Типи і функції комерційних банків

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

Тернопільський національний економічний  університет

Факультет банківського бізнесу

Кафедра банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Типи  і функції комерційних банків»

Виконала:

Пилипчук Мар’яна Анатоліївна,

Студентка групи БС-31

Науковий керівник:

Забчук Галина Михайлівна,

к.е.н., доцент

ТЕРНОПІЛЬ – 2011

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність теми дослідження. Процес формування ефективної банківської  системи в Україні – доволі непросте завдання, яке має низку  своїх особливостей. Банки об'єктивно перебувають у центрі багатьох суперечливих, кризових та складно прогнозованих явищ, притаманних передусім економіці перехідного періоду. Водночас саме стрімкий розвиток українських банків став основою формування повноцінних ринкових відносин та сукупності базових елементів, пов'язаних із рухом фінансових ресурсів, без яких функціонування ринкового господарства неможливе.

Сучасний комерційний банк –  це автономне, економічно самостійне, незалежне комерційне підприємство, яке функціонує за умов повної економічної самостійності, партнерських взаємовідносин з клієнтами в межах державного контролю за його діяльністю з боку органів банківського нагляду. Специфіка діяльності комерційного банку визначається його функціями та операціями. Згідно з Законом України "Про банки та банківську діяльність" банк – це "юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб".

З огляду на це, визначення головних проблем  розвитку банківської системи України  та обґрунтування шляхів їх розв'язання є надзвичайно актуальним завданням сучасної економічної науки, від успішного виконання якого значною мірою залежить подальший розвиток реального та фінансового секторів господарства.

Об’єктом дослідження курсової роботи є теоретичні аспекти фінансової науки, зокрема тієї її частини, яка торкається діяльності банківської системи.

Предметом дослідження курсової роботи є типи і функції комерційних  банків та їх роль у ринковому господарстві.

Метою курсової роботи є дослідження  типів та функцій комерційних банків та їх ролі у ринковому господарстві.

Мета роботи реалізується шляхом виконання  таких завдань:

• з’ясувати зміст діяльності комерційних банків та їх роль у ринковому господарстві;
• дослідити комерційні банка, їх типи та функції: види комерційних банків, функції комерційних банків, кредитні відносини банків і підприємств, розрахункові операції банків, нові банківські послуги;
• визначити проблеми та перспективи розвитку комерційних банків на сучасному етапі.

1. Зміст діяльності  комерційних банків та їх роль у ринковому господарстві

Банки як провідні суб'єкти фінансового посередництва

Гостра суперечливість між функціональними  можливостями банків як комерційних  структур та правовою обмеженістю їх діяльності робить надзвичайно актуальним правильне визначення самого поняття "банк". Будь-яка двозначність в його тлумаченні може створити можливість для використання в комерційних цілях функціональних переваг банківської діяльності й уникнути законодавчого її обмеження.

В українському законодавстві спочатку переважав надто широкий підхід до визначення банку. У першому Законі України "Про банки та банківську діяльність" (березень 1991 р.) банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції, передбачені цим законом . [11,ст.443].

Аналіз багатовікової світової історії банківської справи та механізму  функціонування грошового ринку  дає підстави віднести до банківської  діяльності комплекс із трьох посередницьких операцій [11, ст.444]:

• приймати грошові вклади від клієнтів;
• надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;
• здійснювати розрахунки між клієнтами.

Виконання цього комплексу операцій можна вважати визначальною економічною  ознакою банку взагалі – як центрального, так і комерційного. Перелічені операції є базовими, вони створюють первинну (родову) сферу банківської діяльності. Це місце їх визначається самою природою грошового ринку.

Отже, комплекс із трьох базових  операцій – депозитних, кредитних і розрахункових – створює первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.

Насправді банківські посередники, крім базових, можуть виконувати й багато інших, не базових, але потрібних для грошового ринку операцій. При цьому вони не перестають бути банками, тому що забезпечують комплекс базових операцій. Такі банки заведено називати універсальними. Але якщо фінансовий посередник виконує не всі базові операції, а тільки одну чи дві з них, чи можна його вважати банком в економічному розумінні? Якщо такий посередник не забезпечує комплексу базових операцій грошового ринку, він не є банком у повному розумінні цього слова, а скоріше це частина такого банку, яка може існувати тільки в кооперації з іншими подібними посередниками, що виконують решту базових операцій грошового ринку. Такі банки називають спеціалізованими [11, ст.445].

Серед фінансових посередників ключове  місце займають банки. Це проявляється в такому:

• на банки припадає більша частка в перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фінансових посередників;
• банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон'юнктуру й економічне зростання, а інші посередники такої можливості не мають
• банки мають можливість надавати економічним суб'єктам широкий асортимент різних послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих, часто обмежених фінансових операціях. Тому можливості впливу на грошовий оборот і економіку загалом у банків значно ширші, ніж у будь-якого виду небанківських фінансових посередників [11, ст.524].

Виділення банків в окрему групу  характерне для всіх наявних класифікацій фінансових посередників. Навіть назвавши першу групу фінансових посередників депозитними інституціями, Фредерік С. Мишкін зауважив, що маються на увазі банки .Така одностайність із виділенням банків у самостійну групу фінансових посередників базується на двох їхніх функціональних особливостях:

• банки приймають гроші на поточні (чекові) депозити, за якими вкладники можуть вільно розпоряджатися своїми коштами. Це робить забезпечення ліквідності надзвичайно актуальною проблемою в діяльності банків.
• розміщуючи свої резерви в позички, банки спроможні створювати нові депозити і цим впливати на пропозицію грошей, що робить їх діяльність надзвичайно відчутною і вразливою для економіки [11, ст.525].

Завдяки цим двом функціональним особливостям діяльності банків виникає об'єктивна необхідність у системному суспільному контролі за банками. Основними цілями такого контролю є:

• не допустити, щоб банки заради своїх корпоративних інтересів надмірно збільшували пропозицію грошей і порушували товарно-грошову рівновагу на ринку, завдаючи шкоди суспільству в цілому. Для цього створюється централізована система контролю і регулювання банківських резервів через центральні банки;
• забезпечити достатню надійність комерційних банків заради захисту інтересів їх вкладників. Для цього створюються спеціальні системи забезпечення стабільності банків, основними елементами яких є централізоване встановлення економічних нормативів діяльності банків та контролю за їх дотриманням [11, ст.525].

Щоб забезпечити такий суспільний контроль за банківською діяльністю, банки не тільки абстрактно-теоретично, а й практично виділяються в окрему інституційну структуру. Вона називається банківською системою і функціонує на підставі окремого, банківського законодавства, яке передбачає досить жорстку регламентацію роботи банків та чіткий механізм нагляду і контролю за їх діяльністю.

Отже, банки займають особливе місце в ринковому середовищі тому, що здійснюють грошово-кредитне обслуговування всіх елементів (ланок) ринкової інфраструктури. Відповідно до цього визначаються основні завдання банків:

• забезпечення безперервності й ефективності грошового обороту;
• здійснення контролю на макро- та мікроекономічному рівнях;
• проведення заходів щодо стабілізації національної грошової одиниці;
• сприяння підвищенню ефективності економіки України в цілому та виробничої сфери зокрема тощо.

2. Комерційні банка,  їх типи та функції: види  комерційних банків, функції комерційних  банків, кредитні відносини банків  і підприємств, розрахункові операції банків, нові банківські послуги

За формою власності комерційні банки можуть бути:

• унітарними, тобто заснованими на принципах єдиновладдя. Такі банки мають єдиного власника в особі держави чи приватної особи;
• з колективною формою власності.

Нині в Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Державний ощадний банк України (Ощадбанк) та Державний експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк). Статутні капітали цих банків сформовано за рахунок бюджетних коштів.

Створення нового державного банку можливе за наявності відповідного рішення Кабінету Міністрів України та позитивного висновку НБУ щодо заснування такого банку. При цьому в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік мають бути передбачені витрати на формування статутного капіталу новостворюваного банку.

За організаційно-правовою формою діяльності комерційні банки можуть створюватись як:

• акціонерні товариства відкритого і закритого типів (акціонерні банки);
• товариства з обмеженою відповідальністю (пайові банки);
• кооперативи (кооперативні банки) [4, ст.6].

Акціонерні банки формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників шляхом випуску і розміщення акцій банку. Причому всі емітовані акції мають бути іменними, оскільки банки за чинним законодавством не мають права на випуск акцій на пред'явника. Власником капіталу є акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Саме тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними.

Пайові банки формують свій капітал за рахунок грошових внесків (паїв) у статутний капітал. При цьому за кожним із учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником цього капіталу. Пайові банки в Україні створюються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю, в яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску в статутний капітал банку.

• Кооперативні банки в Україні можуть створюватись за територіальним принципом: місцеві та центральний кооперативні банки.

Станом на 1 квітня 2011 р. в Україні було зареєстровано 196 банків.

Залежно від величини активів усі банки поділяються на чотири групи:

• малі банки з активами до 50 млн. грн.;
• середні – з активами від 50 млн. грн. до 100 млн. грн.;
• великі – з активами від 100 млн. грн. до 1 млрд. грн.;
• найбільші банки з активами понад 1 млрд. грн.

         На банківському ринку України за даними на початок другого кварталу 2011 р. більшість банків малі та середні. Десятка найбільших банків за обсягом активів – це Приватбанк, Укрексімбанк, Ощадбанк, Укрсоцбанк, Промінвестбанк,ВТБ,Альфа-банк,ОТП Банк,Фінанси та кредит,Надра.Ці самі банки є найбільшими і за іншим критерієм – обсягом капіталу. На них припадає понад 53.9% всього банківського сектора країни..

За розміром статутного капіталу банки можна поділити так:

• малі банки зі статутним капіталом до 5 млн. євро;
• середні – зі статутним капіталом від 5 до 10 млн. євро;
• великі – зі статутним капіталом від 10 до 30 млн. євро;
• найбільші – зі статутним капіталом понад 30 млн. євро.

Безумовно, лідером за цим критерієм  є Укрексімбанк (обсяг статутного капіталу на початок четвертого кварталу 2011 р. становив понад 163 млн. грн.). Решта банків із найбільших за обсягом активів входять до групи великих за розміром статутного капіталу. Лише 20 банків належать до категорії середніх і мають статутний капітал від 5 млн. до 10 млн. євро. Більшість банків, що функціонують на вітчизняному ринку, належать до категорії малих.

За секторами ринку  в яких функціонують банківські установи, усі банки можна поділити на:

• міжнародні, які здійснюють свою діяльність як в Україні, так і за її межами;
• міжрегіональні, які здійснюють свою діяльність на території всієї України;
• регіональні, що обслуговують, як правило, клієнтів одного регіону (міста, району, області) [4, ст.7].

Більшість комерційних банків, що функціонують на банківському ринку  України, є регіональними. Причому  значна частина таких банків (понад 50%) сконцентрована в Києві та Київській  області, а також в областях, які  традиційно вважаються індустріальне розвиненими (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Одеська, Харківська – понад 20%).

До міжрегіональних відносять  банки, які мають розгалужену  мережу своїх філій та відділень  на території країни. Передусім це Ощадбанк, який на початок 2011 р. мав більш як 8500 установ. До цієї групи входять також Приват Банк близько-3000 ,"Аваль" – близько 1000, Промінвестбанк -800, , Укрсиббанк-740,Укрсоцбанк-442.

Міжнародні банки – це насамперед банки, які створюються за участі іноземного капіталу і можуть мати свої філії за кордоном. Із 196 банків зареєстрованих на 1 квітня 2011 року було створено  55 за участю іноземного капіталу.

З  них 20- із 100-відсотковим іноземним капіталом. Серед них Райфайзенбанк Аваль ,Сосьєте Женераль Україна – це банки, які входять до групи великих за обсягом активів.

Залежно від діапазону  операцій, що їх виконують комерційні банки, у сучасних банківських системах розрізняють:

• універсальні банки, які виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам,
• спеціалізовані банки, які у своїй діяльності орієнтуються на:

а) обслуговування певної категорії  клієнтів – банки з клієнтською спеціалізацією;

б) обслуговування переважно юридичних  та фізичних осіб у межах певної галузі – банки з галузевою спеціалізацією;

в) надання невеликого кола послуг для більшості своїх клієнтів – банки із функціональною спеціалізацією.

Найяскравіше виражена функціональна  спеціалізація, оскільки вона принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, побудову балансу банку, а також специфіку роботи з клієнтурою. У банківських системах різних країн за функціональною спеціалізацією розрізняють інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні, облікові, депозитні банки. Інвестиційні та інноваційні банки спеціалізуються на акумуляції тимчасово вільних грошових коштів на тривалі строки (у тому числі через облігаційні позики) і надання довгострокових кредитів. Ощадні банки спеціалізуються на кредитуванні населення за рахунок залучення невеликих за розмірами строкових депозитів. Іпотечні банки здійснюють кредитні операції на тривалий строк, здебільшого під заставу нерухомості. Значна частка їхніх пасивів формується за рахунок власного капіталу і капіталу, мобілізованого за допомогою випуску іпотечних облігацій. Облікові і депозитні банки історично спеціалізуються на здійсненні короткострокових депозитних і кредитних операцій. Тому в них серед активних операцій переважають кредитні та облікові операції з комерційними векселями, а серед пасивних – операції, пов'язані із залученням тимчасово вільних грошових коштів у депозити до запитання [4, ст.9].

В Україні згідно з чинним законодавством можуть функціонувати як універсальні, так і спеціалізовані банки. Причому  банк вважається спеціалізованим, якщо понад 50% його активів є активами одного типу. Це можуть бути інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові) банки. Якщо ж понад 50% пасивів банку є вкладами фізичних осіб, такий банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку.

Представником банку з вираженою функціональною спеціалізацією в Україні є Ощадбанк, у пасиві якого близько 90% – це кошти фізичних осіб. Законом України "Про банки і банківську діяльність" [1] заборонена спеціалізація інших комерційних банків на залученні вкладів від фізичних осіб. Частка цих депозитів не повинна перевищувати 5% капіталу банку.

За Законом України "Про банки  і банківську діяльність" [1] банки  мають право створювати такі об'єднання: банківські корпорації, банківські холдингові групи та фінансово-холдингові групи.

До складу банківської корпорації чи банківської холдингової групи  можуть входити тільки банки, а до складу фінансової холдингової групи  – й інші установи, у тому числі  ті, що надають фінансові послуги. Окремий банк може бути учасником  лише одного банківського об'єднання, при цьому він несе відповідальність за інших учасників згідно з укладеним між ними договором.

Усі банківські об'єднання створюються  за попередньою згодою Національного  банку України, підлягають обов'язковій  реєстрації, а ліквідуються за рішенням його учасників або з ініціативи НБУ за рішенням суду. НБУ може ініціювати ліквідацію банківського об'єднання у випадку, коли його діяльність суперечить антимонопольному законодавству або загрожує інтересам вкладників чи стабільності банківської системи. При цьому ліквідація об'єднання не припиняє діяльності банку – його учасника.

Будучи самостійними суб'єктами грошового  ринку, банки виконують певні  економічні функції, в яких конкретизується  їх сутність та призначення. .

Банки виконують такі функції:

• трансформаційну;
• емісійну [11, ст.450].

Трансформаційна функція банків зумовлена  посередницькою місією банків взагалі  і їх особливим місцем серед фінансових посередників зокрема. Полягає вона в зміні (трансформації) таких якісних  характеристик грошових потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування.

У зв'язку з цим можна виділити такі напрями цієї функції [11, ст.450]:

• трансформація ризиків;
• трансформація строків;
• трансформація обсягів;
• просторова трансформація.

Трансформація ризиків полягає  в тому, що банки, діяльність яких пов'язана  з високим ризиком, вживаючи відповідних  заходів, можуть звести ці ризики для  своїх вкладників та акціонерів до мінімуму. До таких заходів належать: диверсифікація активних операцій, створення резервів, диференціація процентних ставок залежно від ризикованості кредитів, страхування депозитів тощо. Завдяки цим заходам банки беруть на себе переважну частину ризиків непогашення позичок.

Трансформація строків означає, що, мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки одержують можливість деяку їх частину спрямовувати в довгострокові позички та інші довгострокові активи. Це вигідно не тільки банкам (вони одержують більш високий дохід), а й їхнім клієнтам. Позичальники одержують можливість профінансувати свої довгострокові проекти, а кредитори банків – одержати більший дохід за своїми вкладами в банках.

Трансформація обсягів капіталів  виявляється в тому, що, мобілізуючи  великі обсяги дрібних вкладів, банки дістають можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів. Без банків ці кошти залишались би розпорошеними, використовувалися б з низькою віддачею чи взагалі не використовувалися.

Просторова трансформація означає, що банки можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об'єкта. Таким чином розсуваються географічні межі грошового ринку, він перетворюється у міжнародний і світовий, що полегшує балансування попиту і пропозиції на грошовому ринку в будь-якому місці світового ринку.

Емісійна функція банків полягає  в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

В економічній літературі називаються й інші функції банків, наприклад функцію акумуляції коштів, функцію регулювання грошового обороту. Акумуляція коштів є складовою трансформаційної функції, оскільки будь-який вид трансформації вимагає попередньої акумуляції грошових коштів. Регулювання грошового обороту теж досягається через дві названі нами функції – трансформаційну та емісійну. Через першу здійснюється структурне, якісне регулювання грошового обороту, а через другу – кількісне: маси грошей в обороті та загальної пропозиції грошей. Тому виділяти такі функції навряд чи є потреба. Проте це питання вимагає подальшого, більш глибокого аналізу [11, ст.452].

З функціями банків безпосередньо  пов'язана їх роль в економіці. У трансформаційній функції банки впливають на прискорення обороту капіталу в процесі відтворення, сприяють розширенню обсягів і підвищенню ефективності суспільного виробництва. В емісійній функції банки сприяють забезпеченню потреб обороту в платіжних засобах, зміцненню договірної і платіжної дисципліни в господарстві, удосконаленню та зміцненню грошового обороту. За кожним з напрямів прояву ролі банків стоїть їх клопітка робота щодо забезпечення кожному господарюючому суб'єкту сприятливих умов для функціонування.

          Кредитні операції банків здійснюються на основі положення НБУ "Про кредитування" (вересень 1995 р.).

До основних умов банківського кредитування відносять:

1. Операції проводяться тільки  в межах вільних кредитних  ресурсів у національній або  іноземній валюті.

2. Банки виходять із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників та держави.

3. Для забезпечення власної стійкості  операції проводяться з дотриманням  встановлених НБУ економічних  нормативів. Про видачу кредитів  у іноземній валюті обов'язково  повідомляється НБУ.

4. Рішення про умови та порядок  надання кредиту приймається  колективно і визначається правилами  банку.

5. Кредити надаються тільки право-  та кредитоспроможним позичальникам,  які мають власні оборотні  кошти і самостійний баланс.

6. Позики видаються на забезпечення потреб сфери виробництва і сфери обігу, фізичним та юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови.

7. Всі питання у кредитних  взаємовідносинах будуються на  договірній основі тощо [3].

Забороняється надання кредитів на такі цілі:

• покриття збитків від господарської діяльності позичальників;
• формування статутних фондів;
• погашення раніше отриманих позик;
• придбання цінних паперів інших підприємств і організацій;
• без відповідного забезпечення, крім випадків надання бланкових кредитів.

Кредитний механізм – сукупність взаємопов'язаних прийомів та способів, що забезпечують реалізацію на практиці об'єктивних функцій кредиту як економічної категорії та дотримання принципів кредитування.

Основними елементами кредитного механізму  є:

1. Суб'єкти кредитування.

2. Об'єкти кредитування.

3. Форми кредитування.

4. Механізм надання чи погашення  позик.

5. Система формування кредитних  ресурсів та їх резервування.

6. Система формування та використання  резервів із відшкодування можливих  втрат від кредитної діяльності.

7. Економічний контроль та банківський  нагляд за ходом та результатами  кредитної діяльності.

         Суб'єкти кредитування – особи, які беруть участь у процесі кредитування,це банк і позичальник.

Для отримання кредиту клієнт подає  до банку такі документи

• заяву;
• фінансово-економічну інформацію;
• форми бухгалтерської звітності;
• показники дебіторської та кредиторської заборгованості;
• розрахунок економічної окупності об'єкта;
• відомості про спосіб забезпечення позики та ін.

Оцінка фінансового стану позичальника проводиться за такими показниками:

• обсяг реалізації продукції;
• прибутки і збитки;
• рентабельність;
• ліквідність активів;
• рух грошових коштів, стан рахунків;
• собівартість продукції;
• ліквідність, оцінка забезпечення та ін. [3]

Об'єкти кредитування – певна частина вартості виробничих оборотних фондів та фондів обігу, основних виробничих фондів, яка формується за рахунок банківського кредиту.

До основних об'єктів кредитування можна віднести:

1. Додаткові потреби в коштах  для оплати товарно-матеріальних цінностей і створення запасів для нормального режиму роботи.

2. Сезонні та несезонні затрати  виробництва й обігу.

3. Потребу в додаткових коштах  в зв'язку з тимчасовим їх  замороженням.

4. Потребу для здійснення інвестицій  в основні фонди.

Сучасна банківська практика використовує посуб'єктний метод кредитування, тобто на перше місце ставиться клієнт, надається перевага персональному підходу до позичальника.

Під формою кредитування розуміють вид банківського рахунка, який відкривається клієнтові при кредитуванні, де відображається рух кредитної заборгованості, що здійснюється за певними правилами, відповідно до нормативно-правової бази банку.

Кредитні взаємовідносини між  банками та позичальниками регламентуються  в кредитних договорах, які укладаються, як правило, в письмовій формі. Зміст угоди складають такі розділи:

1. Предмет договору(мета, сума, строк, погашення, відсоток тощо).

2. Умови забезпечення кредиту (форма забезпечення, посилання на додаткові документи, наприклад договір застави).