Типы и методы организации производства. 2

3

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………………..3

1.                  Виробничий  процес та принципи його організації……………………………5

1.1.                      Сутність процесу виробництва, його склад та структура………5

1.2.                      Принципи організації виробничого процесу……………………11

2.                  Організаційні типи виробництва і їхня техніко-економічна характеристика………………………………………………………….........................17

3.                  Методи організації  виробництва………………………………………………24

3.1.                      Характеристика не потокового виробництва…………………...24

3.2.                      Характеристика потокового виробництва………………………27

3.3.                      Особливості організації і параметри потокових ліній………….30

3.4.                      Сучасні тенденції в розвитку потокового виробництва……..…34

4.                  Сучасні системи організації виробництва……………………………..............38

4.1.                      Система «Just-in-time»……………………………………………38

4.2.                      Система «Канбан»………………………………………………...40

Висновки…………………………………………………………………………...……43

Список використаної літератури……………………………………………………..45

Вступ

Джерелом існування, розвитку та підвищення життєвого рівня людини є виробнича діяльність. Виробнича діяльність спрямована на задоволення потреб. Засоби для задоволення потреб, тобто споживчі блага, створюються у виробництві.

Реформування економіки країни, що відбувається, перш за все торкається зміни характеру організаційно-економічних відносин у процесі виробництва. Сучасні підходи до ринкового господарювання ставлять перед виробництвом конкретні цілі: випускати певні види продукції (надавати послуги) за номенклатурою, кількістю, якістю та ціною, які відповідають існуючому попиту чи прогнозу щодо нього. Тому завданнями виробництва є: систематичне підвищення рівня його організації, гнучкості реагування на зміни попиту, мобільності проектування та освоєння нової продукції (послуг); підтримання оптимальності функціонування з найменшими витратами; забезпечення високої культури трудової діяльності персоналу, спрямованої на точне і своєчасне виконання замовлень належної якості та конкурентоспроможності.

Проблема надання гнучкості та мобільності виробничим підприємствам особливо актуалізується на сучасному етапі реформування економіки, проведення широкомасштабних заходів реструктуризації промислового виробництва. Це потребує розроблення і впровадження нових підходів, способів та методів організації виробництва, які б узгоджувались із змінами, що виникають навколо та всередині підприємства.

Методи й умови створення та раціонального функціонування самої структури виробничої системи характеризують організацію виробництва. Практика виявила, що традиційні, класичні концепції організації та управління виробництвом, що ґрунтуються на дрібному розподілі праці, стали стримувати розвиток, створювати бар'єр між вимогами своєчасного задоволення потреб споживачів та прагненням отримати якомога більшу економію на масштабах виготовлення продукції.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Метою курсової роботи є дослідження типів і методів організації виробництва та сучасних тенденцій їх розвитку.

Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:

–               дослідити склад, структуру та принципи організації виробничого процесу;

–               охарактеризувати організаційні типи виробництва;

–               виявити методи організації виробництва;

–               проаналізувати сучасні тенденції розвитку виробництва та системи організації виробництва.

Об’єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади економіки.
В першому розділі даної роботи розкрито склад, структуру та принципи виробничого процесу. В другому розділі розкрито такі організаційні типи виробництва, як масове, серійне та одиничне. В третьому розділі досліджені методи організації виробництва, такі як потокове та непотокове виробництво, а також сучасні тенденції розвитку потокового виробництва. У  четвертому розділі проаналізовані сучасні  системи організації виробництва «Just in time» та «Канбан»

1.       Виробничий процес та принципи його організації

1.1.            Сутність процесу виробництва, його склад та структура

Основу всієї діяльності кожного промислового підприємства складає виробничий процес.

Виробничий процес — це сукупність взаємозалежних про­цесів праці і природних процесів, в результаті яких вихідна сировина і матеріали перетворюються на готову продукцію.

Основними елементами, що визначають процес праці, а отже, і виробничий процес, є доцільна діяльність (чи сама праця), пред­мети праці і засоби праці. Загальна схема виробничого процесу на промисловому підприємстві представлена на рис.1.1 (6,стор.44)

Рис. 1.1 Загальна схема виробничого процесу

Доцільна діяльність (або сама праця) здійснюється лю­диною (персоналом підприємства), що витрачає нервово-м’язову енергію для виконання різних механічних рухів, спостереження і контролю за впливом знарядь праці на предмети праці.

Предмети праці визначаються специфікою продукції, що випускається підприємством. Основною продукцією промисло­вості є різного роду вироби. В залежності від призначення роз­різняють вироби основного і допоміжного виробництва. Виро­би, що не виготовляються на даному підприємстві, а одержуються у готовому вигляді, називають комплектуючими покупними виробами.

До засобів праці відносяться знаряддя виробництва, зем­ля, будинки, споруди, транспортні засоби. Серед засобів праці визначальна роль належить обладнанню, у першу чергу — ро­бочим машинам.

Природні процеси в предметах праці проходять під впливом природних сил без безпосередньої участі людини, але під її контролем. Наприклад, охолодження заготовок, виготовлених литтям чи ковкою, охолодження деталей після термічної оброб­ки, бродіння, сушіння пофарбованих предметів і т.п.(3, стор.245)

Виробничий процес в умовах сучасного промислового вироб­ництва є дуже складним і складається з основних, допоміжних і обслуговуючих процесів (рис.1.2). (6, стор.45)

Рис.1.2 Склад виробничого процесу на підприємстві

Основні процеси — це процеси, що виконуються безпосе­редньо для виготовлення виробів основного виробництва. При їхньому виконанні змінюються форми і розміри предметів праці, їхня внутрішня структура, вид і якісна характеристика вихідних матеріалів. До них відносяться і природні процеси.

Основний процес підрозділяється на окремі стадії, до яких відносяться:

             у машинобудуванні: заготівельна, обробна, складальна;

             у текстильній промисловості: прядіння, ткацтво, обробка;

             у металургії: доменне, мартенівське і прокатне виробництво.

На заготівельній стадії створюються поковки, виливки і за­готовки, що піддаються, як правило, подальшій обробці, а потім складанню.

На обробній стадії заготовки або матеріали піддаються об­робці і перетворюються на готові деталі.

Складальна стадія — це процес одержання складальних оди­ниць чи готових виробів внаслідок зміни взаємного розташу­вання предметів праці, включаючи процеси регулювання, дове­дення, обкатки. (5, стор.198)

Нині спостерігається значне зближення всіх стадій, як у просторі, так і в часі.

Досягається це використанням сучасних, більш досконалих методів одержання заготовок (точного лит­тя, спеціальних методів прокатки та ін.), що повністю або част­ково виключають подальшу (механічну) обробку.

Кожна окрема стадія виробничого процесу підрозділяється на часткові процеси, що являють собою сукупність операцій визначеного виду по завершеній обробці предмета праці — механічної, теплової, хімічної, біохімічної, мікробіологічної, по розфасовці й пакуванню готової продукції. Так, на машинобу­дівному заводі обробна стадія, як правило, поєднує такі част­кові процеси, як механічну обробку, виготовлення зварних конструкцій, термічну обробку і т.п. Складальна стадія основного виробництва може включати часткові процеси зі здійснення вузлового і загального складання.

Допоміжні процеси — це процеси з виготовлення (чи відновлення) продукції, яка використовується на самому підприємстві. Допоміжні процеси сприяють безперебійному проходженню основних виробничих процесів. Отримана за їх допомогою продукція використовується на підприємстві для обслуговування основного виробництва. У машинобудуванні до них відносяться: ремонт і модернізація обладнання, виготов­лення інструмента та оснащення, виробництво і передача енергії усіх видів.

Деякі допоміжні процеси (наприклад, виготовлення техно­логічного оснащення) також можуть складатися із заготівель­ної, обробної і складальної стадій.

Обслуговуючі процеси здійснюються з метою забезпечен­ня необхідних умов для нормального проходження основних і допоміжних процесів. До них відносяться складські, транспортні і контрольні процеси. На практиці обслуговуючі процеси часто називають допоміжними. Однак їх не можна змішувати, тому що їхнім результатом є виробництво послуг, а не продукції для власних потреб підприємства.

Визначальна роль на підприємстві належить основним про­цесам. Разом з тим, їх нормальне функціонування можливе тільки за чіткої організації всіх допоміжних і обслуговуючих процесів.

Головною складовою частиною виробничого процесу є технологічний процес – сукупність дій зі зміни форм, розмірів і властивостей оброблюваних предметів праці і складання готових виробів.

Основною структурною одиницею виробничого процесу на підприємстві є виробнича операція.

Операція — це частина виробничого процесу, що виконуєть­ся на одному робочому місці безперервгіо без переналагод­жень обладнання над тим самим предметом праці. Опера­ція — це первинний об’єкт нормування витрат часу, організації і планування виробництва.

Залежно від ролі і характеру участі у виробничому процесі операції підрозділяються на:

             основні;

             допоміжні.

Визначальна роль належить основним або технологічним опе­раціям, в результаті яких змінюються форма, розміри, властивості оброблюваних предметів, а також їхнє взаємне розташування.

Допоміжні операції пов’язані з переміщенням предметів праці з одного робочого місця на інше, складуванням і контро­лем якості.

В залежності від рівня технічної оснащеності всі операції поділяються на:

             ручні;

             машинно-ручні;

             машинні;

             автоматичні;

             апаратурні.

До ручних відносяться операції, що виконуються вручну із за­стосуванням простого інструмента без механічного приводу. При цьому основним енергетичним джерелом є зусилля робітника.

Машинно-ручні операції виконуються за допомогою машин або механізованого інструмента, робочий орган яких приводить­ся в дію двигуном. При цьому необхідна постійна присутність робітника, який переміщує механізм чи предмет обробки.

При машинних операціях основна робота виконується ма­шиною. Участь же робітника обмежується виконанням допом­іжних операцій і керуванням машиною.

Автоматичні операції здійснюються машинами-автоматами без безпосередньої участі робітника. Останній виконує тільки функції контролю за роботою машини і ходом виробничого процесу.

Апаратурні операції виконуються в спеціальних апаратах, камерах, де предмет праці піддається впливу теплової й елект­ричної енергії, і не вимагають безпосередньої участі людини.

Апаратурні операції пов’язані зі зміною хімічного складу матер­іалу або його загального стану. До апаратурних відносяться операції в термічних і плавильних печах, гальванічних ваннах, більша частина технологічних процесів у хімічній промисловості. На консервних заводах до апаратурних відносяться операції зі сте­рилізації консервів в автоклавах, варінні сиропу та ін.

Поряд на деяких виробництвах існують природні процеси, що здійснються без участі людини (наприклад, бродіння вина, сушка дерева, цегли).(4, стор.240)

Виробничий процес повністю визначає склад технологічного обладнання і робочих кадрів промислового підприємства, а також впливає на особливості побудови його виробничої структури.

Структура  виробничого процесу є кількісне співвідношення (за тривалістю) окремих елементів процесу виробництва: основних, допоміжних, обслуговуючих, заготівельних, обробних, складальних, основних і допоміжних операцій.

1.2. Принципи раціональної організації виробничого процесу.

Виробничий процес та окремі його операції мають бути раціонально організовані в просторі і часі. Для цього за проектування та організації виробничого процесу слід дотримуватися певних принципів. До таких принципів належать: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямоточність, безперервність, ритмічність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність.(11, стор.98)

Принцип спеціалізації означає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу, передусім, зменшення номенклатури продукції, яка виготовляється на кожній ділянці підприємства, а також різновидів виробничих операцій, що виконуються на робочих місцях.

Збільшуючи однорідність виробництва, спеціалізація спрощує його організацію, створює передумови для його автоматизації, унаслідок чого поліпшується використання ресурсів підприємства, підвищується якість продукції, знижується її собівартість.

Рівень внутрішньозаводської спеціалізації істотно залежить від конструктивної, технологічної та організаційної уніфікації. Уніфікація – це зведення продукції, методів її виробництва або їхніх елементів до єдиних форм, розмірів, структури, складу. Уніфікація дає змогу зменшити номенклатуру деталей і вузлів, розумно обмежити різноманітність методів виробництва, типи й марки устаткування, маршрути виготовлення деталей тощо.

Додержання принципу спеціалізації істотно впливає на здійснення інших принципів раціональної організації виробничого процесу.

Принцип пропорційності потребує узгодження пропускної спроможності всіх частин виробничого процесу, усієї взаємозв'язаної системи підрозділів і машин. Пропорційність досягається тоді, коли сукупна продуктивність технологічно зв'язаних ланок виробництва пропорційна обсягу робіт, що виконуються. Це відповідає умові: (15, стор.245)

==…= (1.1)

де              

n – кількість технологічно взаємозв'язаних підрозділів;

П, В, М – у кожному підрозділі відповідно обсяг робіт (Пі), продуктивність одного робочого місця (Ві), кількість робочих місць (Мі).

Порушення цього принципу призводить до виникнення "вузьких місць" або неповного завантаження окремих підрозділів. На підприємствах зі складною структурою виробництва важко досягти повної пропорційності потужностей окремих підрозділів (бригад, дільниць, цехів, виробництв). Вона періодично порушується внаслідок освоєння нових виробів, неоднакових темпів зниження їхньої трудомісткості в різних підрозділах тощо. Виникнення диспропорцій – закономірний результат розвитку виробництва та його функціонування в динамічному середовищі. Проте їх потрібно передбачати й планомірно мінімізувати.

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Додержання цього принципу є особливо важливим у виготовленні складних виробів, що компонуються з багатьох деталей, вузлів, агрегатів, послідовне виробництво, яких потребувало б тривалого часу. Паралельність досягається раціональним розчленуванням виробів на складові частини, суміщенням часу виконання різних операцій над ними, одночасним виготовленням різних виробів. Паралельне виконання робіт на робочому місці забезпечується багатоінструментальною обробкою заготівок, суміщенням часу виконання основних і допоміжних операцій.

Принцип прямоточності означає, що предмети праці в процесі обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого процесу, без зустрічних і зворотних переміщень. Для дотримання цього принципу цехи, дільниці, робочі місця (наскільки це можливо) розміщують за ходом технологічного процесу. Допоміжні виробництва, служби, склади, у свою чергу, тримають якнайближче до тих підрозділів, які вони обслуговують.

Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальними або їх було зовсім ліквідовано. Найбільшою мірою цей принцип реалізується в безперервних виробництвах – хімічному, металургійному, енергетичному та ін. У дискретному виробництві, де технологічний процес має широку диференціацію, повністю ліквідувати перерви неможливо як з технологічних, так і з організаційних причин. За таких умов важливим завданням є мінімізація перерв у структурі виробничого циклу через синхронізацію операцій, застосування прогресивних методів оперативного управління виробництвом. Безперервність виробничого процесу треба доповнювати безперервністю роботи устаткування й робітників.

Принцип ритмічності полягає в тім, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватися за певним ритмом, планомірною повторюваністю. За додержання цього принципу в однакові проміжки часу виготовляють однакову або таку, що рівномірно зростає, кількість продукції, забезпечуючи рівномірне завантаження робочих місць. Ритмічна робота дає змогу якнайповніше використати виробничу потужність підприємства та його підрозділів.

Принцип автоматичності передбачає економічно обґрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу. Особливо актуальною є реалізація цього принципу у виробництвах із важкими та шкідливими умовами праці. Автоматизуються не тільки виробничі процеси, а й інші сфери діяльності людини, у тім числі управління.

Принцип гнучкості означає, що виробничий процес має оперативно адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов, зв'язаних із переходом на виготовлення іншої продукції або з її модифікацією. Гнучкість виробничого процесу уможливлює освоєння нової продукції в короткий термін і з меншими витратами. Значення принципу гнучкості особливо зростає за умов прискорених темпів науково-технічного прогресу, коли об'єкти виробництва часто змінюються.

Гнучке виробництво швидко адаптується до зміни кон'юнктури ринку, що підвищує його конкурентоспроможність. Гнучкість виробничого процесу досягається універсалізацією знарядь праці, засобів автоматизації та методів обробки, запровадженням верстатів із ЧПК, гнучких виробничих систем.

Принцип гомеостатичності полягає в тім, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. Це досягається створенням технічних та організаційних механізмів саморегулювання і стабілізації. До стабілізаційних організаційних систем належать системи оперативного планування й регулювання виробництва, планово-запобіжного ремонту устаткування, резервних запасів та низка інших заходів.

Розглянуті принципи раціональної організації виробничого процесу тісно між собою пов'язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на практиці. Проектуючи виробничий процес, його організацію, треба враховувати ці принципи, але оптимальні організаційно-технічні рішення вибирати за критерієм економічної ефективності.(8, стор.150)

2.       Організаційні типи виробництва.

Особливості організації виробничого процесу у просторі і часі багато в чому визначаються типом виробництва. Організаційной тип виробництва – це комплексна характеристика технічних, організаційних і економічних особоивостей виробництва, обумовлена його спеціалізацією, широтою і стабільністю номенклатури виробів, обсягом випуску продукції і рядом інших ознак. Поняття «тип виробництва» характеризує ступінь однорідності і повторюваності виготовлення продукції. (12, стор.283)

Залежно від ступеня постійності завантаженості робочих місць, обумовленого масштабом та трудомісткістю виробництва, вирізняють три типи виробництва — масове, серійне та одини­чне.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не передбачається. Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і сумарний їхній випуск може бути досить значним. Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою продукції, великим обсягом безперервного й тривалого виготовлення однакових виробів.

Окремо виділяють дослідне виробництво, в ньому виготовляються зразки або партії (серії) виробів для проведення дослідних робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій. За дослідними зразками розробляється конструкторська та технологічна документація для серійного або масового виробництва. За своїми характеристиками дослідне виробництво близьке до одиничного.

В одному цеху на окремих дільницях можуть бути різні типи виробництва, що викликає необхідність специфічного вирішення планово-організаційних, технічних та технологічних завдань на кожній із дільниць.

Зростання серійності та масовості виробництва має такі осно­вні переваги:

               підвищення продуктивності праці за рахунок поглиблення продуктивних навичок та кращого оснащення робочих місць;

              зниження собівартості продукції за рахунок раціонального підбору заготівок, скорочення питомої ваги заробітної плати в одиниці продукції, точного нормування матеріальних та трудо­вих затрат;

              поліпшення використання обладнання та скорочення часу виготовлення виробів.

Серійне та масове виробництво дозволяють втілювати най­більш досконалу форму організації -  поточне виробництво, більш високим різновидом котрого є автоматичні лінії та цехи.

За ознаками типу виробництва можна характеризувати виробничі підрозділи: від робочого місця до підприємства взагалі. При цьому важливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.

Коефіцієнт закріплення операцій – це середня кількість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць. Він обчислюється за формулою: (13, стор.384)

                (2.1)             

де              

kз.о – коефіцієнт закріплення операцій;

п – кількість найменувань предметів, які обробляються на даній групі робочих місць (на дільниці, в цеху) за місяць;

т – кількість операцій, що їх проходить і-й предмет у процесі обробки на даній групі робочих місць;

М – кількість робочих місць, для яких обчислюється.

Робочі місця одиничного виробництва характеризуються виконанням різноманітних операцій над різними деталями в межах технологічних можливостей устаткування. Останнє є універсальним, розміщується однотипними технологічними групами. Через часту зміну предметів праці багато часу витрачається на переналагоджування устаткування.

Виконання різноманітних операцій за умов недостатньо опрацьованих унаслідок частої зміни об'єктів виробництва технологічних процесів потребує висококваліфікованих робітників-універсалів. Орієнтовно для одиничного виробництва kз.о > 40.

На робочих місцях серійного виробництва виконуються операції над обмеженою номенклатурою деталей, які обробляються періодично партіями. Застосовується універсальне та спеціальне устаткування, що розміщується як технологічними групами, так і за предметним принципом. Кваліфікація робітників у цілому може бути середньою, за винятком тих висококваліфікованих спеціалістів, які працюватимуть на машинах з ЧПК та на гнучких автоматизованих лініях.

Залежно від широти номенклатури, величини партій, періодичності їхньої обробки серійне виробництво поділяється на дрібносерійне, середньосерійне і великосерійне. Робочі місця дрібносерійного виробництва за своїми характеристиками близькі до робочих місць одиничного виробництва з дещо меншою кількістю операцій, які на них виконуються, оскільки предмети обро­б­ляються малими партіями. Коефіцієнт закріплення операцій орієнтовно в межах 20 < kз.o <40. Для робочих місць середньосерійного виробництва характерне ще більше обмеження кількості виконуваних операцій, оскільки партії виробів стабільно повторюються. Устаткування має більш високий рівень спеціалізації, 10 < kз.о < 20. На робочих місцях великосерійного виробництва предмети обробляються великими партіями, устаткування спеціалізоване, 1 < kз.о < 10.

Робочі місця масового виробництва характеризуються постійним виконанням однієї операції над одним предметом праці, тобто kз.о = 1. Устаткування є вузько спеціалізованим, застосовується спеціальне оснащення. Принцип розміщення устаткування – предметний. Виконання елементарних операцій на потокових лініях не потребує високої кваліфікації робітників, але на автоматизованих системах їхня кваліфікація має бути на рівні техніка чи навіть інженера. Характеристику різних типів виробництв наведено в таблиці 2.1. (7, стор.118)

Таблиця 2.1.

Порівняльна характеристика типів виробництв