібних факторів виробництва купувати на ринках і які власні ресурси використовувати у виробництві продукції.

      1.2. Процес виробництва.  Ресурси і випуск

      В мікроекономіці процес виробництва  розглядається суто функціонально  – як процес перетворення вхідного потоку затрат, тобто ресурсів, у вихідний потік випуску з використанням певної технології виробництва.

      Випуск  – це товари або послуги у грошовому чи натуральному вимірі, які вироблені фірмою (галуззю) за певний проміжок часу з використанням необхідних для цього ресурсів.

      Ресурси, або фактори виробництва  – блага, які потрібно придбати фірмі для забезпечення випуску інших благ – готової продукції; основні види факторів – капітал, праця, земля (природні ресурси), підприємницький хист. Власниками факторів є домогосподарства, які продають їх фірмам на ринках відповідних факторів.

      Технологія – знання про те, як сполучити різні фактори виробництва для забезпечення випуску певного блага; кількісно характеризується сукупністю норм затрат ресурсів на випуск одиниці готової продукції.

      З огляду на можливості фірми змінювати  обсяги використання ресурсів у процесі виробництва визначаються короткостроковий і довгостроковий періоди.

      Короткостроковий  період – період у виробничій діяльності фірми, протягом якого вона може змінити обсяги використання лише деяких із ресурсів, що забезпечують випуск продукції; його тривалість залежить від технологій виробництва.

      Довгостроковий  період – період у діяльності фірми, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, які потрібні фірмі для випуску продукції (на відміну від короткострокового періоду).

      Для спрощення у подальшому аналізі  буде розглядатись використання лише двох узагальнених видів ресурсів –  капіталу, що може варіюватись лише в довгостроковому періоді, і  праці, обсяги використання якої можуть змінюватись і в короткостроковому періоді. Будемо також вважати, що кожна фірма випускає лише один вид продукції в обсязі Q.

      Процес  трансформації ресурсів у готову продукцію характеризується показниками  сукупного, середнього та граничного продуктів.

      Якщо  зафіксувати обсяги використання всіх факторів виробництва, окрім одного (наприклад, праці, обсяг використання якої будемо позначати літерою L), тоді сукупний продукт змінного фактора виробництва (праці – TP_L) визначається як обсяг продукції, що виробляє фірма при певному обсязі L використання цього фактора і незмінних обсягах використання всіх інших факторів. Аналогічний показник для капіталу позначається як ТР_К.

      Середній  продукт змінного фактора виробництва  (праці – AP_L, капіталу – АР_К) – це відношення сукупного продукту змінного фактора до обсягу фактора, що забезпечив випуск цього продукту [14, 64]:

      Ці  показники мають також назву  продуктивність праці, продуктивність капіталу.

      Граничний продукт змінного фактора виробництва  (праці – MP_L, капіталу – МР_К) – додатковий випуск продукції, який забезпечується використанням додаткової одиниці ресурсу [14, 64]:

      Тут ∆L = L₂ –L₁, ∆К = K_{2 –} K₁ – додаткові обсяги ресурсів, ∆ТР = ТР₂ – ТР₁, додатковий випуск, що забезпечується за рахунок ∆L (при фіксованому К) або ∆К (при фіксованому L).

      Показники MP_L і МР_К мають також назву гранична продуктивність праці, гранична продуктивність капіталу.

      Взаємозв'язок між показниками ТР, АР і МР ілюструє рис. 1.1, де зображено, як будуть змінюватись криві TP_L, AP_L, MP_L при збільшенні обсягу використання праці (у певних одиницях виміру, наприклад, L – годин за місяць, Q – одиниць продукції за місяць). Сукупний продукт збільшується разом із збільшенням L до певної межі Q₃, у точці С досягає найбільшого значення Q₃ при L = L₂ а потім зростання припиняється; це є проявом закону спадної віддачі факторів виробництва, згідно з яким при збільшенні обсягу використання певного фактора і незмінних обсягах інших факторів, починаючи з певного моменту (на рис. 1.1.б при L = L₁), гранична продуктивність МР цього фактора спадає. Середній продукт зростає, доки L < L₂, сягає найбільшого значення у точці Е при L = L₂, потім спадає. Граничний продукт зростає, доки L < L_V найбільше його значення досягається в точці В_м при L = L₁, потім МР спадає: MP_L = 0 при L = L₃, MP_L < 0 при L > L₃.

Рис. 1.1. (а) Сукупний продукт праці (TP_L) та стадії виробництва, (б) Середній (АP_L) та граничний (MP_L) продукти праці [14, 64].

      У залежності від значень МР, АР і ТР, при змінах обсягів праці можна визначити чотири стадії виробництва: стадія І – зростають МР, АР, ТР; стадія II – зростають АР, ТР, спадає МР; стадія III – зростає ТР, спадають МР, АР (спадає продуктивність праці, хоча випуск ще збільшується); стадія IV – спадають всі показники.

      Закономірним  є те, що криві АР та МР на рис. 1.1.б перетинаються в точці Е, де продуктивність праці є максимальною (при L = L₂), тобто в цьому випадку досягається найефективніше використання ресурсу. Робимо висновок: якщо гранична продуктивність вища за середню, то продуктивність праці зростає при збільшенні L; якщо гранична продуктивність менша за середню, то продуктивність праці спадає при збільшенні L. Зазначена властивість випливає із загальної властивості співвідношення між середніми та граничними величинами і застосовується для аналізу ефективності використання ресурсів.

      1.3. Виробнича функція

      Технологічна  залежність між структурою затрат ресурсів (факторів виробництва – працею L та капіталом К) і максимально можливим випуском продукції (Q) записується за допомогою виробничої функції [14, 65]:

      Виробнича функція (ВФ) показує, який максимальний обсяг випуску Q може бути одержаний при кожному конкретному наборі (L, K) витрачених ресурсів і незмінній технології. Зміна технології веде до зміни самої функціональної залежності.

      В залежності від кількості факторів, ВФ визначається як однофакторна, двофакторна, багатофакторна.

      Функціональна залежність може бути подана у табличній, графічній та аналітичній формах. Так, крива TP_L на рис. 1.1.а є прикладом однофакторної виробничої функції Q = f (L) у графічній формі.

      Для неперервної і диференційованої двофакгорної виробничої функції (1.3) формула (1.2), що визначає граничний продукт  фактора, може бути записана з використанням часткових похідних функції двох змінних [14, 65]:

      Звичайно  виробнича функція відповідає закону спадної віддачі факторів виробництва.

      Двофакторна виробнича функція у табличній  формі подається у вигляді  так званої виробничої сітки, її приклад див. у таблиці 1.1. Кожна клітина таблиці відображає максимальний обсяг випуску, який забезпечується відповідними обсягами факторів.

Таблиця 1.1

Виробнича сітка [9]

      Для побудови двофакторної функції у  графічній формі слід вибрати  в табл. 1.1 всі різні комбінації ресурсів, що забезпечують один і той же обсяг випуску, і нанести точки з відповідними координатами (L, K) на координатну площину (рис. 1.2). Так, випуску Q₀ = 10 відповідають точки А₀(2,4), В₀(3,3), D₀(5,2) на рис. 1.2. Якщо з'єднати ці точки плавною кривою, отримаємо лінію незмінного випуску – ізокванту.

      Ізокванта – крива, що показує всі можливі комбінації ресурсів (L, K), які дозволяють отримати певний фіксований обсяг виробництва (Q₀).

      Аналогічно  можна розглянути різні варіанти досягнення обсягів випуску Q₁ = 5, Q₂ = 15 та побудувати відповідні їм ізокванти. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу випуску продукції, називається картою ізоквант.

Рис. 1.2. Карта ізоквант [14, 66]

      Ізокванти мають певні властивості: дві ізокванти, що відповідають різним обсягам випуску, не можуть перетинатись; чим далі розташована ізокванта від початку координат, тим більший випуск Q відповідає цій лінії; ізокванти опуклі в бік початку координат.

      Для побудови ВФ в аналітичній формі слід з використанням відповідних економетричних процедур обрати конкретний вид функціональної залежності (наприклад, степеневу функцію) та оцінити параметри обраної функції.

      Типовим прикладом ВФ в аналітичній формі  запису може бути виробнича функція Коба-Дугласа [14, 66]:

її ізокванти  мають вигляд кривих, що зображені  на рис. 1.2; вони опуклі в бік початку  координат і не перетинають їх, а лише необмежено наближаються до координатних осей. Це означає, що фактори виробництва можуть лише частково замінювати один одного, але повна заміна неможлива, тобто F (0, K) = F (L, 0) = 0.

      Функція з ізоквантами, що зображені на рис. 1.3.а, має вигляд [14, 66]:

і відома під назвою виробнича функція Леонтьева (з фіксованими пропорціями використання виробничих факторів).

      Іншим прикладом є лінійна ВФ з повним заміщенням факторів виробництва [14, 66]:

її ізокванти (у випадку а =1, b = 2) зображені на рис. 1.3.б.

Рис. 1.3. Ізокванти виробничих функцій: (а) з фіксованими пропорціями факторів і (б) з факторами – повними замінниками [14, 67].

      1.4. Заміщення факторів  виробництва. Ефект  масштабу

      За  допомогою ізокванти виробничої функції ілюструється можливість заміщення одного фактора виробництва іншим при збереженні незмінного випуску.

      Чисельною характеристикою властивості заміщення  факторів є гранична норма технологічного заміщення (MRTS) капіталу працею, що визначає обсяг капіталу, який може бути заміщений однією додатковою одиницею праці при збереженні незмінного обсягу випуску [14, 67]:

      На  рис. 1.4 відображено зміну MRTS при русі уздовж ізокванти. Так, при заміні комбінації факторів, що відповідає точці А, на комбінацію В, MRTS(A) = ∆K_A / ∆L = 1, далі, в точках В і С, MRTS(B) = 0.7, MRTS(C) = 0.3. Це ілюструє зменшення MRTS у міру насичення виробничого процесу працею за рахунок скорочення використання капіталу.

      Геометрично MRTS у кожній точці (наприклад, А) ізокванти дорівнює нахилі ізокванти у цій точці (з протилежним знаком, тому що норма заміщення визначається як додатна величина, а нахил є від'ємним). Нахил звичайно спадає із збільшенням використання "горизонтального" ресурсу за рахунок зменшення "вертикального".

      У випадку функції (1.6), коли фактори  є абсолютними замінниками, ізокванти  мають вигляд паралельних прямих ліній із незмінним нахилом  -а/b (рис. 1.3.б), a MRTS = a/b. У випадку функції (1.5), коли фактори є абсолютними доповнювачами, тобто використовуються лише у певних комплектах, ізокванти мають вигляд прямих кутів, вершини яких відповідають комплектним наборам факторів (рис. 1.3.а). Функція Коба-Дугласа (1.4) з частковою замінюваністю факторів займає проміжне місце між двома попередніми випадками щодо можливостей заміщення ресурсів і форми ізоквант.

Рис. 1.4. Спадна гранична норма технологічного заміщення (MRTS) капіталу працею [14, 68]

      Якщо  обсяги використання факторів змінюються в одному, а не в протилежних  напрямках, можна казати про зміну масштабу виробництва, яка може спостерігатись у довгостроковому періоді, коли всі фактори є змінними.

      Ступінь віддачі від масштабу виробничої функції визначає, як зміниться випуск продукції, коли використання усіх факторів буде пропорційно збільшено (наприклад, удвічі). Якщо випуск при цьому зростає в 2^п разів, тоді говорять, що виробнича функція є однорідною ступеня п і для неї можна визначити ефект масштабу.

      Так, якщо при подвоєнні обсягів використання усіх факторів виробництва випуск теж подвоюється, тоді маємо постійну віддачу від масштабу (або постійний ефект масштабу, п = 1). Якщо ж випуск при цьому зросте більше ніж удвічі, тоді виникає зростаюча віддача від масштабу (зростаючий ефект масштабу, п > 1), якщо менше ніж удвічі – тоді можна казати про спадну віддачу від масштабу (спадний ефект масштабу, п < 1).

      Рис. 1.5 буде ілюструвати постійну віддачу, якщо, наприклад, Q₁ = 5, Q₀ = 10, Q₂ = 15 (при подвоєнні усіх затрат випуск також подвоюється, тобто п = 1). Якщо ж Q₁ = 5, Q₀  = 20, Q₂ = 45, тоді матимемо зростаючу віддачу (при подвоєнні усіх затрат випуск зростає у 4 рази, тобто п = 2), а при Q₁ = 5, Q₀ = 7, Q₂ = 8.5 виникає спадна віддача від масштабу (при подвоєнні усіх затрат випуск зростає приблизно у 2^1/2 раза, тобто п = 1/2).

Рис. 1.5. Віддача від масштабу [14, 68]

Висновки

      Отже, фірма представляє собою ринково-виробничу  систему, яка одночасно виступає як покупець факторів виробництва на ринку ресурсів, їх споживач та виробник і продавець продукції на ринку товарів і послуг.

      Основною  функцією фірми є функція виробництва, яка являє собою економічну модель технології, описує зв'язок між витратами  факторів виробництва та максимально  можливим обсягом продукту.

      Метою діяльності фірми є максимізація загальної суми економічного прибутку за певний період часу.