Терроризм в Латиснкой Америке
Актуальність теми. Проблема тероризму в Іберо-Америці досить актуальна для нашої країни. Ібероамериканський регіон зараз дуже активно розвивається, країни демонструють високі темпи економічного розвитку. Однак в той же час наявність в деяких країнах, таких як Іспанія, Колумбія, Мексика, Перу, повстанських груп, які дестабілізують соціально-економічну ситуацію та перешкоджають розвитку держав, впливають на зовнішні зв’язки цих країн на міжнародній арені, а також на розвиток потенційних зв’язки з Україною.
Наявність конфліктів у суспільстві є природним явищем, тому що завжди існують соціальні групи з різними інтересами. Небезпека таких конфліктів полягає в тому, що вони переростають в збройні конфлікти, та діють такими методами, які міжнародна спільнота трактує як терористичні дії. Так в Іберо-Америці з 50-их рр. XX ст. діють повстанські угруповання, які ведуть свою боротьбу проти діючих урядів. На сучасному етапі розвитку України, однією з проблем, які має вирішувати наша держава як повноправний суб’єкт міжнародних відносин, є активізація участі у широкомасштабних зовнішньоекономічних відносинах з країнами різних континентів, в тому числі з країнами Іберо-Америки.
Тому проблема повстанських організацій, які вважаються більшістю країн терористичними, та входять до списків терористичних організацій США і ЄС, потребують детального вивчення для України, яка має певні інтереси в цьому регіоні. Співпраця з Іспанією для України є найбільш пріоритетною, оскільки країна офіційно висловлює готовність сприяти зміцненню діалогу України та Євросоюзу.
Об’єкт дослідження – повстанські організації, які діють в регіоні.
Предмет дослідження – боротьба з тероризмом в країнах Іберо-Америки.
Мета дослідження – розглянути причини утворення повстанських організацій та методи регулювання цієї проблеми в регіоні.
Для реалізації поставленої мети потрібно виконати наступні завдання:
1 – Розглянути етнічну
і соціальну структуру
2 – Висвітлити терористичну
діяльність повстанських
3 – Дослідити міжнародну
співпрацю у боротьбі з
4 – Проаналізувати стратегії
протидії терористичним
Хронологічні рамки курсової роботи – середина XX ст. – початок XXΙ ст. ( з середини XX ст. утворюються та починають свою діяльність ті партизанські угруповання, які розглядаються в роботі.)
Географічні межі – регіон Іберо-Америка, об’єднує іспаномовні і португаломовні країни Європи і Латинської Америки.
Ступінь наукового дослідження питання – вході дослідження проблеми було опрацьовано роботи російських та зарубіжних науковців і публіцистів. Дана проблема практично не досліджується українськими вченими.
1 - Серед праць російських науковців, які досліджували історію формування та діяльність партизанського угруповання ФАРК можна виділити дослідників Інституту Латинської Америки Російської Академії Наук: Д. А. Козлова, О. В. Нелина, М. Л. Чумакова, А. А. Селезнева. [44, 52, 43, 39] Це найбільший в Росії спеціалізований центр з вивчення Латинської Америки, в якому ведуться комплексні дослідження економічних, соціально-політичних, міжнародних і культурологічних проблем її держав і народів.
2 - Проблема баскського сепаратизму висвітлена в праці С.М. Хенкина, професора, наукового співробітника ИНИОН РАН, праці А.А. Орлова, професора та співробітника МДІМВ, також праці російських публіцистів Черецкого В.И. і Висенса Е. [56, 64, 48, 63] Проблема баскського конфлікту описується в книзі іспанського історика, дослідника етнополітичних конфліктів Ландобасо Ангуло «Тероризм и этнополитические конфликты: Из истории басков». [42]
3 – Історію перуанської організації «Сендеро Луміносо» досліджували кандидат історичних наук, який перебував на дипломатичній службі в Перу, Гавриков Ю.П. та журналіст М. Латишева. [49, 53]
4 – Історія появи Сапатиської Армії Національного Визволення в Мексиці досліджували публіцисти А.Токарев та В.Чеканов, діяльність організації та повстання 1994 р. – журналіст О. Ясинський. [56, 65] Також праця Майкла Макаугана, публіциста, про діяльність сапатистів, який досліджує суспільні проблеми в країнах Латинської Америки [28]
Недоліком цих праць є те, що більшість з них написані в період з 2002-2008 рр., і вже не висвітлюють реальну картину та зміни, що сталися в діяльності повстанських організацій.
Джерельна база курсової роботи є достатньою для дослідження проблеми повстанських організацій, їх діяльності в країнах, та зусилля урядів та міжнародної спільноти в протидії повстанським рухам. В ході виконання поставлених завдань були опрацьовані наступні джерела:
1 – Основні державні закони (конституції) країн, які були розглянуті в роботі: Колумбія, Перу, Мексика, Іспанія, а також інші нормативні документи, які регулюють проблеми пов’язані з існуванням повстанських організацій у цих країнах. Статут Міжамериканського комітету по боротьбі з тероризмом, Декларація про співробітництво в запобіганні, припиненні та ліквідації тероризму, щорічний звіт Державного Департаменту США по країнам, де діють терористичні організації, щорічний список терористичних організацій, який видається Державним Департаментом США. [9, 30, 10, 11, 15, 33, 27, 21]
2 – Сайти повстанських організацій, які діють в регіоні: Революційні збройні сили Колумбії - Армія народу – ФАРК (Fuerzas Armadas Revolucionarias de Colombia – Ejercito del Pueblo), «Осяйний шлях» - «Сендеро Луміносо» (Partido Comunista del Perú - Sendero Luminoso), ЕТА (Організація ЕТА ("Euskadi Ta Askatasuna - Баскська батьківщина і Свобода"), Сапатиська Армія Національного Визволення (ісп. Ejercito Zapatista de Liberación Nacional,). [20, 18, 8, 19]
3 – Сайти міжнародних
та інших урядових і
4 – Іноземні інформаційні
агентства і інтернет-видання,
в яких аналізувалися останні
новини про діяльність
5 – Російські
інформаційні видання, які
Дослідницькі методи застосовувалися відповідно до поставлених у науковій роботі меті та завданням.
З методів емпіричного дослідження я використовувала метод спостереження та узагальнення, аналіз та синтез, що допомогли мені на початковій стадії наукового дослідження в опрацюванні фактичного матеріалу та проведення узагальнень.
З теоретичних методів
я застосовувала метод індукції
та дедукції, історичний та логічний методи,
які дозволили мислено
Наукова новизна одержаних результатів – у роботі досліджуються головні причини появи повстанських організацій: аналізується етнічний склад населення Іберо-Америки та включення цих етнічних груп в суспільне життя, що дало поштовх до появи перших озброєних груп, які в майбутньому стали ядром формування повстанських угруповань. На основі дослідження головних документів організацій, які на міжнародному рівні регулюють боротьбу країн регіону з тероризмом, робиться узагальнений висновок про сучасний стан партизанських організацій, їх діяльність та зусилля урядів в вирішенні проблеми існування партизан.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дослідження були апробовані на V Університетській науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Молода наука – 2012» 10 квітня 2012 р в секції історичних наук.
Структура курсової роботи. Структура роботи підпорядкована меті та завданням дослідження. Курсова робота складається із вступу, 2-ох розділів ( 4-ох підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури ( 65 найменувань), додатку. Обсяг основної частини роботи складає 33 сторінки машинописного тексту, загальний обсяг курсової роботи – 61 сторінка.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА
ХАРАКТЕРИСТИКА ІБЕРО-АМЕРИКИ.
1.1 Етнічна і соціальна структура суспільства та причини утворення повстанських організацій у країнах регіоні.
Ібероамериканський регіон є дуже різноманітним за своїм етнічним складом, його етнічна історія є унікальною. У жодному іншому регіоні планети, яким би багатонаціональним він не був, немає такої строкатості етносів. Якщо говорити про латиноамериканський континент, то його народи пройшли довгий шлях формування і порівняно недавно здобули певний етнічний вигляд. Європейці в процесі колонізації континенту винищили дуже багато корінного населення – індійців. В американських володіннях іспанської корони сформувалася нова етнічна група - креоли. Вони були європейцями за походженням, але жили далеко від метрополії, тому дуже скоро в силу специфічних громадських, культурно-побутових і кліматичних умов, у креолів складалося специфічне мислення, ментальність, вони дуже скоро почали відрізнятися від європейців. Далеко не всі емігранти з Іспанії заводили сім'ї з співвітчизниками і одновірцями, нащадки від змішаних шлюбів іспанців та аборигенів склали етнічну групу метисів. Вони мали менше прав, ніж креоли: іспанці ставилися з неповагою до тих, у кого в жилах текла змішана з європейцями та індійцями кров.
З середини XVΙ ст. в Нову Гранаду почали завозили негрів-рабів з центральної Африки. На початок XVIII століття склалася етнічна група мулатів – людей негритянського походження. Мулати були позбавлені ряду найелементарніших прав, ставлення до цієї етнічної групи разом з залишками корінного населення було дискримінаційним з боку титульної нації (іспанців) та креолів.
Хоча європейці та креоли не були найчисельнішою етнічною групою, вони зайняли домінуючу роль у політиці та економіці. Нащадки креолів керують державою, володіють найбільшими промисловими підприємствами і плантаціями. Середній клас почав формуватися в кінці XΙX ст. Розвиток економіки, виникнення нових галузей виробництва супроводжувалося появою пролетарів, службовців, інтелігенції, великого числа людей вільних професій, які не мали власності. Чисельність середніх верств зростала і за рахунок збіднілої аристократії. Середній клас оформився з креолів, метисів, мулатів.
Найнижчий соціальний статус мають індіанці та чорношкіре населення. Аборигени виявилися на межами зникнення або, в кращому разі, остаточного розчинення серед переважної маси населення на правах нижчого стану суспільства. Історія індіанців, на початку XVI ст. насильно включених в колоніальний режим, також насильно пристосованих до нової системи влади, принесеної колонізаторами, являє собою історію безперервної боротьби проти приниження, експлуатації, численних спроб повного знищення культури аборигенів і їх самих. На сьогоднішній день саме для Латинської Америки характерним є те, що найбідніші регіони країни населяють саме індіанці, які все ще дуже погано включаються в сучасне суспільство.
Зараз населення регіону складає більше 577 млн чол. [24] Більше половини населення складають метиси, мулати та європейці. Найбільш «індіанськими» країнами вважають Болівію та Перу, значна частина метисного населення в Колумбії та Мексиці.
Колумбія справедливо вважається однією з метисних країн Латинської Америки з чисельністю населення 46 млн. чол. [35] На сучасному етапі етнічний склад населення країни такий: метиси складають 56%, європейці - 22%, мулати - 14%, афроамериканці - 4%, самбо - 3%, індійці - 1%. Традиційно для Латинської Америки, в Колумбії найвищі пості займають європейці та метиси, середній клас – це креоли, метиси. Найнижчий соціально незахищений клас – це селяни, з яких більшість це індійці та афроамериканці. Зараз в Колумбії налічується 81 етнічна група індійців, в кожну з яких входять одне або кілька племен. Їх чисельність не перевищує 610 тис. чоловік. Корінні жителі мешкають в 26 департаментах з 32. Проблемою для корінних жителів країни є відсутність доступу до освіти, що автоматично не дає їм можливості отримувати робочі місця. Важливим є включення аборигенів у суспільство – це одна з умов для звільнення Колумбії з пут соціально-економічної кризи. Афроамериканському населенню Колумбії пощастило трохи більше, ніж корінним жителям. Серед успішних представників середнього класу зустрічаються люди з чорним кольором шкіри. Але все-таки більша частина їх приречена животіти внизу соціальної драбини. Традиційно в Колумбії сільське населення переважає над міським: позначалася аграрна спеціалізація національної економіки, внаслідок чого в деяких департаменти країни спеціалізуються на виробництві сільськогосподарської продукції, але саме ці території є найменш розвиненими в економічному плані, що породжувало соціальну нерівність в суспільстві. Незадоволеність своїм економічним положенням, та численні репресії збоку уряду, яка намагалася викорінити супротив своїй законній владі за допомогою армії та силових методів дали поштовх до утворення загонів самооборони, які в майбутньому стали основою утворення партизанських угруповань, які й зараз діють на території країни. Символом такої боротьби проти уряду з 1960-их років стала колумбійський район Маркеталія. [58]
Мешканці Маркеталія дуже довго просили економічні дотації в уряду, для того щоб покращити своє становище, кредити на розвиток господарства. Але уряд розцінив це як ведення підривної діяльності, пропаганду ворожих державі ідей, стало силовими методами вирішувати цю проблему. Населення Маркеталії почало організовувати партизанські загони для збройного протистояння армії. Партизани вже в ті часи склали офіційно свою програму – вони відстоювали свої права, вимагали зменшення свавілля великих латифундистів, боролися за надання земель селянам, закликали до створення єдиного демократичного фронту з метою досягнення демократичних змін в країні. [54] До нашого часу діють три повстанські організації, найбільша ФАРК (Fuerzas Armadas Revolucionarias de Colombia – Ejercito del Pueblo), яка з 2001 року входить у список терористичних організацій США. [14]
Як і населення інших латиноамериканських держав, населення Перу є віддзеркаленням етнографічної картини Південної Америки, що відбиває хвилі європейських міграцій і різноманітне змішання культур і мов. Як відомо, до середини XVI століття територія Перу була центром імперії інків - одного з найбільш високорозвинених індіанських племен, що створило свою цивілізацію в умовах суворого високогірного клімату. З приходом колонізаторів територія Перу стала одним з головних центрів колоніальної імперії, Ліма стала центром іспанської імміграції. Більшість поселенців - іспанські чоловіки - швидко змішалися з корінним населенням - давши початок численній групі іспаномовних креолів і метисів. В цілому, іспанська культура Середземномор'я досить гармонійно вписалася в перуанські реалії, і не дивлячись на деякі конфлікти з індійцями і хвороби, занесені європейцями, вони не привели до майже тотального колапсу або геноциду корінного населення. Східні райони Перу (сьерра і сельва) були слабо порушені європейським впливом, і в них до наших днів зберігаються майже недоторканими індіанські звичаї та культура, хоча іспанська мова стає все більш поширеним. [19]
Сучасний етнічний і соціальний стан країни зберіг свої особливості, значна частина населення має змішане походження. У столиці та на узбережжі проживає певна кількість (10% населення) переважно європейського (в основному іспанської, але також французького, італійського та німецького - пізніші іммігранти кінця 19 - початку 20 століть) походження, що становлять політичну і економічну еліту сучасного Перу. Поряд з ними у столиці проживають групи азіатів, переважно китайського та японського походження, які також грають важливу роль в економічному житті країни. Колишній президент Перу - Альберто Фухіморі має японське походження. Більшість населення кости (прибережні території країни) - іспаномовні метиси католицького віросповідання. У горах і на сході країни переважають люди індійського походження, що становлять близько 45% населення країни. Значна кількість індійського населення сприяла утворенню в Перу повстанської організації, яка стала боротися за їх права. Організація зародилася в 1960-і роки, в середовищі діячів Федерації університетських викладачів та студентської асоціації Аякучо. До активної бойової діяльності перейшли лише в 1978 році. [53]
Мета організації
- руйнування існуючої Перуанської
держави і створення
Іспанія за своєю етно-соціальною картиною також не є однорідною, іспанцями називають громадян Іспанії, але самі жителі країни не вважають себе єдиною нацією. В країні домінує регіональна самосвідомість, у каталонців, галісійців і басків, які є самостійними народами, вони також мають багато автономних прав у складі країни. Така етнічна різноманітність самого іспанського етносу стала причиною появи баскського конфлікту, який на сьогоднішній день є найбільш гострою етнополітичною проблемою в Європі. Баски - етнос, історія та сучасний стан якого породжують гострі дискусії. Суперечки розгортаються навколо походження та мови басків. Пильний інтерес викликає і діяльність терористичної радикально-націоналістичної організації ЕТА (Euskadi Ta Askatasuna - Баскська батьківщина і Свобода), яка протягом 50 років веде боротьбу за відділення цієї автономної області від Іспанії. Після нормалізації ситуації в Північній Ірландії, баскське вогнище напруженості, мабуть, найбільшою мірою дестабілізує ситуацію в ЄС. [63]
Баски ніколи не мали єдиної і стійкої державності. Разом з тим, багато століть існував "баскський простір", заснований на спільності території, структурі управління, етнокультурних особливостях, схожих соціально-економічних характеристиках. В середні віки в баскських провінціях склався специфічний режим політико-адміністративного управління, що грунтувався на форальному праві - системі прав, пільг та обов'язків, які визначали їх відносини з центром. Баскам надавалася широка самостійність. Однак курс на централізацію монархії, який розгорнувся у XVIII-XIX ст., не обійшов стороною і баскські провінції. У 1876 р. фуерос були остаточно скасовані. [42; 47-48]
З цього часу виникає та сама "баскська проблема", яка зараз прийняла настільки складні наслідки у вигляді баскського сепаратизму, почав формуватися баскський націоналізм. Ідеологом баскського націоналізму став Сабіно Арана (1865-1903 рр). Він проповідував ненависть до всього іспанського, так як Іспанія нібито перетворила Країну Басків на свою колонію і загрожувала існуванню виключної баскської раси. Він вимагав повної незалежності баскських земель шляхом створення конфедерації чотирьох іспанських і трьох французьких провінцій, населених басками. Найбільшої гостроти відносини басків з центром сягнули років франкістської диктатури, що скасувала завойовану у період Республіки (1936р.) автономію Країни Басків. [45; 77] Така жорстка політика централізації та наступ на етнічно-культурні традиції басків сприяв зародженню сьогоднішнього баскського сепаратизму та діяльності терористичної радикально-націоналістичної організації ЕТА, яка протягом 50 – ти років веде боротьбу за відділення цієї автономної області від Іспанії.
Мексика також є багатонаціональною країною, в етнічному складі переважають метиси - 60%, 30% - це індіанці нащадки індійських племен ацтеків, майя та ін.), 10% - це інші етнічні групи – європейці, вихідці з азійських країн. В історії Мексики відомі випадки експлуатації та нещадного винищення корінного населення, також політика асиміляції європейців та індійців, що залишилися на території Мексики. У більшості сфер суспільного життя навіть зараз у вже незалежній державі Мексиці метиси та європейці займають домінуюче становище, а індіанці й надалі відкинуті на другий план. Конституція Мексики визнає країну метисною, а отже мононаціональною, індійці не визнаються в якості суб’єкта права, але реалії такі, що Мексика все ж таки є багатонаціональною, хоча й метиси становлять більшість населення. Така дискримінаційна політика збоку уряду до корінного населення країни дала поштовх до утворення певних повстанських організацій, які почали відстоювати права індійців. Тут потрібно відзначити мексиканський штат Чіапас, який і став осередком зародження та діяльності Сапатиської Армії Національного Визволення (Ejercito Zapatista de Liberación Nacional), назва руху походить від імені генерала Еміліано Сапати — героя мексиканської революції 1910—1920 років, був вихідцем із Чіапаса. [62]
У Мексиці проживає 64 індійських народів, населення мексиканського штату Чіапас близько 3 600 000 осіб, з яких індіанців - понад мільйон, 2/3 населення штату проживає в сільській місцевості, дохід 90% з них мінімальний. Досягнення цивілізації мало торкнулися жителів Чіапасу: половина з них не забезпечена питною водою і 2/3 не мають водопроводу, електрика є тільки в третини осель, 72% дітей не закінчують навіть початкової школи. В такій ситуації 17 листопада 1983 групою з трьох індійців і трьох метисів в Лакандонскій сельві була створена Сапатистська Армія Національного Визволення – САНВ. Всі вони були політичними активістами з різних організацій, що прагнули створити партизанський осередок в стилі революційних теорій Че Гевари. В глибині Лакандонської сельви знайшли притулок багато індіанці, які втекли від релігійних переслідувань з боку "традиційних" громад і від терору "білих гвардій" поміщиків-скотарів. Вони створили власні дисидентські общини, різко відрізняли їх від більшості інших: так, всі рішення в них приймалися колективно на "асамблеях", не існувало засилля вождів і шаманів, різні релігійні кредо мирно співіснували і не були приводом для конфліктів. Процес цей розвивався в умовах відносної незалежності від зовнішнього світу, місця проживання громад були надто віддалені від осередків федеральної влади. В цей час в мексиканській економіці уряд почав проводити неоліберальні реформи, тому різко загострилися суперечності в сільській місцевості. Індійські громади звернулися до сапатистів з проханням спочатку взяти на себе функції щодо їх захисту від нападів латифундистів, а потім і навчити їх воювати в обмін на харчування та забезпечення продуктами першої необхідності. Поступово партизани злелися серед індіанського населення. [28]
У 1992 році
уряд приймає закон, що
1.2 Тероризм у діяльності повстанських угруповань.
Терористичні методи в діяльності більшості Ібероамериканських повстанських угрупованнях використовується в першу чергу для досягнення їх політичних цілей. До подій 11 вересня 2001 року всі повстанські організації не вважалися терористичними. Після цієї дати, на методи діяльності угруповань почали звертати все більше уваги інші країни, в першу чергу США.
Умови діяльності партизанських організацій, які світове співтовариство сьогодні вважає терористичними, кардинально змінилися. Прихід до влади легітимних режимів, які взяли курс на демократизацію суспільного життя і створення правової держави, з одного боку, і врегулювання внутрішніх політичних конфліктів у країнах Латинської Америки та Іспанії, з іншого, здавалося б, усунули базові причини політичного екстремізму і створили стимули для повернення бойовиків-терористів до нормального життя [60].
Однак, терористичні організації продовжують діяти і сьогодні, сама зміна політичного середовища не є запорукою припинення їх активності. Слід звернути увагу на політику протидії тероризму на глобальному, регіональному та національному рівнях, та усунення головних причин появи таких організацій – етнічних і соціальних. Зараз в Ібероамериканському регіоні діють такі організації: Революційні збройні сили Колумбії - Армія народу – ФАРК (Fuerzas Armadas Revolucionarias de Colombia – Ejercito del Pueblo), «Осяйний шлях» - «Сендеро Луміносо» (Partido Comunista del Perú - Sendero Luminoso), ЕТА (Організація ЕТА ("Euskadi Ta Askatasuna - Баскська батьківщина і Свобода"), Сапатиська Армія Національного Визволення (ісп. Ejercito Zapatista de Liberación Nacional,).
ФАРК діють з 1966 році як військове крило Колумбійської компартії, є найбільшим партизанським угрупуванням в цій країні. Основна мета діяльності – створення уряду, здатного здійснити глибокі демократичні перетворення в інтересах широких народних мас. Зараз налічується близько 45 таких формувань загальною чисельністю до 12 тис. бійців. Революційні збройні сили діють переважно в сільській місцевості фактично по всій території країни. Активні бойові дії частина фронтів веде в південних департаментах Колумбії [32].
Сполучені Штати розглядають ФАРК як найбільшу, добре підготовлену і найкраще озброєну повстанську організацію в цьому регіоні. Як вже згадувалося, то у 2001 році Держдепартамент США вніс Революційні збройні сили Колумбії до списку терористичних організацій. Пізніше Вашингтон одержав у цьому питанні підтримку Євросоюзу. [21]
Партизанські загони виникли стихійно і лише потім потрапили під контроль компартії. Цей процес йшов близько двох років і завершився в 1966 році, коли комуністичні загони з Маркеталія на чолі з Мануелем Маруландо Велесом (справжнє ім'я - Педро Антоніо Марін) об'єдналися з іншими загонами, створивши прообраз майбутньої організації партизан. З цього моменту ФАРК стала своєрідним стратегічним резервом комуністів, і залишалася ним до початку 1980-х років. Але згодом, коли відбулася криза комуністичної ідеології у всьому світі, організація ФАРК залишилася без фінансової підтримки, тоді вона почала займатися наркоторгівлею і викраденням людей. Подібна діяльність привела до розриву ФАРК з компартією Колумбії , але у своїх виданнях компартія не виступає противником ФАРК і не підтримує ні кампанію проти неї, ні звинувачення на її адресу. Також ФАРК має підпільну комуністичну партію Колумбії, яка є її ідеологічним крилом. [59]
В Колумбія, як і в багатьох країнах Латинської Америки, існує велика диференціація суспільства - розкол між традиційно багатими сім'ями іспанського походження, і переважною більшість бідних колумбійців. Останні є найбільш близькими до повстанського угруповання ФАРК. З території, яка контролюється повстанцями, держбюджет не отримує податків, з таких галузей, як видобуток та переробка нафти, видобуток вугілля, ці галузі контролюють партизани. в сільськогосподарському виробництві партизани контролюють вирощування на плантаціях коки та маку.
За даними колумбійського міжурядового комітету, який спеціалізується на боротьбі з фінансуванням герильї, щорічний дохід ФАРК становить у середньому 600 млн дол. Якщо брати відсоткове відношення то найприбутковіші статті доходу повстанців, це безперечно надходження від наркобізнесу – 48 %, іншу частину складають гроші від викупів, податки від селян. Колумбія взагалі займає перше місце за кількістю викрадень, до 50 % всіх викрадень у світі припадає на Колумбію. [44]
ФАРК, контролюють третину муніципалітетів країни, діють переважно в сільській місцевості, активні бойові дії частина фронтів веде в південних департаментах Колумбії. Під контролем ФАРК знаходиться також значна територія, прилегла до долини р. Магдалена. У політичному відношенні вже багато років, як в країні склалася ситуація двовладдя, тому що на територіях, які знаходяться під контролем ФАРК, вже давно діє їхнє законодавство, наркоторговці зобов'язані виплачувати партизанській владі "революційний податок", що, в свою чергу, служить приводом для США, щоб звинуватити колумбійських партизан у участі в наркобізнесі і нарощувати з кожним роком свою військову присутність у Колумбії. [59]