Теперешнее состояние культурного туризма в Украине

РОЗДІЛ  2. СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ                                 КУЛЬТУРНО-ПІЗНАВАЛЬНОГО ТУРИЗМУ  В УКРАЇНІ

2.1. Ресурсна  база культурно-пізнавального туризму  в  України

Культурна спадщина українського народу багата як на матеріальні (історико-архітектурні) пам’ятки, так і нематеріальне надбання (фольклор, народні промисли, фестивалі, вірування й т. д.).

Давно виділився  й став самостійним такий вид  туризму, як культурний, або пізнавальний. Його основою є історико-культурний потенціал країни, що включає все соціокультурне середовище з традиціями та звичаями, особливостями побутової й господарської діяльності [16; 206].

Нині  з’явилась можливість показати реальну  історію та культуру України. Кожна  доба залишила свої ознаки у пам’ятках. Вони не можуть не зацікавити туристів. Одні звернуть увагу на давні монастирі, монументальні скульптури, інші – залишки козацьких січей, треті – археологічні розкопки і всі вклоняться загиблим під час війн і соціальних катаклізмів, на які так багата наша історія.

Нині  в Україні під охороною держави  перебувають понад 140 тис. нерухомих  пам’яток історії та культури, а  саме:

• понад 64 тис. пам’яток археології;
• понад 54 тис. пам’яток iсторiї;
• близько 7 тис. пам’яток монументального мистецтва;
• близько 15 тис. пам’яток мiстобудування i архiтектури.

Як правило,  найбiльший   iнтерес   у   планi   розгортання внутрiшнього туризму  становлять  пам’ятки мiстобудування та архiтектури, а також створенi на їх основi iсторико-культурнi заповiдники. За видами та категорiями 46   iсторико-культурних заповiдникiв, що нинi дiють в Українi, класифiкуються наступним чином: національних – 8, iсторико-архiтектурних – 10,           iсторико-археологiчних – 2,  iсторико-меморiальних – 2,  iсторико-культурних – 17,  палацо-паркових – 1, музеїв-заповiдників – 8 [4; 85].

Найбільша кількість пам’яток історії  та культури, що охороняються державою та церквою зосереджені у Львівській області (3934), Автономній Республіці Крим (2984),  Київській (2886), Чернігівській (2859) областях. Високий ступінь насичення екскурсійними пам’ятками історії та культури в Одеській (2663), Харківській (2535), Донецькій (2399), Житомирській (2314), Полтавській (2211), Вінницькій (2204), Черкаській (2143) областях, середній – у Хмельницькій (2015), Запорізькій (1862), Херсонській (1726), Сумській (1626), Луганській (1644), Миколаївській (1445), Івано-Франківській (1419) та Кіровоградській (1320) областях. Найцінніші історико-культурні рекреаційні ресурси – у Київській, Львівській, Тернопільській, Полтавській, Чернігівській областях та Автономній Республіці Крим.

Для кращого  аналізу ресурсної бази культурного  туризму в Україні, автор вважає доцільним опиратися на туристичне районування. Отже, в Україні виділяють  шість окремих суспільно-географічних районів: Центральний, Західний, Північно-Східний, Центрально-Східний, Східний та Південний.

Найбільшим  за насиченістю пам’ятками історії та культури, їх туристичною значимістю є Центральний суспільно-географічний район, на території якого знаходиться потужний політичний, економічний, науковий і культурний центр – місто Київ, що понад півтори тисячі років є ядром всього району. Центральний район включає Чернігівську, Черкаську, Вінницьку, Житомирську та Київську області. Тут знаходиться 328 лише основних пам’ятників і пам’ятних місць, з яких 124 – у Чернігівській, 96 – у Черкаській, 75 – у Житомирській, 68 – у Вінницькій і 62 – у Київській областях [29; 59].

 В  Києві розміщено 65 музеїв, 44 пам’ятки стародавньої архітектури, серед яких виділяються архітектурно-історичні заповідники «Стародавній Київ» та «Софіївський музей». Лише на території Києво-Печерського    історико-культурного заповідника знаходиться 80 споруд, з них 37 архітектурних пам’яток ХІ-ХVІІІ ст. Архітектурними шедеврами світового значення вважаються Софійський собор (ХІ-ХVІІІ ст.) та Андріївська церква             (1746-1753 рр.).

Київська  область обiймає iсторичнi терени Середнього Поднiпров’я, Київського Полiсся та Сiверщини. Архiтектурно-мiстобудiвна спадщина    XVII - поч. ХХ ст. найяскравiше представлена пам’ятками доби Гетьманщини (українське вiдродження i бароко) та класицизму. В областi взято на державний облiк 211 пам’яток архiтектури, з яких близько 90 – загальнодержавного значення. Виявлено понад 120 нововиявлених пам’яток архiтектури. Дiє два державні iсторико-культурні заповідника: у Переяславi-Хмельницькому та      м. Вишгороді.

Архiтектурно-мiстобудiвна  спадщина Чернігівської області представлена спорудами Княжої доби, архiтектурними витворами українського вiдродження i бароко XVII-XVIII ст., садибними комплексами i цивiльною забудовою епохи класицизму. На державному облiку в областi перебуває 217 пам’яток архiтектури й мiстобудування, з яких близько 150 – загальнодержавного значення. Вiдомо понад 160 нововиявлених пам’яток. 15 населених пунктiв включенi до Списку iсторичних мiст i селищ. На базi комплексiв архiтектурно-мiстобудiвної спадщини в областi створено 4 заповiдника.

В Черкаській області збереглися поодинокi пам’ятки Княжої доби (Канiв) та XVII ст. (Чигирин, Суботiв). В областi на державний облiк узято 312 пам’яток архiтектури, з яких загальнодержавного значення понад 50.  Вiдомо понад 380 нововиявлених  пам’яток архiтектури. Черкаська область  найбагатша в Українi на заповiдники  – їх тут створено шiсть. Заповiдним об’єктом є також славнозвiсний парк «Софiївка» в м. Умань [4; 93-95].

Архiтектурна спадщина Вінницької областi охоплює  пам’ятки XVII –     поч. XX ст. Найхарактернiшими є пам’ятки  архiтектури  доби бароко, класицизму та історизму. В областi взято на державний облiк 388 пам’яток архiтектури, з них понад 100 – загальнодержавного значення, вiдомо близько 260 нововиявлених пам’яток архiтектури.

Житомирська область багата католицькими та православними церковними спорудами доби бароко, архаїчними типами народних дерев’яних храмiв, класицистичними садибами; є лише одна пам’ятка Княжої доби. На  державному облiку перебуває 49 пам’яток архiтектури, з них 47 – загальнодержавного значення. Вiдомо понад 400 нововиявлених пам’яток архітектури [4; 91].

Центральний район має чималий культурно-історичний рекреаційний потенціал. Великий інтерес  у туристів, особливо іноземних, викликає архітектурно-історичний заповідник, у складі якого є ансамблі Єлецького  Успенського монастиря (ХІІ-ХІХ ст.), Троїцько-Іллінського монастиря  з Антонієвими печерами та Іллінською церквою (ХІ-ХVІІ ст.), курган «Чорна могила» (Х ст.) та курганний могильник (ІХ-ХІ ст.), П’ятницька церква         (ХІІ-ХІІІ ст.) – у Чернігові, Собор Босих Кармелітів і костьол Святої Варвари (ХІІ ст.) у Бердичеві, три стародавніх городища літописного міста Іскоростеня              (ІХ-ХІІІ ст.) у Житомирській області. У функціонально-територіальній системі Центрального району створено 1392 території та об’єкти природно-заповідного фонду. Серед них широко відомі парково-ландшафтні комплекси «Софіївка» в Умані та «Олександрія» у Білій Церкві, що активно використовуються як туристичні об’єкти з високим коефіцієнтом атрактивності.

Значним культурно-історичним рекреаційним потенціалом  володіє і Західний район України з потужним економічним і культурним центром – містом Львів. Район охоплює Львівську, Тернопільську, Хмельницьку, Закарпатську, Рівненську, Івано-Франківську, Чернівецьку та Волинську області [29; 59].

У Львівському  регіоні розміщено третину пам’яток України, що перебувають під охороною держави. Невипадково місто Львів  занесено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Львівська область обiймає  iсторичнi  терени Галичини та є найбiльшою в Українi за кiлькiстю,  рiзноманiтнiстю та  ступенем збереження архiтектурно-мiстобудiвної спадщини. Вона представлена всiма типами  будiвель  широкого хронологiчного ряду – вiд Княжої доби до середини  XX  ст.  Найцiннiшими є пам’ятки стилiстичних епох готики, ренесансу, бароко, класицизму, iсторизму i модерну, представленi у Львовi  та iнших мiстах областi. В областi на державний облiк узято 3262 пам’ятки архiтектури i мiстобудування, з яких понад 650 – загальнодержавного значення.

Найбiльший iнтерес в Івано-Франківській області  становлять дерев’янi храми XVI-XIX ст. В  областi взято на державний облiк 1105 пам’яток архiтектури, з них понад 100 – загальнодержавного значення. До Списку iсторичних мiст i селищ  включено 26 населених місць.

Чернівецька область багата на середньовiчнi фортецi, мурованi та  дерев’янi храми «хатнього» типу, окремi будiвлi та їх комплекси доби iсторизму. В областi взято на державний облiк 354 пам’ятки архiтектури й мiстобудування, з яких близько 100 – загальнодержавного значення. Вiдомо понад 500 нововиявлених пам’яток.

Закарпатська  область охоплює терени колишньої  «Угорської Русi». Архiтектурно-мiстобудiвна  спадщина XIV – поч. XX ст. представлена середньовiчними замками, мурованими  костьолами i православними храмами, різноманітними типами дерев’яних церков. На  державному облiку перебуває 152 пам’ятки архiтектури, з них 89 – загальнодержавного  значення. Вiдомо близько 250 нововиявлених пам’яток архiтектури.

Найбiльший iнтерес у Волинській області становлять пам’ятки доби середньовiччя (XIV-XVI ст.), ренесансу i бароко, а також дерев’яна  архiтектура, що зберегла архаїчнi риси. В областi на державний облiк узято 468 пам’яток архiтектури, з яких понад 170 мають загальнодержавне значення. Вiдомо близько 180 нововиявлених пам’яток архiтектури.

Архiтектурно-мiстобудiвна  спадщина Тернопільської області представлена замками XIV-XVII ст., католицькими i православними  храмами доби ренесансу i бароко, пам’ятками дерев’яного церковного будiвництва. На державному облiку перебуває 1128 пам’яток архiтектури й мiстобудування, з яких близько 180 – загальнодержавного значення. Вiдомо 140 нововиявлених пам’яток, 26 населених пунктiв областi включено до Списку iсторичних мiст i селищ [4; 86-89].

Всього  на території Західного району знаходиться  понад 600 основних пам’яток і пам’ятних  місць, пов’язаних з історією та культурою  українського народу. З них 114 – у  Львівській, 94 – Тернопільській, 77 –  Хмельницькій, 71 – Закарпатській, 68 – Рівненській, 67 – Івано-Франківській, 66 – Чернівецькій і 45 – Волинській областях.

Чимало  пам’яток історії та культури зосереджено в старовинних містах – у Галичі, Володимир-Волинському, Кам’янець-Подільському, Чернівцях, Ужгороді та ін. Це Успенська церква (ХІІ ст.) у Галичі, кафедральний собор (ХVІІ ст.) в Ужгороді, комплекс резиденції митрополита Буковини               (1864-1882 рр.) у Чернівцях. Святинею православного світу є Почаївська лавра на Тернопільщині і Богоявленська (ХVІ ст.) в Острозі на Рівенщині.

Одне  з перших місць серед культурних центрів на західно-українських  землях посідає Володимир-Волинський, утворений понад 1000 років тому. В  місті знаходиться 10 культових архітектурних споруд, яким понад 100 і більше років. І до сьогодні збереглися пам’ятки давньоруської культури – Успенський собор (ХІІ ст.) і Василівська церква-ротонда (ХІІІ-ХІV ст.), палати епіскопів (ХVІ ст.), залишки Володимирських валів ХІ-ХІІІ ст., а також храмів і житлових споруд Х-ХІV ст., які потребують дослідження.

У Західному  районі зосереджено 2352 територій та об’єктів        природно-заповідного  фонду, з яких 417 – у Закарпатській, 398 – у Львівській, 390 – у  Тернопільській та інших областях. Особливий інтерес  становлять природні національні парки, зокрема Карпатський, а також  Шацький у Волинській області, таємничі карстові печери у Тернопільській, карстова печера «Попелюшка» (51 км), яка  за довжиною серед гіпсових печер  посідає одне з перших місць в  Європі, та аналогічні печери «Буковинка – 1» і «Буковинка – 2» у Чернівецькій області [29; 60].

До Північно-Східного району входять Харківська, Полтавська та Сумська області. Архiтектурнi пам’ятки Харківської області датуються кiнцем XVII –пер. пол. XVIII ст. і належать до стилiв українського вiдродження i бароко. Пам’ятки стильових епох класицизму, iсторії i модерну представленi значним числом об’єктiв. В областi пiд охорону держави взято 653 пам’ятки, з яких понад 70 мають загальнодержавне значення. Вiдомо близько 300 нововиявлених пам’яток архiтектури. У Харкові розміщено понад 20 вузів, 180 наукових установ і організацій, 6 державних театрів. Архітектурними пам’ятками, що прикрашають місто, є Покровський (1689 р.) і Успенський (1771 р.) собори, Катеринославський палац (ХVІІІ ст.). Серед споруд радянського періоду – Дзержинська площа, кіноконцертний зал «Україна», пам’ятник Т. Г. Шевченко (1935 р.) та ін.

До складу Полтавської областi входять iсторичнi терени пiвденної Гетьманщини. Найцiннiшими серед них є ансамблi i окремi пам’ятки українського вiдродження i бароко та класицистичнi споруди в Полтавi та деяких iнших мiстах. На державному облiку перебуває 199 пам’яток, з яких понад  50 –  загальнодержавного значення. Є понад 300 нововиявлених пам’яток архiтектури.

У Сумській області збереглося чимало пам’яток народної дерев’яної архiтектури, а також кiлька ансамблiв садово-паркової архiтектури. На державному облiку перебуває 473 пам’ятки архiтектури i містобудування, з яких понад 70 – загальнодержавної категорiї облiку. Вiдомо понад 200 нововиявлених пам’яток архiтектури. На базi комплексiв                        архiтектурно-мiстобудiвної спадщини створено два історико-культурних заповідника: у м. Глухів та м. Путивль [4; 97-98].

На території  району зосереджено 260 основних пам’яток і пам’ятних місць. Це, зокрема, собор  Христовоздвиженського монастиря (1689-1709 рр.), дзвіниця Успенського собору (1774-1801 рр.), монумент Слави (1689-1709 рр.), пам’ятники І. Котляревському (1903 р.), М. Гоголю (1915 р.) у Полтаві, Воскресінська церква (1836-1851 рр.) у Сумах, гора-останець Городище біля         с. Куземина, плато Монастирська гора під Охтиркою.        

Одним з  потужних за економічним, соціальним і  культурно-історичним потенціалом  є Центрально-Східний район.  Його економічним, історичним і культурним ядром є місто Дніпропетровськ. У місті зосереджено понад 20 вузів, 6 професійних театрів, багато музеїв, архітектурних пам’яток. Серед архітектурних пам’яток – палац Потьомкіна (1787-1789 рр.), Преображенський собор (1830-1835 рр.), будинок Міської думи (1900-1901 рр.), пам’ятник            Т. Г. Шевченку, монумент Вічної Слави та ін. Серед 98 основних пам’яток історії та культури Дніпропетровської області варто відзначити скіфські кургани – «Орлова могила» та «Нечаєва могила» (ІV-ІІІ ст. до н. е.), Скіфський курган   (ІV ст. до н. е.) у Чортомлику, могила кошового отамана Запорозької Січі І. Сірка, руїни фортеці Кодак (1635 р.), Троїцький собор (ХVІІІ ст.) у Новомосковську та ін.

76 різних  пам’яток і пам’ятних місць  у Запорізькій області. Це кургани  Велика Могила і Довга Могила  епохи міді-бронзи та скіфо-сарматських  часів, Кам’яна могила, історико-культурний  заповідник на о. Хортиця, Троїцька  церква (1814 р.) та ін.

На території  Кіровоградської області знаходиться 67 основних пам’яток і пам’ятних  місць, серед яких Сабатинівське  поселення часів неоліту, стоянка  і поселення Трипільської культури, Тясминське та Чорноліське городвища    (VІІІ-VІІ ст. до н. е.), Єлизаветинська фортеця (ХVІІІ ст.) та ін.

Східний район об’єднує Донецьку та Луганську області. в Донецькій області знаходиться 19 музеїв, понад 80 основних пам’яток історії і культури. Особливий інтерес у туристів викликають Амвросієвська пізньопалеолітична стоянка,  Маріупольський пізньонеолітичний могильник, Миколаївська церква ХVІІ ст. та ін.

У Луганській області діє 13 державних музеїв, понад 50 основних культурно-історичних пам’яток і пам’ятних місць. Значну культурну, історичну  та художню  цінність мають Луганський краєзнавчий  музей, меморіальний комплекс «Молода  Гвардія» у Краснодоні та ін. На території  Східного району організовано також 156 територій і об’єктів природо-заповідного  фонду, з них 87 – у Луганській області. Особливий інтерес становлять Луганський заповідник з філіалами: Станично-Луганський, «Провальський  степ», «Стрільцівський степ» і  заказник «Юницький», а також філіали  Українського степового заповідника  – «Хомутівський степ» і «Кам’яні могили» – у Донецькій області [29; 61].

Виключно  багатий рекреаційними ресурсами Південний район. Найбільшою освоєнністю, розвитком і вдосконаленням структури рекреаційного господарства відзначається Кримський рекреаційний регіон, особливо його південне узбережжя, у межах якого рекреація є провідною галуззю спеціалізації, має національне та світове значення. Цьому сприяють цілющий клімат, тепле море, піщані пляжі, лікувальні грязі та мінеральні води. Великою територіальною концентрацією рекреаційних ресурсів виділяються також приморські території Одеської та Миколаївської області. У районі знаходиться понад 320 основних пам’яток і пам’ятних місць, серед яких 91 – в Автономній Республіці Крим, 90 – Одеській, 74 – Миколаївській і 70 – Херсонській областях. До визначних пам’яток історії та культури варто віднести: залишки античного міста Херсонеса (VІ-ІV ст. до н. е.), Царський курган (ІV ст. до н. е.), печерне місто Чуфут-Кале (Х-ХІІІ ст.), Генуезьку фортецю (ХІV-ХV ст.), комплекс Воронцовського палацу (1830-1876 рр.), Білий Ливадійський палац (1910 р.) (Автономна Республіка Крим); стоянка епохи раннього палеоліту, городище та некрополь античного часу, залишки античного міста Ніконія, Миколаївська церква (ХVІІ ст.), пам’ятник А. Ришельє (ХІХ ст.), Одеський оперний театр (1883-1887 рр.) (Одеська область); поселення епохи бронзи (ІІ-І тис. до н. е.), діорама «Штурм фортеці Очаків у 1788 р.», Покровська і Катеринінська церкви (ХVІІІ ст.) (Миколаївська область); городище пізньоскіфського часу, Введенська і Греко-Софієвська церкви        (ХVІІІ ст.), пам’ятник адміралу Ф. Ушакову (Херсонська область). На території Південного району створено майже 500 територій і об’єктів                  природно-заповідного фонду, з яких 147 – Автономній Республіці Крим, 92 – Одеській , 87 – Миколаївській, 70 – Херсонській областях. Підвищений інтерес викликають такі унікальні пам’ятки, як Нікитський ботанічний сад, Великий Каньон, Кизил-Коба, Алупкінський і Мисхорський парки (Автономна Республіка Крим); Дальницький, Петрівський і Староманзірський заказники, а також найдовші у світі (2,5 тис. км) катакомби (Одеська область); заповідники «Ольвія» та «Воложин ліс», заказник «Рацинська дача» та урочище «Степок» (Миколаївська область); заповідники «Асканія Нова» та Чорноморський (Херсонська область) [29; 62].

Отже, культурно-історичні пам’ятки мають регіональну специфіку. Якщо Центральна та Східна Україна багата на історичні пам’ятки, пов’язані  з зародженням і розвитком  української історії та культури, а Південь є територією, де виявлено чимало пам’яток античної культури, то Західна Україна виділяється  етнічними особливостями, пам’ятками фольклору, народної архітектури, тощо.

У містах туристи мають змогу  ознайомитись з пам’ятками архітектури  широкого діапазону. Це фортеці, замки, палаци, монастирі, собори, театри, навчальні  заклади, лікарні, промислові споруди, адміністративні будинки тощо. У  сільській місцевості типологія  пам’яток архітектури значно звужена. Тут переважно збереглися садибно-паркові  ансамблі, церкви, костьоли, подекуди фортеці, замки, палаци, монастирі, школи, виробничі  та службові споруди. З найдавнішими зразками традиційного церковного будівництва  туристи можуть ознайомитися в селах  Закарпаття, Прикарпаття, Волині, Буковини, Західного Поділля. Дерев’яні церкви, виконані в народних традиціях певної регіональної школи, зустрічаються  на Житомирщині, Київщині, Сумщині та в інших місцях. Хронологічні межі пам’яток народної архітектури – XV- поч. XX ст.

Пам’ятки народної архітектури у своєму природному оточенні можна бачити лише в сільській місцевості. Що стосується музеїв просто неба, створених на базі переміщених об’єктів у Києві, Львові,                       Переяславі-Хмельницькому, Чернівцях, Ужгороді та інших місцях, то віддаючи їм належне у справі фізичного збереження пам’яток народної архітектури, слід зауважити, що при цьому пам’ятки потрапляють у штучне середовище до чужого для них ландшафту. Внаслідок цього втрачається їх повна достовірність, а місцевість, звідки вони забрані, втрачає свою характерність. Особливо непоправної шкоди завдає вилучення культових споруд, зважаючи на їх домінантну роль у ландшафті та забудові поселення [8; 411-417].

Пам’ятки науки та техніки є складовою національної культурної спадщини України. Вони являють собою свідчення поступального розвитку продуктивних сил. Вивчаючи їх, можна прослідкувати етапи поступового вдосконалення техніки, засобів виробництв. Разом з тим завдяки закладеній у них інформації, вони інколи сприяють подальшому розвитку технічного прогресу. Адже забуті технічні вирішення можуть надихнути на створення нових конструкцій, сприяти виникненню принципово нового підходу до розв’язання тієї чи іншої науково-технічної проблеми. У той же час збережені пам’ятки науки та техніки – це об’єкти своєрідного, розгорнутого в часі, неповторного експерименту взаємодії людини та природи. Вони розкривають перед нами картину розвитку науки та техніки в їх матеріальному втіленні, вказують на результати творчої діяльності як відомих вчених та інженерів, так і невідомих майстрів.

У багатьох містах України існують пам’ятки науки та техніки, що привертають  увагу як вітчизняних, так й іноземних  туристів. У столиці України – Києві є багато куточків, куди із задоволенням приходять туристи. Один з них – це Контрактова площа, де зосереджено чимало визначних пам’яток. Серед них привертає увагу й пам’ятник першого водопроводу – фонтан «Самсон». У м. Миколаєві зберігається визначна пам’ятка гідротехнічного та інженерного мистецтва – водонапірна вежа Шуховської мережі. У Києві є Пішохідний місток («Міст кохання», «Чортів міст») над Петровською алеєю – ажурна споруда, що є архітектурною та мостобудівною домінантою цілого району. У червні 1953 р. було збудовано ще один міст, що носить ім’я свого творця – визначного вченого в галузі електрозварювання та мостобудування академіка Є. О. Патона. Цей міст став етапним як у доробку самого академіка, так і взагалі в розвитку теорії та техніки електродугового зварювання – тут вперше у світовій практиці мостобудування застосовано суцільнозварні металеві конструкції.

У Харкові  можна відвідати пам’ятку новітньої  архітектури містобудування, першу  висотну споруду в СРСР – Будинок  державної промисловості, що постав на одній з найбільших у світі  міських площ – майдані ім. Ф. Е. Дзержинського [18; 94-100].

Отже, пам’ятки історії, науки і техніки можна широко використовувати як об’єкт туризму під час екскурсій, на туристичних маршрутах. Це значно розширить знання як вітчизняних, так  й іноземних  туристів не тільки про історію та культуру України, а й про її технічний і науковий прогрес.

Одночасно можна було б звернути увагу й  на будівлі самих залізничних  вокзалів, що є пам’ятками архітектури  різних періодів (Київ, Львів, Одеса, Чернівці, Харків, Козятин, Фастів та ін.). Одночасно  з цим, під час руху поїздів, пасажирів  можна було б ознайомити з історією українських залізниць, часом їх заснування, найбільш пам’ятними пов’язаними з ними подіями. Подібні радіонариси на замовлення залізничників могли б підготувати науково-дослідні установи або туристично-екскурсійні організації України.

Заслуговує  на увагу організація туристичних  маршрутів на окремі транспортні  підприємства, що можуть служити об’єктами  для екскурсійної роботи. Контингентом для таких екскурсій можуть стати  працівники транспортної або суміжних галузей виробництва, студенти вищих  і середніх спеціальних навчальних закладів залізничного профілю, а в  ряді випадків й широке коло українських  та іноземних туристів. Так, об’єктом для     туристично-екскурсійної роботи може безперечно служити Полтавський  тепловозоремонтний завод, створений  на базі Харківсько-Миколаївської залізниці  у березні 1871 р. Отже, розробка туристичних маршрутів по підприємствах промисловості та транспорту може служити зростанню професійного рівня інженерно-технічних працівників, робітників відповідної галузі, розширенню їх світогляду,  сприяти поліпшенню навчально-виховного процесу у профільних  вищих і середніх  спеціальних навчальних  закладах, зацікавленню школярів у виборі майбутньої професії. Водночас, діяльність у даному напрямі дозволить розкрити перед українськими та іноземними туристами економічний потенціал України [2; 101-105].

Мільйони  людей у світі щодня, прагнучи збагатити свої знання, зустрітися з прекрасним, відвідують музеї. Станом на 2010 р. в Україні діяло 499 музеїв різного профілю, що використовуються в туристичних маршрутах і є складовою туристичних послуг [15; 20]. Музейні експозиції розповідають про речі, зрозумілі всім, мовою, що не потребує перекладу.

Слід  зазначити, що в наш час організовують  безліч етнічних фестивалів, відвідавши які, туристи та звичайні люди можуть познайомитись з історією та звичаями свого народу. Одним з таких  є етнічно-мистецький фестиваль «Печенізьке поле», започаткований у 2002 р. «Печенізьке Поле» – це овіяна легендами земля, що історично склалася навколо нинішнього сел. Печеніги, районного центру на Харківщині. Перша згадка про Печенізьке Поле зустрічається в 968 р. і пов’язана вона з успішним походом князя Святослава. Головною ідеєю фестивалю стало пробудження любові до нашої малої Батьківщини, її історії, культури і традицій [77].

Ще одна туристична подія, що приваблює туристів – це ярмарок. Таким прикладом може бути Сорочинський ярмарок на Полтавщині, під час якого відбувається  театралізація творів М. В. Гоголя.

Усвідомлення  людиною того, що вона є громадянином не тільки своєї країни, але й  світу, веде до розширення спектру туристичних подорожей, особливо з пізнавальною метою. Число відвідувань культурних, історичних і природних визначних пам'яток в Україні щорічно росте.

Протягом 2010 року Україну відвідали 21,1 млн. в’їзних (іноземних) туристів, що на 2% або майже на 381,2  тис. осіб більше, ніж у 2009 році. Звісно, це лише загальний показник відвідувань, який не може охарактеризувати турпотік з культурно-пізнавальною метою, проте, як показує світовий досвід, 25% подорожей здійснюються саме з пізнавальною метою, отже, Україну, щорічно відвідують близько 5,3 млн. осіб з пізнавальною метою. З іншої сторони, будь-яка подорож містить пізнавальну складову, і в результаті, число відвідувань з пізнавальною метою стрімко зростає.

Аналізуючи обсяги в’їзного потоку протягом 2010 р., слід зазначити, що таке зростання відбулося за рахунок збільшення числа поїздок з приватною метою (на 4%). Найбільше зростання туристів спостерігається з країн: Росія (на 20% або на 1,2 млн. осіб), Словаччина (на 14% або на 70,1 тис. осіб), Угорщина (на 16% або на 124,5 тис. осіб), Білорусь (на 3% або на 95,3 тис. осіб), Німеччина (на 7% або на 8 тис. осіб). Що ж стосується поїздок з організованого туризму, то їх число скоротилось на 17%. Найбільше падіння турпотоку спостерігається з таких країн: Білорусь (на 23% або на 39,6 тис. осіб), Канада (на 18% або на 2 тис. осіб), Польща (на 11% або на 19 тис. осіб), Росія (на 34% або на 193,3 тис. осіб), США (на 5% або на 2,6 тис. осіб). Поїздки з службовою метою зменшилися на 10%. Найбільше падіння турпотоку спостерігається з таких країн: Латвія (на 10% або на 0,7 тис. осіб), Польща (на 2% або на 3 тис. осіб), Росія (на 38% або на 110,6 тис. осіб) [83].

В структурі  в’їзного турпотоку відбулися такі зміни – частка організованого туризму  зменшилась з 7% за 2009 р. до 6% за 2010 р., частка приватного туризму збільшилась  з 89% за 2009 р. до 90% за 2010 р., частка службових  поїздок, як і за 2009 р. залишилась 4% (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Структура в’їзного турпотоку протягом 2010 року

Як видно  з діаграми, найбільшу частку в  структурі в’їзного турпотоку протягом 2010 року займає приватний туризм (90%). Решту 10% між собою ділять організований туризм та службові поїздки (6% та 4% відповідно).

Аналізуючи в’їзний турпотік з  країн ЄС, слід відзначити, що таке скорочення відбулося в основному за рахунок  зменшення чисельності подорожуючих з країн: Польща (на 18% або на 457 тис. осіб), Великобританія (на 4% або на 2,5 тис. осіб), Данія (на 6% або на                  0,7 тис. осіб), Румунія (на 15% або на 166,8 тис. осіб). Зростання в’їзного турпотоку з країн СНД відбулося в основному за рахунок збільшення кількості подорожуючих з країн: Азербайджан (на 14% або на 9,4 тис. осіб), Білорусь (на 2% або на 72,6 тис. осіб), Киргизстан (на 72% або на 7,5 тис. осіб), Узбекистан  (на 9% або на  9,1 тис. осіб), Росія (на 13% або на                      927,4 тис. осіб) [83].

Отже, виходячи з вищезазначеного можна дійти висновку, що Україна має гарні можливості для розвитку туризму. Проте, на сьогодні ресурси культурно-пізнавального туризму не використовуються в повному обсязі, а відтак і його розвиток гальмується.

2.2. Інфраструктура культурно-пізнавального  туризму в України

Комплекс історичних, культурних і природних пам’яток, значні рекреаційні можливості, що має наша держава і зокрема її окремі регіони, приваблюють дедалі більше туристів, у тому числі іноземних. Забезпечити належну віддачу від цього потужного потенціалу, використати його в інтересах активного відпочинку та оздоровлення людей можна лише за умови чіткої організації туризму, створення та зміцнення матеріально-технічної бази, залучення до неї досвідчених і кваліфікованих кадрів, розвитку інфраструктури. Отже, найголовнішим в ефективному використанні історико-культурних ресурсів є наявність туристичної інфраструктури. Це готелі, мотелі, будинки відпочинку, пансіонати, санаторії, заклади харчування, транспортні засоби, заклади для розваг, атракції та ін. [58].

Матеріальна база розміщення є пріоритетною складовою туристичної інфраструктури. Специфікою готельного господарства є те, що тут створюються послуги нематеріального характеру, що надаються безпосередньо споживачам. Підприємства готельного господарства задовольняють потреби туристів у ночівлі та харчуванні. Діяльність готелів допомагає туристам досягти мети своєї подорожі. Підприємства готельного господарства є найрозповсюдженішим, стаціонарним типом розміщення туристів. Вони характеризуються високим рівнем матеріально-технічної бази і сервісу. Всі засоби розміщення відрізняються рівнем комфортабельності та організації обслуговування (розмір приміщення загального користування, категорія номерів, технічне оснащення, обсяг додаткових послуг), зручностями проживання у номерах (кількість проживаючих в номері, площа, яка приходиться на кожного проживаючого, наявність санітарних зручностей, меблі).