Теорія вартості грошей, їх еволюція
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ І. ТРУДОВА
ТЕОРІЯ ВАРТОСТІ, ЇЇ СУТЬ ТА ЕВОЛЮЦІЯ…………………………………………………………
- Трудова теорія вартості: суть та розвиток……………………………………...5
- Основні напрями критики трудової теорії вартості……….………………….14
РОЗДІЛ ІІ. НЕТРУДОВІ ТЕОРІЇ
ВАРТОСТІ, ЇХ РОЗВИТОК НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ…………………………………………………………………
2.1 Нетрудові теорії, їх суть…………….………………………………………….16
2.2 Розвиток нетрудових теорій вартості а сучасному етапі……………………..20
РОЗДІЛ ІІІ. ТЕОРІЇ ГРОШЕЙ, ЇХ ЕВОЛЮЦІЯ…………………………………..22
3.1 Металістична теорія грошей……………………………………………………22
3.2 Номінальна теорія грошей………..……..…………………………………….
3.3 Кількісна теорія грошей………………………………………………………..
ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ……………………………………………………
ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………….34
ДОДАТКИ……………………………………………………………
ВСТУП
Актуальність теми даної роботи полягає в тому, що вартість є однією з найважливіших категорій суспільних наук і, перш за все, економіки, саме в наш час, час бурхливого розвитку економіки в світі, обумовлена потребою кожної людини здобувати знання про гроші, сферу їхнього обігу, способи виникнення та використання.
Методами дослідження при розгляді питань основних понять і складових теорій вартості, а також основні напрями трудової теорії використовувався метод економічного аналізу, при розгляді різних теорій класичних і неокласичних дослідників використовувався метод структурного та порівняльного аналізу та узагальнення, при розгляданні питання ключових понять і визначення відмінності теорії грошей, використовувався метод синтезу та узагальнення.
Метою роботи є розкриття суті, особливостей, теорій нетрудової і трудової вартості грошей, пролідкувати їх еволюцію, проаналізувати підходи різних наукоців ті їх ьставлення і версій походження та еволюції грошей.
Завданням роботи є:
- аналізували відомі теорії власності та походження грошей.
- знайти подібності та розбіжності між теоріями вартості.
- аналізувати можливості синтезу різних теорій вартості та грошей.
- визначити ключові положення нетрудових та трудових теорій вартості та грошей.
- обгрунтувати історичну суть і функуції грошей.
Відомості про обсяг і структуру курсової роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, переліку літератури і додатків. Перші два розділи поділяється на два параграфи, а третій складається з трьох. Робота складається з 37 сторінок.
Визначення цінності товару у матеріально-речовій формі, у формі послуг чи інформації – одне з головних завдань економічної теорії, яке намагаються розв’язати економісти різних шкіл і напрямів протягом усієї свідомості історії людського буття. Підходів до визначення цінності товару існує багато, кожен з них ґрунтується на певній теорії.
У нашій країні до останнього часу виняткова увага віддавалося марксиської теорії трудової вартості і частково попереднім теоріям трудової вартості, висунутими такими представниками англійської політекономії, як Вільям Петти, Адам Сміт і Давид Рикардо. В усіх цих теоріях в якості кінцевою підставою ціни, і кінцевого джерела всіх доходів висувалися витрати праці в процесі виробництва. Причому якщо Рикардо і тим більше сам Маркс послідовно захищали цей принцип, не вважаючи явні протиріччя з реальною дійсністю, то Сміт виявив суворо засуджену Марксом теорію, але проте геніальну непослідовність, визнавши ряд важливих відхилень від цього принципу.
Найважливіше відхилення Сміта складалося у твердженні, що з появою капіталу і земельної власності товари вже не обмінюються пропорційно витратам праці. Тим самим Сміт поширив свою теорію трудової вартості лише на просте товарне виробництво ("первісний стан суспільства", по його термінології). Для капіталізму, по Адамові Сміту, обмін товарів відбувається пропорційно їх витратам виробництва, що складаються з доходів. Тим самим Сміт висунув нову теорію вартості, що, власне кажучи, була нерозвиненим варіантом теорії факторів виробництва. Саме з робіт Адама Сміта починають бурхливо розвиватися теорії факторів виробництва, що швидко зайняли в XІ ст. пануюче положення в західній політекономії.
Але поняття вартості неможливе розглядати без такої економічної категорії, як гроші. Роль грошей неможливо переоцінити, бо саме дієздатна грошова система сприяє ефективному використанню ресурсів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості. І навпаки, деформована грошова система може бути головною причиною розбалансованості виробничих процесів, різких коливань рівня цін і зайнятості, порушення рівноваги всієї економічної системи країни.
Грошові відносини є найскладнішим елементом ринку. Вони мають широко розгалужену, багатоетапну структуру, реалізуються не на одному, а на декількох рівнях.
Гроші є унікальною особливістю ринкової економіки, яка полягає в тому, що кожен із її структурних елементів одягнений в єдину, спільну для всіх, функціональну форму. Такою унікальною формою є грошова оболонка, яка огортає всі клітини системи виробничих відносин.
Саме через ці важливі властивості вартості та грошей доцільно вивчати їх теоретичну суть та еволюційний науковий та практичний розвиток. Тому ця курсова робота і присвячена дослідженню існуючих теорій вартості та грошей.
РОЗДІЛ І. ТРУДОВА ТЕОРІЯ ВАРТОСТІ, ЇЇ СУТЬ ТА ЕВОЛЮЦІЯ
- Трудова теорія вартості: суть та розвиток
Категорія вартості, з одного боку, має велике значення в системі категорій політичної економії. По-перше, вартість являє собою суспільну властивість товару. К. Маркс писав, що вартість товарів є суспільним вираженням «товарного світу» [1, с. 76]. Тобто вартість товарів має чисто суспільний характер. По-друге, в сучасних умовах обчислення вартості суспільного продукту основною складовою є система національних рахунків практично для усіх країн світу. По-третє, обмін або продаж товарів вироблених за найкращою формою організації виробництва, та їх вартістю за раціональним принципом, природним законом їх рівноваги. По-четверте, сучасне виробництво поєднує в собі процес виробництва матеріальних і нематеріальних благ із процесом формування їх вартості. Саме цим слід пояснювати постійну увагу вітчизняних економістів до дослідження цієї категорії [2, 3, 4,].
В економічній теорії можна виділити такі основні напрями щодо сфери формування вартості товару, а саме:
- сфера товарного виробництва;
- сфера потреб (корисність, гранична корисність);
- сфера обміну (попит і пропозиція);
Усі вищезазначені сфери саме в цьому контексті намагається досліджувати категорію вартості.
Центральне місце у дослідженні вартості займає сфера товарного виробництва у взаємозв'язку зі сферою потреб і споживання.
Теорію вартості, творцем якої є праця, започаткували класики політичної економії В. Петті, А. Сміт і Д. Рікардо. Ця теорія дістала назву «трудова теорія вартості». Великий внесок у дослідження теорії вартості зробили К. Маркс та його послідовники Ф. Енгельс, В. Ленін, М.І. Туган-Барановський, а також такі радянські економісти-теоретики, як С. Струмилін [6], О. Рум'янцев [7], Я. Кронрод [8], М. Цаголов [9], В. Черковець [24] та ін. У постсоціалістичній Україні активно працюють над удосконаленаням марксистської теорії вартості С. Мочерний, А.Гриценко, О.Гош, М.Павлишенко, А. Покритан, А. Гальчинський.
Класик політичної економії А. Сміт під словом «вартість» розумів затрати праці на виробництво товару. «... Вартість, — писав А. Сміт, — будь-якого товару для особи, котра володіє ним і має на увазі не використовувати його чи особисто спожити, або обміняти на інші предмети, дорівнює кількості праці, котру він може купити на неї чи одержати у своє розпорядження. Таким чином праця являє собою дійсне мірило мінової вартості всіх товарів» [10, с. 100]. До думки про вартість він неодноразово звертається на сторінках своєї роботи «Дослідження про природу і причини багатства народів». Дійсна ціна будь-якого предмета коштує праці і зусилля, потрібні для придбання цього товару тому, хто хоче придбати його. Справжня вартість будь-якого предмета для людини, яка придбала його і хоче продати чи обміняти на будь-який інший предмет, полягає в праці і зусиллях, від яких вона може позбавити себе і які вона може перекласти на інших людей. Справді, писав А. Сміт, ці гроші або ці товари заощаджують нам працю. Вони мають вартість певної кількості праці, котру ми обмінюємо на те, що, за нашим передбаченням, має в конкретний час вартість такої ж кількості праці. Праця, наголошує він, була первісною ціною, первісною купівельною сумою, котру платили за всі предмети. Не на золото чи срібло, а тільки на працю були придбані всі багатства світу, і вартість для тих, хто володіє ними або хоче обміняти їх на будь-які нові продукти, точно дорівнює кількості праці, котру він може купити на них або одержати в своє розпорядження.
А. Сміт вперше запропонував визначати структуру вартості товару в умовах, коли на основі простого товарного виробництва сформувалася мануфактурна стадія капіталістичного способу виробництва. Коли в руках приватних осіб, пише А. Сміт, починають нагромаджуватися капітали, дехто з них намагається використати ці капітали для того, щоб дати роботу працелюбним людям, вони забезпечують матеріалами і засобами існування з розрахунком одержати вигоду на продажу продуктів їх праці або на тому, що ці працівники додали до вартості оброблюваних матеріалів. При обміні готового товару на гроші, на працю чи на інші продукти, крім оплати ціни матеріалів і заробітної плати робітникам, повинна бути ще певна сума для прибутку підприємця, що ризикує своїм капіталом у цій справі. Тому вартість, яку робітники додають до вартості матеріалів, розпадається на дві частини – одна іде на оплату заробітної плати, а друга — на оплату прибутку підприємцеві на весь капітал, котрий він авансував у вигляді матеріалів і заробітної плати. Третьою складовою вартості товарів є рента. Рента - це доход від власності, який сплачують орендатори власникам матеріальних невироблених активів (землі і надр) за право використання цих активів протягом певного періоду. Дійсна вартість усіх складових частин визначається кількістю праці, яку можна купити або одержати в своє розпорядження. «Праця визначає вартість не тільки тієї частини ціни, котра припадає на заробітну плату, а й тих частин, котрі припадають на ренту і прибуток» [10, с. 118].
Д. Рікардо приділив більше уваги, ніж А. Сміт, доведенню того що мінова вартість має своїм джерелом працю, котра потрібна для виробництва товарів [11, с. 405]. Його визначення вартості відрізняється від визначення Сміта, який писав, що «вартість» має два різних значення: вона може означати корисність якогось окремого предмета, а також і купівельну силу щодо інших благ, котру дає володіння ним [10, с. 98]. На думку Д. Рікардо існують тільки окремі товари, вартість яких визначається виключно їх рідкісністю, бо ніякою працею не можна збільшити їх кількість, і тому їх вартість не може бути знижена через зростання пропозиції [11, с. 405— 406]. Проте кількість таких товарів, які щоденно обмінюються на ринку, дуже незначна. Переважна більшість благ, що є предметом потреб, дістається працею. Кількість їх може бути збільшена необмежено, аби тільки суспільство було налаштоване затратити необхідну для нього працю. Тому, на думку Д. Рікардо, насамперед економічна наука має досліджувати товари, мінові вартості і закони, що регулюють їх відносні ціни, товарів, кількість яких може бути збільшена завдяки людській праці та у виробництві яких дія конкуренції не підлягає ніяким обмеженням. Розуміння, що саме в цьому полягає дійсна основа мінової вартості всіх предметів, крім тих, кількість яких не може бути збільшена людською працею, має для політичної економії, вважав Д. Рікардо, надзвичайно важливе значення [11, с. 407].
Розробляючи теорію трудової вартості, Д. Рікардо аналізуйє вплив основного капіталу на динаміку вартості. Для цього він використовує такі чинники, як тривалість виробничого циклу, пропорції між основним і оборотним капіталом, капіталомісткість продукції. Він доводить, що за одних і тих самих затрат живої праці, але за різних затрат основного капіталу, та вартість товарів, на виробництво яких пішла однакова кількість праці, буде різною: нижчою у капіталомістких виробництвах і вищою — в не капіталомістких. І Д. Рікардо сподівався, що ті товари, які маю різну вартість, будуть продаватися за цінами, еквівалентними вартості. Рікардо, таким чином, вважав, що вартість, створювана живою працею в умовах машинного виробництва не повною мірою характеризує величину вартості товарів у тій чи іншій галузі. Далі, на його думку, за капіталомісткого виробництва вартість товару нижча, ніж за умов менш капіталомісткого. Отже, як висновок можна зазначити таке, що Д. Рікардо, вносить поділ капіталу на основний і оборотний в різних пропорціях «... значну видозміну в правило, яке загально застосовується, коли у виробництві використовується майже виключно праця, і яке полягає в тому, що вартість товарів ніколи не змінюється, якщо на їх виробництво не затрачується більше чи менше праці, при відсутності будь-яких змін у кількості праці одне підвищення його вартості викличе підняття мінової вартості тих товарів, у виробництві яких використовується основний капітал, і чим більшу частку становить основний капітал, тим більшим буде це падіння» [11, с. 426]. При цьому Рікардо наполягав на тому, що відносні вартості товарів визначаються відносними кількостями праці, затраченої на їх виробництво [11, с. 432].
Д. Рікардо досліджував, які затрати праці регулюють мінову вартість. Його дослідження полягає в наступному. Мінова вартість усіх товарів — чи будуть це промислові вироби, або хліборобські вироби, тощо — ніколи не регулюється найменшою кількістю праці, достатньою для їхнього виробництва за особливо сприятливих умов, які є винятковою монополією тих, хто користується особливими можливостями. Навпаки, вона регулюється найбільшою кількістю праці, затраченої на них тими, хто не користується такими умовами і продовжує виробляти за найбільш несприятливих умов, розуміючи під останніми найнесприятливіші з тих, за яких необхідно вести виробництво, щоб було вироблено потрібну кількість продукту [11, с. 440].
Проте, розробляючи теорію ренти Д. Рікардо відходить від моністичного підходу до субстанції вартості, якою у нього є праця. Він поділяє думку А. Сміта, що в землеробстві поряд з людиною працює і природа, і хоч її праця нічого не коштує, продукт її має свою вартість нарівні з продуктом найдорожчого робітника. Праця природи оплачується не тому, що вона робить багато, а тому, що вона робить мало. Чим менші її дари, тим більшу ціну вона вимагає за свою роботу. Робоча худоба в землеробстві відтворює значно більшу вартість, ніж мануфактурні робітники. Капітал, зайнятий в землеробстві, приводить у рух більшу продуктивну силу, ніж такий самий капітал у мануфактурі, і він додає значно більшу вартість до щорічного продукту землі і праці країни [11, с. 442—443].
Підбиваючи підсумки щодо рівня науковості теорії трудової вартості, яку розробляли класики, бачимо, що її трудовий зміст, з якого починаються праці А. Сміта і Д. Рікардо, в процесі розгортання дослідження, поступово девальвується. Так, А. Сміт вводить джерело вартості у роботу природи — землю, робочу худобу тощо, а Д. Рікардо, окрім цього, — працю, використану в капіталі, і, фактично, роботу машин. Так, прибуток виступає у нього як винагорода за капітал, наданий виробництвом підприємцям. Безперечно, Д. Рікардо приймає працю за основу вартості товарів, а порівняльну кількість праці, необхідної для їх виробництва, за регулятор, що визначає відповідні кількості, які мають обмінюватися одна на одну. Вчений вказує й на те, що із цього, ще не випливає, що він заперечує випадкові і тимчасові відхилення дійсної або ринкової ціни товарів від їх первісної і природної ціни [11, с. 450—451].
К. Маркс — найвизначніший теоретик трудової теорії вартості і продовжувач у цій галузі класиків політичної економії — намагався повністю очистити теорію трудової вартості від, як вважав він, помилок і хитань А. Сміта і Д. Рікардо. Відомо, що саме трудова теорія вартості, розроблена К. Марксом, була повністю сприйнята офіційними органами влади країн соціалістичної системи господарства та економістами-теоретиками всіх цих країн. Розглянемо ж основоположні складові трудової теорії К. Маркса та її недоліки.
Всі ці речі, — пише К. Маркс в першому томі «Капіталу», — являють собою тепер лише вираження того, що на їх виробництво затрачено людську робочу силу, нагромаджену людську працю. Як кристали цієї спільної їм суспільної субстанції, вони — вартості, товарні вартості» [12, с. 48]. Вартість вимірюється кількістю вміщеної в ній праці, цієї «субстанції, що створює вартості». Кількість самої праці вимірюється її тривалістю, робочим часом, а саме — суспільно необхідним робочим часом. «Суспільно необхідний робочий час — це той робочий час, який потрібен для виготовлення певної споживної вартості за існуючих суспільно нормальних умов виробництва і за середнього в конкретному суспільстві рівня вмілості та інтенсивності праці» [12, с. 49]. Отже, величина вартості певної споживної вартості визначається лише кількістю праці, або кількістю робочого часу, суспільно необхідного для її виготовлення. Таким чином, вартість одного товару відноситься до вартості будь-якого іншого товару, як робочий час, необхідний для виробництва першого, до робочого часу, необхідного для виробництва другого. Як вартості, всі товари є лише певними кількостями застиглого робочого часу.
К. Маркс ігнорував вплив на вартість товару рідкісності блага. Він пов'язував рівень вартості будь-якого продукту з рівнем продуктивності праці. Робочий час для виробництва товару змінюється з кожною зміною продуктивної сили праці. Продуктивна сила визначається дуже складними обставинами, між іншим середнім ступенем вправності робітника, рівнем розвитку науки і ступенем її технологічного застосування, суспільною комбінацією технологічного процесу, розмірами і ефективністю засобів виробництва та природними умовами. «Якби вдалося, — пише він, — невеликою затратою праці перетворювати вугілля в алмаз, вартість алмазу могла б упасти нижче вартості цегли» [12, с. 50]. Отже, чим менша продуктивна сила праці, тим більший робочий час, необхідний для виготовлення такого виробу, як алмаз, тим вища і його вартість. І навпаки, чим більша продуктивна сила праці, тим менший робочий час, необхідний для виготовлення, наприклад цегли, (роль якої в житті суспільства набагато вища, ніж алмазу), чим менша кристалізована в ній маса праці, тим менша її вартість.
К. Маркс удосконалив
започатковану ще Д. Рікардо теорію
про минулу уречевлену працю і
сформулював положення про
За Марксом, вартість товару за капіталізму складається з таких трьох складових: минулої вартості, втіленої в спожитих засобах праці (с) і новоствореної живою працею вартості (v + т), де v — вартість, що створена необхідною працею; т — додаткова вартість, створена додатковою працею найманого робітника. Формула вартості товару має такий вигляд [1,с. 208].
Т = с + v+ т.
Сформульований Марксом закон вартості, за яким вартість кожного товару визначається кількістю праці, матеріалізованої в споживній вартості товару, тобто робочим часом, суспільно необхідним для його виробництва, стосується і до продукту як результату процесу праці, тобто до кристалізованої минулої і живої праці [1, с. 192—193].
У третьому томі «Капіталу», присвяченому дослідженню процесу капіталістичного виробництва, взятого в цілому, К. Маркс вніс певні зміни в теорію трудової вартості, сформульованої ним у першому томі «Капіталу». У цьому томі він висунув ідею про формування в умовах капіталізму ціни виробництва [12, с. 145—203]. Чинником формування ціни виробництва у нього виступає міжгалузева конкуренція та намагання капіталістів будь-що одержати на рівновеликий капітал рівновеликий прибуток. Проте, вважав він, це не є порушенням закону вартості, оскільки відбувається лише відхилення цін виробництва від вартостей [12, с.184- 203].
Проте, вдосконалення К. Марксом трудової теорії вартості не врятувало її від кризи, яку ще в кінці XVIII ст. започаткував А. Сміт, а через 100 років її довершили економісти нової генерації теоретики австрійської політичної економії (К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Ф. Візер) спільно з такими видатними економісти як А. Маршалл та Д. Кларк, які створили неокласичну школу політичної економії, започаткувавши нову концепцію сутності категорії вартості.
Родоначальники теорії трьох факторів виробництва французькі економісти першої половини ХІХ ст. Ж.Б. Сей і Ф. Бастіа трактували формування вартості в процесі виробництва як результат витрат трьох його основних факторів: праці, капіталу і землі. Всі вони беруть рівноправну участь (яка визначається для кожного з них ринком) у створенні вартості. Кожний з цих факторів «створює» відповідну частину вартості: праця — заробітну плату, капітал — відсоток, а земля — ренту. Виведення доходів з продуктивності факторів означало, що власники капіталу і землі привласнюють відсоток і ренту. При наявності усуспільненої власності на ці фактори виробництва такі доходи належать широким верствам суспільства. К. Маркс у першому томі ”Капіталу”, широко абстрагуючись при розгляді теорії вартості, припускав участь всіх факторів виробництва у створенні лише споживчої вартості. У третьому томі, в якому йдеться про конкретні економічні явища, щодо теорії ціни виробництва (а також ренти) він визнавав вплив факторів виробництва на мінову вартість і ціну. За К. Марксом, величина капіталу впливає на ціну через перерозподіл прибутку і перетворену форму вартості — ціну виробництва. Остання утворюється за допомогою вирівнювання норми прибутку в різних галузях у процесі переливання капіталу в результаті міжгалузевої конкуренції.
Теорії факторів виробництва як теорії вартості мали наступні загальні характерні риси.
По-перше, створення вартості пов'язувалося не з функціонуванням одного якого-небудь фактора виробництва (наприклад, із працею), а з діяльністю всіх факторів виробництва. Оскільки основних факторів виробництва нараховується три - праця, капітал (точніше речовинні елементи капіталу - засоби виробництва) і земля, то в більшості теорій факторів виробництва створення вартості пов'язувалося з усіма цими трьома факторами (а при віднесенні землі до капіталу - двома факторами).
По-друге, саме створення розумілося або продуктивною силою кожного з факторів виробництва (за аналогією зі створенням продукції), або жертвами власників факторів виробництва, насамперед робітників і капіталістів. У залежності від того чи іншого трактування теорії факторів виробництва поділялися на двігрупи - теорії продуктивності чи теорії жертв.
По-третє, саме приписування вартості різним факторам виробництва проводилося в такий спосіб. Вартість розглядався як складова з доходів; доходи у свою чергу розглядалися як породження власників.
У четвертих, як основні доходи в
більшості випадків приймалися: заробітна
плата, відсоток, підприємницький доход
(прибуток за винятком відсотка), рента.
Заробітна плата і підприємниць
- Основні напрями критики трудової теорії
Відповідно до теорії трудової вартості, тільки на ринку при обміні виявляється суспільно необхідний рівень витрат праці.
Вартість створюється в
У реальних ситуаціях завжди приходиться вибирати: чи те, чи це. Суб'єктивна оцінка корисності залежить від двох факторів: від наявного запасу даного блага та від ступеня насичення потреби в ньому. В міру задоволення потреби «ступінь насичення» росте, а величина конкурентної корисності падає. Для нас важливо усвідомити одне: чим пекар керується при випічці своїх булочок? Виробнику (продавцю) потрібно одне, споживачу (покупцю) інше. Виробником рухає «невидима рука» А. Смита: втрачаючись в суспільне виробництво, він переслідує тільки свою особисту вигоду. Але він одержить цю вигоду тільки в тому випадку, якщо на продукцію його праці знайдеться покупець (цінитель корисних властивостей його товару). Медаль має дві сторони: лицьову й оборотну. Цінність блага також двоїста: виробник (продавець) вимірює його витратами виробництва (витраченими живою та минулою працею), споживач (покупець) - ступенем корисності. Два початки цінності блага не протистоять один одному. Це також медаль.
Синтез трудової теорії вартості і теорії граничної корисності можливий на основі наступних принципів:
1) поведінка людей в економічних відносинах вивчається як обумовлена об'єктивним змістом економічних відносин і об'єктивних законів їхнього розвитку;
2) об'єктивний зміст економічних відносин розглядається тільки у зв'язку з певними типами виробництва, як обумовлений ними;
3) економічні закони розглядаються як закони поведінки людей, що прагнуть до росту корисності, але в умовах певних типів виробництва;
4) суб'єктивна корисність благ повинна вивчатися як вираження її об'єктивного змісту, визначеного економічними відносинами.
Дотримання зазначених принципів зробило би дослідження поводження людей логічним продовженням аналізу економічних відносин, вивченням суб'єктивного відображення об'єктивного буття людей, переходу об'єктивного в суб'єктивне і їхні взаємодії. Застосування цих принципів підтверджує правоту трудової теорії вартості і потребує внесення істотних коректив у теорію граничної корисності [2, с. 40].
РОЗДІЛ ІІ. НЕРТУДОВІ ТЕОРІЇ ВАРТОСТІ, ЇХ РОЗВИТОК НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
2.1 Нетрудові теорії, їх сутність
В останній третині ХІХ ст. набув поширення принципово новий підхід до аналізу вартості — з позиції теорії граничної корисності. Її прихильники (У.С. Джевонс, К. Менгер, Ф Візер, Е. Бем-Баверк, Л. Вальрас, Дж.Б. Кларк та інші), вважали неприйнятним зведення вартості до витрат праці або трьох факторів виробництва. На їх думку, вартість (цінність) визначається мірою корисності результату. Вони розмежували сукупну корисність блага (тобто корисність усього запасу або всієї доступної даному індивіду кількості благ) і граничну корисність блага (тобто корисність останньої одиниці цього запасу або доступної кількості благ). Цінність розглядалась ними як суб’єктивна за своєю природою категорія, як судження так званої економічної людини про важливість благ, наявних в її розпорядженні, для підтримання життя і добробуту.