Зміст.

      ВСТУП

     Стратегічні цілі (зростання добробуту населення, висока зайнятість, економічне зростання, стабільність цін, стабільність банківської процентної' ставки, стабільність фінансових ринків). Протиріччя стратегічних цілей для короткотермінового періоду: зменшення інфляції та безробіття; стабілізація цін та процентних ставок тощо). Вибір тактичних цілей.

     Центральний банк є функціональним органом уряду  країни з регулювання грошового  обігу. Тому він прагне досягнення цілей, які ставить перед собою уряд. Закономірності розвитку світової валютної системи визначаються виробничим критерієм, відображають основні етапи розвитку національного і світового господарства. Саме тому ця тема стає дуже важливою та актуальною в наш час.

     Становлення світової валютної системи було обумовлено розвитком міжнародних економічних відносин і в першу чергу торгівлі. При експорті й імпорті різноманітних товарів і послуг ставало необхідним визначати валютний курс, тобто курс національних грошових одиниць друг до друга. Подібна необхідність запустила процес формування світової валютної системи. В умовах, коли національні грошові одиниці мали золотий зміст, природно що й у міжнародній практиці установився золотомонетний стандарт.

     Метою курсової роботи є вивчення грошово-кредитної системи України, виявлення проблем її розвитку та пропонування шляхів до вирішення основних проблем.

      1. ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА В УКРАЇНІ

     Головною  ланкою кредитної системи є банки. Сукупність різноманітних видів  банків та банківських інститутів у їх взаємозв¢язку становлять банківську систему – складову частину кредитної системи.

     В Україні склалася дворівнева банківська система. Першим її рівнем є Національний Банк України (НБУ), другим – банки  та банківські установи.

     Національний  Банк України – державний банк країни, який разом із своїми філіями є першим рівнем банківської системи і виконує функції резервної системи. Національний Банк України утворений згідно з Законом України „Про банки і банківську діяльність” від 30 березня 1991 року.

     Як  на Центральний банк, на нього згідно з законом, було покладено такі основні  функції:

• емісія грошей та організація їх обігу;
• кредитор останньої надії для комерційних банків;
• організація розрахунків між банками;
• обслуговування державного боргу країни;
• проведення операцій на ринку державних цінних паперів та валютному ринку;
• видача комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій та операцій з іноземною валютою;
• контроль за діяльністю комерційних банків.

     Національний  банк підзвітний Верховній Раді України. Йому належить виключне право випуску готівкових грошей в обіг та їх вилучення з обігу, тобто виконання функцій резервної системи. В зв¢язку з цим НБУ:

• визначає порядок ведення касових операцій у народному господарстві;
• організовує виготовлення банкнот і металевих грошей;
• встановлює правила перевезення, зберігання та інкасації готівкових грошей;
• забезпечує створення резервних фондів банкнот та металевих грошей;
• визначає прикмети та порядок плати грошових знаків, також порядок обліку пошкоджених банкнот і монет та їх знищення.

     На  Центральний банк покладається регулювання  грошового обігу в країні, в  зв¢язку з чим він з певною періодичністю готує для уряду аналіз стану та свої пропозиції з цього питання.

     Для регулювання діяльності комерційних банків Національний Банк України визначає для них такі економічні нормативи:

• мінімальний розмір статутного фонду;
• граничне співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою його активів;
• показники ліквідності балансу. Визначаються у вигляді нормативного співвідношення між активами і зобов¢язаннями банку з урахуванням терміну їх погашення, а також можливості реалізації активів.
• розмір обов¢язкових резервів, що розміщуються в Національному банку;
• максимальний розмір ризику на одного позичальника. Визначається в процентному відношенні до загальної суми власних коштів банку. В розрахунок ризику включається вся сума вкладень і кредитів даному позичальнику, а також видані за його дорученням гарантії, доручення та інші зобов¢язання.
• Максимальні розміри валютного, процентного та курсового ризиків. Являють собою максимальну суму незбалансованості різних видів активів і пасивів за їх валютною і процентною структурою.

     Центральний банк здійснює контроль за дотриманням  комерційними банками банківського законодавства. У разі систематичного недотримання комерційними банками цього законодавства Центральний банк може:

• ставити перед засновниками комерційного банку питання про здійснення заходів з фінансового оздоровлення банку (збільшенню власних коштів, зміні структури активів тощо), про організацію чи ліквідацію банку;
• застосовувати санкцію у вигляді стягнення грошового штрафу в розмірі додаткового доходу, одержаного внаслідок неправомірних дій банку;
• підвищувати норми обов¢язкових резервів;
• призначати тимчасову адміністрацію для управління банком на термін, необхідний для його фінансового оздоровлення;
• відкликати ліцензію на здійснення банківських операцій.

     Центральний банк створює і організовує діяльність Державної скарбниці, забезпечує зберігання резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів і золотих запасів; представляю інтереси України у зносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міжнародне співробітництво передбачене на рівні центральних банків.

     Структур  Національного банку України  становить центральний апарат та його функціональні органи (Центральна розрахункова палата, через яку проходять  всі міжбанківські платежі, Центр  міждержавних розрахунків, Центральне сховище тощо); Кримське республіканське, обласні управління і розрахункові центри при них, регіональні відділення і розрахунково-касові центри в містах і районах; низка організацій при Національному банку.

     Державні  фінансові органи  Органи, що разом  із Центральним банком виконують  регулюючі функції у сфері фінансів. Найголовнішим серед них є Міністерство фінансів, яке займається питаннями планування та виконання державного бюджету і бюджетним фінансуванням; Державне казначейство яке займається збором державних доходів і їх витратою згідно з державним бюджетом.

           Комерційні банки  На початок 1995 року в Україні було зареєстровано 228 банків (1891 банківська установа). Мало це чи багато? Порівняно  з США, де діють тисячі фінансових посередників, звичайно, мало; порівняно  з Японією, де діють лише 26 банків, - навіть багато. Відповідь залежить від фінансового стану банків та розвитку всієї системи в цілому. Японські банки мають великі обсяги капіталів та сотні філій по всій країні.

           Слід зазначити, що багато банків на початок 1995 року мали невеликі капітали. Так, з усіх діючих близько 60 банків мали капітал, що дорівнював вартості середньої київської трикімнатної квартири. В той же  час існували банки з вагомим капіталом та розгалуженою мережею філій. Наприклад „Україна” (535 філій), Промінвестбанк України (400 філій), Укрсоцбанк (116 філій).

           В Україні кредитна система перебуває в стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки. 
 

     1.1 СТАНОВЛЕННЯ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ  УКРАЇНИ 
 

     В період становлення державної незалежності Україна першою почала в умовах економічної та фінансової кризи будувати власну грошову систему, набувати досвіду емісійної справи, опановувати складний механізм грошово-кредитної політики. Становище ускладнювала нескоординованість економічної політики незалежних республік у сфері виробництва, товарообміну, грошових відносин. На початку 1992 р. у республіці панувала криза платіжних засобів. За цих умов з 10 січня 1992 р. в Україні запролваджено в обіг купони багаторазового користування як доповнення до рублевої готівкової маси з метою хоча б відносного збалансування грошової маси в обігу та відповідного обслуговування товарного ринку. Необхідність цього акта була викликана тим, що:

     з вересня 1991 року Україна практично  не отримувала від ЦБРФ нових рублевих надходжень;

     напередодні 1992 року Україна вимушена була слідом за Росією піти на лібералізацію цін ¾ їх майже десятикратне підвищення.

     Мета  впровадження купоно-карбованця в структуру  грошового обігу полягала:

     використати систему паралельного обігу рубля  та купоно-карбованця, за якої частка виплати всіх видів доходів населення у новій грошовій одиниці мала розширятися поступово відповідно до наповнення товарного ринку;

     передбачалося, що поетапне запровадження в обіг купоно-карбованця забезпечить йому не лише достатню купівельну спроможність, а й певні конкурентні переваги порівняно з російським рублем;

     використати в обігу купоно-карбованець як перехідну тимчасову грошову  одиницю;

     впровадити  в обіг національну повноцінну банкноту ¾ гривню.

     Проте очікуваного результату ці заходи не дали і намітилось різке знецінення купоно-карбованця. Причини:

     Глибокий  спад виробництва. У січні 1992 р. обсяг  промислового виробництва скоротився на 19,8%, в тому числі товарів широкого вжитку ¾ на 28,1%, продуктів харчування ¾ на 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61%.

     Різка нестача рублевої маси. Під впливом  цього чинника весь готівковий обіг було переведено на купонне обслуговування. Нова грошова одиниця була позбавоена механізму, що мав підтримувати її відносну стабільність.

     У рублевій зоні за ініціативою Росії було запроваджено нову систему взаєморозрахунків ¾ здійснення взаємних платежів через кореспондентські рахунки, які проходили лише через розрахунковий центр у ЦБРФ. В результаті рубель втратив функцію єдиної грошової одиниці.

     В результаті повної купонізації сфери готівкового обігу відбувся її механічний відрив від обігу безготівкового, який продовжував обслуговуватися російським рублем. Утворилася спотворена ситуація, за якої валютний курс купона у процесі його використання в готівковому та безготівковому обороті роздвоївся. А це сприяло здійсненню масових фінансових спекуляцій, пов¢язаних з переведенням грошей з однієї форми обігу в іншу, переведення грошових капіталів з України в Росію.

     І лише 12 листопада 1992 р. згідно з Указом Президента України “Про реформу грошової системи України” купоно-карбованець було впроваджено у сферу безготівкового обороту. Купоно-карбованець отримав статус тимчасової національної валюти і став єдиним на території України офіційним засобом платежу. Карбованець як тимчасову грошову одиницю, з точки зору сьогоднішнього досвіду, було введено не в кращий спосіб. Він прийняв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб та помилок будувалась національна грошова система. Так завершився перший етап грошової реформи.

     Проте позитивний потенціал купоно-карбованця себе практично вичерпав і його знецінення тривало. Крім того, тимчасова грошова  одиниця не може виконувати одну з  найважливіших фунуцій ринкового господарства ¾ функцію нагромадження. А без реаліації цієї функції не можна подолати економічну кризу, зупинити інфляцію, вирішити складні питання приватизації, проблеми платіжного балансу. Від зволікання із запровадженням в обіг власної грошової одиниці знижувався і міжнародний престиж України.

     За  цих умов особливої гостроти набуло питання про рішуче прискорення  другого етапу грошової реформи  ¾ запровадження в обіг гривні. 25 серпня 1996 року Президент України  підписав Указ “Про грошову реформу в Україні”, за яким:

     З 2 по 16 версня 1996 року в обіг введена  національна валюта України гривня та її сота частина ¾ копійка.

     В обіг були випущені банкноти номінальною  вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень та розмінна монета номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок. Емісія українських карбованців була припинена.

     Українські  карбованці підлягали обміну на гривні за курсом 100000 карбованців за 1 гривню, суми до 100 млн.укр.крб. обмінювалися на гривні готівкою, а понад 100 млн.крб. ¾ зараховувались на вклади в банках з правом їх вільного використання в гривнях.

     Отже, на п¢ятому році незалежності Україна  отримала найважливіший атрибут  державності, стабільну грошову  одиницю ¾ гривню. Назва національної валюти вибрана не випадково. За часів Київськї Русі наші пращури створили першу власну грошову систему, в якій грошовою одиницею була гривня, відлита зі срібла або золота. Отож наша сучасниця знатного роду ¾ одна з найстаріших на планеті грошових одиниць. 
 

     1.2 ПОХОДЖЕННЯ ТА СУТЬ КРЕДИТУ 
 

     Кредит  походить від латинського “creditum”, що означає “позика”, “борг”. Цей  термін також перекладається як “вірю”, “довіряю”. А тому категорія кредиту  переважно розглядається економічною  наукою як довіра однієї особи до іншої, на підставі якої у позику надається певна вартість у грошовій або товарній формі на тимчасове користування за відповідну плату. Таке визначення містить найбільш загальні характеристики, що розкривають зміст кредиту. При визначенні цієї економічної категорії необхідно акцентувати увагу на таких основних ознаках:

     кредит  необхідно розглядати як обгрунтований  на довірі специфічний тип економічних  відносин:

     економічною основою кредиту є мобілізація  й нагромадження тимчасово вільних  коштів і формування з них позичкового  капіталу;

     кредит  представляє акт передачі кредитором певної суми капіталу у тимчасове користування позичальнику на умовах повернення та платності.

     Отже, сутність категорії кредиту можна  визначити у такій дефініції: кредит ¾ це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення і платності.

     Найпростішою  формою кредитних відносин, що зародилися на перших етапах становлення і розвитку товарного виробництва та обміну, спочатку був лихварський кредит, який надавався дрібним виробникам з виплатою високих позичкових відсотків; що часто призводило до повного розорення позичальників. Для нього характерні такі ознаки: позичальниками виступали дрібні виробники (селяни, ремісники), рабовласники та феодали, кредиторами ¾ купці, монастирі, церква. Позичальники переважно звертались за кредитом для нагальних споживчих потреб або оплати боргів. Окрім лихварського, товаровиробники надавали один одному кредити при купівлі-продажу товарів. Якщо покупець був тимчасово неспроможний здійснити покупку за рахунок власних коштів, а продавець був зацікавлений в реалізації свого товару, то продаж товару міг відбутися у кредит (з відстрочкою платежу) під відповідні боргові зобов'язання та гарантії. Таким чином, товарообмін є тим грунтом де виникають відносини з приводу кредиту. Формування різнобічних і сталих мінових відносин між контрагентами товарообміну при активному обслуговуванні їх банками призводить до посилення взаємної залежності і довіри між суб'єктами ринку. Тому продаж товарів дедалі частіше здійснюється в кредит. У даному випадку необхідність кредиту витікає із функції грошей засобу платежу. Коли в процесі товарообміну відбувається відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквівалента тобто відносне відокремлення грошової форми вартості від товарної форми, що спонукає виникненню кредитних відносин.

     Кредитні  відносини, як бачимо, зародилися ще на ранніх етапах простого товарного виробництва. Однак у своїх зрілих формах вони дістали всебічний розвиток лише за умов ринкової економіки, коли кредит надається здебільшого для задоволення потреб функціонуючого підприємця. Особлива роль в організації кредитних відносин належить банкам. Акумулюючи та перетворюючи вільні кошти у позичковий капітал, що почав все більше спрямовуватися у сферу підприємницької діяльності, банки створили підгрунтия для перебудови системи кредитних відносин. Притаманний докапіталістичній економіці лихварський (споживчий) кредит трансформувався у кредит підприємницький як специфічну форму банківського кредиту.

     Для кредиту в ринковій економіці  характерні такі ознаки:

     по-перше, позичальниками у більшості виступають суб'єкти господарювання, кредиторами  ¾ переважно банки;

     по-друге, гроші видані в позику, використовуються позичальником як капітал;

     по-третє, джерелом позичкового відсотку є  прибуток на позичені кошти;

     по-четверте, використовується як гнучкий механізм переливання капіталу з одних  галузей суспільного виробництва  в інші та вирівнювання норми прибутку.

     В умовах товарного виробництва, особливо коли воно набуває загального характеру, кредит стає обов'язковим атрибутом підприємницької діяльності. Без кредитної підтримки неможливо забезпечити швидке та цивілізоване становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, запровадження нових технологій та видів підприємницької діяльності в економічному просторі.

     У той же час кредит необхідний для  підтримки безперервності кругообігу фондів діючих підприємств, обслуговування процесу реалізації продуктів виробництва, що набуває особливого значення в умовах ринкових відносин. Більшість суб'єктів господарювання відчувають потребу в кредиті для того, щоб компенсувати тимчасовий розрив між виробничим циклом і періодом реалізації продукції тобто між оплатою поточних витрат і поступленням виручки. Кредит забезпечує безперервну зміну функціональних форм виробничих фондів.

     Окрім того, необхідність кредиту пов'язана  з особливостями кругообігу індивідуальних капіталів. Відомо, що для нормального  функціонування виробничого процесу  суб'єкт господарювання повинен володіти необхідними запасами, що покриваються власними коштами. Однак під впливом різних обставин, специфічних для кожного суб'єкта господарювання ( сезонність та характер виробництва, умови постачання матеріалів і сировини, тривалість робочого періоду тощо) потреба в оборотних коштах коливається тобто може зростати, що зумовлює необхідність одержання кредиту. Причому кредит може бути залучений лише в різниці між загальною потребою в оборотних коштах і наявними у розпорядженні суб'єкта господарювання власними коштами. Отже, кредит виступає балансуючим джерелом формування оборотних фондів і забезпечує нормальні умови господарської діяльності.

     Коливання мають місце також у кругообігу капіталів, що забезпечують відтворення  основних фондів. Вони обумовлені невідповідністю між потребою в крупних одноразових капітальних затрат на відтворення основних засобів і поступовим (рівномірним) характером відновлення їх вартості шляхом нарахування амортизації. Кредит дає можливість здайснити капітальні вкладення ще до того, як суб'єкт господарювання нагромадив власні кошти (прибуток і амортизацію). Обгрунтоване співвідношення власного капіталу із позичковим дає можливість оперативно запроваджувати у виробництво нову техніку та устаткування.

     Отже, необхідність кредиту обумовлена тим, що в процесі кругообігу індивідуальних капіталів в одних суб'єктів господарювання утворюються тимчасово вільні кошти, а в інших неухильно виникає в них потреба. Кредит сприяє розв'язуванню суперечності між тимчасовим осіданням коштів і необхідністю їх ефективного використання. З допомогою кредиту банки акумулюють тимчасово вільні кошти одних клієнтів (кредитори банка) з тим, щоб надати позику іншим клієнтам (дебітори банка). Залучені таким чином грошові кошти клієнтів складають основу кредиту.

2. ТИПИ  ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

     Грошово-кредитна політика – сукупність заходів у  сфері грошового обігу і кредитних  відносин, які здійснює держава з  метою регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості і балансування платіжного балансу. Основні напрямки грошово-кредитної політики визначаються вищими законодавчими органами країни, а реалізуються урядами, центральними банками разом з міністерством фінансів.¹

     Здійснюючи  грошово-кредитну політику, центральний банк, впливаючи на кредитну діяльність комерційних банків і направляючи регулювання на розширення або скорочення кредитування економіки, досягає стабільного розвитку внутрішньої економіки, зміцнення грошового обігу, збалансованості внутрішніх економічних процесів. Таким чином, вплив на кредит дозволяє досягти більш глибоких стратегічних задач розвитку всього господарства в цілому. Наприклад, недолік у підприємств вільних коштів утрудняє здійснення комерційних справ, внутрішніх  інвестицій і т.д. З іншого боку, надлишкова грошова маса має свої недоліки: знецінення грошей, і, як наслідок, зниження життєвого рівня населення, погіршення валютного положення в країні. Відповідно в першому випадку грошово-кредитна політика повинна бути спрямована на розширення кредитної діяльності банків, а в другому випадку - на її скорочення, переходові до політики "дорогих грошей" (рестрикціной).

     За  допомогою грошово-кредитного регулювання  держава прагне зм'якшити економічні кризи, стримати ріст інфляції, з метою підтримки кон'юнктури держава використовує кредит для стимулювання капіталовкладень у різні галузі економіки країни.

     Потрібно  відзначити, що грошово-кредитна політика здійснюється як непрямими (економічними), так і прямими (адміністративними) методами впливу. Розходження між ними полягає в тому, що центральний банк або робить непрямий вплив через ліквідність кредитних установ, або встановлює ліміти у відношенні кількісних і якісних параметрів діяльності банків.

     Розглянемо  тепер основні інструменти за допомогою яких центральний банк проводить свою політику стосовно комерційних банок. До них відносяться в першу чергу зміна ставки рефінансування, зміна норм обов'язкових резервів, операції на відкритому ринку з цінними паперами й іноземною валютою, а також деякі міри, що носять твердий адміністративний характер. 

     2.1. ПОЛІТИКА ОБОВ'ЯЗКОВИХ  РЕЗЕРВІВ

     У даний час мінімальні резерви - це найбільш ліквідні активи, що зобов'язані  мати всі кредитні установи, як правило, або у формі готівки в касі банків, або у виді депозитів у центральному банку або в інших високоліквідних формах, обумовлених центральним банком. Норматив резервних вимог являє собою встановлене в законодавчому порядку процентне відношення суми мінімальних резервів до абсолютного (об'ємним) або відносним (збільшенню) показникам пасивних (депозитів) або активних (кредитних вкладень) операцій. Використання нормативів може мати як тотальний (установлення до всієї суми зобов'язань або позичок), так і селективний (до їх визначеної частини) характер впливу.

     Мінімальні резерви виконують дві основні функції.

     По-перше, вони як ліквідні резерви служать  забезпеченням зобов'язань комерційних  банків по депозитах їхніх клієнтів. Періодичною зміною норми обов'язкових  резервів центральний банк підтримує  ступінь ліквідності комерційних банків на мінімально припустимому рівні в залежності від економічної ситуації.

     По-друге, мінімальні резерви є інструментом, використовуваним центральним банком для регулювання обсягу грошової маси в країні. За допомогою зміни  нормативу резервних кошт центральний банк регулює масштаби активних операцій комерційних банків (в основному обсяг видаваних ними кредитів), а отже, і можливості здійснення ними депозитної емісії. Кредитні інститути можуть розширювати позичкові операції, якщо їхні обов'язкові резерви в центральному банку перевищують установлений норматив. Коли маса грошей в обороті (наявну і безготівкових) перевершує необхідну потребу, центральний банк проводить політикові кредитної рестрикції шляхом збільшення нормативів відрахування, тобто відсотка резервування кошт у центральному банку. Тим самим він змушує банки скоротити обсяг активних операцій".

     Зміна норми обов'язкових резервів впливає  на рентабельність кредитних установ. Так, у випадку збільшення обов'язкових  резервів відбувається як би недоодержання прибутку. Тому, на думку багатьох західних економістів, даний метод служить найбільш ефективними антиінфляційними коштами.

     Недолік цього методу укладається в тім, що деякі установи, в основному  спеціалізовані банки, що мають незначні депозити, виявляються в переважному положення в порівнянні з комерційними банками, що розташовують великими ресурсами.

     В останні півтора-два десятиліття  відбулося зменшення ролі зазначеного  методу кредитно-грошового регулювання. Про це говорить той факт, що повсюдно (у західних країнах) відбувається зниження норми обов'язкових резервів і навіть її скасування по деяких видах депозитів. 

     2.2. РЕФІНАНСУВАННЯ  КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

     Термін "рефінансування" означає одержання  коштів кредитними установами від центрального банку. Центральний банк може видавати кредити комерційним банкам, а також перевраховувати цінні папери, що знаходяться в їхніх портфелях (як правило векселя).

     Переоблік векселів довгий час був одним  з основних методів грошово-кредитної  політики центральних банків Західної Європи. Центральні банки висували визначені вимоги до векселя, що враховується, головним з яких була надійність боргового зобов'язання.

     Векселі перевраховуються по ставці редисконтування. Цю ставку називають також офіційною  дисконтною ставкою, звичайно вона відрізняється від ставки по кредитах (рефінансування) на незначну величину в меншу сторону (у Європі 0.5-2 процентних пункту). Центральний банк купує боргове зобов'язання по більш низькій ціні, чим комерційний банк.

     У випадку підвищення центральним банком ставки рефінансування, комерційні банки будуть прагнути компенсувати втрати, викликані її ростом (подорожчанням кредиту) шляхом підвищення ставок по кредитах, наданим позичальникам. Зміна облікової (рефінансування) ставки прямо впливає на зміну ставок по кредитах комерційних банків. Останнє є головною метою даного методу грошово-кредитної політики центрального банку. Наприклад, підвищення офіційної дисконтної ставки в період посилення інфляції викликає ріст процентної ставки по кредитних операціях комерційних банків, що приводить до їх скорочення, оскільки відбувається подорожчання кредиту, і навпаки.